Мойсей А.А.
доктор iсторичних наук, професор, завгдувач кафедри сустльних наук та укра'шознавства Вищого державного навчального закладу Украши «Буковинський державний медичний утверситет»
Скакун 1.О.
кандидат фшософських наук, доцент кафедри сустльних наук та укра'шознавства Вищого державного навчального закладу Украши «Буковинський державний медичний утверситет»
ФШОСОФСЬКО-АНТРОПОЛОПЧШ АСПЕКТИ Cy4ACHOÏ ryMAHITAPHO-HAyKOBOÏ
ПАРАДИГМИ
PHILOSOPHICAL AND ANTHROPOLOGICAL ASPECTS OF MODERN HUMANITARIAN AND
SCIENTIFIC PARADIGM
Moysey A.
Doctor of Historical Sciences, Chief of the Social Sciences and Ukrainian Studies in High Educational Establishment of Ukraine «Bukovinian State Medical University»
Skakun I.
PhD in philosophy, associate of professor of the Social Sciences and Ukrainian Studies in High Educational Establishment of Ukraine «Bukovinian State Medical University»
АНОТАЦ1Я
У статп розглядаеться фшософсько-антрополопчний дискурс в сучаснш гумангтарно-науковш парадигма Фшософсьш напрями сучасно1 фшософп виробили актуальт та ефективт концепцп людиновимiр-носп. Утверджуються концепцп бюцентризму та антропоцентризму, формуючи системи противаг в нау-ковiй картинi свiту. Ввдзначаеться взаемозв'язок природничо-наукових з гуманiтарно-спрямованими вде-ями. Антрополопчна тематика забезпечуе ефективнiсть використання антропологiчного потенцiалу в наукових парадигмах.
ABSTRACT
The article deals with the philosophical and anthropological discourse in modern humanitarian and scientific paradigm. Philosophical directions of contemporary philosophy developed the actual and effective concept of human dimension. The concept asserts itself of anthropocentrism and biocentrism and forms a balanced system of the scientific world picture. There is a logical connection with the natural sciences, humanitarian aimed ideas. Anthropological theme provides potential efficiency in anthropological research paradigms.
Ключовi слова: фiлософiя, гумангтарт науки, парадигма, антрополопчний дискурс, гумашзм, антропоцентризм
Keywords: philosophy, humanities, paradigm anthropological discourse, humanism, anthropocentrism
Постановка проблеми. Сучасна наукова парадигма, грунтуючись на iдеï едностi природничо-наукового, гумангтарно-наукового та науково-тех-нiчного знання, тяжiе до осмислення складних лю-диномiрних систем, що саморозвиваються. Особливосп сучасних стратегiй наукового т-знання неможливо осмислити виключно в межах суб'ект-об'ектно1 взаемодп та соцiокультурноï де-термiнованостi. В структурi науковоï аргументацп та в процедурах конституювання наукових ютин неминуче присутнiй аксiологiчний аспект. Наукова дiяльнiсть в сучасному соцiокультурному просторi глибоко вплетена в гумангтарну та при-родничо-наукову структуру. Наукове шзнання 6i-льше не може мислитися поза моральним i естети-чним контекстом. Закономiрно, що сучасна наука мае характер ввдверто людиноцентристський. I якщо досi наука намагалась абстрагуватися вiд щн-ностей, керуючись вдеалом цiннiсно-нейтрального знання, то на сучасному етат ïï розвитку аксюлоп-чна зумовленiсть е основним методолопчним регу-лятивом при побудовi пiзнавальних стратегiй.
Анатз останнiх дослщжень i публiкацiй. 1с-тотний внесок в загальне осмислення проблеми фь лософсько1' антропологiï зробили класики свгтово1' фiлософiï: Сократ, Аврелiй Августин, Альберп, П.
Мiрандола, А. Шопенгауер, М. Шелер, М. Фуко, В. Дшьтей.
Серед фiлософiв рiзнi аспекти фшософсько-ан-тропологiчноï тематики та власне розумшня люди-новимiрностi в сучаснiй науковш картинi свiту висвь тлювали I. Фролов, П. Гуревич, М. Каган, К. Валь-верде, В. Лега, К. Сергеев, С. Нштш.
Окремi аспекти спiвiснування антропоцентри-стсько1' концепцп в з бю- та екоцентристськими парадигмами сучасно1' науково1' парадигми дослщжу-вали В. Борейко, Т. Андреева, А. Анопрiенко, I. Захаров та iншi дослiдники.
Зазначимо, що наявшсть значних досягнень у дослщженш свiтоглядних аспектiв фшософсько-ан-трополопчного дискурсу, досi залишаеться вщкри-тою проблема методолопчного потенцiалу люди-новимiрностi в сучаснiй науковiй картинi свгту.
Мета нашо1' розвiдки полягае в осмисленш прiоритетiв фiлософсько-антропологiчного дискурсу в реалiях нинiшньоï науково1' картини свгту та свгтоглядно1' парадигми сучасносп. Вiдповiдно до поставлено!' мети визначено завдання розробити гносеолопчш, аксiологiчнi та методолопчш аспекти сучасно1' фшософсько1' антропологiï.
Криза доби модерну зводиться по суп до проблеми людини. Ïï витоки - у вiдмовi вiд релiгiйного,
теоцентричного свиогляду, в переходi до антропоцентризму та секуляризацп суспшьства. Криза лю-дини - це насамперед криза И духовносп. Наразi здiйснюються пошуки нового свiторозумiння, здат-ного пiдказати шляхи подолання згадано! кризи. Погоджуючись, що антропоцентричний свиогляд зумовив вказану кризу духовностi, важливо визна-чити тi константи людиноцентризму, що суттево вплинули на формування суперечностей в аналiзi людини. Як не дивно, саме поеднання теолопчного та секуляритивного складников породило негативш аспекти антропоцентризму i призвело до подаль-шого несприйняття ще! концепцп.
Важливiсть процесу антрополопзаци фшосо-фп полягае в можливостi поеднувати рiзноманiтнi знання в цiлiсну систему, що репрезентуе глибинне розумiння сутностi та природи людини. Антропоцентризм у сучасному розумiннi - це модель розви-тку, зорiентована на максимальне розкриття потен-цiалу кожно! людини, створення гiдних умов для реалiзацi! 11 iнтелектуальних, культурних i творчих можливостей.
Чинник людсько! суб'ективностi неможливо вилучити з науки, оск1льки сучасна наука е потуж-ною продуктивною силою, а не просто засобом за-доволення людсько! щкавосп. Наближаючись до осягнення свiтобудови, людина повнiстю охоплю-еться жагою тзнання: вигадуються мiфи, юторп, теорп, яш постiйно перевiряються. Подекуди, шляхом чималих зусиль: спроб, помилок чи випадково-стей - сумнiви (як рушшна константа науки) шдт-верджуються, що в подальшому сприяе змш парадигм. Вiдтак, покликання науки полягае у вивченш людських потреб, у тому числ й питания про конкретно створюване.
М.Бахтш, дослiджуючи поняття вчинку, вка-зуе, що тшьки визнання власно! причетносп вира-жае справжнiй центр походження людсько! дi!. Буття, вiдчужене вщ единого емоцiйно-вольового центру вiдповiдальностi е не б№ш нiж чорновим нарисом, невизнаним можливим варiантом единого буття. Свщомють тлумачить свiт як цше, розташо-ване довкола людини як единого центру виходу вчинку. Свiт зливаеться з людиною, коли вона ви-ходить з себе в своему вчинку--баченш, вчинку-ду-мцi, вчинку--спраы тощо. Вiдповiдно до мiсця активного перебування в свiтi, ва просторовi та часовi стосунки формують цiннiсний центр, складаються довкола нього в стшке, конкретне цiле. Активне мь сце людини е не тшьки абстрактно-геометричним центром, а й вщповвдальним емоцiйно-вольовим центром свiту [4].
Об'ектом сучасно! науки стають людиномiрнi системи: медико-бiологiчнi об'екти, об'екти еколо-гi!, об'екти бiотехнологi! тощо. Якщо на попереднiх етапах наука була зорiентована переважно на досяг-нення бiльш звуженого, iзольоваиого фрагмента дш-сностi, то специфiку сучасно! науки визначають ком-плекснi дослiдницькi програми (в яких беруть участь фах1вщ рiзних галузей знаиия) та м1ждисциплшарш дослвдження. Методологiчний плюралiзм - усввдом-лення обмеженостi однобiчностi будь-яко! методологи (в тому чи^ рацюналютично!) - це ситуащя
вседозволеносп. Завданням антропоцентризму е спрямування та орiентацiя подiбних багатовектор-них наукових пошушв задля збереження цiлiсностi науки та запобнання антигуманних сцiентистських проявiв. З iншого боку, А.Аврамов застертае, "що науково-технiчний прогрес надшрно актуалiзував м1ждисциплшарш знання" [1]. Це зумовлюе розми-тiсть науки i може свщчити про початок кризи сучасно! науково! картини свiту.
Одним iз шлях1в комплексного тлумачення ролi та мiсця людини в науковш картинi свiту е кон-цепщя глобального (унiверсального) еволюцюш-зму. Глобальний еволюцiонiзм складаеться з чоти-рьох титв еволюци: космiчо!, хiмiчно!, бюлопчно! та соцiально!. Якщо першi два типи забезпечували генетичну спадковiсть, то останш - спадковiсть структурну. Саме в структурнш спадковостi яск-раво простежуються методологiчнi основи бiологi-чного та секуляритивного антропоцентризму.
Важливим у теорй' глобального еволюцiонiзму е поняття коеволюцп, що визначае новий етап узго-дженого iснування природи i людини. Механiзми "вростання" людства в природу рiзноманiтнi, вони не зводяться тiльки до бiологiчних, техшчних або соцiальних. Вони е складною штеграцшною як1стю взаемодiй мiкроскопiчно! реальносп атомних явищ i реальностi глобального космiчного масштабу, де один рiвень накладаеться на iнший, видозмiнюе сво!м тиском третiй тощо.
Людина невщ'емна вiд бiосфери. З виникнен-ням людини сформувався могутнiй чинник природ-них взаемодiй. Постало питання про мюце i роль людини в цьому единому планетарному процесi ро-звитку - проблема iснування ноосфери (сфери ро-зуму). В.Вернадський писав, що ми переживаемо яскраве входження в геологiчну iсторiю планети. В останш тисячолггтя спостерiгаеться iнтенсивне зро-стання впливу однiе! видово! живо! речовини - ци-вiлiзованого людства, на шшу - бiосферу. Пд впли-вом науково! думки та людсько! д1яльносп бюс-фера переходить у яшсно новий стан - у ноосферу [6].
Вихвдним пунктом тут може бути дефшщя ка-тегорй' "людство", яка слугуе методолопчним доро-говказом у процесi осмислення перспектив нишш-нього людського юнування. Ця категор1я дозволяе уникнути методолопчного розведення антропоцентризму та бюсфероцентризму. Родову еднiсть лю-дини i людства не можна трактувати виключно як бiологiчну. Якщо сощальш феномени штерпрету-ються в категорiях соцiуму та суспiльства, то бюло-гiчнi феномени - у межах категорп природи. Людство ж, як бiосоцiальний феномен, дозволяе опису-вати явища, що вщносять до цих двох сфер -бюлопчно! та сощально!'. Поява бюцентричних i антропоцентричних моделей була окремою стадiею самопiзнання людства. Об'еднання цих двох моделей е наступним етапом рефлекси, який зараз уст-шно реалiзуеться в теор1ях глобалiзму та синергетики [2].
Людину завжди переслвдуе незадоволенiсть у досягнутому в будь-якiй сферi !! дiяльностi. Джере-
лом цього e нереалiзованiсть можливостей i потен-цiалу, яким володie людина. Доки цей потенцiал не буде виявлений i не почне реалiзовуватись, ввд не-розумiння ютинно! мети свого iснування, людина буде встановлювати зовнiшнi цiлi, як1 базуються на суб'ективних орieнтирах i егшзш, що штовхати-муть И до самознищення [8].
Тобто, недостатня наукова обiзнанiсть у питаниях еволюцшного розвитку людини спричиняе недолiки антропоцентризму. Водночас антропоцентризм може стати орieнтиром для подальшого на-укового дослiджения сутностi людини, визначити шнцевий результат синергетичних пошук1в.
Умовою створення загальнопланетарно! мо-делi життeдiяльностi системи "людина-природа-су-стльство" е потреба в оволодшш людиною уявлень про себе. Еколопчний iмператив, що е iмперативом коеволюцл людини, природи i суспiльства, повинен розглядатись як моральний сощально-ашрополопч-ний принцип, який мютить жорстш логiчнi обме-ження стльного розвитку системи в збереженнi l! ць лiсностi та елеменпв. Тобто, незалежно ввд побою-вань щодо руйнування екосистеми Землi, людина повинна розвиватись i перетворювати середовище, оскшьки в цьому передбачений смисл розвитку вка-зано! системи.
Наприкiнцi 80-х рошв ХХ столiття дуже популярною стала щея "подолання антропоцентризму". Багато прихильник1в ще! тези навиъ не знали нi ви-тошв li походження, нi li щейного покровителя. Ним був зоолог Е.Геккель, який висував сво! мiзаи-трошчш ще! ще на межi Х1Х-ХХ столiть. Вперше цими недолугими антинауковими в сучасному нау-ковому розумшш концепцiями скористались бшь-шовики, яш висунули !х як основу сво!х ангарель гiйних поглядiв. У тогочасному суспiльствi, зневь реному в науковому розвитку, цi ще! швидко набули популярносп та масовостi. Hi в науковому, m у фiлософському план вони прiоритетними чи актуальними на той час так i не стали.
1де! Геккеля знадобилися, коли розподшьни-кам свггових багатств потрiбно було "науково" об-грунтувати скорочення населення, яке споживае ре-сурси Землi. Приписувати зайвих людей до непов-ноцiнних нацш пiсля Друго! свггово! вiйни було насправд небезпечно та й довести це було вже складно. Тут i згодилося "новине монiстичне вчення" зоолога к1нця XIX столiття, що допускае боротьбу проти антропоцентризму (нас з вами) тд слушним приводом збереження всього живого на Землi. Б^шють пiдручникiв з екологп написанi на основi примiтивних, почасти неосвiчених поглядiв Геккеля. В книгах взагалi не пояснюеться вщмш-нiсть мiж бактерieю i людиною, питання душi ану-льоване, а основною метою е боротьба з антропоцентризмом. Людина вщноситься до "живо! речо-вини" (термiн Геккеля), "громадських хребетних тварин", або ж до "консументiв" (споживачiв енер-гй). Тому питання зменшення населення дiловито обговорюеться в подручниках поряд iз проблемою зменшення популяцш чи вимирання будь-якого тваринного чи рослинного виду [7].
Подiбна критика антропоцентризму взагалi не повинна сприйматись як конструктивна, оскшьки не мае наукового обгрунтування навт природни-чими напрямами. Це яскравий приклад, коли науку використовують у деструктивних цшях, навiть не володшчи li фундаментальними основами.
Альтернативою технократичнш зарозумiлостi людини в li ставленнi до природи може бути пльки взаемов^дношення, засноване на моральному та ес-тетичному чинниках, яш реалiзуються в дiалозi. Та-кий антропоцентризм е методологiчною, парадиг-мальною основою сучасного типу гуманiзму.
Розвитку антропоцентризму сприяв трiумф факту над цшшстю. Вiдчуваючи, що щншсш аспекти негативно впливають на наукову об'ектившсть, вченi почали уникати гумаштарпв i проголосили доктрину морального нейтралитету стосовно lхнiх iдей. До середини ХХ столитя природнича наука та гумаштарш дисциплiни вважалися настiльки рiз-ними, що вони характеризувались як двi окремi ку-льтури. Антропоцентризм визначаеться як фшо-софська течiя, що передбачае наявнiсть етичних принцитв лише в людини. У сучасному захщному суспiльствi антропоцентризм часто розглядаеться як "вiдсутнiсть етики". Деяк1 фшософи вважають, що iснуe два рiзновиди антропоцентризму.
Сильний антропоцентризм, згiдно з яким не-людськ1 види i об'екти мають цiннiсть лише як за-соби для задоволення чуттевих потреб людини (не-залежно вiд того, обгрунтоваш вони логiчно, чи нi). Слабкий антропоцентризм передбачае задоволення позалюдськими явищами та об'ектами як чуттевих, так i розумових (узгоджених з рацюнальним свiто-глядом) потреб людини [5].
Серед безлiчi iснуючих ввдповвдей на питання про смисл i призначення людського iснувания мо-жна виокремити два полюси. Перший представлений твердженням, що людство - це просто своерь дна плюнява, що абсолютно випадково з'явилася на нещаснш плаиетi, та ось-ось при^е сонце або ще щось станеться, й ввд цiel напастi не залишиться й слiду. Другий полюс, як повна протилежшсть пер-шого, представлений вдеею абсолютно вiльноl та самодостатньо! людини. Але на полюсах, як вщомо, життя почувае себе вкрай незатишно i прагне до по-мiрних широт. Очевидно, що ютину потрiбно шу-кати мiж крайнощами. Людина мае свободу вибору, але свободу не абсолютну, а обмежену надметою свого юнування. Людина може добитися майже не-обмежених прав i можливостей, але тiльки на шляху наслвдування свого космiчного обов'язку -обов'язку Творення. Основне ж покликання людини полягае в тому, щоб рости i тзнавати, щоб ви-конати свiй обов'язок i взяти на себе всю вщповща-льнiсть за долю цього свпу. В цьому вбачаеться суть принципу активного антропоцентризму [3].
Ушкальш за своею складшстю форми буття за-безпечують фiлософське осмислення прившейова-ностi природи та сутностi людини. Переконавшись, що людина не належить винятково до природних чи культурних сил, вчеш намагаються дослiдити конкретний характер людсько! поведiнки, дiяльно-стi та взаемовщносин. Суспiльно-гуманiтарнi та
природничо-техшчш науки вивчають сутнiснi та набуп характеристики людини. Це сввдчить про складнiсть наукового дослiдження людини порiв-няно з iншими природними iстотами чи сощаль-ними шститутами.
У цьому коитекстi, перспективами подальших дослiджень постае внесення антропологiчного складника до природничо-науково! парадигми не лише в якосп об'екта дослвдження, а й задля формування вза-емодi! та дотримання балансу м1ж природою та люди-ною, наукою та знаннями тощо.
Висновки. Сучасна концепция антропоцентризму в наущ вiдiграе надзвичайно важливу роль, орь ентуючи !! в гуманiстичному напрямi та ввдкрива-ючи новi шзнавальш можливостi. Виходячи з лю-диномiрних потенцiй сучасного науково-технiчного поступу, ми можемо прогнозувати свое майбутне i спрямовувати зусилля на реалiзацiю по-зитивних i нейтралiзацiю негативних тенденцш ро-звитку.
Список л1тератури
1. Аврамов А. Онтология глобализма в контексте антропоцентрической парадигмы / А.Аврамов // Анализ гуманитарных проблем современного российского общества: Материалы всероссийской научной Интернет-конференции с международным участием / под ред. С. Ветрова и А. Рослякова. -Омск, 2005. - С. 10-15.
2. Андреева Т. Антропоцентризм и биосферо-центризм - две линии развития человечества [Елек-тронний ресурс] / Т.Андреева // Наука. Релтя. Сус-тльство. - Донецьк: Донецький державний шсти-тут штучного штелекту, 2002. - № 3. - С. 29-35. -Режим доступу до журналу: http://www.iai.donetsk.ua/_u/iai/dtp/CONF/12/content s/begin.php3?l=r
3. Аноприенко А. Принцип активного антропоцентризма / А.Аноприенко // Дети Вселенной. - Ноябрь 1998. - № 21(165). - С. 4.
4. Бахтин М. Философия и социология науки и техники. Ежегодник: 1984-1985 / М.Бахтин. - М.: Наука, 1986. - С. 80-160.
5. Борейко В. Прорыв в экологическую этику [Електронний ресурс] / В.Борейко. - Режим доступу:
http://www.ecolife.org.Ua/education/apress/etica/i ndex.php
6. Вернадский В. Философские мысли натуралиста / В.Вернадский. - М.: Наука, 1998. - 520 с.
7. Захаров И. Кто предложил борьбу с антропоцентризмом, или знают ли экологи своего основоположника? [Електронний ресурс] / И.Захаров // Журнал «Санкт-Петербургский университет». -2002. - №11 -12. - Режим доступу:
http://www.spbumag.nw.ru/2002/11/18.html
8. Савостьянова М. Перспективы человека ро-зумного: эволюция или адаптация? / М. Савостьянова. - К.: ПАРАПАН, 2005. - 168 с.