CC BY
9отношению к карело-финскому фольклору. Однако, если принять во внимание музыкально -стилевую трактовку фольклора, представляется, что в таком разделении нет однозначности. Наоборот, наблюдаются сходные явления. Оба вида фольклора переинтонированы композитором с большой степенью сложности. В авторском контексте на уровне элементов музыкальной выразительности ассимилируются новейшие для каждого из рубежных десятилетий XX-XXI веков достижения неофольклоризма. Это свидетельствует как о единстве подходов к фольклору, так и о единстве авторского стиля, имеющего общую эволюционную направленность.
СПИСОК ЛИТЕРАТУРЫ:
1. Гродницкая Н. Ю. О композиционно-драматургических особенностях оперы Б. Напреева «Песнь о пламенном цветке» // Борис Напреев: статьи, исследования, воспоминания: сборник научных статей и материалов к 80-летию со дня рождения. - Петрозаводск: Verso, 2018. - С. 118-120.
2. Гродницкая Н. Ю. Об опере «Тростниковая свирель» // Борис Напреев: статьи, исследования, воспоминания: сборник научных статей и материалов к 80-летию со дня рождения. - Петрозаводск: Verso, 2018. - С. 134-137.
3. Краснопольская Т. В. Певческое искусство народов Северо-Запада России: Исследования. Статьи. - Петрозаводск: Verso, 2013. - 184 с.
4. Ларин Параске [Электронный ресурс]. URL:
https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B0%D1
%80%D0%B8%D0%BD_%D0%9F%D0%B0%D1%~ 80%D0%B0%D1%81%D0%BA%D0%B5 (дата обращения: 25.02.2019).
5. Лескова Т. В. Композиторский фолькло-ризм на Дальнем Востоке России: Ч. 2. Очерки творчества. Кн. 1. Обработки и жанры симфонической музыки: монография. - Хабаровск: Хабар. гос. институт культуры, 2016. - 238 с.
6. Лескова Т. В. Фольклорный интекст и ла-дотональный авторский контекст в произведениях дальневосточных композиторов // Международный научно-исследовательский журнал. - 2017. - № 2 (56). - Ч. 1. - С. 91-102.
7. Миронова В. П. Разновидности сюжетных контаминаций южнокарельского варианта песни «Сватовство в мифической стране Хийтола» // Северная Европа в XX веке: природа, культура, экономика: материалы междунар. конф., посвящ. 60-летию КарНЦ РАН. - Петрозаводск: Карельский НЦ РАН, 2006. - С. 119-121 [Электронный ресурс]. URL: https ://scibook. net/evropyi-ameriki-istoriya/raznovidnosti-syujetnyih-kontaminatsiy-yujno-3501.html (дата обращения: 25.02.2019).
8. Тимонен Т. Н. О музыкальной поэтике образных сфер и истории героя в опере Б. Напреева «Песнь о пламенном цветке» // Южно-Российский музыкальный альманах. - 2015. - № 1. - С. 31-39.
9. Тимонен Т. Н. О природе мелоса в моноопере Б. Напреева «Тростниковая свирель»: аутентичный код и его варианты // Борис Напреев: статьи, исследования, воспоминания: сборник научных статей и материалов к 80-летию со дня рождения. - Петрозаводск: Verso, 2018. - С. 138142.
ART AS SELF-CONSCIOUSNESS OF MANKIND: TERRITORY OF BEAUTY
Skalska D.,
Doctor of Philosophy, Professor, Professor of the Department of Social Sciences of the Ivano-Frankivsk
National Technical University of Oil and Gas, Ivano-Frankivsk,
Ukraine Skalska M.
PhD (in Philosophy), instructor of Professional basic make up Advanced pro make up, Make up me Academy, Kyiv, Ukraine
МИСТЕЦТВО ЯК САМОСВ1ДОМ1СТЬ ЛЮДСТВА: ТЕРИТОР1Я КРАСИ
Скальська Д.М.
доктор фшософських наук, професор, професор кафедри суспшьних наук 1вано-Франтвського нацю-
нального технiчного }miверситету нафти i газу, 1вано-Франювськ,
Украша Скальська М.Л.
кандидат фшософських наук, викладач курсу Professional basic make up Advanced pro make up, Ака-
демiя Make up me Academy, Кшв, Украша
Abstract
The article considers the phenomenon of art as such that it is capable of reconstructing the everyday life of a person according to the laws of beauty. This phenomenon focuses on the self-consciousness of human development, its anthropological reflection, and the aesthetic prospect for research. Анотащя
В статп розглядаеться феномен мистецтва як такий, що здатний реконструювати повсякденний жит-тевий свгг людини за законами краси. В ньому зосереджено самоусввдомлення розвитку людства, його антрополопчна рефлекая, естетична перспектива для дослщжень.
Keywords: art, aesthetics, "anthropological turn", the philosophy of beauty, artistic forms. Ключовi слова: мистецтво, естетика, «антрополопчний поворот», фiлософiя прекрасного, художш форми.
Актуальшсть дослвдницьких розввдок поля-гае в тому, що дехто з учених пропонуе сьогоднi нове розумшня естетики як евристики, тобто мож-ливостi реконструювати повсякденний життевий свiт "за законами краси", подiбно до того, як герме-невтичне тлумачення естетики здiйснюеться з до-помогою категорiй "мистецтво" та "прекрасне". Таким чином, мистецтво як форма сусшльно! свщо-мостi, як принциповий компонент культури заслуговуе на комплексне дослщження, методоло-гiчною основою якого виступае, в першу чергу, фь лософська антропологiя.
Мета: довести, що естетична свiдомiсть знахо-дила субстанцюнальшсть переважно в онтолоп-чно-символiчному проявi людини, демонструючи через мистецтво субстанцюнальшсть, пов'язану з прекрасним, гармошею, порядком, творчiстю, ге-нiем, художником, i навiть самою людиною, тобто проектуючи И субстанцiональнiсть з власного предметного поля.
Аналiз останнiх досл1джень i публiкацiй. Про художне мислення, його естетико-культуроло-гiчний дискурс, знаходимо цшну iнформацiю в мо-нографiчних дослщженнях, публiкацiях, авторсь-ких моделях розв'язання проблеми В.А.Герасим-чук, Т.К.Гуменюк, В.С.Лук'янця,
Н.Б.Маньковсько1, О.Ю.Павлово1, В.1. Панченко, О.П.Полiщук, О.М.Соболь, М.Л.Яковенка. Окремi концепцii штерпретуються в нашiй статтi. Так, у спостереженнях О.П.Полiщук йдеться про iндивi-дуальний досвiд, знання, емоцiйно-чуттевий стан, мотиваци особистостi. 1ншими словами - «персош-фiкований характер» та «аксюлопчну детермшан-тну» професiйноi' художньоi' дiяльностi [1, с.76-77], що безумовно вказуе на зв'язок антропологи i худо-жньоi' творчостi. Одним з варiантiв пiдтвердження статусу мистецтва як гуманггарно! парадигми, «оселi буття», прихистку для цшсно! та органiчноi людськоi' субстанцп виступае iдея «текстоцентри-зму». II автор В. А. Герасимчук переконана, що за-вдяки тексту фшософського роману з'ясовуеться природа iнтелектуального задоволення, а його вза-емодiя з художшм е "найближчим шляхом до ю-тини" [2]. Зрозумiло, що в такий спосiб, у досль дженнях вiтчизняного мистецтвознавства фшософ-ська антрополопя отримуе статус онтологiI «естетичного досвiду» та мистецтва.
Водночас, як вважае один з дослщнишв ще! проблематики О.Ю.Павлова, вiдбуваються змiни та трансформащя класичного iдеалу рацiональностi: «£дина картина свiту, як i свгтовий розум роздрiб-нилися на безлiч вiдображень в окремих сввдомос-тях, кожна з яких висвiтлюе свш ракурс i абсолю-тизуе його» [3, с. 206]. Автор також переконана в тому, що еволющя основних пiдходiв до проблеми самовизначення мистецтва знаходиться виключно в площиш фшософсько-антрополопчних вимiрiв, а некласична естетика намагаеться бути не лише фь ксацiею уречевленого переживання, а й виступае
"аполопею присутностi людини у свт" [4, с.24-27]. З шшого ж боку, можна не погодитись з думкою О.Ю.ПавловоI про те, що науковють чи ненауко-вiсть гуманiтарних наук взагалi, а мистецькоI теорiI зокрема випливае з кризи класичного щеалу рацю-нальносп (звичайно, якщо не обмежуватись апелю-ванням до позитивiзму американськоI фшософп в його поеднаннi з постмодершстськими настано-вами).
Посткласичне мистецтво, його фундамента-льнi здобутки продовжують залишатись об'ектом жвавих наукових дискусiй. Особливо приваблюе та нова форма, в якш вони пропонуються. Так, напри-клад, трiалог (не монолог чи дiалог) в епiстоляр-ному жанрi за участю В.В.Бичкова, Н.Б.Маньковсь-ко!, В.В.1ванова, який складае оригiнальний диспут про наступне: ^«Естетика ХХ ст. частково поступилась своею перворщшстю, пов'язаною з чуттево-емоцiйним ввдношенням до свiту на користь штеле-ктуального задоволення, а далi й штерактивно1 вза-емодiI з артефактами. Емтричне витiснило метафi-зичне, в результата чого естетичний центр i перифе-рiя в нонкласицi багато в чому помiнялись мiсцями. Перемн- принцип релятивiзму. Межi естетики над-звичайно розширились, втратили чiткiсть обриав. Як результат багато в чому змшились уявлення про предмет естетики» [5, с.173].
Виклад основного матерiалу. Формуючи за-гальнi уявлення про свгт, вибудовуючи картину свiту своши специфiчними засобами, мистецтво вi-дображало рiзнi сфери життя духовного вщповвдно до мети, завдання чи дощльносп, якi переслiдував творець. В художнш свiдомостi на кожному етапi ввдбору творчих iдей, результатiв, здобуткiв мистецтва вщбувався синтез на власнш онтолого-симво-лiчнiй основi, закладаючи свгт людини-творця.
Мистецтво виступило як проблематика фшо-софсько! антропологiI посiдаючи в нш чiльне мiсце, що не е випадковим чи невиправданим. Таке явище, як "антрополопчний поворот", в фшософп означало для мистецько1 теорп вiдкриття принципово нових аспектiв у розумiннi природи людини, И життя, творчостi, духовних вимiрiв. В европейськiй фiлософсько-антропологiчнiй традицп основи мистецтвознавства властивi екзистенцiалiзму, гермене-втицi, персоналiзму, психоаналiзу, неомарксизму.
Як ввдомо, розвиток теорii мистецтва в постк-ласичний перiод (тсля Гегеля) характеризуеться розпорошенням його естетичноI проблематики серед позитивних наук i вiдзначаеться значною кiль-шстю рiзноманiтних напрямiв, шкiл, персоналiй, яш вiдрiзняються рiзноманiтнiстю методологiчних засад. Це утруднювало можливiсть створення цiлi-сних естетичних концепцiй на зразок гегелiвськоI. Фiлософсько-антропологiчнi дослiдження завдяки сво!й зосередженосл на проблемi людини склали той "методолопчний синтез", який виступив теоре-тичними засадами посткласичного розумiння мис-тецтва.
Вже в першш половиш .XX столитя в европей-ськ1й культурi складаеться така ситуацiя, коли тра-дицшш, перевiренi часом фiлософськi теори, в тому чи^ соцiологiчнi та полггичш концепцп, виявили свою неспроможнiсть вирiшувати актуальнi питания, у всякому раз^ в теоретичному планi, а тому звернення поглядiв до мистецтва i художньо! твор-чостi подавало надш на новi можливостi та перспе-ктиви. Вони пов'язувалися iз здатнiстю свiдомостi художника до конструювання таких онтолопчно-аксiологiчних моделей, якими можна було, з одного боку, заповнити той вакуум, що склався в житгi лю-дини i суспiльства, а з другого - подолати кризу, ко-тра розпочала свiй наступ у царинi духовность За-гальний поворот захвдноевропейсько! культури до проблеми людини сконцентрувався на антрополоп-заци мистецтва. Зрештою, еволющя цього процесу тiсно пов'язана iз змiною методологiчних парадигм, що тдтверджуеться порiвнянням основних стазисiв: класики, посткласики /некласики/ та пост-некласики, або ж премодерну, модерн та постмодерну.
В ютори мистецтва добре вiдомi ренесанснi пе-рiоди, коли в гоншга за високими щеями та до-брими намiрами втрачалось те, що давало змогу зрозумгга найголовнiше - самого себе. Досль дження феномена людини ускладнюеться перш за все тим, що кожен iндивiд мае постшну потребу ви-рiшувати життевi проблеми, як1 виникають повсяк-часно i завжди е невщкладними. Чи може скластися наявшсть величезно! кiлькостi вчень про людину в единий унiверсум? На пошуки вiдповiдi на це запи-тання мудрецi та вченi витратили значний потен-цiал розуму й штелекту, а все ж передчуття апока-лiпсису, "краху цившзацд" чи "шнця iсторii", тим бiльше на меж1 тисячолiть, постiйно переслiдуе людство [6, с. 9].
Розробка естетично! антропологи обов'язко-вим компонентом мiстить у собi розумiння «прекрасного» не тшьки як найбiльш ушверсально! i сво-ервдно! категори, а й як найяскравшого свiдчення того, що вщбуваеться з людською суб'ективнiстю. За вах часiв розвитку людства прекрасне висту-пало як носiй специфiчно людського ставлення до неск1нченного та багатогранного багатства зв'язкiв людини зi свiтом. При цьому основним орiентиром виступали закони Краси. Значна шльшсть дефiнiцiй естетичного може бути зведена до такого критерш, який би вказував на оптимальну реалiзацiю сутшс-них сил людини та здшснення Г! iсторичного приз-начення, на мистецтво як вияв самосвiдомостi, са-мощентифжаци людства.
Кожна культурно-iсторична епоха несла в собi тенденци поляризацп художнiх форм, як чуттево-цшшсного з одного боку, а з другого - як фшософ-сько! теори мистецтва, що в обох випадках пов'язано з особистiсними людськими вимiрами. У науковiй думцi "естетичне" та шляхи його розтзна-вання традицiйно пов'язують iз художнiм, вказу-ючи на специфiку твору мистецтва. Вже те, що мистецтво, як невщ'емний атрибут людини-творця, завжди е особистюним та безпосередтм, налашто-вуе на рiзноплановi деклараци. Скаж1мо, об'ектом
мистецтва виступае "не вся дшсшсть, а переважно життя суспiльства", або ж лише "людина в житте-вому процесi", чи переконання того, що складшсть та багатовимiрнiсть ставлення людини до дшсносп пiдлягають "впорядкуванню" з боку фшософп та наукового пiзнання. Однак таку позиц1ю не можна подiляти з огляду на методологiчнi принципи фшо-софсько! антропологiг. В iсторii розвитку мистецтва як форми духовно! дiяльностi об'ектом та сенсом /метою/ завжди виступала людина, хоч i не завжди усвщомлено. Процес цей отримав назву самоздшс-нення, або ж пошук самоцiнностi, як1 не компенсу-ються анi моральною, анi релтйною, чи науковою оцiнкою, бо мистецтво з його об'ектом завжди ви-являеться виправданням самого себе, що випливае з його антрополопчно! зосередженостг
В класичному вжитку переважають дефiнiцii естетики в ГГ значеннi як "фiлософii прекрасного" та "фiлософil мистецтва". Цьому посприяли ключовi поняття, як1 розроблялися в епоху нiмецькоl класики для означення природи мистецтва та прекрасного: "дощльшсть без мети" /Кант/, "сутшсть в явищi" /Шшлер/, "неск1нченне, яке виражене в сш-нченному" /Шеллiнг/, "абсолютна iдея в Н зовнiш-ньому iнобутгi" /Гегель/. Мислителi прийшли до висновку, що потреба в насолодi собою i через чут-теве в предмеп не вичерпуе жаги до мистецтва. Мистецтво - це не лише образи внутршшх знаков людського саморозумшня, а й вираження всiеl повноти життя. На думку класишв, саме в художнiй картиш свiту передаеться повноцiннiсть людського життя разом з його символами, переломними моментами, сум1жними миттевостями буття: "Напрацьованi ми-стецтвом культурнi коди, до того як вони перетво-рилися на мiфологему, на якийсь час створювали у людини усвiдомлення "господаря", шюзш пану-вання над навколишнiм свиом" [7, с. 17]. Кожна епоха здшснювала "вторгнення" своеi духовно1 сутносп в мистецтво i через художш твори передавала г! сучасникам.
У перехвдний перiод вiд класики до модерну в европейськш культурi в1дбулися змiни, позначенi "антропологiчним поворотом" як новою свггогляд-ною та методолопчною парадигмою, що розгорну-лася в межах посткласики. Цей процес розпочався ще в 30-п рр. XIX ст. i пов'язуеться в художнiй та загальнокультурнш свiдомостi европейцiв з кризою класичного рацiоналiзму. Пiсля нiмецькоl класич-но! фiлософii аналiз мистецтва та естетично! твор-чостi бiльше не вкладався в рамки цiлiсних, всеохо-плюючих систем, тому виникае необхвдшсть обгру-нтування нових принципiв диференщацп естетичних пiдходiв у розумiннi мистецтва XX ст. У контексп тако! ситуацi! принципово змiнились роль та участь самого художника. Його дiяльнiсть почала залежати винятково вiд його внутршнього свiту та суб'ективно! фантази, а мистецтво перестало виконувати функцiю лише вiдображення, як це було притаманно класицi, i розпочало "творити свiй свiт". Змiст мистецтва виступив iманентним "впо-рядкованим переживанням" його творця. На такому грунтi формувались ознаки некласично! естетики.
Прекрасне, яке в античносп, Вщродженш та шме-цькш класицi асоцшвалось з мистецтвом, бiльше не вживаеться в значеннi його синонiма, а скорше навпаки, виникае певна дистанщя м1ж красою та мистецтвом. На ареш базових естетичних категорiй ввдсутнш панлогiзм i переважае свобода теоретичного моделювання з урахуванням нерацюнальних сторiн творчостi. Змiст художнiх теорш та саме ро-зумiння художнього вiдбивають дилеми та парадо-кси реального свиу людини. Поряд з усталеними художшми формами появляються поняття, на ос-новi яких складаеться новий образ художнього, -"виразшсть", "втягування в гру", "переконливiсть", "штрига" та iншi.
Висновки. Принциповi змши в реалiях буття людини, його конкретизащя, iндивiдуалiзацiя та те-нденщя до "антрополопзащх" приводять до змши орiентацiй у процесi творчостi. Вщсутшсть в автор-ському пiдходi певного посередника чи регулятора, якими виступала традицiя в класицi, робить можли-вим те, що автори проявляють повну аутентичнiсть у виборi шляхiв творчого самовираження. Вони програмують новi художнi форми, експерименту-ють, висловлюють манiфести i вiдшукують новiтнi практики та емшрп. У загальнiй картиш творчо1 ку-льтури появляеться штенсивна змiна напрямiв, як1 модифiкуються, подрiбнюються, розпадаються i зникають, проiснувавши в межах столитя не бь льше к1лькох десятилiть. Паралельно вiдбуваеться процес втрати вiдчуття стилю, i навпъ саме класи-чне уявлення про "стиль" пвдм^еться поняттями "рух", "вiяння", "утворення", нарештi- "стильнiсть" /яку вiдрiзняе миттевiсть, тимчасовiсть iснування/.
Натуралiзм, критичний реалiзм, iмпресiонiзм, символiзм, абстракцiонiзм, експресюшзм, сюрреа-лiзм набрали швидких юторичних темпiв розвитку, блискавично проявилися, однак не склалися в худо-жш форми, як1 б залишилися стшкими i всеохоплю-ючими. Характерно, що у зв'язку з новими умовами реальносп релiгiя, фiлософiя, наука вщновили сво! визначальнi функцiI впливу на самосввдомють людини, однак з позицш свiтогляду не менш важливу потребу в людському життi вщграло мистецтво, яке не тiльки викривало та аналiзувало свiтогляднi компоненти, а й виступило його "голосом та слухом". Враховуючи те, що сучасна публжа надзви-чайно чутлива i вимоглива, мистецтво не могло за-лишитися лише "прикрасою" людського життя, воно стало також здатним долати i нейтралiзувати антигуманнi мотиви дщсносп. Сво!ми орипналь-ними та неповторними засобами воно не тшьки до-повнюе, а й компенсуе емоцшшсть, виховуе гля-дача. Рiч у тiм, що не лише категорiя "прекрасного" зазнала разючих змш, сучасний соцiальний прогрес
торкнувся такого поняття як територiя краси, як "гармошя", яке з класичного уявлення про впоряд-кованiсть i врiвноваженнiсть перейшло до свое1 ан-титези - "дисгармошя" /хаос, абсурд/, як бшьш часто вживано1 у фшософськш антропологiï ХХ столитя. За таких складних та суперечливих обставин мистецтвознавство стае частиною феноменологи, герменевтики, психоаналiзу, розгортае себе в кон-тексп екзистенцiалiзму, персоналiзму, неомарксизму, структурралiзму, постструктуралiзму, постмо-дершзму.
СПИСОК Л1ТЕРАТУРИ:
1. Полiщук, О. П. Художне мислення: есте-тико-культуролопчний дискурс : монографiя / О. П. Полщук. — К. : ПАРАПАН, 2007. — 208 с. Polishchuk, O. P. Khudozhnie myslennia: estetyko-kul-turolohichnyi dyskurs: Monohrafiia. / O. P. Polishchuk.
- K.: Vyd. PARAPAN, 2007. - 208 s.
2. Герасимчук, В. А. Фшософський роман ХХ столитя. Специфжа тексту / В. А. Герасимчук. — К. : ПАРАПАН, 2007. — 392 с. Herasymchuk, V. A. Filosofskyi roman ХХ stolittia. Spetsyfika tekstu / V. A. Herasymchuk. — K. : PARAPAN, 2007. — 392 s.
3. Павлова, О. Ю. Вплив змши щеалу рацю-нальносп на розвиток естетичноï теори / О. Ю. Павлова // Вiсник КНУ iм. Т. Шевченка. — 2010. — №99. - С. 24-27. Pavlova, O. Yu. Vplyv zminy idealu ratsionalnosti na rozvytok estetychnoi teorii / O. Yu. Pavlova // visnyk KNU im. T. Shevchenka, №»99, 2010, S. 24-27.
4. Павлова, О. Ю. Онтолопчний статус есте-тичного досвiду / О. Ю. Павлова. — К. : ПАРАПАН, 2008. — 262 с. Pavlova, O. Yu. Ontolo-hichnyi status estetychnoho dosvidu / O. Yu. Pavlova.— K.: Vyd. PARAPAN, 2008. - 262 s.
5. Бычков, В. В. ТРИАЛОГ: Живая эстетика и современная философия искусства / В. В. Бычков, Н. Б. Маньковская, В. В. Иванов. — М. : Прогресс-традиция, 2012. — 840 с. Bуchkov, V. V. TRYALOH: Zhyvaia estetyka y sovremennaia fylosofyia iskusstva / V. V. Bуchkov, N. B. Mankovskaia, V. V. Yvanov. - M.: Prohress-tradytsyia, 2012. - 840 s.
6. Скальська Д.М. Естетичш вимiри фшософ-сько-антрополопчних вчень ХХ ст., - 1вано-Фран-к1вськ, НТУНГ, "ФАКЕЛ" - 2003. - 231 с. - Skalska D.M. Estetychni vymiry filosofsko-antropolohichnykh vchen KhKh st., Ivano-Frankivsk, NTUNH, "FAKEL"
- 2003. - 231 s.
7. Кривцун О.А. Эстетика. - М. : Аспект-Пресс, 2000. - 430 с. - Kryvtsun O.A. Эstetyka. - M. : Aspekt-Press, 2000. - 430 s.
