CC BY
5
Вкник Нацюнального унiверситету «Льв1вська полгтехшка». Серiя: «Юридичш науки» № 4(28), 2020
УДК 340.12 Степан Сливка
Нащональний ушверситет «Львiвська полтохшка», Навчально-науковий шститут права, психологи та шновацшно1 осв^и,
доктор юридичних наук, професор, завщувач кафедри теорп, юторн та фшософи права
tfp2014@i.ua
природно-правове обГрунтування часу
http://doi.org/10.23939/law2020.28.095
© Сливка С. С., 2020
У статт дослщжуеться природно-правове обГрунтування часу, а також часове обгрунтування природного права, що вщображено в авторських деф1н1ц1ях. Стверджуеть-ся, що час сприяе набуттю природно-надприродних щнностей, а проблеми людини може вирiшувати онтологiчно сформоване природне право, яке нею керуе. У релейному по-няттi часу природне право мало сакральний характер, i розумшня часу диктувало форму-вання природного права. Проте, якщо перехщ вiд Священного Передання до Старого За-вiту не вносив труднощiв у формування природного права, то у Новому Завт в1ряни вщ-крили для себе багато нових природно-правових норм. Трактування часу 1сусом Христом, а потсм апостолами, отцями, учителями Церкви, епископами доповнювалося новими онто-лопчними розумiннями. Ставали зрозумьшшими складовi елементи часу, його темп, амп-лiтуда, ритмiчнiсть, якi у природному правi мають велике значення. З часом люди отри-мали можливкть обгрунтовувати природне право: у рiзний час одна i та сама онтолопч-но-правова норма сприймалася людиною однаково. Наприклад, кожний позитивний здобуток дитини у розумовому розвитку сприймаеться радкно, оскiльки це розумовий розвиток, який вносить потрiбнi норми у й- природне право. Проте не варто кожен здобуток науковця вважати позитивним: вш може бути не онтолопчним, i природне право вче-ного буде мати викривлення. Тобто, час править бал у набутт онтолопчно-правових норм, i подн природно-правового характеру у рiзний час оцiнюються по-рiзному.
Ключовi слова: природне право, надприродне право, час, колишне, нишшне, прийдешне, природнi та надприродш закони.
Постановка проблеми. Поведшка - це широке й абстрактне (або дуже просте) питання. Але для фшософи права потрiбнi И обГрунтування. Дуже важливим е здшснення аналiзу людсько! пове-дiнки, життедiяльностi з позицiй таких фiлософських категорш як час i право. Такий аналiз, досл> дження буде завжди турбувати науку з метою отримання деяких крупинок щнно1 шформацн.
Аналiз дослiджень. Фiлософськi дослiдження часу i окремо природного права достатньо висв^леш у вiтчизнянiй та зарубiжнiй лтературь Однак дослiдження спiввiдношень природного права i часу практично вiдсутнi.
Мета дослщження. 1снуе потреба дослщити комплексний вплив природного права i часу на мшро- i макросвiт. Часовють природно-правово! природи людини потребуе всестороннього обГрунтування.
Актуальшсть теми дослщження. 1снують таeмницi для людини у И життeдiяльностi. Цi таeмницi у багатьох випадках можуть бути розгаданi за уважного вщношення людини до часу, природного i надприродного права. Адже юнуе невелике проникнення шформацп iз буденного у екзистенцiйне та трансцендентальне. Розгадавши деякi природно-правовi атрибути, можна стверджува-ти, що життя людини на землi не е простим процесом. Переселення людей в давнину iз небесно! цившзацп у земну повинно стати правовим уроком, повчанням, яке скеруе 11 на повернення назад у небесний дiм. Що для цього треба в повнш мiрi - нiхто достеменно не знае. Але наука доводить, що все залежить вщ поведiнки людини на земль
Виклад основного матерiалу. Знайти i зрозумiти себе у часовому юнуванш простору як образi Божому допомагае час. Час у просторi мае сво! закони, яю керують не тiльки людиною, а й цшою природою. Мiкровсесвiт у Всесвт (мiкросвiт у свiтi) мае часове обгрунтування, оскiльки йдеться про життя душi як дарунок Божий на певний термш. Вiдношення до цього дарунка у людини повинно бути пов'язане з бережливютю, тому обер^ати душу повинш норми, зокрема природне право, яке пов'язане з часом, часочисленнями, найточнiшим з яких е бiблiйний.
Часочислення бiблiйне починаеться зi створення свiту й людини. Одиницями, як слугують для визначення часу подiй у Бiблil, е: днi, тижнi, мiсяцi й роки. День рахуеться вiд одного вечора до другого, або вщ заходу сонця до наступного заходу сонця. Частини дня (тричасся) називалися першим, тре^м, шостим i дев'ятим часом. Першi слiди тижня, як певного перюду часу, який скла-дався iз семи днiв, зус^чалися в описi про потоп. Дш тижня рахували з часу воскресшня Господа, з недiлi, i закшчувалися суботою, i цiлий тиждень у пiзнiшi часи називалися також суботою, а iншi шiсть днiв вважалися днями суботи; сьомий день, який називався також суботою, вщповщав у власному сми^ нашому недiльному дню. Сгиптяни називали днi тижня назвами шмох вiдомих планет. Числення часу по мюяцях також веде свш початок iз глибоко! давнини. Переважно рш дiлився на 12 мюящв, але цi мiсяцi визначалися за мюяцем, в них позмiнно було 29 i 30 днiв, тому шсля кожних 12-ти мiсяцiв залишалося ще декiлька годин, хвилин i секунд, iз яких через декшька рокiв складався зайвий мiсяць - тринадцятий. Цей мiсяць для узгодження мюячного року з соняч-ним уводили в числення переважно через декшька роюв, зазвичай через три, а школи i в третш рiк. Визначення року i кшькосп мiсяцiв лежало на обов'язку священниюв. Рiк у давнину був двоякий: громадський i церковний. Громадський починався з осеш (з вересня), церковний же - з мюяця березня в пам'ять того, що в 15-ий день цього мiсяця евре! вийшли iз Сгипту. За громадським роком велися договори, проводилися вибори влад, означувався час народження дтей, початок царю-вання i т. д., за церковним, або священним вiдзначалися свята i священш часи [1, с. 139-141]. Про-тягом столiть вiдбувалися змiни в облшу часу, вносились доповнення тощо. Сьогоднi також вини-кае потреба в деяких уточненнях.
Одне iз найважливiших бiблiйних понять, пов'язаних з щеею часу - це вiчнiсть у значеннi «безкшечнють», або «особливо тривалий вiдрiзок часу». Час мае владу над вшм, що створено Богом, але для самого Бога часу не юнуе. Час i вiчmсть не йдуть одне за другим, шби об'еднанi одшею лiнiею. Неправильно вважати, що до створення св^у iснувала вiчнiсть i пiсля кiнця свiту вона настане знову. Час i вiчнiсть - два рiзнi способи буття, що належать до рiзних свiтiв, яю сшвюну-ють, але мають коршш вiдмiнностi, як свiт видимого i свiт невидимого. Ця межа прозора, вiчнiсть проникае в те, що сковано зв'язками часу. Хоча притаманш вiчностi блага спасiння перебувають на небесах, але вибiрково вони доступш вже у земному життi. Люди можуть заслужити тимчасовий перехщ через цю межу, тодi вони перебувають «в душ>, чують i бачать те, що неможливо виразити жодною iз земних мов. Св^и вiчностi i час вiдрiзняються не стшьки за тривалiстю, скiльки за змю-том [7, с. 171-172].
Тобто час i вiчнiсть характеризують природне право у рiзних свiтах, вимiрах. У земному ви-мiрi розумшня природного права мае один змют, а у трансцендентальному вимiрi розумшня буде iншим, що неможливо описати шякою з iснуючих мов земних цившзацш. Якi норми поведiнки
юнуватимуть у потойбiчному житп - невiдомо. Але деяю «проблиски» таких вiдомостей просочу-ються у земне життя. Така щаслива iнформацiя даеться далеко не кожнш людинi. Лише той, хто живе за нормами природного права, хто утримуе свою екзистенщю у праведному душ, хто сво!м образом Божим, максимально наближаеться до подоби Божо!, може сво!м духом на невеликий промiжок часу увiйти у надприродно-правовий простiр трансцендентального свiту. Це короткочас-не, блискавичне входження отримують ri, якi сво!м вiдносним природним правом осягнули ще! абсолютного права. Таке осяяння можливе тшьки для духу, а для душi i тша може настати iнший час, а може й ш. Все залежить вiд якостi формування людиною природного права i реалiзацil його, тобто дотримання, виконання, використання, застосування. У випадку повнощнно! реалiзацil земного природного права, це право мае шанси перейти у вiчнiсть, трансцендентальне буття повнiстю разом iз земним творцем цього права (тобто людиною).
Бiблiя розглядае час не як процес, внутршньо притаманний свiту, наприклад, як коловорот, в якому все повторюеться, повертаючись до свого початку, або як течiя iз шчого в нiщо, а як нщо, дане Богом i скероване до певно! мети. Бог визначае тривалють життя, тiльки вiн може продовжити життя людей понад передбачений термш. Але Бог визначае i змют кожного тимчасового вiдрiзка, оскiльки Вш записуе в Свою книгу вс днi життя людини починаючи з li народження. За Своею волею Бог визначае у чаш поди в житп Свого та шших народiв. Як для окремих людей i народiв, так i всього св^у, Бог визначае мету !хнього iснування (прихiд Царства Божого на землю). Час останнього ршення вщомий тiльки Йому. Всi, що жили на земл^ постануть тодi перед Божим судом i повиннi будуть дати зв^ про використання вiдмiряного часом земного життя. Правильне використання часу вщкрие шлях до вiчного блаженства, зловживання ним приведе до вiчного прокляття. Так час набувае свого смислу як час милосп, призначений для прийняття спасiння i пiдготовки до того, щоб витримати випробування в день Божого суду [7, с. 173].
Здшснення природно-правового обгрунтування часу е складним завданням. Фактично воно вирiшуеться лише частково, фрагментарно, оскшьки людина, як мшрокосмос, розумiе часову будо-ву св^у в мiнiатюрi. Це дае можливють зробити деякi невеликi висновки.
Зокрема, дослщжено, що цикл людського життя здшснюеться не по колу, а, скорше, по ви-схiднiй сшраль Початок спiралi мiститься у точщ координат, а кiнець - невщомий, хоча у Всесвiтi вiн зафшсований. Спiраль в'еться навколо бiсектриси, яка повинна бути проведена тд кутом 45°. Змiна цього кута - це вщхилення вiд онтологiчного життя, яке мютить сигнальнi точки - хвороби, бщи, нещастя тощо. Темпи життя вщображеш на спiралi (ампл^уди, кроки), якi теж облаштованi сигнальними природними точками. Остання контрольна точка, хоча й записана, але невщома лю-динi. Це не залежить вщ заслуг людини. Заслуги будуть враховаш пiсля розподiлу для потойбiчного життя. Тому важливою е не тривалють життя, а його якють. Фактично людина сама мае можливють контролювати якють свого життя, але це потребуе усвщомлення, вiри та шших природно-надприродних чинникiв.
0
х
За часовим вимiром людського життя побудована шкшьна навчально-виховна система з виставленням поточних та пiдсумкових оцшок, форм i методiв впливу на учня (студента), якi вiн не
завжди адекватно розумiе i дае 1м належну оцiнку. Тому людина не повинна марнувати час, а активно вчитися, щоб бути призначеною на вщповщну «посаду» у небесному «суспшьствЬ». При цьому треба врахувати, що темпи життя, сповшьнення чи прискорення у чаш - це караш порушення. Життевий час повинен йти рiвномiрно. Те, чого людина досягнула у земному чаш, буде використа-но у небесному чаш. Тобто земш норми природно-правового творення мають мюця (i будуть мати) для надприродно-правового «кодексу».
Тема дослщження потребуе розгляду таких понять як час у природному правi та природне право у чаш. Для цього необхщно вдатися до глибшого вияснення проблеми часу.
Час означае плиннють, тривалють i послiдовнiсть подiй. Вш е умовою iснування скiнченних речей та ютот живого свiту. Зпдно з християнським вченням час як творшня Боже пiдкорений домобудiвництву спашння i сво!ми межами мае початок i кiнець свiту; в цьому сюнченному тимча-совому iнтервалi здшснюеться земна iсторiя людства. Час у його вщношенш до вiчностi складае одну iз таемниць свiтобудови i залишаеться для людського розуму невиршеним завданням. Зв'язок часу з буттям дозволяе видiлити самостiйнi аспекти часу, яю обумовленi типологiею родiв буття, формами сприйняття часу, його вивченням i розумiнням. З цього погляду можна говорити про релтй-не, фшософське, психологiчне, iсторичне, художне i природно-наукове розумiння часу [5, с. 517-518]. Ц види розумiння часу, його тривалють буття об'екпв, швидкють, ритм, темп !х розвитку мають вщношення до природного права. Йдеться, передусiм, про !хш взаемовпливи.
Релшйне поняття часу вiдображене уявленнями давшх небiблiйних традицiй, у Священному Писанш, у працях отцiв i учителiв Церкви, у Божественнiй Л^ургп. У найдавшших космологiчних текстах багатьох народiв вiдображено так званий мiфiчний час («пра-час»), який передуе юторич-ному часу. Мiфiчний час, як правило, охоплюе теогошю, теомахiю, створення демiургами ни-нiшнього стану свiту i людини. Боги разом iз космосом включеш в один процес становлення, не будучи цшком вiльними вщ часу. Релiгiйно-iсторичне життя давнiх суспшьств у багатьох випадках визначалося повторювальними природними i бiологiчними циклами, яю надiлялися священним характером i були тюно пов'язанi з культом i релiгiйними святами, закрiпленими в календарь Час вимiрювався циклiчним рухом небесних св^ил, розумiння якого носило сакральний характер. Поди земно! юторп, зпдно з уявленням древшх, е вщображенням подiй мiфiчного часу, якi можна спостер^ати на небi за рухом планет. У Старому Завт немае термшу, який означае загальне, абст-рактне поняття часу, немае опису «пра-часу», який спiвставляеться з мiфiчним часом давнiх релiгiй. Творення св^у, час, подi! природно! i суспшьно! iсторi! присутнi у Священному Писанш настшьки, наскiльки спiввiдносяться з його головною метою - розказати про вщносини людини i Бога. Однак уявлення про час у Старому Завт не обмежуеться природно-космiчними ритмами: вже у бiблiйнiй космологi! можна вглед^и лiнiйну направленiсть часу. Поди людсько! iсторi! е розгорненi у чаш Божественного Промислу про св^ i людину. У Новому Завт знаходять пiдтвердження i розвиток положення про те, що: час е творшня Боже, Бог Творець трансцендентальний вщносно до часу, що для Бога немае плинносп часу, що Промисел Божий не залежить вщ часу i звершуеться безумовно [5, с. 517-523].
Фшософське розумшня часу найбшьш повно вщображене в сучасних дефшщях, висловлених дослiдниками.
Зокрема, час - це притаманна людськш свщомосп форма сприйняття змiни: виникнення, становлення, протшання, руйнування у свт, а також його самого разом зi всiм тим, що до нього вщно-ситься [10, с. 85]; вш характеризуе послiдовнiсть юнування явищ, якi змiнюють одне одного, вщо-кремленiсть рiзних стадiй розвитку, тривалють матерiальних процесiв [12, с. 420]; це одна з фунда-ментальних форм прояву будь-яко! спостережувано! реальностi, що позначае межi будь-якого руху та характеризуеться через послщовнють, тривалiсть, ритм, векторну спрямованiсть, незворотнють та неповторнiсть [4, с. 239]; це тривалють, протяжнють чого-небудь; момент, промiжок то! чи iншо! тривалосп, в якiй здiйснюеться що-небудь; форма виникнення, становлення, текучосп i руйнування у свт, а також його самого разом зi вшм тим, що до нього вщноситься; перюд, епоха [9, с. 156]; це
фундаментальне поняття людського мислення, яке вiдображаe мiнливiсть св^у, процесуальний характер його iснування, наявшсть у свiтi не тiльки «речей» (об'екпв, предметiв), але й подш [8, с. 153] та ш. Змiст часу мае природно-правову сутшсть. Так, векторнiсть, спрямованiсть, незворотнiсть, яю притаманнi часовi, мають мiсце у природному правь Правом не можна маневрувати i правопору-шення е незворотним явищем. Турбуватися про добро для шших - це природно-правове завдання образу Божого на земл^ де основним регулятором у чаш е совють.
Майбутне, тепершне, минуле - це абстракцп вiд цього природного поняття часу, в яких частки «ще» i «вже» е знаками вираження характеру iснування як турботи. При цьому мае значення та обставина, що зi збшьшенням вiку людини все ще виникаючi можливостi залишають все менше й менше мiсця для дн, оскшьки людина починае все бiльше залежати вiд минулих подiй («людина несе на собi тягар минулого»). Отже, майбутне все бшьше просочуеться минулим, i тому життя, майбутне якого складаеться тiльки iз минулого, називаеться життям без майбутнього. Пiд цим розумiеться придавлена тяжкiсть минулого, яке стало беззмютовним iснуванням [10, с. 85-86].
Виходячи з того, що людина шд впливом совiстi формуе собi майбутне буття, И душа перебу-вае у природно-надприродному простора Тобто, правова душа визначае собi мiсце у майбутньому.
Античнi фшософи зазначали, що душа не створюе час (час завжди е там, де в наявносп е рух), однак акт вимiру становить невщ'емний момент поняття часу. Час визначаеться через вiчнiсть. Вiчнiсть - це розумодосяжне буття, незмшне, нерухоме, самототожне; про не! не можна сказати, що вона «була» чи, «буде», але тшьки «е»; вона «мютиться» в Единому. Неспокiйно-суетлива природа -це душа; вщпавши вiд Единого, вона, наслiдуючи Йому, створила почуттевий свiт, а в наслiдуваннi вiчностi - И рухомий образ, час. Час е життя душi в деякому руш, а саме в переходi iз одного стану в шший [5, с. 520-521]. Тобто час у природному правi продукуе душа людини, И компоненти.
Психолопчне розумiння часу зводиться до того, що людина вщчувае хiд часу, пам'ятае минуле, але не майбутне. Вчення про бюритми, як описують життедiяльнiсть органiзмiв у денному, мюячному, рiчному циклах, узгоджуе бюлопчну систему з обертанням Землi навколо Сонця, фазами Мiсяця та шшими механiзмами астрономiчного часу, що дозволяе говорити також про особли-вий бюлопчний час [5, с. 530]. Сприймання часу за сво!м походженням мае рефлекторний характер. Важливу роль у його виникненш вдаграе утворення умовних рефлексiв. Для сприймання часу немае спещальних аналiзаторiв. Воно здшснюеться шляхом взаемодп аналiзаторiв, якими ми вiдображаемо iншi сторони явищ об'ективно! дiйсностi [6, с. 165-166].
Важливим е сприйняття права у чаш психолопчними особливостями права. Адже психолопя доводить особливу роль у сприйнятп нею норм права досвщу, зайнятiсть та iн. Звичайно, досвщ i зайнятiсть залежать вiд часу. Здобуття позитивного досвiду поведiнки людини залежить вiд впливу на не! норм права. Бшьш цiнним буде те, що людина формуватиме свш досвщ у полi i у просторi природного права. Тодi основними аналiзаторами, сигнальними зв'язками людина вщчувае свою правомiрнiсть або неправомiрнiсть. У цих вщчуттях iснують певнi природш орiентири, зокрема стан здоров'я, вщношення оточуючих до себе, авторитет у колективi та iншi фактори, яю здобува-ються досвiдом.
Зайнятiсть людини пов'язана з часом: час проходить швидко або повшьно, що свщчить про певну зацiкавленiсть або незащкавленють у бажанiй, цiкавiй поди, яю дають певнi сигнали про елементи поведшки людини.
1сторичне розумiння часу випливае iз дефiнiцiй: iсторiя - це часова послщовшсть свiтових подш, яю утворюють певну дiйснiсть, а також запис цих подш та 1хнш змют, найпростiше - у формi звичайного часового слiдування одше! подil за iншою [10, с. 189]; це розгорнутий у чаш процес розвитку та змш суспшьного життя, iсторiя стае можливою внаслщок того, що людина мае свободу вибору сво!х дiй та здатна за допомогою свщомоси перетворювати себе та дшснють. У цьому сенш iсторiя е демонстрацiею того, якою е i може бути людина; iсторiя передбачае поеднання мiнливого iз неперервним триванням [4, с. 105]. Якщо виходити з того, що розумшня природного права мае юторичний процес, то в такому випадку iсторiя «шлiфуе» природне право. Вона «пропускае» його
розумшня Kpi3b Bei юторичш епохи, iсторичнi погляди, генезу, фшософсью течи та фiлософськi Teopiï. Кожен такий юторичний «шститут» вносив свое розумшня природного права. Позитивним е те, що кожен науковець школи не е задоволеним своïм визначенням природного права. Чим дальше рухаемося в чаш дослщження природного права, тим бшьше ми набуваемо цшнюних понять природного права.
Художне розумшня часу розкриваеться такими поняттями як художне бачення, художнш простiр, художнш образ та ш. Так, художне бачення - це спошб штерпретацп мистецтвом картини свiтy, менталiтетy. Кожна юторична епоха демонструе свiй тип художнього образу i виробляе вщ-повiдно до нього мовнi засоби. При цьому можливост художнього уявлення на будь-якш юторич-нiй стадп не безмежнi: кожний художник е учасником у своïй епосi [8, с. 960]. Аналопчно це стосу-еться й природного права, оскшьки хyдожнiй образ вiдображае тi природш взiрцi взаемостосyнкiв мiж людьми, людством i природою взагалi, якi позитивно чи негативно зафшсоваш природним правом. Художнш проспр вiдображае переживання св^у, глибиннi екзистенцiйнi переживання, якi мають природно-правовий змiст.
У художньому образ^ як синтезyючiй формi хyдожньоï свщомосп та творчостi в цiломy, уви-разнюеться естетико-фiлософський пiдхiд, що долае межi «реалютичного» вiддзеркалення, прямого дублювання онтологiчних значень. Духовне освоення дшсност перестае орiентyватися лише на ïï вiдображення i дедалi бiльше зосереджуеться на оцшках, думках та почуттях митця [11, с. 702]. Створення художнього образу обумовлюеться часом i природними нормами. Але художник може створити художнш образ, який не перебувае у прямопропорцшнш чи оберненопропорцшнш (як карикатура) залежносп вiд природного права. Тому художнш образ е витвором часу i природного права.
Природно-наукове розумшня часу полягае в обгрунтуванш порядку змши явищ, подш, проце-сiв, якi е онтолопчними у Всесвiтi. Час мае важливе значення у сприйняттi людиною природно-правово1' картини свiтy. Особливо це стосуеться часовостi людського iснyвання у природно-правовому просторi, як реальному свт. У чаш юнують природш закони, створюваш щодня разом зi свiтом, у часi формуеться людиною i природне право як суб'ективне розумшня цих закошв у чаш.
Час як внутршне споглядання мае прюритет перед простором, вш вщграе роль зв'язуючо1' ланки мiж почуттевютю i свiдомiстю. У цiй функцп час е трансцендентальною схемою, яка здшс-нюе багатозначностi на рiвнi уяви i породжуе у так званий ф^урний синтез, без якого неможливий синтез свщомосп, який здшснюеться за допомогою категорш [3, с. 454]. У фшософп науки час - це реальний параметр, який дае змогу зоргашзувати природнi поди у впорядковану систему, i визначае тривалють цих подш. Часовють мае два значення: властивосп мiнливостi; вщношення до мiнливостi i перехiдностi до буття. Часовють у першому сми^ охоплюе бyдь-якi об'екти; у другому сми^ вона належить тiльки до екзистенщальних форм свiдомих iстот. У цьому сми^ перебувають у чаш лише ri iстоти, якi володдать вiдомiстю часу i в сташ у сво1и дiяльностi та мисленш долати горизонт теперiшнього, надаючи цiлеспрямований вплив на майбутне i збертаючи в рефлексyючiй пам'ятi минуле. Часовють як фундаментальна структура суб'ективносп конституюе емшричний час повсякденностi i визначаеться як «початкове» [8, с. 154-155]. Тобто, свщома людина як природно-надприродна особа перебувае у просторi дiй законiв Всесвiтy, завжди стикаеться з рiзноманiтними подiями, явищами, процесами природи. Цi природнi процеси дають можливють спiвставляти дiяль-нють людини у теперiшньомy з минулим i пробувати прогнозувати майбутне.
Тепершнш час е тимчасовою iдеею вiчностi. Ми охоплюемо не iснyюче бшьше минуле тшьки силою наших спогадiв, як1 роблять його теперiшнiм. Ми пожинаемо ще не iснyюче майбутне винятково силою наших надiй i очшувань, якi також роблять його тепершшм. Отже, минуле i майбутне е опосередкованими формами буття. Тшьки тепершне можна вщчувати як безпосередньо дане юну-вання. Тим не менше, ми не yсвiдомлюемо це безпосередньо дане тепершне, оскiльки будь-яке сприйняття вимагае деякого вщдалення вщ предмета цього сприйняття. Отже, наше усвщомлення теперiшнього моменту завжди приходить або дуже рано, або дуже шзно: момент i усвщомлення не
одночасш. Тепершне е внутрiшньою таемницею часу [2, с. 93]. Людина недооцшюе теперiшнiй час. ïï поведiнка помилково скерована на небезпечну фразу: «Я живу один раз, тому хочу жити без природно-правових обмежень». Але щ обмеження стримують вiд небезпеки, вiд страшного майбутнього. Тому важливо розглянути таю поняття як час у природному правi i природне право у чаш.
Видаеться, що час у природному правi - це онтолопчно визначена у людському буттi чо-тиривимiрна еднiсть процесу функцiонування потршного подiлу часу, врегульованого природ-ним правом.
За допомогою часу природне право, джерелом якого е природний закон i людська свiдомiсть, може мати рiзний змiст. Адже людське буття перебувае у чотиривимiрнiй системi координат: дов-жина, ширина, висота, час. Така онтолопчна впорядкованiсть вимагае часового обгрунтування тiлесноï поведiнки (довжина, ширина), почуття i думки (висота). Впорядкування часом вимагае мисленневих операцiй, пов'язаних потршним подiлом часу: колишнього, нинiшнього, прийдешньо-го. Колишнi правомiрнi чи неправомiрнi дiï, почуття, думки зберегли своï духовно-моральнi iмпе-ративи, хоча дн цих iмперативiв i процеси функцюнування безумовно мають меншу силу, але проявлятися можуть. Недарма у службових характеристиках на кандидатiв для високих державних посад, пов'язаних iз допуском до таемниць, ретельно «нишпорять» минуле. Справа в тому, що обгрунтування способу поведшки у колишньому чаш «записана» була у свщомост i перейшла з плином часу у шдсвщомють. Вона «причаïлася» i може за сприятливих умов проявити себе (це добре знають медики про колишш захворювання). Тому дуже важливо у вихованш дiтей iз най-меншого «вживати» якомога найбiльше духовно-морально1' iнформацiï, яка володiе свiдомими i шдсвщомими iмперативами протягом всього життя. I навпаки, штенсивно боротися проти негативного впливу всього злого, неприродного.
До колишнього варто зарахувати й таю природш процеси як генетичш (спадков^, поведшку прародичiв та шшь Зокрема, джерелом генетичних процешв е iнформацiя, отримана вiд предюв i закладена у спадкових структурах органiзмiв у виглядi сукупностi гешв. Змiнити генетичну структуру неможливо, але пристосуватись до ïï дн можна у тепершньому. Поведiнка прародичiв перебувае у ïхнiх звичаях й традицiях, якi також певним чином займають мiсце у тепершньому у виглядi частини норм природнього права.
Нинiшнiй час слугуе свщомим внесенням змiн у норми родинного природнього права i часом несвщомим формуванням норм природнього права у прийдешньому часi. Адже прийдешне вибудо-вуе нинiшне i колишне. Якщо у нинiшньому людина реалiзовуе норми природнього права, то у прийдешньому - норми надприродного права. Однак це потребуе спещального дослщження.
Право у часi е протилежним поняттям часу у правi. Потрiбно задатися елементарними питан-нями: яку функщю виконуе природне право у чаш, що робить природне право у чаш, для чого часу природне право тощо. Для вщповщ на поставлен питання спочатку треба дати вщповщь на iнше питання: яке мюце займае природний закон у чаш?
Вщомо, що природш закони творилися кожного умовного дня протягом умовного тижня. Тобто час був - шм дшв, а природш закони утворювали не поодиною норми, а сiм систем природ-но-правових законiв. Тому природний закон займае мюце закршлення створеного Богом щодня частини свiту i визначення динамiки розвитку створеного. Поява людини на шостий день дала джерело природного права - образ Божий, який почав творити природне право за часом, в якому Бог створив природш закони. Тобто мистецтво творення природного права Бог делегував своему помiчниковi - образу Божому. Змют природного права обгрунтовував те, що Бог створив у щоденно-му тижневому чаш. Тепер можна дати вщповда на iншi запитання.
1. Природне право у чаш виконуе низку функцш, пов'язаних iз формуванням онтолопчних поведiнкових рефлексiв людини у певний перюд часу ди природних явищ.
2. Природне право у чаш допомагае людиш осмислювати тимчасово прожитий нишшнш i ко-лишнiй час свого правового життя для забезпечення онтологiчного мiсця у прийдешньому, вiчному часi життя.
3. Природне право noTpi6He 4acoBi для того, щоб допомогти зберегти цшсшсть св^у до визначеного Промислом Божим його завершения.
Ц та iншi подiбнi питання знаходять свое мюце у такiй дефшщп.
Природне право у часi - це передбачена у бутп тепершнього свiтy людська осмисленiсть тимчасових природних законiв для врегулювання процесу набуття нею гiдного мiсця у новому свт, який буде функцюнувати за вiчними надприродними законами.
Теперiшнiй (сучасний) св^ регулюеться тимчасовими природними законами. Вщповщно до цього iснyюче природне право е тимчасовим. Тобто людське осмислення iснyючих природних законiв е обмеженим у чась Настане час, коли така потреба у людськш дiяльностi вiдпаде, оскiльки образ Божий виконае свое природно-правове завдання: буде новий св^ iз новими надприродними законами. Люди, яю заслужать жити у майбутньому свт, будуть мати шше завдання. Невiдомим е юнування у вiчномy свiтi процесу творшня людиною надприродного права. Поки що людина може творити окремi аспекти надприродного права в yявi з мщною вiрою. Людина у тепершньому часi зi свое! волi не оцшить i не може оцшити право у майбутньому часi.
Висновок. Отже, природно-правове обгрунтування часу зводиться до того, що час пояснюе послщовшсть iснyвання свiтових явищ, а природне право регулюе цi явища. Часовiсть природного права полягае в тому, що час мае владу над природним правом, вш визначае надприродну трансце-ндентальнiсть, тобто те саме «завтра», яке поширене у богословських дослiджениях.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Библейская энциклопедия : в 4-х вып. Вып. I. А-Е. Труд и издание архимандрита Никифора. М.: Изд. Свято-Троице-Сергиевой Лавры. 1990. 904 с. 2. Мальтман Ю. Наука и мудрость: К диалогу естественных наук и богословия / пер. с нем. М.: Библейско-богословский институт св-апостола Андрея, 2005. 204 с. 3. Новая философская энциклопедия : в 4 т. / Ин-т философии РАН ; Научно-ред. совет: предс. В. С. Степин. М.: Мысль, Т. 1. 2000. 724 с. 4. Петрушенко В. Л. Фшософський словник: термши, персоналп, сентенци. Льв1в: «Магнол1я 2006», 2011. 352 с. 5. Православная энциклопедия : многотом. изд. Т. 9. М.: Церк.-науч. центр «Православ. энцикл.», 2005. 752 с. 6. Психолопя : тдруч. для педагог. вуз1в / тд ред. Г. С. Костюка. Вид. 2-ге, доп. К.: Радянська школа, 1964. 584 с. 7. Ринекер Ф. Библейская энциклопедия Брокгауза / Ф. Ринекер, Г. Майер; [пер. с нем. В. Иванова и др.]; под ред. В. Цорна. Кременчуг: Христиатская зоря, 1999. 1120 с.
8. Философия: Энциклопедический словарь / под ред. А. А. Ивина. М.: Гардарики, 2004. 1072 с.
9. Философский словарь. К.: А.С.К., 2006. 1056 с. 10. Философский словарь: Основан Г. Шмидтом. 22-е, новое, перероб. и изд. под ред. Г. Шишкоффа / пер. с нем. ; общ. ред. В. А. Малинина. М.: Республика, 2003. 575 с. 11. Фшософський енциклопедичний словник / тд ред. В. I. Шинкарука. К.: Абрис, 2002. 744 с. 12. Фшософський словник / за ред. В. I. Шинкарука. К.: Гол. ред. УРЕ, 1973. 600 с.
REFERENCES
1. Byblejskaya encyklopedyya. [Bible Encyclopedia] V 4-x vip. Vipusk I. A-E. Trud y yzdanye arxymandryta Nykyfora. M.: Yzd. Svyato-Troyce-Sergyevoj Lavri. 1990. 904 p. 2. Maltman Yu. Nauka y mudrost [Science and wisdom]: K dyalogu estestvennih nauk y bogoslovyya / Per. s nem. M.: Byblejsko-bogoslovskyj ynstytut sv-apostola Andreya, 2005. 204 p. 3. Novaya fylosofskaya encyklopedyya [New Philosophical Encyclopedia]: V 4t. / Yn-t fylosofyy RAN; Nauchno-red. sovet: preds. V. S. Stepyn. M.: Misl, T.1. 2000. 724 p. 4. Petrushenko V. L. Filosofskyj slovnyk: terminy, personaliyi, sentenciyi. [Philosophical dictionary: terms, personalities, maxims] Lviv: «Magnoliya 2006», 2011. 352 p. 5. Pravoslavnaya encyklopedyya [Orthodox Encyclopedia] : mnogotom. yzd. T. 9. M.: Cerk.-nauch. centr «Pravoslav. encykl.», 2005. 752 p. 6. Psyxologiya. [Psychology] Pidruchnyk dlya pedagogichnyx vuziv / Pid red. G. S. Kostyuka. Vyd. 2-e, dop. K.: Radyanska shkola, 1964. 584 p. 7. Ryneker F. Byblejskaya encyklopedyya Brokgauza [Brockhaus Bible Encyclopedia] / F. Ryneker, G. Majer; [per. s nem. V. Yvanova y dr.]; pod red. V. Czorna. Kremenchug: Xrystyatskaya zorya, 1999. 1120 p. 8. Fylosofyya: Encyklopedycheskyj slovar [Philosophy: Encyclopedic Dictionary] / Pod red. A. A. Yvyna. M.: Gardaryky, 2004. 1072 p. 9. Fylosofskyj slovar. [Philosophical Dictionary] K.: A.S.K., 2006. 1056 p. 10. Fylosofskyj slovar: Osnovan G. Shmydtom. [Philosophical Dictionary: Founded by G. Schmidt] 22-e, novoe, pererob. y yzd. pod red. G. Shyshkoffa / Per. s nem. / Obshh. red. V. A. Malynyna. M.: Respublyka, 2003. 575 p. 11. Filosofskyj
encyklopedychnyj slovnyk [Philosophical encyclopedic dictionary] / Pid red. V. I. Shynkaruka. K.: Abrys, 2002. 744 p. 12. Filosofskyj slovnyk [Philosophical dictionary] / za red. V. I. Shynkaruka. K.: Gol. red. URE, 1973. 600 p.
Дата надходження 11.05.2020
Stepan Slyvka
Institute of Law, Psychology and Innovative Studies Lviv Polytechnic National University, Doctor of Law, Professor
THE HEAD OF THE DEPARTMENT OF THEORY AND PHILOSOPHY OF LAW
The article examines the natural and legal justification of time, as well as the temporal justification of natural law, which is reflected in the author's definitions. It is argued that time contributes to the acquisition of natural and supernatural values, and human problems can be solved by ontologically formed natural law, which governs it. In the religious concept of time, natural law had a sacred character and the understanding of time dictated the formation of natural law. However, if the transition from the Sacred Tradition to the Old Testament did not present difficulties in the formation of natural law, then in the New Testament the faithful discovered many new natural legal norms. The interpretation of time by Jesus Christ, and then by the apostles, fathers, teachers of the Church, bishops, was supplemented by new ontological understandings. The constituent elements of time, its tempo, amplitude, and rhythmicity, which are of great importance in natural law, became clearer. Over time, people have the opportunity to justify natural law: at different times, the same ontological and legal norm was perceived by man in the same way. For example, every positive achievement of a child in mental development is welcomed, because it is mental development that introduces the necessary norms into its natural law. However, not every achievement of a scientist should be considered positive: it may not be ontological and the natural right of a scientist will be distorted. That is, time rules the point in the acquisition of ontological and legal norms and events of natural law at different times are evaluated differently.
Key words: natural law, supernatural law, time, past, present, future, natural and supernatural
laws.
