CC BY
23
БУДДИСТСКАЯ МЕНТАЛЬНОСТЬ КАК МИРОВОЗЗРЕНЧЕСКАЯ ОСНОВА ЭКОСОФИИ ПРАВА
Шефель С. В.
Осмыслено место буддистской ментальности как мировоззренческой основы экософии права. Определены ее коренные черты как такого типа духовности человека, который сориентирован на экофильное взаимодействие с природной средой, сохранение природного потенциала жизни.
Ключевые слова: буддизм, ментальность, право, экософия.
THE BUDDHISTIC MENTALITY AS AN IDEOLOGICAL BASIS OF THE ECOSOPHY OF LAW
Shefel S. V.
In this article deals with analysis of buddhistic mentality'splace as an ideological basis of the ecosophy of law defines its main characteristics as the type of human spirituality, which is oriented to the ecophilly relationships with environment, to maintenance of the natural potential of life.
Keywords: buddhism, mentality, law, ecosophy.
УДК 340.12
В. А. Трофименко, кандидат юридичних наук, доцент
СУЧАСНА РЕЛ1Г1ЙНО-ПРАВОВА Ф1ЛОСОФ1Я ЯК АНТРОПОЛОГ1ЧНИЙ ТА Ц1НН1СНИЙ БАЗИС ПРАВА
Розглянуто основт напрями розумтня природного i позитивного права пред-ставниками релшйног фтософп права. На основi анализу здшснено спробу показати, що, незважаючи на боже тдгрунтя, релшйна фiлософiя права сповiдуe тi ж самi цiнностi, що i свтська правова наука (права людини тощо).
Ключовi слова: релШйна фiлософiя права, людина, антропологiя права, релШйна антропологiя, права людини, природне право, позитивне право, закон Божий.
Актуальшсть проблеми. Релтя в Украхт завжди вщправала недвозначну роль - 11 значения для украшського народу е дуже важливим. Набожнють наших громадян мае юторичний характер - вона йде з давшх давен. Новий виток визнання християнських щнностей розпочався з моменту проголошен-
162 © Трофименко В. А., 2011
ня нашою крашою незалежносп. Це проводиться на найвищому державному рiвнi. При цьому дуже важливо наголосити на тому, що вiра впливае не тшь-ки на моральний стан суспiльства, а й на и правову систему. Йдеться про те, що релiгiйнi щнносп, чесноти все бiльше розглядаються як один з початюв права.
Сучасна фiлософiя права, зважаючи на важливiсть ретги у регулюваннi суспiльних вщносин, мае достатню кшьюсть концепцiй, якi намагаються по-еднати право i вiру. Враховуючи аксiологiчний аспект ретги, важливо пока-зати 11 потенцiал для розвитку права. Сьогоднiшня фiлософська правова наука якраз i робить акцент на антрополого-аксюлотчному вимiрi права.
Украй необхiдно зрозумiти, чи потрiбно нам сприймати цi пщстави (за-хщно! релiгiйноl фшософп права) як аксюми, чи, можливо, необхщно пере-робити !х з урахуванням нацюнальних особливостей. I, що робить цю проблематику складною, дуже важко зрозумiти кожну людину, 11 вiрування, i це накладае на фшософгю права вкрай важке завдання. Враховуючи викладене, на нашу думку, зазначена проблема не втрачае свое! актуальность
Стутнь дослiдженостi теми. Велика юлькють науковщв нинi зверта-еться до осмислення спiввiдношення права i вiри, законодавства i релии, розгляду релтйних правових систем. При цьому акцент робиться на тому, як релишш норми впроваджуються у правове регулювання та визнаються державою, тобто дослщжуеться процес трансформаци деяких релтйних норм у правовi. Однак при цьому юнуе мало розробок, як стосуються аксюлопч-ного (цiннiсного) значення релт^ зокрема релiгiйних чеснот, що гумашзують свiтське право. I йдеться не про якесь взаемопоглинання, а про цшшсну та моральну переорiентацiю права.
Мета статп - навести розумшня того, що роз'яснення громадянам основ-них правових питань на тдгрунп релiгiйноl фшософи права може дати такий самий ефект, як виховання правово1 культури у свггському варiантi.
Природа людини е об'ектом як ф^^ф^ко-правово^ так i християнсько1 антропологи. Грунтуючись на рiзних засадах, щ напрями мають багато стль-ного. Це i розмежування природного та надприродного у людинi, i акцент на II духовному свт, i погляд на призначення людини (з урахуванням свгтсько-стi фiлософсько-правовоI антропологiI). Тому зараз доцiльно розглядати цi два напрями паралельно з метою вщнайдення загальних моментiв впливу на право. Тим бшьше, що набожшсть наших спiвгромадян може з^ати добру службу в проблемi тдвищення правовоI культури.
Звернемося до сучасно^' релiгiйноI фiлософiI права. Акт творшня виступае першоджерелом християнсько! антропологи. Однак самi антропологи визна-ють, що вш не вирiшуе повнiстю вш загадки людсько! природи, зокрема взаемозв'язку тiла i душi, поеднання яких творить з людини цшюну живу iстоту, моральний занепад котро! розпочався з шшо! вщомо! поди - ^хопа-дiння. Унаслiдок цього людина втрачае свiй величний статус, а II тшесна
оболонка стае дуже уразливою перед силами природи. Але людиш вдалося зберегти головне - образ Божий. Нашть з цього можна побачити всю склад-шсть природи та юнування людини.
Християнсью антропологи доводить, що совiсть е головним виявом духовного свiту людини i невiд'емною засадою загальнолюдсько1 моралi. Але недосконалiсть власно! природи показуе, що лише нею (а совiсть базуеться на Божому розумi) людина не може керуватись у житп. Для тдтримання дис-циплiни в суспiльствi потрiбне примусове право, мета якого примушувати тих, хто оступився, утримуватися вiд зла (саме ж зло може бути викорчуване лише завдяки закону Божому). Недосконалхсть людського розуму приводить до недосконалостi всiх людських законiв. Якщо вони суперечать Божому писанню, то е необов'язковими до виконання. Тому людське позитивне право повинно бути одноголосим з природним правом i мати евангельську спрямо-ванiсть. З цим погоджуеться i фiлософсько-правова антропологiя: позитивне право мусить вiдповiдати засадам природного.
Як у фшософсько-правовш антропологи, теологiчне природне право ма-терiальним виявом справедливой! вважае права людини, загублен людством унаслщок грiхопадiння. I теолог, i суддя орiентуються саме на не!. Тому зро-зумiло, чому християнськ антропологи i вченi стверджували, що природне право як вища модель людського сшвюнування не може бути повшстю вкла-дене у писанi норми. 1снуе лише система цiнностей, яко! треба дотримувати-ся в рiзних життевих обставинах, конкретизуючи 11 змiст у змiстi нормативно-правових акпв. Будь-яке тлумачення змiсту природного права - це плъки один з варiантiв вищих, Божих принципiв справедливости Таким чином, людський розум встановлюе закон, частково узгоджений з приписами закону Божого, а сама людина поеднуе в собi духовну i тiлесну природу.
Однак наведена теза мае два рiзних пояснення. Перше пояснення можна побачити в роботах Й. Месснера. Власна природа людини тдказуе 1й, в як принципи вкладено справжне людське буття, а розум спонукае 11 до щнтсного сприйняття життя. Метою людського юнування, вважае вчений, е потреби людини, пов'язаш з шстинктами, що тлумачаться як завдання, вкладенi в природу людини Богом (наприклад, шстинкт самозбереження породжуе право на фiзичну недоторканнiсть). Саме ж природне право показуеться як основний устрiй, в якому особистiсть досягае повноцiнного буття [1, с. 39].
Звертаючись до змiсту природного права, Й. Месснер намагаеться вiдiйти вщ постулату про формальний характер природно-правових норм. Ум принципи справедливосп надаються людиш у процем переживання суспiлъного досвщу i мають неформальний характер на пiдставi 1хнього усвiдомлення суб'ектом у змiстовному соцiальному контекстi [1, с. 40].
Друге пояснення сто1ть на позищях формального природничо-правового принципу, з якого виводяться окремi змiстовнi розумшня справедливостi в конкретний iсторичний час. Прибiчником цього пiдходу е австршський
теолог А. Ауер. Природа людини розкриваеться виключно через II розум, котрий розглядаеться як здаттсть бути причетним до розуму Божого. Це дозволяе людинi сформуватись як особистiсть, котра розумiе свою гвдтсть, свободу, унiкальнiсть, природнi права.
Принцип людсько! гiдностi Ауер подае як формальний критерш справедливой! правопорядку в конкретну iсторичну добу. Людський розум спосте-рiгае юторичну ситуацию i вбачае конкретнi випадки «розумного» права, яке е посередником мiж законом (розумом) Божим та юторичною дiйснiстю. Однак при цьому наголошуеться на тому, що природне право лише пов'язуеться з комплексом сучасних проблем [1; с. 42].
Американська теолооя також сто!ть на позищях, що <дачний закон» е единим джерелом блага в сустльному устро!. Так, Дж. А. Геген стверджуе: критерiем iстинностi конкретного юридичного ршення е такий самий кон -кретний вияв «дачного закону» в сущому. Якщо природне право мютиться в закош, то це означае, що позитивна норма охоплюе сутшсть права. Норма як загальне мютить у собi абстракцiю справедливого впорядкування сощаль-но! матери правовою формою. Але дшсшсть не може бути субстанщею права [1, с. 44].
На вщмшу вiд католицько! доктрини евангельська теологiя сповщуе по-зицхю, згiдно з якою вс принципи права встановленi i виражеш Богом. Право природне показуеться як узгоджене з чинним. Неопротестантське правове вчення, розглядаючи право, подiляеться на три напрями. Для першого природне право означае Боже право. Джерелом права вважаеться вiра, а правовi приписи виводяться з релтйних ютин. Так, швейцарський теолог К. Барт усе право, навхть конституцiю, намагаеться вивести з вiри: свiт i суспiльство формуються вiдповiдно до бiблейськоI мудростi. Ф. Хорст називае Старий завхт позитивною державною конститущею. Тому в рецепцп (вiдновленнi) Божого права церква виступае як посередник.
Лютеранське вчення в особi Е. Вольфа стверджуе, що природне право «написане» в серцi людини i може тлумачитися тiльки Христом. Природне право розглядаеться як встановлеш Богом правовi принципи, якх придатш для обтяжного тлумачення, але не фжсують змiстовний критерiй справедливостi.
Заслуговуе на увагу в лютеранському вченш обгрунтування природного права з позицш «заповiдi любовi». Е. Вольф стверджуе, що все людське право можна усвгдомити тiльки на основi БiблiI, яка розкривае сенс любовi до ближ-нього як природне право у стосунках з шшими людьми. Справедливiсть зво-диться до формули: надавай права iншому, чекай свого права. Як тут не згадати розумiння полiсуб'екта в iнтерсуб'ективiстському обгрунтуванш права!
Для iншого неопротестантистського напряму типовим е розумiння вiри як джерела права за умови фшософського (абстрактного, теоретичного, суб-станцiйного) виведення правових припишв з природи. Найпопуляршшим представником цього напряму е французький богослов Ж. Еллюль, на думку
якого, природне право icHye як реальний феномен у природi на ochobî акту Божо'' справедливости Воно e об'ективним i доступним тзнанню через люд-ський розум. Окремо юнуе «людське право», яке е посередником у переходi вiд Божого законодавства до позитивного права. Природне право вкладене Богом в людину до ïï грiхопадiння i не враховуе можливоcтi порушення лю-диною Божо'' cправедливоcтi. Людське ж право регулюе виключно вщноси-ни мiж людьми i вже не може бути релтйно i морально нейтральним. Воно повинно максимально вщповщати природному праву i мати християнську орieнтацiю. У цьому разi людське право стане виявом природного устрою, похщного вщ cправедливоcтi Божо''. Змicт природного права надае взiрець формальнiй cтрyктyрi закону i орieнтye законодавця на матерiальнy справед-ливicть - права людини.
Представником третього напряму е Е. Бруннер, який встановлюе лише мшмальний зв'язок права i теологи. Природне право вш тлумачить як думку Божого закону, для шзнання яко'' людинi потрiбно вiдшyкати справедливе буття, яке юнуе поза людиною i виражае не зруйнований ^хопадшням еле-мент Божого творiння. Його можна перенести на людськ стосунки. Справед-ливicть виводиться за формулою «кожному свое» [1, с. 45-47].
Шдсумовуючи викладене, можна побачити, що сучасна релтйна фшосо-фiя права (i католицька, i протестантська доктрини), незважаючи на боже-cтвеннi кореш, тлумачать природне право в розумшш прав людини.
Свiтcька правова наука також мае свое ставлення до сшввщношення ре-лiгiï i права, яке е рiзнобарвним. При цьому апрiорi не заперечуеться божий характер походження права. Розглядаючи наведене сшввщношення з аксюло-гiчних позицiй, Г. Радбрух доводить, що право i релиад суть протилежнi. Вiн стверджуе, що релiгiя перебувае у сташ подолання вciх цiнноcтей. За релтй-ною фiлоcофieю, вiдзначаe доcлiдник, не може юнувати протилежностей (добро-зло, щастя-нещастя, cправедливicть-неcправедливicть). Право ж, навпаки, оперуе чггким розмежуванням i видiленням правових цшностей. Тому для права релиад не е суттевою. З другого боку, лише право природне е мжмальним виразом Божо'' благодатi, воно не е повшстю християнським, але i не е протихристиянським утворенням. Позитивне право визнаеться лише пею мiрою, якою в1дпов1дае нормам створеного Богом i тзнаного розумом природного права. Продовжуючи, Г. Радбрух знаходить тiльки один момент, який зближае право i релiгiю - помилування. Споciб помилування не визнае жодного примусу, в тому чиcлi примусу справедливости вiн подiбний до свщомо iррацiональноï милоcтi. Помилування у свт права подiбне чуду в свт природи. У найчаспшш формi сенс помилування виявляеться тодi, коли воно здшснюеться не державою, а поза державними духовними посадовцями, наприклад, абатисою, яка прагне звшьнити грiшника на шляху до смертно'' кари. В амшстп з приводу нацюнальних свят ми ще й cьогоднi маемо секуля-ризовану форми iррацiонального помилування [2, с. 171-174].
Р. Ципел!ус, навпаки, зазначае, що на раншх етапах розвитку сусшль-ства раннi форми права були нерозривно пов'язаш з «сощальною морал-лю» - широкою категорiею, до яко1 включалась i релтя. У подальшому частина цих сощальних норм набула державно! пiдтримки. При цьому вiдмiчаеться, що легiтимацiя правових норм, визнання ïx справедливими Грунтуються не тiльки на аргументах розуму, а вщповщно вiдбуваються пiд впливом доводiв, заснованих на вiрi, релтйних переконаннях шдив!-дiв [3, с. 36]. Д. Ллойд стверджуе, що релтя мае значення для права зав-дяки ознащ святенност! Тому релтйний чинник дозволяе пiдтримувати та стабш!зувати правовий порядок у суспiльствi [4, с. 52]. Ю. Габермас, обгрунтовуючи нерелiгiйнi шляхи виправдання нормативних основ демократичной правовоï держави, вимушений визнати певну вагомiсть релтй-ноï iдеологiï для формування i набуття у суспiльствi правових щнностей (справедливiсть, гiднiсть тощо), а також право релтйного свiтогляду в умовах постсекуляризованого суспiльства [5, с. 53]. Не можна не згадати концепщю зародження права i ретги з единих первюних «мононорм». Пiд останшми розумiються недиференцiйованi моделi поведiнки людини у пер-вiсному суспiльствi, яю були тiсно пов'язанi з практичним життям. Норма юнуе у сусшльств! не тому, що е обов'язковою, а, навпаки, е обов'язковою тому, що фактично виявляеться в обрядах, ритуалах, табу, звичаях. З вщ-окремленням людини вщ навколишнього свггу, з формуванням суспiльства як основноï сфери життя людини кожний шдивщ набувае здатностi до рефлексiï i схвалення певних моделей поведшки. Мононорми на пiдставi цього розпадаються на рiзнi самостiйнi форми соцiальноï регуляцп: рел!-гiйну, правову, моральну тощо [6; с. 97-98].
Висновки. Можемо сказати, що фiлософiя права, iншi правовi науки не скидають з чашi ваг значення релiгiï i ïï вплив на формування правосвщомо-стi. Часткове релiгiйне тлумачення основних правових щнностей зовмм не знижуе 1хнього значення, воно допомагае бшьшому колу суб'ектiв розумiти його змют i призначення.
Як! б протилежносп та однаковостi не вiдшуковували вчеш в цих двох рiзниx регуляторах сустльних вщносин, вс вони визнають: i релiгiя, i право (бшьшою м!рою природне) мають своею метою на сучасному етапi обгрун-тування основних прав i свобод людини i громадянина.
На нашу думку, дуже важливо використовувати подвшне обгрунтування прав i свобод людини. Поеднання духовного i ращонального, релтйного i свгтського дозволить створити едину картину розумшня щнносп права, зрозумгш його остаточне призначення. Але при цьому необхщно зауважити на мюце держави - вона повинна лише тдтримувати ri меxанiзми, як! дають змогу людиш самостшно тднятися до розумшня права як щнность Це можна вважати i кшцевою метою вмх правових реформ.
Л1ТЕРАТУРА
1. Четвернин В. А. Современные концепции естественного права / В. А. Четвернин. -М. : Наука, 1988. - 144 с.
2. Радбрух Г. Фшософ1я права / Г. Радбрух : пер. з шм. - К. : Тандем, 2006. - 316 с.
3. Цшел1ус Р. Фшософ1я права / Р. Цшел1ус. - К. : Укр. фшос. фонд, 1999. - 62 с.
4. Ллойд Д. Идея права / Д. Ллойд : пер. с англ. М. А. Юмашевой, Ю. М. Юмашева ; науч. ред. Ю. М. Юмашев. - М. : ЮГОНА, 2002. - 416 с.
5. Хабермас, Ю. Диалектика секуляризации. О разуме и религии / Ю. Хабермас : пер. с нем. В. Витковского. - М. : Библ.-богосл. ин-т св. апостола Андрея, 2006. -112 с.
6. Вовк Д. О. Право i рел^я: загальнотеоретичш проблеми стввщношення / Д. О. Вовк. - Х. : Право, 2009. - 224.
7. Баланд'е Ж. Полггична антрополопя / Ж. Баланд'е : пер. з франц. О. Хоми. - К. : Альтпрес, 2002. - 252 с.
СОВРЕМЕННАЯ РЕЛИГИОЗНО-ПРАВОВАЯ ФИЛОСОФИЯ КАК АНТРОПОЛОГИЧЕСКИЙ И ЦЕННОСТНЫЙ БАЗИС ПРАВА
Трофименко В. А.
Рассмотрены основные направления осмысления естественного и позитивного права представителями религиозной философии права. На основе анализа предпринята попытка показать, что, несмотря на божественную основу, религиозная философия права исповедует те же ценности, что и светская правовая наука (права человека и т. д.).
Ключевые слова: религиозная философия права, человек, антропология права, религиозная антропология, права человека, естественное право, позитивное право, Божий закон.
MODERN RELIGIO-LEGAL PHILOSOPHY AS AN ANTHROPOLOGICAL AND AXIOLOGICAL BASIS OF LAW
Trofimenko V. A.
The present article considers the main directions of interpretation ofnatural and positive law representatives of the religious philosophy of law. Based on the analysis the author makes a ride to show that despite the divine foundation, the religious philosophy of law profess the same values that the secular legal science (human rights, etc.).
Keywords: religious philosophy of law, a person, anthropology of law, religious anthropology, human rights, natural law, positive law, God's law.
