CC BY
6
BicHiiK Нацiонального унiверситету "Львiвcька полггехшка". Серiя: "Юридичш науки" № 4 (32), 2021
УДК 340.12 Степан Сливка
Нащональний ушверситет "Львiвськa полтехшка", Навчально-науковий iнститут права, психологи та шновацшно! oсвiти, доктор юридичних наук, професор, професор кафедри теори та фшософп права, кoнституцiйнoгo та мiжнaрoднoгo права
tfp2014@i.ua
кореляц1йн1 обГрунтування церковного
i канон1чного права
http: //doi.org/10.23939/law2021.32.022
© Сливка С., 2021
УкраТнська Церква (особливо давня сшьська) е надiйним джерелом природно-надприроднот каношчносл, icтини, cправедливоcтi та особливого нащонального св^о-бачення. Церква cтолiттями здшснювала духовне об'еднання роду укратнського, нашот доленоснот наци, оcкiльки глибоко поглинула природш закони, увiбрала у себе тхню мудрicть, сприяла регулюванню дш Bcеcвiту.
Церква е духовною безпекою держави. Адже у природних законах вщсутш супереч-ноcтi, протирiччя, неузгодженосп, розриви тощо, i побудоване каношчне право на цих нормах для Церкви е гармоншним догматом для тша, душi i духу. Будь-яке право, ^iM надприродного (воно надчуттеве, абстрактне, не перевiрене доcвiдом), обов'язково е витвором людини: апоcтолiв, святих отщв, епиcкопiв, ченцiв.
Рiзнi догматичш версп, конотацп церковного права пщтверджують рiзноcтороннi пiдходи до формування вщповщнот дефшщн.
Кожна авторська дефишщя е своерщним щаблем духовнот драбини, приставленот Богом, котрою ми будемо намагатися сходити до небес. Церковне право допомагае гад-шматися по щаблях, як зростати у вiрi, але вщ спокус не захищае. Цю захисну функщю здiйcнюе канонiчне право, яке е методолопчним для церковного права. Тобто, каношчне право вказуе духовний, трансцедентний напрям розвитку церковного права.
Ключовi слова: позитивне право; держава; церква; грiх; християнин; взаемовщно-
сини.
Постановка проблеми. Особливе в природному прaвi бшьше проявляешься в церковному прав^ oскiльки менше пов'язуеться з державою. Зокрема, може мати мюце така дефшщя: церковне право - це божественний аналог нормативно-правовог духовног системи регулювання внутршньо-го буття Церкви, прав i свобод духовенства та мирян. Таемничу мудрють Церкви необхщно зафш-сувати у дефшщи. Ix буде декшька, виходячи 3i змiсту рoзумiння: як загальне в позитивному правi, як особливе в природному правi, як одиничне в надприродному правi.
Загальне в позитивному прaвi у науковш лiтeрaтурi зустрiчaеться дoвoлi часто. Автори шдручниюв церковного права сxильнi висвiтлити його змют у спiввiднoснoстi з позитивним, дер-жавним правом. Це фшсуетъся й у oфiцiйниx виданнях.
Аналiз дослщження проблеми. Питання кореляцшного обгрунтування церковного та ка-ношчного права все частiше дослiджують сучасш науковцi, серед них Л. Джероза, В. Тухлян. Вва-жаеться, що церковне право в християнствi - це сукупшсть релггШних та юридичних норм, якими регулюються структура 7 д1яльшсть християнських церков, взаемов1дносини церкви з державою, права та обов'язки дух1вництва тощо [10, с. 359]; це сукупшсть правил повед1нки, яю набули зако-нодавчого затвердження, але гх обов 'язково треба дотримуватися в житт1, побоюючись гт-ву Господнього [2]; це корпус кодиф1кованого права, яким регулюеться внутршне дисципл1нарне життя Церкви та в1дносини гг з державою [1].
Змют цих та багатьох шших дефшщш зводиться до людського нормативного впорядкування внутрщерковних та церковно-державних вщносин. Тобто здшснюеться загальш позитивютсью шдходи, яю б утримували Церкву в "покорГ' Подiбнi дп мають мiсце в тотаттарних державах, ате!стичних режимах. Елементи доцшьносп у таких пiдходах до церковного права е, але вони не повинш бути основними. Зокрема, потрiбно дуже вимогливо ставитися державi до появи фальши-вих релiгiй, яю пропагують богопротивнi вчення, пiдтримують темш сили i т. д.
Мета статп полягае в дослiдженнi кореляцшного обгрунтування церковного та каношчного права.
Виклад основного матерiалу. Для визнаних, традицшних релiгiй, якi повиннi юнувати поряд з державними органами, основним регулятором в державi е закон про свободу совюи, конституцiя та iншi вiдповiднi нормативно-правовi акти, яю сприяють, а не регулюють церковну дiяльнiсть.
Заслуговуе уваги думка, що церковне право е божественним аналогом нормативно-правово! духовно! системи. Йдеться про те, що Бог створив духовш норми життя людей, а людина ще й про-дублювала змют цих норм iз сво!ми онтолопчними конотацiями. Так, першими духовно-правовими нормами були норми для первюних людей, яю жили в раю. Символiзуе цi норми заборона !сти яб-луко iз конкретно! яблунi, ця заборона стосувалася обмеження у людському шзнанш свiту, вщпов> дного послуху, обов'язку, недопущения зради та багато шших норм, яю мають мюце в церковному правi.
Другим божественним аналогом нормативно-правово! духовно! системи е повчання пророкiв, яких Бог посилав для налагодження церковного життя людей на земль Вiдомостi про щ повчання входять у Церковне передання, а поим Апостольське передання, церковш традицп та iншi бо-гословсью джерела.
Однак основну нормативно-правову систему для церковно! дiяльностi становить Священне Писання. На основi Священного Писання складаються церковш правила, кодекси та iншi нормати-вно-правовi акти.
В окремих мiсцях божественним аналогом слугують Апостольсью Писання та Писання свя-тих отцiв. У церковному правi вони скерованi на бiльш глибоке шзнання свiту, чiткiше викреслю-ються Бож шляхи, даються конкретнi рекомендацп щодо гасiння диявольсько! безбожностi.
Важливим божественним аналогом церковного права е ршення семи Вселенських Соборiв. Цшнють полягае в тому, що вони вказували i засуджували рiзноманiтнi ерес щодо церковно-правових норм, яю вiдходили вiд вчення 1суса Христа. Завдяки ршенням Вселенських Соборiв Церква бшьш чiткiше, цiлеспрямованiше здiйснювала виховш процеси вiрян.
У внутрiшньому бутп Церкви важливе мiсце займають права i свободи духовенства й вiрян. У рiзнi перiоди iсторi!' щ права мали рiзний змiст, зокрема й каральний, заперечувальний. Тому за-мiсть природного права у життя людини входило позитивне право, ате!зм. Сьогодшшнш час харак-теризуеться боротьбою (часто пасивною) з ате!змом, з байдужютю до церковного права й само! Церкви. Проявляються спалахи навт у наущ про мiфiчнiсть невизнання природного, церковного права, ревно вщстоюючи людське, державне, тобто позитивне право, яке шяк не може справитися з масовими суспшьними проблемами. Тому така дефшщя мае право на юнування.
Одиничне в надприродному прав1 використовусться дуже рiдко для церковного права. Га-даемо, таке твердження висловлюеться вперше. Рiч у т1м, що в церковному правi обов'язково му-сить бути загальне (державне право), особливе (власне церковне право) i одиничне (надприродне право). Адже у храмi здiйснюеться одягання у Христа, приймаються сльози розкаяння, виведення нас iз неволi грiха, повертаеться зiр ослiпленим ерессю та багато шших священнодiйств, якi входять до промислу Божого. Ц феноменальнi священнодшства е потребами людини, якi задовольняються таемно i невидимо, але обов'язково одинично, персонально, при повному входженш у духовне уса-мiтнення, визнання сво!х онтологiчних помилок (грiхiв) i покаяння. Тому сформулюемо вiдповiдну дефшщш.
Церковне право - це каношчний витвiр образом Божим засадничих положень для духовно-правового осмислення свого буття та надбання подоби БожоТ.
Отже, пропонуеться скерувати мислення до трирiвнево! системи церковного права: ордологгч-ног, екзистенщальног, трансцендентальног. Ц системи взаемопов'язаш. У них вiдображена коре-ляцiя церковного i канонiчного права. Для бшьш якiсного дослiдження ще! кореляцп проведемо аналiз церковного права з позицш надприродного права, врахувавши, що основними компонентами е: усвщомлення в1рянином, що вiн е образом Божим i його прагнення до набуття подоби БожоТ.
В анафорi Л^ургп святого Василiя Великого записано "Вдосто!вши 11 образом Сво!м, Боже, Ти поставив 11 в достатньому раю" [4]. Ц слова вщображають кiнцеву мету земно! Церкви, проте не кожна людина розумiе, як досягнути раю.
На шостому дш пiсля створення тварин земного походження Бог провiв раду Трьох з участю Божого Сина 1суса Христа i Святого Духа. Було запропоновано створити людину за образом i подо-бою учасникiв Ради з метою налагодження особливого зв'язку з Творцем. Попередне щоденне творiння готувалося саме для людини.
Творець плануе дати дещо вiдмiнне буття людиш, нiж iншим творiнням. Вiн створюе нову ютоту - людину, яка носитиме "образ i подобу" свого Творця й Слава Божа ясштиме на обличчi людини. В нш Творець знаходить вiдпочинок: "Впали сутшки шостого дня: i створення св^у закш-чилося витворенням досконалостi, яким е людина, котра найпрекрасшша серед створшь, пануе над усiма живими ютотами i увiнчуе собою Всесвгт [9].
Образ Божий - це Син; на Його образ створена людина. I тому Син з'явився на землю в останш часи (у Новому Завт), щоб показати подiбнiсть людського образу iз Самим Собою. Саме на образ Христа - воплоченого Сина Божого - сотворено людину; вона е образом образу, юнуе в Хрисп, в якому вона усиновлена Богом; збагнути людину можна через Христа [4]. Повним i вседосконалим вщображенням божественного образу Священне Писання називае тшьки Сина Божого; людина же була порiвняно дуже слабкою, блщою i недосконалою кошею цього досконалого непорiвняного образу невидимого Бога; однак, вона перебувала у безсумшвному родинному зв'язку з Ним, i звiдси отримала право на назву Його роду, сина або дитини Божо!, а також i прямо - образу i слави Бога [8, с. 12].
Церковне право допомагае людиш осмислити, що вона е духовним братом 1суса Христа, який разом з нами жив 33 роки земним життям. За цей час вiряни мали можливють взяти приклади праведного життя, щоб потрапити на постшне мiсце проживання в раю. Там у нас онтолопчна духовна рщня, а тут, на землi, - родич^ брати, сестри, чуж люди, яю е лише ближнiми, деонтолопчними. Жити на Землi потрiбно iз онтологiчною i деонтологiчною рiднею. Але для цього юнуе певна кано-нiчна iнструкцiя, яку формуе каношчне право, а реалiзовуе церковне право. Зокрема, у цер^ детально тлумачиться створення людини.
Так, коли фiзичний розвиток досягае достатнього рiвня, тодi Бог "вдихае" у сформоване Ним тшо "подих життя" завдяки чому людина стае "живою ютотою". Священне Писання зображуе Творця в образi Гончаря, котрий "лшить" iз земно! глини людину. На шостому дш творiння свiту вона стае вшцем творiння, а !! тiло мiстить фiзичнi, хiмiчнi, бюлопчш й психологiчнi елементи. Отже, акт творшня людини засвiдчуе подвiйнiсть !! природи. З одного боку, вона створена "з пороху
земного" матери, тобто, вона е одним з органiзмiв, що живуть на земл^ а з шшого - виходячи з бiб-лшного одкровення, "дихання життя вдихнув в !! лице подих життя, i людина стала живою душею" (Бут. 2,7). Тому людина е духовною ютотою. Боже дихання - це вираз Божого життя, яке Вш пере-дае своему творшню. В такий спошб вона отримала Боже начало, що е запорукою приналежносп до Божого буття [9].
Створення тiла людини iз земно! перст закладена iдея про спорiдненiсть iз всiею видимою природою, найближчим чином iз тваринним царством, яке виникло за творчим помахом iз то! же само! земль З шшого боку, в ознащ матерiальностi фiзично! природи людини подана думка про !! руйнування чи смертностi. Коли земний порох прийняв фшуру (форму) людини, ця остання особливою, спещальними дiями самого Бога отримала душу, як початок розумного життя [8, с. 17]. Фактично це зв'язок видимого i невидимого свтв, фiзичного i духовного станiв. Фiзичний стан -смертний, а духовний - ш. Вмiст всього фiзичного стану у людинi (у землi е всi хiмiчнi й бюлопчш елементи) означае, що вона мае можливост володарювати матерiальним свiтом, але до певно! пори, яку встановлюе духовний свгг. Розглядуванi ознаки образу Божого церковно право розвивае у лю-диш у формi побожносп Давидово! та мудростi Соломоново!. Тим самим, церковне право спрямо-ване на розвиток цих ознак у рiзних формах, зокрема побожносп, мудросп та iнших чеснот.
Людина створена одшею волею Бога, але нею вона не може бути врятована. Бог рятуе люди-ну, лише коли воля людини йде в синергп iз Божественною. Божественна воля буде завжди шдко-рятися блуканням, вiдхиленням, навiть бунтам людсько! вол^ щоб привести !! до свобщно! згоди [3]. Це означае, що рiзноманiтнi варiацi! людини церковне право обгрунтовуе, демонструючи тим самим велику терпеливють Бога до рiзноманiтних варiацiй Його образу, оскiльки любить його i знае можливi спокуси злих сил. При цьому важливо, щоб людина, !! воля була шдкорена Божiй волi, щоб вона визнавала ешзодичну асинергiю з Богом i поверталася назад у спiльну дда. Цьому допомага-ють церковнi закони.
Творець бажае мати свого помiчника, свш вiдблиск i свою славу на земл^ а в своему образi -Вiн хоче Сам бути присутшм на землi. Подiбно до Бога людина може за своею волею змшювати оточуюче !! середовище на краще, тому, що бути створеним на Божий образ означае представляти Бога й дiяти вщ Його iменi тут на землi [9]. Такi повноваження мае кожна людина, але бшьшу силу в цьому мають епископи, ченщ, священники. Особливо це стосуеться випадку, коли вони тсля Божественно! Л^ургп iз Святим Причастям в своему органiзмi звершують необхщш земнi треби. Це наближуе людину до Бога.
Однак людина схильна чинити ^х, чим бунтуеться проти свого Творця i радше вщдае поша-ну створiнню, яке насправдi було для не! створено, шж Творцевi, який створив людину, щоб пану-вала над створiнням. Отець Небесний повсякчасно звертаеться до кожно! людини з тим, що кожна людина, якою б навт лихою вона не була - носить в собi образ Бога. Якщо людина не практикуе молитовне життя, не ходить до церкви, на все скаржиться та ображаеться, шчого не встигае, то не дивно, що замють ств i "Ти еси Син мш любий" чуе зазвичай свое: тепер зрозумшо, що я шхто. Я безкорисна людина, яка шкому не потрiбна. Однак голос "Ти Мое (Боже) уподобання" - лунае завжди [9]. Звичайно, спокус багато, багато бунпвних, заманливих пропозицш поступае iз сощуму, якi скерованi покладатися на самих себе. Але це все злi намiри, якi скерованi проти добра, проти образу Божого, представника Бога земль Церковне право регулюе щ проблеми i постiйно нагадуе людиш, що вона е образ Божий.
Мати образ Божий зобов'язуе людину прямувати до подоби Божо!, використовуючи при цьому норми церковного права. Без них людина самостшно не справиться з таким онтолопчним за-вданням. Тому потрiбнi зусилля людини, щоб постшно пiдтверджувати у собi образ Божий i все бшьше наближатися до Нього.
Кожен християнин повинен зростати вщ образу до подоби Божо!, покликаний до того, щоб таке та!нственне вщображення божественного буття в його житп виявлялося щораз виразнiше. Осягання богоподiбностi породжуе християнськi чесноти. Святi отщ вважали, що чеснота - це
здатшсть, закладена в людську душу, джерело природних сил, яю розвиваються та вдосконалюють-ся у спiвдi! з Божою благодаттю. Чеснота е силою та здатшстю людини, створено! на образ Божий, уподiбнюватися до Бога, досягати обожествлення [4]. Для повноцшного набуття подоби Божо! необхiдний церковно-правовий захист пдносп та честi вiрянина. Такий захист пропонуе здшснюва-ти позитивне право, але у цьому процес багато суб'ективних факторiв, яю незадовiльно вщобра-жаються на людиш. Вiд сили душi людини залежить !! гiднiсть та честь, вщ процесу набуття подоби Божо!.
Сили душi людсько! досить обмеженi. Душа людини мае свобщну волю. Тому людина може бажати, але може i не бажати бути подобою Божою, бо це залежить вщ вшьного бажання само! людини, вщ !! волi. Подоба Божа залежить вщ спрямованостi душевних сил. Вона вимагае духовно! пращ людини над собою. Якщо людина прагне ютини, добра, правди Божо!, то вона стае подобою Божою. Якщо ж людина любить тшьки саму себе, обманюе, ворогуе, чинить зло, турбуеться лише про земш блага, думае тшьки про тшо свое i не турбуеться про душу свою, то така людина перестае бути подобою Божою (тобто бути схожою на Бога - Отця свого Небесного), а стае схожою у сво!м житп на тварин, i може остаточно уподiбнитися злому духовi - Дияволовi [6]. Тобто, нагштання людиною приносить всшяю бщи самш людинi. У свiтi пануе людська злоба тому, що людина не прагне активно досягати подоби Божо!, шддаеться на матерiальнi спокуси. Тому потрiбно спiвдiяти з Божою благодаттю, на яку скеровуе церковне право.
Внесення у дефмщю церковного права поняття образу i подоби Божо! у минулому не здшснюва-лося через офiцiйнi i неофщшш рецензування науковцями, якi по-рiзному ставилися до вiри. Крiм того, проводилося штучне зарахування до традицiйного вщмежування науки вiд Бога. Вважалося, що науки церковного права не юнувало. Така байдужють або в деяких випадках й ворожiсть не ду-же йде на спад. С потреба внести защкавлешсть у церковному прав^ оскiльки будь-яке право е вит-вором людини.
Свята Церква вчить: тд образом Божим треба розум^и даш Богом людини сили душi й ро-зум, волю, почуття, а тд подобою Божою здатнiсть людини спрямовувати сили свое! душi до упо-дiбнення Богу, - удосконалюватися в прагненш iстини i добра [6]. В цьому й полягае основний змют одиничного в надприродному прав^ зокрема у церковному прав^ яке сповiдуе норми каношч-ного права. Природно, що виникае необхщшсть здiйснити деяку кореляцiю церковного i каношчно-го права. Для цього необхвдно встановити спiльнi та вщмшш ознаки.
Кореляцiя (вiд лат. сшввщношення, вiдповiднiсть, взаемозв'язок, взаемозалежнiсть) церковного i канонiчного права свiдчить про необхщшсть iснування одного i другого. 1снуе тiсний зв'язок мiж ними, який слщ використовувати у юридичнш дiяльностi. Цей зв'язок випливае iз законiв при-роди, зокрема закошв буття людини, де мае мюце взаемозалежнiсть тiлесного, душевного та духовного юнування. Цi категорi! юнування оберiгае i регулюе Церква, очолювана каношчним правом з метаантропологiчним обгрунтуванням. 1деться передусiм про зовнiшнiй i внутрiшнiй свiт реального, матерiального життя та вiртуальний свiт майбутнього позатшесного небесного життя. У кожному свт взаемозалежнiсть мiж церковним i канонiчним правом рiзна.
Зовн1шн1й св^ характеризуеться властивостями i потребами сучасного життя. Це повсякден-нi треби людини, яю задовольняе церковне i канонiчне право, утворюючи своерiдну природно-надприродну процесуальну взаемозалежнiсть. Цi треби можна умовно об'еднати у семи основних великих груп. Розглянемо !х.
Церковне право потребуе нормативног канотчност1. Основна кореляцшна потреба полягае у тому, що каношчне право допомагае обертати образ Божий i формуе шлях, вказуе напрям людиш прямувати до подоби Божо!. Тобто методолопею церковного права е каношчне право, тому церковне право мусить бути каношчним. Для цього встановлена сувора каношчно-церковна дисциплша у
Церкв^ незважаючи на те, що Церква е своерщним автокефальним громадянським суспiльством. Це умовне суспшьство регламентуеться Божим правом, створеними 1сусом Христом регламентащями.
Церковне право грунтуеться на ¡ерархп, а каномчне - на Одкровент. У релшйному словнику зазначено, що церковна iерархiя (грецьк. - священновладдя) - це сукупшсть чишв духовенства в порядку субординацп, прийнято! в тiй чи iншiй Церкв^ форма органiзацiйного церковного устрою. Церковна iерархiя склалася пiд впливом умов феодального суспшьства i понинi нагадуе тогочасну структуру свiтсько! влади. А Одкровення - це термш, який у богоств'! позначаеться все те, що Сам Бог вщкрив людям про Себе i про правильну ютинну вiру в Нього. Бог вщкривае себе кожнiй людинi через видимий свiт (природу), людську совють (голос Божий в нас), провщенщально сприйняту iсторiею людства або за допомогою надприродного Одкровення, яке, будучи головним i визначальним, розглядаеться як незаперечне джерело божественних ютин [7, с. 125, 221]. Спшь-ною щ обидва елементи творять Церкву, яка таким чином е правовою. Хоч i передае через iерархiю, ддаче канонiчне право е шчим iншим як продовженням iснування засновано! 1сусом Христом Церкви [2, с. 23]. Тобто iерархiчнiсть Церкви забезпечуе правомiрнiсть реалiзацi! канонiчних норм у богослужбових й позабогослужбових потребах. Крiм того, iерархiчнi структури Церкви бе-руть участь у роз'ясненнi Церковного передання, Священного Писання, Апостольського передання i !х колективне прийняття е доповненням до канонiчного права.
Церковне право безпосередньо розвивае й удосконалюе буттев1 людсьм ознаки й властивост1. Уцерковлена людина, яка постшно перебувае у церковних природно-правових вщносинах, тдтри-муе свое онтологiчне становище. Без реатзацп церковного права людина не до кшця використовуе сво! можливосп, не повнiстю або й неправильно виконуе вимоги промислу Божого. Наявний життевий трепет церковне право приводить в онтолопчний стан, виправляе життя гршного, благотворно реагуе на лихi вчинки та ш. Все це здшснюеться за допомогою канонiчного права з участю пастиря.
Церковне право визволяе поневолених злом благодать, людей. Адже багато людей розтратили все багатство дарiв Божих, посiями на землi гидкi грiхи, запродалися грiховi, ходять за лукавими i злими вчинками та чинять багато шших дiянь, не сумiсних з образом Божим. Будучи здатним до спокуси темних сил, людина втратила рай, зшвечила почуття любовi i легко попадае в пастки, якi спецiально розставив лютий ворог. Тепер, будучи на чужиш, людина не завжди розумiе, що !й потрiбно повернутися додому, де Бог шдшс людину вище ангелiв, а тепер через упадок вони нам допомагають. Церковне право скероване на те, щоб гршна людина, душа яко! рветься до Бога, взяла смиренно свш хрест i йшла за Ним, жертовно любячи, каношчно живучи.
Церковному праву притаманний характер примусовост1. Так у богословськш лiтературi зазначено, що церковне право вивищуеться над власною волею, дiе на не! з силою необхщносп. Звичайно, Церква сама по собi не може примушувати фiзично так, як примушуе до виконання сво!х законiв держава. Примусова сила церковно-юридичних норм вiдбуваеться не iз просто! необхiдностi церковного порядку, а iз положення окремих ошб в цьому порядку. У церковному прав^ на вiдмiну вiд св^ського, моменти зовнiшнього примусу i внутршньо! особистоi свободи цiлком спiвпадають [5,с.13]. Канонiчне право не примусове. Його норми мають дозвшьний, рекомендуючий характер i вказують на недопустимiсть того чи шшого дiяння. Правда, церковне право здшснюе примус лише дш, слiв вiрянина, а канонiчне право мае вплив ще й на думки та почуття, що для вiрянина е дуже важливим, онтолопчним.
У церковному прав1 м1ститься комплекс синергетичног охорони тыесного здоров 'я. Часто можна почути фразу: головне - здоров'я, а все решта додасться, що не зовшм е онтолопчним, оскшь-ки духовшсть тодi не на першому мющ. А про те, що Бог хворобою може випробовувати стутнь вiри в Нього ми забуваемо. Забуваемо й про те, звщки взялася хвороба. Вилшовш хвороби (простуда, зубний бшь, легкий кашель та ш.) е, скорше, неправильною експлуатащею оргашзму. Невилi-
ковними хворобами е боротьба з Богом, внаслщок чого виникае гшв Божий i плачевш результати. Ми навт не задумуемося, як може виникнути ця боротьба: брехня, наклепи, засудження, зневага iншими, знищування природи, безцшьне полювання на диких тварин, насмiхання над Богом, Церк-вою та вiруючими i т. д. Ц дi! людини е синергетичними, нелшшними, значить синергетичною мае бути охорона здоров'я, яка полягае в тому, щоб Бог був прюртетом у нашому житп. Тодi вiра в Бога, ходшня до церкви, щирi молитви сприяють благословенню. Вiдмова вщ Бога веде до вiдмови вщ життя в раю. Треба задуматись, можливо у наступнi роки будуть поширюватись вiруснi захво-рювання? Чому?
У зовншньому св1т1 ¡снуе плюрал1зм церковного права. Пюля вознесшня 1суса Христа на небо почали поширюватися рiзнi ересi щодо вiри. З'явились рiзнi релiгiйнi течi!, конфесi!, подш Церков тощо. Цi дуже гршш дiяння стали причиною формування рiзних варiантiв церковного права. Вида-еться, що канонiчне право визнають единим вш, а шляхи виконання його, тобто церковне право, формують свое. Такий плюралiзм породжуе низку суперечливих законодавств i з'являються бо-гословсью проблеми Церкви, рiзнi тлумачення. Адже церковне право повинно повшстю шдкорити-ся канонiчному праву, тобто Божому праву, яке утворилося з вчення про Божi (природш i надпри-роднi) закони, якi е единими. Змшити закони, за якими живе природа, неможливо. Отже, i кано-нiчне право е ортодоксальним iз деякими несуттевими доповненнями, пов'язаними з вимогою сучасносп. Плюралiзм церковного права не е онтолопчним.
Внутрiшнiй свл церковного права стосуеться екзистенцiйного, душевного життя вiрянина. Можна сказати просто й однозначно: церковне право формуе душу людини, додаючи у внутршнш св^ новi екзистенцiали до подарованих Богом при народженш i до вихованих в родинi протягом единого батьювського впливу.
Розумiння канонiчного права тюно пов'язане з та!нствами Церкви. В результат утворюеться канонiчне церковне право, яке грунтуеться на утворених каношчним способам душевних нормах життя - екзистенщалах. Екзистенцiалами, якi утворилися у звершенш Та!нств Церкви, визначають внутршнш свiт людини.
Канонiчне право сприяе набуттю подоби Божо! через шм та!нств: хрещення, миропомазан-ня, евхарислю, покаяння, священство, шлюб i оливопомазання. У цих та!нствах, яю лежать в основi церковного права, реалiзовуються всi Бож закони. Кожне та!нство мiстить велику кiлькiсть каношчних норм, якi людина пiд впливом отримано! Божо! благодатi перетворюе для себе в екзис-тенцiали.
Хрещення е первинною для людини кореляцшною дiею мiж церковним i каношчним правом, мiж видим i невидимим. Корелящя здiйснюеться через хрещених батьюв, якi стають канонiчними гарантами наповнення внутрiшнього свiту похресника онтологiчними екзистенщалами. У хрещеннi церковне право отриманою благодатною силою невидимим чином дае можливють новому громадя-нину Церкви удосконалювати наявний в собi образ Божий i скеровуе на онтолопчний шлях набуття подоби Божо!.
Та!нством миропомазання видимим чином подаються невидимi дари Святого Духа. Цим фактично закршлюеться та!нство хрещення i каношчш норми переходять у церковнi норми, яю Церква оберiгае i примножуе.
Gвхаристiйне еднання в Церквi е основною корелящею мiж церковним i канонiчним правом. Що може бути цшшшим вiд процесу запрошення 1суса Христа у свою душу. Тим самим ми тд-тверджуемо, що маемо образ Божий, який потребуе каношчного шдсилення. Причому до евхаристп (причастя) допускаються i всi присутш вiряни, якi щиро моляться, але фiзично не споживають тiла i кровi 1суса Христа. Тому Церква постшно запрошуе людей стати прихожанами на кожне богослужшня.
Покаяння здшснюеться при та!нствi сповiдi. Частота сповщей конкретно не визначена кано-шчним правом. Вiрянин сповiдаеться на свш розсуд. Це залежить вiд ступеня гршного життя. Але
у цьому та!нствi корелюються (в кожному разi повинш корелюватися) вс канонiчнi норми, норми Священного Писання. Покаяння робить людину онтологiчною навпь в тому випадку, коли деяю грiхи повторюються, але з меншою силою.
До та!нства священства долучаються тi особи чоловiчо! статi, яю отримали Боже схвалення стати пресвпером (дияконом, священником) чи згодом епископом. Однак, треба зауважити високу стутнь канонiчностi при цьому та!нствi, оскшьки кандидату у пресвiтери прощаються вс ское-нi до цього часу ^хи. Вiн стае "чистим" перед церковними служителями, вiрянами i сам здат-ний здiйснювати та!нство сповщь Тому кореляцiя церковного i каношчного права у та!нствi священства висока.
Земне життя передбачае здiйснення та!нства шлюбу. Багато канонiчних норм повиннi увшти в церковне життя молодо! пари. Ц кореляцiйнi норми мають основну мету - стати одним духовним цшим на основi мiцно! любовь Проте ця вимога часто не досягаеться, i кореляцiя руйнуеться.
Вiряни мають можливiсть отримувати та!нство оливопомазання (соборування). Це виникае при потребi змiцнити свое фiзичне, одночасно й духовне, здоров'я.
У внутрiшньому свт церковне право вгамовуе душевну спрагу. Цьому сприяе каношчне право, оскшьки у ньому присутне Боже право, яке породило Церкву й церковне право. Тому церковний характер каношчного права е кореляцшний, узгоджувальний у сучасному житп. Знищення ^хов-но! нечистоти доводить, що шлях до подоби Божо! очевидний. Просто необхщна еднiсть в любовi, онтолопчний розсуд, утримання думок у каношчнш чистотi i буде поступово вибудовуватися екзи-стенцiйна будiвля вiртуального, екзистенцшного свiту.
Вiртуальний свiт церковного права вщображае велику силу, здатнiсть повернути людину назад у рай. Це можливо i навiть без прояву особливих труднощiв. Потрiбно лише вiра, надiя i лю-бов. Там мютяться всi iншi необхщш компоненти.
В1ра корелюе церковне i канонiчне право. У богословськiй лiтературi зазначаеться, що вiра проголошена у формi права, а отже, формально набувае i правово! норми, яка вимагае обов'язкового визнання змiсту вiри. Цей змiст вiри як такий е елементом Божого права, в якому справджуеться твердження: вiра визначае поняття Церква, а поняття Церква визначае церковне право. Церковне i каношчне право творять Церкву, яка таким чином е правовою [2, с. 23]. Тобто, за допомогою вiри, дотримуючись норм церковного права, людина може здшснити свою онтолопчну мрда - продовжити свое життя безтшесно у раю.
Надiя релтйна - одна з форм сприйняття майбутнього в духовному житп людини, де ба-жане, потрiбне чи необхiдне пов'язане з вiрою в надприродне [7, с. 207], вiртуальне. Кореляцiя в цьому випадку здшснюеться за рахунок пiдвищення рiвня духовностi у молитвах, богослу-жшнях, добрих справах. Головне у напрямi до вiртуального свiту - не втратити надт при жод-них обставинах.
Любов визначае вiртуальний свiт. Умовно кажучи, без любовi туди не пускають. Це означае, що любов несе спасшня. Вона е межею церковного i канонiчного права - повернутися у небесний свiт, де готуеться пристановище душi. У цiй дп бере участь й сама людина, яка своею любов'ю вщ-чувае (хоча й частково) небесну таемничу радють. Любов'ю вiруюча людина освiчуе небесною зорею свiй розум i почуття. Небесне свiтло в антрополопчнш сутностi людини е основною корелящ-ею на шляху у каношчний, вiртуальний свiт за допомогою Церкви.
Висновки. Отже, кореляцшш обгрунтування церковного i канонiчного права зводиться до вщмежування двох близьких понять i встановлення спiльних, вiдмiнних ознак та властивостей. З метою недопущення деiнститулiзацi! суспiльства необхiдно проводити корелящю з врахуванням таких фiлософських категорш як загальне особливе й одиничне. Чiткi кореляцiйнi вiдмiнностi мають мюце у зовнiшньому, внутрiшньому та вiртуальному свiтi. Головне у кореляцшних процесах
пам'ятати, що каношчне i церковне право тлумачить, що образ Божий - це даш Богом людиш сили душа й розум, воля i почуття, а подоба Божа - здатшсть людини спрямовувати сили свое! душi до уподiбнення Богу, удосконалюватися в прагненнi ютини i добра.
Схематично це можна записати так: властивосп, сила душi ^ спрямованiсть душевних
сил.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Церковне право / Вшпед1я.
2. Джероза Л. (2001) Церковне право / пер. з тм. Н. Щиглевсько!. Л.: Св1чадо. 336 с.
3. Досконалють та ушкальшсть людини як образу Божого // URL: https://matrix-info.com/doskonalist-ta-unikalnist-lyudyny-obraza-bozhogo/.
4. Людина - на образ i подобу Божу / URL: http://pcc.ugcc.org.ua/?p=2952&fbclid=IwAR28__
1 Xh 1 GbZMm75yXAPhlv7 -3QQe1 UVpMH61j 1 lAAK9FRRk4nRj sxUiig.
5. Павлов А. С. (2002) Курс церковного права. СПб.: Изд-во "Лань". 384 с.
6. Про образ i подобу Божу в людиш // URL: http://hram.in.ua/biblioteka/osnovy-viry/91-book91/691-title1072.
7. Релiгiезнавчий словник (1966) / за ред. А. Колодного i Б. Лобовика. К.: Четверта хвиля. 392 с.
8. Толковая Библия или Коментарий на все книги Св. Писания Ветхого и Нового Завета (1904) / под ред. А. П. Лопухина ; в 3-х томах. Т. 1. Пятикнижие Моисеево. Петербург.
9. Тухлян В. (2017). Образ i Подоба Божа в Меш // URL: http://dds.edu.ua/ua/articles/2/slovo/2017/2152-obraz-i-podoba-bozha-v-meni-2019.html. Слово № 3 (71).
10. Юридична енциклопедгя (2004) : в 6 т. / редкол. Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та ш. К.: "укр. енцикл.", Т. 6: Т-Я. - 768 с.
REFERENCES
1. Cerkovne pravo [Church law] / Wikipediya.
2. Dzheroza L. (2001) Cerkovne pravo [Church law] / per. z nim. N. Shhyglevskoyi. L.: Svichado. 336 p.
3. Doskonalist ta unikalnist lyudyny yak obrazu Bozhogo // URL: https://matrix-info.com/doskonalist-ta-unikalnist-lyudyny-obraza-bozhogo/.
4. Lyudyna - na obraz i podobu Bozhu [Man is in the image and likeness of God] / URL: http://pcc.ugcc.org.ua/?p=2952&fbclid=IwAR28_1Xh1GbZMm75yXAPhlv7-
3QQe 1UVpMH61j 1lAAK9FRRk4nRjsxUiig.
5. Pavlov A. S. (2002) Kurs cerkovnogo prava. [Church law course] SPb.: Yzd-vo "Lan". 384 p.
6. Pro obraz i podobu Bozhu v lyudyni [About the image and likeness of God in man] // URL: http://hram.in.ua/biblioteka/osnovy-viry/91-book91/691-title1072.
7. Religiyeznavchyj slovnyk [Religious dictionary] (1966) / za red. A. Kolodnogo i B. Lobovyka. K.: Chetverta hvylya. 392 p.
8. Tolkovaya Byblyya yly Komentaryj na vse knygy Sv. Pysannya Vetxogo y Novogo Zaveta
[Explanatory Bible or Commentary on all the books of the Holy Scriptures of the Old and New Testaments] (1904) / pod red. A. P. Lopuhyna. V 3-x tomah. T. 1. Pyatyknyzhye Moyseevo. Peterburg.
9. Tuxlyan V. (2017) Obraz i Podoba Bozha v Meni [The image and likeness of God in Me]// URL: http://dds.edu.ua/ua/articles/2/slovo/2017/2152-obraz-i-podoba-bozha-v-meni-2019.html. Slovo 3 (71).
10. Yurydychna encyklopediya [Legal encyclopedia] (2004): V 6t. / redkol. Yu. S. Shemshuchenko (golova redkol.) ta in. K.: "ukr. encykl.", T. 6: T-Ya. 768p.
Дата надходження: 27.10.2021 р.
Stepan Slyvka
Lviv Polytechnic National University, Institute of Law, Psychology and Innovative Education, Doctor of Law, Professor, Professor of the Department of Theory and Philosophy of Law, Constitutional and International Law
CORRELATION JUSTIFICATIONS OF CHURCH AND CANON LAW
The Ukrainian Church (especially the ancient rural one) is a reliable source of natural-supernatural canonicity, truth, justice and a special national worldview. For centuries, the Church has realized the spiritual unity of the Ukrainian race, our fateful nation, because it has deeply absorbed the laws of nature, absorbed their wisdom, and helped regulate the actions of the universe.
The church is the spiritual security of the state. After all, there are no contradictions, contradictions, inconsistencies, gaps, etc. in the laws of nature, and the canonical law based on these norms is a harmonious dogma for the body, soul and spirit for the Church.
Any right, except the supernatural (it is supersensible, abstract, not tested by experience), is necessarily a work of man: apostles, holy fathers, bishops, monks. Different dogmatic versions, connotations of ecclesiastical law confirm the diverse approaches to the formation of the relevant definition. Each author's definition is a kind of spiritual step, a ladder set by God, which we will try to ascend to heaven.
Church law helps to rise through the ranks as a growth in faith, but does not protect against temptation. This protective function is performed by canon law, which is methodological for ecclesiastical law. That is, canon law indicates the spiritual, transcendental direction of development of ecclesiastical law.
Key words: positive law, state, church, sin, Christian, relationships.
