CC BY
27УДК 821.111 (73) «19»-3П.4.09
I. М. Гольтер
(Дншродзержинськ)
старший викладач кафедри перекладу Днiпродзержинського державного техшчного унiверситегу.
Культуролопчна та знакова складов! художнього твору як теоретична проблема
У данш статтi ми ставимо за мету розглянути культурологiчну та зна-кову складовi художнього твору як теоретичну проблему, зрозумiти зм^ самого соцiального значения твору, його змюту, аксiологiчного фокусу i функцюнально! домiнанти, тобто того, що стосуеться соцiального буття твору.
Акгуальнiсть такого тдходу обумовлюеться, насамперед, недостатнiм дослщженням згаданого пiдходу до вивчення литературного твору. Науко-вих розвiдок, присвячених цьому питанню як у зарубiжному, так i в рос-шському та украшському лiтературознавствi на цей час практично немае.
Аспекти нового тдходу до вивчення литературного твору як явища культури, що склали методологiчну й теоретичну основу нашого дослщ-ження, знайшли свое ввдбиття в роботах Р. Юсуфова, О. Богданово!, В. Ма-ранцмана, М. Черкезово!, С. Колокольцева, А. Дановського, Н. Свiрiноl, Я. Полiшука, Я. Мельника, О. Забужко, А. Нямцу, як1 розглядали рiзнi скла-довi iснування твору у полi культури. Культуролопчна iнтерпретацiя лгте-ратурних творiв досить детально розроблена також у працях Д. Лiхачова, В. Топорова, тзнього Ю. Лотмана, Б. Сгорова.
Взагалi, проблема визначення культуролопчно! та знаково! складових художнього твору е важливою частиною теорп штерпретацп тексту, що сьогодш набувае все бшьшого значення. Отже немае нiчого дивного у тому, що «текст як явище культури, як лопко-гносеолопчний i герменев-тичний феномен, проблеми його розумшня, усвiдомлення, сприйняття, трансляци виступае у якостi об' екта пильно! уваги... спецiалiстiв рiзних га-лузей знання [6, с. 2]. Пояснюеться це досить просто. Лгтературознавство ХХ1 столiття стикнулося з проблемою величезно! значущостi - узгодити юторш лiтератури з усiею «драмою» наукового, культурного i художнього розвитку людства [10, с. 3]. Тож у сучасному гуманiтарному знаннi здшснюеться переход вiд «левоцентризму» до «текстоцентризму» i шир-ше - до культуролопчного дискурсу.
© Гольтер I. М.
Тлумачення лiтературного твору як знаку культури е сьогоднi однieю з провщних культурологiчно-методологiчних iдей, що забезпечують все-бiчну методичну базу такого тдходу до вивчено! лiтератури. I врахування при його штерпретацп культурного контексту та знаков культури i прикмет часу у текстi як його оргашчно! складово!, що охоплюе як синхрошчний, так i у дiахронiчний плани, допомагае глибше зрозумiти твiр i його автора, не зважаючи на рiзнi менталiтети, часову ввдстань тощо. Тому тлумачення будь-якого твору i е проникнення у його художнш всесвiт, що утворюють рiзнi структурнi рiвнi - вiд понять й образiв до мотивiв, сюжепв, шарiв культури.
Культурний контекст будь-якого твору дуже важливий також для розу-мiння якнайважливiшого питання: чому твiр цiкавигь читачiв та лгтерату-рознавщв, у чому полягае його «родзинка»,його оригiнальнiсть та художня цiннiсть. Адже кожний лiтературний твiр з'являеться у певному культурному просторi та стае його втшенням на естетично-образному рiвнi. I тому саме цей контекст «об'ективно iснуе в художнш тканит твору» [4, с. 14].
Отже, розглядаючи будь-який добуток як знак культури, ми розгляда-тимемо його текст як знакову систему, визначивши при цьому рiзнi точки зору на це питання. Вщповщно до методолопчного пiдходу дослiдникiв, копр займаються вище зазначеною проблемою, з юлькох сторiн. Насампе-ред, лшгвютами п1дкреслюеться той факт, що художнш текст мае дуальну природу: його можна розглядати як культурний космос, що являе собою, з одного боку, узагальнену модель свпу, i водночас як нащонально-культур-ний ушверсум.
Як елемент процесу культурно! комушкацп, текст е знаковою системою, що мае певну внутрiшню структуру висловлювання, суперзнаком, iснуючим у системi широкого культурного контексту, що реалiзуе вщно-шення мiж текстами, а також смисловим утворенням, що виникае у ре-зультатi текстово! комушкацп в рамках моделi «текст-реципiент-соцiум». Тому як текст культури, твiр мае свою «бюграфш», мiстить тiльки йому притаманнi коди, знаки, символи, образи, архетипи, мотиви, у ньому вщоб-ражаеться певний тип свiдомостi, духовний, соцiально-психологiчний клiмат свое! епохи i водночас - вiчнi проблеми життя. Вiн потребуе аналiзу як цшсна система, з визначенням представлено! у ньому моделi свiту i того, як ввдбиваються у ньому рiзнi аспекти психологi! геро!в конкретного часу з особливими формами «зчеплення» рацюнального й несвiдомого, архетипiчного i новаторського [5].
При розглядi твору як знака культури певна частина науковщв врахо-вують i його штертекстуальтсть, насиченiсть явними чи прихованими зв'яз-ками з рiзними текстами. Ця iдея «тексту текстiв» - тексту-монади, нале-жить М.М. Бахт1ну. Такий текст, на думку лiтературознавця, вщбивае в собi
й втягуе в себе iснуючi й можливi тексти. Увiбравши буттевий змют iнших текстiв, а ширше - тексту певних культур, кожен художнш твiр розкривае свiй змiст саме на меж культур як стлкування особистостей, народiв. Зпдно iдей Бахпна, художнiй твiр немов би юнуе водночас у просторi багатьох культур, живе одночасно у двох часах - «малому» (час сьогодт) i «великому» (час вiчний) [1]. Талановип художнi твори, втiлюючи вищi досягнення художньо! практики свое! епохи, !! найкращi ще! i тенденци, не належать тiльки цьому «малому часовЬ» Вони долають тяж1ння простору, зберта-ють яскравi образи протягом тривалого часу, стають культурним знаком, кодом культури, знаходячи «вiчне» життя. Цей «великий час» е контекстом, i тiльки у контексп можливо зрозумiти будь-який символ та знак. Саме через знакову систему твору, що являе собою невщ'емну i важливу складову загального семютичного простору культури, ми виходимо на усвщомлення знакiв-кодiв тексту, як1 вбирають у себе усю його широчшь. При цьому сама iнтерпретацiя роману стае не тшьки i не слльки описом шдиввдуального тексту, скшьки описом системи правил, за допомогою яких генеруються iншi подiбнi тексти, або штерпретащя стае описом того, як iндивiдуум сприймае текст-символ у просторi мегатексту культури. Отже, проблема змюту - це завжди проблема перекодування (Лотман).
Таким чином, ключовими поняттями для нас е поняття «знака», «тексту» й «коду». Саш семiотичнi механiзми !хтх взаемин (текст - знакова система, код - споаб дешифрування знаков i текспв) повиннi бути актуалiзованi, що дозволить перебороти «моза!чшсть» (А. Мурза) культурно! шформацд. Тож необх1дио визначити, що таке знаки культури у художньому творi.
Вивчення критично! лгтератури показуе, що одним з найважливших код1в тексту письменника е код мiфопоетичний, експлщитувати який в тексп, на нашу думку, слщ через аиалiз системи образних елеменпв моделi свiту. Мiфопоетичний код тексту знаходить свое вщображення в особливому тит символiзацi!, коли кожна рiч, кожен герой мае свiй певний характер, свое обличчя, а поеднуючись, створюють струнку та логiчну картину бут-тя, вiдбиток життя, обличчя часу.
Термш «мiфосемiотичне» - один з концептуально важливих у роботах ввдомих учених московсько-тартусько! школи М.Ю. Лотмана i В.Н.Топорова, яш працювали над проблемою мифосемютичного в лгтературно-му текстi, i визначили важливiсть основ семiотики для усввдомлення мiфо-логiчного простору художнього тексту. Особливiстю структурно-семю-тично! школи е и виражена текстоцеитричнiсть - не мова, не знак, не структура, не бшарш опозици, не граматичнi правила, а текст е центром !! концептуально! системи [8].
Талановитий автор змушуе читача поринати в знакову систему власно! реальносп, граючи й жонглюючи перед ним рiзними загадками й кодами ^м'я, колiр, рiч абощо), щоб зрозумiти, як саме !х необхвдно розшифрувати.
Ще один аспект аналiзу тексту, його контекстуалiзацiя, здiйснюeться шляхом визначення можливих лгтературних, культурних, Ддеолопчних, фДло-софських, Дсторичних та iнших «текстДв», ютотних, на наш погляд, для розу-мiння змiсту твору. У дослДдженнях тартусько-московських семiотикiв шдкреслюеться значення авторсько! стратеги при залученнi тих або Днших «чужих» текстiв для створення власно! образностi:при такому пiдходi ре-левантним для дослДдника виявляеться знания Дсторико-лгтературного тла, кола читання i свiтогляду письменника. 1снуе також iнший щдхДд, що допус-кае виявлення таких iнтертекстiв, як1 автором не цДлком усвiдомлювалися (методологiя К. Тарановського i його послiдовникiв), або який взагалi не вважае питання про авторську стратегiю побудови тексту релевантним (постструктуралДстсьш теорД! iнтертекстуальностi Тодорова, Барта, Крис-тево! та iн.). £ i роботи з цього приводу укра!нських вчених, зокрема Т. Гундорово!, А.Нямцу).
Говорячи про спектр контекстуальних взаемодiй будь-якого твору, не можна обiйтися без поняття «культурний герой». Як тдкреслюе М.В. Би-кова, «у надрах будь-яко! епохи визрiвае свiй стереотип мислення, сво! Дде-али, свiй «культурний герой», i всi цi фактори так чи шакше впливають на тип особистосп даного часу, знаходять свое вДддзеркалення у лiтературi...-Культурний герой епохи i його прототипи, тобто сама литература, впливае на тип особистосп епохи». [3, с. 229-230].
Важливою у цьому контекстi е проблема художньо! цiнностi твору. За словами Ю. Борева, «художня щншсть - це цiннiсть, що виникае в комун-iкативно-мовнiй ситуацл, яка передаеться мовними знаками. Цд знаки, таперше, знаходяться у комушкативнш ситуацi! (передача художньо! думки вДд автора до читача), а по-друге, знаходяться у певнiй мовнДй ситуацп: е в наявностД культурний код !хнього прочитання, вони стввДднесет з художтм змДстом, вони е засобом специфДчно! форми спiлкування, вони створеш навмисно, з метою передати шформащю вДд людини до людини» [2, с. 18].
Таким чином, текст може й повинен розглядатися на тлД оточуючого культурного простору, тобто на тлД Днших текстiв-знакiв: вДн завжди поси-лаеться на них й перебувае на перетинаннД !х iнформацiйних просторДв. Саме на цих перетинаннях народжуються значення, генеруються новД змДсти.
Знаками входження просторДв шших текстДв у даний, тобто знаками ДнтертекстуальностД стають: символи; включен у текст цитати, алюзи, власнД Дмена, що належать Дншим текстам; термшолопчна лексика Днших видДв мистецтв; читацью асощаци на даний текст, не передбаченД автором («текст пам'ятД особисто! свДдомосп»);стильовД впливи, викликанД Дншими текстами на даний; елементи фонового знання - асощаци, що мають специфДч-ний нацДонально-культурний характер. 1нтерпретуючи, розшифровуючи цД знаки, ми включаемо його в семДотичний простДр культури Д тим самим
виходимо на динам^ iснування тексту в семютичному культурному npocTopi. Текст культури може вивчатися i з погляду включения у загаль-ний семютичний простiр культури. У процесi такого вивчення тексту через його знакову систему ми виходимо на усввдомлення знашв-юадв тексту, що вбирають у себе широчшь усього культурного простору При цьому сама iнтерпретацiя тексту е не тiльки й не стшьки описом iндивiду-ального тексту, сшльки описом системи правил, за допомогою яких гене-руються iншi подiбнi тексти. Або iнтерпретацiя стае описом того, як iнди-вiдуум сприймае текст-символ у просторi мегатексту культури.
Отже, розглядаючи твiр як знак культури, необхвдно: висвiтлити творчють митця у контекстi сучасного литературного процесу, розглянути лiтературнi традицiï у творц дослвдити твiр у культурному контекст епохи, розкрити значення символiв, вказати на алюзiï та ремшсценцл у творi.
Перспективи даного тдходу до вивчення художнього твору, на наш погляд, очевиднi. Лiтературознавцi, використовуючи такий «шструмент» аналiзу, отримують змогу зазирнути «по той бт> твору, виявити його по-залiтературнi складов^ i отже, визначити тi критерп, за допомогою яких можна порiвияти твори авторiв рiзних часiв i народiв, знайти у них як стльний знаменник, так i те самобутне, що робить 1х знаковими у свiтовiй лiтературi.
Список використаноУ л1тератури
1.Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества / М.М. Бахтин. - М. : Искусство, - 2-е изд., 1986. - 445 с.
2.Борев Ю. Художественное общение и его языки. Теоретико-коммуникативные и семиотические проблемы художественной культуры / Ю.Бо-рев // Теории. Школы. Концепции. Художественная коммуникация и семиотика. М.: Наука, 1986. - С. 5-43.
3.Быкова М.В. У истоков модернистской концепции личности в русской литературе (культурный герой и тип личности ХХ в.) // Язык и культура. III Международная конференция. Доклады. Ч.1. Киев, 1994. - С. 224230.
4. Гладишев В.В. Лгтературний твiр у культуролопчному аспекп / В.В.Гладишев // Зарубiжна литература, J№ 6, 2006. - С. 8-14.
5. Доманский В.А. Литература и культура. Культурологический подход к изучению словесности в школе / В.А.Доманский. - М. : Наука, Флинта, 2002. - 368 с.
6. Канныкин С.В. Философия текста: презумпции, компоненты, тенденции / С.В. Канныкин. - М., 2002. - 32 с.
7. Кривцун О.А. Психология искусства / О.А. Кривцун. М. : Изд-во Литерат. института им.Горького, 2000. - 221 с.
8. Лотман М.Ю. Заметки о философском фоне тартусской семиотики (Статья первая) [Електронний ресурс] / М. Ю. Лотман // Лотмановский сборник 1. - М., 1995, С. 214-222. LOTMANIANA TARTUENSIA. - Режим доступу : http : // www.ut.ee/ lotman /txt/mlotman95.html
9. Пушкина Н.И. Восприятие и отражение культуры в страноведческом тексте / Н.И. Пушкина // Текст как явление культуры. Информационно-аналитическая обработка текста : Сб. докладов I Междунапродной научной конференции Российского нового университета (Москва, 27-28 мая 2002 г) М. : Российский новый университет (РосНОУ), 2002. - С. 203-208.
10. Юсуфов Р.Ф. История литературы в культурфилософском освещении / Р.Ф. Юсуфов. - М. : Наука, 2005. - 435 с.
