CC BY
68
ТЕОР1Я I МЕТОДИКА ВИХОВАННЯ
Наталш ХАР1В
В. СУХОМЛИНСЬКИЙ ПРО КРАСУ Р1ДНОГО КРАЮ ЯК ДЖЕРЕЛО ПАТР1ОТИЧНО1 СВ1ДОМОСТ1
У статтi проаналiзовано особливостi розвитку патрiотичноi свiдомостi у дтей молодшого шкыьного вДослiджуються проблеми розвитку особистостi, мотива^йна сфера у процеа вивчення рiдного краю. Проаналiзовано ефективтсть nатрiотичного виховання в процеа краeзнавчоi дiяльностi.
Сучасш умови життя змушують шукати бшьш ефективш форми i методи навчання, спрямоваш на формування ново! генераци людей з високими iдеалами, моральними i нацiональними цшностями. Важливу роль доцiльно придiлити патрютичному вихованню дiтей, у змiстi якого центральне мiсце займае шк1льне краезнавство. У процесi краезнавчо! роботи учш самостiйно засвоюють навчальний матерiал, набувають необхвдних у життi навичок, готуються до практично! дiяльностi та розширюють загальноосвiтнi знания.
1дея використання краезнавчих матерiалiв у навчаннi була обгрунтована в працях Я. Коменського, М. Ломоносова, Ж.-Ж. Руссо, К. Ушинського. На важливють краезнавства неодноразово наголошували I. Вагилевич, М. Галущинський, I. Франко, I. Ющишин. Окремi методичш аспекти сучасного школьного краезнавства розробляють М. Костриця, В. Обозний, М. Откаленко, Л. Паламарчук. Ця проблема частково ввдображена в iсторико-педагогiчних до^дженнях А. Вихруща, Т. Завгородньо!, С. Золотухшо!, О. Сухомлинсько!, М. Четль.
Однак використання краезнавства у навчально-виховному процесi на кожному iсторичному етат мало сво! особливостi. Лише за умов об'ективного аналiзу виховно! ролi краезнавства можна вийти на можливосп та перспективи творчого використання вторичного досвiду у пiдвищеннi патрютично! сввдомосп молодших школярiв.
Мета статтi — розкрити вде! В. Сухомлинського про роль краезнавства у формуванш патрютично! свiдомостi учнiв загальноосвиньо! школи.
Украшське краезнавство, пройшовши нелегкий шлях розвитку, зайняло в сучасному сустльно-полиичному житп прiоритетиi позици щодо духовного вдосконалення, збереження багатовiкових культурних традищй, вiдиовлеиня юторично! пам'ят1 народу, формування нацюнально-свщомих громадян незалежш! суверенно! держави. У виршент цього завдання значне мiсце належить шкшьному краезнавству, яке сприяе глибшому засвоенню учнями основ наук, формуванню у них нацюнальних переконань, моральних та естетичних почуттв, фiзичному розвитку i загартуванню.
Вивчення та аналiз педагогiчно! спадщини В. Сухомлинського свщчить, що вiн неодноразово звертався до матерiальних i духовних скарбiв радного краю як невичерпного джерела виховання. Про вплив рвдно! природи на формування особистосл дитини, невичерпну сутнiсть цього «Очного» впливу йдеться майже у кожному творi педагога. Це, зокрема, «Емоцшне i естетичне виховання», «Роки дитинства», «Школа i природа», «Як виховати справжню людину». Природа радного краю, батько i малр, рiдиi i суади, вважав В.Сухомлинський, наповнюють душу дитини неповторним почуттям i переживанням прекрасного. Педагог був переконаний, щоб стати справжньою людиною, патрiотом, вихованець повинен разом iз вихователем пройти шлях ввд «...почуття прив'язаност до рвдного куточка до розумiния iсторичних доль народа» [3, 134]. Свгг, який оточуе дитину, дуже рiзноманiтний, а тому утвердження в !! душi багатого й незабутнього дитинства е азбукою патрютичного виховання.
У практичнш дiяльностi В. Сухомлинський починав з того, що допомагав диям побачити сви навколо себе, закарбувати в пам'ят неповторну красу свого рвдного краю, бо без нього «немае людини, немае !! морально-емоцiйного й етичного корiния, немае свiжого втарця, який
живить полум'я любовi до Втизни» [3, 134]. Ввд багатства спiлкування з навколишшм свiтом залежить розвиток природных задатков як передумови iндивiдуальних нахилiв особистосп, И здiбностей i талантiв.
Педагог наголошував на необхiдностi назавжди зберегти у сввдомосп, в емоцiйнiй пам'яп дiтей «деталi рщнох природи, п незабутнi куточки, з яких поступово складаеться свiт, дорогий для людини» [5, 168]. Краса рвдно1 землi е першим джерелом патрютично1 сввдомосп. Утверджувати 11 — це святий обов 'язок кожного вихователя. При цьому вихователь повинен не просто вчити пасивно милуватись, а навчати дорожити долею рiдного.
Чим глибше учнi вникають в iсторичнi та культурт вiдносини краю з шшими регiонами й територ1ями Укра1ни, тим чiткiше осмислюеться поняття Батькiвщини. Краезнавча даяльтсть е могутнiм джерелом великих можливостей для формування патрютично1 свдомосл й рiвня культури дитячо! душ^ У процесi формування особистосл найефективтшу роль вiдiграе пiзнання, адже воно е процесом творчим, iдеальним для освоения «реального свпу». З розвитком допитливосп, п1знавальних процес1в дтгьми все ширше використовуеться мислення для освоення навколишнього свiту, що виходить за меж1 завдань, висунутих власною практичною даяльшстю. Дитина починае ставити перед собою тзнавальт цiлi, шукае пояснення помiченим явищам. Вона вдаеться до своервдних експерименпв у з'ясуваннi питань як1 цiкавлять 11, спостерiгае за явищами, мiркуе й робить висновки. «Шзнаючи свiт i самих себе, — писав В. Сухомлинський, — дати зобов'язанi по крупинцi усвщомлювати свою вiдповiдальнiсть за матерiальнi й духовт цiнностi, створенi старшим поколшням. «ПодорожЪ» в минуле рiдиого краю — так називалися нашi екскурси i походи в поле, на берег рiчки, в сусiдиi села. Я прагнув показати дтгям те, що зв'язуе минуле i сьогочасне в духовному житп нашого народу... Нехай маленька дитина задумаеться над долею рiдноl землi, нехай вщчуе, переживе тривогу й занепокоення за и майбутне. Нехай поди далекого минулого постануть перед нею як джерело сьогодшшнього» [4, 219].
Природу звали колискою дитячо1 думки й уйма зусиллями прагнули, щоб кожна дитина пройшла школу дитячого мислення. Мислення, що розвиваеться в процес спостережень рiдного краю, дае диям можливiсть передбачати результати сво1х дш, планувати 1х. 1накше кажучи, на основi наочно-дшчо1 форми мислення починае складатися наочно-образна форма мислення. Разом iз тим дiти стають спроможшшими до перших узагальнень, як1 засноваш на досвiдi 1хньо1 практично1 дiяльностi i закрiплюеться в словi. Дитиш доводиться вирiшувати все бiльш складш i рiзноманiтнi завдання, що вимагають виокремлення та використання зв'язк1в i вiдносин мiж предметами, явищами, дiями. У грi, малюваннi, конструюваннi, при виконанш навчальних i трудових завдань вона не просто використовуе заучеш дл, а й постiйно видозмiнюе 1х, одержуючи новi результати, фантазуе, реалiзуе побачене в дiйсне i навiть передбачае майбутне рiдного краю, яке часто по-дитячому е добрим i чистим.
В. Сухомлинський надзвичайно любив природу i пропагував и вивчення як основне джерело живлення для шжно1 дитячо1 душi. Навчально-виховний процес, вiдбуваючись у природ i завдяки природа, переконуе в тому, що вона — не тшьки об'ект тзнання, не лише сфера активно1, самост1йно1 д1яльност1 дiтей, а й частина 1хнього щоденного буття. Пост1йне сп1лкування з природою i взаемод1я з нею iстотною складовою виховного процесу [6, 536-537]. При цьому забезпечуеться еднiсть розумового виховання й виховання фiзичного, трудового, морального, естетичного, емоцiйного, яке з вшом i розвитком дитини все бшьше розширюеться, i розкриваються новi, незаповнет, винятково сприятливi комiрки для впливу виховання i вихователя. Пiд умшим керiвництвом вчителя учень вчиться бачити творшня природи в усьому сущому, творчо мислити, думати. В педагопчнш творчост1, на думку В. Сухомлинського, вирiшальну роль вiдiграють думка, мудрють, науковий п1дх1д учителя до свое1 працi [6, 537]. Учитель — це майстер, невщступний у досягнент свое1 мети. Вiн добре розумiе присл1в'я: «Крапля сiче камiнь не своею силою, а своею частотою падшня». Слово педагога е найважлившим шструментом впливу на д1тей, а рвдний край — найкращим педагогом серед педагопв.
Учитель мае бути талановитим актором, якого щодня чекае вдячний глядач, а рiдний край — театром, в якому затишно почуваються д1ти i черпають найсокровентше, переймаються долею цього краю, виховують i виховуються. Цю просту мудру iстину дуже добре розум1в i впроваджував у життя В. Сухомлинський. Вш ознайомлював д1тей з краевидами мiсцевостi, вчив бачити прекрасне, любити, пишатися рiдним краем, вiдчувати природу. «Ми йшли в степ, адали на
вершину кургану, дивились на широк! поля, засшш пшеницею, милувалися квпучими садами й стрункими тополями, син1м небом i ством жайворонка. Захопленню красою Земл^ де жили дади й прадади, де нам судилось прожити життя, повторити себе в дiтях, постаргти й пiти в землю, яка народила нас, — це найважливше емощйне джерело любовГ до Батьювщини», — писав вш [4, 265].
В. Сухомлинський систематизував вивчення «краси навколишнього свГту», природи редного краю i Батьшвщини, виховання почуття ведповедальносп за все суще на ЗемлГ в единий комплекс. Природа, на його думку, е «джерелом добра, ïï краса впливае на духовний сви людини тшьки тодГ, коли юне серце облагороджуеться вищою людською красою — добром, правдою, людяшстю, сшвчутливютю, непримиреннiстю до зла» [1, 539].
Особливе значения мае виховання засобами природи редного краю учшв у молодшому шкшьному вод, адже дитяча душа — це найбшьшсприятливий грунт, в якому легко проростають зерна добра й любовь В. Сухомлинський писав: «Треба так впливати на сведомють i почуття вихованщв, щоб вони переживали привабливiсть добра i нетерпимють до зла, щоб уже в ранньому дитинствГ ix полонила моральна краса людськоï поведiнки, щоб дитина сама прагнула до щастя бути морально красивою. Для дитини захоплення взагалi е бажаним духовним станом. Вед того, чим захоплюеться дитина, великою мГрою залежить формування ïï морального начала» [2, 540].
Завдання вихователя, вважав педагог, полягае в тому, щоб ведкрити перед кожним вихованцем ус джерела, якими живиться могутне почуття лю6овГ до Батьювщини. Це i природа редного краю, i мати з батьком, i редне село чи мюто. Вс щ джерела мають бути ведкрип перед дитиною постшно вед перших крок1в ïï сведомого життя [3, 133-134].
Отже, вивчення редного краю в когорт уах наук вiдiграе чи не найважливiшу роль у становленнi школяра як моральноï особистосп, котра мае стшш патрiотичнi почуття. Hi за наше переконання, саме в такому природному середовищ^ в оточеннi усього редного, зберiгаються фундаментальнi зв'язки бюлопчного ¡з системою позабiологiчно вироблених меxанiзмiв, що програмують дГяльшсть людини. Вони зливаються в едине цiле i тодГ стають нерозривними процес виховання та система моральних i нацюнальних щнностей. 1деться про краезнавчий принцип, за допомогою якого вчитель реалiзуе ведоме дидактичне правило — «вед ведомого до неведомого», «вед близького до далекого». Як засвiдчують численш пращ педагопв-практиков i наш власний педагопчний досвед, вивчаючи найближче довшлля, учш спочатку знайомляться з найпроспшими явищами. Hадалi процес навчального тзнання ускладнюеться, школярГ все глибше проникають у суттсть того, що ведбуваеться в навколишньому середовищi. Територiальне розширюеться поняття редного краю, зростае роль 1'х теоретичного мислення, посилюеться еднiсть I взаемозв'язок краезнавчих пошук1в безпосередньо на урощ та в позаурочний час.
Вищенаведене дае педстави стверджувати, що у педагогiчнiй спадптин! В. Сухомлинського придшено особливу увагу рол1 рiдиоï' природи у формуваннi тзнавального iнтересу й патрiотизму учшв, висвилено роль виховника у цьому процеа, форми i засоби вивчення редного краю, дослiджено проблеми розвитку особистосп, мотивацiйиу сферу датей у краезнавчш робот!
Подальшого вивчення потребують питання краезнавства у змюп сучасноï шкiльноï освии, формуваннi нацiональноï культури учнiвськоï' молод! псиxолого-педагогiчнi засади патрiотичного виховання засобами iсторико-краезнавчоï роботи.
Л1ТЕРАТУРА
1. Сухомлинський В. О. Емоцшне i естетичне виховання // Вибраш твори: В 5-ти томах. — К.: Рад. школа, 1977. — Т. 3. — С. 449-568.
2. Сухомлинський В. О. Методика виховання колективу // Вибраш твори: В 5-ти томах. — К.: Рад. школа, 1976. — Т. 1. — С. 403-641.
3. Сухомлинський В. О. Проблеми виховання в№6Гчно розвинено1 особистост // Вибраш твори: В 5-ти томах. — К.: Рад. школа, 1976. — Т. 1. — С. 55-209.
4. Сухомлинський В. О. Роки дитинства // Вибраш твори: В 5-ти томах. — К.: Рад. школа, 1977. — Т. 3. — С. 99-279.
5. Сухомлинський В. О. Як виховати справжню людину // Вибраш твори: В 5-ти томах. — К.: Рад. школа, 1976. — Т. 2. — С. 149-419.
6. Сухомлинський В. О. Школа i природа // Вибраш твори : В 5-ти томах. — К.: Рад. школа, 1977. — Т. 5. — С. 536-551.
