CC BY
11
Вкник Нацюнального унiверситету "Львiвська полгтехшка". Серiя: "Юридичш науки" № 3 (27), 2020
УДК 340:1
Вiкторiя Чорнописька
Нацюнальний унiверситет "Львiвська полгтехшка", 1нститут права, психологи та шновацшно! освгги,
кандидат iсторичних наук, асистент кафедри цившьного права та процесу
Vika_Ch07@ukr.net ОЯСГО iD: https://orcid.org/0000-0002-3230-5971
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГ1ЧН1 ОСНОВИ ДОСЛ1ДЖЕННЯ МОРАЛЬНИХ ЗАСАД 1НСТИТУТУ АДВОКАТУРИ
http://doi.org/10.23939/law2020.27.125 © Чорнописька В., 2020
У статт сутшсть адвокатськоТ етики визначено певними складовими, а саме: а) призначенням (мюею) адвоката е захист iнтересiв свого клieнта, надання йому необхщноТ професшноТ правничоТ допомоги, котра мае здшснюватися безперервно й на належному професiйному р1вн1. Адвокат не може займати позищю, яка викривае його клiента (обвинуваченого, пщсудного, пiдозрюваного), або спростовуе доводи довiрителя щодо вiдстоювання його цивiльно-правових штереыв тощо; б) добросовiсним застосо-вуванням для усшшного досягнення щеТ мети вах передбачених у законодавствi модуав (способiв, засобiв), що дозволяють й зобов'язують надавати квашфжовану правничу допомогу своему клiенту; в) високими морально-психолопчними й професшно-правови-ми властивостями, котрими мае володгги кожен адвокат.
У статт висновуеться, що адвокатура виступае шститутом громадянського сус-пiльства, котрий, передуем, покликаний на професiональних основах забезпечу-вати/гарантувати захист прав, свобод й штереав фiзичних/юридичних осiб. Будучи одшею з визначальних складових правозахисноТ системи, iнститут адвокатури посiдае у нш виняткове мiсце. Позаяк, першочерговим завданням цього iнституту е забез-печення/гарантування прав людини й громадянина модусом надання Тм професю-нальноТ правничоТ допомоги.
Здiйснено грунтовний аналп проблеми моральних принцип1в дiяльностi iнституту адвокатури в радянському та пострадянському, передусiм вiтчизняному, науково-правовому дискурсу й вiдзначено, що у правовш науцi означене питання як самостшний предмет загальнотеоретичних дослiджень активiзувалося лише наприкшщ 1960-х рр. Водночас, проблема моральних засад, передуам колiзiй та дилем, професшноТ дiяльностi адвокатськоТ сшльноти, як окрема наукова проблема фахово не вивчалася. Ми вважаемо, це було зумовлено тодшшми iдеологiчними клше, що панували у всiх сферах сусшльного буття.
Ключовi слова: адвокат; шститут адвокатури; публiчний iнститут сусшльства; моральнi засади; теоретико-методологiчнi основи; адвокатська етика; деонтологiя; нацiональне законодавство.
Постановка проблеми. Гармошзащя нащонального законодавства про адвокатуру iз мiжнародно-правовими стандартами, приведення iнституту укра1нсько1 адвокатури до евро-пейського рiвня виступае визначальною вимогою входження Укра1ни у свгговий правовий простiр. Втiм, сучасна дiйснiсть характеризуеться доволi складними процесами правово! трансформацп укра1нсько1 держави та низкою ютотних проблем в контекст приведення усiх сфер юридично! дiяльностi вiдповiдно до европейських стандартiв, що й актуалiзуе тематику нашо! статп.
В укра1нському соцiальному буттi здшснюються цiннiснi трансформаций котрi обумовлюють особливосп та тенденци формування моральних принцитв дiяльностi iнституту адвокатури. 1стотними чинниками 1х формування е визначення оптимальних модусiв вирiшення аксiологiчних дилем адвоката в практично-професшнш дiяльностi та розв'язання контроверз в процесуальному й матерiальному прав^ Наукове осмислення й практичне окреслення пропозицiй стосовно 1х попередження та розв'язання пов'язане iз реалiзацiею правосуддя, в якому одну з визначальних функцiй щодо вiдновлення порушеного права особи й досягнення справедливости здiйснюе адвокатура.
Адвокатура не е простою професшною сукупнiстю окремих шдивщв - адвокатiв. Передусiм, вона вщграе iстотну суспiльну значущiсть, позаяк виступае такою шституцшною формою, котра, зазвичай, формуеться громадянським суспшьством, разом з тим мае вагоме державне значення через виконання свого визначального професшного завдання. Тому, не юторичною випадковютю було те, що адвокатура дiяла у межах державного шституту суду. 1з динамiчним розвитком демократичних шституцш та громадянських iнститутiв адвокатура дедалi виразнiше виокрем-лювалася як незалежна професшна спiльнота, мiсiею котро! е захист прав й свобод людини навггь всупереч iнтересам держави. Як результат, адвокатура iнституалiзуеться як певний сощальний iнститут, котрий вщграе особливу роль в право- та державотворенш. Сощальна значимiсть iнституту адвокатури визначаеться, передуем, цiнностями та штересами, якi репрезентуе цей iнститут. Позаяк, цшносп, принципи, модуси й iншi суттевi аспекти акумулюють основу того, що означуеться як моральш засади дiяльностi iнституту адвокатури, здiйснюючи ютотний вплив правота державотворення в украшськш дiйсностi, така проблематика вимагае сучасного належного наукового осмислення.
Аналiз дослiдження проблеми. Незважаючи на чималий спектр наукових розвщок щодо проблематики дiяльностi шституту адвокатури як в зарубiжних кра!нах, так в украшськш правовiй матери, особливосп формування 11 моральних засад в теоретико-професшнш, а зокрема практичнш площинi, тема донинi недостатньо науково вивчена. Певш аспекти цiеl проблеми висвгглювалися у наукових працях низки вчених-правниюв рiзних iсторичних перiодiв. Серед таких украшських правознавцiв, необхiдно вщзначити таких: В. Бабкiн, О. Ба1к, В. Бiгун, С. Бобровник, А. Бойчук,
H. Бочуляк, Т. Варфоломеева, I. Гловацький, С. Гусарев, Т. Дашо, В. Слов, Я. Зейкан, М. Косенко,
I. Личенко, О. Мурашин, Н. Онщенко, В. Погоршко, П. Рабшович, В. Свiнцiцький, В. Святоцька, О. Святоцький, О. Синеокий, I. Семенюк, С. Сливка, Л. Тацш, О. Тихомиров тощо. Саме пращ означених дослщниюв виступили теоретико-методолопчною основою дослщження проблеми моральних принцитв дiяльностi iнституту адвокатури в межах нашо1 статтi.
Метою статтi е визначення теоретико-методолопчних основ дослiдження моральних засад шституту адвокатури.
Виклад основного матерiалу. З метою всебiчного дослщження моральних засад дiяльностi iнституту адвокатури необхщно визначити основнi дефiнiцil означено1 проблематики. Загально-прийнятим в науковому дискурш е розумiння етики як вчення про мораль, котре розкривае знання про походження, змют, значимють й тенденцп розвитку моралi; 11 взаемний зв'язок (спiввiд-ношення, пропорцшшсть) iз iншими соцiальними нормами; мехашзми формування системи
духовних (аксюлопчних) засад; а також, певш наукознавчi уявлення про яюсш рубежi моралi та нормативно-морально! складово! етики - засад пдно! (вщповщно!) поведiнки i !х закршлення.
Згiдно з позицieю низки сучасних вчених, з'ясовуючи спiввiдношення етики й морали доцiльно найперше висвiтлити значення, в котрому вживасться понятiйна категорiя етики. Позаяк бiльша частина явищ, яка означуеться цим поняттям виступае лише певною складовою моралi, шша частина представляе рефлексiю феномену моралi (себто науку про мораль). Саме така "двояюсть" етики вiднаходить свое вщображення в сучасних дефiнiцiях етики з одного боку як "практично! фшософи, з шшого - як "науки про мораль" [1, с. 17].
Вщтак, сьогодш, здебiльшого, поняття "етичний" i "моральний" й надат вживають як еквiвалентнi, тому вважаемо доцшьним в нашiй статтi !х вiдокремлювати. А саме, пiд етикою розумiти вчення про мораль; або ж систему моральних норм поведшки окремо! соцiально! групи, професiйно! спшьноти, наприклад адвокатську етику (чи етику адвоката). Мораль позначаеться як певш норми поведшки, котрi виступають своерщним регулятором суспiльних вiдносин (у нашому випадку - в дiяльностi шституту адвокатури, адвокатського самоврядування, адвокатськiй дiяльностi). Тому, у контекстi дослiдження означено! проблематики, бшьш доцiльним й науково-коректним е застосування дефiнiцi! "моральш (а не етичнi) засади дiяльностi iнституту адвокатури".
Спiввiдносячи поняття адвокатська етика й етика, то перша визначаеться як складова загально! етики, а точшше - професшно! (юридично!) етики, до структури котро! входить проку-рорська, судова, слiдча етика, етика пращвниюв служби безпеки й оргашв внутрiшнiх справ iз !х структурними пiдроздiлами, юрисконсультiв рiзних шституцш, пiдприемств, установ, етика викладачiв юридичних закладiв освiти, етика науково! юридично! спшьноти (вчених-правниюв) тощо. Разом з тим, адвокатська етика виступае ютотним елементом основних засад шституту адвокатури.
Зпдно з позищею вчено! Т. Зшатуллши, сутнiсть адвокатсько! етики визначаеться певними складовими, а саме:
а) призначенням (мгаею) адвоката е захист штерешв свого ктента, надання йому необхщно! професiйно! правничо! допомоги, котра мае здшснюватися безперервно й на належному профе-сшному рiвнi. Адвокат, не може займати позищю, яка викривае його ктента , або спростовують доводи довiрителя щодо вщстоювання його цивiльно-правових iнтересiв тощо;
б) добросовюним застосовуванням для успiшного досягнення ще! мети всiх передбачених у законодавсга модусiв, що дозволяють й зобов'язують надавати квалiфiковану правничу допомогу своему кшенту;
в) високими морально-психолопчними й професiйно-правовими властивостями, котрими мае володгги кожен адвокат [2, с. 14].
Деонтолопя виокремлюеться в окремий шдроздш етики, яка вивчае питання моралi та моральностi на базис категорi! обов'язку (зокрема, професiйного). У статп ми змiстовно вiдрiзняемо понятшш категорi! етики та деонтологi! наступним чином: перше виступае вченням про внутршнш iмператив, натомiсть друге - про зовшшнш iмператив. Себто, адвокат за нормою адвокатсько! етики е з'еднаний з певною вимогою моралi (наприклад, чесносп, вщповщальносп), тодi як зпдно з деонтолопчною засадою вш зв'язаний з певним обов'язком дiяти у певний спосiб.
Звiсно, у бшьшосп випадкiв правила деонтологi! та етики е однаковими, але й, водночас, можуть в^^знятися. О^м того, деонтолопчш норми можуть й не мютити в собi прямо! морально! вимоги (примiром, пiдвищення квалiфiкацi!). В юридичнш науцi, прийнято виокремлювати загальну юридичну деонтологiю - основоположення належного, й спещальну - залежно вщ певно! правово! спецiалiзацi! (адвоката, судд^ прокурора тощо). Понятiйна категорiя "деонтолопя" застосовуеться як загальними науками (фiлософiя права, теорiя держави i права), так i галузевими правовими науками, позаяк його методолопчний апарат мае доволi унiверсальний характер
[3, с. 11].
У контексп нашо! науково! розвщки доцiльно окремо проаналiзувати й сшввщношення понятiйних категорiй мораль й моральнють. Незважаючи на !х поширене синонiмiчне вживання (як
взаемозамшних—'гермтв), загальновiдомим е таке 1х розрiзнення: мораль - це зовшшня вимога до особи дiяти у певний належний спошб, вiдтак, моральнiсть тлумачиться як внутршня установка або вимога дiяти вщповщно до моралi (певних вимог). Вважаемо, що таке розумiння дае можливють класифiкувати означенi категори, як суб'ективш. В об'ективнiй площинi, мораль - це сощальш моральнi норми поведшки iндивiда, взаемин в соцiумi (м1ж людьми), вiдтак моральнiсть - духовш якостi, котрими керуеться iндивiд, етичш норми, правила поведiнки, що окреслюються цими якостями. Отже, можемо констатувати, що моральнють е конститутивною складовою морали себто остання охоплюе першу.
Вкрай вагомим е з'ясування дефшщш адвокатури та шституту адвокатури. Позаяк, виок-ремлення означених суб'екпв - носив моральних засад й принцитв, значною мiрою визначае наукову новизну статп, оскшьки у сучасних вiтчизняних дослiдженнях ведеться полемша тiльки про деонтологiчнi та етичш засади дiяльностi адвоката.
Традицiйно адвокатура означуеться як добровшьне професiйне об'еднання правниюв, конститутивною метою якого е максимальне сприяння захисту прав й свобод людини, передуем, шляхом надання правничо1 допомоги. Поняття адвокатура та шститут адвокатури можна визначати одшею дефiнiцiею, за виключенням того, коли такий шститут осмислюеться як правовий шститут. Вщтак, в однш з дефшщш, шститут адвокатури позначаеться як правовий шститут, який iнституалiзуеться iз набуттям оргашзацшно-правово1 форми й законодавчим закршленням (втiм, на нашу думку, у цьому разi науково-коректнiший термш - юридичний iнститут) [4, с. 54].
Особа, яка означуеться поняттям адвокат, е конститутивною шдивщуальною складовою адвокатури. Разом з тим, така особа в юторичному контекст чи в залежносп вiд певно1 правово1 традици може окреслюватися й шшим термiном (примiром, особа, котра сьогодш визначаеться як адвокат в Укра1ш, ранiше позначалася як приватний повiрений або присяжний, захисник, право-заступник). Традицшне нинi поняття "адвокат" впроваджено в Укра1ш у 1939 р. на основi ухва-лення в СРСР спещального Положення про адвокатуру [5, с. 14].
Треба закцентувати увагу на тому, що адвокатура не е простою професшною сукупнютю окремих шдивщв - адвоката. Передуем, вона вщграе ютотну суспшьну роль, позаяк виступае такою шституцшною формою, котра, зазвичай, формуеться громадянським суспшьством, разом з тим мае вагоме державне значення через виконання свого визначального професшного завдання. Тому, не юторичною випадковютю було те, що адвокатура дiяла у межах державного шституту суду. 1з динамiчним розвитком демократичних шституцш, громадянських шстшупв адвокатура дедалi виразшше виокремлювалася як незалежна професшна спшьнота, мгаею котро1 е захист прав й свобод людини навпъ всупереч штересам держави. Як результат, адвокатура iнституалiзуеться як певний сощальний шститут, який вщграе власну особливу роллю в право- та державотворенш. Сощальна значимють шституту адвокатури визначаеться, передуем, щнностями та штересами, яю репрезентуе цей iнститут. Позаяк, щнносп, принципи, модуси й iншi суггевi аспекти акумулюють основу того, що означуеться як моральш засади дiяльностi iнституту адвокатури, здiйснюючи ютотний вплив право- та державотворення в украшськш дшсносп, така проблематика, вимагае сучасного належного наукового осмислення.
"Адвокатура виступае публiчним iнститутом суспшьства. Перед кожною людиною держава зобов'язалася забезпечити допомогу з питань права, втм таку допомогу мае надавати не чиновник, а член (представник) громадянського суспшьства, котрий володiе певними правовими знаннями. Вщтак, держава, у зв'язку зi сво1м зобов'язанням перед суспшьством, покликана створити для таких знавщв оптимальш умови з метою ефективного виконання 1х функцш. Саме такими знавцями права i е адвокати" [6, с. 48].
На противагу багатьом державним шститущям, шститут адвокатури розвивався тд егiдою двох систем управлшня, а саме: 1) корпоративного управлшня; 2) зовнiшнього, державного управлшня. Втiм, на наше переконання, доцшьно проаналiзувати адвокатуру не як державну установу, шститущю, а саме як громадський шститут iз його значущими правозахисними функ-
щями й необхщнютю ïx реалiзацiï в будь-якому суспiльствi. Певне обмеження сфери державно-владного диктату показуе собою безсумнiвну й видиму тенденщю розвитку демократичних суспiльниx шституцш, зокрема й розвитку адвокатури. Проте така тенденщя, звюно не може бути безмежною. Певну загрозу у повнш корпоративноï автономiï iнституту адвокатури вбачають як окремi вченi, так i представники адвокатськоï спiльноти, яю намагалися осмислити шляхи подаль-шого ефективного розвитку iнституту адвокатури.
У монографiчному дослiдженнi "Оргашзащя адвокатури", в котрш автори визначають певнi загрози, що може обумовити повна автономiя адвокатського самоврядування, окремо1' уваги заслуговують умовиводи вченого G. Васьковського, "з однieï сторони, держава, делегувавши дисциплшарну владу адвокатському стану, не залишаючи за собою права здiйснювати контроль за його дiяльнiстю, не матиме жодних гарантш, що проступки представниюв адвокатського корпусу стануть переслiдуватися iз вiдповiдною енергieю та неупередженiстю" [7, с. 21].
Треба зауважити, що в дiяльностi адвокатури у процес надання професiйноï юридично1' допомоги одночасно присутнш як приватний iнтерес - вщновлювання порушеного права клieнта, так i публiчний iнтерес - штерес усього соцiуму. Зокрема, публiчний штерес виражаеться у:
1) своечасному припиненш порушення прав й свобод громадян;
2) поновленш порушеного права чи штереив;
3) встановленнi режиму законносп;
4) превенцiя (попередження, запобiгання) таких порушень в майбутньому [8, с. 23].
Адвокатура виступае шститутом громадянського суспшьства, котрий, передусiм, покликаний
на професюнальних основах забезпечувати/гарантувати захист прав, свобод й штереив фiзичниx/юридичниx ошб. Будучи однiею з визначальних складових правозахисно1' системи, iнститут адвокатури посщае у нiй виняткове мiсце. Позаяк, першочерговим завданням цього шсти-туту е забезпечення/гарантування прав людини й громадянина модусом надання 1'м професiональноï правничо1' допомоги.
Далi проаналiзуемо понятшну категорiю "дiяльнiсть", зокрема, з метою осмислення дефшщи "дiяльнiсть iнституту адвокатури", користуючись дiяльнiсним пiдxодом в структурi методологiï сучасно1' юриспруденцiï, котрий грунтовно визначений вченим С. Гусаревим [9, с. 33]. Вщтак, базисом означеного шдходу виступае принцип (метод) дiяльностi, котрий характеризуеться як методологiчна установка чи прийом, змют якого полягае (в контекст нашо1' статтi) у визнанш дiяльностi iнституту адвокатури детермшантою ïï функцiонування, iснування.
Таким чином, категорiя дiяльнiсть застосовуватиметься нами як метод тзнання або ж пояснюючий принцип.
Згiдно з положенням ст. 1 Закону Украши "Про адвокатуру та адвокатську дiяльнiсть", адвокатська дiяльнiсть декларуеться як незалежна професшна дiяльнiсть адвоката стосовно здiйс-нювання захисту, представництва й надання шших рiзновидiв правничо1' допомоги певному кшен-ту [51].
Звiдси, дiяльнiсть шституту адвокатури можемо тлумачити: у вузькому розумшш - як певну сукупшсть незалежно1' професiйноï дiяльностi всiеï адвокатсько1' спiльноти; у ширшому значеннi (апелюючи до вищеозначеного методу) - основний змют (квштесенщя) та чинник юнування iнституту адвокатури як такого.
Беручи до уваги те, що метою статп виступае, на основi авторського осмислення, всебiчний аналiз моральних принцишв дiяльностi iнституту адвокатури, то зорiентуемося в цьому пiдроздiлi лише на концептуальному визначенш без грунтовного розгляду, з методолопчного метою для досягнення цшей понятiйно-категорiального апарату.
Моральнi основи чи ж моральш засади осмислюються в робой як принципи морал^ на котрих базуеться дiяльнiсть шституту адвокатури. Категорiя мораль нами розумiеться узвичаено як духов-
шсть, вщповщна форма сустльно1 свiдомостi й належних соцiальних вщносин. Разом з тим, мораль виступае потенцшним модусом регулювання поведiнки шдивща на ochobî певних традицiйних суспшьних засад. Звiсно, що дефiнiцiï мораль i право розмежовують, зауважуючи, що право (передуем, "позитивне") фiксуеться в письмовш формi у нормативно-правових актах, а теж забезпечуеться шляхом примусу. Втм, побутуе думка, з якою i ми солщаризуемося, що означеш по-няття е взаемодоповнювальними, позаяк, як слушно визначав мислитель В. Соловйов, "право - це мшмум моралГ'. Моральнi вимоги також можуть мати формальний характер й набувати обришв моральних норм, хоча й характеризуются певною невизначенiстю. Разом з тим моральш норми визначаються скеровашстю (нацiленiстю) на таке поняття як "щеал", котре тiсно взаемопов'язане зi змiстом, сутнiстю певноï "великоï щеТ.
На основi грунтовного аналiзу значного масиву нормативно-правових джерел охарактеризовано дефшщш "моральш засади дiяльностi шституту адвокатури", котра означуеться як певш принципи вiдповiдноï поведшки адвоката тд час здiйснення професiйноï (адвокатськоï) дiяльностi. Моральнi принципи мають iстотне значення, насамперед, у тих випадках, для яких не передбачено конкретних норм професшно1' (адвокатськох) поведшки. Вщтак, адвокат реалiзовуе власну професiйну дiяльнiсть на основi моральних цiнностей та принцитв людини i громадянина (законтсть, верховенство права, конфщенцшшсть, незалежнiсть, уникнення конфлшту iнтересiв). Така дефiнiцiя сформульована на основi аналiзу iсторико-правових джерел, вщповщних доктри-нальних положень права та наявних наукових позицш як украшських, так i зарубiжних учених стосовно правових категорш, котрi торкаються предмету нашого дослiдження.
Вiдносно сфери професшно1' дiяльностi, правова наука виняткову увагу вщводить обгрун-туванню певних принцитв й стандарта, концептуалiзацiï моральних iдеалiв, морально-правовiй орiентацiï поведiнки кожного адвоката зокрема, та адвокатським спшьнотам i 1'х iнституцiям загалом, котрi обумовлюють формування моральних засад дiяльностi шституту адвокатури. Позаяк, адвокатська дiяльнiсть носить публiчно-правовий характер, то деонтологiчна материка на ушх фазах захисту штерешв громадян, котрi звернулися за правничою допомогою; тзнання рiвня особистiсного усвщомлення адвокатом власних професiйних обов'язкiв - е актуальними питаннями сучасного науково-правового дискурсу [10, с. 4].
Вщтак, проблема професшного обов'язку адвокатсько1' спшьноти виступае однiею iз генеральних у загальнш системi (структурi) моральних принцитв зокрема, й деонтолопчних основ шституту адвокатури загалом. Значущють професiйного обов'язку адвокатсько1' спiльноти обумов-лена тим, що, по суп, не юнуе контролюючо1' iнстанцiï стосовно дiяльностi адвоката, вона визначаеться його особистою правовою свщомютю, власними професшними переконаннями та моральними принципами. Наприклад, адвокат не звггуе m перед ким про форму здшснювання прийомiв громадян, характер процесу реалiзацiï правосуддя, результати захисту ктента, рiвень 1'х задоволеностi, позаяк в нього немае жодного керiвництва [11, с. 13].
Здшснивши грунтовний аналiз проблеми моральних принципiв дiяльностi iнституту адвокатури в радянському та пострадянському, передуем вiтчизняному, науково-правому дискурсу наголосимо, що у правовш науцi означене питання як самостшний предмет загальнотеоретичних дослiджень активiзувалося лише наприкшщ 1960-х рр. Водночас, проблема моральних засад, передуем колiзiй та дилем, професшно! дiяльностi адвокатськоï спшьноти, як окрема наукова проблема фахово не вивчалася, як нам вбачаеться, це було зумовлено тодшшми щеолопчними клше, що панували у вшх сферах суспшьного буття.
Водночас доцшьно вiдзначити науковi розвiдки вчених О. Святоцького та I. Гловацького, опублшоваш наприкшщ 1990-х рр., як були першопроходцями в цьому напрямку. Аксюлопчш аспекти феномену iнституту адвокатури, зокрема питання морально-правових колiзiй, аналiзу-валися, зазвичай, лише в контекст вивчення шших, дотичних наукових проблем.
Висновки. Зауважимо, що, дослщжуючи науковий стан проблеми моральних принцитв дiяльностi шституту адвокатури, доцшьно звернутися до юторико-науково! спадщини учених й громадських дiячiв ХХ ст., позаяк це дозволить установити наступшсть сучасно! правово! науки та означити вектори наступних теоретичних дослщжень.
Таким чином, науково-теоретичне осмислення у правовому контекст моральних принцитв дiяльностi iнституту адвокатури ниш е недостатньо висвiтлено в украшськш юриспруденции втiм певнi аспекти ще! проблеми актуалiзувалися у наукових розвщках вiтчизняних й зарубiжних науковщв. Увага цих науковцiв в основному сконцентровувалася на генезi становлення шституту адвокатури та особливостях !! шституал1заци у контекстi становлення укра!нсько! державносп й розвитку громадянського суспiльства.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Бакаянова Н. М. (2005). Етичш принципи адвокатури в Укра!т. Одеса: Юридична литература. 152 с. 2. Зинатуллин Т. З. (1999). Этические основы уголовно-процессуальной деятельности адвоката-защитника: дис. канд. юрид. наук: 12.00.09. Ижевск. 134 с. 3. Бандурка О. М., Скаун О. Ф. (2002). Юридична деонтолопя. Х.: Вид-во НУВС. 336 с. 4. Барщевский М. Ю. (2000). Адвокатская этика. 2-е изд. испр. М.: Профобразование. 312 с. 5. 1ванцова А. В. (2010). Оргашзацшш форми д1яльносп адвокатури: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: 12.00.10 «судоустрш; прокуратура та адвокатура». Х.. 20 с. 6. Завальний М. В. (2017). Адвокатура в систем! недержавних суб'екпв правовохорони Укра!ни. Форум права. № 3. С. 47-52. 7. Васьковский Е. В. Организация адвокатуры. Санкт-Петербург: Н.К. Мартынов. 396 с. 8. Гловацький I. Ю. (2003). Дгяльшсть адвоката-захисника у кримшальному процесс К.: Атжа. 352 с. 9. Гусарев С. Д., Тихомиров О. Д. (2000). Юридична деонтолопя (основи юридично!' дгяльносп: теоретичш i деонтолопчш аспекти): наук.-метод. посiб. Ки!в: Нацюнальна академiя внутрiшнiх справ Укра!ни. 376 с. 10. Азаров Д. Н. (2009). Формирование профессиональных этических правил и дисциплинарной ответственности адвоката: дис. канд. юр. наук: 12.00.11. Москва. 204 с. 11. Галоганов А. П., Трунов И. Л. (2003). О Кодексе профессиональной этики адвоката. Адвокат. № 3. С. 13-22.
REFERENCES
1. Bakaianova N. M. (2005). Etychni pryntsypy advokatury v Ukraini. [Ethical principles of advocacy in Ukraine]. Odesa: Yurydychna literatura. 152 p. 2. Zynatullyn T. Z. (1999). Etycheskye osnovy uholovno-protsessualnoi deiatelnosty advokata-zashchytnyka [Ethical bases of criminal-procedural activity of the lawyer-defender]: dys. kand. yuryd. nauk: 12.00.09. Yzhevsk. 134 p. 3. Bandurka O. M., Skaun O. F. (2002). Yurydychna deontolohiia. [Legal deontology]. Kh.: Vyd-vo NUVS. 336 p. 4. Barshchevskyi M. Yu. (2000). Advokatskaia etyka. [Lawyer ethics]. 2-e yzd. yspr. M.: Profobrazovanye. 312 p. 5. Ivantsova A.V. (2010). Orhanizatsiini formy diialnosti advokatury [Organizational forms of advocacy]: avtoref. dys. na zdobuttia nauk. stupenia kand. yuryd. nauk: 12.00.10 «sudoustrii; prokuratura ta advokatura». Kh.. 20 p. 6. Zavalnyi M. V. (2017). Advokatura v systemi nederzhavnykh subiektiv pravovokhorony Ukrainy. [Advocacy in the system of non-state law enforcement entities of Ukraine.]. Forum prava. No. 3. P. 47-52. 7. Vaskovskyi E. V. Orhanyzatsyia advokatumi. [Organization of the Bar]. Sankt-Peterburh: N.K. Martbmov. 396 p. 8. Hlovatskyi I. Yu. (2003). Diialnist advokata-zakhysnyka u kryminalnomu protsesi.[Activities of a defense lawyer in criminal proceedings]. K.: Atika. 352 p. 9. Husariev S. D., Tykhomyrov O. D. (2000). Yurydychna deontolohiia (osnovy yurydychnoi diialnosti: teoretychni i deontolohichni aspekty): nauk.-metod. posib.[Legal deontology (basics of legal activity: theoretical and deontological aspects): scientific method. way.] Kyiv: Natsionalna akademiia vnutrishnikh sprav Ukrainy. 376 p. 10. Azarov D. N. (2009). Formyrovanye professyonalnykh etycheskykh pravyl y dystsyplynarnoi otvetstvennosty advokata [Formation of professional ethical rules and disciplinary responsibility of the lawyer]: dys. kand. yur. nauk: 12.00.11. Moskva. 204 p. 11. Halohanov A. P., Trunov Y. L. (2003). O Kodekseprofessyonalnoi etyky advokata. [About the Code of Professional Ethics for Lawyers]. Advokat. No. 3. P. 13-22.
Дата надходження: 16.06.2020р.
Victoriya Chornopyska
Lviv Polytechnic National University, Institute of Law, psychology and innovative education, Department of Civil Law and Procedure,
Ph. D.
THEORETICAL AND METHODOLOGICAL FUNDAMENTALS OF THE STUDY OF THE MORAL BASIS OF THE INSTITUTE OF ADVOCACY
The article defines the essence of legal ethics as certain components, namely: a) the purpose (mission) of a lawyer is to protect the interests of his client, providing him with the necessary professional legal assistance, which must be provided continuously and at the appropriate professional level. A lawyer may not take a position that exposes his client (accused, defendant, suspect), or refutes the arguments of the principal to defend his civil interests, etc.; b) conscientious application for successful achievement of this goal of all modes (methods, means) provided by the legislation, which allow and oblige to provide qualified legal assistance to the client; c) high moral and psychological and professional and legal qualities that every lawyer must (must) possess.
The article concludes that the Bar is an institution of civil society, which is primarily designed to provide / guarantee the protection of the rights, freedoms and interests of individuals / legal entities on a professional basis. As one of the defining components of the human rights system, the institute of advocacy occupies an exceptional place in it. Since, the primary task of this institution is to ensure / guarantee human and civil rights through the provision of professional legal assistance.
A thorough analysis of the problem of moral principles of the bar in the Soviet and post-Soviet, especially domestic, scientific and legal discourse, and noted that in legal science this issue as an independent subject of general theoretical research intensified only in the late 1960s. First of all, conflicts and dilemmas, the professional activity of the legal community, as a separate scientific problem was not professionally studied, as we see, it was due to the then ideological clichés that prevailed in all spheres of social life.
Key words: lawyer; institute of advocacy; public institution of society; moral principles; theoretical and methodological foundations; legal ethics; deontology; national legislation.
