CC BY
28
Л1ТЕРАТУРА
1. Базарова Т. Ю. Век живи, век учись // Психологическая газета. - 1999. - № 66. - С. 12-13.
2. Большой энциклопедический словарь. Т. 1. -М., 1991.
3. Галустов Р. А. Формирование интереса к профессии учителя технологии и предпринимательства у сельской молодежи Кубани // Актуальные проблемы технологического образования: Межвузовский сб. статей / Под ред. Р. А. Галустова. - Армавир: ИЦ АГПИ, 1998. - С. 11-24.
4. Голубева Е. П. Методы системного анализа при принятии управленческого решения. -М.: Наука, 1973.-162 с.
5. Зеер Э. Ф. Модернизация персонального образования в ФРГ // Советская педагогика. - 1981. -№4.-С. 106-110.
6. Зимняя И. А. Ключевые компетентности - новая парадигма результата образования // Дайджест педагогических идей и технологий. - К.: Школа-парк, 2003. - Вып. 4. - С. 107-112.
7. Компетентшсний гад ид у сучаснш освт: свгювий досвщ та украшсьы иерспекшвн / Пщ заг. ред. О. В. Очарук. - К: К.1.С, 2004.
8. Лобанова Н. М. Професшна компетентмсгь 1 етапи и становления в д1яльносп педагога // Проблеми осегги: Наук.-метод. зб1рник. - К, 1999. - С. 232-236.
9. Любимов Б. И. Интеграционные связи в процессе развития профессионально-педагогической компетентности преподавателя // Проблемы интеграции и дифференциции подготовки и повышения квалификации педагогических кадров: Межвуз. сб. науч. трудов / Отв. ред. Ю. Н. Кулюткин. - Самара: Изд-во СамГПИ, 1993. - С. 65 -72.
10. Нацюнальна Доктрина розвитку освгш Укршни // Освгта. -2002. - 24 квггня - 1 травня. - С 2-4.
11. Нсвиков А. М. Интеграция базового профессиснального образсвания //Педагогика. -1996. -№3. - С. 3-8.
12.Прайор Р. Принятие решений о выборе профессии в переходные периоды: Новые подходы // Перспективы: вопросы образования. -1990. - № 1. - С. 128-135.
13. Симонов П. В. Междисциплинарная концепция человека: погребностно-информацнонный подход //Человек в системе наук. -М.: Наука, 1989. - С. 5 8-73.
14. Философский энциклопедический словарь. -М.: Политиздат, 1991. -258 с.
15. Чалов А. Н. Подготовка педагогических кадров для села. - Ростов: Изд-во Ростов, ун-та, 1978. -168 с.
1б.Чошанов М. П. Дидактическое конструирование гибкой технологии обучения // Педагогика. -
1997. -№2.-С. 21-27.
1рина ПАЦААЮК
СУСП1ЛЬНО-СОЦ1ААЬНА РОЛЬ ОБРАЗОТВОРЧОГО ТА ДЕКОРАТИВНО-ПРИКЛАДНОГО ВИД1В МИСТЕЦТВА
3 метою найбтми ефективного використання можливостей уроков образотворчого мистецтва кожен вчшпелъ повинен усвгдомлювати особистгсне значения мистецтва, знати його особливост1 та сощальт функцй. Проблем¡' сустльно-сощалъного значения образотворчого 1 декоративно-прикладного видгв мистецтва присвячена стаття.
3-по1шж ¡нших вид ¡в мистецтва образотворче та декоративно-прикладне е ушкальними у виршенш питань як сощального, так \ особиепсного розвитку. Навчаючись зображати, ощнювати, творити особиспсть розвиваеться несампфед духовно. Водночас формуються П теоретико-практичш знания про мистецтво, про прекрасне в навколишньому. Щоб найбшьш ефективно використати потенщал уроюв образотворчого мистецтва, вчитель повинен усвщомити мистещво як особиспсну щншсть. У цьому йому допоможе розумшня сутносп мистецтва, його виразних засоб1в, а також тих функщй, яю образотворче та декоративно-прикладне виконують у сустльствь
Мета стати - розкрити суспшьно-особиспсну сугшсть образотворчого та декоративно-прикладного вщцв мистецтва, його виразш засоби та сощальну роль.
Щоб жити \ розумно д1яти, ириймати в1рн1 ршення, людина повинна сприймати навколишнш съп р1зноб1чно. И особ истин досвщ не завжди достатшй. В розширенш обмеженого особистого досвщу на допомогу приходить мистецтво з його здатшстю вщтворювати найбшьш ргзиомаштш картини [ образи життя. «Мистецтво... е одним ¡з найбшып плщних шлях1в, яю виводять людину з псного свпу власного «Я», з вузького кола особиспсних спосгережень над життям» [3, 54]. Епоха, в якш ми живемо, характеризуете ся стр1мким розвитком науково-техшчного потенщалу, тому у мисленш людей пфеважае лопчно-рацюнальний компонент. Ж
результат - виникае потреба у накопнченш емоцшно-чуттевого досвщу, розвитку та утвфдженш духовностг Яскраво выражена здатшсть безпосфеднього емощйного впливу, завдяки якш вир1шуеться ця потреба, властива образотворчому та декоративно-прикладному видам мистецтва. Розвиток емоцшно-почуттево1 сффи - це те, що допоможе розвинути особиспсть духовно. KpiM цього, необхщно враховуватп ще одну особлив1сть впливу мистецтва, необхщну для майбутнього дорослого житгя: заняття образотворчою д1яльшсгю, спрнйняття TBopiB мистецтва формуе просторове мнслення, колористичну фамотшсть, вщчуття ритму, TEopni зд1бносп, в1зуальну культуру загалом. Це важливо тому, що наукова та професшна зайшптсть вимагае сьогодш не лише професшних знань, бо «немае таких професш - вщ земних до косм1чних - де можна було б обштися без творчоГ уяви, гострсти сприймання та емощйного вщгуку на явища навколишнього свпу» [1, 3].
Мистецтво по-своему шзнае свгг i в цьому 3Micri сприяе шзнанню навколишнього: в образнш форм1 розкривае суть явищ i предмепв, практично без обмежень може розгашсти людшн про минуле, сучасне i майбутне, про людське сшвжиття, культуру, при цьому формуе свггогляд особистосп, виховуе ii. Мистецтво розвивае людину р1зноб1чно, на вщм1ну вщ ¡нших вид ¡в д1яльносп (наука формуе мислення, етика - моральну се ¡дометь i т. д.). На думку М. С. Когана, «мистецтво розвивае духовшетъ людини р13носторонньо та д1л1сно - в едносп думок, почутпв, еолк уяви, смак1в, в едносп ii естетичиого, морального, фомадянсько-пол1тичного ставлення до свпу, в едносп ii' свщомосп та самосвщомосп» [6, 21].
Твори мистецтва, написаш яскраво та орипнально, допомагають розкрити зм1ст того, що в житп, здаеться, вже давно зрозумшим i вщомим, тому що через мистецтво ми газнаемо етт бшьш ¡нтенсивно, бшып емоцшно. Завдяки художшм образам, яи несуть в co6i найбшьш узагальнеш, я скрав i, типов i риси навколишнього, мистецтво проникае в суть об'ективно! дшсносп, суспшьних процес1в, аналгзуе i розкривае ix значения для особистосп, допомагае людиш образно вщтворити у свщомосп життеву реальшеть, духовно осмислити i ощнити Ii', а, отже, допомагае формувати людину: стимулюе почуття, спрямовуе думки, розкривае складний внутршнш CBiT особист! задовольняе потребу в Kpaci.
Мистецтво виконуе двояку функщю: з одного боку, воно передбачае споглядання, сприйняття форми, з ¡ншого - вимагае художнього бачення, актуал1зацн Bcix духовних i практичних зд1бностсй особистосп, ii' життевого досвщу, що кр^истал1зуеться в ii духовному «Я». Мистещво е важливим джфелом сстстично! насолоди. Його справедливо иазивають «наукою почутпв», адже сприймати мистецтво, розу Mim його - це особлива праця дули, напружена праця почутпв i думки. Образи мистецтва, що сприймаються та вщповщають ¡нтфесам i поглядам особистосп, адекватно впливають на i'i суб'ективний свгг, породжують багатхлранш i скиадш переживания. Цей процес е не лише ¡нтелектуальним. BiH насичений позитивними чи негативними почуттями. «В людсыай дули немае Hi одше! фаш, Hi одше! струни, на яку не вплинуло б мистецтво» [2, 18]. В результат! людина не тшьки уевщомлюе, а й глибоко вщчувае об'ективний зм1ст, закладений в художшх узагальненнях.
Сила мистецтва не лише в тому, що його твори виюшкають у нас емоцп i почутгя. Завдяки мистецтву ми вчимося естетично сприймати дшешеть, образно мислити i оцшювати. Емоци, думки, фантази, породжеш мистецтвом, формують характф, волю, свггогляд особистосп. Мистецтво створюе конкретно-чуттевi образи, завдяки яким вщбуваеться духовно-активне епшкування людини i мистецтва. «Специф1чшсть мистецтва полягае у тому, що воно е духовно-практичним способом освоения дшсносп» [4, 125].
Мистецтво не потребуе особливо! г ал уз i практичного впровадження, на вщм1ну вщ наукових досягнень. Твори мистецтва сприймаються як елементи життевого, форма Гхнього ¡снування дозволяе входити в побугову сферу людей i завдяки цьому вони звфнеш до особистосп, i'i' ¡ндивщуальних i суспшьних потреб, imepeciB та зд1бностей. Ця властив1сть мистецтва особливо актуальна у сучасних мктах та селах, зокрема, це стосуеться MicTa. Швидю темпи м1стобудування, стандартизащя нозбавляе i'x ¡ндивщуальносп. Лише намагання ¡нтефувати образотворче мистецтво та архггектуру створюе естетичне сфедовище для пращ, побуту i вщпочинку. В цьому ироцеа приймають участь yci види образотворчого i декоративно-прикладного мистецтва.
Говорячи про значения мистецтва, не варто забувати про те, що воно ¡снуе у р1зноманггних видах та жанрах, кожей з яких по-особливому впливае на особиспсть. У
навчальному предмет! «Образотворче мистецтво» використовуються та розкриваються можливосп як вщцв та жанр ¡в образогворчого мистецтва, так [ декоративно-прикладного.
3 уйх в ид ¡в мистецтва живопис найбшьш повно розкривае уа видим1 явища евпу. Кол1р - це те, що виргзняе його з-серед ¡нших вид ¡в образотворчих мистецтв; вш е могутшм засобом вираження задуму та художныл вде! твору. Завдяки певшй кольоровш гам - колориту - у живописному твор1 ¡снуе можливкть не лише достеменно передати натуру, а й посилити образний та емощйний зм1ст картини. сиричинити у глядача певш емоцн та почуття, асощацп чи уяву.
Кол1р виражае насамперед почугтя художника та стимулюе сприйняття та иочугтя глядача, однак вш е тжож засобом иередання матер! яльнсп суш осп речей та простору на полотш - це фактура чи техшка живопису, своерщний прояв темпераменту художника. «Енергшний, емшивий мазок, пцльний густий живопис \ взагаи р1зномаштна живописна поверхня полотна створюють додаткове вщчуття краси та складносп форми \ матеркшьносп речей» [8, 141]. Зазаначимо, що енергшна, стр1мка техшка живопису вщтворюе диналичне сприйняття та вираження зображуваного, «гладка» ж техшка передае вр1вноваження, спокш, статичшсть.
Не менш важливою е композищя, тобто сюжетне виршения картини, п единий щ.шсшш образ. Кфуючись вщчуттям ритму, гармони, ршноваги. динамки чи статики, художник передае побачене або уявне так, щоб було не лише зрозумшо зображене, а й виникало почуття едносп та цгт сносп елеменпв 1 цшого, визначае головне 1 пщиорядковуе окрем1 детал! загальному живописно-пластичному вир1шенню каргини.
Графжа, як вид образотворчого мистецтва, не менш необхщна в особиспсному плаш, шж живопис. На вщмшу вщ живопису, найбшьш обмежена в зображальних можливостях, бшьш умовна, що дозволяе сконцентрувати увагу навираженш певно! особливосп будь-якого життевого явища. Засобом виразносп, ифедання зображуваного у графщ е лш1я, штрих, пляма та 1фапка. И назнвають «тихою» чфез особливосп зображення - основними е ахроматичш кольори. Лише ¡нод! використовують барвисп вкрапления для вираження того чи шшого фрагмента рисунку, щоб посилити композицшний чи емощйний центр зображуваного. Як [ у живопись необхщна умова створення високохудожнього полотна - композищя та техшка зображення. Вимоги до композицп аналопчш з тими, що ставляться у живопиа. Техшка зображення тут дещо ¡нша. По-пфше, лш1я. Вона бувае рпною. Однаково1 товщинн протягом ус1о довжини Л1шя пфедае впевнешеть, спокш, одномаштшеть. Якщо вона в одному М1си,1 тонка, а в ¡ншому товща, з натиском, з неспод1ваними переходами вщ одша товщини до шшем, ¡нод1 об1рвана - це вираження живого, динамичного. В граф1чних зображеннях лш1я передан контур 1 форму ф1гур, предмепв, пейзажу, особлив осп и характеру - илавшеть, твфдшть чи м'яюстъ та ¡нше, допомагае виразити змкт художньоГ ще! [ е складовою частиною художнього образу.
Штрих менш самостшний, шж л1шя, але завдяки йому передаеться тон картини, фуиою штршав створюеться пляма. Пляма, в бшыносп випадюв р1вно зафарбована чорна площина ргзномаштного розм1ру та форми е засобом вираження матф1альносп предметного евпу. 1нод1 нею пфедають затшеш частини зображення. Емоцшного впливу в техшщ граф1ки добиваються за рахунок контрастносп: бший пашр, товщина л ¡ни чи штриха, напрямок IX проведения, насичешсть кольору. «Протиставимо легким, тонким штрихам бшьш нясичеш. широю штрихи 1 малюнок заговорить», або, як кажуть художники, зазвучить» [1,6].
Скульптура належить до просторово-статичних мистецтв. Особлив ¡стю цього виду мистецтва - його трьохм1ршсть. Основним об'ектом зображення е людина. Як \ шпи види мистецтва, скульптура характеризуемся властивими лише ш засобами виразносп. Передуим -це силует, оскшьки в бшыносп випадюв и твори «вписаш» у навколишне сфедовище. Подруге - р13номаштшсть [ краса матер1алу, його обробка. Залежно вщ того, в якому матер1ап1 виконана скульптура, ми сприймаемо дштдцчиктъ чи статику композицп, виразшеть силуету, щльшетъ ансамблю, тобто його поеднання з навколишшм. Наступним засобом впливу на глядача можна назвати таку особливкть скульптурно! форми як пластику: гармон1чне та ритшчне поеднання об'емннх форм, площин, лшпт, кольору, пропорщй, а також внразшеть иередання зображення. Скульптура здатна вщобразити 1 передати думку, почугтя, стан та настрш. На жаль, душевш порухи залишаються у цьому вид! мистецтва за межами його
можливостей. «Не передаючи поруху душ, скульптура передае уявлення про щеал людини, не лише вщображае конкретний образ людей, айв форм пластичних образ1в ушерджуе щеал, вчитъ щеалу, розкривае людську гщшсть народу, передае духовний стан щло! епохи» [8, 141]. Завдяки такш особливосп ми отримуемо знания про еталони краси, значим! поди у житп суспшьства.
Декоратиено-ужиткове мыстецтво - це синтез скульптури, живопису та графш!. Напевне, бшьше шж ¡нпп в иди мистецтва воно задов ольняе духов ш запити людей, одночасно створюючи художньо-утшитарш речг Особлившть, що виргзияе його з иомж ¡нших вщцв мистецтв, е стшистичшсть. У творах декоративно-у Житков ого мистецтва не ¡снуе прямо! под1бносп з дшсшстю, хоча основою зображення е реалып предмета чи 1х форми. Ще одна особливкть - це б1функцшшсть цього виду мистецтва. Лише у творах декоративно-ужиткового мистецтва поеднуеться утилпарш та естетачш функцн. Художня яюсть визначаеться призначенням, яку виконуе рпч: гармоншне поеднання матер1алу, форми, конструкцн, сшввщношення частин та щлого, характер та лира декорування, утшнтарна - можливштю використання п у и обул. Просп I доступш твори декоративно-ужиткового мистецтва, я скрав 1 за формою та кольором, виразш, завдяки чому виникае естетична взаемод1я, ттсний зв'язок з1 свггом прекрасного та духовною пам'яттю свого народу. В наш час декоративно-прикладне мистецтво е найбшып поширеним. Причина цього в тому, що його естетично-утилггарна власптасть вщповщае потребам особистосп, завдяки йому створюеться естетичне середовигце, ним можна займатися як професшно, так 1 для створення особистих речей чи предмет побугу та ¡нтер'еру. «Декоративно-ужиткове мистецтво дае змогу кожнш людшп ¡ндивщуал1зувати свш побуг, свое оточення, виявити сво! естетичш виодобання, свш смак» [8, 151]. Можна сказати, що у декоративно-у Житков ому мнете щш закладено гармошю ¡снування людини та речей.
Розглянувши вищеназваш види образотворчого мистецтва, ми бачимо, що вплив 1х на особиспсть е дуже ргзномаштним як в ¡нтелектуальному плаш, так [ в духовному. Спшкування з мнетецтвом зумовлене духовною потребою людини. Ця потреба ¡ндивща не е вродженою, а «формуеться в ход1 його сощал1заци', естетично направленого виховання, прилучення до культури» [6, 20]. Тому можна стверджувати, що мистецтво виконуе важливу суспшьно-сощальну роль, яка проявляеться у комушкатившй, шзнавальнш, оцшочшй, естегачнш та виховнш функци.
1. За допомогою мистецтва переважно пфедаеться духовний доевщ людини, що несе в соб1 те головне, яке сприяе вщновленню зв'языв мж поколшнями. Духовш цшносп, втшеш у художнш ¡нформаци, функщонують лише за 1х добровольного сприйняття, не як даш про певний об'ект, а як особиспсний чуттевий зв'язок з там, що сприймаеться 1 одночасно засвоюеться, бо сусшльство опановуе евгг [ духовно ушерджуе себе в ньому за допомогою мистецтва ттего м1рою, якою опанована художня ¡нформащя.
2. Оскшьки специф1чшсть мистецтва - в образному вщтворенш ев ¡ту, то цим визначаеться його сусшльно-шзнавальна роль. Мистецтво вивчае життя, висвшное ¡стину в художньому образг Його сила в тому, що воно зфуповуе загальне в особлнве та одиничне, абстрактне, теоретичне - в конкретне. Мистецтво пов'язане не лише з наукою, а й з ¡ншими формами людсько! свщомосп; ио.штика, право, мораль, решпя шукають у ньому втшення сво!х щей, норм, правил, понять. Мистецтво е абсолютно захопливимтворшням людини: воновчить краще розуг.'Пти ¡нших людей 1 знаходити з ними си ¡льну мову, зрозумти самого себе, допомагае стати тактовшшим I мудршим, возвеличуе людину так, що 1 минуле, I и майбутне стае для не! зрозумшим \ близьким.
3. Ощнна д1яльшсть в мистецтв; е дииамчним процесом активного емощйного сприйняття, чуттевого пфеживання 1 осмислення пережитого. Результат цього - естетична ощнка. Головна вщмшшеть естетично1 ощнки вщ ¡нших и в ид ¡в полягае в спрямованосп на предмет мистецтва та прекрасне в навколишньому, а також в тому, що естетичне сприйняття, переживания, судження, не втрачаючи свое! сувфенносп, одночасно е специф)чиими сферами ощнно1 д1яльносп.
4. Естетика як наука виникла в процеа узагальнення, осмислення практики, насамперед художньог Мистецтво - це пфша самостшна форма естетично! д1яльносп. Воно мае безпосфеднш вплив на розвиток естетичних почутпв, смаюв, суджень, художшх зд1бносгей,
що е одшею з основ виховання творчоГ \ висококультурно1 особистосп. Иого Д1Я спрямована иередус1м на виховання у ¡ндивща гумашстичних якостей, ¡нтереав [ любов1 до життя.
5. Духовна потреба в край, естетичному иереживанш займае вагоме шсце сфед потреб доросло! людини. Дня д1тей вона дуже важлива. «Душа дитини готова до сприйняття прекрасного, дитина може тонко вщчувати музику, живопис, природу» [7, 4]. Образотворчому мистецтву в систем естетичного виховання належить особлива, шчим незамшна роль, особливо коли мова йде про особиспсний аспект. Мистецтво мае властивкть пробуджувати думки, розвивати емощйно-чуттеву сффу дитини, вчити сгавчуттю I сшвпфеживанню. Знания, що набуваються за допомогою мистецтва, засвоюються глибоко 1 назавжди, в результат! чого вони переходять у пфеконання, а тт - в ди, вчинки. Мистецтв о сильшше, шж будь-яка форма суспшьно1 свщомосп \ будь-який вид сусгально! практики, впливае чфез емоцшно-почуттеву сферу на св1д иметь дитини, розвиваючи и емощ йн о -1 нтел екту ал ьн 1 \ твирч1 властивосп, охоплюючи весь и духовний евгг.
Проанал1зувавши сощальну роль мистецтва, ми можемо стверджувати, що в оно так чи ¡накше впливае на свщом1сть особистосп. Завдяки творам мистецтва передаеться духовний доевщ поколшь, образне вщтворення св1тудае знания про навколишне, культуру, взаемини мж людьми, розЕривае IX внутр1шшй св1т. Та найбшьш важливе значения мистецтва полягае у зд1йсненш художньо-естетично1 осв1ти, и завдання полягае в тому, щоб цшносп мистецтва стали духовною потребою особистосп, оскшьки справжне шзнання мистецтва починаеться там, де людина осягае прекрасне для себе, власно1 духовносп.
Л1ТЕРАТУРА
1. Антонович Е. А. Художш техткн в школ1 / Атонович Е. А., Против В. I., Свнд С. П. - 1вано-Франк1вськ, 1994. -247 с.
2. ВансловВ. Всестороннее развитие личности и виды искусства. -М.: Сов. художник, 1966. -230 с.
3. Горяева Н. А. Первые шаги в мире искусства: Книга для учителя. Из опыта работы. - М.: Просвещение, 1991. -159 с.
4. Эстетика. Словарь / Под ред. А. А. Беляева и др. -М.: Политиздат, 1989. - 448 с.
5. Эстетическое воспитание в семье / Под ред. В. А. Разумного. - М.: Искусство, 1966. -160 с.
6. Коган Л. Н. Художественный вкус: Опыт конкретно-социологического исследования. - М.: Мысль, 1966. - 213 с.
7. Комарова А. И. Эстетическое воспитание студентов. - К.: Вища школа, 1984. - 159 с.
8. Кузин В. С. Психология: Учебник / Под рук. Б. Ф. Ломова. -Изд. 2-е доп. и перераб. - М.: Высшая школа, 1982. -256 с.
Верошка ЕГОРОВА
СУГШСТЬ ПОНЯТТЯ «КОМПЕТЕНТН1СНИЙ П1ДХ1Д» ТА ЙОГО М1СЦЕ У ПЕДАГОГ1Ц1 ВИЩ01 ШКОАИ
Стаття присвя чена актуальному питанию про компетенттсний nidxid в oeeimi та з 'ясування його М1сця у педагог1чнш наущ. Розглянуто i проанал1зовано ставпення до поняття «компетентнеений nidxid» eiöoMux науковц1в-педагог1в.
Сучасний розвиток нашо! краши, посилення и штеграцп з Свропою, реформи в полггичному ycrpoi та ек о но Mini, зм1ни звичайного устрою життя, i, як результат, ифеощнка суспшьних щнностей зумовлюють формування нових вимог до осв1тньо[ сфери. Осрпта повинна бути прюритетною, нести гуман1стичш цшносп, буги безиерервною, багатогранною, ¡з використанням HOBiTHix технолопй навчання, сприяти саморозвитку та самовдосконаленню особистост1. Високий р1вень профес10ншпзму, ирофес1йна компетентшеть фах1вщв будь-яко! сфери людсько! д1яльносп е основною вимогою сучасного життя в умовах жорстко! конкуренцй' на ринку пращ. Зазначеш ироцеси безиосфедньо стосуються сфери оевгги. Статус науково-педагопчного пращвника, його оевггш функцй', вимоги до ирофес1онал1зму та р1вня профееiiliiо-педагопчiioi компетентносп змшюються кардинально. Саме вищезазначен1 ироцеси i зумовили написания дано! науково1 статп.
Мета сгатп полягае у тому, щоб визначити cyraicTb поняття «компетенттсний niflxifl» i з'ясувати його мкце у педагопчн1й науц1 вищо1 школи.
