CC BY
22
СОЦ1ОЛОГ1Я
УДК 316. 334.22
В. Л. Погрiбна, доктор соцюлопчних наук, доцент
СОЦЮКУЛЬТУРНИЙ КОНТЕКСТ АКМЕОЛОГ1ЧНОГО АНАЛ1ЗУ ФЕНОМЕНУ ПРОФЕСЮНАЛ1ЗМУ
1з позицш новоI ттегративно! науки — акмеологп дослгджено явище професю-налгзму. Зазначено, що саме вона вивчае закономгрностг г технологи досягнення вершин професюналгзму та творчостг як «акме-форм» оптимального здшснення будь-яких видгв професшно! дгяльностг. Шдкреслено, що здобуте внаслгдок теоретичних г ем-тричних дослгджень наукове знання характеризуе такий ттегративний за своею соцюкультурною природою г системоутворюючий за сво!м методологгчним значенням онтологгчний атрибут, як акмеологгчшсть соцгокультурного буття людини в про-сторг И професшно-творчо! освти, становлення, саморозвитку та самореалгзацп.
Ключовi слова: професгоналгзм, акмеологгя, «акме-форма», акмеологгчшсть, професшне «акме», показники професшного «акме».
Актуальтсть проблеми. На початку III тис. при виникненш глобально-кризових проблем — еколопчних, демографiчних, сощальних — особливо! гостроти набувае пошук нових можливостей i ресурав для !хнього рацюналь-ного розв'язання. Один iз конструктивних шляхiв при цьому пов'язаний iз створенням високих iнновацiйних технологiй, причому не тшьки в традицш-нiй виробничш галузi, а й в шших сферах людсько! дiяльностi.
Високий професiоналiзм i творча майстернiсть рiзноманiтних фах1вщв — ось той головний власне людський ресурс, що стае найважлившим чинником оптимального розв'язання насущних сусшльних проблем. У цьому соцю-культурному контекст великого значення набувае нова штегративно-комплексна наука — акмеолот (ввд грец. акте — найвищий ступiнь будь-чого, вершина, шк), оскiльки саме вона вивчае закономiрностi i технологи досягнення вершин професiоналiзму i творчостi як «акме-форм» оптимального здшснення будь-яких видiв професшно! дiяльностi.
Виклад основного матергалу. Сам предмет, до дослвдження якого звер-таеться акмеологiя, мае таку ж довгу iсторiю в суспiльствi, як i саме сустль-192 © По^бна В. Л., 2010
ство. Уся прогресивна складова культури цившзацп базуеться на спрямова-носп i досягненнях творчо! самореалiзацi! конкретних людей. Цшсне бачен-ня конкретно! людини в усiх 11 вимiрах i взаемозв'язках вимагае залучення знання всiх зацiкавлених наук. Для цього необххдна методологiя, адекватна багатоплановостi i багатомiрностi людського життя.
Методологiя тзнання житгедiяльностi соцiального суб'екта, що склалася у рамках традицшно! парадигми, на жаль, сьогодш не забезпечуе якхсно нових резервiв можливостей. Бiльш того, у новш ситуаци не ва стереотипи тзнан-ня вiдповiдають сощальним вимогам. Як насл1док такого шдходу кожна наука окремо одержуе й оперуе частковим знаниям про феноменологш соць ального суб'екта. Вхдповхдш ним навчальнi дисципл1ни теж частково доносять цi парцiальнi знання до практишв. Не дiставши цiлiсного конструктивного оформлення, пропонованi фрагментарнi знання про суб'екта пращ на прак-тищ нерiдко i значною мiрою виявляються незатребуваними. Це призвело до необххдносп пошуку принципово нового пiдходу, що забезпечуе синтез бага-тьох вщомостей, одержання цшсно! картини соцiального суб'екта i при цьому врахування його включеносп в усi реальнi зв'язки та стосунки. Саме такий щдхвд i запропонувала акмеологiя. Його основний сенс полягае у такому: використання в акмеолопчному шзнанш фшософських теоретико-методологiчних положень дае змогу обрати загальний напрям у виробленш цiлiсного iнтегративного пiдходу; вони також указують, де i як знайти опти-мальнi точки сполучення штересш рiзних наук у дослiдженнi та розв'язанш проблеми.
Отже, акмеолопя, використовуючи можливосп фшософи, не претендую-чи i не заперечуючи И функц^х, першою прийняла роль того «iнтегратора», який взяв на себе вiдповiдальнiсть вивчати, розбудовувати та оптимально сприяти цшсному самовираженню соцiального суб'екта.
Мабуть символiчно, що поява самого термiна «акмеолопя» належить до перiоду бурхливого штелектуального i соцiального пошуку 20-х рошв ХХ ст. — у 1928 р. М. Рибшков увiв його до наукового обiгу. При цьому, якщо соцiокультурним прототипом виникнення акмеологп була така теч1я у росш-ськiй поезiх початку ХХ ст., як акме!зм (М. Гумiльов, С. Городецький, А. Ахматова), то хх природничо-науковою передумовою стали дослiдження Ф. Гальтона i В. Освальда про вiковi закономiрностi творчо! дiяльностi та I. Перна, який вивчав залежшсть 1х продукгивностi вiд рiзномаиiтних психо-бiологiчних чинникiв. Проте, на жаль, тсля такого бурхливого початку наука «заснула» бшьш нiж на 60 рошв, i лише з початку 1990-х рокхв вiдновився активний штерес до не!.
З метою вивчення й аиалiзу «акме-форм» як прецедента успiшнох i творчо! профе^но^' майстерностi та розроблення оптимальних технологш роз-витку професiоналiзму акмеологiя проводить комплексш досл1дження про-
цеав та засобiв здшснения рiзноманiтними фах1вцями професшно! дiяльнос-тi, синтезуючи для цього досягнення шших наук про людину, насамперед фшософи, психологи, соцюлоги, фiзiологil, генетики та педагопки. Свое! онтолопчно! визначеностi акмеологiя набувае унаслвдок И акцентуацп на ви-явленнi, описаннi та аналiзi феноменологи «акме-форм» у житгедiяльностi людини, творчому i соцiально успiшному здiйсненнi професшно! дiяльностi, !! стаиовленнi — як особистюному, так i професiйному.
Здобуте в результат теоретичних i емтричних дослвджень наукове знаиия про закономiрностi i засоби досягнення вершин професiоналiзму та творчос-тi характеризуе такий штегративний за своею соцiокультурною природою i системоутворюючий за сво!м методолопчним значениям онтологiчний атрибут, як акмеолопчшсть соцiокультурного буття людини в просторi И професшно-творчо! освiти, становления, саморозвитку та самореалiзацil. З цього погляду акмеологiчнiсть у синхронiчному плаш функцiонально ви-ступае у виглядi самовдосконалення людини, а у дiахронiчному — у виглядi !! професшно! сощал1зацп.
Особливо! соцiально! затребуваиостi акмеолопя набувае у сучаснш Укра-!ш в умовах розбудови правово! держави i демократичного суспiльства, оск1ль-ки зростае потреба в сощально активних людях, великих професюналах, iнiцiативних, дшовитих, органiзованих, таких, що мають значний творчий потенщал.
Однiею з основних науково-методолопчних орiентацiй акмеологi! е !! суспiльно-гумаиiтарна спрямоваиiсть, яка виявляеться в тому, що, ввдносячись до наук про людину, акмеолог1я знаходить свою онтолоичну визначенiсть, з одного боку, на базi генетично! взаемодi! з цими науками в ходi юторичного розвитку, а з другого — у предметному вщокремленш вiд них як самостшно! дисциплiни, що тшьки формуеться.
Зрозумiло, i до виникнення акмеологп соцiологи, психологи, педагоги активно дослвджували питания професiоналiзму, творчостi, освгга дорослих, що багато в чому подiбно з акмеологiчною проблематикою. Однак саме особ-ливий акцент на вивчення дозрiвання майстерностi, культивування його шкових «акме-форм» призвiв спочатку до виникнения специфiчно акмеоло-гiчно! проблематики, а згодом — до концептуально-методично! побудови оригшальних акмеолопчних моделей i технологiй i далi до виникнення й оформления акмеологп як особливо! науки зi сво!м специфiчними предметом i методами.
Вiдповiдно до ще! суспiльно-гуманiтарно! природи акмеологiя псно пов'язаиа з такими соцiальними науками, як iсторiя i культурологiя, соцю-лог1я i економiка, полiтологiя i конфлiкгологiя, педагогiка i екологiя. Проводною лiнiею у взаемодi! акмеологп з цими науками е сощально-культурний проспр освiти людини як особистосл та !! професiйно! самореалiзацi! в об-194
ранш сферi дiяльностi, що пропкае в динамiчно мiнливому оточеннi i здш-снюеться у взаемодп з партнерами по сощальному життю, людському спш-куванню та iнформацiйнiй комушкаци, трудовiй дiяльностi i сферi дозвшля, науки i мистецтва. Саме категорiя соцiально значущо!, культурно осмислено! пращ е основною у взаемоди акмеологп iз суспiльними науками, визначаючи рiзноманiтнi соцiальнi аспекти тлумачення таких и ключових понять, як дь яльнють, професiоналiзм, органiзацiя i управлiння. Центральне ж мiсце серед цих понять посвдае феномен «акме» у професшному розвитку людини.
«Акме» у професшному розвитку (професшне «акме») — це стан, що означае вищий для дано! людини рiвень в и професiйному розвитку i припадае на конкретний вiдрiзок часу, тобто максимальну змобiлiзованiсть, реалiзова-нiсть усiх професшних здiбностей, можливостей i резервiв людини на кон -кретному еташ життя.
Професiйнi «акме» як форми досягнення людиною високих рiвнiв у и професiйному розвитку вивчали й описували Б. Ананьев, О. Бодальов, А. Деркач, В. Зазик1н, £. Клiмов, Н. Кузьмiна, Г. Маркова та ш. Вони зазна-чали, що кожна людина протягом життя може досягати професшних «акме» рiзного ступеня суспшьно! i особистюно! значущосп [1-7]. Конкретизуемо, про як1 саме «акме» при цьому йдеться.
Суспшьно й об'ективно значущi професiйнi «акме» — це високий рiвень професшних досягнень конкретного пращвника, визнаний професшним спiвтовариством як соцiально прийнятний результат, що помггно перевищуе нормативний рiвень. Такого роду результати працi означають, як правило, рiвень професшно! майстерносп i перехiд вiд нього до рiвня професшно! творчостi, коли пращвник виходить за меж1 професiйного досвщу, включаю-чи у професiйну дiяльнiсть новi завдання, прийоми i технологи, досягае принципово нових професшних результапв, робить свш iндивiдуальний творчий внесок у досвщ професil. У нього поряд iз значними досягненнями можуть мати мiсце i спади, паузи, доволi низькi результати, слабк1 мюця у дi-яльностi, але про професiоналiв судять звичайно за тими найвищими результатами, що вони досягали.
Особистiснi, суб'ективно значущi професiйнi «акме» — це достатньо високий рiвень професiйних досягнень конкретного пращвника, який помггао перевищуе результати, що досягалися ним рашше. Щ досягнення часом не-помгтш для професiйного спiвтовариства i не визнаш ним, але усв1домлюють-ся й ощнюються самим працiвником як рiвень професiоналiзму, максимально можливий для нього в даний в!^зок часу.
1ндивщуальш суб'ективно значущi професiйнi «акме» означають мобш-зац1ю зусиль особистосп, перемогу над собою, перевищення сво!х попереднiх професiйних результатiв, досягнення нового для себе рiвня професiоналiзму, здатшсть надати своему професiйному розвитку висхщного прогресивного
характеру. Хоча суб'ективно значущi професшш «акме» не завжди визнають-ся професшним спiвтовариством як важливi для професп досягнення, проте для конкретного пращвника небайдуже, як спiвтовариство ощнюе його мож-ливостi до нових професшних успiхiв («Я вже дютав свого пiку, i рано або шзно про це всi дiзнаються»).
Таким чином, показниками суспiльно значущого професiйного «акме» е професiйнi досягнення, що помггно перевищують результати високих про-фесiоналiв у данiй галуз^ Показниками суб'ективно й особистiсно значущого професшного «акме» е професшш досягнення, що перевищують попередш результати у пращ даного працiвника. Щ види професiйних «акме» можуть не збтатися. Наявнiсть суб'ективно значущого «акме» не завжди визнаеться соцiально-професiйним оточенням або сощумом у цiлому як об'ективно важливi досягнення. Визнання успiхiв конкретного працiвника видатними, об'ективно значущими не означае, що вiн досяг свого суб'ективного максимуму й «акме».
При ощнюванш наявност i характеру професшного «акме» важливо ураховувати показники професiоналiзму i компетентности що склалися в да-нiй професп i професшному спiвтовариствi. Виявлення й ощнювання про-фесiйного «акме» залежать ввд того, як розумiеться професiоналiзм у конкретно-iсторичний пром1жок часу.
У сучаснш наущ проблема професiоналiзму вивчаеться з рiзних позицiй. Так, сощальш фiлософи розглядають професiоналiзм як «...складне штегра-тивне соцiально-психологiчне поняття, що ввдбивае рiвень i характер оволо-дiння людиною професiею. Професiоналiзм — це не тшьки досягнення суб'ектом дiяльностi високих професiйних вершин, а й неодмшно i наявнiсть сощально-психолопчних якостей, властивостей i таких компоненпв, як свi-доме ставлення людини до пращ, стан ïï "щлерацюнальноГ (за М. Вебером) схильностi до дiяльностi, задоволенiсть нею. Професiоналiзм — це вищий стушнь досконалостi у певному видi дiяльностi, найвищий рiвень майстер-ностi, звершення справи у найвищому ступенi» [8, с. 87].
У цьому тлумаченш очевидним е крен у бж дiяльнiсного аспекту про-блеми, тому професiоналiзм фактично ототожнюють iз професiйною майстер-шстю. Це п1дтверджуеться й iншим визначенням: «Професюнал1зм — це мiра i стушнь досконалосп, яку досягае людина у сво1й дiяльностi, пiднiмаючись на вишу сходинку майстерностi, стаючи авторитетом, майстром у своему родi занять» [8, с. 95].
У фахiвцiв у галузi кадрового менеджменту погляд на проблему профе-сiоналiзму дещо ширший: «Професiоналiзм не е виявом вузько1 спецiалiзацiï працiвника. Вiн складаеться зi спецiальних знань, умiнь i навичок, з оптимального вияву особистiсних якостей людини, у тому чи^ моральних, iз найбiльш повного використання всього апарату» [9, с. 104]. 1ншими словами,
тут е спроба осмислити дану категорш з позицш не тшьки д1яльн1сного, а й особиспсного шдходу.
В акмеолопчному ж розумшш професюнал1зм — це така властивють особи пращвника, яка забезпечуе виршення професшних завдань найбшьш ефективними, сощально схвалюваними методами з постшною спрямованютю на подальший розвиток i максимальне використання особиспсного творчого потенщалу. 1з системних позицш професiоналiзм виявляеться в штегровано-му розвитку до дуже високого рiвня складових пiдструктури психiчних влас-тивостей i характеру особистостi, ïï досввду i спрямованостi. Вiн передбачае забезпечення пращвником високоï результативностi пращ, ефективне здш-снення професiйноï дiяльностi у взаемодiï з iншими людьми, наявшсть про-фесiйно важливих якостей особистосп. Тому поняття «професiонaлiзм» охоплюе три сторони працi: професiйну дiяльнiсть, професiйне спiлкування та особу професюнала.
Першi двi сторони можуть розглядатися як об'ективнi характеристики, бо вони пов'язаш з активнiстю працiвника рiзноï спрямованостi: або на пере-творення предмета працi з метою одержання результату, що ввдповвдае сус-тльним i особистим матерiальним i духовним потребам; або на встановлен-ня взаемоди i сшвробггництва з шшими людьми в процесi професiйноï дь яльностi, тобто на розбудову сощального капiталу органiзацiï. Третя сторона — особа професюнала — характеристика суб'ективна, являе собою сукуп-шсть якостей, властивостей, станiв працiвника, що створюють можливосп здiйснення ним професшно1' дiяльностi i водночас самi змшюються i вдоско-налюються в процеа прaцi.
Отже, професiйнi «акме» фшсують високий рiвень оволодiння людиною прийомами i методами професiйноï дiяльностi та професшного спiлкувaння, а також вщповщний стан зрiлостi особистостi. Тому показники зрiлостi дi-яльностi, спiлкувaння та особи пращвника можуть бути розглянуп як крите-р^' нaявностi професшних «акме».
Критерiями нaявностi суспiльно значущого «акме» у професiйнiй дiяль-носп е досягнення результaтiв у професи, якi привернули увагу колег-професiонaлiв. Критерiями суб'ективно значущого «акме» у професшнш дiяльностi виступають iндивiдуaльнi устхи прaцiвникa, що позначають для нього особисте перевищення сво1х попереднiх результалв i досягнення максимально можливого для даного моменту результату.
У однiеï групи прaцiвникiв професiйнi «акме» складаються у процесi дi-яльностi i виявляються в результaтивностi, доцiльностi, технолопчносп дiй, вiдповiдно результату соцiaльному замовленню, що забезпечуе дiяльнiсну професiйну компетентшсть. У iншоï групи прaцiвникiв професшш досягнення i вiдповiдно професшш «акме» бшьш помiтнi у сферi соцiaльних стосунк1в
у професшнш галуз^ ушит одержувати висок1 результати в пращ на основi високих рiвнiв професшного спшкувания, що визначае комунiкативну компе-тентнiсть цих фахiвцiв.
«Акме» у професшному спшкуваиш може полягати в описаиих здiбнос-тях, а також в умiниях об'еднувати колег для виршения нового кола завдаиь професшно! дiяльностi, створеннi рiзного роду ефективних професшних сшвтовариств.
Внутрiшнiми умовами досягнення професшного «акме» е: стшка адекватна професшна мотивац1я з орiентацiею на досягнення успiху, а не уник-нення невдач; активнiсть пращвника, що вщповщае найбiльшiй продуктив-носп його професiйно! поведiнки; активне професшне цiлеполягания i по-будова свого професшного шляху по висхщнш траекторп; прагнення пращв-ника до досягнення свого максимального рiвня; високий рiвень домагань, мотивацiя самореалiзацil; здатнiсть мобшзувати наявнi у даиий момент професшш можливосп, сконцентруватися на метц здiбнiсть до вiдновлення пiсля великих фiзичних i психологiчних витрат; прагнення зберегти i збшь-шити сво! досягнення.
Зовнiшнiми умовами появи «акме» у професшному розвитку виступають сприятливе й акмеологiчно насичене професiйне середовище, що спонукае фах1вця до розкриття його справжнiх професiйних можливостей, а також на-явнiсть «акме-подiй», що можуть стати поштовхом до кульмшацш, «пiкiв» у професiйному розвитку.
Висновки. «Акме» у професшному розвитку особистосп — це найвищi рiвнi професшних досягнень, можливi для людини на даному етапi !! професшно! бiографii. Вони виражаються у сформоваиосп особистосп як суб'екта професiйно! дiяльностi, професiйного спiлкування, а також у зршосп Г! як професiонала.
Завершуючи цi короткi роздуми, щдкреслимо, що у них вщзначено лише деяш сфери акмеологiчних знань, як1 мають бути наповненi конкретним змiс-том. Вирiшувати це завдання покликанi вчеш-акмеологи у тiснiй взаемодil iз уама зацiкавленими представниками iнших галузей суспшьство- i людино-знавства та сощально! практики, бо акмеологiя — це не еклектика, а «вища математика знаиь про людину та !! мiсце у соцiумi» [10, с. 114]. Виявляеться, що такий шдхвд е привабливим i перспективним для вах, оскiльки саме вiн виражае закономiрну потребу суспiльства, орiентованого на сощокультурний прогрес, гармонiйний розвиток кожного його члена.
Л1ТЕРАТУРА
1. Акмеология : учеб. пособ. / отв. за ред. А. Деркач, В. Зазыкин. — СПб. : Питер, 2008. — 253 с.
2. Ананьев Б. Г. Человек как предмет познания / Б. Г. Ананьев. — Л., 1969. — 298 с. 198
3. Бодалев А. А. Вершина в развитии взрослого человека: характеристики и условия достижения / А. А. Бодалев. — М. : Фылита: Наука, 1998. — 168 с.
4. Деркач А. А. Методолого-прикладные основы акмеологических исследований / А. А. Деркач. — М., 2000. — 119 с.
5. Климов Е. А. Психология профессионала / Е. А. Климов. — М. ; Воронеж, 1996. — 400 с.
6. Кузьмина Н. В. Профессионализм личности преподавателя и мастера производственного обучения / Н. В. Кузьмина. — М. : Высш. шк., 1998. — 194 с.
7. Маркова А. К. Психология профессионализма / А. К. Маркова. — М., 2006. — 317 с.
8. Игнатов В. Г. Профессионализм административно-политических элит (философско-социологический и акмеологический подходы) / В. Г. Игнатов. — Ростов н/Д, СКАГС, 2002. — 297 с.
9. Государственная кадровая политика: концептуальные основы, приоритеты, технологии реализации / под ред. С. В. Пирогова. — М. : РАГС, 1996. — 335 с.
10. Семенов И. Н. Акмеология — новое направление комплексных исследований в современном человекознании / И. Н. Семенов // ОНС. — 1998. — № 4. — С. 110-122.
СОЦИОКУЛЬТУРНЫЙ КОНТЕКСТ АКМЕОЛОГИЧЕСКОГО АНАЛИЗА ФЕНОМЕНА ПРОФЕССИОНАЛИЗМА
Погребная В. Л.
С позиций новой интегративной науки — акмеояогии исследовано явление профессионализма. Отмечено, что именно она изучает закономерности и технологии достижения вершин профессионализма и творчества как «акме-форм» оптимального осуществления любых видов профессиональной деятельности. Подчеркнуто, что добытое в результате теоретических и эмпирических исследований научное знание характеризует такой интегративный по своей социокультурной природе и системообразующий по своему методологическому значению онтологический атрибут, как акмеологичность социокультурного бытия человека в пространстве его профессионально-творческого образования, становления, саморазвития и самореализации.
Ключевые слова: профессионализм, акмеология, «акме-форма», акмеологичность, профессиональное «акме», показатели профессионального «акме».
THE SOCIAL-CULTURAL CONTEXT OF THE ACMEOLOGY ANALYSIS OF THE PROFESSIONALISM PHENOMENON
Pogribna V. L.
The article covers the research of the phenomenon professionalism by the new integrative science — acmeology. The author stresses, that acmeology discoveries laws and technologies of the summits of the professionalism and creative as an «acme-forms» of optimal professional activity.
Key words: professionalism, acmeology, «acme-form», professional «acme», index of the professional «acme».
