CC BY
13
27. Тынянов Ю. Н. Поэтика. История литературы. Кино / Ю. Н. Тынянов - М.: Наука, 1977. - 575 с.
28. Шкловский В. Б. О теории прозы / В. Б. Шкловский. - М.: Советский писатель, 1983. - 384 с.
29. Якобсон Р. Избранные работы / Р. Якобсон. - М. : Прогресс, 1985. - 455 с.
30. Якобсон Р. Работы по поэтике / Р. Якобсон. - М. : Прогресс, 1987. - 464 с.
31. Götze L., Hess-Lüttich, Ernest W. B. Grammatik der deutschen Sprache / L. Götze , Hess-Lüttich, W. B. Ernest. - München : Bertelsmann Lexikon Verlag, 1999. - 702 S.
Стаття надшшла до редакцп 31.10.2014
M. О. Marchenko
THE FORMATION OF THE POETIC THEORY OF THE REPRESENTATIVES OF THE FORMAL SCHOOL AND STRUCTURALISM
The article deals with the peculiarities of the formation of the poetic theory of the representatives of the formal school and structuralismwhich have influenced on the development of the modern philology, namely linguopoetics. The peculiarities of research of poetic texts and the problems of the investigation of individuality within them based upon the formal school and structuralism have been regarded. The poetic theory in the first half of the XX th century developed under the influence of literature, art and artistic consciousness has been considered.
The representatives of the formal school and structuralism defined the aesthetic function of the poetic texts as a primary one. They focused on the necessity to research poetical texts on basis both linguistic and literary science. The emphasis is given to the aesthetic function of language and indicates cognitive methods of poetic research.
Key words: poetics, linguopoetics, poetical text, language, poetical art, aesthetic function, form, structure.
УДК 821.161.2-2" 19" (045)
I. В. Мельничук, М. М. Хорошков
РЕЦЕПЦП ШСЕШВСЬКО1 ДРАМИ-ДИСКУСП В УКРАШСЬКШ ДРАМАТУРГИ ПОЧАТКУ ХХ СТОЛ1ТТЯ: ЖАНРОВО-СТИЛЬОВИЙ АСПЕКТ
У cmammi проанал1зоват п'еси Любов1 Яновськог початку ХХ ст. «Без eipu», «Людське щастя», «Noli me tangere», «Огненний змт» Kpi3b призму жанрово-стильових особливостей. Основна увага aemopie cmammi зосереджена на осмисленш започаткованих Г. 1бсеном елеменmiв модерног естетики, новтшх пpийoмiв i зacoбiв оргатзацп драматичного дтства та гх рецепцгг у драмах украгнськог письменнищ. Автори cmammi виокремлюють основн ознаки драм Любoвi Яновськог: мелодраматизм, модерний iнmелекmуaлiзм, тяжтня до творення драми-дискусгг, фшософський характер проблематики, зосереджетсть на пoкaзi конфлтту свтогляду, засадничих принцитв етики й мopaлi тощо. З щег точки зору драми письменнищ були складовою модерного дискурсу украгнськог лтератури початку минулого столття.
Клю^о^^ слова: драма, мелодрама, драма-дискуЫя, Шсетвський театр, модертзм, модерна драма.
Украшська модерна драма початку ХХ ст., представлена насамперед творчютю
В. Винниченка, Олександра Олеся, Лес Украшки, С. Черкасенка, вiдзначаeться творенням ново'1 драматично'1 стилiстики, пошуком адекватних новiй мистецькiй добi методiв оргашзаци драматичного дiйства, жанрових форм i стильових прийомiв. Помiтне мiсце у вельми неоднорщному й рiзновекторному в плаш художнiх шукань лiтературному дискурс епохи fin de siecle посщае драматична спадщина Любовi Яновсько'1. Прочитання ïï п'ес (особливо драм «Без вiри», «Людське щастя», «Noli me tangere» та «Огненний змiй») засвщчуе тяжшня до творення iнтелектуальноï драми-дискуси (започатковано'1' Г. 1бсеном) i драми щей, до синтезу прийомiв, властивих рiзним жанровим формам (передовым драми i мелодрами), формування парадигми образносп, вiдмiнноï вiд реалiстичноï. Характер драматурги авторки дозволяе констатувати факт оргашчно'1' «включеносп» ïï драматичних текспв не лише в контекст в^чизняно'1' модерно'1' драматурги, але й у сферу захщноевропейських мистецьких пошукiв та експеримешив. Вiдтак метою статтi е л^ературознавче прочитання драм Любовi Яновсько'1', покликане сприяти глибшому розумiнню мiжкультурних взаемозв'язкiв i взаемовпливiв, виробленню цшюного уявлення про естетику украшського й захщноевропейського модернiзму. Це актуалiзуе вщповщш завдання: осмислити п'еси авторки «Без вiри», «Людське щастя», «Noli me tangere» та «Огненний змш» ^зь призму естетики i поетики модерно! драматурги, окреслити мюце драматичних творiв Любовi Янов^^ в контекстi украшського сценiчного мистецтва рубежу Х1Х - ХХ вшв.
Аналiз останнiх дослщжень i публiкацiй, присвячених корпусу драматичних текспв Любовi Янов^ко^ дозволяе констатувати певний прогрес у дослщженш як драматурги рубежу Х1Х - ХХ вшв в цiлому, так i творчосп письменницi зокрема. Так, з-помiж грунтовних студiй останнiх рокiв варто виокремити дисертацшш працi Карини Жуковоï «Поетика украись^ мелодрами кiнця Х1Х - початку ХХ ст. (за творами Л. Янов^ко^ I. Тогобочного)» (пiднiмаються питання жанрових особливостей драматичних творiв письменницi, ïx проблематики та поетики), Алли Захарченко «1дейно-художш шукання в украшськш драматурги кiнця Х1Х - початку ХХ ст. (проблематика, жанри, характери)» (п'еси Любовi Янов^^ схарактеризовано в загальному контекстi драматурги доби з ïï художшми тенденщями та пошуками), 1нни Приймак «Творчють Любовi Янов^^ в лiтературному процес кiнця Х1Х - початку ХХ ст.» (тут художня практика письменнищ окреслена у взаемозв'язках з естетичними, етичними, св^оглядно-фшософськими та л^ературно-мистецькими реалiями свого часу), Любовi Томчук «Феномен жшочого письменства в украшськш лiтературi кiнця Х1Х та початку ХХ ст.» (з-помiж iншого тут заторкнут гендернi аспекти творчостi Янов^ко^ особливосп жiночоï щентифшаци в сферi лiтературноï дiяльностi). Окрiм того, маемо безлiч лiтературознавчиx розвiдок i статей, в яких так чи шакше пщшмаються рiзнi аспекти драматурги авторки: проблемно-тематичний та щейний спектр п'ес, поетикальш особливостi i жанровi параметри творiв, ïx естетичнi та етичнi парадигми, свггоглядно-фшософська основа, мiсце драматичних текспв Янов^^ в мистецькому процесi доби тощо. Однак синтетичний характер драматурги письменнищ, що зумовлюеться в першу чергу специфшою епохи украшського модершзму, дозволяе вiднаxодити новi гранi ïï творчосп, альтернативы варiанти прочитання та потлумачення п'ес, що й засвщчуе стаття.
Прочитання п'ес Любовi Янов^^ «Без вiри» (1907), «Людське щастя» (1909), «Noli me tangere» (1910) та «Огненний змш» (1914) дозволяе констатувати, що в основi структури цих творiв лежить виразна мелодраматична штрига з характерними мотивами любов^ зради, пщступносп, помсти, смерт^ з виразними колiзiями таемноï змови, викрадених лисив тощо. Але пройнятий витонченим психолопчним
нюансуванням натуралютично' житейсько' достовiрностi (любовно-побутовi конфлiкти й ситуацГi), цей мелодраматизм тдноситься до модерного мистецького iнтелектуалiзму, до художнього осягнення фiлософських проблем. Таким чином, мелодраматизм та iнтелектуалiзм у художнш практицi авторки постають двоединою рамкою складно' художньо' системи п'ес, найбшьш оптимальним жанровим визначенням яких видаеться саме таке - штелектуальна мелодрама.
Стосовно впливiв 1бсешвського театру, то вбачаемо 1'х, насамперед, у використанш нового «техшчного прийому», впроваджуваного Г. 1бсеном, починаючи з «Лялькового будинку», i який став невщ'емною складовою сучасно' драми взагаль Саме «Ляльковий будинок» заклав фундамент «ново' драми». Як стверджував Б. Шоу у сво'й книзi «Квштесенщя iбсенiзму», вiн завоював Свропу i став школою драматичного мистецтва. Максимально використовував прийом дискусп i сам Б. Шоу, спостер^аемо його використання в творах жанру штелектуально' мелодрами Л. Яновсько!'.
П'еса Любовi Яновсько'1' «Без вiри» (1907) мае декшька рецептивних рiвнiв. На сюжетному рiвнi маемо банальний любовний трикутник: немолодий суворий чоловш, порiвняно молода, чесна i лагiдна жiнка та палкий спокусник. Шсля довгих вагань жшка погоджуеться на пропозицiю закоханого у не'1 молодика, i згодом, зраджена i зганьблена чоловiком, кiнчае життя самогубством. Однак письменниця ускладнюе сюжет на рiвнi психологiчному: Марiя Дмитрiвна поступаеться молодому спокуснику Леву задля реалiзацii його творчого звершення - створити небувале за художньою силою полотно, картину його життя. Тшьки у Марп Дмитрiвнi бачить вш iдеал краси, жшку, здатну втшити символ життя. Зраджена i обдурена жшка рiже полотно - символ й падiння, i заколюеться кинджалом.
На рiвнi ж символiчному через цей трикутник тддаються прочитанню кшька фiлософсько-психологiчних принципiв, поставлених в основу свщомосп людсько' особистостi. Найперше слщ звернути увагу на певну архетипшсть образiв. Так, зокрема, чоловiк Марп Дмитрiвни, Степан Андрiйович, являе собою втшення «камiнного принципу» Командора з вщомо! европейсько' легенди про Дон Жуана, найяскравше втiленого Лесею Укра'нкою у драмi «Камiнний господар». «Камшшсть» ця символiзуе закам'янiлiсть духовних орiентацiй та пiдтримання старих консервативних форм, рiзко ворожих будь-яким формам вияву воль Степан Андршович виступае у творi як такий собi «чорний крук», вiн - гробар всього св^лого, радiсного, життестверджуючого, всього, що надiлене енергiею життя. Тому 1 ненавидить вш чорною ненавистю Наталку, молоденьку родичку свое! дружини. Його дратуе смiх дiвчини, й веселощ^ а найбiльше те, що у Наталку закохався його молодший брат Микола. Степан - черствий, байдужий до усього людського деспот; для близьких та рщних вш - справжнш тиран, що несе бшь i страждання: «Мало я йому корився? Мало я йому вибачав? Од семи до дванадцяти роюв не випускав вш мене з сво'х пазурiв. Вiн знiвечив тринадцять роюв, тринадцять найкращих рокiв мого життя. Тринадцять роюв я вислухав од його поради, яю вернули всю мою душу; тринадцять роюв я знищував у собi всяку юкру спiвчуття до людей. Ще не бачивши життя, я вже поклав, що жити не варто, i коли б не Марiя Дмитрiвна та не й' теплi ласки, я б застрелився, ще пмназистом бувши» [3, с. 287].
У будь-яких, навiть найкращих порухах душi людсько', у найневиннiших людських вчинках, бачить вiн лише розпусту, тдступшсть, холодний розрахунок, тому Наталка для нього лише спритна штриганка, авантюристка, яка хоче вискочити замiж за Миколу, а сам Микола на'вний простак, якого може легко обдурити будь-яка «стдниця». Степан - людина «без вiри», свою вiру в людство вш втратив колись на життевому шляху, i це зробило його моральною потворою: «Брат мш слший манiяк;
через те, що колись хтось скривдив його, вш не соромиться закидати тепер грязюкою безневинних людей...Це погана, цiлком погана людина; це шашшь, це крiт, це - та кам'яна скеля (курсив наш - I. М., М. Х.), об яку розбиваються людське щастя та життя» [3, с 286].
Оселя Командора-Степана характеризуемся персонажами п'еси як льох, домовина, склеп, який висмоктуе волю до життя. Так, марше i в'яне Марiя Дмитрiвна, затероризована чоловiковим деспотизмом, вона не смiе зробити зайвий крок; ус 11 почування скутi кригою покори i зневiри у людському щасп. Перебування поряд iз Степаном зробили i 11 людиною «без вiри», без вiри у людство. Для не! оте «без вiри» -захисний мехашзм: не вiр шкому, то й не будеш одуреною, — за таким принципом живе вона останш декшька рокiв: «Иякий 1ван, Максим не дурили мене i нiхто нiколи не одурив мене, але ж тшьки через те й не одурили, що я не вiрила шкому... Я не вiрю нiкому. Колись я вiрила в Бога, тепер же. тепер я не знаю. я боюся допитувати себе, людям же я не вiрю, шкому не вiрю. Але коли б ти знала, Наталочко, як тяжко жити без вiри! Якою сам^ною, безпомiчною, немiчною почуваеш себе! Я боюся вiрити, бо боюся, щоб хто-небудь не посмiявся з мое! вiри, але потреба вiрити не вмерла i iнодi охоплюе з такою силою, що, здаеться, швжиття вщдала б, аби так вiрити кому-небудь, як вiрилось колись всiм казкам бабусЬ» [3, с. 273]. Стосунки з чоловшом давно перетворилися у намагання протистояти процесам окам'яншня, що шдбираються до душi геро!ш. Немае кохання - одна крижана пустеля, немае довiри, немае поваги, залишилося лише почуття обов'язку, яке створюе бар'ер мiж молодою жiнкою i зовнiшнiм свiтом.
Марiя - архетип королiвни, зачаровано!, замкнено! у кам'янш скелi, що чекае на визволителя. Проте, як i до кожно! королiвни, до не! з'являеться визволитель. Дон Жуан - «лицар волЬ> - художник Лев Григорович. Через цей образ шддаеться прочитанню дискурс фшософських iдей, знакових для кшця Х1Х - початку ХХ столггтя, i таких, що здiйснили величезний вплив на европейський л^ературний процес та знайшли яскраве вiдображення у творчосп укра!нських письменникiв. Такими, зокрема, слщ вважати дискурс iдей фшософського вчення Ф. Нiцше як одного з перших буш!вниюв проти гшту загальноприйнято! моралi. Висмiюючи мораль рабiв, вiн протиставляв !й аристократичний щеал внутрiшньо благородно!, духовно вшьно! особистосп, яка знае свою вищу цшшсть i мае право на все, не визнаючи над собою шякого суду i закону. Таким, безперечно, вважае себе i Лев Григорович: «Зла воля», «добра воля»! Жандарми над волею!! Хотсв би я бачити того Вагнера, якому скорилася б воля моя» [3, с. 273].
Як вщзначав Ф. Нщше, вщсторонено-моральне нормування життя веде до розподшу його на двi частини - штимну та офщшну. Людина вчиться приховувати вiд себе темноту, непевшсть i слабкiсть свое! справжньо! iстоти. У Ф. Нiцше буття i свiт виправданi мистецтвом, воно ж i е метою, i сенсом життя. Любов до «привидiв», якими фiлософ вважае красу, справедливють i под., е потребою бшьш iнстинктивною, нiж будь-якi моральнi приписи. Його моральний закон - вимога турбуватися про найкращ^ найважливiшi i найсвятiшi iнтереси власного «я», формула такого морального права -«я хочу i вимагаю для себе, i повинен вимагати». Для героя п'еси мистецтво е найважлившим, це основа з основ, сенс його буття. Мистецтво - той щол, якому вш здатен принести у жертву будь-що i будь-кого, не зупиниться вш навiть перед необхщшстю жертвувати людським щастям та життям, навiть якщо це щастя та життя його «мистецького iдеалу». Лев - художник талановитий, визнаний, з iменем, його знають i цiнують, нетерпляче очiкують на появу його нових картин. Не раз через персонаж1в п'еси авторка подае думку, що гешальному митцевi багато прощаеться,
суспiльство дивиться на нього як на жерця невщомого могутнього бога, iM^ якому мистецтво.
«Wille zur Macht» - прагнення до влади - основне з життевонеобхщних людських поривань; «надлюдина» - перш за все могутня i пануюча над навколишшм свiтом особистiсть. Домiнування тут - духовний вплив, влада над людьми, яка досягаеться завдяки силi непересiчних духовних якостей. Нiцше розрiзняе нице властолюбство «дрiбних людцiв» i властолюбство, яке приходить до чистих i самотнiх, до самодостатнiх вершин. Воно означае, що «високе" хоче спуститися до влади. Це устремлшня до розширення духовно! сфери свое! особистостi, до такого впливу на людей, на яке здатш тшьки сильнi духом.
«Знать» та «чернь» у вченш Нiцше - моральш категорп. «Чернь» - це вс маленькi, доброчеснi, сiренькi люди, яю не знають нiчого вищого за можливють «скромно обiйняти свое маленьке щастя i скромно позирати на нове маленьке щастя». «Знать» Заратустри - обранщ зовсiм iншого роду. Знать - це геро!, «вищi люди», якi «подiбно до сокола, що паруе в неб^ озираеться вниз на колотнечу арих маленьких хвиль, i воль, i душ» i прагнуть сягнути образу надлюдини, предтечами яко! вони е на земль «Аристократiя» для Нiцше - панування кращих, а аристократичний устрш -форма життя, яка дае проспр для духовного розвитку i розширення особистостей багатих i сильних духом та для духовного впливу i панування !х над натовпом.
Лев Григорович, безперечно, не позбавлений впливу на оточуючих через сво! непереачш духовнi якостi. Але ця непереачшсть породжуе в ньому гординю, вiдчуття вищостi над загалом, презирство до тих, кого вш вважае нижчими за себе. С у ньому щось вщ iстоти демошчно!: «Уявiть собi, такий безбожник... Вскочив при самому кшщ одправи i, як той демон, понiсся до не!» [3, с. 275]. Цей «лицар волЬ>, як i «камшний» Степан Андрiйович, позбавлений eipu в кращi якосп людсько! особистостi, в перемогу усього св^лого i прекрасного в людиш. З неперевершеним цишзмом демонструе вiн цю зневiру на своему полотш: «Тут жiнка - символ життя - балансуе на гострому шпилi серед болота. З болота повилазили, як бачите, жаби, гадюки, всяка болотяна нечисть: павук розiп'яв над головою !! павутиння, хробак точить серце, одно слово, цший легюн незадоволених, приголомшених бажань, пристрастей.. .А тут же поруч, тшьки раз ступити, широкий проспр, безкра!й простiр краси i воль..И, цiй мо!й жшщ не дае доступити до в1вця.. ,В1вця - символ дурного розуму, полохливо! вдачi та iнстинкту отари - йти туди, куди веде цап» [3, с. 294-295]. Не велич людського духу бачить вш у тих, хто кладе голову у боротьбi за щею, за людсью права, а лише заслшлешсть гаслами у гонит за химерами. Сво!м мистецтвом вiн зневажае людську особиспсть, позбавляючи його найголовнiшого - гумашстичних тенденцiй. Проте йому видаеться, що своею творчютю вiдкривае вiн шлях до кра!ни краси, волi i правди. Саме це виявилося фатальним у його змаганш за прихильшсть Марп Дмитрiвни: «Довiрся, Марусе, меш! Одвернися ти од землi - я поведу тебе в кра!ну, де пануе сама краса та воля.. .Де краса - там i правда, Марусе. Ти бачиш, як люди навколо тебе змагаються за правду, але вони школи не побачать !"!, бо правда тшьки там, де е дшсна воля, краса, а волi вони бояться, - краси не розум1ють... не покладайся на них, не вiр !м; вiр тiльки менi, Марусе.» [3, с. 298]. Вш прагне вирвати Мар^ з «закам'янiлостей» свггських умовностей i облудно! моралi. Вона повинна стати вшьною, незалежною, самостшною, звiльнитися вiд кайданiв чужо! вол^ переступити через сво! страхи та слабкосп, тобто торувати шлях до вершин, до щеалу - «надлюдини». Марiя ж робить це заради eipu: «Я хочу вiрити! О, як я хочу вiрити! Я хочу вiрити, що справдi можливе iнше життя, я хочу вiрити, що люди нарештi, скинуть з себе пута хитрощiв, обману - будуть щасливi всi» [3, с. 298]. Проте, закшчивши конкурсну роботу, художник викидае жшку, як
непотр1бну raH4ÍpKy. Малюючи свiй символ життя, bíh втiлив усе те бажання щастя, i, водночас, страх i докори сумлшня, якими мучилася його модель. Саму жшку через !! «рабський жах», «докори совютЬ» i «обов'язки» bíh вважае невартою уваги такого славетного i неперевершеного митця, як bíh. Сам bíh у захват вiд свого антигуманного творшня, яке втшюе життеве кредо митця: «... Hi, не даремш були мо! мрп: я вихопив у самого Бога щеал краси, я дав на клаптику полотна схему всього життя, дав заповщь: «Живи, як хочеш». «Воля! С^зь твоя воля. воля. твоя власна воля! Сама воля! Ввесь безмежний проспр землi задля твое! вол^ кожен атом космосу задля тебе -здужай тшьки взяти його», каже кожен штрих мш, i.» [3, с. 306-307].
А для молодо! жшки ця перша спроба вiри у !! житп виявилася водночас фатально останньою: «Благословення диявола - це все, що я знайшла у вашiй кра!ш краси, але меш нема вороття, Леве Григоровичу. Я кинула вам тд ноги все, що е на землi святого, я принесла у вашу кра!ну всю ту останню крих^ку вiри, якою жила там» [3, с. 309]. У сво!х власних очах Марiя, втративши щейний грунт, з неофiтки, адептки нового вчення перетворюеться на звичайну зрадницю i розпусницю, «велетень Духа» Лев - на спокусника i брехуна, а полотно - на звичайну ганчiркy, заради яко! офiрyвала вона найдорожчим.
Таким чином, Любов Яновська постае проти згубних вiянь у мистецга межi столiть. Вона намагаеться довести, що iмморалiзм, его!зм митця, зверхшсть його у ставленнi до людства породжують антигуманний характер мистецтва, роблять його мертвотним антимистецтвом. Пщдаеться критищ i асоцiальний характер мистецьких творiв, притаманне декадансу тяжiння до так званого чистого мистецтва, безщейшсть, вщсторонешсть вiд проблем сyспiльства. Персонажам «без вiри», якi врештi-решт терплять крах, авторка протиставляе когорту молод^ «нових людей», охоплених полум'ям щейно! боротьби, сповнених вiри у велич людського духу, необхiднiсть жертв в iм'я людства. Це справжнiй «символ життя», «промшь сонця», Наталочка, !! коханий Микола, !хш дрyзi-стyденти Володимир Тимофшович та Олена Тимофпвна, це !х Марiя називае «новими паростками молодого люу», з !х уст звучить суворий осуд уах митцiв, що торували стежку Лева Григоровича: «.. .В'язнищ, кладовища переповненi смiливими борцями за права людсью. Hiколи ще курс життя не тдшмався так високо, школи ще люди не писали на прапорi своему таких високих iдеалiв, нiколи не приносили ще таких великих жертв сво!м щеалам, а ви, славетнi вибранцi наш^ витрачаете всi сили свого таланту на те, щоб зневажити людей» [3, с. 295].
Художне осягнення щейних вихорiв доби, фiлософiчнiсть е провщним образним чинником п'еси Любовi Яновсько!, що й зумовлюе !! жанрову дефiнiцiю iнтелектyально! драми, i вписування в штертекстуальне поле мотивiв драматургй В. Винниченка. Зокрема, простежуеться рецептивний зв'язок з однiею з найтривожшших п'ес автора - «Чорна Пантера i Бiлий Медвiдь», одшею з найбiльш «вдаряючих по нервах» своею дисонансною образшстю, загрунтованою на ефектному використаннi вигадливо!, нестандартно!, певним чином штучно! ситуацп, огорнуто! в шати достовiрно! житейсько! iсторi!; п'еа про трагедiю митця, що сто!ть на меж1 мiж чiпкою буденшстю й можливiстю вiльного творення.
Безпосереднш зв'язок з творчiстю В. Винниченка спостер^аемо i у п'есi «Noli me tangere», яка побачила св^ у 1910 роцi. П'еса не була сприйнята критиками «Укра!нсько! хати» (1911, №3): «Проблеми» почала ставити Л. Яновська. Ё п'еса «Noli me tangere» трактуе кардинальне питання всього життя: альтру!зм чи его!зм? Матерiальне чи iдеальне? Колективiзм чи iндивiдyалiзм? Словом, авторка хоче розмежувати щ два свiтогляди, двi основш сили життя, свiтло вiддiлити вщ тьми, i дуже по-своему ршае. Розyмiеться, на !! думку, милосердiе! - вiдносно всiх людей, яю
б вони не були: злодп чи ангели. Кожен хай живе на горе чи на радють шшим. Кожний вiдповiдаe тiльки перед природою» [3, с. 696-697].
Зв'язок п'еси Яновсько!' з твором В.Винниченка помiчаe ще М. Срiблянський (Л^ературно-науковий вiсник, т. LII, кн. XII, С. 636-637): «Noli me tangere» - «Не займай мене». Се вщповщь на питання, поставлене в нашш лiтературi В.Винниченком в «Щаблях життя». Винниченко поставив питання: чи мають право жити тi, що не мають свiдомостi життя, i на пiдставi того, що хто не мае свщомосп життя, той не мае i свщомосп смерть Мирон Антонович отру!в iдiотку-матiр. Се питання сучасносп, що вже не йме вiри християнськiй фшософп милосердя до всяких одкидьюв життя. На практищ ця християнська фiлософiя вбивае здорових, чесних людей i виказуе сим свою елементарну фальш, брехливють, от Винниченко i замахнувся на сю «шкаралупину». Наша укршнська критика поставилася негативно до винниченювського експерименту, звернувши сво! стрiли в один бш - оборони «iсконних» основ полово!' мораль. .тепер п'еса д. Яновсько'1' «Noli me tangere» устами героя Степана Антоновича дае вщповщь Мироновi Антоновичу на питання про право на життя чоловша. П'еса мае сво!м завданням осоромити Винниченкового героя. Але замах цей не вдався» [3, с. 696-697].
!нтелектуальна драма В. Винниченка «Щаблi життя» (1907) певним чином розвивае фшософсью мотиви «Дисгармони». Основним засобом пiднесення драматично'1' дп до фiлософiчноi символiки е публщистичш монологи центрального персонажа - Мирона. Це вш в розмовi з господарем дому, де служить репетитором, вдаеться до образно'1' тиради, основою яко'1' стае винесена в заголовок метафора, що образно узагальнюе дiевiсть твору. Проте у сво!х зовнiшнiх вимiрах ця п'еса наближаеться до побутово'1' драми. Колоритнiсть постатей, невщдшьна вiд виразного розкриття не лише ix соцiальних типiв, а й найтонших нюансiв психологи та фiзiологiчниx вiдчуттiв (емоцiйно загостренi або й xворобливi стани, еротичнi прагнення тощо), свiдчить про явне переростання реалютично'1 стилiстики твору в натуралютичну. На вiдмiну вiд «Дисгармони» дiя в «Щаблях життя» не так явно розпадаеться на окремi етзоди. Тут сюжет родинно'1 драми досить мщно збудований iз переплетених життевих лiнiй окремих персонажiв. Але не лише пов'язаний з постаттю Мирона, так би мовити, верхнш сюжетний шар, а й перегук окремих сцен родинно-побутового сюжету надае драматичнш ди особливо'1 глибини та об'емность Чи не кожен з персонажiв твору, чiтко окреслений за допомогою виразних психолопчних штриxiв, разом з тим тяж1е до особливо'1 пiдпорядкованостi провiднiй свош xарактернiй риа, а вiдтак до узагальнено!' маски, до засобiв, близьких для театру марюнеток. Миронова iдея «чесностi з собою» за всiеi своеi нестандартносп виявляеться суголосною iдеi прибуткового господарювання (Сидiр Маркович), iдеi вiдмови вщ власного корiння задля примарного аристократизму (Акулина Автономовна), ^i свободи вщ будь-яких iдей (Жорж). Автор не переступае межу, за якою персонаж-маска, персонаж-марюнетка втрачае життевють, у драматурга, так само як i на рiвнi взаемодп «верхнього» й «нижнього» сюжетних шарiв, на рiвнi окреслення персонаж1в здебiльшого превалюе тонка гра натуралютичного та узагальнюючого.
Мирон вщ захоплення iдеями соцiальноi революцп переходить до проповiдi революцй iндивiдуально-дуxовноi, шлях до яко! вiдкривае «чесшсть з собою», прагнення вивищитись над облудшстю суспiльниx стереотипiв, звiльнити вщ них власну iстоту. Образ цей амбiвалентний - прагнення Мирона до нових обрпв крие й захоплення, i небезпеку. Постать Мирона експериментальна, причому ця експериментальшсть е не просто способом досягнення художньо! образносп, а невщ'емною рисою цiеi образность
Реалiзм п'еси, про який пишуть деякi дослiдники, оманливий. Сприйняття
«Щаблiв життя» як реалютично! драми, в якш Мироновi вiдводиться роль резонера, призвело до непорозумшь. Найбшьш одiозними з цього погляду е статп С. Ефремова «Лiтератyрний намул», а згодом «Гнучка чеснiсть». Художня глибина твору вщкривае шлях множинносп його трактувань. Але цi трактування будуть бшьш плiдними, якщо враховуватимуть, що «Щаблi життя» - це модерна штелектуальна драма, в якш художнш iнтелектyалiзм пов'язаний з акцентуванням на ^ровш стихи драматично! дп й постае з вишуканого переплетення натуралютичних та символiко-фiлософiчних аспектiв твору.
Драма Л. Яновсько! «Noli me tangere», хоч i не надшена таким смiливим хyдожнiм розмахом, притаманним Винниченковим творам, проте також викликае защкавлення сво!м експериментальним характером, що зумовлюе таку !! стильову особливють, як заакцентованiсть на iгровiй стихи драматично! ди. Причому це штелектуальна гра, покликана висв^лити складну взаемод^ абстрактних понять i життевих реалш. 1грова стихiя невимушено поеднуе рiзноманiтнi аспекти образного ладу. Авторка досягае високого рiвня шюзи психолопчно-побутово! достовiрностi й здебiльшого тонко (з допомогою таких засобiв як пyблiцистичнi монологи, бiблiйнi ремшсценцп, смисловi перегуки окремих сцен) деформуе !!. Побутова фактура п'еси сягае ширших обрпв завдяки включенню !! в нетрадицiйнy художню систему. Стихiя штелектуально! гри невщдшьна в творi вiд закоршено! в мiфологiчнi традици часопросторово! символiки, символши взаемодп минущого й вiчного, профанного й сакрального, горизонтального й вертикального тощо.
Особливу увагу слщ звернути на назву твору, оскшьки заголовок мютить у ^6í програму лiтератyрного твору i ключ до його розумшня. Формально видшяючись з основного текстового масиву, заголовок може функцюнувати як у складi повного тексту, так i незалежно - як його представник i заступник. У сво!х зовшшшх проявах заголовок постае як метатекст по вщношенню до тексту, у внутршшх - як субтекст единого тексту. Тому, коли заголовок виступае як цитування у чужому текст], воно являе собою штертекст, вщкритий рiзноманiтним тлумаченням. Як будь-яке цитування, назва може бути чи не бути атрибутованою, але ступшь втзнавання неатрибутованого заголовка завжди вищий, шж простого цитування, оскiльки bíh видшений з похiдного тексту графiчно.
Назва твору виводить нас у смислове поле бiблiйних ремшюценцш. Вiдомий евангелiчний сюжет про першу появу 1суса Христа пiсля воскресiння, яке випало спостер^ати екс-грiшницi Марй Магдалинi. Коли порятована колись Спасителем блудниця захотша пересвщчитися у тому, що дшсно бачить Учителя, а не його безтшесний привид, то почула застережливе: «Не торкайся Мене, бо я ще не зшшов до Отця Мого». Сюжет цей став популярним в образотворчому мистецга, i л^ в основу багатьох полотен знаменитих хyдожникiв пiд назвою «Noli me tangere». Проте стввщнесешсть символiчного сенсу, закладеного авторкою у текстуальний проспр, прослщковуеться значно тiснiше з шшим латинським афористичним висловом - «Noli tangere circulos meos», що е перекладом з давньогрецького «М'цои noán кгкХоип xapÍTT8» - «Не торкайся мо!х кiл». Так, за переказом, мовив занурений у роздуми над кресленнями на тску Архiмед легюнеров^ коли римське вiйсько взяло Оракузи. Слiд також зауважити, що коло для давшх грекiв - не тшьки форма запису думки, а й символ цшсносп та суверенносп духовного життя взагалi.
«Дайте меш жити так, як я того хочу», - основне життеве кредо героя п'еси Аркадiя Петровича. Проте саме це «як я того хочу» робить нестерпним юнування близьких Аркад^ людей, i, насамперед, його дружини Настасп Олександрiвни. Аркадiй - алкоголш, що страждае на запо!, проте небажання визнавати наявнiсть
проблеми, свiдоме применшення й значимосп, призводить до й поглиблення. I сам Аркадш, i його дружина схильш вважати недугу результатом фатального зб^у обставин, а причину шукати у зовшшшх факторах: «Я надшся, це лихо незабаром минеться... Сьогодш Аркадiй вже наче овсiм не той: охота до пращ, енерпя, звага... Лиха того, може б, i овсiм не було, коли б не так гидко склалася його доля. Покинув ушверситет, потсм життя в провшцй без усякого дша... Нарiкаю на себе, що не умовила його давно пере'хати до Киева: тут i люди, i наука, i праця, i розвага» [3, с. 508]. Проте дуже скоро ситуащя загострюеться i напруження сягае критично' точки. Настаая Олександрiвна опиняеться сам на сам з его'стичним тираном, який тд час сп'янiння стае просто небезпечним. Проте залишити чоловша вона не бажае, i причиною цього е, на й погляд, його цшковита безпомiчнiсть.
У полемiцi двох сестер, Настасй та Ганни, авторка подае не просто з^кнення у суперечщ двох окремих особистостей, кожна з яких вiдстоюе «свою правду», це конфлшт свiтобачень. Наразi, за сво'ми психологiчними типами сестри е повними протилежностями. Ганна - сильна особистють, яка здатна на сильш, палю почуття. Вона мужня, вольова, i шукае до пари тако' ж сильно', як i сама, людини, Ганна прагне рiвного собi. В ршучому i вольовому характерi Ганни, в й ненавистi до усього мiзерного i слабкого, потребуючого милосердя i опiки, вбачаеться рецепцiя людини нщшеанського типу. Для не' кохання i милосердя - несумюш поняття: «Я кохаю свого 1вана, але кохатиму тшьки доти, поки не доведеться милувати за вщось» [3, с. 513]. Сестра видаеться 1й божевшьною манiячкою, яка няньчиться з мiзерною подобою людини. Ганну розлючуе поведшка сестри, вона постiйно вимагае активних дш: визнати алкоголiзм, лшувати Аркадiя, покинути його, вирушивши за кордон i т.п. Сама дiвчина займае активну життеву позицiю, вона школи не буде плисти за течiею, це тип непримиренного борця, здатного здолати ус перешкоди на своему шляху: «Ти думаеш, я б не била тебе, коли б надiялася, що стусанами пособлю хоч трохи тво'й долi?.. Щастя можна брати з бою. За щастя треба зубами гризтися, битися, до загину змагатися» [3, с. 514].
На противагу 1й сестра - втшення християнського милосердя i терпимость е образ мае виразний стосунок до архетипного сходження, тдтвердженням чого е численн бiблiйнi ремшюценцй, наявнi у характеристиках Настi: «С люди, яким найбшьше щастя - то покласти душу за друз1 свог, i в загальнш св^овш економй цi люди такi ж корисш, як i тi, що дбають про власне щастя.» [3, с. 516]. Iсторiя й взаемин з Аркадiем вiд самого початку побудована за заздалепдь розподiленими ролями, де за Аркадiем закрiплено мюце жертви, страждальця, а за Настею - ря^вника, доброго самаритянина. Вона погоджуеться вийти за нього замiж тшьки тод^ як справи хлопця абсолютно розладналися, i вiн почав погрожувати пияцтвом i самогубством. Не вщчуваючи до нього особливо'' прихильносп, Настя, проте, вiдчувае себе зобов'язаною пiдтримати Аркадiя, допомогти йому. Вона не може навт припустити думки, що через й непоступливiсть i черствiсть загине людина. Настя ладна жертвувати, жертвувати своею долею, сво'м щастям, сво'м майбутнiм заради людини, якш, як ''й видаеться, вона потрiбна. Молода ж1нка свiдомо зршаеться нормального життя, стае на шлях самопожертви i ладна нести свгй хрест до загину. Увесь сенс й життя вкладаеться у створення комфортного юнування для чоловша-п'яниць На перший погляд, вона видаеться слабкою i безвшьною iстотою, яка раз по раз тддаеться на спекулятивш сентенцй чоловiка, i яка з мазохютичною терплячiстю терпить усi знущання i образи. Проте насправдi вона виявляе дива стшкосп, якi тд силу хiба що першим християнським мученикам. Непорушна вона i в сво'х переконаннях: Аркадiй кохае й, вона потрiбна Аркадiю. У запалi суперечки Ганна виносить остаточний присуд
почуттям сестри: «Ти не любиш свого Аркадiя. Мене весь час мучило це питання, -тепер я знаю напевне, що ти не любиш його. Милосердя, жаль - то вороги кохання. Кохати можна тшьки рiвного соб^ а рiвного нема чого жал^и та милувати» [3, с. 513]. Насправд^ постае питання, чим житиме Настя, коли Аркадш вилшуеться, стане нормальною людиною i вже не буде потребувати !! опiки. Тодi милосердя i жаль вже не знайдуть поживи, вщсутшсть кохання стане особливо вщчутною, тобто стосунки втратять свое тдгрунтя, i будуть приреченi на розрив. Про це геро!ня п'еси намагаеться не думати взагаль Настя живе у вигаданому нею самою свт, вона не хоче помiчати, що чоловш, щоб досягти свого, спекулюе на !! кращих почуттях, зневажае !! i вiдверто з не! знущаеться, шби випробовуючи, скшьки ж iще зможе витерпiти його безсловесна дружина. Не хоче помiчати вона i численнi чоловiковi зради, бо тодi зруйнуеться так струнко вибудована нею система психолопчно! мотивацГ! власно! поведiнки: «Коли б цього не було, я б i одного дня не жила з ним. Я б загубила грунт тд ногами, загубила б усяку повагу до себе. Я була б якимсь смiховищем. Меш б здавалося, що доля моя хлюпнула помиями в саму душу...» [3, с. 518].
Сам Аркадш - типовий паразит, який живиться енерпею жертви. Вш являе собою верх его!зму та себелюбства; ^м власного благополуччя i душевного спокою його шчого не щкавить: «З яко! речi я мушу ? Иякий кат не приневолить мене робити те, чого я не хочу робити. Те, що я погодився лiчитися, овам не приневолюе мене бути рабом Клеопатри Михайлiвни та вще-губернатора» [3, с. 530]. Отримуе вш i садистичну насолоду, принижуючи власну дружину. I так було споконвшу: «щасливою шкодою» називали його у дитинста, бо все сходило з рук шкщливому хлопчиськовi, i мати з усiх дiтей найбшьше любила саме його - немiчного, кволого, негарного, любила, хоч i не вiдрiзнявся вiн нi розумом, нi красою. Милосердя i жалють матерi, яка опiкувалася ним, вш змiнюе на iдентичнi почуття жшки - свою слабкiсть, сво! хиби вш перетворюе на свою зброю, яка становить його силу, робить його життеву позищю невразливою. Аркадш повшстю усвiдомлюе усю глибину свого морального падшня i, усвiдомлюючи, ставиться до цього, як до природного, тому i надп на його «виправлення» немае. Це здоровий життездатний паразит, який чiпко тримаеться за життя, вiдбираючи це життя в шших: «Ви думаете, муки совют позбавлять менi вiку? Ха-ха-ха! И, Степан Антонович. Помiж алкоголiкiв трапляються самогубщ, але я не належу до числа тих вибранщв. Я люблю життя; я машяк життя. Я чшляюся, хапаюся за життя. Я боюся смерт, домовини, робаюв; боюся мертвих.Я боюся навiть мишей, прищика, темно! хати. Заради тшьки цього жаху смерт я й погодився не пити горшки. О! Я бережу себе; я гляжу себе. Таю особи, як я, доживають до старечих л^, бо вони не знають шяких обов'язюв, а цший легюн найкращих людей робить на них, терпить вщ них усяю муки!» [3, с. 553].
На боротьбу з цим антропоморфним «Ярусом» виходить давнш друг Насп, лшар-гшнотизер Степан Антонович. Задля Насп, яку кохав i кохае, вiн береться вилiкувати Аркадiя вiд алкоголiзму, свято вiрячи в те, що це йому вдасться. Вш не пщдаеться на провокаци Ганни, яка вимагае знищити мучителя !! сестри, використати силу свого гешя проти життя людини: «Постачило б, Ганно Олександрiвно, i в мене сили все зруйнувати, коли б я переконався, що не пособить ремонт» [3, с. 520]. Вш поважае вибiр колишньо! наречено! i хоче бачити !! щасливою, не вдаючись при цьому ш до яких силових заходiв, декларованих Ганною. Втручатися у чуже життя, тиснути на особиспсть, нав'язувати свш варiант розв'язання проблеми Степан вважае за неможливе. I лише побачивши на власш очi знущання його пащента над дружиною, послухавши його цишчш промови, розлючений лiкар виршуе втрутитися: «Вагання бiльш не може бути. Коли вона за три роки не зрозумша його, вона школи не досягне
до самого дна його брудно'' душi й паде жертвою свого жалю до непдь Я мушу, i я маю право заступитися. Вщповщальшсть паде на мене самого. Всяку кару знесу» [3, с. 533]. Степан Антонович обирае оптимальний, позбавлений будь-якого ризику споаб усунення непдника: загшнотизувавши, дае установку застрелитися через докори сумлшня. Проте щ докори сумлiння значно швидше опановують самого лшаря i призводять його до самогубства.
Проблема, поставлена авторкою, потребуе певного змщення акцентсв: нiхто не мае права тдняти руку на людське життя, шхто, крiм тих, хто надiлений такими повноваженнями законом, шакше - поворот назад вщ цившзацп до варварства. Натомють авторка акцентуе на тому, що кожне створшня, навiть такий мшроб, як Аркадiй, заслуговуе на життя вже тшьки тому, що природа припустила його появу, тож i вiдповiдальний вiн у сво'х злочинах тiльки перед нею: «.Перед судом людським ви не щеальна людина, а перед лицем природи ви, може, найкращий екземпляр, бо вона дала вам багатство, щастя, яким шякий цар землi не зможе вас надшити: вона дала вам мщний оргашзм, призначила вш довгий. Дякуйте ж 1й! Живт для не''. Ви родилися для самого себе, вам нема дша до других людей» [3, с. 551]. Забуваючи, проте, що людина -ютота сощальна, i вщповщати за сво'' злочини вона повинна насамперед перед суспшьством, залишати ж це тонке й дражливе питання на суд природи, означае знову скочуватися у прiрву здичавшня. Включаючись численними бiблiйними ремiнiсценцiями у площину морально-етичних настанов, продиктованих християнською релшею, в розв'язцi авторка схибила на дарвшвську теорiю природного вiдбору. За основним постулатом теорп - «виживае найсильнiший» -Аркадiю дiйсно судилося довге i щасливе iснування, тим бшьше, що запрограмованого лiкарем акту самогубства у п'ес ми не спостер^аемо. А натомiсть бачимо зламаного докорами сумлшня Степана, який раптом, погомошвши пару хвилин з пащентом, спостер^ши його за «роботою» (випалювання на дерев'янш дошцi кошенят), послухавши про його уподобання в 'ж та напоях, виршуе, що оце i е Людина - вшець творiння природи, справжнiй Аркадiй: «Ви гинете по мо'й волi, а я сам власно'' волi не пщнесу. Я взявся будувати правду на земл^ взявся надiляти щастям, пошився у судд^ але бутафорська мант1я суддi придавила мене. Як низькоокий тгмей, я бачив у вас тшьки алкоголша, недостойну дружину Настасп Олександрiвни, не мiг осягнути в вас образу цшо'' людини, а осудив як людину, як цше сотворшня, вiдповiдальне тiльки перед судом природи» [3, с. 554].
За таких умов мусимо погодитись з критичними зауваженнями, висловленими М. Срiблянським. П'еса, без сумшву, грандiозна за сво'м задумом, за колом проблем, яю авторка намагаеться розв'язати, вiдчуваеться i тонка психологична вмотивованiсть поведiнки деяких персонаж1в, глибиншсть текстово'' структури, архетипнiсть образiв тощо. Проте вивершити цю пгантську трамщу у Яновсько'' не вистачило снаги.
У сво'х п'есах Л. Яновська прагнула дати вщповщь на актуальш проблеми свого часу, показати протирiччя мiж офiцiйною мораллю та ютинною доброчеснiстю. Абстрактнi моральнi поняття в п творах трансформуються в конкретш, типовi людськi якостi, соцiальна детермшовашсть вчинкiв i психологй геро'в висловлюеться в узагальнено символiчнiй формi.
Список використано1 л1тератури
1. Нiцше Фрiдрiх. Так казав Заратустра; Жадання влади / Пер. з шм. А. Онишка, П. Таращука / Фрiдрiх Нщше. - К.: Основи, 2003. - 437с.
2. Речка А. М. Жанрова специфша «драми для читання»: Автореф. дис...канд. фiлол. наук: 10.01.06 / А. М. Речка; АН Укра'ни, 1нститут лiтератури iм. Т. Г. Шевченка. - К., 2002. - 20 с.
3. Яновська Л. О. Твори в 2 т. Т. 2. Драматичш твори / Упор. Н. Шумило / Л. О. Яновська. - К.: Дтпро, 1991. - 711с. Стаття надшшла до редакцп 31.10.2014 I. V. Melnychuk, M. M. Khoroshkov RECEPTION OF HENRIK IBSEN'S DRAMA-DISCUSSION IN UKRAINIAN DRAMA OF EARLY XX-th CENTURY: GENRE AND STYLE ASPECT The article highlights famous plays «Without faith», «Human's happiness», «Nolimetangere», «The fire Dragon» by LubovYanovska due to their genre and style specific, modern aesthetic and artistic concepts. The authors pay attention to the analysisof the modern aesthetics, new methods of dramatic action founded by famous playwriterHenrik Ibsen and his influence to Yanovska's dramas. The article deals with main features of LubovYanovska's dramas such as: melodrama pathos, symbolic forms, modern intellectualism, trying to create drama-discussion, attention to philosophical problems, ideological conflicts, basic principles of ethics andmorality. Moreover, Yanovska's»Without faith», «Human's happiness», «Nolimetangere» are very similar to some plays of another author of theearly XX-th century - Volodymyr Vynnychenko. So, «Without faith», «Human's happiness», «Nolimetangere» deal with the same problems as «Black Panther and White Bear», «Life's level» (written by V. Vynnychenko): morality and immorality, fair-dealing with Yourself, meaning of life, art and its place in life, ethics conflicts etc. It turns out, that both authors of the same literature period created very similar plot and realized the same idea at their plays.
In her dramas abstract moral and ethic concepts (kindness, evil, faithfulness, decency, treachery, lie) areimplemented into concrete, typical human characters. A social features of writer's characters, their psychology and behavior are realize in symbolic forms («Nolimetangere», «Without faith»). Thus LybovYanovska's dramas were a part of modern Ukrainian literature discourse of the early XX century.
Key words: drama, melodrama, drama-discussion, Ibsen's theatre, modernism, modern drama.
УДК 82.091-312.2(045)
Н. I. Назаренко, К. С. Дацер РОЗМА1ТТЯ ХРОНОТОП1В В РОМАНЕ М. БРЕДБЕР1 «ДО ЕРМ1ТАЖУ»
У cmammi здтснено анал1з часовог та просторовог оргатзацИ роману М. Бредберi «До Ермтажу». Теоретичною базою до^дження е науковi роботи М. Бахтта та Н. Копистянськог. До^джуються функци та художня цтшсть хронотопу у лтературному творi. Увага зосереджуеться на хронотопах дороги, зустрiчi, замку (палацу), топоЫ м^та.
Клю^о^^ слова: часопростiр, хронотопи дороги, зустрiчi, замок, сюжет, топос м^та, Просвтництво.
1м'я Малкольма Бредбер^ одного з провщних письменниюв та л^ературознавщв сучасно! Великобритании добре вщоме втизняним фахiвцям у галузi л^ератури. 1нтелектуал та культуролог, лауреат Букерiвськоi премп, неперевершений майстер розповвд, М. Бредберi вдало синтезуе в сво!х романах теор^ л^ератури та художню реальнють тексту. Його провщш твори: 1959 - «1сти людей недобре» («Eating People Is
