Л1ТЕРАТУРОЗНАВСТВО
УДК 821.161.2-2.09„ 1897/1906"
С. К. Демьянова
ЖАНРОВИЙ ХАРАКТЕР КОЛ1З1Й В УКРАШСЬКИХ ДРАМАТИЧНИХ СЦЕНАХ (КАРТИНАХ, МАЛЮНКАХ) К1НЦЯ Х1Х - ПОЧАТКУ ХХ СТОЛ1ТТЯ НА ТЕМУ ВЛАДИ ЗЕМЛ1
Досл1джуючи укра'гнсью драми тнця Х1Х - початку ХХ столття ми звернули свою увагу на актуал1зац1ю жанрового тдзаголовка драматичних сцен (картин, малюнк1в). Багато з них за своею тематикою в1дпов1дали обраному нами предмету досл1дження - влада земл1. Завдяки зм1н1 жанрового р1зновиду драми змтюеться I гг тематичне наповнення, суб 'ектно-об 'ектш в1дносини, композицтна оргатзащя тексту в щлому.
Клю^о^^ слова: драматичт картини, мелодрама, трагтомед1я, етзащя, монтажтсть композици, ¡ротя, парод1я.
Метою нашого дослщження е дослщження жанрового рiзновиду драматичних сцен (картин, малюнюв) на тему влади землi в украшськш драматурги кшця Х1Х -початку ХХ столбя. Поява в украшськш лiтературi жанрових рiзновидiв драматичних сцен, картин, малюнюв не е випадковим явищем. Наприкшщ Х1Х стшття ми знаходимо чимало украшських п'ес iз жанровим визначенням драматичних сцен, картин, етюдiв, новел, яю тяжшть до наративiзацii драматично! дп. Поширенiсть даного жанрового рiзновиду в перiод порубiжжя та його малодослщжешсть доводять актуальн1сть нашо! статп. Послуговуючись бiблiографiчним покажчиком М. Комарова, знаходимо жанровi рiзновиди украшських драматичних замальовюв, сцен, картин, етюдiв. Задля пщтвердження наводимо низку украшських п'ес порубiжжя iз вже зазначеним жанровим тдзаголовком: М. Кропивницький «Лихо не кожному лихо, - шшому й талан»: трагiкомiчний етюд в 1 д^ (1885), М. Кропивницький «Дурисвггка»: епiзод на 1 дiю (1898) та «Конон Блискавиченко»: малюнки сшьського руху у 4 дiях (1902), М. Кропивницький «Скрутна доба»: малюнки у 3 одмшах (1906), К. Не-я «Поперед спитайся, а тодi й лайся»: комедiя-етюд в 1 дп (1885), П. Раевський «Сцени i разскази iз малоруського народного бита» (1886), А. Шабельський «Пщ 1вана Купала»: драматичнi сцени в 4 дiях (1887), К. Ванченко «Вечiр на хуторi, або Василь та Галя»: деревенска сцена iз малорусской жизни (1889), Г. Васямуха «Знайда»: образок з сшьського життя в 3 дiях (1890), Т. Зшьювський «Сумлiння»: драматичнi сцени (1892), П. Райський та М. Сластш «Сват Крисоног»: трагiкомiчний етюд в 1 дш (1896), I. Тобшевич «Понад Днiпром»: драматичнi картини у 5 дiях (1897), Г. Галайда «Чи потрiбне»: драматичний малюнок у 2 дiях (1902), I. Тобшевич «Суета»: комедiя у 4 дiях (картинах) (1903), М. Сластiн «ГрошЬ»: драматичнi малюнки у 5 дiях (1905), П. Гай «В свято»: драматична картина на 1 дш (1908), Г. Кернерек «Сила правди» (1910), I. Тогобочний «Борщ за мрп (Каш i Авель)» (1912) [1; 2].
Ми припускаемо, що ознаки драматичних сцен, хоча автор не вказав на це, можна виявити також у п'есах iз жанровим тдзаголовком комедп, мелодрами, трапкомедп, жарт, водевiль, фарс. О. Кисшь зазначае, що поширення жанрового рiзновиду
драматичних сцен (картин, етюдiв) пов'язано iз зацiкавленням авторiв елементами етнографiзму. Увага до народницько! проблематики е не лише вимогами театрально! цензури, а й прагненням защкавити «неукра!нського» глядача екзотичнiстю селянського побуту, занурити його у вир народництва [3, с. 117].
Як вважають сучасш дослщники, жанровий пiдзаголовок драматично! сцени (картини, малюнки) вказуе на деталiзацiю зображально-виражальних засобiв, що слугуе реалютичному представленню народницьких тем та сюжетсв, передусiм зображенню звича!в середовища (отож, вщходить на другий план драматизащя конфлiкту мiж героями-суб'ектами дп). Також характерними для драматичних сцен (малюнюв) вважаемо уповшьнений розвиток подiй, редукщю конфлiкту, усунену експозицiю, розмитiсть фшалу, структурно-змiстовий дисонанс композицiйних частин драми, тяжшня до епiзацГi дп, вщсутшсть центрального героя. Спираючись на спостереження Н. 1щук-Фадеево!, Т. Свербшово!, С. Седово!, Н. Малютшо!, Т. Оладько, Т. Журчево!, П. Павi спробуемо узагальнити ознаки драматичних картин та створити власне уявлення про специфшу даного пбридного жанрового рiзновиду у контекст iсторичних, культурологiчних та св^оглядних позицiй доби.
У словнику П. Павi подаеться визначення «картини» як «просторово! структурно! одиницi загально! атмосфери» [4, с. 197]. 1ншими словами, це цшюна, автономна тематична одиниця тексту, яка вщтворюе певну епоху. Низка драматичних «картин» обшмае значний промiжок часу i представляе велику кшькють персонажiв, що можна порiвняти iз епiчною панорамою дiйсностi. Почергова змша «картин» мае на мет зобразити умови, звича!, ситуацп, притаманш вiдтворюванiй добi, вiдсуваючи поди та вчинки конкретних дшових осiб на перифер^ драматично! акцп. Тематична завершенють та статичнiсть («нерухомiсть») геро!в у кожнш окремiй картинi свiдчать про «сильний вплив середовища» [4, с. 198].
В драматурги кiнця Х1Х - початку ХХ столiття увага, за спостереженнями Н. Малютшо!', придшялася панорамному «вимальовуванню подiевоi канви», фшсацп щонайменших деталей, оповiднiй манерi у представлены розвитку драматично'1 акцii [5, с. 247-249]. Дослщниками Т. Свербшовою i Н. 1щук-Фадеевою проаналiзованi процеси перенесення мелодраматичнох, внутрiшньоi колiзii у зовшшнш план, в результатi чого драматична дiя розгортаеться не навколо штриги, внутрiшнього конфлiкту героя чи протистоянь мiж героями, а навколо розкриття певноi iдеi, яка почасти мае онтолопчно-аксюлопчне спрямування.
Н. 1щук-Фадеева детально розглянувши генезу драматичних сцен, картин, доводить, що iз плином часу антична «трагедiя року» втрачае сакральне значення фатальносп людського буття. Натомiсть жанр трагедii нiкуди не зникае i його змiстовно-формальнi концепти збер^аються, хоча й з шшим жанровим визначенням -«трагедiя долЬ> [6, с. 187-188]. Як раз «десакралiзована» форма трагедii дозволяе драматургам долати «закритють» жанру трагедii та вводити у поетику «трагедп долЬ» компоненти iнших жанрiв та родiв. Почасти такi жанровi новоутворення мали пародшний, iронiчний, сатиричний характер. Комедшно^рошчний посил у структурi драми iз рисами «трагедii долi» зумовив появу трапкомедп як окремого жанру. Дослщниця обгрунтувала самодостатнiсть жанру трагiкомедii, в основi яко'! виявила розбiжнiсть мiж трагедiйним пафосом та комедiйною ситуащею чи мiж героем та ситуащею. Структурно-змiстовий дисонанс ще бiльше увиразнюеться у поетицi драматичних сцен (картин, малюн^в) порубiжжя Х1Х - ХХ стшття [7, с. 21].
Не випадково Т. Оладько у сво!й дисертацп приходить до висновку, що форма драматичних картин (етюдiв, замальовюв) кiнця Х1Х - початку ХХ столбя була органiчним явищем для даного перюду i вiдповiдала тенденщям доби до руйнування
традицшно! структурно-композицшно! оргашзацп драматичного тексту та до розкриття «фшософсько-екзистенцшно! проблематики» твору [8, с. 139].
Т. Свербшова, простеживши генезу трапкомедп, вважае жанровi рiзновиди драматичних сцен (картин, малюнюв) протоформами трапкомедп. На вщмшу вiд Н. 1щук-Фадеево!, вона сприймае трапкомедп як гiбридну драматичну форму iз взаемним накладанням трагедiйних та комедшних модусiв у межах одного тексту, чи, скорш, «iдеальну для Х1Х столiття модель авторсько! свщомосп / свiтосприйняття» [9, с. 20-21]. Узагальнюючи вище наведенi точки зору дослщниюв, зазначимо, що вiдхiд вщ класично! формально! оргашзацп драми у жанровому рiзновидi драматичних сцен, малюнюв, картин нерозривно пов'язаний iз розширенням визнаних тематично-iдейних меж.
З метою розкриття жанрово! специфiки драматичних картин, ми аналiзуватимемо драматичнi категорп, яю зазнали найбiльших змiн: категорiю драматичного героя, монтажшсть композицп та iронiю як чинник оргашзацп тексту. Наведен жанрово-поетикальнi ознаки з'являються, на нашу думку, тд впливом щейно-тематично! змiни, спричинено! суспiльно-цiннiсними тенденцiями доби. Вважаемо доцшьним почати з аналiзу змiни статусу драматичного героя, що призводило до втрати тако! важливо! ознаки, як драматична дiя у п'есах М. Кропивницького «Скрутна доба», I. Карпенка-Карого «Понад Дншром» та «Суета». Передусiм, змiна статусу героя пов'язана iз поетикальними трансформащями суб'ектно-об'ектних вiдношень у «новiй» драмi помежiв'я Х1Х та ХХ стшть. Н. 1щук-Фадеева характеризуе у чеховських п'есах «недiючого» героя, тобто тип героя, який перестае бути суб'ектом дп, натомiсть виконуе роль !! об'екта, пiдкореного зовнiшнiм обставинам [10, с. 24-26].
У драматичних малюнках М. Кропивницького «Скрутна доба» проектуеться можливе з^кнення мiж селянською та помiщицькою верствою через перерозподш помщицько! землi. Складаеться враження постшного нагнiтання конфлштно! ситуацп можливого повстання селян, яке сприймаеться героями драми як крах юнуючо! сощально! системи. Заявлений конфлшт суспiльних верств представлений виключно у висловлюваннях дшових оаб, а селяни постають як узагальнений образ бунтвниюв, неосвiченоi стихшно! маси. Уявлювана сила селянства позбавляеться автором конкретного матерiалiзованого вияву: дiйовi особи не мали конкретних iмен, прiзвищ, прiзвиськ, а позицiонувалися як мовленнево-просторове утворення, як характеристика натовпу - з лiвого боку, з правого боку.
З лiвого боку. Цитьте-бо, почуемо, про вщо цей казатиме.
З правого боку. Як не про землю, то нам i слухать нема чого...[11].
Тобто, акт висловлювання виконуе функщю рушiя драматично! дп. Це надае драматичним картинам, сценам, малюнкам ознак перформативносп, що виявляе розбiжнiсть мiж висловлюванням i заявленим у ньому вчинком.
Бажання та намiр сiльськоi громади позбавлеш подiевого вираження як безпосереднього компонента драматичного роду. Неконтрольована спроба селян заявити Деревщькому про сво! права на землю вдало перетворюеться помщиком на фарсово-буфонадну ситуащю «уговора о випасе», що дае можливють змiнити ракурс зображення селянсько! верстви як бездiевоi, пасивно! сили, неготово! реагувати на вимоги нового устрою, що швелюе процес назрiвання прогнозованого конфлшту. У структурно-композицiйному планi змша статусу персонажа пов'язана не лише iз редукцiею конфлiкту, а й, як наслщок цього, усуваеться кульмшащя дй, розмиваеться фiнал.
Комедiйного забарвлення надае тексту невщповщшсть героя обранш ним ролi у драмi I. Тобшевича «Понад Днiпром». Обравши собi роль народного iдеолога, Мирон
Серпокрил вирiшив змiнити всю систему селянських устав та логiку життя селян. Пiднесенi Мироном утопiчнi вiзii майбутнього сшьсько!' громади насичуються мелодраматичною риторикою, про що свiдчать гiперболiзованi емоцiйнi пориви героя, надмiрне вщчуття власно! значущостi i могутностi та насамперед розбудовування шюзорно!' дiйсностi.
Мирон. Я ш пан, нi мужик, я тату, чоловш! Це перше всього, а потсм я селянин, хлiбороб з дща-прадща... Совiсть меш моя не дозволяе панувать. Я хочу тим св^ом, який я здобув за громадсью грошi, осв^ити шлях сво!'м селянам до кращого, безбiдного життя i наважився працювати бiля землi i помагать темним людям, чим тшьки зможу, щоб поменшити бiду, яка у нас на селi пануе [12, с. 108].
Прагнення Мирона об'еднати земельш надши задля сшльно!' працi селян на единому лаш заперечуе сама природа селянина-власника, який вважае землю основою свого буття. Мирон удае з себе народного меаю, тому в його репшках прочитуються бiблiйнi ремшюценцп. Проте вiдверто сатирична реакщя селян на його абсурднi ще'1' сприяе iронiчно-бурлескному потрактуванню бiблiйних мотивiв у поетицi драми.
Павло. Та вш знае в книжцi, а коло землi з носа та в рот, а пршхав нас учить.
Мирон. 1менно! Я пршхав вас учить! Сам буду працювати i покажу вам, що й хлiб буде, й скотина буде, i хто мене послуха - всякий паном житиме!... Не вливайте ж вина нового в мшки стар^ ... Ц слова - i ви 1'х зовсiм не розумiете - сказав Христос! [12, с. 106]
Мар1я. Свiте мш, учителю мiй! (Цiлуе руку).
Мирон. Пам'ятайте, чому учив вас.
Купер'ян. Присягаю жить, як Ви учили.
Мирон. .люди умирають - ще'1' вiчнi! Товариш^ Не розрiзняйтеся, живт у злагодi, в согласи, учгться, держiться спiлки, любiть друг друга!.. [12, с. 154-155].
Розвшчання псевдо-щеолопчно'1' сутностi Мирона розiгруеться у водевшьно-фарсовiй манерi: намiри Мирона здшснити масштабнi онтологiчно-соцiальнi змiни не реалiзовуються через випадковiсть: застуду та смерть. Простежуемо перехщ мелодраматичних поведiнкових клше героя у трагiкомiчнi: не зршаючись патрiархальних цiнностей (праця на землi), родинних цiнностей, Мирон намагаеться виконувати роль суспшьного iдеолога (месп) як активного суб'екта ди iз нов^шми свiтоглядними позицiями. Пасивна позицiя Мирона, його неспроможшсть дiяти згiдно з нов^шми тенденцiями доби не узгоджуеться iз взятими на себе функщями вождя-iдеолога. Фiнал комедшно:!, як здаеться на перший погляд, сюжетно'1 лшп набувае трагiчного звучання. Можна погодитися iз думкою Т. Журчево'1, що мiзерна, почасти несвiдома, спроба «маленько'1 людини» протистояти суспiльству i й неминуче падiння пiд тягарем системи е трагедiею життя. З шшого боку, нездатнiсть героя до авторефлексп змушуе його пiдкоритися сощально-побутовим обставинам i перетворюе його на об'ект, яким маншулюе панiвний суспшьний устрiй [13, с. 159-161]. Зображення руху життя геро'1'в у поетищ драми, наряду iз питанням про положення переачно'1 особистостi у суспшьств^ формують жанр трагiкомедii.
Змiна функцп героя пiд впливом усто'1'в середовища у поетицi драми пов'язана iз трансформацiею зв'язку сюжетно'1 теми iз жанром. Рух вiд родинно-побутово'1 чи сощально-побутово'1 п'еси до жанрового визначення драматичних сцен (картин, малюнюв) зумовлено змшою тематичнох направленостi тексту. Тема влади землi над селянином набувае онтолопчно-екзистенцшного пiдтексту, який втiлюеться у проблематищ протистояння особистост1 звичаям середовища (суспшьства).
Об'ектами дii, на думку Т. Оладько, також стають персонажi драми I. Тобшевича «Суета» (картини). Натомють «...органiзовуючим началом у п'еа е не сюжет, а щея...»,
себто заявлеш у драмi щейш начала стають суб'ектами драматично! акцп [14, с. 203]. Помiтно впливае на поетику тексту вщсутшсть iерархiчноi структури системи персонаж1в: вiдсутнiсть головного персонажа зрiвнюе всiх геро!в. А кожен етзод драми сприяе розкриттю характерiв окремо! групи персонаж1в з метою розвитку ще! тексту. Крiм того, множення типiв геро!в i зображення групових сцен посилюе мiметичне вiдображення дiйсностi, що сприяе узагальненню заявлено! ще! i виносить !! за меж сюжетно! канви.
1дейш штенцп проголошуються у п'есi «Суета» героями-резонерами 1ваном Барильченком, Акiлою, Генералом та Демидом. Кожна репшка не передбачае адресата: у нш вщчуваеться авторський голос, що нагадуе тип висловлювання чеховських персонаж1в. Мелодраматичний характер мають дидактично-моралiзаторськi реплiки та монологи 1вана й Демида.
1ван. ... Може, я i справдi чудодш, може, мо! мрп - суета; сцена ж - мш кумир, театр - священний храм для мене! Тшьки з театра, як з храму крамарiв, треба гнать i фарс, i оперетку, вони — позор iскуства, бо смак псують, i тiльки тiшаться пороком! В театрi грать повиннi тшьки справжню л^ературну драму, де страждання душi людсько! тривожить кам'янi серця ... [12, с. 54].
Пафосне виголошення 1ваном монологу про гедошстичну функцiю мистецтва спростовуеться у драмi I. Тобiлевича «Житейське море» (протяг «Суети»). Т. Оладько пiд час аналiзу драм I. Тобiлевича «Хазя!н», «Суета», «Житейське море» проаналiзувала спшьний для цих текстiв мотив «життевого колеса», яке «задавлюе» персонаж1в.
Одночасно з моралiзаторськими сентенцiями Iван, одягаючи комедшну маску блазня, iронiзуе над поведшкою iнших геро!в та надае !й оцiнку «Суета!». Суголосним висловлюванням «Срунда!» оперуе i комедiйний персонаж Акта у сцеш аристократичного балу. !ван осудливо висловлюеться про сво!х братiв, якi «свое життя iз працi других забирають i шчого в життя людське не кладуть ... i з ними носяться, як з писаною торбою ....» [12, с. 13]. Така «дволикють» !вана ставить його в ситуащю героя-трикстера, трагедiя долi якого полягае у труднощах вщнайдення себе: «А що, як сяду не в сво! саш?». Проявляеться конфлiкт мiж мiсцем у суспiльствi особистостi та !! поглядами, позицiею.
Структурно та змютовно геро! драми «Суета» подшеш на два табори: прибiчники патрiархального устрою, об'еднанi патрiархальною iдеею невщривносп селян вiд землi (Тетяна, Макар, Карпо Барильченки, Демид, Василина) та група персонажiв псевдо-iнтелiгентiв, яю намагаються всупереч сво!й природi хлiбороба вiдповiдати новому типу свiтобачення людини-маргшала, яка вiдiрвалася вiд сво!х корешв (Михайло, Петро, Терешко). Вони представлеш автором в iронiчно-фарсовiй, почасти буфанаднш манерi.
Терешко. Збили! Нiчого, i так гарно. Талант! Хiба я не бачу? А кругом заздрять i кажуть: Оксент краще. Як тобi здаеться?
Михайло. Добре, тшьки акцент.
Терешко. Оксент! Оксент! I ти Оксент! ... Та нехай Оксент тричi умиеться, а проти Матюшi не вийде! [12, с. 40].
З шшого боку, представник сшьсько! штел^енцп вчитель Демид впевнений, що протистояти законам юнування сшьського середовища абсурдно i треба вщшукувати гармошю мiж наукою та землеробством: «... учителювать у сшьськш штш i не працювати бiля землi - прямо-таки грiх!» [12, с. 20]. Персонажьперевертш Михайло та Петро зршлися свого «мужицького» походження, тшьки на словах пщтримуючи позицiю народництва, насправдi ж вони потрапляють пщ вплив умов мiщанського
середовища i втрачають статус активних дiйових осiб.
Михайло. Хто соромиться простоти свого батька чи матер^ простоти свого роду - такого не варт i чоловшом назвать! [36]
Михайло. ... а от нема смшосп ввести сво'1'х батькiв, одягнених у селянську одежу в залу! [12, с. 71].
Вплив звичшв середовища та нездатшсть героiв-маргiналiв адаптуватися до нового св^обачення не лише змшюють статус Михайла та Петра у суспiльствi i в оцшках родини, а й певним чином усувають 1х iз родинного кола та патрiархального устрою.
В аналiзi процесу змши статусу героiв, якi тд впливом середовища перетворюються iз суб'ек^в на об'екти дп, вдалося виявити авторську гру iз класичною структурою драми. Ми вже наводили приклади опозицшних висловлювань героiв чи авторефлексивних вщстутв у контекстi карнавально-балаганного дшства, невiдповiдностi ролi персонажа ситуацп чи дисонанс характеру персонажа iз наданим йому мюцем у середовищi, тдмшу цiннiсних орiентирiв.
Ми також спостер^аемо, що органiзуючим чинником у драматичних сценах, картинах, малюнках стае принцип 1рош*1 як спосiб виявлення i форма авторського свiтобачення. З метою унаочнення характеру застосування iронii розглянемо композицшний та змiстовий рiвнi вже зазначених п'ес («Скрутна доба», «Суета», «Понад Днiпром»).
Спираючись на мiркування Н. ^ук-Фадеево:!, вважаемо iронiю структурно-композицiйною ознакою трапкомедп, що тдтверджуе думку про трагiкомедiйну природу драматичних сцен [16, с. 20]. !рошя у драматичних сценах (малюнках) реалiзуеться на стилютично-лексичному (висловлювання), змiстовому та структурному рiвнi. На структурному рiвнi iронiя проявляеться у монтажнiй композицп текстiв, часо-просторовiй розiрваностi у розвитку драматичноi ди, синтезi драматичного та етчного начал, вiдсутностi принцитв лiнiйностi та динамiчностi розвитку дп, рiзностильовiй тональностi окремих епiзодiв. Фрагментаршсть композицп призводить до того, що зовшшня дiя усуваеться на другий план на користь представлення ситуацш розкриття характерiв героiв, крiзь iронiчнi реплiки яких виголошуються iдейнi концепти доби. Структурна оргашзащя висловлювання за принципом iронii допомагае виявити авторську картину бачення св^у.
У п'еа М. Кропивницького «Скрутна доба» зав'язка дп репрезентуе ситуацiю передчуття помщиками й слугами близького селянського бунту через перерозподш помiщицькоi землi. Помщики та iхнi наймити перебувають у сташ постiйного страху перед змшою звичного для них суспiльного устрою. Через патетичш висловлювання у другш явi першого малюнку стають вщчутними емоцiйнi перебiльшення героями ситуацii iз втратою землi, якi сприймаються ними як буттева катастрофа. У свщомш гiперболiзацii зображення драматичноi ситуацii реалiзуеться мелодраматичний ефект з метою парод^вання усто'1'в середовища [4, с. 245-246].
Деревщький. Кажуть, то ви поспродали вже всю худобу i збiжже перевезли в город?
Супоня. Знаете ж, кажуть: береженого i бог береже [11, с. 58].
Конфлштна ситуащя нагнiтаеться завдяки постiйнiй змш експозицiйних епiзодiв, вiдмiнних за мюцем дii, стилiстичною тональнiстю, способом синтезу рiзних родо-жанрових начал у п'еа, проте зв'язаних спiльною щеею передчуття селянських погромiв. Сатирично-викривального характеру набувае дiалог, в якому обговорюеться небезпечшсть становища у помiщицьких колах.
Ксешя Михайл1вна. .Робочi юрбами ходять по вулицях, з червоними
прапорами, ствають революцiйнi пiснi, мiж робочими немало студентiв, солдат, чиновниюв, навiть i гiмназистiв... Жiноцтво також бере участь... Машфестацп, демонстрацп чергуються, як в калейдоскот, прямо якийсь свгговоргг!..
Горпина. (на порозi), пожалуйте общать.
Ксешя Михайлiвна. (бере пщ руку Руфимовича). Ходiмте; не знаю, як ви, а я проголодалась. ([дуть) [11, с. 76].
Дана сцена набувае типового фарсового характеру, тим самим iронiчно заперечуеться драматичний пафос дп всього першого акту. !рошчно-сатиричну модальшсть також мае вставна сцена аптування селян на тдтримку нового суспшьного устрою. Форма скетчу, застосована для вставного етзоду, е, на нашу думку, свщомою авторською стратегiею. Очевидно, що у композицшному, стилiстичному та змiстовному планi вставна сцена вiдрiзняеться вiд iнших одмш драми. Перш за все, використаний прийом вставно! сцени, написано! в анекдотично-шаржовш манерi, слугуе пародiею на тогочасний суспшьний лад.
Оратор. Тяжко в сучасш часи доводиться загорьовувати хлiборобовi-селяниновi шматок хлiба, бо в нього землi мало.
З лiвого боку. Ще й як мало!.. [11, с. 84-85]
Оратор. Так як же, панове, запоб^и цьому лихов^ як захиститись вщ злидшв, щоб легше дихалось, щоб охоче було дивитись на божий свгг?.. Ви чули, мабуть, шо подекуди у бщноти нестачило вже тертння i почались грабування економiй, руйнування будiвель, пiдпали...[11, с. 88-89].
Мелодраматично-пародшне забарвлення мае сам агiтвиступ Оратора iз фальшивими грамотами, iдеями, пропозищями. Доказом цьому е створення псевдо-проповiдником (Оратором) вiзii бажано! для селян дшсносп (повернення патрiархального ладу). За мелодраматичним принципом драматична дiя розвиваеться у бш руйнування шюзп.
Бурлескно-буфонадну природу мае чи не кожна ява друго! дп, тому структурна оргашзащя дп нагадуе ряд фарав, насичених каламбурами, пародiями, анекдотичними сценками (у явi 3 висмшеться ницiсть та продажнiсть Мотрi, яка вийде за того, «котрий дзеркальце купить»). Рiзноманiтнi способи викриття явищ сощального характеру, зображення певних титв людсько! поведiнки, якi виникли тд впливом середовища та суспiльних цшностей ми, спираючись на спостереження П. Пав^ вважаемо ознакою сатиричног комеди [4, с. 220-221].
О^м наявностi у поетицi драми «Скрутна доба» елементiв комедii, фарсу, скетчу, анекдоту, процес гронгзування над текстовою дшсшстю передбачае введення трагедiйно-онтологiчних мотивiв. У результатi цього межа мiж комiчним та трагiчним втрачаеться: важко визначитися, чи випадае глядачевi смiятися, чи плакати над безпораднiстю неосвiченого народу внаслiдок змiнюваноi суспiльноi ситуацп, динамiчного руху самого життя. Показовим у цьому випадку е етзод читання селянами комунiстичних газет та власне шюзорне тлумачення прочитаного:
Микишка. (ледве-ледве чита). «...только такой порядок можить до некоторой степенi iметь ришаю-ришаючая воз-воздей-возсодейст-вi-я». (Перестае читать). Як видите, воно ясно указуе нащот земл^ що без землi жить становиться невмоготу. Стало бить, треба ршачое возсодейсгая...
Староста i соцький. Земля нам до загину потрiбна...
Петро. До пропадющого!
Данило i Тимш. Без землi нам не дихать [11, с. 77].
Образ землi перiодично постае у мiркуваннях селян як фобiя або ж певний регулятор !хньо! поведiнки та системи цшностей, при цьому новий суспшьний устрш
сприймаеться селянами ^зь призму патрiархального свiтобачення. Автор iронiчно викривае перебування селянства у рамках, створених фобiею земл^ проте конфлiкт мiж патрiархальними цiнностями селянина та вiдiрваною вщ землi свiдомiстю доби не знаходить свого виршення, що вiдображаеться у вщкритому фiналi драми.
Злам епох вщзначаеться процесами перебудови мислення внаслщок змiни устрою життя та норм, яю не зрозумiлi нi селянам, ш колишнiм дворянам-помiщикам. Перебування обох суспшьних верств пiд впливом старих звича'1'в та усто!в породжуе агреаю як закономiрну реакцiю на постанову ново!' влади забрати землю. Спроба зупинити рух життя i повернути все до висхщного становища утворюе розв'язку класично!' комедп. Проте автор руйнуе комедшну структуру, усуваючи щасливий фшал драми. ¡дея пасивностi селянства та застаршосп старого ладу iз його ритуальними компонентами максимально розкриваеться у пщтексп третьо'1 одмiни, у якш сюжетна лiнiя обриваеться. Сощально-побутовий конфлiкт селян та помiщикiв наряду iз онтологiчним конфлiктом нових принцитв iснування селян iз старими патрiархальними нормами залишаються невирiшеними. Тобто, п'еса не закшчуеться, а «.лише перериваеться, створюючи шюзш продовження життя» [17, с. 48].
Ще однiею показовою ознакою жанру драматичних сцен (картин, малюнюв) е монтажнiсть, колажнiсть чи навгть «фресковiсть» композицп, зумовлено'1 не лише охопленням значного промiжку часу, а й етзащею свiту персонажiв [4, с. 198]. Розглянемо фрагментаршсть композицп та розiрванiсть хронотопу у п'ес I. Тобiлевича «Понад Дншром» як показовi ознаки драматичних сцен (малюнюв). Драматична дiя у п'ес I. Тобiлевича «Понад Днiпром» за часом тривае бшя року, кожна iз картин (за авторським визначенням) роз^уеться у рiзних мiсцях (хата Мирона, двiр, Оренбурзькi степи, хата артильщиюв). Фрагментарнiсть i композицiйна роз'еднашсть спрямованi на розкриття утотчно!' ще!' пошуку кращого майбутнього. Крiм епiзодiв дп, спрямовано!' на розвiнчання псевдо-щеолопчного статусу Мирона, кожен епiзод е частиною ланцюга ситуацш на шляху до руйнування мелодраматичного мотиву шюзп («омрiяного земельного раю»).
Павло. Ох, прко мо'1'й душi. Сором, i досада, i злiсть давлять мене, гризуть мене!.. Все пропало, розоривсь, знищив хазяйство, яке було, зостався без хати, без земл^ i вертаться на глум, на смiх усш громад^ Нi, краще я тут помру, шж вернусь старцем додому [12, с.149].
Рiзка змiна сценiчного простору, станiв i настро'1'в персонажiв, iхнiх позицiй дисонують мiж собою, у чому вбачаемо прояв структурно'! iронii як втiлення трапкомедшно'! модальностi. Наративнi компоненти (розлогi монологи Мирона, Павла, Панька) створюють позасюжетний щейний план драматичних картин «Понад Дншром», проектуючи потенцшш конфлшти [5, с. 193].
Проте iронiчно-пародiйний фшал драми iз невирiшеним конфлiктом щей (земля як сакральний ушверсум селянина та земля як зааб колективно! працi хлiборобiв) створюють ефект незавершеносп дГ1. Очевидно, композицiйна дискретнiсть п'еси е прийомом наслщування протiкання життевих процесiв у драматичних сценах (картинах) [17, с. 49]. Тим самим щейний конфлшт виноситься за лаштунки сцени та тексту як такого, що дае змогу глядачевi робити припущення щодо можливих варiантiв розв'язання тшзп.
Фшальна сцена демонструе виголошення Мироном з iронiчноо остороненою риторикою предсмертного запов^у. Сприйняття себе у ролi народного обранця, тобто, родового вождя за iерархiею патрiархальноi свщомосп, ще раз доводить замкненiсть мислення Мирона на старш системi цшностей, не зважаючи на риторичнi промови, яю залишаються окремо вiд дш героя.
Мирон. Послщня хвилина! Iване, брате, люде умирають - ще! вiчнi! Товаришi! Не розрiзняйтеся, живiть у злагод^ в согласи, учiться, держтся спiлки, любiть друг друга!.. Ох!
Лжар. Тихо, тихо... (Пiсля паузи). Помер. Тихий плач жшки i матерi. Прощай, мiн друже, мш брате! Великий твiй дух буде з нами, поки ми живь Перед прахом тво!м клянуся все життя мое вiддать на служеше тво!й ще!! [12, с. 155].
Останнш дiалог Лiкаря та Мирона мае ознаки мелодраматизму, яю проявлялися у риторичному висловлюванш геро!в. Беззмютовшсть, порожнiсть патетичних реплiк, спрямованих на самих себе, виявляе авторську iронiю над пануючими гаслами доби [18, с. 50-51].
У драматичних картинах I. Тобшевича «Суета» стилютичну i структурну iронiю виявляемо в останньому епiзодi аристократичного балу, який е вщокремленим за мiсцем й часом вщ попереднiх чотирьох картин. Проголошена Генералом центральна щея синтезу патрiархального та нового життевого устою винесена за сцешчну канву i формуе онтолопчно-екзистенцшний план ди. Також автор структурно вщдшив змiстовну концепцiю п'еси вщ попереднiх етапiв розвитку драматично! ди i подае !! як машфест доби.
Генерал. Через мужа i ти зiллешся з великим народним океаном, одновиш кров д^ей, не будеш рожать слших! А Михайло, твш муж, через науку, е благородна щепа! [12, с. 69].
!дея синтезу патрiархального та нового устро!в вбирае потенцiйнi конфлшти (конфлiкт поколiнь, свiтоглядiв, цiнностей, екзистенцшний конфлiкт), проте жоден з них не досягае свого апогею, а отже, й не мае остаточного виршення. Знову ж таки втрачаеться значення виголошено! ще! на користь риторично! сентенци, яка, всупереч мотиващям та психолопчнш неготовностi геро!в зректися земл^ стае предметом авторсько! пароди на «хлопоманську» тенденцiю епохи. Характери персонажiв розкриваються з метою оприявнення щейних засад драми, що суголосне iз жанровими ознаками комеди характергв, натомють подiевiсть та iнтрига вщходять на другий план.
Фарсовим характером позначена сцена незграбного читання вiршiв Матюшею. Макарошчне мовлення, каламбури, фонетичш кривляння застосованi як прийом iронiзування над процесом псевдоосвiти. Слiд наголосити, що цей етзод е також сатиричною пародiею на цiннiснi орiентири «перевертнiв» доби патрiархального устрою.
Вiдкрито заявленою е авторська позищя висмiювання вузького мислення людини, нездатшсть до духовно! еволюци шляхом нашарування i синтезу декшькох свiтоглядних позицiй (патрiархальноi та ново!). Геро! внаслiдок непримиренностi поглядiв залишаються втягненими у «карнавально-балаганне дшство» (сцена балу), у ходi якого конфлшти не вирiшуються. Дiйство перериваеться через випадкову, неочшувану появу гостя (мелодраматичний елемент випадковосп) [14, с. 161].
Водевшьного забарвлення набувае момент перевдягання Тетяни Барильченко у замалу для не! панянську сукню. Прийом «мавпування» (за словами персонажа драми Макара Барильченка) е пародiею на наслщки пристосування вихщця iз села (Михайла) до бомонду, який насправдi не вiдповiдае омрiяним освiтнiм тенденщям. В авторському розумiннi прошарок знат приречений на занепад через втрату системи цшнюних орiентирiв.
Ак1ла (до Макара). Три копшки програв у карти i так сердився, що достав паралiча. (Повертаеться). От ерунда. (Вийшов).
Тетяна (на дверях, переодягнена в свою одежу). Куди ж це вони? Покинули нас, а самi повтшали?
Макар. Тшаймо i ми звщщля мерщiй в старе свое гшздо! Там гарно все — i ясно, i просто, i спокiйно, як небо i земля! А тут кругом, як бачу, одно: суета сует i всячеськая суета! [12, с. 78]
В останнш реотщ Макара Барильченка звучить мелодраматичний присуд, який виявляе авторську позищю. I це вщповщае вимогам мелодрами, яка часто завершуеться приказкою, афоризмом i т.п.
Отже, жанровий рiзновид драматичних сцен (картин, малюнюв) став поширеним на рубеж XIX - ХХ столГть як певна форма авторсько!' свiдомостi, стратегiя гри з читачем, долання жанрових очшувань Головною жанровою засадою драматичних сцен (картин, малюнюв) е створення Гронп, пародп на порожнi клiше певно!' епохи як форми впливу на людське свiтосприйняття. Iронiя над щейними гаслами доби допомагае виявити авторську позищю у драмь Гасла доби повторюються у риторичних висловлюваннях геро'в, завдяки чому руйнуеться драматизм дп, i увага концентруеться навколо авторсько!' гри iз словом. Це загалом змшюе принцип розвитку колiзiй i характер висловлювання, що веде до л^ературизацп драми. Власне загальнi тенденцп доби зображуються автором як руйшвш для людського мислення стереотипи, що перетворюе !'х на суб'екти дп, натомiсть драматичнi геро!', перебуваючи у владi стереотипiв, змiнюють свiй статус на об'ект драматично! дп.
Узагальнюючи спостереження, наголосимо, що змша суб'ектно-об'ектних вiдношень пов'язана iз трансформацiею жанру мелодрами, в якому збершаються мелодраматична, трапкомедшна, комедiйна, фарсова основи. Фокус переноситься iз зовшшньо!' ди на опис звича'в середовища (фобiя земл^ вплив патрiархальноi системи цiнностей та стереотитв доби), що вносить елементи етзаци у поетику драми. У драматичних сценах (картинах, малюнках) простежуеться вплив на св^омють селянина земл^ який переростае у психолопчний чинник регулювання поведiнки селянина. Загалом конфлшт пересуваеться у внутрГшню сферу драматично! дп: мГж двома рГзними уявленнями, а це вже виходить за меж вимог мелодрами. У результат чого морально-дидактичний присуд мелодрами, представлений у риторичних висловлюваннях персонажiв, стае Трошею над позицГями доби.
Список використаноУ л1тератури
1. Комаров М. До «украшсько!' драматурги» : збiрка бiблiографiчного знадiбку. До штори укра'нсько!' драми i театра за 1906-1912 р. / М. Комаров. - Одеса, 1912. - 107 с.
2. Комаров М. Укра'нська драматурпя : з6Гр^ бiблiографiчних знадобiв. До юторп укра'нсько!' драми i театра укра'нського. (1815-1906 р.) / М. Комаров. - Одеса, 1906. - 300 с.
3. Кисшь О. Укра'нський театр / О. Кисшь. - Ки'в, 1968. - 261 с.
4. ШвГ П. Словник театру / П. Павь - ЛьвГв, 2006. - 640 с.
5. Малютша Н. П. Укра'нська драматурпя кшця XIX - початку XX столГття: аспекти родо-жанрово!' динамiки / Н. П. Малютша. - Одеса: Астропринт, 2006. - 350 с.
6. Ищук-Фадеева Н. И. Трагедия рока и трагедия судьбы // Шекспировские чтения / Н. И. Ищук-Фадеева. - М.: Изд-во Моск. гос. ун-та, 2010. - С. 186-195.
7. Фадеева Н. Трагикомедия. Теория жанра / Н. Фадеева. - Дис.. .доктора фил. наук. - М., 1996. - 298 с.
8. Оладько Т. Жанрова специфка комедш Тобшевича I. К. (I. Карпенка-Карого) / Т. Оладько. - Дис.. .кандидата фил. наук. - М., 2012. - 209 с.
9. Свербилова Т. Трагикомедия в советской литературе (Генезис и тенденция развития). - К.: АН УССР, 1990. - 148 с.
10. Ищук-Фадеева Н. И. К проблеме драматического героя, «действующего и деятельного» / Н. И. Ищук-Фадеева // Драма и театр: Сб. науч. тр. - Тверь: Твер. гос.
ун-т, 2005. - Вып. 5. - С. 18-28.
11. Кропивницький М. Л. Твори в 6-ти томах / М. Л. Кропивницький. - К.: Держштвидав УРСР, 1958-1960. Т.4. - К., 1958. - 536с.
12. Карпенко-Карий I. (I. К. Тобшевич). Твори: В 3 т. / Передм. П. М. Киричка. -К.: Дншро, 1985. - Т. 1. Драматичш твори. - 351 с.
13. Журчева Т.В. Трагикомедия: истоки и эволюция (к постановке проблемы) / Т. В. Журчева // Культура и текст. - СПб, 2000. - С. 155-163.
14. Оладько Т. Жанрова специфша комедш Тобшевича I. К. (I. Карпенка-Карого) /Т. Оладько. - Дис.. .кандидата фил. наук. - М., 2012. - 209 с.
15. Waligora J. Mlodopolski dramat wewn^trzny / Jerzy Waligora // Przejawy podmiotowosci i subiektywizacji w wybranych utworach dramatycznych. - Krakow, 2004. -193 s.
16. Ищук-Фадеева Н. И. Ирония как фундаментальная категория драмы / Н. И. Ищук-Фадеева // Драма и театр: Сб. науч. тр. - Тверь: Твер. гос. ун-т, 2002. -Вып. 4. - С. 10-22.
17. Седова Е. В. «Сцены» и «картины»: к постановке проблемы (на материале пьес А. Н. Островского) / Е. В. Седова // Драма и театр: Сб. науч. тр. - Тверь: Твер. гос. ун-т, 2002. - Вып. 4. - С.40-51.
18. Степанов А. Психология мелодрамы / А. Степанов // Драма и театр. - Тверь, 2002. - №2. - С. 39-55.
Стаття надшшла до редакцп 20.10.2014
S. К. Demianova
THE NATURE OF THE GENRE CONFLICTS IN UKRAINIAN DRAMATIC SCENESOF THE LATE XIX - EARLY XX CENTURY ABOUT THE LAND POWER
Researching the Ukrainian drama of XIX - the beginning of XX century we have paid our attention to mainstreaming the genre of subheading dramatic scenes (pictures, drawings etc.).The phenomenon of transitive dramatic genres is underexplored in both nativeand foreign literary criticism. Many of them, in their subject matter, are corresponded to research subject we have chosen, that is power of land which fully expresses Ukrainian mentality. They observe that due to the change of nature of the drama genre, its thematic content, subject-object relations and the compositional organization of the text as a whole change as well. Of special significance is the rhetoric utterance that accommodates a contradiction between what has been said and the hero's behavior, which has ironic modus.Inconformity of verbal and event plans fundamentally alters the nature of the drama genre, which in turn deprives the dramatic characters of the active status. The passivity of the characters, the lack of series of events, the potentiality offamily and household, love and psychological conflicts emphasize the influence of traditions of environment on characters' thinking, which leads to their dependence on the norms of social life and limits the horizons of their thinking.
Thus, in the poetics of Ukrainian dramatic scenes (pictures) melodramatic, vaudeville, tragicomedy motives begin to transform into existential motives of depending on the person's own phobias andthe absurdity of his opposition to the foundations of the environment. However, the declaredproblematics has ironic, partly satirical parody character, since the texts of dramatic scenes (pictures) parody stereotypical genres are imposed by mass literature,condemn human voices, mock over the norms of social organization and over the sketchiness of human thinking.
Key words: dramatic scenes, melodrama, tragicomedy, narrativization,the mounting of composition, irony, parody.