CC BY
15
--EKOHOMi4Ha теорiя -
О.А. Кратт,
доктор економ1чних наук, професор
Л.Г. Деева,
кандидат економ!чних наук, Донецький нацгональний технгчний унгверситет
РАЦЮНАЛЬШСТЬ ЯК 1НСТРУМЕНТ НАУКОВОГО П1ЗНАННЯ ЕКОНОМ1ЧНИХ ПРОЦЕС1В I ЯВИЩ
Трансформацiя принцишв i метод1в господарю-вання припускае пошук автентичного iнструментарiю наукового шзнання, що адекватно ввдображае реалп сучасно! економiки. Неввд'емною складовою аналiзу економiчних процесiв, явищ i вiдносин е !хня характеристика. У перюд домiнування планово-директивно! системи господарювання в економiчнiй наущ й прак-тищ розповсюджене використання одержали так характеристики, як ефектившсть, результатившсть, штен-сившсть, оптимальшсть, продуктившсть, прибутковiсть [1; 2]. Незважаючи на iснування Всесоюзного това-риства рацiоналiзаторiв i винах1дниюв характеристика «ращональшсть» застосовувалася винятково у словос-полученш «рацiоналiзацiя виробництва». Разом з тим зарубiжнi економiсти активно культивують рису «ращональшсть» протягом десятирiч [3—8]. В умовах, коли закладаються засади ново! парадигми господарювання, розгляд питань необхвдносп й можливост використання ще! характеристики в економiчнiй теорп та практицi е досить своечасним i актуальним.
Термш «ращональшсть» почав використовуватися у фшософських концепщях, починаючи з Х1Х ст. Вш походить вiд французького rationalisme, що мае ла-тинський кор^ rationalis, та означае «розумний». У повсякденному тлумаченнi ращональна поведiнка означае розумове ставлення до життя [9, с. 12]. К.В. Рут-машс стверджуе, що латинський корiнь е перекладом з давньогрецького logoz [10, с. 24]. 1сторично ращо-налiстична традицiя сягае древтогре^ко! фтософп. У Платона logoz означае рвд розумово! дiяльностi, на-повнений змютом у чистому виглядi таким чином, що людина усвiдомлюе сво1' думки. Вш зв'язуе logoz iз всеосяжним свiтопорядком, оформлено! й упорядко -вано! явлено! людиш сфери всього сущого. Згiдно з Аристотелем, logoz пояснюе вiдношення, сшвввдно-шення i пропорцiйнiсть у самих речах [11; 12].
Як цшсний напрям у теорп шзнання, що визнае (на противагу сенсуалiзму) розум основою шзнання й поведiнки iндивiдуумiв, класичний рацiоналiзм був сформований у XVII—XVIII ст. зусиллями таких ви-датних мислителiв, як Р. Декарт, Б. Сшноза, Н. Маль-бранш, Г. Лейбниц. У XIX й XX ст. переважною стае
критика класичного рацiоналiзму з його вдеалами мо-гутност розуму й шчим не обмежено! рацiонально! дiяльностi особистост! Разом з тим ращональшсть як характеристика економiчно! дiяльностi все частше використовуеться економiстами. Так, М. Вебер одним з перших використав термш «ращональшсть» для опи-сання оргашзащ! особливого типу господарсько! дальности Вiн порушив питання про те, «що саме специ-фiчного вносить в оргашзащю дощльно! дальности людей рацiоналiзацiя цiе! дальноси» [13, c. 9—10]. Г. Бек-кер, М. Лагуе та Г. Кирхгаснер пояснюють можливють i необхвдшсть використання рацiональностi в економщ небаченим зростанням значущост рацюнального знан-ня в суспiльствi [4; 7; 14]. Засновником праксеологп Т. Котарбинським розроблено загальну теорiю принцишв рацiонально! оргашзацл дiяльностi [15]. К. Ер-роу вважав, що «поняття рацiональностi здавна е фун-даментальним для бiльшостi роздiлiв економiчного аналiзу» [16, c. 1]. Дж. Сьорль, аналiзуючи фактори, що визначають рацiональнi до, висловлюеться про ращональшсть як про центральну проблему захвдно! фшо-софи [17]. Постулюючи рацiональнiсть поведанки iнди-вiдуумiв, К. Ерроу, М. Лагуе, В. Ванберг i Г. Кирхгаснер вважають, що в нормативних моделях iндивiдууми повинш приймати рацiональнi рiшення [6—8; 14].
У радянськш i пострадянськш лiтературi ращональшсть бтьшою мiрою затребувана философами для характеристики дiяльностi людини взагалi й екож^ч-но!, зокрема. В.С. Автономов, тдкреслюючи найваж-ливiшу роль ращонально! поведанки в методологи еко -номiчно! теорп, визначае поняття «економiчна ращональшсть» [9, с. 12]. На думку 1.Т. Касавша, ращо-нальнiсть не обмежуеться й не задаеться сферою шзнання, а е характеристикою людсько! дальности вза-галi. Характеризуючи рiзноманiтнi форми дiяльностi, рацiональнiсть особливо рельефно проглядаеться у своему предметно-перетворювальному виглядi [18, с. 156]. €.А. Мамчур аналiзуе критерп рацiональностi з позицiй !хньо! юторично! мiнливостi [19]. Н.С.Авто-номова, П.В. Копнш i М.М. Трубникiв до^джують поняття «ращональшсть» у контекст таких фундамен-тальних понять, як «розум» i «розумiння» [20; 21,
с. 201—217; 22]. Слвд зазначити, що в сучасних вiтчизняних й росшських енциклопедичних виданнях присутнi визначення понять «рацiональнiсть економч-на» й «ращональне ршення» [23, с. 155; 24, с. 655; 25, с. 330—331].
Вищевикладене дозволяе зробити низку вис-новюв. По-перше, змютове навантаження поняття «ра-цiональнiсть» у широкому сена не змiнилося за на-стшьки значний промiжок часу. Тому якюш риси, що визначають рацiональнiсть, е устояними й загально-визнаними, що дозволяе прийняти 1'х як вихiднi поло-ження при розкритт ii значенневого навантаження. Це досягаеться за допомогою використання дефшщи через рiд i видову вiдмiннiсть, що припускае виявлення специфiчниx властивостей (definiendum). По-друге, сьогоднi ращональнють характеризуе не тiльки розу-мову, але й iншi форми людсько! дiяльностi, а також природнi й сощальш явища, що свiдчить про ii ушвер-сальний характер. Стосовно економiчниx процесiв поняття «ращональнють» почало застосовуватися по-рiвняно недавно. Будучи одшею з основних характеристик, ращональнють становить основу багатьох за-хвдних економiчниx моделей. Даш узагальнення обу-мовили мету ще1 публшаци — виявити, описати та систематизувати типолопчш риси (далi — риси), iма-нентнi рацiональностi для використання ii як характеристики дiяльностi суб'екпв господарювання.
Оскшьки ращональнють становить складне поняття, то для його вивчення використовуеться об'ектно-орiентована декомпозицiя, що дозволяе роздшити поняття, вибравши як критерш декомпозицп прина-лежнiсть його елеменпв до рiзниx абстракцш ще1 про-блемно1 галузi [26, с. 33]. Використання декомпозици дозволило видiлити ам типологiчниx рис i об'еднати !х у двi групи. Перша група включае три основних риси ращональносп.
Перша риса — цiлеполагання. М.Вебер викори-став рацiональнiсть для позначення специфiчноl дальности, що вiдповiдае особливому типу цiлеполагання, мотивацп, реалiзацil iнтересiв. Варто пiдкреслити, що ращональнють використовуеться як характеристика типу доцшьно1 дiяльностi людей, а не як синошм до-цiльностi взагалi [13, с. 10]. Р.С. Акофф i Ф.1. Емерi вважають, що створення й функцюнування органiзацiй е одним з видiв щлеспрямовано1 системно1 дiяльностi, а самi оргашзаци (пiдприемства, компанл, концерни та iн.) фактично виступають iнструментами досягнен-ня поставлених цшей. Очевидно, що самi по собi тдприемства як таш, тобто аналiзованi поза штереса-ми конкретних сощальних груп або окремих особис-тостей, не мають цiлей [27, с. 44]. Отже, обмiркову-вання образу бажаного майбутнього е першим кро-ком дiяльностi суб'екпв господарювання.
Друга риса — вшьний, усвiдомлений вибiр ефек-тивних засобiв досягнення мети. У фтософськш лгге-ратурi вдея веберовсько! «щлеращональностт» трактуе рацiональнiсть як вщповвднють засобiв (дiй) мет [28; 29]. Специфша рацiональних форм оргашзащ! дiяль-ност полягае у взаемозв'язку цiлей i шляхiв И досягнення, що реалiзуеться завдяки лопчному прорахун-ку рiзних можливостей. Але при цьому рацiональнiсть засобiв шяким чином не припускае рацiональностi мети.
Характер цшеполагання у господарськш дiяль-носп, в остаточному тдсумку, визначаеться у М. Ве-бера особливого роду середовищем, у яке занурено цю дiяльнiсть [13, с. 11]. Шд середовищем розумь ються умови господарювання. Основу ринково! еко-номiки становить принцип екож^чно! свободи, змiст яко! полягае у свободi тдприемництва, руху ресурсiв, торпвл^ цiноутворення, вибору. Логiчний прорахунок крiм свободи вибору засобiв припускае усввдомлен-ня, що базуеться на знаннях, навичках, досвiдi й шту'ци. Кожне тдприемство обирае методи господарювання ввдповвдно до фiнансово-матерiальних ресурсiв, що е в наявносп. Отже, дотримання принципу свободи в економщ та орiентацiя на ресурси характеризують гос-подарську дiяльнiсть як рацiональну
Третя риса — наявнють затребуваного сустль-ством результату. Постановка мети й досягнення результату мають сенс тшьки за умови, що отриманий результат буде затребуваний сустльством, тобто буде зрозумший, доступний i принесе користь. Iсторiя ба-гата на приклади дисонансiв у розвитку соцiального i технiчного прогресу, обумовленi розходженнями у розвитку сустльств, знань i науки. У результат! тор-говельних обмшв новiтнi технологií стали попадати у таке сощальне середовище, де не могла бути забезпе-чена безпека !хнього використання. Фактична не-ввдповвднютъ технiчних засобiв i сощальних форм може виявитися проблемою, що виходить за межi окремо! кра!ни i може становити небезпеку для людського сус-тльства в цiлому.
За природою щль вiртуальна. Рацiональнi методи роблять !! реальною, тобто дозволяють одержати не-обхiдний продукт у бажаний термiн з мiнiмальними витратами. Б.1. Пружинiн звертае увагу на те, що М. Вебер представляе ращональнють як сутнюну характеристику певного типу доцтьно! дальноси, у якш створення цшей i шляхiв !хнього досягнення допус-кае лопчну проробку й органiзацiю. Тим самим, на його думку, М. Вебер допускае можливють контро-лювати зв'язок цшей i засобiв !хнього досягнення, що дозволяе вартовати бажаний результат за допомогою процедури над засобами [29, с. 127]. Таким чином, на етат вибору й використання засобiв можливе ко-
O.A. Kparr, Л.Г. Дeeвa
pектyвaння цш. Oднaк вибip paцioнaльниx метода гос-noдapювaння не oзнaчae paцioнaльнiсть цш. Тoмy не-oбxiднo встaнoвити мipилo, щo визнaчae, чи paцioнaль-да взaгaлi даяти 6удь-яким чинoм зapaди дaнoï мети. У цiй яюсп вистyпae pезyльтaт дiяльнoстi, для ятого вoнa e лише пpoмiжним зaсoбoм.
В yмoвax тoвapнoгo виpoбництвa мaксимiзaцiя дoxoдiв e oчевиднoю метою дiяльнoстi пiдпpиeмств. Дoсягти ïï мoжливo, лише виpoбляючи зaтpебyвaнy пpoдyкцiю. Це oзнaчae, щo зaдoвoлення влaсниx im^-pесiв немoжливo без зaдoвoлення iнтеpесiв шшж суб^кт^в pинкy. Oтже, paцioнaльнoю вapтo ввaжaти дiяльнiсть, щo пpивoдить дo зaтpебyвaнoгo pезyльтa-ту. Зaлежнo ввд дoсягнення мети дiяльнiсть пpийнятo poздiляти нa paцioнaльнy — тaкy, щo зa певниx yмoв пpивoдить дo мети, неpaцioнaльнy — якa не npmo-дить дo не1', ippaцioнaльнy — щo вiдвoдить вiд мети.
Цiлепoлaгaння пoxiдне вiд xapaктеpy дальшст й невiдpивне вiд пpедметa й сукупдаст зaсoбiв, як yмoжливлюють здшснення мети й дoсягнення pезyль-тaтy. Iнaкше кaжyчи, paцioнaльнiсть дiяльнoстi суб^кив пpoявляeться у цiлепoлaгaннi, ефективнoмy викopистaннi зaсoбiв i зaтpебyвaнoстi pезyльтaтy.
Вищевиклaдене свiдчить пpo взaeмoзв'язoк rap-шж тpьox pис, щo й дoзвoлилo видiлити ïx в oкpемy групу. Дpyгa гpyпa включae чoтиpи pra^ щo зaли-шилися, як xapaктеpизyють пpoяв зoвнiшньoгo сеpе-дoвищa стоговто pис пеpшoï гpyпи.
Четвеpтa praa paцioнaльнoстi — вiдпoвiднiсть pе-зулкгату й викopистoвyвaниx зaсoбiв йoгo дoсягнення пpийнятим у сyспiльствi нopмaм зaгaльнoлюдськoï мo-paлi й етики. Пoняття paцioнaльнoстi фiксye вiднoшен-ня мiж дальшстю тa ïï oтoченням, a тaкoж вiднoсини мгж елементaми дiяльнoстi yсеpединi ïï сaмoï в paмкax нaвкoлишньoгo сеpедoвищa. У силу ^TOpOTre» сфop-мoвaниx кyльтypниx oсoбливoстей у piзниx pегioнax свiтy щ пapaметpи будуть poзpiзнятися, a це oзнaчae, щo paцioнaльне для кoжнoï' культуфи буде piзним. дapти paцioнaльнoстi, як i стaндapти iстиннoстi, у гфин-цит, цiлкoм зaстoсoвнi дo всix людей i кyльтyp. Aле yнiвеpсaльниx стaндapтiв paцioнaльнoстi й paцioнaль-нoгo мислення немae, й пpoтиpiччя в цьoмy poзpiзi не-минуч^ нaвiть якщo iснyють oбгpyнтoвaнi й пpийнятi oснoви paцioнaльнoï тведанки й люди, щo дтоть no-вшстю paцioнaльним чинoм, вoлoдiють noвнoю iнфop-мaцieю. Paцioнaльнi пpoтиpiччя з'являться, тому щo, нaпpиклaд, paцioнaльнo дiючi суб^кти чaстo мэють piзнi й сyпеpечливi етичнi й мopaльнi цiннoстi тa iнтеpеси, пpoте, oднaкoвo пpийнятнi з paцioнaльнoгo noглядy для тoгo aбo iншoгo кyльтypнoгo сеpедoвищa.
Плaнyвaння oпеpaцiйнoï дiяльнoстi в будь-якш гaлyзi суб^кт noвинен noчaти з нaбopy влaстивиx йoгo кyльтypi nеpвинниx бaжaнь (у шиpoкoмy змiстi мo-
paльнi, естетичш aбo inmi цiннoстi poзглядaються як бaжaння). Пoки немae nевнoгo нaбopy бaжaнь i свгш-спpиймaння, тля дiяльнoстi для poзyмy не ^Rye; po-зум лише вpaxoвye бaжaння людини, aле бaжaння вже твинш iснyвaти. Цi сnoкoнвiчнi бaжaння сaмi no сoбi не niдлягaють paцioнaльним oбмеженням. Пеpекoнaн-ня й бaжaння слyжaть як пpичинaми, тaк i пiдстaвaми людськиx дiй, a paцioнaльнiсть знaчнoю мipoю roop-динye людськ nеpекoнaння й бaжaння, щoб вoни ^и-вoдили дo poзyмниx вчиншв.
П. Хейне ввaжae, щo сьoгoднi екoнoмiсти знoвy noчинaють вiдкpивaти те, ^o щo A. Смiт гoвopив двa стopiччя тoмy, щo ^mi noпитy тa nponoзицiï — фун-дaментaльнi iнстpyменти екoнoмiчнoгo aнaлiзy — зa-лежaть вiд nеpекoнaнь i зoбoв'язaнь, як1 зa свoeю сут-тю e мopaльними noняттями. A ^m^ií в сyспiльствi пpaвилa — не тшьки зaкoни, aле й звичaï й мopaльнi пpинципи — впливaють нa noведiнкy людей, oскiльки визнaчaють ïx npaвa влaснoстi [30, с. 362].
Вищевиклaденi мipкyвaння пpивoдять дo думки пpo те, щo бyдь-якa екoнoмiчнa дiяльнiсть noвиннa пpинoсити кopисть сусп1льству й не сyпеpечити нop-мaм етики й мopaлi. 1ншими слoвaми, дiяльнiсть гoс-пoдapюючoгo сyб'eктa мoже ввaжaтися paцioнaльнoю, тшьки якщo вoнa пpинoсить кopисть всьoмy сусп1ль-ству, не сynеpечить сустльнш етиц1 й мopaлi, спpияe сoцiaльнoмy пpoгpесy в цiлoмy. Тaкa m пеpший no-гляд noзитивнa екoнoмiчнa xapaктеpистикa, як екoнo-мiчне зpoстaння не oбoв'язкoвo e paцioнaльнoю, тому щo екoнoмiчне зpoстaння мae нa yвaзi збiльшення нa-цioнaльнoгo пpoдyктy, щo oзнaчae виснaження pе-сypсiв, невтpимне poзpoстaння мiст зa paxyнoк пpи-poди, стpесoвi стaни у нaселення. Тaк, нaпpиклaд, aвтодopoжнi noдiï спpияють екoнoмiчнoмy зpoстaнню, тому щo сnoнyкyють виpoбляти бiльше aвтoмoбiлiв i зanчaстин [31]. Тaким чидам, екoнoмiчним зpoстaння випpaвдoвyються не paцioнaльнi, a стpaтегiчнi piшен-ня в iнтеpесax у nеpшy чеpгy бiзнесy, спpямoвaнi нa oдеpжaння мит1eвoï вигоди.
П'ятa pисa — зaкoнoвiдnoвiднiсть викopистовy -вaниx зaсoбiв i pезyльтaтy. Якщo мopaльнi й етичнi мipкyвaння для суб^кт^в не oбмежyють, a лише с^я-мoвyють i кoopдинyють nеpекoнaння й бaжaння, то rnp-ми зaкoнy чiткo визнaчaють paмки paцioнaльнoï д1яль-нoстi.
Сyспiльнi зaкoни, щo встaнoвлюють вiдпoвiднiсть мiж змютом i фopмoю людськoï дiяльнoстi, мiж живим i нaкoпиченим дoсвiдoм, не ствopюють чiткиx меж для дiяльнoстi, a e лише ïï спpямiвними. Тoмy iснye виpaзне poзxoдження мiж сусп1льними зaкoнaми як неoбxiдними вiдnoвiднoстями piзниx aсnектiв життя людей i юpидичними зaкoнaми, як1 фшсують (oбме-жують) ц1 вiдnoвiднoстi. Виxoдячи iз цьoгo, paцioнaль-
ною може вважатися дiяльнiсть, яка здшснюеться у межах юридичного закону. Закон оживае лише в дальности i реалiзацiя його розкриваеться як вiдповiднiсть рiзних форм людсько! дiяльностi один одному. Тодi конкретного змiсту набувають мiркування про дií за-кошв, про можливiсть або неможливiсть !х порушу-вати, !м слiдувати та використовувати й т.д.
Однiею з ознак цившзовано! держави е наявнють нормативно-правово! бази. Сдино рацiональною може вважатися господарська дiяльнiсть, що здшснюеться в рамках цього законодавчого поля. Не менш важ-ливi для кожного виду економiчноí дiяльностi вста-новленi законодавством норми, стандарти, техшчш вимоги та правила. Рацiональна дальнють характери-зуеться !х дотриманням. З економiчного погляду така рацiональнiстъ пояснюеться тим, що закономiрнi ди не тдпадають тд зворотний вплив сил, як можуть про-являтися у виглядi рiзного роду санкцiй, обмежень, адмшютративно! i карно! вiдповiдальностi, що знижуе ефективнiсть будь-якого виду дiяльностi.
Шоста риса рацiональностi—синтез ушверсаль-ного та iндивiдуального. Ращональнють проявляеться у схемах дiяльностi, яш знаходять iснування в умовах взаемодп суб'ективного та об'ективного. 1накше ка-жучи, з одного боку, юнуе iндивiдуальна рацю-нальнiстъ, причому в кожного щдишда вона едино вiрна й унiкальна у своему род^ i, з iншого, якась усеосяж-на рацiональнiсть, що враховуе iнтереси й погляди всього соцiуму.
У процеа оцiнки й вибору певного виду еконо-мiчноí дiяльностi суб'ект господарювання орiентуеть-ся на лопку й розум. Вiн прагне знайти розумний пiдхiд до аналiзу альтернативних варiантiв задоволен-ня сво!х i суспiльних потреб i !хнього сполучення. Згодом вiдбуваеться вибiр кращого варiанта й розподщ наявних ресурсiв. Однак, незважаючи на те, що при здшсненш такого вибору суб'екти господарсько! дальности орiентуються на загальнолюдсьш розум i логiку, вибiр завжди тiею або iншою мiрою рiзний. Це свiдчитъ про те, що е незмшний фактор iндивiдуальноí економ-iчноí рацiональностi для кожного iз суб'екпв господарювання, але як частина всього економiчного ме-хашзму вiн прагне максимально у межах сформова-них умов наблизиться до ушверсально! суспiльноí ра-щональност! Уперше подiбна iдея була висловлена А. Смггом двi сотнi рошв тому: «Кожна окрема люди-на поспйно намагаеться знайти найбтьш вигiдне зас-тосування капiталу, яким вона може розпоряджатися. Вона мае на увазi свою власну вигоду, але аж шяк не вигоди суспiльства. Проте коли вона бере до уваги свою власну вигоду, це природно або, точшше, не-минуче, приводить !! до переваги того заняття, що найбiльш вигiдно сусшльству»» [32, с. 30]. Отже, ра-
щональною вважаеться дiяльнiсть, що максимально задовольняе як iндивiдуальнi, так i сусшльш потреби.
Сьома риса рацiональностi — динамiчнiсть. Ди-намiка властива як самш ращональносп, тому що вона увесь час змiнюеться в умовах зовшшнього середо-вища, так i всiм !! рисам, тому що вони мають тенден-цiю до поспйно! змiни в часi.
Вигоди сустльства, як i власнi вигоди, у рiзний час бачилися людьми у здшсненш рiзних видiв еконо-мiчноí дiяльностi. Погляди цi постшно змiнюються, що приводить до думки про проблематизащю рацiональ-ност^ у межах минулого, сьогодення i майбутнього. 1снуе деякий розрив, який виникае при дiях, що три-вають протягом певного часу. Це розрив мiж початком дií i його продовженням аж до самого завершен-ня. Так поставлена колись ращональна мета може iз часом втратити свою розумнiсть i ращональнють, так само, як i засоби !! досягнення. У цьому випадку й досягнутий результат уже не буде скшьки-небудь зна-чимим i корисним для суспiльства, а значить, i вiн втра-тить свою ращональнють.
Також iз часом змшюються чинники зовнiшньо-го середовища (норми, мораль, закони), у яких здшснюеться процес цтеполагання й цiледосягнення. В умовах, що змiнюються, П1 процеси можуть уже не вiдповiдати поняттю рацiональностi, якщо промiжок часу мiж першим i другим досить великий. Це зовам не означае, що з часом усе втрачае свою ращональнють, тому зворотнш процес так само абсолютно об'ектив-ний, i те, що було нерацiональним колись, стане ращо-нальним через час, коли iндивiдуальна рацiональнiсть стане ушверсальною в силу досягнення всiм сустль-ством певного рiвня знань, науки й технологш
Так, в економщ сталi способи рацiональноí гос-подарсько! дiяльностi пост^йно зануренi в мiнливу кон' юнктуру ринку, перетерплюють постiйнi процеси пристосовування, змш, тобто рацiоналiзацií. До того ж саме функщонуюче ринкове середовище детермь нуе масштаб оцiнки господарсько! ефективносп, у той час як ращональнють економiчноí дiяльностi пост^йно трансформуеться через змши переваг i переконань споживачiв, нормативно-правово! бази в державi, рiзних технологiчних проривiв i низки шших факторiв, якi виникають iз часом. Виходячи з цього, вищий стутнь рацiональностi у господарськiй дiяльностi означае найвищу можливу «ощадливiсть», найдоскона-лiший п1драхунок всiх уже здшсненних у минулому, одержаних у сьогоденш й очiкуваних у майбутньому шанав прибутку й збитку.
Таким чином, у статп виявлено й описано ам типологiчних рис рацiональностi, яш дозволяють ви-користати !! як характеристику дiяльностi суб'ект^в господарювання. Аналiз рис дозволив систематизу-
вати ix у певному порядку й роздшити на двi групи. Одна група включае три першi риси, як е структурными й ввдображають змiст ращональноi дiяльностi. Друга група мютить iншi чотири риси, що вiдображають стан середовища, що е формоутворювальним для пер-шоi групи. Для кожного суб'екта r'осroдарськоi дальности зовнiшне середовище буде рiзним i постшно змшю-ватиметься, у результат! чого деяю з рис можуть прояв-лятися яскравiше або трохи трансформуватися. Даний пiдxiд запропоновано вперше, тому використана методика е автентичною й потребуе подальшо! розробки i вдосконалення. Необхвдно розглянути ii щодо дальносп конкретного господарюючого суб'екта, який оперуе в певному середовищ^ що й стане метою подальшо го на-укового дослiдження та мат^алом для наступноi' стат.
Л^ература
1. Экономический словарь одиннадцатой пятилетки / Сост.: С.М. Ещенко, Л.М. Кравчук, М.С. Пал-кин, М.С. Черненко — К.: Политиздат Украины, 1982.
— 300 с. 2. Экономическая энциклопедия. Политическая экономия: В 4 т. / АН СССР; Отд. экономики.
— М.: Сов. энциклопедия, 1979. — Т. 3. — 624 с. 3. Mitchell W.C. The Rationality of Economic Activity // Journal of Political Economy. — 1910. — Vol. 18, №3.
— P. 197—216. 4. Becker G. S. Irrational Behaviour and Economic Theory // Journal of Political Economy.
— 1962. — Vol. 70, №1. — P. 1—13. 5. Godelier M. Rationalite et Irrationalite en Economie [texte imprime].
— Paris: Francois Maspero, 1966. — 293 p. 6. Arrow K.J. Rationality of Self and Others in an Economic System // Journal of Business. — 1986. — Vol. 59, №4. — P. 385—399. 7. Lagueux M. The Forgotten Role of the Rationality Principle in Economics // Journal of Economic Methodology. — 2004. — Vol.11, №1. — P. 31—51. 8. Vanberg V. The Rationality Postulate in Economics: Its Ambiguity, Its Deficiency and Its Evolutionary Alternative // Journal of Economic Methodology. — 2004. — Vol.11, №1. — P. 1—29.
9. Автономов В.С. Модель человека в экономической науке. — СПб.: Экон. шк. и др., 1998. — 230 с.
10. Рутманис К.В. Генезис идей рациональности в философии // Рациональность как предмет философского исследования. — М.: ИФРА - М, 1995. — С. 21—39. 11. Платон. Дiалоги/ Пер. з давньогрец.
— К.: Основи,1995. — 394 с. 12. Аристотель. Сочинения: В 4 т. / АН СССР; Ин-т философии. — М.: Мысль, 1978. — Т. 2: Органон. — 687 с. 13. Weber M.Wirtschaft und Gesellschaft. — Paderborn:
Voltmedia, 2006. — 1311 S. 14. Kirchgassner G. Rationales Verhalten und vernunftiges Handeln, ein Widerspruch?// Rationale Wirtschaftspolitik in komplexen Gesellschaften. — Stuttgart: Kohlhammer, 1985. — S. 29—41. 15. Котарбиньский Т. Избранные произведения. — М.: ИЛ, 1963. — 912 с. 16. Arrow. K. Risk Perception in Psychology and Economics // Economic Inquiry. — 1982. — Vol.20, №1. — P. 1—9.
17. Сёрль Дж. Рациональность в действии / Пер. с англ. — М.: Прогресс-Традиция, 2004. — 336 с.
18. Касавин И.Т. О ситуациях проблематизации рациональности // Рациональность как предмет философского исследования. — М. : ИФРАН, 1995. — С. 187— 208. 19. Мамчур Е.А. Релятивизм в трактовке научного знания и критерии научной рациональности // Философия науки в поисках новых путей. — М. : ИФРА-М, 1999. — С.10—21. 20. Автономова Н.С. Рациональность: наука, философия, жизнь // Рациональность как предмет философского исследования. — М.: ИФРА-М, 1995. — С. 56—90. 21. Копнин П.В. Введение в марксистскую гносеологию. — К.: Наук. думка, 1966.
— 356 с. 22. Трубников Н.Н. Кризис европейского научного разума. Философия науки и философия жизни // Рациональность как предмет философского исследования. — М.: ИФРА-М, 1995. — С. 143—170. 23. Економiчна енциклопедiя: У 3 т. / Ввдп. ред. С.В. Мочерний. — К.: Видавнич. центр «Академия», 2002. — Т. 3. — 952 с. 24. Экономическая энциклопедия / Гл. ред. Л.И. Абалкин. — М.: Экономика, 1999. — 1055 с. 25. Современный экономический словарь. / Б. А. Райзенберг, Л.Ш. Лозовский, Е.Б. Стар-дубцева. — 2-е изд., испр. — М.: ИНФРА-М, 1999.
— 479 с. 26. Буч Г. Объектно -ориентированный анализ и проектирование приложений на С++/ Пер. с англ.
— М.: Бином, СПб.: Невский диалект, 2000. — 560 с. 27. Акофф Р.С., Эмери Ф.И. О целеустремленных системах. — М.: Сов. радио, 1974. — 271 с. 28. По-рус В.Н. Принципы рациональной критики // Проблемы рациональности. — М.: ИФРА - М, — 1995. — С. 185—204. 29. Пружинин Б.И. Рациональность и единство знания // Рациональность как предмет философского исследования. — М.: ИФРА - М, 1995. — С. 121—142. 30. Хейне П. Экономический образ мышления / Пер. с англ. — М.: Catallaxy, 1997. — 704 с. 31. Friedman B.M. The Moral Consequences of Economic Growth. — N.Y.: Knopf, 2005. — 592 p. 32. Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов / Пер. с англ. — М.: Гос. соц.-эк. изд-во, 1935. — Т. 2. — 475 с.
