CC BY
15
УДК: 329.12
Г. М. Куц, кандидат фшософських наук, доцент
КОНСТИТУЮВАННЯ Л1БЕРАТИВНО1 МЕТОДОЛОГП: ПОЛ1ТОЛОГ1ЧНИЙ КОНТЕКСТ
Конституювання лiберативноiметодологЯ, основою яко1 виступають базовi iдеi лiберального дискурсу, окреслюе нове поле розумтня в сустльно-полШичних науках у щлому. Як методологiчнi передумови видтено низку базових понять: iндивiд, вибiр, цiлi, засоби. Лiберативна методологiя здатна набути вагомого значення при осмис-ленш рiзноманiтних явищ полiтичноiреальностi, зокрема и емтричного рiвня (сфери полтичного ан^зу та прогнозування, полШичного менеджменту та маркетингу, полтичних технологШ тощо).
Ключовi слова: лiбералiзм, методолог1я, методолог1чний iндивiдуалiзм.
Актуальтсть концептуалiзацu лiберативноI методологи зумовлена необ-хщшстю виявлення евристичного потенщалу методологи, розроблено! в рамках лiберального дискурсу, зокрема у контексп суспшьно-полгшчних наук. Орieнтацiя лише на стратеги причинносп в аналiзi явищ политично! сфери, де вельми вагому роль вадграють спонтанш чинники та людський фактор, видаеться недоцшьною. Як зазначае Б. Крауз-Мозер, «людська поведiнка бiльше звернена в напрямi суб'ективно визначених цiлей, нiж визначаеться причинами, чи якими-небудь цiлями, юнуючими незалежно та поза контролем свщомостЬ» [3, с. 71]. I дшсно, в методологи, розробленiй у межах лiбераль-ного дискурсу, вагомi позици належать визначенню цiлей та намiрiв суб'eктiв полiтики, а не тшьки виявленню причин, як породили певш ситуаци, явища чи поди у политичному просторi, що вiдображено в працях багатьох теоретиков (Р. Арон, Д. Боуз, I. Валлерстайн, Дж. Грей, Л. фон Мiзес, Г. де Руджеро, Ф. А. фон Хайек та ш.).
Отже, метою статп стало конституювання лiберативноI методологи, основою яко! виступають базовi щех лiберального дискурсу. Завдання статп полягае у полiтологiчнiй експлжаци методолопчних передумов та базових понять лiберативноl методологи.
Згщно з Г. де Руджеро лiбералiзм по праву можна назвати методом, «тоб-то здатшстю реконструювати в собi самому т духовнi процеси, як протiкають в шших людях, оцiнюючи переслiдуванi ними цМ та результати, яких вони досягають» [7, с. 229]. Вщповщно такий метод виходить з припущення, що здатнiсть досягнення моральних цшей притаманна кожному без винятку ш-дивiду. Тому кожнiй людинi мае бути надана можливють вiльно розвиватися шляхом усунення перешкод у розвитку II особистосп. Разом з тим зусилля, спрямованi ззовнi на допомогу в iндивiдуальному розвитку, в жодному разi не повиннi пiдмiняти власних зусиль людини.
130 © Куц Г. М., 2011
На думку Ф. А. фон Хайека, не слщ гшостазувати колективш поняття, оскшьки в реальностi не юнуе нiяких кламв, партш, нацш тощо. 1снують лише iндивiди зi сво1'ми вiруваннями та iдеями. У цьому полягае теоретичне ядро методолопчного iндивiдуалiзму. Вщправною точкою в сощальних дослщжен-нях мають стати вiрування та вчинки людей, оскiльки юнують лише iндивiди (а не субстанци на кшталт «класу», «партп» тощо), як дiють згщно зi сво1'ми iдеями та переконаннями. Рiзнi типи вiрувань та поведiнки утворюють еле-менти, iз яких ми конструюемо можливi мiжособистiснi структури [10, с. 24]. Поведшку людей наука вивчае завдяки комбiнацiям первинних елементiв, як в подальшому створюють складнi комплекси феномешв. Вiрування та вчинки людей - даш соцiальних наук, а не предмет 1'хнього дослiдження. Завданням сощальних наук не може бути пошук пояснения вчинюв людей, 1'хтх свщомих дiй. Це завдання психологи, а для шших соцiальних наук - вщправна точка дослiджения.
Намiри людей, 1'хш плани (тобто штенщональш ди) найчастiше призво-дять до нештенщональних (непередбачуваних) наслiдкiв. Тому проблема сощальних наук полягае в тому, аби «побачити змют в непередбачуваних результатах взаемодп багатьох iндивiдiв, саме в них виявляеться факт дозр^ вання i появи на свгг нових соцiальних тенденцш» [10, с. 40]. Причому сут-тевим е той факт, що вказанi ростки нового шким не спровокованi та спон-таннi за своею природою. Тобто, проблема, що потребуе теоретичного роз-криття в соцiальних науках, з'являеться саме тодi, коли вимальовуеться певний тип порядку як результат розрiзнених дiй (коли вiн свщомо нiким iз дiючих осiб не передбачений).
Ядром етстемологи Л. фон Мiзеса виступае так званий методолопчний дуалiзм, сутнiсть якого полягае в тому, що в царстга знань слщ чiтко виокрем-лювати двi областi: царство зовнiшнiх подiй (природа) та царство людського мислення i дiяльностi [5, с. 13]. Якщо об'екти природи реагують вiдповiдно з певними регулярними шаблонами, то специфта сфери людсько! дiяльностi полягае в тому, що людина постiйно здшснюе вибiр [5, с. 20]. Вибiр - це в1д-бiр iз можливих варiантiв певного способу поведшки та вiдмова вiд альтер-нативних варiантiв. Життя передбачае безк1нечну послщовшсть актiв вибору, а дiяльнiсть у цьому контексп - поведiнка, що спрямовуеться актами вибору. Всi мисленневi процеси, що визначають змiст вибору, можуть стосуватися або к1нцевих щлей, або засобiв, що обираються задля досягнення цих цiлей. Якщо першi означуються Л. фон Мiзесом як щншсш судження, то другi - це, влас-не, техиiчнi ршення. Базовою властивiстю к1нцевих цiлей виступае 1хня повна залежиiсть в1д суб'ективних ощнок конкретних iндивiдiв [5, с. 21]. Кiнцевi цiлi не тдлягають нiякому рацiональному досл1дженню. Вiдповiдно пщдати 1'х рацiональному дослiдженню неможливо.
Лише звичайш людськ1 цiлi, будучи тимчасовими, можна досл1джувати та порiвнювати з шшими цiлями чи засобами, тобто «вибiр цiлей - це справа
розуму, вибiр кшцевих цшей - справа душi та волЬ> [5, с. 22]. Якщо раптом звичайна щль починае тддаватися сумнiвам, то це означае, що шдивщ перестае 11 сприймати як щль, натомiсть, вона перетворюеться на замб для до-сягнення iнших, бшьш високого порядку цiлей. Самi ж засоби ощнюють за 1хшми техшчними можливостями.
На думку Л. фон Мiзеса, науку, яка вивчае знання про людськ оцiнки та бажання, слщ назвати «тимолопею». Термiн «тимолопя» походить вщ «грець-кого вицод, яке Гомер та iншi автори визначають як мiсцезнаходжения емоцiй, а також психiчних здатностей живого тша, за допомогою якого вщбуваеться управлшня мисленням, бажаннями та почуттями» [5, с. 194]. Тимологя мае справу зi змiстом людських думок, суджень, бажань, дiй. Тимологiчного до-свщу можна набути або в результат штроспекцп, або через взаемодп з шши-ми людьми.
Визначимося з окресленням контурiв методологи, яку ми означуемо як лiберативну, з огляду на те, що й основою виступають базовi ще1 лiберально-го дискурсу. Задля цього - як методологiчнi передумови видiлимо низку ба-зових (початкових) понять лiберативноl методологи: iндивiд, вибiр, цiлi, засоби. Зупинимось докладшше на експлiкацil базових понять лiберативноl методологil.
Iндивiд. Людина, яка сприймаеться як особистiсть (а не iстота) iз власни-ми намiрами, щлями та перевагами, завдяки яким формуються структури мiжособистiсних взаемодiй. Рiзнi типи вiрувань та вчинк1в iндивiдiв е лише даними сощальних наук, а не предметом 1хнього дослщження. Натомють, намiри людей та lхнi плани (тобто штенщональш ди), що найчастiше при-зводять до неiнтенцiональних (непередбачуваних) наслщюв, виступатимуть наразi предметом дослщження. Йдеться про виявлення змiсту в непередбачуваних результатах взаемодп багатьох iндивiдiв, оскшьки саме в них виявля-ються новi соцiальнi тенденци. Дiяльнiсть iндивiдiв - це поведшка, що спря-мовуеться актами вибору.
Вибiр. Специфiка сфери людсько1 дiяльностi полягае у тому, що людина постшно здiйснюе вибiр, тобто вiдбiр iз можливих варiантiв певного способу поведiнки та вщмову в1д альтернативних варiантiв. Людська д1яльшсть - це поведiнка, що спрямовуеться актами вибору. Спочатку людина обирае цМ, а пiсля 1хнього вибору починае обирати засоби для досягнення цих цшей. Ум мисленневi процеси, що визначають змют вибору, можуть стосуватися або цiлей, або засобiв.
Цш. Стосовно цiлей сл1д зазначити, що вони квалiфiкуються у двох кон -текстах: кiнцевi цМ (або цiннiснi судження) та звичайш цiлi. Цiннiснi суджен-ня (кiнцевi цiлi) не пiддаються рацiональному дослщженню, оскiльки в кожному конкретному випадку заснованi на суб'ективних ощнках (як iндивiду-альних, так i групових). Разом з тим цшшсш судження справляють домiнантний вплив на вибiр звичайних цiлей та засобiв для 1'х досягнення.
Кгнцевг цглг (цгннгснг судження). Цшшсш судження, будучи основою кшцевих цшей, е джерелом людських дiй. Базовою властивiстю кiнцевих цiлей виступае !хня повна залежнiсть вiд суб'ективних оцшок конкретних iндивiдiв чи спiльнот. Цшшсш судження не шдлягають н1якому рацюнально-му дослщженню, тому виявлення змiсту цiннiсних суджень дгючих iндивiдiв -одне iз прiоритетних завдань. Разом з тим бшьшютъ людей бере сво! оцiнки iз того сощального середовища, в якому пройшла !хня соцiалiзацiя. Ощнюю-чий суб'ект проводить ранжування цiнностей, упорядковуючи !х на власнш шкалi переваг. Виявляючи змют цiннiсних суджень, ми маемо звертатися до виявлення способу, за допомогою якого шдивщи обирають кiнцевi цМ в реальному життi, тобто до визначення тих щей, що породжують цшшсш су-дження.
Слщ зазначити, що поняття кшцевих цiлей певним чином корелюе iз ка-тегорieю «абсолютнi припущення», яка стала базовою для Ст. Тулмша у до-слiдженнi концептуально! мiнливостi (постпозитивiстський напрямок фшо-софи науки). Пiд абсолютними припущеннями вiн мав на увазi «структуру, що зазнае „напружень" бшьшо! чи меншо! iнтенсивностi, як „приймаються" рiзними способами, але нiколи не зникають» [9, с. 89]. Люди зазвичай не усвщомлюють власних «абсолютних припущень» та вiдповiдно не усвщом-люють !хшх змiн. Абсолютнi припущення найчастше дiють як причиннi агенти будь-яких змiн. Осюльки людина не може усвщомити змiни сво!х абсолютних припущень, така змша не може бути справою вибору. Ц змши мають радикальний характер, спричиняють вiдмову вiд колишнiх усталених норм чи стандарпв та здiйснюються внаслщок процесу несвiдомого мислен-ня [9, с. 89]. Тобто, на рiвнi абсолютних припущень вщсутнш усвiдомлений вибiр тих чи iнших прiоритетiв. Вибiр завжди там, де iснуe можливють усв^ домлених змiн. «Мислення» на абсолютному рiвнi не завжди аналоочне «рацiональнiй аргументацil, яка мае мюце на бiльш низьких рiвнях^> [9, с. 91]. Отже, вибiр завжди передбачае рацюнальну аргументацiю.
Звичайнг цглг. Звичайш людськ1 цiлi, будучи тимчасовими, можна дослi-джувати та порiвнювати з iншими цiлями чи засобами, тобто вибiр цiлей - це справа розуму. Якщо звичайна цшь починае пдддаватися сумнiвам, то це озна-чае, що iндивiд перестае Г! сприймати як цшь, натомiсть, вона перетворюеть-ся на замб для досягнення iнших, бiльш високого порядку цшей. Стосовно вибору цшей реакщю людини визначають цшшсш судження. Результатом визначення цшносп виступае конкретний вибiр.
Засоби для досягнення цшей. Це техшчш ршення, як1 ощнюють за lхнiми технiчними можливостями (маеться на увазi здатнiсть створювати певш ефек-ти). Щодо вибору засобiв для досягнення певних цiлей критерiями оцiнки виступае лише !хня придатшсть чи непридатнiсть у кожному конкретному випадку. Реакцию людини наразi визначае весь корпус вчень, який вона мае у своему розпорядженш.
Описан методолопчт передумови е базовими елементами лiберативно-го подходу в осягнент политично! реальностi.
Слiд зазначити, що домшантш ще1, що формують методологiчну базу лiберального дискурсу, певним чином наводять на думку щодо гхнъо! подiб-ностi з базовими одиницями аналiзу в теорп рацюнального вибору, шдви-дами яко! е теорiя суспiльного вибору та теор1я соцiального вибору. Теорiя рацiонального вибору, з'явившись у 60-70- т роки ХХ ст., була покликана подолати прорахунки як бiхевiоралiзму, так i структурно-функцiонального аналiзу та iнституцiоналiзму. В рамках ще1 теорп, що прийшла в полп'ичш науки (неоiнституцiональна теорiя) з економiчноl науки, iндивiд вважався незалежним та активним полiтичним актором (Д. Блек, Е. Даунс, К. Ерроу, Г. Саймон та ш.). Тому завданням теорп рацiонального вибору стало виявлен-ня внутрiшнiх настанов людини з метою вибору оптимально1 поведiнки. Адже методологiчною передумовою ще! теорп було положення стосовно того, що ди людей у рiзних суспiльних сферах обумовлюються 1хшми власними ште-ресами.
Для прихильникiв теорп рацюнального вибору набувае важливосп низка базових методолоочних передумов: методологiчний iндивiдуалiзм; его1зм iндивiда; рацiональнiсть iндивiдiв; обмiн дяльтстю [4, с. 34-35]. Аналогiчним чином теор1я суспiльного вибору вщштовхуеться вщ положення, згщно з яким iндивiд поводиться его1стично та рацiонально.
Упм, тлумачення поняття рацiональностi у контексп означених теорiй вельми розмите та певним чином унiверсалiзоване. Адже шдивщи не завжди поводяться рацiонально (вони можуть бути альтру1стами, або володгш не-повною iнформацiею стосовно альтернатив вибору, або ж перебувати шд впливом аффекпв тощо). Крiм того, «у моделi рацiонального вибору не вра-ховуеться вплив соцiокультурного середовища на переваги, мотиващю i стратегию поведiнки полiтичних акторiв, не враховуеться вплив специфжи полi-тичного дискурсу» [4, с. 36].
З метою подальшо1 концептуалiзацil лiберативноl методологи насамперед визначимося: щодо якого рiвня знань вона може бути застосовною.
Наука - залежно в1д способiв органiзацil отриманих знань та сукупносп рiзноманiтних iнтелектуальних процедур пiдроздiляеться на окремi галузi та дисциплiни, як1 традицiйно поеднують у двi основш сфери: природничi та суспiльнi науки. Кожна наукова сфера (галузь, дисциплша) мае власну систему шструменпв дослiдження. Разом з тим у кожнш науковiй сферi можна видшити два рiвнi знань - емтричний та теоретичний, якi спiввiдносяться з двома основними формами вербальних розмiрковувань: описовою та аргу-ментативною [6, с. 54]. Власне кажучи, щ два види знань вiдрiзияються спе-цифiчними методами дослiджения. Процес отримання емтричного знання супроводжуеться збиранням шформацп щодо певних подiй (як1 мали мюце в реальностi, що оточуе людину), систематизацiею та вивченням ще1 iнфор-
маци. Результатом теоретичного шзнання виступае система певних абстракцш, яку можна викласти р!зномаштними способами (аксюматично, генетично тощо). Тобто, здшснюеться переклад оточуючо! людини дшсносп у сферу лопки розуму.
Обидва р!вн! знань - емшричний та теоретичний, будучи пов'язаними мгж собою, використовуються суспшьними науками. Основною вщмшшстю в 1хньому використанш е «спомб викладення гшотези та допущень - через словесний (вербальний) опис явищ, як спостергаються (емшричний р!вень), чи „мовою" аксюм i математики (теоретичний р!вень)» [6, с. 55].
Зараз спостер^аеться тенденцiя до використання емшричних пiдходiв у науках, предметом вивчення яких виступають рiзнi аспекти життедiяльнос-тi людини. Так, наприклад, у сферi економiки частка теоретичних робiт (що опублiкованi у провщних економiчних виданнях), починаючи з 1970- х до кшця 1990-х роюв упала вiд 75 % до 11 %, тодi як частка емшричних та екс-периментальних робiт виросла вщ 13 % до 60 %. Тобто, «емтричне та експе-риментальне тестування теоретичних гшотез е основною вiдмiнною рисою суспiльно-наукових дослiджень кшця ХХ - початку ХХ1 ст.» [6, с. 57]. Вщпо-вiдно спостерiгаеться змщення акцентiв стосовно основно! мети сучасних дослщжень, коли метою виступае не створення логiчно щеально! теоретично! конструкцп, а сумiснiсть теоретичних моделей з емшричними даними.
Оскшьки базовими поняттями лiберативноï методологи е категори «шди-вщ», «вибiр», «цМ», «засоби», цей метод б^ш застосовний як емшричний шдход щодо аналiзу полiтичноï реальности Адже до уваги братимуться кон -кретш iндивiдуальнi цiлi чи засоби для досягнення цих цшей. Крiм того, вра-ховуватиметься конкретний вибiр iндивiдами певних альтернатив. Це безпо-середньо щдводить до необхщносп застосування лiберативного методу щодо аналiзу певних емпiричних даних полiтичноï реальносп, тобто запропонований метод насамперед корелюватиме зi сферою прикладно! полiтологiï.
Звернемося до експлжацп базових методологiчних посилань, яю висту -патимуть основою лiберативноï методологй'.
По-перше, методологiчний mdueidyanlsM, у контекст якого вважаеться, що не слщ гiпостазувати колективнi поняття, оскшьки в реальностi не iснуе шяких класiв, партiй, нацiй тощо. 1снують лише iндивiди зi сво1ми вiруван-нями та идеями. Вiдповiдно всшяк1 структури (суспiльнi чи полiтичнi) е вто-ринними щодо iндивiда. Саме шдивщи створюють рiзноманiтнi структури чи вщносини. Тому вiдправною точкою в дослщженнях мають стати iнтереси iндивiдiв, як дгють згiдно зi сво1ми iдеями та переконаннями.
По-друге, рацюнальтсть шдивдав, тобто здатнiсть здiйснювати вибiр iз можливих варiантiв певного способу поведшки (та вщмову вщ альтернативних варiантiв). У цьому контекстi людська дiяльнiсть - це поведiнка, що спрямо-вуеться актами вибору. Поняття рацюнальносп, з одного боку, есплжуеться у контекстi «еволюцiйного рацiоналiзму» Ф. А. фон Хайека, згщно з яким
вважаеться, що впорядковашсть сусшльства не виникла внаслщок наперед спланованих дш, а стала наслщком процесiв, в яких практики, що появляли-ся випадково або спочатку сприймалися з шшою метою, зберiгалися, оскшь-ки забезпечували превалювання групи, в якш вони з'являлися, над iншими.
З другого боку, в експлжацп концепту рацюнальносп важливу роль вад-грае постпозитивiстське тлумачення цього поняття. Так, у класичному фшо-софському дискурс концепти «рацiональне» та «логiчне» вважалися синош-мами, вони доволi часто ототожнювалися. Позаяк виявити логiчну мотивацию в появi полiтичних нововведень рiзного Гатунку майже неможливо, а лопч-нiсть ототожнювалася з рацiональнiстю, вважалося, що 1хне виникнення зу-мовлюеться суто iррацiональними чинниками. Утiм, на думку Ст. Тулмша, «рацiональна» аргументащя не завжди е «логiчною» аргументащею, хоча протягом тривалого часу поняття «рацiонального» прирiвнювалося до по-няття «логiчного» [9, с. 96]. Ст. Тулмш розводить цi концепти, вщзначаючи, що у змiнах iнколи немае тчого логiчного. Але «це в жодному разi не спри-чиняе того, щоб концептуальнi змiни в наущ не вщбувалися „рацюнально", тобто за достатшми чи недостатнiми тдставами» [9, с. 97]. Вiдповiдно всяка аргументац1я, особливо, якщо вона стосуеться виникнення нових подiй чи явищ, е завжди рацюнальною, але не завжди лопчною.
По-трете, телеологiчнiсть, тобто, спрямовашсть на визначення цiлей та намiрiв суб'ектiв полiтики, а не тшьки на виявлення причин, що породили певш ситуаци, явища чи поди у политичному просторi. Адже людська пове-дiнка бiльшим чином звернена в напрямi суб'ективно встановлених цiлей, нiж визначаеться причинами чи певними щлями, що iснують незалежно та поза контролем свiдомостi. Тому особливо1 важливостi набувае оцiнювания пере-слiдуваних iндивiдами цiлей та результапв, яких вони досягають.
В окресленому контекстi зазначимо, що ще Арiстотель вiдмiчав: може так статися, що правильне встановлення завдання i кшцево! мети у всякого роду дiяльностi суперечитимуть одне одному, але може й так статися, що вони збташмуться. Адже «iнодi мета визначена прекрасно, але здшснюються по-милки в засобах, що ведуть до и досягнення; в iншому разi е всi засоби, що ведуть до досягнення цiлi, але сама мета поставлена погано» [1, 1331Ь (2530)]. Так, наприклад, мета, яку постулюють майже всi щеолопчш доктрини, вельми благородна: благополуччя вмх i кожного. Але спiльнiсть цшей лiбе-ралiзму i соцiалiзму зовмм не означае спiльностi засобiв 1хнього досягнення. Засоби, на жаль, достатньо часто виявлялись альтернативними.
На думку Г. Самуеля, прерогатива фiлософil полiтики - встановлювати цiлi, яких необх1дно прагнути, а прерогатива само1 полiтики полягае у роз-робленнi засобiв для досягнення цих цшей [8, с. 81]. Причому мета i засоби не завжди зб^аються. Вiдповiдно встановления кшцевих цiлей означае перетворения певно! ^де! на об'ект фiлософських дискусш. Фiлософiя - могутня
зброя аргументаци, що забезпечуе поглиблене розумiння рiзноманiтних сус-пiльно-полiтичних феномешв. Утiм, пiдривна робота людського розуму може зайти занадто далеко: пошук глибин, скрупульозний аналiз основ можуть призвести до 1хнього руйнування. Ф. Бенетон з цього приводу вiдмiчав: «1) ф^ лософiя, будучи доведеною до кшця, пщривае погляди та умовносп, що лежать в основi всяко! держави; 2) вона залишаеться завжди чужою для бшь-шостi i, вiдповiдно, в державi ïï не дуже люблять i не можуть любити бiльше, коли вона виявляе свою руйнiвну силу» [2, с. 35]. Тому позицiя фшософа мае бути вельми виваженою. Для блага держави, вважав Ф. Бенетон, фшософ мусить роздавати своï поради з обережнiстю та обачливютю, «вiн поважае марновiрства там, де вони обер^ають державу, стараючись у мiру можливого розширити меж розуму» [2, с. 36]. Звщси висновок: спрямовування рацю-нальних розмiрковувань на критику засадничих принципiв суспiльного буття (рацiоналiзацiя кiнцевих цiлей) здатне призвести до руйнацп суспiльного устрою.
По-четверте, цттсна детермтащя вибору. При аналiзi емпрично! шфор-мацiï' слщ якомога детальнше видiлити та описати групу чинниюв, що справ-лятимуть вплив на переб^ конкретного полiтичного процесу. Необхщно виявити вагомiсть кожного з чинниюв. Найбiльш вагомий чинник фактично виступае в ролi певно! кiнцевоï цМ (цiннiсного судження). Тобто, виявлення «сили» кожного з чинниюв передбачае застосування процедури рацiоналiза-цiï щодо кiнцевоï цiлi. Якщо кiнцева цiль (цшшсне судження) пiддаеться процедурi рацiоналiзацiï', то виявлений чинник не вважатиметься релевантним. Слiд розумiти, що цiннiснi судження справляють домiнантний вплив на вибiр звичайних цiлей та засобiв для досягнення цих цшей. Бiльшiсть людей бере сво1 оцiнки iз того сощального середовища, в якому пройшла ïхня соцiалiза-цiя. Оцiнюючий суб'ект проводить ранжування цiнностей, впорядковуючи 1х на власнiй шкалi переваг. Результатом визначення цiнностi виступае конкрет-ний вибiр. Виявляючи змiст цiннiсних суджень, ми маемо звертатися до виявлення способу, за допомогою якого iндивiди обирають кiнцевi цiлi в реальному житл, тобто ще1, що породжують цiннiснi судження.
Висновки. У межах лiберальноï теорiï розроблена методолопчна база, за допомогою яко1 можна експлiкувати процеси полiтичноï' реальносп. Окрес-лено контури методологiï', яку означено як лiберативну, з огляду на те, що ïï основою виступають базовi iдеï лiберального дискурсу. Як методолоочш передумови видiлено низку базових (початкових) понять лiберативноï методологи: iндивiд, вибiр, цiлi, засоби. Проведено експлтащю базових понять лiберативноï методологiï. У цiлому лiберативна методоло^ здатна набути вагомого значення при осмисленш рiзноманiтних явищ полiтичноï реальности зокрема ïï емпiричного рiвня (сфера полiтичного аналiзу та прогнозування, полiтичного менеджменту та маркетингу, полггичних технологiй тощо).
Л1ТЕРАТУРА
1. Аристотель. Политика [Текст] / Аристотель // Сочинения : в 4 т. - М. : Мысль, 1983. - Т. 4. - 830 с. - С. 375-644.
2. Бенетон, Ф. Введение в политическую науку [Текст] / Филипп Бенетон ; пер. с франц. М. М. Федоровой. - М. : Весь мир, 2002. - 368 с.
3. Крауз-Мозер, Б. Теории политики. Методологические принципы [Текст] / Барбара Крауз-Мозер ; пер. с польск. И. А. Руденок. - Х. : Гуманитарный Центр, 2008. -256 с.
4. Мелешкина, Е. Ю. Методологические подходы к анализу политических процессов [Текст] / Е. Ю. Мелешкина, О. А. Толпыгина // Политический процесс: основные аспекты и способы анализа : сб. учеб. матер. / под ред. Е. Ю. Мелешкиной. - М. : Изд. Дом «ИНФРА-М», Весь Мир, 2001. - 304 с. - (Высшее образование). - С. 20-47.
5. Мизес, Л. фон. Теория и история. Интерпретация социально-экономической реальности [Текст] / Людвиг фон Мизес ; пер. с англ. А. Г. Грязновой. - М. : ЮНИ-ТИ-ДАНА, 2001. - 295 с.
6. Олейнов, А. Г. Политический процесс сквозь призму экономической науки: комплексный подход [Текст] / А. Г. Олейнов // Полис. - 2009. - № 4. - С. 53-71.
7. Руджеро, Г. де. Что такое либерализм [Текст] / Гвидо де Руджеро ; пер. с англ. И. И. Мюрберг // О свободе. Антология мировой либеральной мысли (I половина XX века). - М. : Прогресс-Традиция, 2000. - 696 с. - С. 220-294.
8. Самуэль, Г. Либерализм [Текст] / Герберт Самуэль; пер. с англ. М. А. Абрамова // О свободе. Антология мировой либеральной мысли (I половина XX века). - М. : Прогресс-Традиция, 2000. - 696 с. - С. 79-82.
9. Тулмин, Ст. Человеческое понимание [Текст] / Стивен Тулмин ; пер. с англ. З. В. Ка-гановой. - М. : Прогресс, 1984. - 328 с.
10. Хайек, Ф. А. фон. Познание, конкуренция и свобода : антология сочинений [Текст] / Фридрих Август фон Хайек ; пер. с англ., сост. и предисл. С. Мальцевой. - СПб. : Пневма, 1999. - 288 с.
КОНСТИТУИРОВАНИЕ ЛИБЕРАТИВНОЙ МЕТОДОЛОГИИ: ПОЛИТОЛОГИЧЕСКИЙ КОНТЕКСТ
Куц Г. М.
Конституирование либеративной методологии, основой которой выступают базовые идеи либерального дискурса, очерчивает новое поле понимания в общественно-политических науках в целом. В качестве методологических предпосылок выделено ряд базовых понятий: индивид, выбор, цели, средства. Либеративная методология способна приобрести важное значение при осмыслении различных явлений политической реальности, в частности ее эмпирического уровня (сферы политического анализа и прогнозирования, политического менеджмента и маркетинга, политических технологий и т. д.).
Ключевые слова: либерализм, методология, методологический индивидуализм.
LIBERALIZED METHODOLOGY STATEMENT: POLITICAL
CONTEXT
Kuts G. M.
Liberalized methodology statement, the basis of which is made up of liberal discourse basic ideas, outlines a new field of understanding in the social and political sciences in general. As a methodological prerequisites a number of basic concepts have been identified: an individual, a choice, goals, means. Liberalized methodology is able to gain the important meaning in comprehension of the various phenomena of political reality, in particular, its empirical level (the sphere of political analysis and forecasting, political management and marketing, political technologies, etc.).
Key words: liberalism, methodology, methodological individualism.
УДК 321.01:342.5
Я. Б. Турчин, кандидат политичних наук, доцент
О. ЕЙХЕЛЬМАН ПРО НОРМАТИВНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ I СВОБОД ЛЮДИНИ В ДЕРЖАВ1
Розглянуто iдеi щодо нормативного забезпечення прав i свобод людини в держа-вi, запропоноваш О. Ейхельманом — вiдомим вШчизняним правником та iдеологом нащонально-визвольного руху початку ХХ ст. Вивчено його тдходи щодо змiсту i типологИ правових норм, нормотворчих суб 'ектiв права та принцитв вiдносин мiж державною та громадянами. Доведено, що О. Ейхельман дотримувався правового принципу рiвностi норм закону для вЫх i рiвностi уах перед законом.
Ключовi слова: О. Ейхельман, нормативне забезпечення, права i свободы людини, держава.
Актуальтсть проблеми. На сучасному еташ розбудови УкраТни як суверенно!, демократично! держави особливого значения набувае Гг нормативна система. З одного боку, вона характеризуемся рисами колишнього сусшль-ного ладу i нацюнальними украТнськими традищями, а з другого - формуеть-ся i розвиваеться нова нормотворча система демократичного типу на основi прогресивного свгтового досвщу. Очевидно, що побудова i функцюнування полгшчних шститупв, д1яльшсть полгтичних акторiв та процесуальт аспек-ти полпичного життя регулюються за допомогою складно! системи сустльних норм. Рiзновидом останшх е правовi норми - важливi регулятори политичного життя, у тому чи^ сучасно! УкраТни, II конституцшного оформлення, забезпечення прав i свобод людини.
© Турчин Я. Б., 2011 139
