CC BY
35
Володимир РАТН1КОВ
РАЦЮНАЛЬШСТЬ ЯК ПР1ОРИТЕТНА 1ДЕЯ У ВУЗ1ВСЬКОМУ КУРС1 ФШОСОФИ
У статтi обговорюеться проблема викладу вуз^вськ^о^о курсу фшософи. Видляються два основних тдходи до викладу фыософи у вузi — «кторико-фшософський» i «проблемний». Аналiзуються свiдчення на користь кожного з них. З огляду на профль техшчних вузiв, перевага вiддаеться «проблемному» способу викладу фыософи. При цьому курс будуеться таким чином, що: ва теми курсу концентруються навколо трьох основних проблем — проблеми буття, проблеми людини й проблеми сустльства; весь виклад «пронизуе» iдея рацiональностi. Показано прюритеттсть ще1 (деХ у викладант фшософи. Докладно розглядаються рiзнi контексти футцонування поняття ращональностХ
У спiвтовариствi викладачiв фшософи дискуси з приводу способiв викладання ще! дисциплши не вщухають. Дехто вважае, що краще викладати фшософт в юторичному плаш як юторго фшософських щей i напрямiв, а фшософсьы проблеми розглядати в рамках пе! чи шшо! школи. 1нш^ навпаки, дотримуються думки, що юторико-фшософський матерiал треба звести до мшмуму, а розглядати слiд найбшьш значимi фiлософськi проблеми, демонструючи при цьому як виршальну роль фшософи в осмисленнi i розв'язаннi вщповщно! проблеми, так i зразки власне фшо-софського дискурсу.
Автор мiркуе, що у техшчних вузах, а також на природничо-наукових факультетах друга з наведених стратегш викладу (хоча й з деякими застере-женнями, про яы йтиметься далi) е бiльш доречною. У цьому переконуе i власний досвщ викладання фшософи у вищий школi [1], i досвiд колег. В юторико-фшософському ж дусi курс доцшьшше викладати на гуманiтарних факультетах.
Далi ми будемо говорити про другий споаб викладання фшософи, головним чином у контекст ще! рацiональностi, видшяючи при цьому найбiльш важливi i значимi фiлософськi проблеми — проблему буття, проблему людини i проблему суспшьства.
Щ три фундаментальнi проблеми шщгоють iншi фiлософськi проблеми, послщовнють розгляду яких i утворить загальний тематичний план курсу
фшософп. Передбачаеться, що такий спосiб побудови курсу дасть змогу з бшьшим усшхом реалiзувати також i профiль вузу, показати методолопчну функцiю фшософп, зв'язок фшософп з наукою.
До того ж, такий споаб викладання фшософп уявляеться бiльш доцiльним також i тому, що дае змогу краще оцiнити рiвень освоення курсу студентами. Тому що виклад фшософп в юторико-фшософському ключi почасти зайвим чином «розмивае» вимогливiсть (внаслiдок реальних труднощiв освоення студентами складних фiлософських текст!в), а тому потерпае як1сть навчання.
У цьому плаш слiд зазначити вплив (переважно негативний) постмодершзму на фiлософську освiту; такий, що, зокрема, сприяв зростанню загалу прихильниыв iсторико-фiлософського способу викладання фшософп' (не в останню чергу як антитеза каношзацп колишнiх способiв викладання дiалектичного й iсторичного матерiалiзму). Вплив цей зовам не однозначно продуктивний, тому що культивуе надмiрну «розмитють» понять, релятивiзм i суб'ективiзм, що в остаточному пiдсумку може сприяти поверховост i дилетантизму при освоенш тих знань, що вимагають неабияких iнтелектуальних зусиль.
У цьому плаш може виникнути таке питання: якою мiрою постмодер-нiстська вщмова вщ класично! гносеолопчно! суб'ект-об'ектно! моделi i вщ традицiйного (кореспондентського) трактування iстини (або взагалi вщмова — у радикальних постмодернiстiв — вщ використання iстини у ролi евристично! фшософсько! категорп) е деструктивною для викладання фшософп?
Критичне ставлення до постмодершзму ^ його почасти деструктивного впливу в галузi освiти) веде до ново! хвилi посилення штересу до ще! рацiональностi у, так би мовити, «розсудливих» фiлософiв i викладачiв фшо-софських дисциплiн.
Актуаизащя iнтересу до ще! рацiональностi обумовлена не самим лише критичним ставленням до постмодершзму. У цьому зв'язку тдкреслимо особливу важливють проведення ще! рацюнальносп у викладаннi фшософп протягом усього курсу — в онтологп, у теорп пiзнання, у сощальнш фшософп, i проведення ще! ще! крiзь призму трьох згаданих вище фундаментальних фiлософських проблем. Розглянемо тут щею рацюналь-ностi докладнiше.
Насамперед зазначимо, що тематичний i значенневий спектр рацюналь-ностi виявляеться досить широким [2]. У цьому спектрi припустимо видшяти рiзнi аспекты (онтолопчний, епiстемологiчний, аксiологiчний) рацiональностi, п типы (фшософська рацiональнiсть, наукова рацюналь-шсть, соцiальна рацiональнiсть), контексты розгляду рацюнальносп (епiстемологiчний, онтологiчний, технологiчний, соцiокультурний тощо), тдходы (субстанцiальний, нормативно-iнструментальний, аксiологiчний тощо) при дослщженш рацiональностi.
Якщо звернутися до сучасних трактувань рацiональностi, то, як приклад, можна навести досить поширену точку зору вщомого шмецького фiлософа К. Хюбнера. «1нту!тивно, — пише вш, — з нею (з рацюнальшстю — В.Р.) пов'язаш уявлення про пiзнаваннiсть, Грунтовнють, послщовнють, яснiсть i загальнообов'язкову прийнятнiсть. Конкретш форми вираження цього
е рiзноманiтними» [3, 220]. Помiтимо в цьому зв'язку, що ще з чаав антично! математики термiн «рацюнальний» використовуеться стосовно чисел, функ-цш i подалi для вираження звичайносп, звичностi, прийнятностi (для Розуму), простоти. 1ррацюнальш ж числа вiдмiннi вщ рацiональних (тобто вiд звичайних, звичних, прийнятних для Розуму чисел, яю можна виразити звичайним дробом) тим, що виражаються нескiнченним десятковим дробом.
К. Хюбнер видiляе п'ять таких конкретних форм згаданого вище рiзно-манiття. У перших трьох ключовим поняттям виступае поняття Штер-суб'ектывностГ; це:
1) семантична штерсуб'ективнють, загальнозначимють, «яка Грунту-еться на ясност i загальнш прийнятностi понять i побудованих iз них суджень» [3, 221];
2) емшрична iнтерсуб'ективнiсть, що полягае, зокрема, у загально-обов'язковосп фактiв, прийнятих як емпiричне обГрунтування суджень;
3) логiчна iнтерсуб'ективнiсть, вщповщно до яко! «рацiонально об-Грунтованими вважаються такi висловлення, що е результатом лопчного висновку» [3, 221].
Решта — двi форми, що апелюють головним чином до дiяльностi та и особливостей; це:
4) операцюнальнють, що вiдображае певний споаб дiяльностi. На так1й операцiональностi, технолопчносп Грунтуеться переважна частина вироб-ничо! дiяльностi;
5) нормативнiсть, що також розглядаеться як рацюнальне обГрунтування дiяльностi. «Хоча норма, — пише К. Хюбнер, — i е одночасно керiвництвом до дп i в операцiональному смислi часто не вiдрiзняеться вiд останнього, але проте зi словом «норма» звичайно зв'язаш певнi цiннiснi орiентацii» [3, 221—222].
Як об'ект рацюнальносп, взагалi кажучи, можна розглядати як природ-ний, так i штучний об'ект «друго! природи» (К. Маркс), характеризуючи вщ-повiдним чином його будову й оргашзащю.
Рацiональнiсть як специфiчна властывкть свгту розглядаеться, наприк-лад, в онтологiчному аспекп як особливий свгтоустрш i спосiб буття свiту, а також може розглядатися i як споаб його (свгту) освоення — йтиметься про шзнавальну (епiстемологiчний контекст) чи то практичну д1яльтсть (техно-лопчний контекст). Говорячи про нос1я властывостi «рацiональнiсть», в даний час найчастше мають на увазi людыну та и дiяльнiсть, хоча ще зустрiча-еться надмiрна онтологiзацiя ще! властивостi, коли нею безпосередньо надшяеться свiт та його органiзацiя. В останньому випадку — недалеко до обожнювання гармони свгту, його розумного устрою.
Розглядаючи рацюнальнють у дiяльнiсному аспект!, доведеться включи-ти в обговорення цль дiяльностi, П засобы i вiдповiднiсть результату поставлено! цш. I тодi рацiональною (тобто задовольняючою такому критерiевi) буде вважатися така дiяльнiсть, за яко! результат адекватний поставленш цiлi. Взагалi рацюнальнють як особливий системний феномен — це i е система ознак свгту (або об'екта), i система особливих норм дiяльностi з його освоення.
Обговорюючи загальш питання рацiональностi, часто апелюють до традицш науково-теоретично! дiяльностi, прагнення виразити невщоме, приховане i складне через вщоме, спостережене i просте. У цьому «здоровому глузда» (повсякденному досвiдi), як багато хто думае, усе-таки бiльше Ratio, нiж iррацiонального.
В епоху античностi «рацюнальшсть» можна сшввщнести з такими поняттями, як «Логос» i «нус»; у Середш вiки — це логiчна послщовнють i своерiдна обГрунтовашсть (наприклад, у вщповщних прийомах доказiв буття Бога) схоластичного мислення. Ще бiльшою мiрою це поняття наповняеться новим змютом за Нового часу: рацiональностi надаеться нормативний статус; розрiзняються онтологiчнi i гносеологiчнi 11 аспекти; поступово, у мiру змiцнення «суверештету» наукового знання, формуеться idem рацюнальносп.
Досить тривалий час у концепцiях рацiональностi переважало поло-ження (що затвердилося ще з епохи Просвiтництва) про всесилля Розуму i незмiннiсть його закошв i принципiв. Вiдомий сучасний фшософ науки С. Тулмiн цю особливють виразив так: незмiннiсть Ratio пануе над незмшною Природою вiдповiдно до незмшних принципiв [4, 36].
Насправдi ж «рацюнальшсть» поняття iсторичне; за ретельшшого роз-гляду можна знайти, що воно еволюцюнувало досить тривалий час, напов-няючи все новим змютом [5]. Його загальний семантичний «стрижень», своерiдний iнварiант змiсту, це вираження особливого бачення свггу, вщмшне вiд стихи, хаотичностi почуттевого бачення. В понятп «свiт» тут маеться на увазi системна цiлiснiсть, як об'ективний (матерiальний, природний свiт), так i свiт духовний, зокрема свп людсько! дiяльностi.
Слiд також зазначити, що з рацюнальшстю асоцiюеться й особливий спо^б критичного мислення — мислення, що враховуе свою предметну визначенють, значення i змiст мислимого, а також в iдеалi сво1 можливi межi. А це те ж саме, що фшософська рефлекая, стиль фiлософування взагалi. Дiйсно, зв'язуючи смислове поле поняття рацiональностi з теоретичною дiяльнiстю, цiлком доречно розглядати це поняття як характеристику стилю мислення. Норми рацюнальност — це визначеш вимоги до стилю мислення, нацшеного на досягнення визначеного (саме такого, а не шшого) результату. Стиль мислення тодi — це переважно прояв визначено! норми рацюнальносп, що, взагалi, е юторичним. Наприклад, iдеал класично! рацiональностi фiзичного мислення це «модельнiсть» (або навгть наочнiсть) образiв фiзичного об'екта. Тепер же, в епоху домшування методолопчних засобiв некласично! фiзики, iнша ситуащя: використовуються моделi принципово шшо! природи, породжеш фундаментальними теорiями, що супроводжуеться досить витонченими, екзотичними абстракцiями [6]; при цьому вщбуваеться все бшьший вiдхiд вiд традицiйних концепцiй спостере-ження i наочностi в процес теоретизування. 1ншими словами, у сучасних умовах фiзико-теоретичного пiзнання припустимо говорити навгть про формування ново! рацюнальносп, некласичних 11 iдеалiв. «Сучасний стиль ф!зичного мислення, вiдзначае в цьому зв'язку В. С. Стьошн, здаеться як прояв шшого, некласичного типу рацюнальносп, що характеризуеться
особлывым вiдношенням мыслення до обекта i до самого себе. Тут мислення вщтворюе об'ект як включений у людську дiяльнiсть i будуе образи об'екта, сшввщносячи !х з уявленнями про юторично сформованi засоби його освоення» [7, 66].
Не слщ, однак, рацiональнiсть змiшувати з рацюнаизмом. «Рацюналь-нiсть» — це, скорше, предикат, властивiсть (нiж рiч), хоча i предикат досить загального характеру, у той час як «рацiоналiзм» найчастше позначае фiлософську течiю (концепщю), вiдповiдно до яко! джерелом знань е не емшричний досвiд, а розум i iнтелектуальна шту!щя. 1ншими словами, для iснування знання, вщповщно до рацiоналiзму, не потрiбно емшричного обГрунтування, пiдтвердження емпiричними фактами; тобто рацiоналiзм тут протилежний емпiризмовi.
Тим самим рацюнальнють — це особливий спо^б бачення свгту, специфiчний споаб його освоення з прiоритетом рефлексуючого, «контро-лiвного» розуму, на противагу всьому iррацiональному (мiстицi, «позамеж-ностЬ, трансцендентностi тощо) i стихи почутпв, iхньоi нез'ясовностi, зокрема i унаслщок свое! релятивностi i суб'ективностi. Тут маеться на ува-зi «перевага понять над почуттевими образами, умоглядiв над враженнями i думками, дедукцп над iндукцiею, рефлексп над повсякденною свiдомiстю» [8, 51]. 1ншими словами, рацюнальнють асощюеться з гармонiйнiстю, домiрнiстю, порядком, простотою «схоплювання» думкою, умоглядом, розумшням. Iррацiональнiсть же асоцiюеться найчастiше з дисгармошею, хаосом, складнiстю, неможливiстю збагнення думкою, розумом чого-небудь.
Серед численних трактувань рацюнальност iснуе i таке трактування, у якому видiляються три юторичш и моделi [9].
Перша (л називають класычною) сформувалася в епоху Нового часу. У цш моделi виражена головна особливiсть рацюнальносп цього перiоду — всесилля Розуму i незмiннiсть його законiв i принципiв. У цьому зв'язку доречно нагадати твердження вщомого фiлософа, згадуваного рашше, С. Тулмiна про панування незмшного Розуму над незмiнною Природою вщповщно до незмшних принципiв.
Друга, методологiчна модель рацюнальносп основну увагу придшяе науковш рацiональностi в ру^ (актуальна на початку ХХ ст.) проблем демаркацп фiлософli i науки. Як вщомо, тут велике значення мають роботи К. Поппера.
Третя, сощально-культурна модель рацюнальносп, формуеться тимчасо-во в другш половинi Х1Х ст. на основi узагальнення нових етнографiчних дослщжень i робiт М. Вебера. Зокрема, етнографiчнi дослiдження показали, що так зваш примiтивнi культури володiють сво!ми власними зразками i стандартами цшсност! й органiзованостi.
Згiдно з М. Вебером, варто розрiзняти принаймнi два типи рацюналь-ностi — цшнюну i цiльову. Перша головним чином зв'язана з традищями i перевагами захщно! культури, у той час як друга акцентуе увага на дiяльнiс-ному аспектi рацiональностi. У цьому плаш дiяльнiсть вважаеться рацю-нальною, якщо вона адекватна поставленш цiлi.
Говорячи про причини введення у викладання фшософп прюритетними саме ще! рацiональностi, зробимо ще два зауваження.
По-перше, вже в самш фшософи iсторично ця щея прiоритетна. Ще з епохи становлення фшософп' iдея рацiональностi завойовуе визнання. Фiлософiя поступово витiсняла мiф зi свiтоглядних прiоритетiв за допомогою його ^фу) рацiоналiзацli. При цьому все частше свiт стали пояснювати, виходячи з нього самого, а не приписувати невластив! йому властивосп i зв'язки.
По-друге, питання про специфшу стилю мислення. Стиль фшософуван-ня, фшософсько! рефлексп переважно орiентованi на прiоритет розуму, а не почутпв, або чогось позамежного, що не можна осягти природними людсь-кими зд16ностями. Пiдкреслимо, що мова йде саме про прюритет, тому що фшософська рефлекая i способи репрезентаций опису реальностi у фшософп таи, що дозволяють, проте, помщати у свое предметне поле обгово-рення i мiркування (причому на р1зних р1внях) як трансцендентне, так i штущш, м1стику тощо, нерiдко виводячи ц1 поняття як базовi для фор-мування оригшальних ф1лософських концепцiй.
Пiдбиваючи деякий пщсумок попереднього розгляду, вид1лимо щонай-менше чотири осо6ливост1 рацiональностi, найбiльш характерш в розгля-нутому контекстi.
1. Системнють викладу матерiалу. Говорячи про системнють, ми звичай-но маемо на увазi упорядковану сукупн1сть елементав, що утворить визначе-ну цшснють. У викладаннi фшософп усп1хом буде вважатися те, наскшьки така рiзноманiтна й у загальному неоднорiдна дисциплша, якою е ф1лософ1я (тим бшьше, якщо вона викладаеться в юторико-фшософському ключ1), може бути представлена у вигляд1 системи, чи як системно створено! i одше! з найважливших фундаментальних ф1лософських проблем — проблеми буття. При !! розгляд1 не уникнути класифшацп вид1в буття, серед яких особлива увага придшяеться буттю людини i буттю суспiльства. Останш становлять дв1 !нших фундаментальних проблеми. Разом ¡з загальною проблемою буття вони i становлять системне цше курсу ф1лософГ!.
2. Ефективному освоенню матерiалу i кращому його засвоенню (особливо в природньонаукового техшчно орiентованого студентства) сприяе логiчна по^довтсть викладу. Це — вщомий дидактичний принцип, i в1н ц1лком усшшно «спрацьовуе» за ф1лософським принципом: «вщ загаль-ного — до часткового». Ось чому автор дотримуеться «проблемного» шляху викладу курсу фшософи вщ найзагальшшо! проблеми буття до проблеми людини i далi — до проблеми суспiльства. Кожна наступна проблема «випливае» ¡з попередньо!, лог1чно ^ зм1стовно) пов'язана з нею, хоча, однак, i мае свою в1дносну самостiйнiсть.
3. З лог1чною послщовшстю т1сно зв'язана вимога обtрунтованостi викладу матерiалу, що також виступае як найважливший компонент рацiональностi. Узагалi проблема основ, як вщомо, е глибокою фшософ-ською проблемою, i досвщ спроб !! вирiшення як у самш фшософп, так i в деяких природничих науках, переконуе в корисносп його використання, при викшд! курсу ф1лософГ!. Переконливiсть, надiйнiсть обГрунтуванню
деякого твердження додае належна аргументацiя, наприклад, у виглядi пiдкрiплювальних фактiв, або шших надiйних тверджень, достатньо пщтверджених науковими даними i практикою.
4. Говорячи про меж можливостей (або можливих обмежень), не слiд надавати термiнам «межа» i «обмеження» негативний змют, вважаючи такi меж1 й обмеження якимось недолжом, дефектом фшософи. Тому що в не!, як вщомо, iншi задачi й iншi орiентацli, нiж у логiцi математик, з одного боку, або у фактуальних науках — з шшого. Щодо фшософи вiдзначимо ту обставину, що вона, з одного боку, не «зобов'язана» прагнути до формально-лопчно! строгостi (аксиоматизаци i формалiзацli) сво!х побудов, а з iншого боку — не «зобов'язана» дотримуватися вимоги верифжаци (або емшрич-ного обГрунтовання) сво!х концепцiй.
Звiдси i критери рацiональностi у фiлософi! — не таы, як у логiцi i математицi, з одного боку, i у фактуальних науках — з шшого. Однак сама щея рацюнальност — як специфiчноi фiлософсько! рацюнальносп — залишаеться досить важливою складовою фшософи, утiм, незважаючи на наявнють (а iнодi i серйозний вплив) iррацiоналiстичних концепцiй. А у викладанш фiлософi! (тим бiльше для природничонаукових i технiчних спецiальностей) ця щея, як намагався переконати читача автор, е прюритет-ною, i досить бажано проводити через не! весь курс.
Таким чином, рацюнальнють як одна з центральних щей курсу фшософи мютить таю фундаментальш характеристики й установки, як: 1) системнють викладу матерiалу i його освоення; 2) лопчнють, послiдовнiсть викладу й осмислення; 3) обГрунтованють суджень i аргументованiсть мiркувань; 4) критичнiсть мислення, умшня оцiнити границi можливого.
1. Одним з результата цього досвщу може служити навчальний посiбник автора, що вийшов недавно, схвалений Мшвузом Укра'ши: Ратнiков В.С. Фiлософiя: стислий конспект лекцiй з тестами, завданнями до самостшно! роботи та словником основних понять i термiнiв. — Вшниця: Унiверсам, 2002.
2. Тема рацюнальносп як i ранiше актуальна у фшософських i методологiчних дослщ-женнях. З публiкацiй останнiх рошв вщзначимо наступнi: Рациональность на перепутье. — М.: РОССМЭН, 1999. — Кн 1, 2; Степин В. С. Саморазвивающиеся системы и постнеклассическая рациональность // Вопросы философии. — 2003. — №8.; Новые информационные технологии и судьбы рациональности в современной культуре (Материалы «Круглого стола») // Вопросы философии. — 2003. — № 12; Савельзон О. Свобода выбора и процедурная рациональность // Общественные науки и современность. — 2005. — № 1. Див. також журнал, який видаеться у Вшнищ: Sententiae: науковi пращ Спшки дослщнишв модерно! фшософи (Паскалiвського товариства) — 2004. — Спецвипуск № 1 «Феномен рацюнальностЬ. Цей спецвипуск цшком присвячений темi рацюнальносп i мiстить докладну бiблiографiю по данiй проблематицi.
3. Хюбнер К. Истина мифа. — М.: Республика, 1996. — С. 220—222.
4. Тулмин Ст. Человеческое понимание. — М.: Прогресс, 1984. — С. 36.
5. Исторические типы рациональности. — М.: ИФ РАН, 1995. — Т. 1, 2.
6. Ратников В.С. Физико-теоретическое моделирование: основания, развитие, рациональность. — К.: Наукова думка, 1995. — Розд. I.
7. Степин В.С. Структура теоретического знания и историко-научные реконструкции // Методологические проблемы историко-научных исследований. — М.: Наука, 1982. — С. 66.
8. Новиков А. А. Рациональность в ее истоках и утратах // Вопросы философии. — 1995. — № 5. — С. 51.
9. Касавин И. Т., Сокулер З. А. Рациональность в познании и практике. — М.: Наука, 1989. — 192 с.
В. Ратников. Рациональность как приоритетная идея в вузовском курсе философии
В статье обсуждается проблема изложения вузовского курса философии. Выделяются два основных подхода к изложению философии в вузе — «историко-философский» и «проблемный». Анализируются доводы в пользу каждого из их. Учитывая профиль технических вузов, предпочтение отдается «проблемному» способу изложения философии. При этом курс строится таким образом, что: 1) все темы курса концентрируются вокруг трех основных проблем — проблемы бытия, проблемы человека и проблемы общества; 2) все изложенное «пронизывает» идея рациональности. Показана приоритетность этой идеи в преподавании философии. Подробно рассматриваются различные контексты функционирования понятия рациональности.
V. Ratnikov. Rationality as a Priority Idea in the Course of Philosophy in the Higher Education School
The problem dealt with the presentation of the course of Philosophy in the Higher Education School is discussed in the article. There are two main ways of this course presentation - «historical and philosophical» and «problematic». The reasons for the benefit of each are analyzed. Taking into consideration the type of a higher technical school, the preference is given to the «problematic» way of presentation. The following structure of the course is suggested: 1) all themes are concentrated on three main problems — problems of being, problems of a human being and problems of society; 2) the whole presentation is «pierced» by the idea of rationality. The priority of this idea in teaching Philosophy is emphasized. Different contexts of functioning of the notion of rationality are examined in detail.
