CC BY
61ПРИНЦИПИ ФАРМАКОЛОГІЧНОЇ ІМУНОКОРЕГУЮЧОЇ ТЕРАПІЇ У СУЧАСНІЙ СПОРТИВНІЙ
МЕДИЦИНІ
Футорний С.М.
Національний університет фізичного виховання і спорту У країни
Анотація. У загальнено дані сучасної наукової літератури щодо особливостей фармакологічної імунокорекції факторів неспецифічного захисту та імунологічної реактивності при високих спортивних навантаженнях. У сучасному спорті арсенал захисту висококваліфікованих спортсменів від наростаючих психофізичних навантажень та імунних порушень повинен складати профілактичні заходи зриву адаптації при спортивній діяльності, комплекс фармакологічних препаратів. Такий підхід забезпечить збереження здоров'я спортсменам і багато в чому попередить виникнення імунозалежних захворювань в майбутньому Ключові слова: фармакологія, імунітет, імунодефіцит, імунокорекція адаптогени.
Аннотация. Футорный С.М. Принципы фармакологической иммунорегулирующей терапии в современной спортивной медицине. Обобщены данные современной научной литературы об особенностях фармакологической иммунокоррекции факторов неспецифической защиты и иммунологическойреактивности при высоких спортивных загрузках. В современном спорте арсенал защиты высококвалифицированных спортсменов от нарастающих психофизических нагрузок и иммунных нарушений должен содержать профилактические мероприятия срыва адаптации при спортивной деятельности, комплекс фармакологических препаратов. Такой подход обеспечит сохранение здоровья спортсменам и во многом предупредит возникновение иммунозависимых заболеваний в будущем
Ключевые слова: фармакология, иммунитет, иммунодефицит, лимфоциты, иммунокоррекция адаптогены Annotation. Futornyi S.M. Principles of pharmacological therapy regulating immunodefence in state-of-the-art sports medicine. Information of modern scientific literature is generalized about features pharmacological, immunocorrection factors of heterospecific defence and immunological reactivity at intensive physical loadings. The arsenal of protection of competent sportsmen from building up psychophysical loads and immune breaking should keep preventive provisions of break-down of acclimatization in state-of-the-art sports at sports activity, a complex of pharmacological specimens. Such approach will supply conservation of health to sportsmen and will notify originating diseases dependent on immunodefence hereafter.
Key words: pharmacology, immunity, immunodeficiency, immunocorrection, adaptogenes.
Вступ.
Фармакологія сучасної спортивної медицини - відносно новий та активно прогресуючий в останні роки напрямок клінічної та експериментальної медицини. На сьогоднішній день в основному сформовано уявлення про групу недопінгових фармакологічних препаратів, які можуть бути використані в спортивній медицині для вирішення її основних задач [З, В, б].
Сліпе експериментування з фармакологічними препаратами нерідко ініціює патологічні процеси в організмі спортсмена. Імуносупресія як індуктор патологічних процесів може бути профілактована за рахунок використання спортсменами спеціальних вуглеводних дієт і фармакологічних препаратів (адаптогенів, мікроелементів, вітамінів, пуринових і піримідинових основ тощо), які не входять до списку заборонених Фармакологічна корекція, разом з іншими заходами, може забезпечити зниження захворюваності, істотно збільшити об’єми спортивних навантажень та підвищити результати участі в змаганнях [10]. Ця обставина робить безперечною необхідність вивчення імунологічних характеристик у спортсменів високої кваліфікації та розробку фармакологічної корекції порушень їх функціонального стану.
Роботу виконано згідно плану НДР Національного університету фізичного виховання і спорту У країни Мета, завдання роботи.
Мета роботи - аналіз даних сучасної наукової літератури, що стосуються фармакологічної імунокорекції факторів неспецифічного захисту та імунологічної реактивності при високих спортивних навантаженнях. Результати дослідження.
Сьогодні імунокоригуюча терапія стала широко застосовуватися в комплексній терапії різних захворювань. Без імунофармакологічних засобів неможливо добитися істотного ефекту при імунній дисфункції та імунодефіцитах Г.О. Макарова [5] вважає, що призначення імунофармакологічних засобів повинно проводитися з урахуванням їх конкретного впливу на різні ланки імунної системи. Для цього необхідне попереднє вивчення стану імунної системи, визначення рівня й глибини її пошкодження В ході імунологічного обстеження спортсмена виявляється ступінь відхилення тих або інших показників від нормального рівня, що дозволяє обґрунтовано вибрати конкретний препарат, який має ту або дію на імунну систему, визначити його дозування та схему застосування У зв’язку з цим всі імунофармакологічні препарати, згідно ефекту їх дії на ту або іншу ланку імунної системи, можуть бути розділені на наступні основні групи [В]:
1. препарати, що впливають на клітини кісткового мозку;
2. препарати, що впливають на Т-систему імунітету;
3. препарати, що впливають на В-систему імунітету;
4. препарати, що впливають на систему фагоцитів і неспецифічну резистентність;
5. препарати, що володіють загальною стимулюючою або інгібіруючою дією на імунітет.
© Футорний С.М., 2009
Найбільш простим, економічним і доступним методом імунокорекції є використання імунотропних засобів, які мають мінімальне додаткове токсичне та антигенне навантаження на організм, не мають великої кількості протипоказань до застосування, адекватно діють при простих схемах введення та дозволяють не тільки стимулювати або пригнічувати ланки імунітету, а й нормалізувати їх роботу, відновлюючи змінені показники імунітету незалежно від спрямованості наявних змін (імуномодулюючийефект).
Кажучи про направлену імунотерапію, слід зазначити, що препаратів з абсолютною специфічністю дії не існує [1]. Через багатокомпонентність і взаємозв’язок різних елементів імунної системи будь-який високоспецифічний препарат неминуче викликав би в цій системі комплекс складних послідовних змін [4].
Застосування засобів опосередкованої імунокорекції переслідує декілька цілей [5, 8]:
1. зниження антигенного навантаження на організм при призначенні гіпоалергенних дієт;
2. лікування хронічних осередків інфекції;
3. проведення антибіотикотерапії водночас з використанням лактобіфідумбактерината методів специфічної імунотерапії (стафілококовий анатоксин, аитифагін та інші вакцинні препарати);
4. проведення специфічної десенсибилизации (специфічна імунотерапія);
5. проведення неспецифічної гіпосенсибілізації препаратами гамаглобуліну, гістоглобуліну пентоксилу
6. застосування вітамінів, адаптогенів, мікроелементів та інших препаратів, що збільшують загальні адаптаційні можливості організму спортсмена.
До препаратів, які роблять опосередковану імунокоригуючудію на імунну систему, відноситься велика група біогенних стимуляторів і адаптогенів [5, 6, 8]. До даної групи входять речовини, здатні підвищувати загальну опірність організму при фізичних та емоційних навантаженнях, опромінюванні, дії високих і низьких температур, інфекційних та інших захворюваннях. Вони являються продуктами рослинного або тваринного походження Ці препарати можуть використовуватисядля корекції імунних дисфункцій навіть без попередньої оцінки імунного статусу організму і виявлення точних порушень в системі імунітету
До рослинних адаптогенів відносяться: екстракти левзеї, родіоли, елеутерококу; настоянки заманихи, аралії (сапарал), лимоннику китайського, кореня женьшеню. Ці препарати стимулюють обмін речовин, підсилюють реактивність організму до дії несприятливих чинників, володіють антитоксичною дією та радіорезистентним ефектом. Важливою властивістю речовин, які мають адаптогенну дію, є їх позитивний біологічний ефект, що наступає незалежно від спрямованості попередніх зрушень.
З адаптогенів тваринного походження слід зазначити пантокрин - рідкий 50% спиртний екстракт з неокостенілих рогів (пантов) оленя, ізюбра або плямистого оленя, який виявляє ефекти, подібні до рослинних адаптогенів.
Прикладами біологічно активних речовин можуть служити також: лінетол - препарат з льняного масла; апілак та апілактоза - препарати маткового молочка - секрету глоткових залоз бджіл; прополіс - бджолиний клей; політабс, цернілтон - препарати з пилку рослин тощо. Ці речовини містять амінокислоти, ензими, коферменти, вітаміни й мікроелементи. Вони стимулюють лейкопоез, фагоцитоз, антитілоутворення збільшують активність комплементу, пропердину, мають бактерицидну та бактеріостатичну дію [2].
Більшість вітамінів у вигляді кофакторів входять до складу ферментних систем, які беруть участь у всіх видах обміну речовин. Відносна вітамінна недостатність вельми негативно позначається на функціонуванні імунної системи спортсмена, знижує його стійкість до інфекцій, сприяє розвитку алергічних захворювань [12,
7].
З групи жиророзчинних вітамінів найбільш активні при імунокорекції вітаміни А та Е.
Вітамін А (ретинол) нормалізує диференціювання клітин, змінює експресію генів, гальмує проліферацію клітин і регулює темп синтезу ДНК.
Вітамін Е (токоферола ацетат) - активний антиоксидант. Вітамін Е пригнічує реакції утворення радикалів, стимулює синтез гема, покращує дихання тканин, активує синтез білка, зокрема імуноглобулінівта інших ефекторів вродженого імунітету
З групи водорозчинних вітамінів найбільш переважні для імунокорекції вітамін С та вітаміни групи В.
Вітамін С (аскорбінова кислота) - сильний відновник, антиоксидант. Аскорбінова кислота бере участь у вуглеводномуобміні, покращує згортання крові й сприяє регенерації. Потреба у вітаміні С різко зростає при вірусних і бактерійних інфекціях, при психоемоційних навантаженнях і стресах. У нейтрофілах і макрофагах при інфекційних захворюваннях його вміст падає та відновлюється лише при одужанні
Вітаміни групи В безпосередньо впливають на клітинні чинники неспецифічного захисту та вроджений імунітет.
Імунотропні ефекти вітаміну в більшій мірі залежать від початкової забезпеченості ним організму. Для спеціальної дії на імунітет (при нормальній забезпеченості організму) найбільш обґрунтовано застосування вітамінів А, Е, С, В12 переважно як імуностимуляторівта вітаміну D як стимулятора фагоцитозу і супресора Т- і В-систем імунітету
За даними літератури [1, 9, 8] досить добре вивчені питання взаємодії вітамінів один з одним, а також з макро- й мікроелементами. Все це дозволяє вважати доцільним використання для корекції екстремальних станів, у тому числі й напружених психофізичних навантажень, полівітамінних препаратів, у яких оптимально підібрані дози вітамінів поєднуються з необхідними для досягнення ефекту мінеральними елементами (калій, кальцій, магній, фосфор) та мікроелементами (залізо, мідь, цинк, кобальт; молібден, марганець, хром, селен,
йод, нікель тощо).
Сьогодні все ширше використовуютьсякомплексні препарати вітамінів, полівітамінів і мікроелементів [11, 5]. Мікроелементи є активаторами різних біохімічних процесів в клітинах, включаючи імунокомпетентні клітини. Так, кобальт бере участь в обміні нуклеїнових кислот, синтезі білка, а, отже, і в синтезі формених елементів крові. Марганець і цинк збільшують вміст вітаміну С в тканинах, а вітамін С бере участь в синтезі білка, виявляє антитоксичний протизапальний й інші ефекти. Мідь і марганець регулюють обмін вітаміну А. Молібден активує фермент ксантиоксидазу, яка бере участь в обміні пурину й піримідину, які виявляються необхідними компонентами при синтезі нуклеїнових кислот. Застосовуються також окремі препарати мікроелементів для стимуляції імунітету, наприклад, глюконат або цитрат цинку.
Г.О. Макарова [5], О.О. Дехтярьова [2] вважають, що мінеральні речовини - мікроелементи, які виконують пластичну функцію в процесах життєдіяльності організму (особливо в побудові кісткової тканини) та беруть участь в найважливіших обмінних процесах - водний-сольовому, кислотно-лужному тощо. Вони діляться на макроелементи (кальцій, фосфор, магній, натрій, калій, хлор, сіра), які містяться в їжі в достатньо великої кількості, та мікроелементи (залізо, цинк, йод, фтор, хром, мідь, марганець, молібден, селен, кремній тощо), концентрація яких невелика Багато ферментативних процесів в організмі неможливо без участі тих або інших мінеральних речовин.
Брак в їжі будь-якого з вітамінів і мінеральних речовин (особливо вітамінів А, Е та С, більшості вітамінів групи В, йоду, магнію, кальцію, калію, цинку, селену) супроводжуєтьсяявищами пригнічення імунної системи [7, 5, 2]. При цьому формується порочний круг - ослаблена імунна система не перешкоджає розвитку інфекцій, а інфекції пригнічують імунну систему, все більше ослабляючи опірність організму. Імунокорекція у цих випадках особливо важлива.
За даними Р.Д. Сейфули [8] адаптогени (поліфенольні адаптогени) - речовини різної хімічної будови як правило, рослинного походженні; поліциклічні безазотисті малотоксичні з’єднання, які мають декілька гідроксильних груп у циклічному ядрі. Поліфенольні адаптогени можуть бути розділені на три групи:
1. переважно нейротропної дії (лимонник, аралія маньчжурська родіола рожева);
2. переважна антиоксидантної дії (група речовин, що поступають в організм з рослинною їжею, - флавоноїди, катехини, аурони, таніни й їх глікозиди тощо, а також адаптогени тваринного походження - пантокрин, рантарин тощо);
3. змішаної дії (аралія маньчжурська родіола рожева, левзея, рослини сімейства брусничних).
Адаптогени першої групи оптимізують формування термінової адаптації, другої групи - довготривалої адаптації. Адаптогени змішаної дії більш універсальні по характеру своєї дії, проте поступаються адаптогенам з переважно нейротропною дією в здатності оптимізувати протікання термінової адаптації, але в порівнянні з ними володіють більш м’якшою дією.
Ряд дослідників [8, 2, 6] вказують на стимулюючий вплив препаратів елеутерококу, родіоли рожевої, женьшеню на вироблення антитіл до різних антигенів (еритроцити барана, мікробні антигени). Введення препаратів родіоли, женьшеню підсилює поглинаючу й перетравлюючу здібності фагоцитів, що корелює із захисним ефектом цих засобів при інфекційному процесі.
Імунотропні властивості рослинних адаптогенів в значній мірі залежать від початкового рівня імунологічної реактивності організму - імуностимулюючийефект найчіткіше виявляється в умовах початкової пониженої активності імунних процесів [10, 13].
Кінцевий вплив фітоадаптогенів на імунологічну реактивність визначається, швидше за все, не однотипністю їх тонізуючої дії, а хімічною відмінністю вхідних до складу рослинної сировини компонентів.
Адаптогени також виявляють стимулюючу (тонізуючу) дію на ЦНС і функції організму в цілому [8, 6]. Вони здатні підвищувати гостроту зору, слуху, інших видів чутливості, стійкість до травмуючих (больових) дій. Адаптогени також здатні робити анаболізуючий вплив. Для підвищення фізичної працездатності застосовуються комбінації адаптогенів (наприклад, комбінація екстрактів родіоли рожевої і елеутерококу, пігулок екдистену та прополісу).
Адаптогени, особливо в поєднанні один з одним, виявляють трохи виражений імуномодулюючийефект. Відмічена їх активність у підвищенні фізичної працездатності, але вони здатні викликати порушення тонкої координації рухів у висококваліфікованих спортсменів на початку прийому, при зміні дози та припиненні прийому Крім того, адаптогени можуть викликати алергічні реакції.
Імуномодулюючі засоби не тільки відновлюють, але й підвищують понижену працездатність спортсменів, тому можуть розглядатися як коригуючі препарати, особливо при виконанні навантажень високої інтенсивності.
Г.О. Макарова [5], Р.Д. Сейфула [8] вважають патогенетично обґрунтованим застосування при високих фізичних навантаженнях похідних піримідинів (метилурацил, пентоксид калія оротат, нуклеїнат натрію, сафінор), які сприяють синтезу нуклеїнових кислот, білків, зокрема імуноглобулінів, збільшують активність нейтрофілів і макрофагів, включаючи тканинні форми, стимулюють лейкопоез. Зазначені препарати являються активними антиоксидантами Механізм їх дії пов’язаний з пригніченням перекисного окислення жирних кислот та інгибуванням утворення супероксиднихрадикалів. Ці препарати підвищують стійкість мембранних структур клітини до вільних радикалів, які утворюються у процесі активації фагоцитів і нейтрофілів при лавиноподібному збільшенні утворюваних супероксиднихрадикалів.
Піримідини є структурними елементами нуклеїнових кислот. Механізм дії похідних піримидина як стимуляторів імуногенезу пов’язаний з їх впливом на обмін РНК і ДНК [4, 6]. Піримідини виявляють на
білковий обмін анаболічну та антикатаболічну дію. Це пов’язано з їх безпосереднім впливом на обмін нуклеїнових кислот: або піримідини можуть робити певний вплив на активність ферментних систем, відповідальних за синтез або розпад нуклеїнових кислот, або можуть включатися безпосередньо в нуклеїнові кислоти Не виключається й можливість опосередкованоговпливу піримідинових похідних на білковий обмін при безпосередній дії на інші види обміну (жировий та вуглеводний). Дослідження Г.О. Макарової [5, б] свідчать про те, що пентоксил, метилурацил та оксіметацил значно перевершують по своєму антикатаболичному впливу на нуклеїновий і білковий обмін такі анаболічні стероїди, як тестостеронфенілпропіонад і діанабол, і одночасно не поступаються їм по силі анаболічної дії. Крім того, піримідинові похідні вигідно відрізняються від анаболізаторів стероїдної структури відсутністю андрогенного ефекту.
Похідні піримідинів можна віднести як до групи засобів опосередкованої імуномодулюючо їдії, так і до групи власне імуномодуляторів. Це пов’язано з тим, що їх мішенню переважно являється клітини, що потребують будівельногоматеріалу для синтезу нуклеїнових кислот. Клітини імунної системи мають цю якість, і тому похідні пиримидинов - попередники нуклеїнових кислот - виявляють на них виражений ефект.
Піримідини роблять вплив на резистентність до інфекції [7, 1, б]. Підвищення резистентності до інфекції під впливом піримідинів пов’язано із стимуляцією ними фагоцитарної активності макрофагів, нейтрофілів, а також В-системи імунітету. Значення Т-системи менш виражене. Піримідини також підвищують рівень й інших чинників неспецифічного імунітету (бактерицидна активність сироватки крові, лізоцим, пропердин, комплемент).
У багатьох дослідженнях [9, 4, В, б] підкреслюється здатність похідних піримідина стимулювати вироблення антитіл, нормалізувати або підвищувати рівень нормальних антитіл і титрів антитіл, бактерицидних і протективних властивостей сироватки крові, підвищувати ефективність імунізації.
Піримідини підвищують фагоцитарну активність нейтрофілів і макрофагальної системи. Для них також характерна здатність стимулювати інші чинники неспецифічної резистентності: підвищувати бактерицидну активність сироватки, комплементу, пропердину, являються індукторами інтерферону.
Піримідини помітно впливають на процеси кровотворення - стимулюють лейко- та еритропоез. Вони сприяють регенерації тканин. Похідні піримідинів володіють антиоксидантною, протизапальною, антитоксичнощ протипухлинною радіопротекторною анаболічною та антикатаболічною активністю. Крім того, їм властиві психотропний кардіотропний та гепатопротекторнийефекти [7, В].
Найбільш значущими стосовно спортивної діяльності є антиоксидантний, анаболічний та антикатаболічний ефекти, психотропна та кардіотропна дія, а також вплив на процеси кровотворення. З антиоксидантною дією піримідинів пов’язана їх протизапальна та мембраностабілізуюча дія, а також антитоксичний ефект при отруєнні деякими токсичними речовинами [1З, В].
Оскільки піримідини, маючи властивості імуномодуляторів також стимулюють кровотворення, володіють антиоксидантною, анаболічною, антикатаболічною, кардіотонічною та гепатопротекторноюдіями, тобто патогенетично значущі для вираженої імунопротективної' дії, потрібно використовувати їх в самий напружений для спортсменів період - період передзмагальної підготовки
Висновки.
Поглиблене вивчання механізмів впливу фізичних навантажень на імунологічну реактивність, організація імунологічного контролю при заняттях фізичною культурою і спортом, а також при корекції порушень імунологічної реактивності, що розвилися в наслідок відхилень від оптимуму фізичної активності, - задачі сьогоднішнього дня сучасної спортивної медицини
Узагальнюючи все вищезазначене, можна зробити висновок, що у сучасному спорті арсенал захисту висококваліфікованихспортсменів від наростаючих психофізичних навантажень та імунних порушень повинен складати не тільки профілактичні заходи зриву адаптації при спортивній діяльності, але і комплекс фармакологічних препаратів, включаючи імунофармакологічні Такий підхід забезпечить збереження здоров'я спортсменам і багато в чому попередить виникнення імунозалежних захворювань в майбутньому після завершення спортивної кар’ єри.
Подальші дослідження передбачається проводити у напрямку всебічного вивчення шляхів оптимізації функціонального стану організму спортсмена при його спортивній підготовці з урахуванням особливостей фармакологічної імунокорекції факторів неспецифічного захисту та імунологічної реактивності при високих спортивних навантаженнях.
Література
1. Аминова Н.М. Фармакотерапия синдрома перенапряжения спортсменов комплексными препаратами растительного происхождения Автореф. дисс. ... канд. мед. наук - М., 199В. - 1В с.
2. Дегтярева Е. А. Перспективы использования биологически активных препаратов в спортивной медицине II Серия: Кинезиология и спортивная медицина. Монографическое издание.- М., 2000. - 59 с.
3. Детская спортивная медицина I Под ред. С.Б. Тихвинского С.В. Хрущева - Рук. для врачей. - М.: Медицина - 1991 - 5б0 с.
4. Макарова Г. А. К проблеме фармакологическогообеспечения мышечной деятельности II Теория и практ. физ. культуры - 1999. - №З. - С. 47-б0.
5. Макарова Г.А. Фармакологическое обеспечение в системе подготовки спортсменов - Краснодар, «Сов.Кубані», 1999. - 120 с.
6. Макарова Г.А. Практическое руководство для спортивных врачей - Ростов-на-Дону: «БАРО-ПРЕСС», 2002. - В00 с.
7. Першин Б.Б. Стресс, вторичные иммунодефициты и заболеваемость. - М., 1994. - 190 с.
В. Сейфулла Р.Д. Спортивная фармакология Справочник. - М: ИПК «Московская правда», 1999. - 120 с.
9. Суздальницкий Р.С., Левандо В.А. Комплексный подход к профилактике срыва адаптационной и иммунной системы квалифицированных спортсменов I Тенденция развития спорта высших достижений. -М., 1997. - С. ЗбВ-З79.
10. Хмельницкий О.К., Белянин В.Л. Стресс, иммунодефицит и возможности иммунокоррекции II Тез. докл. Всесоюзной конф. “Стресс и иммунитет (психонейроиммунологи.!)”. - Л., 19В9. - С.14З.
11. Herzberger G., Weiser M. Homeopatische Behandlung von Infekten untersciedlicher Genese - eine Anwedungsbeobachtung II Biologische Medizin, Heft. - 1997. - 2. - P. 73-77.
12. Manninger G. Antioxidative Vitamine und Beta-Caritin (provitamin A) in Prophylaxe und Therapie II Deutshce Apoth. - 1990. - 42. - P. 29б-29В.
13. Martin L.D., Rochelle L.G., Fisher B.M. et al. Airway epithelium as an effector of imflamrnation molecular regulation of secondary mediators II Eur. Rscpir. J. - 1997. - Vol. 10. - P. 21З9-214б.
Надійшла до редакції 14.02.2009р.
