CC BY
30
Keywords: educational services, education, legal security, international law, constitutional law, implementation.
УДК 341.2(045)
Г. С. Тихомирова
ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАДАННЯ ОСВ1ТН1Х ПОСЛУГ В УКРА1Н1
ТА СВРОПЕЙСЬКОМУ СОЮЗ1: ПОР1ВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛ1З
У cmammi розглядаються проблеми правового забезпечення надання освттх послуг в Украш та Свропейському Союзь Проводиться порiвняльно-правовий аналiз загальних засад освтнього законодавства в европейських державах.
Наголошуеться, що конституци та закони держав - членив Свропейського Союзу досить повно видображають загальновизнане мижнародне визначення права на освту та базови европейськи принципи й стандарти надання освттх послуг. Водночас, освтне законодавство держав - членив €С посттно сприймае стльт стандарти, джерелом яких виступае наднациональна правотворчжть институтив €С. У контексти евроттеграцтних прагнень Украгни це означае необхидтсть подальшог адаптаци нацюнально'г правовог системи нашог держави до европейських правових стандартив у сфери надання ятсних освттх послуг, ривень яких задовольняе об'ективни потреби сучасного европейського суспильства.
Визначено, що послуги в европейському прави охоплюють досить широку и неодноридну область економичног дияльности, що вимагае враховувати специфични особливости ризних видив послуг для ефективного правового регулювання. Але необхидно видзначити, що видсутне едине визначення поняття послуги в прави €С. Також повною мирою не розкритий змист свободи надання послуг и читко не розмежовани сфери диг свободи надання послуг. Також треба тдкреслити, що правове регулювання свободи надання послуг складалося, в основному, завдяки практиц €СП. Суд €С видиграе виключно важливу роль в либерализацп надання послуг, зокрема - освтнх послуг на европейському ринку освти. В процеЫ формування практики Суду €С положення ДФСС про свободу надання послуг отримали ширше тлумачення: був сформульований принцип прямог диг положень Договору, присвячених послугам, а також принцип заборони дискримтаци; уточнен характерт межи послуг; чткше визначен способи надання послуг. Також була уточнена сфера дгг свободи надання послуг; розкритий змжт свободи надання з точки зору характеру заборонених обмежень. Не дивлячись на досить високий ривень розвитку либерализацп послуг в рамках €С, питання реализацп свободи надання послуг не втратили своег актуальности и правове регулювання в цШ области продовжуе розвиватися. Разом з тим, зазначаеться, що кожна держава Свропи обирае свт шлях розвитку конституцтного права на освту та конкретн варианти надання якисних освитних послуг населенню.
Клю^о^^ слова: освта, европейськи освтн стандарти, право €С, имплементация, европейська миждержавна интеграция.
Постановка проблеми. В епоху штенсивного розвитку науки та технологш, побудови яюсно нового шформацшного суспшьства, основним ресурсом, що забезпечуе прогрес виявляеться осв^ня пол^ика держави. Стратеги формування осв^шх парадигм у сучасному свгговому ствтовариста е основним компонентом, що закладае напрями суспшьного розвитку. Осв^а належить до тих складових життя, яю визначають рiвень розвитку, пол^ичний, сощальний, економiчний та культурний iмiдж
будь-яко! краши. Враховуючи, що iнтернацiоналiзацiя свiтового простору, полiтичне й культурне зближення краш виявляються однieю з провщних тенденцiй сучасного суспiльного поступу, виявляються актуальними питання стввщношення регулювання осв^ньо! полiтики в Укршш та зарубiжних кранах. Актуальнiсть дослiдження вказано! проблематики також пiдтверджуeться й тим, що в бшьшосп розвинутих краш, зокрема Великiй Британп, США, Канадi якiсна освiта розглядаеться не лише як зааб пiдвищення культурного та наукового потенщалу, а ще як певний вид тдприемницько! дiяльностi, що виявляеться вельми прибутковим. Враховуючи юнуючий в нашш кршш суттевий науковий потенщал, нацiональна система освiти мала б стати дiевим гравцем на св^овому ринку освiтнiх послуг, але для цього необхщна вiдповiдна нормативна база ^ в першу чергу, на конституцiйному рiвнi.
Анал1з остантх досл1джень I публтацт. Проблемам правового забезпечення осв^ньо! полiтики загалом придшяеться багато уваги як вченими-правознавцями, так i спецiалiстами в галузi педагогики. Найбiльш вагомi дослiдження за зазначеною проблематикою зробили: С. Алексеев, О. Бандурка, М. В^рук, К. Волинка, I. Голосшченко, М. Гуренко, С. Гусарев, Л. Дольникова, А. Колодш, В. Копейчиков, В. Кравченко, О. Лукашкова, С. Лисенков, О. Малько, М. Матузов, Н. Нижник, А. Олшник, В. Погоршко, П. Рабшович, В. Оренко, О. Скакун, О. Тихомиров, Ю. Тодика та деяю iншi вченi.
Водночас слiд зазначити, що на сучасному етат досить актуальним е проведення порiвняльно-правового дослщження надання освiтнiх послуг в Укра!ш та державах -членах €С з метою виокремлення корисного позитивного досвщу держав - членiв €С щодо законодавчого регулювання дано! сфери та подальшого використання запозичених щей та концепцш для гармошзацп украшського законодавства з правом Свропейського Союзу в частиш регламентацп осв^ньо! дiяльностi вiдповiдних суб'ектiв господарювання.
Виклад основного матергалу. Порiвнюючи правове забезпечення надання осв^шх послуг в Укршш та державах - членах €С, слщ зазначити, що базою для регулювання ринку надання осв^шх послуг в Свропейському Союзi е ст.ст. 56-62 (49-55) Договору про функщонування Свропейського Союзу (ДФСС) та Директива вщ 12 грудня 2006 р. Остання стала першим нормативним актом «вторинного законодавства» СС, що встановив загальш правовi засади функцiонування ринку послуг. Директива регулюе порядок дiяльностi на внутршньому ринку СС постачальникiв послуг як на постшнш основi, так й в порядку етзодичних операцш, встановлюе додатковi гарантii для «одержувачiв» послуг, у тому числi для кшцевих споживачiв, забезпечуючи тим самим одну з основних «свобод» внутршнього ринку СС - вшьний рух послуг на територп всiх держав-члешв та гарантуючи при цьому високий рiвень якостi послуг (ст. 1). Директивою визначаються або уточнюються важливi «конституцшш» категорii права СС при застосуванш !х до ринку послуг [9, с. 16]. Лiбералiзацiя вшьного руху послуг вiдбувалася поступово. Постанови, що стосувалися вшьного руху послуг, забороняли державам - членам СС вводити новi обмеження i вимагали поступового скасування вже юнуючих обмежень тд час перехiдного перiоду. Як i ведення господарчо'1 дiяльностi, проведення дiяльностi з надання послуг повинна була тдлягати лiбералiзацii на основi загально'1 програми i директив, виданих з метою 11 реалiзацii [11, с. 245]. Окремим ринкам послуг присвячена низка галузевих директив щодо послуг. Наприклад, щодо правових послуг прийнято Директиву Ради вщ 22 березня 1977 р. [7, с. 47], що регулюе порядок надання послуг правниками. При цьому в лiтературi вщзначаеться, що взаемна «невщповщшсть» континентально'].' та анг^йсь^' правових систем обумовлюе небажання iмплементувати Директиву, а це потребуе подальших гармонiзацiйних заходiв [15, с. 20]. Поняття «послуги» згiдно зi ст. 57 i наступними статтями ДФСС не
щентичне дефшщп послуги, що використовуеться в економiчних науках. Так, ст. 57 ДФСС пояснюе, що саме пщпадае пiд поняття послуги. Пщ «послугами» розумiються послуги, що звичайно надаються за винагороду, якщо вони не регулюються положеннями щодо вшьного руху товарiв, капiталiв та пересування оаб. Послуги включають, зокрема: а) дiяльнiсть промислового характеру; б) дiяльнiсть торгового характеру; в) дiяльнiсть ремюниюв; г) дiяльнiсть осiб вiльних професш.
За практикою Свропейського Суду Правосуддя (ССП), змiст поняття «послуги» включае туристичну, медичну, фiнансову, освiтню, спортивну дiяльнiсть. Крiм того, в окремих справах ССП виршив, що надання телевiзiйного сигналу, продаж лотерей, надання кредипв на придбання житла, дiяльнiсть агенцiй з працевлаштування е «послугами» згщно з правом СС. Особа, що надае послуги, може тимчасово здшснювати свою дiяльнiсть в шшш державi-членi на тих самих умовах, яю встановленi в ii власнш державi, якщо це не порушуе положень ДФСС, що стосуються права на свободу дшового заснування.
Надання послуг регулюеться ст. 57 ДФСС тшьки у разi, коли вони мають економiчний характер та надаються за винагороду. ССП постановив у справi «Вопd» [12, с. 28], що винагорода не обов'язково мае отримуватися вщ безпосереднього одержувача послуг, а може походити вщ будь-яко'1' третьо'1' особи.
Проте, у справi «Gravier» [14, с. 6] ССП дещо звузив цю норму, затвердивши, що студенти не можуть користуватися свободою отримання послуг згщно зi ст. 56 ДФСС, бо вщповщно до ст. 57 ДФСС професшна освiта не пiдпадае пiд категор^ «послуги», тому що оплачуеться державою з громадських кош^в. Так, послуги охорони здоров'я, осв^и та iншi суспiльнi блага, як правило, надаються не за грошь Навiть коли певний внесок потрiбний, як сказав Суд СС в справi «Hambel», держава «не прагне зайнятися дiяльнiстю, що приносить прибуток, а виконуе сво'1' обов'язки по вiдношенню до свого населення в соцiальнiй, культурнш або освiтнiй сферах». У згаданш справi йшлося також про ушверситетську освiту. Позивач стверджував, що, оскшьки вiд студентiв була потрiбна плата, то дiяльнiсть унiверситету носить економiчний характер, а отже, на не'1' поширюеться дiя положень про послуги. Суд визначив, що це не так. Плата покривала лише частину витрат, велика ж ix частина фшансувалася за допомогою субсидп, таким чином, це не було дшсною винагородою, а швидше «внеском на покриття операцiйниx витрат системи». Отже, Суд СС вважав за краще вщнести систему осв^и до категори суспiльниx обов'язкiв, як вказано вище, й виключити ii з числа сфер, що пщпадають пщ д^ положень ст. 56 [13, с. 38].
З шшого боку, платш освiтнi послуги або платнi медичш послуги, такi як операцiя зi здiйснення аборту (але не надання шформацп про аборти) у справi «Grogan» [4, с. 9], можуть пщпадати пiд дiю ст. 57 ДФСС. Стаття 58 ДФСС не дiе щодо свободи руху товарiв, капiталу та пересування громадян СС. Поняття «послуги» не охоплюе транспорты послуги (оскшьки вони регулюються окремим роздшом ДФСС), банювсью i страxовi послуги тощо (вони пiдпадають пщ роздiл ДФСС про вiльний рух капiталу). Надання аудiо, телекомунiкацiйниx послуг може класифшуватися як надання послуг лише за наявносп факту перетину ними кордону держави-члена, з яко'1' походить послуга [4, с. 47]. Надання послуг розпочинаеться з моменту отримання винагороди (англ. «consideration») одшею iз сторш правовiдносин [4, с. 48].
Важливо вiдзначити, що ССП визнав, що роздш про надання послуг ДФСС мае пряму д^ [2, с. 471]. Свободою надання й отримання послуг можуть користуватись не тшьки громадяни СС, а i громадяни шших держав, яю е пращвниками компанiй, зареестрованих на територп СС. За рiшенням ССП у справi «Rush Portuguesa» держави - члени СС не можуть обмежувати вшьне пересування фiзичноi або юридично'1' особи, засновано'1' на територп СС, разом iз персоналом (незалежно вщ нацiональностi
персоналу) [3, с. 172]. Стаття 56 ДФСС забороняe бyдь-якi обмеження щодо надання послуг суб^ктами п^^темни^^ дiяльностi GC, якi вже мають мiсце дiлового заснування в державi - членi GC. У справi «Binsbirgen» [1, с. 320] ССП пiдтвердив, що ст. 56 ДФСС маe двi функци: по-перше, попередження - усунення нащональних обмежень свободи надання послуг в СС, а по-друге, забезпечення - заохочення свободи надання послуг серед суб^кпв п^^темни^^ дiяльностi СС.
Прикладом такого заохочення може бути впровадження вимоги про взаeмне визнання професшних квалiфiкацiй та досвщу, необхiдного для надання певних послуг у державах - членах СС. У вказанш справi було визначено, що на суб^кта п^^темни^^ дiяльностi СС, який надаe послуги в шшш державi-членi, поширюються нащональш правовi норми держави - члена СС щодо оргашзацп професшно1 дiяльностi, квалiфiкацiï, правил професшно1 етики, нагляду за професшною дiяльнiстю та вщповщальшстю.
Наступною важливою умовою застосування свободи надання послуг в СС e вимога наявносп «елемента Союзу» (англ. «Union element»). Наприклад, у справi «Debauve» [1, с. 451], ССП постановив, що суб^кти и^пр^мни^^ дiяльностi СС не можуть користуватися свободою надання послуг для здшснення економiчноï дiяльностi на територп держави - члена СС, з яко"1 вони походять. Громадяни держави - члена СС можуть посилатися на положення роздшу про свободу надання послуг Договору про дiяльнiсть СС у раз^ коли вони не залишають територп держави власного громадянства, але ïx економiчна дiяльнiсть на територп СС обмежyeться чи члени ïx родини не можуть приeднатися до них. Як i у випадку зi свободою пересування працiвникiв, застосування ст. 59 вимагаe iснyвання транскордонного елементу.
Транскордоншсть e ключовою рисою надання послуг за правом СС. Це означаe, що суб^кти надання та отримання послуг знаходяться в рiзниx державах - членах СС. ССП тдтвердив у справi «Distribuidores Cinematografieos» [8, с. 16], що коли продюсери i дистриб'ютори не засноваш в однш державьчлеш, така послуга e за своeю природою транскордонною. Kрiм того, в ст. 66 Договору про дiяльнiсть СС встановлено, що положення про усунення обмежень на свободу надання послуг дшть «вщносно резидешив держав-членiв, як заснованi не в державi походження резидента -одержувача послуг». В справi «Debauve» в Бельги проти вщповщача було розпочато кримiнальнy справу за те, що вш транслював на телебаченнi комерцiйнy рекламу, що на той час було заборонено в Бельги. ССП не змг допомогти йому, тому що положення щодо вшьного надання послуг неможливо застосовувати у випадках, коли вщповщна дiяльнiсть обмежена однieю державою-членом [6]. За характером дiяльностi послуги класифшуються за 4 групами: дiяльнiсть промислового, торговельного характеру, дiяльнiсть ремiсникiв та оаб «вiльниx» професiй (ст. 57 (50) ДФСС).
Kрiм того, загальноприйнятою e класифшащя за варiантами надання послуг: 1) коли особа, яка надаe послуги, вирyшаe в шшу державу - член СС з метою надання платних послуг; 2) коли одержувач послуг вирyшаe в шшу державу-члена для отримання послуг. ССП вщзначив, що для того, щоб зробити можливим надання послуг, особа, що надаe послугу, може перемютитися в ту державу-члена, в якш маe дшове заснування одержувач послуги або останнш може перемютитися в державу, де маe своe дiлове заснування сyб'eкт, що надаe послугу; 3) коли i суб^кт, який надаe послуги, i ïx одержувач заснованi в однiй i тiй же державi - члеш СС, проте сyб'eкт, що надаe послуги, перемiщаeться в iншy державу-член для того, щоб запропонувати сво"1 послуги одержувачу. При цьому та держава, в якш послуги надаватимуться, не повинна встановлювати додаткових умов, що обмежують свободу надання послуг. Це пщтверджено ССП в декшькох справах про надання туристичних послуг (наприклад, екскyрсоводiв, яю здшснюють дiяльнiсть на територп рiзниx кра1н). Так, у справi С-
180/89 ССП було вказано, що держава-член не може обтяжувати надання послуг на ïï територп обов'язком дотримання вимог про дшове заснування; шакше положення про свободу надання послуг будуть позбавлеш практичного ефекту; 4) коли ш суб'ект, що надае послуги, ш ïx одержувач не здшснюють фiзичних перемiщень i послуги надаються за допомогою пошти або комунiкацiй, таких як телефон, факс або електронна пошта. Наприклад, у справi С-76/90 ССП, в черговий раз пщкреслюючи неприпустимiсть обмеження свободи надання послуг, особливо вщзначив, що таке обмеження е абсолютно неприпустимим у випадках, коли послуга надаеться суб'ектом без вщвщування ним територп rid держави-члена, в яку така послуга адресована [8, с.
17].
Стаття 56 Договору про дiяльнiсть СС забороняе нащональш обмеження щодо надання та отримання послуг громадянами СС. Згщно з ССП, держави-члени зобов'язаш усунути будь-яю обмеження не тшьки «вщносно дискримшацп щодо нащональносп особи, яка надае послуги, та будь-яких обмежень, яю застосовуються однаково щодо громадян власно'1' та шших держав - членiв СС, але можуть зашкодити свободi надання послуг громадянином шшо'1' держави-члена, в якш вiн легально надае щ послуги». Держави - члени СС можуть обмежити свободу надання послуг виключно з метою захисту публiчного штересу на пiдставаx, iдентичниx до обмежень свободи дшового заснування. Заходи, здатш заборонити або шшим чином перешкоджати реалiзацiï свободи надання послуг, що е як заходами приховано'1' дискримшацп, так i формально-юридичними недискримшацшними заходами, не суперечитимуть праву СС, якщо вони об'ективно необхщш як для забезпечення громадського порядку, державно'1' безпеки i охорони здоров'я, так i для вщповщносп iмперативним вимогам загального штересу i е пропорцшними i не можуть бути досягнул менш обмежувальними засобами.
Виходячи з вищевикладеного, можна зробити певнi висновки. Послуги охоплюють досить широку i неоднорщну область економiчноï дiяльностi, що вимагае враховувати специфiчнi особливостi рiзниx видiв послуг для ефективного правового регулювання. Але необxiдно вiдзначити, що вщсутне едине визначення поняття послуги в правi СС. Також повною мiрою не розкритий змiст свободи надання послуг i ч^ко не розмежоваш сфери дп свободи надання послуг. Також треба пщкреслити, що правове регулювання свободи надання послуг складалося, в основному, завдяки практищ ССП. Суд СС вiдiграе виключно важливу роль в лiбералiзацiï надання послуг, зокрема - осв^шх послуг на европейському ринку осв^и. В процес формування практики Суду СС положення ДФСС про свободу надання послуг отримали ширше тлумачення: був сформульований принцип прямо'1' дп положень Договору, присвячених послугам, а також принцип заборони дискримшацп; уточнеш характеры меж послуг; чiткiше визначенi способи надання послуг. Також була уточнена сфера дп свободи надання послуг; розкритий змют свободи надання з точки зору характеру заборонених обмежень. Не дивлячись на досить високий рiвень розвитку лiбералiзацiï послуг в рамках СС, питання реалiзацiï свободи надання послуг не втратили свое'1 актуальносп i правове регулювання в цш обласп продовжуе розвиватися.
Разом з тим, кожна держава Свропи обирае свш шлях розвитку конституцшного права на освгту та конкретш варiанти надання якiсниx освiтнix послуг населенню. Слщ сказати, що загалом науковщ неоднозначно оцiнюють детальну регламентащю обов'язкiв держави у забезпеченнi права громадян на осв^у, оскiльки обов'язковi норми певною мiрою обмежують права на осв^у дiтей та ïx батьюв, що особливо вiдчутно саме зараз, в умовах диверсифшацп форм та методiв навчання, якi пропонуе сучасне шформацшне суспiльство. Тому у низщ европейських конституцiй (наприклад, у Конститущях Бельгiï та Данiï) прямо закршлено можливiсть вiльного вибору
громадянами форм освiти [10, с. 184].
Конститущя Францп вже у 1791 р. закршлювала право на осв^у i гарантувала введення для Bcix загально'' i частково безоплатно'' народно'' освiти [10, с. 58]. Ниш це звичайне явище, яке регулюсться конститyцiями все детальнiше. Конституцп низки европейських кра'н досить широко визначають рiзноманiтнi аспекти права на осв^у сво'х громадян.
Першiсть тут по праву належить Конституцп Австрп. У Конституцп Австрп право на осв^у прямо пов'язано з правом вибору професп. Вказано, що кожен вшьний обирати професiю i навчатися 'й, як i де вш побажае. При цьому величезна увага придшяеться проблемi мови. Державою визнаеться рiвнiсть мов, що iснyють в кра'ш, при використаннi ïx в школах, пyблiчних установах i в суспшьному життi. У землях, в яких проживае декшька нацiональниx меншин, пyблiчнi установи в областi осв^и повиннi бути органiзованi так, щоб шяка з цих нацiональниx меншин не примушувалася до вивчення друго'' мови, що вживаеться в якш-небудь землi, i мала необxiднi засоби для навчання своею мовою [10, с. 18]. Кожен громадянин мае право засновувати yчбовi i виховш установи i вести в них викладання, якщо його придатшсть до цього тдтверджена в передбаченому законом порядку. Домашне викладання не пщлягае вказаному обмеженню. Про викладання релш'' в школах повиннi пiклyватися вщповщш церкви i релiгiйнi товариства.
Конститущя вказуе, що державi належить право вищого керiвництва i нагляду вщносно вае'' справи викладання i виховання. Значна частина Конституцп (кiлька сторшок) присвячена детальному регламентуванню та роздшенню повноважень центрально'' та мiсцевиx влад - включаючи навiть питання управлшня професiйними школами конкретного напряму [10, с. 95].
У Конституцп Фшляндп вживаеться термш «просв^а». Основи оргашзацп народних шкiл, обов'язки держави i мунщипал^е^в пiдтримyвати народнi школи, а також питання про загальне обов'язкове навчання Конститущя вщносить до спещального закону. Навчання в народних школах для вах е безкоштовним. Право на створення приватних шкiл i шших приватних виховних закладiв, а також на оргашзащю в них навчання визначаеться законом. Контроль за домашшм навчанням органи влади не здшснюють.
Значна частина Конституцп Фшляндп присвячена розгляду питань щодо права на вищу освгту. За ушверситетом Хельсшю зберiгаеться право на самоврядування, е вказiвки на спецiальний закон, що регламентуе його дiяльнiсть. Конститущя вказуе на пщтримку державою вищо'1' освiти шляхом створення i утримання спещальних вищих навчальних закладiв, або ж шляхом надання допомоги приватним закладам такого профшю. Навчальш заклади у сферi вищо'1' загально'1' осв^и i вищо'1' народно'1' освiти утримуються за рахунок держави або 'м при необxiдностi надаеться допомога. Статути державних навчальних закладiв затверджуються законом. Держава утримуе або при необхщносп надае допомогу з державних кош^в навчальним закладам, що готують фаxiвцiв в техшчнш сферi, в обласп землеробства i сyпyтнix промислiв, торгiвлi i мореплавання, а також витончених мистецтв [10, с. 625-626].
Конститущя Бельгп виходить з того, що осв^а вiльна; бyдь-якi превентивнi заходи заборонеш. Кожен мае право на осв^у в умовах дотримання фундаментальних свобод i прав. Доступ до осв^и е безкоштовним аж до закшчення обов'язкового шкшьного навчання. Учш або студенти, батьки i члени персоналу навчальних закладiв рiвнi перед законом i декретом. В той же час закон i декрет враховують 'х об'ективш вщмшносп, зокрема, наявшсть органiзаторськиx здiбностей, якi вимагають вщповщного пiдxодy.
Дiти пiдлягають обов'язковому шкшьному навчанню, мають право на духовне i
релЫйне навчання за рахунок громади. Громада забезпечуе свободу батьюв у виборi освiти для сво'1'х д^ей i органiзовуе освiту, яка е нейтральною. Школи, органiзовуванi державними властями, надають вибiр мiж однiею з визнаних релiгiй i викладанням неконфесшно!' моралi. Органiзацiя, визнання або субсидування осв^и регулюються законом або декретом. Конститущя також мiстить деякi аспекти регулювання громадського управлiння школами [10, с. 344-345].
Як бачимо, Конститущя Бельгп, як i сусщньо1 Голландп основну увагу придiляе проблемi взаемовщносин державних та недержавних структур щодо забезпечення права громадян на освгту та максимально можливого вибору форм i способiв навчання. Однак тут бшьше уваги придшено ролi територiальниx громад, якi виступають основними суб'ектами забезпечення означеного права, хоча i пщ загальним керiвництвом органiв державно1 влади. Цiкаво, що Конституцiя визначае лише принцип безоплатносп та доступносп освiти, що мае обов'язковий характер, проте не встановлюе взагалi шяких обмежень щодо рiвня ще1 обов'язковосп. На нашу думку, Конституцiя Бельгп дае один з найкращих взiрцiв визначення права на освiту у контекст загально1 демократично1 концепцп прав та свобод людини i громадянина.
У Конституцп Турецько1 Республiки вказано, що шхто не повинен бути позбавлений права на навчання i осв^у. Сфера застосування права на осв^у визначаеться i регулюеться законом. Навчання i осв^а проводяться на основi принцитв i реформ Ататюрка, на основi сучасно"1 науки i методiв освiти пiд наглядом i контролем з боку держави. Не можуть створюватися осв^ш установи, що порушують щ положення. Свобода навчання i осв^и не звшьняе особу вщ вiрностi Конституцп.
Початкова освгта для всix громадян чоловГчо"1 i жшочо"1 статi в державних школах обов'язкова i безкоштовна. Принципи, що визначають функщонування приватних початкових i середшх шкiл, передбачаються законом вщповщно до стандартiв, встановлених для державних шкш.
Держава забезпечуе стипендп i iншi засоби допомоги, щоб дозволити студентам, що мають фiнансовi труднощ^ продовжувати освiту. Держава здiйснюе необхщш заходи для того, щоб зробити корисними умови для товариства людей, що потребують спецiального навчання.
Навчання, освiта, дослщження i вивчення - единi дп, якими повиннi займатися в освiтнix навчальних установах. Цим видам дiяльностi не повиннi створюватися перепони шяким способом. Нiяка мова, окрiм турецько1, не повинна викладатися як рщна мова турецьким громадянам в будь-яких осв^шх навчальних установах.
Iноземнi мови, яю необxiдно викладати в осв^шх навчальних установах, i правила, яким потрiбно слiдувати при проведеннi навчання в школах з вивченням шоземних мов, визначаються законом. Положення мiжнародниx угод збер^аються [10, с. 233-234].
Незважаючи на Декларащю про збереження сили мiжнародниx угод щодо забезпечення права на осв^у, Конституцiя Туреччини явно вщступае вiд низки демократичних принципiв у цiй галузi. Передуам мова йде про явно недемократичну конституцшну норму щодо домiнування у навчанш турецько"1 мови, що порушуе права нацюнальних меншин. Явно щеолопчно заангажованим е посилання на принципи оргашзацп освiтньоï дiяльностi, пов'язанi з iменем Ататюрка, оскiльки це прямо суперечить плюралiзму в освiтi. Загалом у Конституцп надто багато заборонних положень та застережень, що обмежують свободу громадян у процеа реалiзацiï свого права на освгту. Надмiрною е роль держави в управлшш осв^ньою сферою при тому, що ч1тких конституцшних приписГв щодо державних гарантш по сутГ немае. При достатньо розлогому конституцшному регулюваннi права на осв1ту, воно по сут1 не визначено i переважна бшьшють проблем його гарантування вiднесена до галузевого
законодавства.
Конститущя Республши Кiпр декларуе, що кожен мае право на осв^у, а кожна особа або заклад мае право надавати осв^у при дотриманш процедур, умов i обмежень, передбачених вщповщними законами i необхщних для безпеки Респyблiки, конститyцiйного порядку, суспшьно! безпеки, громадського порядку, суспшьного здоров'я, сустльно'' моральностi, а також забезпечення рiвня i якостi осв^и, захисту прав i свобод шших оаб, включаючи i права батьюв на забезпечення сво'м дiтям осв^и, вщповщно'' ïx релiгiйним переконанням.
На грецьке i турецьке громадськi зiбрання покладаеться обов'язок забезпечити безкоштовну початкову осв^у у вiдповiдниx громадських початкових школах. Початкова освгга обов'язкова для вах громадян, починаючи з вшу, встановленого вщповщним законом. На грецьке i турецьке громадсью зiбрання покладаеться обов'язок забезпечити доступшсть не тшьки початково'', але i подальшо'' осв^и для осiб, якi гiднi цього i заслуговують пщтримки, на умовах i в порядку, передбаченому вщповщним законом [5, с. 104]. Фактично, Конститущя Кшру перекладае всю повноту вщповщальносп за забезпечення права на осв^у на основш громади, що складають населення острова. Конститущя мютить лише одну конкретну норму - це забезпечення права громадян на безкоштовну початкову осв^у.
Висновок. Таким чином, можна зробити висновок, що конституцп та закони держав - члешв Свропейського Союзу досить повно вщображають загальновизнане мiжнародне визначення права на осв^у та базовi европейсью принципи й стандарти надання освггшх послуг. Водночас, освггне законодавство держав - члешв СС постшно сприймае спшьш стандарти, джерелом яких виступае наднащональна правотворчiсть iнститyтiв СС. У контекст евроiнтеграцiйниx прагнень Укра'ни це означае необхщшсть подальшо'' адаптацп нащонально! правово'' системи нашо'' держави до европейських правових стандартв у сферi надання якiсниx освiтнix послуг, рiвень яких задовольняе об'ективнi потреби сучасного европейського суспшьства.
Список використаноУ лггератури
1. Баглай М. В. Малая энциклопедия конституционного права / М. В. Баглай,
B. А. Туманов. - Москва : Издательство БЕК, 1998. - 519 с.
2. Баймуратов М. А. Международное публичное право / М. А. Баймуратов. - Харьков : Одиссей, 2002. - 672 с.
3. Балабанов К. В. Проблема еволюцп уявлень про права i свободи людини / К. В. Балабанов // Вюник Одеського шституту внутршшх справ. - 2001. - № 4. -
C. 171-174.
4. Болонський процес у фактах i документах (Сорбонна - Болонья - Саламанка - Прага - Берлш). - Ки'в, Тернопшь : Видавництво ТДПУ iм. В. Гнатюка, 2003. - 52 с.
5. Галаган А. И. Финансирование образования: обзор мировых тенденций / А. И. Галаган // Социально-гуманитарные знания. - 2003. - № 2. - С. 102-116.
6. Гаращук В. Управлшсью послуги - новий шститут чи нова помилка? / В. Гаращук // Вюник Академп правових наук Укра'ни. - 2001. - № 3. - С. 109-117.
7. Джуринский А. Интернационализация высшего образования: тенденции и проблемы / А. Джуринский // Alma-mater. - 2002. - № 9. - С. 44-49.
8. Зайчук В. Нормативно-правове забезпечення осв^и в Укра'ш / В. Зайчук // Вища школа. - 2002. - № 2-3. - С. 3-19.
9. Збруева А. Сутшсть ринково'' щеологл осв^шх реформ розвинутих кра'н / А. Збруева // Шлях осв^и. - 2003. - № 1. - С. 15-21.
10. Конституции государств Европейского Союза / под. ред. Л. А. Окунькова. -Москва : ИНФРА-М-НОРМА, 1997. - 816 с.
11. Патора Р. Ринок осв^и в системi кадрового забезпечення стратепчного розвитку
краши / Р. Патора. - Львiв : Видавництво Нацiонального ушверситету «Львiвська пол^ехшка», 2002. - 338 с.
12. Сергеева Т. Современное образование в контексте парадигмы «личность -образование - социум» / Т. Сергеева // Дайджест педагопчних щей та технологш школа-парк. - 2001. - № 5-6. - С. 26-30.
13. Тодика Ю. Конституцшш засади формування громадянського суспшьства в Укршш / Ю. Тодика // Вюник Академп правових наук Украши. - 2003. - № 1. - С. 34-44.
14. Чепурных Е. Е. Правовое обеспечение инновационной деятельности в сфере российского образования / Е. Е. Чепурных // Инновации в образовании. - 2002. - № 1. -С. 4-10.
15. Шипилина Л. Менеджмент в сфере образования / Л. Шипилина // Высшее образование в России. - 1997. - № 2. - С. 19-24.
Стаття надшшла до редакцп 18.04.2015 р.
G. Y. Tykhomyrova
LEGAL SUPPORT SERVICES IN EDUCATIONAL GRANT OF UKRAINE AND EUROPEAN UNION: COMPARATIVE LEGAL ANALYSIS
In the article the problems of legal provision of educational services in Ukraine and the European Union. A comparative legal analysis of the general principles of education legislation in European countries.
It is noted that the Constitution and laws of the Member States of the European Union adequately reflect the generally accepted international definition of the right to education and basic European principles and standards of education. At the same time, educational legislation of the Member States always takes common standards, the source of which is the supranational EU law-making institutions. In the context of European integration aspirations of Ukraine, this means the need for further adaptation of the national legal system of our country to European legal standards in providing quality educational services, the level of which meets the objective needs of a modern European society.
Determined that the services in European law covering a fairly broad and diverse area of economic activity, which requires taking into account the specific characteristics of different types of services for effective regulation. However, it should be noted that there is no single definition of services in EU law. Also not fully disclosed the content of the freedom to provide services and not clearly delineated the scope of the freedom to provide services. It should also be emphasized that the legal regulation of the freedom to provide services consisted mainly due to the practice of UST. The Court of Justice plays a crucial role in the liberalization of service, in particular - educational services in the European market education. In the formation of the Court of the EU TFEU provisions on the freedom to provide services were broader interpretation, was formulated the principle of direct effect of the Treaty, dedicated service, and the principle of non-discrimination; characteristic features specified services; clearly defined ways of providing services. It was also clarified the scope of the freedom to provide services; the content of freedom in terms of the nature of prohibited restrictions. Despite the high level of liberalization of services within the EU, the freedom to provide services are still relevant and legal regulations in this field continues to evolve. However, it is noted that each state chooses its European way of development of the constitutional right to education and specific options for providing quality educational services.
Keywords: education, European educational standards, EU law, implementation, interstate European integration.
УДК 341.22(045)
