CC BY
23
Володимир МАНДРАГЕЛЯ
ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ СИСТЕМИ ПРОФЕС1ЙНО1 В1ЙСЬКОВО1 ОСВ1ТИ В КОНТЕКСТ1 СВ1ТОВОГО ДОСВ1ДУ
У cmammi анал1зуються 3MiHU, що вiдбуваються остантм часом в умовах, cmpyKmypi, завданнях та ролi збройних сил, та 1хнт вплив на систему про-фестно! втськовог освiти. Розглянyтi суттсть та змкт карт компетент-ностi, позитивш i негативнi моменти тдготовки втськових фахiвцiв на !х ос-новi. Обтрунтована обмеженкть детальноl формалiзацil рис та яко-стей втськових керiвникiв, що будуть актуальними на вiддаленy перспективу. З'ясована необхiднiсть системного тдходу до тдготовки втськових, де поруч з освiтою та трентгом необхiдно враховувати умови служби, стимули та мотивацю.
PiBeHb системи професшно! вшськово! осв^и залежить вщ багатьох взаемопов'язаних чинниюв. Серед них фах1вщ називають реальш та по-тенцшш небезпеки, загрози, виклики нащональнш безпещ держави з урахуванням ixhbi специфши (змют, спрямовашсть, динамiка, штен-сивнiсть, масштаби тощо). Починаючи з XIX ст., експерти пов'язують (прямо або опосередковано) яюсть вшськово! освгги з ефективнiстю функцiонування головних шститупв суспiльства, оперативнiстю та об'eктивнiстю уроюв, винесених iз останнiх воен (збройних конфлшпв).
Форми та методи навчання, змют навчальних програм вищих втськових навчальних закладiв переважно детермiнуються технологiчними до-сягненнями, свiтовими тенденщями розвитку вшськово! науки. Треба та-кож брати до уваги участь кра!ни в тому чи шшому военно-полiтичному блоцi (альянсi), змiни у розподш балансу сил на мiжнароднiй аренi та iнше. I навггь такi, на перший погляд малозначущi для вшськово! освiти чинники, як гендерна полiтика, особливостi ментальностi наци можуть позначатися на пiдборi та шдготовщ вiйськових кадрiв.
Ф'1Л0С0ф'1Я ОСВ1ТИ 1-2 (7)/2008
161
ОСВ1ТН1 СИСТЕМИ В МУЛЬТИКУЛЬТУРНОМУ ПРОСТОР1
Зокрема, трансформацiя характеру та умов вшськово! служби, вико-нання бойових завдань у контекст глобальних соцiокультурних змiн зму-сили по-новому подивитися на роль у вшську жшок. Ранiше вони проходили службу в обслуговуючих та допомiжних родах вiйськ i !х пропорцiя у загальнiй кiлькостi вшськовослужбовщв була надзвичайно малою. Наприк-лад, у збройних силах Дани жшки не перевищували 3-5 % [1]. В останнш чвертi XX ст., переду им пiд впливом переходу армш свiту на службу за контрактом, частка жшок у вшську почала збшьшуватися, проте упродовж холодно! вшни !х не допускали до виконання бойових функцш [2].
Тут спостер^аються певнi особливостi, пов'язанi з юторичними тра-дицiями, полiтичною культурою, сощальними умовами кожно! кра!ни. Так, у Франци на початку 1990-х рр. кiлькiсть жiнок у вшську стабшзува-лася на цифрi 20 тис. (близько 4 % вщ загально! чисельностi збройних сил). При цьому вщзначаеться !х висока мотиващя для служби у вiйську: сьогодш до збройних сил потрапляе лише одна з 10-15 бажаючих. Реально доступ жшок до бойових частин обмежений через сильний фемшютичний рух, який у Франци традицшно мае антимштаристський характер.
У Шмеччиш прагненню жiнок служити у вiйську традицшно протисто!ть сильна опозицiя. Незважаючи на те, що з 1991 р. жшкам дозволено обiймати посади солдат i сержантiв у медичнш, музичнiй службах, !м заборонено брати участь у бойовому треншгу, нести вартову службу тощо.
Навпаки, у Канадi жiнки складають 11 % регулярних сил та 23 % резерву. У С1ЛА вщ 1976 р. жiнки отримали право вступати до Вшськово-морсько! академп, i серед випускникiв 2009 р. вони складатимуть близько 20 % [3]. Военно-полггичне керiвництво Нiдерландiв у 1997 р. поставило завдання до 2010 р. довести частку жшок-вшськовослужбовщв приблизно до 12 %.
Серйозних змiн останнiм часом зазнае цившьний компонент збройних сил. Вони почали з високою ефективнiстю замiщувати вiйськових у виконаннi небойових завдань. Примiром, пiд час мБурi в пустелГ' в Саудiвськiй Аравп (1991 р.) у складi багатонацiональних сил було близько 10 тис. цившьних. Щкавий факт: вони мали значно менше проблем зi станом здоров'я та дисциплшою, анiж вiйськовий персонал. З 2297 цившьних, визначених для безпосередньо! участ в операци "Буря в пус-телiм, лише п'ятеро категорично вщмовилися, а четверо з рiзних причин були повернутi назад шсля прибуття до Саудiвсько! Арави.
Як виявляеться, цивiльнi отримують переваги стосовно вшськових з огляду бшьшо! стабiльностi та меншо! "щни" для держави [4]. Вони ак-тившше залучаються до безпосереднього виконання суто вшськових зав-дань. Так, у 2000 р. у сухопутних вшськах Нщерлацщв налiчувалося 29 % цившьних, у ВМС - 26 %, у ВПС - 13 %.
Аналiз мiсця та ролi цивiльного компоненту у збройних силах ба-гатьох кра!нах свiту свiдчить, що його тдвищення значною мiрою зале-
жить вiд становлення i змiцнення цивiльного Мiнiстерства оборони, а та-кож утворення вщповщних повноважних комiтетiв iз питань оборони в законодавчих органах (подiбно до того, що працюе в ФРН).
В юторп ООН 1998 р. був позначений тим, що вперше кшьюсть цивiльних, якi загинули шд !! прапором, перевищила аналогiчнi показни-ки вiйськових. Переважно це зумовлено не лише зростанням пропорци цившьних у заходах такого типу, але й бшьшою активнiстю та войов-ничiстю, яку виявляють навiть недержавш оргашзацп пацифютсько! спрямованостi.
Бiльшiсть розвинутих кра!н свiту послiдовно переходить на доб-ровiльну систему комплектаци вшська. Цi процеси, незважаючи на спе-цифiчнi умови рiзних кра!н, сходили i сходять дуже складно та супереч-ливо. Про це, зокрема, свщчить досвiд Велико! Британi!' (яка першою з кра!н НАТО розпочала "професюналiзацiю" армi! i флоту у 1963 р.); США, де перехвд вщ загального вiйськового обов'язку до набору до вшська за контрактом розпочався у 1973 р. [5]; Нiдерландiв, де з 31 серпня 1996 року, вщповщно до ново! редакци Конституций збройш сили форму-ються винятково за контрактом; Францп, Iспанi!, якi оголосили перехiд на контрактну основу у 1995 р., та шших кра!н.
У зв'язку з масовим переходом кра!н свггу вiд загального вшськово-го обов'язку до добровшьно! основи комплектацi! вшська, збройш сили як традицшний шститут соцiалiзацi! певних сегментiв суспiльства втра-чають свою роль i значення. Шдвищення культу iндивiдуалiзму, прагматизму, грошового благополуччя у суспiльствах розвинутих кра!н супро-воджуеться зростанням незадоволення вшськових втратою свого соцiального статуту, пшьг, падiнням престижностi служби та ш. Отже, у певному сенш можна говорити про маргiналiзацiю вшська як макротен-денцiю, започатковану у 1990-х рр. i пов'язану iз вмиранням масових армiй, змiною змюту та форми сприйняття можливих загроз iз боку суспiльства, актуалiзацi! питання щодо доцiльностi утримання значних збройних сил тощо.
Сьогодш вiйськовi багатьох кра!н свiту переживають кризу щентич-ностi. Вiд них вимагають не лише традицшно! постшно! готовностi до бою, але й нових додаткових знань, навичок, умшня (дипломата, ряту-вальника, технiчного фахiвця тощо). Змiнюються базовi принципи ко-мандування, якi сьогоднi поеднують багатонацюнальну кооперацiю, ро-зумiння полiтичних умов проведення операцш, необхiднiсть врахування суспшьно! думки та позицi! засобiв масово! iнформацi!, знання мiжнарод-ного права, орiентацiю на захист довкiлля та ш. При цьому вiйськово-службовець набувае рис та якостей ученого, але в розумшш не дослщни-ка-iнтелектуала, а всебiчно науково освiченого професiонала.
У 1980-х рр. офщери переважно були зорiентованi на поглиблення та змщнення сво!х зв'язкiв iз вiйськовими iнститутами через систему кооперативного навчання, виховання, спшьш цшностц солдати й сержанти, що
ОСВ1ТН1 СИСТЕМИ В МУЛЬТИКУЛЬТУРНОМУ ПРОСТОР1
проходили службу за контрактом, бшьше щнували можливостi опануван-ня тieю чи шшою професieю. Сьогоднi ситуацiя значно змшилася: серед усiх вiйськових на перший план вийшла орieнтацiя на посаду (професда), а не на суто вiйськовi iнститути. Однак трансформащя базових св^огляд-них парадигм вщбуваеться повiльно, оскiльки новi завдання вимагають часу для формування ново! шституцюнально! культури.
Усе це у шдсумку позначаеться на професiйнiй вiйськовiй освт, яка, окрiм зазначеного, перебувае тд вiдчутним впливом нацiональних освiтянських процеав та тенденцiй. До того ж, розмивання донедавна ч^ко визначених кордошв мiж об'ектами та предметами наук, поява значно! кшькост мiждисциплiнарних дослщжень, поширення спектру ви-користання часткових наукових методiв свiдчать про потужш iнтеграцiйнi процеси, якi безпосередньо позначаються на унiверсалiзацi! освiти.
Проте специфiчнiсть i традицiйний консерватизм системи вшськово! освiти змушують розглядати !! як окремий предмет дослщження. Чимала негативна роль у збереженш !! хрошчного вiдставання вiд вимог, якi по-стають перед сучасними фахiвцями, належить вузьковщомчим, корпора-тивним iнтересам. Посилання на специфшу й унiкальнiсть професи, не-обхiднiсть збереження певно! конфщенцшно! iнформацi! тощо у багатьох випадках е лише прикриттям навiть вщ гiпотетично! можливостi порiвняння з шшими навчальними закладами аналогiчного профiлю, пе-редовими досягненнями закордонних кра!н. Вперше про це наголосив американський полгголог Г. Лассвелл у статтi, яка ниш стала класичною: мГарнiзонне життя i фахiвцi насильства" (1941 р.). Вш розглядав феномен вiдособленостi армшського i флотського життя як природний i неминучий продукт розвитку iндустрiального суспiльства, що потребуе тдготов-леного вiйськового персоналу, який рiзко вiдрiзняеться за формою, змiстом i ритмом життя вiд цивiльних фаивщв [6]. Цей висновок згодом був тдтверджений багатьма дослiдниками.
Однак тенденци останнiх десятилiть рiшуче руйнують усталеш сте-реотипи. Разом iз закшченням холодно! вiйни, розвитком iнформацiйних технологш, появою продукцi! i послуг багатоцшьового призначення, що можуть успiшно застосовуватися в цившьному i вiйськовому секторах економши, iншими чинниками, стан справ кардинально змшюеться.
Нинiшнiй вiйськовий професюнал прагне прозоростi в оцiнцi та контролi власних дiй iз боку держави та суспшьства, цiннiсно! штегрова-ностi до зовнiшнього свiту (сощально! чутливостi, поваги розбiжностей, розумiння "цившьно! свщомостГ' та iн.). Йому вкрай необхщш розвинута полiтична свiдомiсть, знання особливостей технолопчного прогресу, адекватна оцшка економiчних тенденцiй та умов, передбачення можливих наслщюв у сферi нацiонально! безпеки через змiни в суспшьства Фактич-но все це входить до змюту управлiння людськими ресурсами, де часто-густо необидно враховувати не лише прям^ але й опосередковаш ре-зультати, як термшов^ так i далекосяжнi цш.
Офiцери, iншi вшськов^ якi у зростаючих масштабах безпосередньо залучаються до виконання мiжнародних завдань (миротворч^ гуманiтарнi операцi!), зазначають про необхщнють отримання спецiально! освiти, орiентовано! на вивчення питань дипломатi!, оргашзаци та проведення переговорних процесiв. У структурi знань вiйськових постiйно тдви-щуеться роль та значення юторичних, соцiально-економiчних, полгголо-гiчних, антропологiчних, культуролопчних наук i дисциплiн. Примiром, в 1талп у сухопутних вiйськах близько 60 % молодих лейтенанив мае вщповщш ступенi (бакалавр, магiстр) з пол^ичних наук, 12 % — з еко-номiки i менше однiе! третини — з шженерних наук.
Офiцери сьогоднi дiють у значно складшших умовах виконання зав-дань, ашж тi, що були, принаймш, пiд час холодно! вшни. Тодi все було зрозумiлим. Чггко визначений ворог, iдеологiя, монополiя держави (коа-лiцi! держав) на здшснення насильства, традицiйнi форми ведення воен (збройних конфлшив). Схема пiдготовки збройних сил шд час протисто-яння двох супердержав була простою. Офщер отримував грунтовну вшсь-кову професшну пiдготовку, яка була чинною щонайменше 20 рокiв в одному з вцщв (родiв) вiйськ, до завершального перюду iнтенсивного нав-чання у навчальному закладi оперативно-стратегiчного рiвня. У С1ЛА таку роль виконував Нацiональний унiверситет оборони, в СРСР — ака-демiя Генерального штабу.
Були щонайменше двi умови, яю майже не мали виняткiв. По-пер-ше, офiцер не служив на посадах, яю вимагали прийняття ршення у тiй площинi, яко! вш не вивчав. По-друге, на кожному рiвнi свое! службово! кар'ери офщер проходив вщповщний курс навчання (теоретичний та практичний), готуючись до наступно! посади. Були, звiсно, певнi розбiж-ностi у системах пiдготовки захщних та радянських фахiвцiв, однак треба визнати !х послiдовнiсть, логiчнiсть i ефективнiсть.
Необхiдно також зазначити деяю тодiшнi об'ективнi чинники. Пе-рехщ офiцера вiд тактичного (оперативного) до стратепчного рiвня полег-шувався дещо простою природою радянсько! (американсько!) стратеги чаав холодно! вiйни. Кожен iз вiйськовослужбовцiв вiдчував себе "маленьким гвинтиком" великого протистояння двох супердержав з ч^ко ок-ресленими функщями та алгоритмами дiй, передбаченими статутами, шшими керiвними документами.
Сьогоднi ситуащя змiнилася докорiнно. До ведення звичайних бойо-вих дiй та розумшня военно! стратегi! у контекстi виконання оперативних (тактичних) завдань додалася необхщнють реагувати на транснацiональнi загрози у виглядi миротворчих (гуманiтарних) операцiй, запоб^ання роз-повсюдженню збро! масового ураження, боротьби з тероризмом, военно! допомоги цивiльнiй владi тощо.
Професiйно пiдготовлений молодший офiцер на нижчих посадах повинен мати знання, навички та вмшня з тактики, технологш та управ-лшня. Але у безперервному "навчаннi кар'ерою" йому необхiдно поглиб-
ОСВ1ТН1 СИСТЕМИ В МУЛЬТИКУЛЬТУРНОМУ ПРОСТОР1
лювати розумiння стратегiчних концепцiй, пiдвищувати загальноосв^нш piBeHb.
Як справедливо зазначають Д. Маккаусленд та Г. Мартш, на сучас-ному eтапi розвитку збройних сил пpофeсiоналiзм (у вищому розумшш цього слова) е не просто система знань, а вмшня виpiшувати стаpi про-блеми у новий споаб [7].
У пpотистояннi двох военно-пол^ичних блокiв поняття "навчання" ("треншг") та "освгга" виглядали якщо не тотожними, то майже зливалися за змютом, незважаючи на вiдчутну яюсну piзницю. Перше з них пере-важно було зоpiентованe на детальний аналiз, класифiкацiю загалом спектру можливих завдань та напрацювання чiтких алгорштшв ix вико-нання, а освгга вiйськовослужбовця була спрямована на пошук найефек-тивнiшиx шляxiв актуалiзацii фундаментальних та прикладних знань пiд час виконання завдань бойовоi пiдготовки (ведення военних дш).
Оргашзаци iндустpiальноi ери оpiентувалися на рутину та звичку через стандаpтизацiю процедур. Складш завдання розбивалися на дeкiлька простих eтапiв, кожен виpiшувався певними суб'ектами, яю, за потреби, замiнялися шшими. Бюрократична iеpаpxiя мала тeндeнцiю щнувати кiлькiснi показники спeцифiчниx аспeктiв складних упpавлiнськиx зав-дань. За таких умов шдготовка вiйськовиx упpавлiнцiв (мeнeджepiв) легко фоpмалiзувалася. Саме пiд впливом такого кшьюсного пiдxоду на Заxодi в останнiй чвepтi XX ст. почалася розробка так званих карт компетентное (competency map), якi по-новому вибудовували процес бeзпepepвноi освiти в збройних силах.
На зламi тисячолиъ ця модна тeчiя досягла Украши. Почалася фор-малiзацiя вiйськовиx спещальностей з оpiентацiею на те, чого повинш досягти випускники вiйськовиx шститулв та Нацiональноi академи оборони Украши (знання, навички, умшня). Брали до уваги навчальш про-грами та тематичш плани вiдповiдниx факультета i кафедр. Почалася розробка та уточнення професюграм вiйськовиx спeцiальностeй.
Оскшьки сьогоднi кepiвництво Мiнiстepства оборони Украши передуем оpiентуеться на захщш стандарти пpофeсiйноi вiйськовоi освiти, е нагальна потреба зважити вс можливi позитивнi та нeгативнi моменти запозичення шоземного досвiду, ретельно i критично про-аналiзувати всi мipкування, що лунають вiд eкспepтiв НАТО стосовно тдготовки вiйськовиx фаxiвцiв piзного piвня на основi карт компе-тентност (пpофeсiогpам).
Нинi на Заxодi карти компетентное мають piзнi форми. Але загалом вони описуються як фоpмалiзованi згори донизу зусилля щентифшу-вати, перерахувати, назвати та вимipяти показники компeтeнтностi. Пiд останнiми розумдать галузi знань, умiнь, характеристик, атрибута, став-лень компоненпв, завдань, рис окремих оаб (командиpiв, начальникiв, лiдepiв). Коли вони iдeнтифiкованi, пepepаxованi i внeсeнi до списку, ix розбивають на пiдкомпонeнти.
Отже, стверджуемо юнування кластерiв компетенцiй. Карти компе-тенцш можуть бути ефективними, коли е чпта завдання щодо цiлей треншгу, освiти та бажаного стилю керiвництва. Водночас вони вельми складнi, оскшьки повиннi враховувати багатозначнi зв'язки мiж !хнiми основними елементами.
Для переконання у дiевостi карт компетенцiй треба припустити, що певш атрибути — мотиви, цшноста, вмiння — можуть бути визначеш i вiдтворенi через тренiнг i освiту. Саме на цiй основi розвивалися i набули популярностi у першш половинi XX ст. теори управлiння, що спиралися на психолопчний пiдхiд до специфiкацi! особистiсних рис ефективних лiдерiв. Однак подальшi дослщження засвiдчили вiдсутнiсть кореляцi! мiж iндивiдуальними якостями лiдерiв (командирiв) та ефектившстю тд-легло! !м структури (оргашзацп) [8].
Г. Юкл справедливо зазначив, що ранш теорi! пов'язували усшх менеджменту з надзвичайними здатностями керiвникiв — невтомна енергiя, пронизлива шту!щя, неймовiрна передбачуванiсть, переконлива штелек-туально-вольова сила тощо. Сотнi дослщжень 1930-1940-х рр. були при-свячеш цим якостям, однак не вдалося назвати т1, якi гарантували б усшх керiвництва. Однiею з причин цього була недостатня увага до непередба-чених та не прогнозованих змiн у ланцюжку взаемопов'язаних подш, який би мiг пояснити, як риси особистост впливають на результати ^яльнють групи, просування лiдера тощо) [9].
Отже, карта компетентной спрацьовуе не завжди. П. Норзхаус, автор вщомо! роботи "Керiвництво: теорiя i практика", зазначае, що модель умшь мае слабку прогностичну цшшсть. Вона не пояснюе механiзм того, як впливають варiацi! у вмшнях формувати соцiальнi судження та абстрактно розв'язувати проблеми на !х практичне виконання [10].
У св^овш практищ вже не перше столггтя iснуе очевидне прагнення визначити та описати повшстю велику i складну систему вiйськово! освiти та треншгу. При цьому вiйськовi пропонують карту компетентности оскiльки вона чггка, зрозумiла i немовби усувае наявш невизначе-ностi. Такий пiдхiд надае прюритету парадигмi технiчно! рацiональностi, зазначае лопчну причиннiсть, науковiсть, емпiричнi методи. Це зро-зумiлий пошук передбачуваносп, стандартiв та контролю за треншгом i освiтнiм процесом.
Однак керiвництво, особливо в структурах збройних сил та шших силових вiдомств, мае значний моральний вимiр та причини. Зокрема, Г. Адаме та Д. Балфор у робой "Незамасковане адмшютративне зло" за-стерiгають проти абсолютизаци науково-аналiтичного мислення над iншими формами рацюнальносп, оскiльки у деяких випадках воно при-зводить до небажаних наслiдкiв.
Мабуть, треба дослухатися до ^в видатного вченого Р. Хейфетца, який вважав, що керiвництво — це значно бшьше, нiж проста ор-ганiзацiйна ефективнiсть. Остання, за своею суттю, означае напрацюван-
ОСВ1ТН1 СИСТЕМИ В МУЛЬТИКУЛЬТУРНОМУ ПРОСТОР1
ня ршень, якi б сприяли досягненню цiлей органiзацi!. Проте ця дефшщя не забезпечуе розумiння природи формування таких цшей [11]. Свобода, рiвнiсть, людське благополуччя, справедливiсть, вiдчуття спшьное та iншi цiнностi можуть бути втшеш в органiзацiю лише завдя-ки справжнiм, морально досконалим та добрим лщерам.
Майже нiхто з фаивщв професiйно! вiйськово! освiти не мае сумнiвiв щодо того, що цi цiнностi повиннi бути сформоваш та випесту-ванi, насамперед, у командирiв (начальникiв), а через них — у тдлеглих !м структурах. Однак одразу ж постае питання: чи можна цього досягти через карту компетентное?
Бшьшють експерта вважають надмiрно деталiзований та формалiзо-ваний шдхщ, спрямований на удосконалення професшно! вiйськово! освiти, суперечливим тому, що дшсно необидно у вiйську. При цьому виникають проблеми композицiйно! завершеност компетенцiй на кожному рiвнi навчання. Як виявилося, карта компетентное швидше сприяе змiцненню нормативно! стратифшаци мiж рiвнями професiйно! вiйськово! осв^и, нiж бажано! !х iнтеграцi!.
Складаеться парадоксальна ситуащя: чим детальнiше виписуються компетентностi лiдера, тим бiльш загрозливою стае вiдстань до гнучкого, адаптивного, самосвщомого лiдера, якого потребують збройш сили будь-яко! держави.
Цiлком слушно зауважуе Л. Вонг, що перелiк компетентностей лщера стратегiчного рiвня занадто складний. I навт соцiальний психолог Р. Катц, засновник шдходу, що базуеться на вмшнях, обмежив !хнш перелiк лише трьома особистiсними вмшнями: технiчними, гуманiтарни-ми та концептуальними.
Вiйськовi дослiдження на початку 1990-х рр. розвинули модель керiвництва, яка мала вже п'ять компонента: компетентнiсть, iндивiду-альнi якое, результати керiвництва, кар'ерний досвiд i вплив оточення. При цьому зазначалося, що розв'язання проблем, сощальш судження та знання е стрижневими елементами моделi вмшь керiвництва.
Однак наповнення !х конкретним змiстом виявилося вельми складною проблемою. Наприкшщ 2006 р. робоча група Мшютерства оборони США шд керiвництвом А. ^менса надала результати дослiдження пiд на-звою "Вiйськовий офiцер 2030". У висновках зазначаеться, що, крiм неве-личкого перелiку унiверсальних якостей управлшця (вiдповiдальнiсть, до-брий характер тощо), неможливо передбачити з вiрогiднiстю, яю саме якостi лiдерiв будуть прюритетними через 30 рокiв. I можна лише гшоте-тично уявити шкоду, яко! можуть завдати суспiльству сьогодшшш непра-вильнi оцiнки та помилки.
Останшм часом нашi погляди на керiвництво змiнюються надзви-чайно динамiчно, як i iмiдж органiзацiй. Отже, деталiзацiя компетент-ностi лiдера, що складаеться зi значно! кiлькостi бази даних, спираеться на традицшш уявлення про керiвника, якi прийнятнi для бюрократично!
iерархi! i не вiдповiдають погляду на вiйськовi органiзацi! як складну адаптивну систему.
Керiвництво в таких системах покладаеться на формування сто-сунюв, а не на жорстке визначення ролей, на вшьш зв'язки, а не на стан-дартизащю, на гнучке навчання, а не на статичш знання, на самосин-хронiзацiю, а не на командування i контроль, на нове мислення, а не на плани, що базуються на оцшках.
Проте бшьшють експерив у галузi професiйно! вшськово! освiти на Заходi вважають, що складання детального перел^ компетентностей може бути застосоване у декшькох напрямках: покращання засобiв, за до-помогою яких досягаються бажаш наслiдки; забезпечення шформацшних вигод щодо оцiнки вщповщальност за сумiсну освiту та треншг; полiпшення зв'язкiв, у яких безлiч iнститутiв, залучених до професiйно! вшськово! освгги, спiвпрацюють та обмiнюються шформащею.
Але збiр безлiчi рис, якостей та вмшь iдеальних керiвникiв i потiм !х введення до системи професшно! вiйськово! освiти виглядае не зовам доцшьним. Замiсть цього, наприклад, Д. Рщ, К. Буллi, Р. Коллшз та iншi вченi пропонують уважно оцiнювати наявний стан справ iз пiдготовкою вiйськових фахiвцiв на тлi сучасних реалiй та найближчих у час потреб. Тут можна побачити рiзницю мiж наявним та бажаним. I саме прагнення зробити цю рiзницю якомога меншою буде просувати професшну вшсь-кову освггу [12].
При цьому передбачаеться всебiчна оцiнка рiвня та ефективностi тдготовки вiйськових iз використанням найкращих методик та ек-спертiв. Незважаючи на те, що цей шлях вельми коштовний i потребуе значних людських ресуршв, таю оцшки повиннi бути безперервними, оскшьки у змiстi, формах, методах роботи вшськових керiвникiв, умо-вах та способах дiяльностi збройних сил постшно вiдбуваються значнi змши. Оптимально процес оцiнки повинен зб^атися зi щорiчним про-цесом планування тих шститу^в, якi залученi до професшно! вшськово! осв^и.
Скажiмо, якщо з'ясуеться, що офщери певних родiв вiйськ мають проблеми з оперативною реакщею на незапланованi подi!, висуненням та обгрунтуванням креативних рiшень, то навчальш програми повиннi змiстити акценти з оперативного планування на адаптившсть i творчiсть.
Дуже багато можливостей щодо удосконалення професшно! вшськово! осв^и вщкриваеться при об'ективнiй та всебiчнiй акредитацi! нав-чальних закладiв, яка на Заходi проходить, зазвичай, кожш п'ять рокiв.
Зарубiжнi експерти закликають встановити гнучку систему зв'язюв, куди повиннi увiйти усi структури професiйно! вiйськово! освiти щодо сшвроб^ництва, обмiну iнформацiею та здiйснення експертизи вздовж шституцшних кордонiв. Це можна зробити через симпозiуми, конфе-ренци, взаемовiдвiдування практичних занять, обмiн навчальними про-грамами, iнiцiативами тощо.
ОСВ1ТН1 СИСТЕМИ В МУЛЬТИКУЛЬТУРНОМУ ПРОСТОР1
Проте не стд пepeоцiнювати пpофeсiйну вiйськову освiту саму по собг Зокрема, тpeнiнг та бойова шдготовка сприяють гартуванню бойово-го духу, агpeсивностi, сувоpiй морал^ допомагають долати тpуднощi. Вони змщнюють згуpтованiсть частин, посилюють волю та взаемш обов'язки людей [13].
Але експерти щодо новоi на Заxодi дисциплiни "тexнологiя людсь^' дiяльностi" (Human Performance Technology — HPT) пропонують подиви-тися на цю проблему значно ширше. Вони визначають чотири коршних причини, що впливають на iндивiдуальний piвeнь людськоi дiяльностi: знання та навички; умови служби; стимули; мотиващя [14]. До цього треба додати культуру оргашзаци та ефектившсть системи iндивiдуального вiдбоpу.
Отже, i питання пiдготовки висококвалiфiкованиx вшськових фаxiвцiв нeобxiдно розглядати у системний спошб. Покращання системи пpофeсiйноi вiйськовоi освiти постае в ньому одним iз стрижневих еле-мeнтiв, але не вичерпуе всього розмаггтя шляxiв i напpямкiв пiдвищeння боездатностi збройних сил.
Л^ература:
1. Sorensen Н. Denmark: The Small NATO Nation. In Female Soldiers-Combatants or Noncombatants?, N.Goldman (Ed.) — London: Greenwood Press, 1982. - P. 189-202.
2. Stiehm J. (Ed.). It's Our Military, Too. — Philadelphia, Perm.: Temple University Press, 1996. - P. 24-29.
3. Фрщман M. Спещальш b^i навчальш заклади // США: Суспшьство i цшносл. Електронний журнал Держдепартаменту С1ЛА. — Колeджi i ушвер-ситети в С1ЛА. — Листопад 2005. — С. 21.
4. Dandeker С. The United Kingdom: The Overstretched Military. In The Postmodern Military: Armed Forces After the Cold War. Charles C. Moskos, John Allen Williams, David R. Segal. (Ed.). — New York, Oxford.: Oxford University Press, 2000. - P. 36.
5. Keeley J. (Ed.). The All-Volunteer Force and American Society. — Charlottesville, Va.: University Press of Virginia, 1978.
6. Lasswell H. The garrison state and specialists on violence // The American Journal of Sociology. - 1941. - № 46. - P. 455-468.
7. McCausland J. and Martin G. Transforming Strategic Leader Education for the 21st Century Army // Parameters. — Autumn 2001. — Vol. XXXI, № 3. — P. 21-22.
8. Donaldson J. and Edelson P. From Functionalism to Postmodernism in Adult Education Leadership. In Handbook of Adult and Continuing Education. (Ed. Arthur L. Wilson and Elisabeth R. Hayes). — San Francisco: Jossey-Bass, 2000. — P. 193.
9. Yukl G. Leadership in Organization. — 5th ed.; Upper Saddle River, N.J.: Prentice Hall. - 2002. - P. 24-26.
10. Northouse P. Leadership Theory and Practice. — Thousand Oaks, Calif.: Sage. — 2004. - P. 51.
11. Heifetz R. Leadership Without Easy Answers. — Cambridge, Mass.: Harvard Univ. Press. - 1994. - P. 21-22.
12. Reed G., Bullis C, Collins R. and Paparone C. Mapping the Route of Leadership Education: Caution Ahead // Parameters. — Autumn 2004. — P. 57.
13. Henderson W. Cohesion: The Human Element in Combat. — Washington: National Defense University Press, 1985. — P. 4.
14. Felicetti G. The Limits of Training in Iraqi Force Development // Parameters. — Winter 2006-07. - P. 74.
Владимир Мандрагеля. Перспективы развития системы профессионального военного образования в контексте мирового опыта
В статье анализируются изменения, которые происходят в последнее время в структуре, задачах и роли вооруженных сил, их влияние на систему профессионального военного образования. Рассмотрены сущность и содержание карт компетентности, позитивные и негативные аспекты подготовки военных специалистов на их основе. Обоснована ограниченность детальной формализации черт и качеств военных руководителей, которые будут актуальны в отдаленной перспективе. Подчеркнута необходимость системного подхода к подготовке военнослужащих, где наряду с образованием и тренингом необходимо учитывать условия службы, стимулы и мотивацию.
Volodymyr Mandragelja. Perspectives of the System's Professional Military Education Development in the Context of the World's Experience
The changes that take place in the structure, objects and role of the armed forces, its influence on the system of professional military education have been analyzed in the paper. The essence and content of the competency map, positive and negative aspects of the military specialists' preparation have been examined. Limited of the detailed formalization of traits and attributes of military leaders that will be urgency in the future is grounded. The necessity of the system approach to military preparing, that includes working conditions, stimulus and motivation besides competency is emphasized.
