CC BY
124
significant outcome of this development. It is obvious that in the present situation further development of applied and informational ethics as well as the search of new solutions and approaches to understanding the nature of the processes that could enrich the very informational ethics, and most importantly, help the modern man and the Information society adequately understand their existential situation are equally important. This may contribute to the deepening of philosophical and analytical criticism of the Information Society, which should result in a new look at the essence of modern technology deprived both of the optimistic extremes and excessive fears — technophobias. Today, before our eyes, a new social and philosophical research industry is formed — information ethics as the direction of ethical thought, which covers the generation, transmission, processing, storage and consumption of information, information flows impact on social life and work of social institutions.
Information ethics as applied ethics, is not opposed to traditional moral values. It is analyzing the social and personal impact of information technologylts main task is to specify moral norms to regulate human behavior in creating and using computer technology. At the same time, the regulatory function of informational ethics is extremely important. Correct and competent application of the principles of informational ethics will help today's information society acquire civilization worthy look.
Key words: information society, industrial civilization, information ethics, global ethics, information and ethical theory, information and communications technologies (ICT).
УДК 14:355
Т. О. Чернишова, кандидат фшолопчних наук
ФЕНОМЕН В1ЙСЬКОВО1 РИТОРИКИ
Досл^джуеться становлення феномену вШсъковоИриторики в iсторii людськог цивмзацп, розкриваеться гг значення в життi армп i втськового колективу. Об-грунтовуеться, що втськова риторика — наука про красномовство у втськовШ сферi життя сустльства з метою оргатзувати i здтснити захист держави вiд зовмшньог агресп. Об'ектом вiйськовог риторики як науки можна визначити вт-ськовi мовш комумкацИ Предметом втськовог риторики е система правил оргат-заци ефективногмовног комуткаци мiж вШськовослужбовцями. Втськова риторика об'еднуе в собi систему правил побудови мовного впливу i найзагальнш тдходи щодо вiдповiдностi мови вимогам вiйськовог дiяльностi.
Ключовi слова: риторика, втськова риторика, вiйськовослужбовець, втськова справа, вербальш комумкацИ
40
© Чернишова Т. О., 2015
Актуальтсть проблеми. Слово — дивовижний дар, яким володie лю-дина. Слово давш мислителi порiвнювали з елшсиром життя, одна крапля якого може повернути натхнення, розвернути особислсть до великого й величного, вказати особистосп чи й усьому народовi правильний шлях. З чаав Платона людство захоплювалося «музикою сфер», мапчною силою й красою слова животворящого, яке Т. Г. Шевченко називав «кадилом ю-тини». Вiйськова профеая, як i абсолютна бiльшiсть шших, тiсно пов'язана з мовою, оскшьки остання — основний засiб оргашзацп та управлiння дь яльнiстю особи, сустльства i держави. Особливо важливою е вiйськова риторика у складних умовах военного часу, коли вщ правильно доведеного наказу залежать устх операцп, життя людей. I якщо в епоху мирного часу звернення до проблеми вшськово'1 риторики здавалося анахрошзмом, то день сьогоднiшнiй показав усю вiрнiсть i простоту фрази давньоримського юторика Kорнелiя Непота: «Si vis pacem, para bellum» («Хочеш миру — готуйся до вшни»).
Аналiз остантх джерел i публшацш. 1з давнини питаннями мовно'1 оргашзацп життя держави i сустльства займалася риторика. Першл, Коракс, Лiсiй, Сократ, Платон, Арютотель, Демосфен заклали фундамент риторики, яка стала одночасно мистецтвом i наукою, створили образ оратора, базу-ючись на рiзних тдходах: софютичному та дiалектичному. В перюд елль нiзму Марк Туллiй Цицерон, Марк Фабш Квiнтiлiан, у Середньовiччi — Василiй Великий, Григорiй Богослов, 1оанн Златоуст, 1сидор Севiльський, Юлш Pуфiнiй, Фiлiпп Меланхтон, Герхард Фосс, у добу Вщродження — Данте, ЛатЫ, Брунi, у Новий час — Рене Декарт, Барух Стноза, Джон Локк, 1ммануш Кант, Блез Паскаль, Фрiдрiх Нiцше, у Нов^нш час — Ха'1'м Пере-льман, Умберто Еко, Ролан Барт, Альпрдас Греймас, Жерар Женетт, Клод Бремон та iншi сформували риторичнi канони, актуалiзували рiзнi аспекти мовно'1 комушкацп. Не стояли осторонь проблем риторики й украшсью вченi. З появи у 1073 р. трактату «1зборник» Святослава, де вперше з'яв-ляеться слово «риторика», можна розпочинати ^торш риторики на нашш землi. Шзшше проблемами риторики займалися митрополит Макарш, Iоаникiй Галятовський, Йосип Кононович-Горбацький, 1осаф Кроковський, Стефан Калиновський, Стефан Яворський, Феофан Прокопович, 1ван Ризь-кий i багато шших. У сучаснш Укра'1'ш видано низку пiдручникiв з риторики й ораторського мистецтва [3; 11; 12; 15-18; 20; 21; 23], але проблема вшськово'1 риторики була поза увагою фахiвцiв.
Метою cmammi е розкриття сутносп феномену вшськово'1 риторики.
Виклад основного маmерiалу. Для кожно'1 сфери дiяльностi, пов'язано'1 з пiдвищеною мовною вщповщальшстю, людство виробило i поставило у вщповщшсть свiй тип певно'1 риторики, призначено'1 для оптимального
задоволення потреби в ефективно впливовш мовь Хоча в наших украшських тдручниках з риторики та ораторського мистецтва немае такого роду риторики, як вшськова, сьогодш е сенс говорити про даний рщ риторики i вивести його з роду соцiально-полiтичного красномовства. Оскшьки е особлива сфера життедiяльностi людини, яка пов'язана з тдготовкою до ведення вiйськових дiй (домшуюча частина часу) i веденням вшськових дiй (актуалiзацiя i використання накопиченого вшськового досвiду), причому мовне спшкування в умовах военного та мирного часу ютотно рiзняться, що нехарактерно для жодного шшого роду риторики. За даними Ч. Далець-кого, мовна складова для певних категорш вшськовослужбовщв сягае вiд 40 до 100% !х загально! практично! дiяльностi [6, с. 413].
У той час як виникнення класично! риторики належить до V ст. до н. е., вшськове красномовство знаходило застосування вже на зорi людсько! цившзацп. Про це свiдчить найбшьший твiр давньогрецького геро1чного епосу «Шада». Багато хто з 11 геро1в поеднують у собi мужшсть, силу й iншi суто вiйськовi чесноти з даром ораторського слова. Найчаслше в текст поеми, як i в усьому вiйськовому красномовствi давнини, вживали-ся мови дорадчi (головна мета яких, за Арютотелем, обговорення, що е «користь чи шкода»), або переконуюч^ що звучали на вшськових нарадах, i надихаючi, що мали метою мобiлiзацiю почуттево-емоцшно! сфери осо-бистостi воша, вони оголошуються переважно на полi бою. Класифшащя надихаючих промов як найдавнiшого жанру вшськово! промови була досить рiзноманiтною. Надихаюча мова використовувалася i як своерщна форма бойового наказу («так, роздаючи накази, ряди обходив Агамемнон»), i як заЫб психолопчно! шдготовки перед боем, формування переконаностi у справедливосл цiлей боротьби, i, найголовшше, засiб пiдтримки високого бойового настрою вшськ у бою. Бiльшiсть вшськових промов вшчае фраза, що стала своерщним рефреном поеми: «Так кажучи, збудив вш i силу, i мужнiсть у кожному».
Значення гомерiвського епосу для античностi було величезне. Вивчення «Шади» лежало в основi вiйськового виховання та морально-психологично! шдготовки грецьких во'1шв. Недарма Олександр Македонський вважав, що вивчення «Шади» — добрий зааб для досягнення вшськово! доблестi, про що писав Плутарх у «Життеписах». У Гомера ми знаходимо i два найдавнiших пафоси вшськового мовлення: геро'1'чний, заснований на закликах до набуття вошом чесп, доблестi, немеркнучо! у вiках слави, i патрiотичний, який апелюе до почуття обов'язку перед рiдною землею, родинами та близькими.
Ус без винятку велию полководцi Давньо! Грецп та Риму були одно-часно i великими вiйськовими ораторами. Першим iз них був, безумовно,
Олександр Македонський. Можна сказати, що македонський цар був автором першо'1 закшчено'1 системи виховання непереможних вшськ, у якiй вiйськова риторика займала одне з провщних мюць. З одного боку, як учень Арютотеля, «Олександр володiв цiнним даром у небагатьох словах висло-вити те, що треба» [2, с. 61], а з другого — вшськова риторика полководця вперше в юторп була продумана i реалiзована як багаторiвнева система мовного впливу, яка охоплювала всi категорп вшськово'1 iерархii i всi види життя i бойово'1 дiяльностi вiйськ. Олександр Македонський, напевно, першим iз полководцiв акцентував увагу на звернення на iм'я як ефективний зааб установлення контакту мiж спiврозмовниками. Блискучим вiйськовим оратором був i римлянин Юлш Цезар. «У красномовствi й у вшськовому мистецтвi вiн здобував не меншу, якщо не бшьшу славу... У всякому разi, Цицерон... заявляв, що не бачив шкого, хто перевершував би Цезаря, i на-зивае його слог витонченим, блискучим, i навiть прекрасним i благород-ним», — писав про нього Светонш [22, с. 36].
Новим i надзвичайно важливим явищем у вiйськовiй риторицi стало вза-емне «тдбадьорення» римських во'1шв, що приводило до поширення кола учасниюв вiйськових мовних комунiкацiй, а це свщчило про те, що солдат-ська маса була вже не тшьки об'ектом мовного впливу, а й набула рис суб'екта такого впливу. Активiзацiя мовно'1 дiяльностi вшськ завжди свщ-чить про високий ступшь 1'х бойово'1 активностi; наприклад, у бита з галль-ським плем'ям нервшв солдати «вже не чекали наказiв Цезаря, але самi приймали вiдповiднi заходи». У невдалш для римлян сутичцi пiд час галль-ського повстання врятувалися тшьки т солдати, якi, пiдбадьорюючи один одного, зумши пробитися крiзь ворожi ряди. «1нша ж частина, — зазначае далi Цезар, — була оточена варварами i загинула» [1, с. 139].
Без перебшьшення можна сказати, що проголошення iмператором Константином Великим державною релтею Римсько'1 iмперii християнства (313 р.) стало центральною подiею Середньовiччя, зумовило весь хщ юторп людства. Pелiгiйне переконання, що примушувало перших християн окро-пляти кров'ю арену Колiзею, тепер рясно живило прояв жертовносп на полях битв. На грунт вшськових зiткнень, що залучали у свою орб^у сотнi тисяч людей, розкв^ла згасаюча в перiод занепаду античносп вiйськова риторика, яка завдяки новим релшйно-моральним пiдставам збагатилася новим релшйним пафосом i отримала друге дихання. Вшськова риторика Середньовiччя увiбрала в себе не тшьки мужне красномовство полководщв, а й тднесене духовне слово пастиря, яке надовго стало неодмшним засобом формування високого бойового настрою вшськ. Практично вс джерела цього перюду неодмiнно повiдомляють, що тдготовка вiйськ до битв включала, як правило, богослужшня, обов'язкову сповщь i причастя во'1шв.
У добу Вщродження щншсть вшськово! риторики, незважаючи на зрос-тання антирелшйних тенденцш, також усвщомлювалася видатними мисли-телями. Ншоло Макiавеллi у своему трактатi «Вшськове мистецтво» охоче визнавав, що видатш полководцi просто зобов'язанi бути одночасно й ораторами, причому звертатися необхщно не тшьки до начальникiв, а й до всього вшську. I далi йде чудовий панегiрик вшськовому красномовству: «Адже вiйна — це нескшченний ланцюг випадковостей, кожна з яких може погубити вшсько, якщо полководець не вмiе або не звик говорити iз солдатами, бо слово розаюе страх, запалюе душ^ змiцнюе стiйкiсть, розкривае обман, общяе нагороду, викривае небезпеку i вказуе шляхи до порятунку, дае над^, вихваляе або тавруе, взагалi викликае на свiт всi сили, здатш за-палити або знищити людську пристрасть» [14, с. 34].
Новому часу притаманна щея самоцiнностi держави, наци. У горнилi революцiйних i наполеонiвських воен Х1Х ст. викувався й у повну силу за-лунав у вшськовш риторицi нацiональний пафос як вщповщь пробуджених до життя могутшх сил спочатку французько!, а потм поступово i всiх iнших европейських нацш на загрозу !х суверештету i народно! самобутностi. «Не може бути коливання в перемоз^ особливо в той день, у який йдеться про честь французько! тхоти, яка так необхщна для чест всiеí нацií», — так звертався до свое! армп Наполеон перед битвою тд Аустерлiцем (1805). Арм^ «збройного народу» тепер повинен був водити у бш вождь, який мав задатки нацюнального лщера, здатний розум^и i враховувати на вшш особ-ливостi нацiональноí психологií, п сильнi i слабкi мiсця.
Особливютю вiйськових мовних комунiкацiй XX ст. стало виражене прагнення до дiалогiчностi спшкування начальникiв i пiдлеглих, значення якого незмiрно зросло з переходом до армш, що формуються на основi за-гального вiйськового обов'язку. Дiалог являе собою активну форму мовно! дiяльностi, яка передбачае i активне самостiйне мислення учасникiв дiалогу. Прагнення кращих офiцерiв i генералiв армiй свiту до дiалогу з тдлеглими мало на метi формування у них морально! життево! позицп, патрiотичного свiтогляду, вiрностi вiйськовому обов'язку, яю керували б солдатами навт у разi неможливостi отримання наказiв у бойовiй обстановцi, що с^мко змiнюеться.
Перейдемо вiд онтологi! до осмислення сутносп вiйськово! риторики. У науковш лiтературi iснуе кiлька визначень вшськово! риторики. Ч. Далець-кий так визначив це поняття: «Вшськова риторика — це спецiалiзована мовна культура вшськово-професшного середовища, спрямована на освоен-ня вiйськово! культури, адаптащю нових поколiнь до незвичних умов життя i дiяльностi вiйськовослужбовцiв за допомогою особливих технологiй мов-
ного впливу на комушкативному й поведшковому рiвнях; це частина загаль-но! риторики, науки про правила побудови мови, системи найзагальшших вимог до мови i мовно! поведiнцi; це система знань, навичок i вмiнь комунь кацп за допомогою мови у промовi i вербальний вплив на вшськовослуж-бовцiв» [6, с. 409]. У цьому визначенш, на наш погляд, з одного боку, за-кладена деяка надмiрнiсть: воно включае ^м головного змюту поняття ще й ряд завдань, яю, на думку дослiдника, покликана виршувати вiйськова риторика, що навряд чи доцшьно, оскiльки освоенням вшськово!' культури й адаптацiею нових поколшь до службово!' дiяльностi завдання вшськово'1 риторики явно не обмежуються. З другого боку, вшськову риторику не мож-на визначати через поняття мовно! культури, тому термiн «мовна культура», як i галузь знання, яку вш визначае, значно «молодше» риторики, яка ви-никла практично разом iз людською цивiлiзацiею. I найголовшше: культура мови передбачае таку обов'язкову якють, як правильнiсть, тобто вщповщ-нiсть мови нормативному строю мови, в той час як реальна мова часто-густо не може вважатися абсолютно правильною. У вшськових мовних кому-шкащях переважають усш жанри, для яких характеры розмовнi конструкцп зi зниженими вимогами до зазначено!' якостi мови.
С. Зверев дае шше визначення, що е бшьш правильним з нашо! точки зору: «Вiйськова риторика — це наука i мистецтво доцшьно!' побудови мовно'1 комушкацп вiйськовослужбовцiв, спрямовано!' на забезпечення ви-рiшення завдань вшськово! служби» [7, с. 8]. Але iз цiею дефiнiцiею не можна погодитися через те, що у цьому визначенш зм^уються наука i мистецтво, тобто автор стверджуе, що одне й те ж явище е як наукою, так i мистецтвом, що, на наш погляд, неприпустимо, тому що наука мае сво! змютовш якосп, яю значно вiдрiзняються вiд якостей мистецтва. Тому про-понуемо свое визначення: «вшськова риторика - це наука про красномовство у вшськовш сферi життя суспiльства з метою оргашзувати i здiйснити захист держави вщ зовнiшньоi агресii».
Об'ектом вiйськовоi риторики як науки можна визначити мовш кому-нiкацii у службово-бойовiй дiяльностi вiйськовослужбовцiв або, iнакше кажучи, вiйськовi мовнi комунiкацii. Предметом вiйськовоi риторики е система правил оргашзацп ефективно! мовно! комунiкацii мiж вiйськово-службовцями. Головне завдання вшськово! риторики як вшськового крас-номовства С. Фукс визначае таким чином: «Красномовство — це мистецтво вдихати в серця почуття змагання i хоробросп, збуджувати до чест i слави» [26, с. 4]. Йому ж належать i помiченi особливостi вiйськовоi промови, яю багато в чому пояснюють, чому доа нi риторами, ш лiнгвiстами, нi фiлоло-гами не здшснювалося спроб надати вiйськовiй риторищ закiнченоi форми:
«Але треба зiзнатися, що красномовство вшськове вiдрiзняеться досить вщ духовного i цивiльного. У них спостер^аеться ретельно сувора правильшсть у розкладаннi всiх частин мови, щоб дiяти на розум вчешстю, — вiйськове же дiе на серце i уяву. Вiйськовий оратор належить своему во'нству, по-переду якого перемога або смерть. Його мова коротка i швидка, подiбна кулям i ядрам, що нерiдко припиняють перiод у самому його початку. Тут красномовство i дiя разом. Вiн говорить i знищуе. Хвилини дорогоцшш. Мова його одушевляеться часом, мюцем i несподiванiстю обставин. Непо-трiбна тут чистота стилю академша. Iнодi сама неправильнiсть у вираз^ що обумовлена сум'яттям вшни, бувае корисна. Там одне слово: Бог, Втизна, слава, або честь, збирае вах в одну душу. Потрiбно взагалi, щоб думки, ви-бiр виразiв були абсолютно вшськовими. Солдатам треба говорити мовою виразною, солдатською. Вшна залежить вiд сил фiзичних i моральних. Першi тдпорядковаш майстернiй освiтi военного начальства, але моральш вимагають зовсiм iншого впливу. Солдат, щоб битися з мужшстю, не може керуватися одною лише дисциплшою. Його повинна тдбурювати при-страсть; i якщо '11 в ньому немае, то повинно вм^и в ньому 11 вiдродити. Розуму потрiбно приводити в рух ус сили армп, ще! войовничо! машини. Ось таемнищ Олександрiв i вах великих полководцiв!» [26, с. 5]. Хоча слщ зазначити, що минули два стол^тя з написання цих рядюв, дещо змiнилися якiсть i освiченiсть вiйськових, i тому потрiбно вносити корективи в осо-бливосп вшськово! промови, але найважливiшими залишаються: патрю-тичнiсть, iдея геро'зму, спрямовашсть на особистий подвиг, стислiсть, ла-конiчнiсть, чiткiсть i яснiсть настанов.
Таким чином, вшськова риторика об'еднуе в собi систему правил по-будови мовного впливу, що розумшться не тiльки як суто техшчш вимоги до комунiкативних якостей мовлення: стислосл, точностi, сили голосу i т. iн., що установлюють, зокрема, i вiйськовi статути, але й найбшьш за-гальних пiдходiв до якнайкращо! вiдповiдностi промови вимогам вшськово! дiяльностi.
Л1ТЕРАТУРА
1. Аппиан Александрийский. Римская история / Аппиан Александрийский. - М. : Наука, 1998. - 726 с.
2. Арриан Флавий. Поход Александра / Флавий Арриан : пер. с греч. М. Е. Серге-енко ; вступ. ст. О. О. Крюгера. - Л. : Изд-во АН СССР, Ленингр. отд., 1962. -384 с.
3. Буханець I. Ю. Полггична риторика : навч. пос1б. / I. Ю. Буханець, О. В. Кисе-льова ; Донец. нац. ун-т, ф-т шозем. мов. - Донецьк : ДонНУ, 2011. - 251 с.
4. Василенко В. А. Академ1чна риторика : навч. пос1б. для студ. гумашт. ф-т1в вищ. навч. закл. / В. Василенко, В. Герман ; Сум. держ. пед. ун-т ¡м. А. С. Макаренка, Сум. фш. Харк. нац. ун-ту внутр. справ. - Суми : Наталуха А. С., 2011. - 275 с.
5. Далецкий Ч. Б. Военная риторика России : монография / Ч. Б. Далецкий ; Моск. гуманитар. ин-т им. Е. Р. Дашковой. - М., 2000. - 169 с.
6. Далецкий Ч. Б. Риторика: заговори, и я скажу, кто ты / Ч. Б. Далецкий. - М. : Высшая шк., Омега-Л, 2003. - 488 с.
7. Зверев С. Э. Военная риторика Древнего мира / С. Э. Зверев. - СПб. : Алетейя, 2011. - 176 с.
8. Зверев С. Э. Военная риторика Средневековья / С. Э. Зверев. - СПб. : Алетейя,
2011. - 208 с.
9. Зверев С. Э. Военная риторика Нового времени / С. Э. Зверев. - СПб. : Алетейя,
2012. - 397 с.
10. Зверев С. Э. Военная риторика новейшего времени. Гражданская война в России / С. Э. Зверев. - СПб. : Алетейя, 2012. - 376 с.
11. Кушшр Р. Великий оратор, або Як говорити так, щоб Вам аплодували стоячи / Роман Кушшр. - Дрогобич : Коло, 2013. - 249 с.
12. Левицький О. О. Риторика : навч. пос1б. для студ.-богослов1в / Олександр Ле-вицький ; УГКЦ, 1вано-Франюв. Теол. Акад. - 1вано-Франювськ : Нова Зоря, 2010. - 110 с.
13. Леммерман Х. Учебник риторики: тренировка речи с упражнениями / Хайнц Леммерман ; пер. с нем. С. Т. Бугло. - М. : Интерэксперт: Культура и спорт: ЮНИТИ, 1997. - 255 с.
14. Макиавелли Н. О военном искусстве / Н. Макиавелли. - М. : Глав. воен. изд-во Наркомата обороны Союза ССР, 1939. - 224 с.
15. Молдован В. В. Судова риторика: теор1я I практика : навч. поаб. / В. В. Молдо-ван. - 2-ге вид., переробл. I допов. - К. : Юршком 1нтер, 2010. - 496 с.
16. Ораторське мистецтво : тдручник / М. П. Требш та ш. ; за ред. М. П. Требша I Г. П. Кл1мово! ; Нац. ун-т «Юрид. акад. Укра!ни ¡м. Ярослава Мудрого». - Х. : Право, 2013. - 207 с.
17. Павленко Ю. В. Занимательная риторика. Страницы истории. Жанры красноречия. Культура ораторской речи / Юрий Павленко. - К. : Павленко, 2013. - 343 с.
18. Рогожкин О. В. Риторика: загальна, судова, оперативна: тдруч. для студ. { кур-санпв юрид. спец. / О. В. Рогожкин ; Донец. юрид. ш-т. - Вид. 2-ге, допов. - До-нецьк : Донец. юрид. ш-т МВС Укра!ни, 2012. - 298 с.
19. Рождественский Ю. В. Теория риторики / Ю. В. Рождественский. - М. : Добро-свет, 1997. - 600 с.
20. Савенкова Л. О. Педагопчна риторика : навч. поаб. / Л. О. Савенкова ; ДВНЗ «Ки!в. нац. екон. ун-т ¡м. В. Гетьмана». - К. : КНЕУ, 2009. - 298 с.
21. Сагач Г. М. Вибран твори: в 5 т. / Г. М. Сагач. - Р1вне : АН вищ. шк. Укра!ни, 2006. - Т. 1: Риторика: «Златоуст». - 288 с. ; Т. 2: Хрестомат1я: «Золотосл1в». -
288 с.; Т. 3: Дшова риторика: <^o6poTOoroBie». - 320 с.; Т. 4: Храм слова: «Небо на землЬ>. - 288 с.; Т. 5: Риторичний квггаик: «Нев'янучий цвгг». - 320 с.
22. Светоний. Жизнь двенадцати цезарей / Светоний ; пер. с лат. М. Л. Гаспарова ; предисл. и прим. М. Л. Гаспарова. - М. : Правда, 1988. - 512 с.
23. Сивачук Н. П. Академiчна риторика: навч. пошб. для студ. вищ. навч. закл. / Н. П. Сивачук, I. М. Сшгур, О. М. Сашвський ; [за заг. ред. Н. П. Сивачук] ; Уман. держ. пед. ун-т iM. Павла Тичини, 1н-т фшологи та сусп-вознав., наук.-дослщ. лаб. «Театр слова». - Умань : Сочшський [вид.], 2013. - 374 с.
24. Современная военная риторика. Полевой устав армии США: речевое воспитание военнослужащих США : пер. с англ. : хрестоматия / сост. О. Ю. Ефремов, С. Э. Зверев ; - СПб. : Алетейя, 2013. - 224 с.
25. Сопер П. Л. Основы искусства речи / Поль Л. Сопер ; пер. С. Д. Чижова ; ред. К. Д. Чижов, Л. М. Яхнич. - Ростов н/Д : Феникс, 1995. - 446 с.
26. Фукс Е. Б. О военном красноречии / Егор Борисович Фукс. - СПб. : Тип. имп. театров, 1825 . - 49 с.
27. Хазагеров Г. Г. Политическая риторика : учебник / Г. Г. Хазагеров. - М. : Никко-ло-Медиа, 2002. - 313 с.
ФЕНОМЕН ВОЕННОЙ РИТОРИКИ
Чернышова Т. А.
исследуется становление феномена военной риторики в истории человеческой цивилизации, раскрывается ее значение в жизни армии и воинского коллектива. Обосновывается, что военная риторика — наука о красноречии в военной сфере жизни общества с целью организовать и осуществить защиту государства от внешней агрессии. Объектом военной риторики как науки можно определить военные языковые коммуникации. Предметом военной риторики является система правил организации эффективной речевой коммуникации между военнослужащими. Военная риторика объединяет в себе систему правил построения речевого воздействия и наиболее общие подходы по соответствию речи требованиям военной деятельности.
Ключевые слова: риторика, военная риторика, военнослужащий, военное дело, вербальные коммуникации.
PHENOMENON MILITARY RHETORIC
Tchernyshova T. О.
In the article presents the emergence of the phenomenon of military rhetoric in the history of human civilization, it reveals its importance in the life of the army and military units. Each field associated with increased linguistic responsibility, humanity has developed and put in line and a certain type of rhetoric designed to best meet the needs of effective powerful language. While the emergence of classical rhetoric belongs to the V century BC,
found the use of military rhetoric at the dawn of human civilization. This work shows the greatest Greek heroic epic «Iliad». From Alexander of Macedon to the word used for the mobilization of soldiers to heroism and victory. A new and very important phenomenon in the military rhetoric was mutual «encouragement» of Roman soldiers, which led to the spread of military circles speech communications, and this indicated that the soldier's weight was not the only object of linguistic influence, but also acquired features sub the object of such influence. Military rhetoric the Middle Ages absorbed not only courageous eloquence generals, but the word sublime spiritual shepherd, which was long an essential means of forming a high fighting spiritforces. Almost all the sources of that period certainly reported that training of troops to battle included, usually worship, confession and communion compulsory soldiers. In the Renaissance the value of military rhetoric despite growing anti-religious tendencies, was regarded as prominent thinkers. Nicola Machiavelli in his treatise «The art of war» willingly admitted that prominent generals are obliged to be both speakers, and should not only apply to the magistrates, but also to the whole army. The New Time inherent in the idea of self-worth of the state, the nation. In the crucible of the revolutionary and Napoleonic wars of the nineteenth century. emerged in full force rang in the military rhetoric of national fervor in response awakened to life the powerful French forces initially and then gradually all other European nations to compromise their sovereignty and national identity. Army «armedpeople» now had to drive into battle leader who had the makings of a national leader, able to understand and take into account national peculiarities in war psychology, its strengths and weaknesses. Feature military communications language XX century was the expressed desire of dialogue to communicate superiors and subordinates, whose value has increased immensely with the transition of the army, formed on the basis of universal conscription. Dialogue is the active form of the language, which involves an active, independent thinking participants in the dialogue. Aspiration best officers and generals of the armies of the world to dialogue with subordinates aimed at forming their moral life position, patriotic outlook, loyalty to military duty, which led to soldiers even if it is impossible to obtain orders in a battle that is rapidly changing.
The military rhetoric - the science of eloquence in the military sector of society with the aim to organize and carry out the protection of the state against external aggression. The object of military rhetoric as a science can determine the military language of communication. The subject of military rhetoric is a system of rules for the organization of effective verbal communication between soldiers. Military speech features are: patriotism, heroism idea, focus on personal achievement, brevity and clarity of instructions. Military rhetoric combines the system of rules for constructing speech effects, understood not only as a purely technical requirements to communicative qualities ofspeech, brevity, accuracy, strength of voice, etc., which establish, in particular, military regulations, but most common approaches to the best possible speech compliance with the requirements of military activities.
Key words: rhetoric, military rhetoric, soldier, military, verbal communication.
