CC BY
18
УДК 340.12
С. С. Сливка
Навчально-науковий шститут права та психологи Нащонального ушверситету "Львiвська полггехшка",
д-р юрид. наук, проф., завiдувач кафедри теори та фiлософii права
МЕТААНТРОПОЛОГ1ЧНИЙ ЗАКОН ЛЮБОВ1: ПОЧУТТЯ БЛИЖНЬОГО (БЛИЖНЬОСТ1)
© Сливка С. С., 2016
Дослщжуються метаантрополопчш аспекти любов1, поняття ближнього. Сформульована дефшщ1я метаантрополог1чного закону любов1 до ближнього та його реал1защя у житт1. Звернуто увагу на предмет любов1 та олюднення людини.
Ключов1 слова: метаантрополог1я, закон любов1, почуття ближнього, реал1зац1я закону, олюднення людини, предмет любов1, богослов1е любов1, феноменолог1чна антрополог1я.
С. С. Слывка
МЕТААНТРОПОЛОГИЧЕСКИЙ ЗАКОН ЛЮБВИ: ЧУВСТВА БЛИЖНЕГО (БЛИЗОСТИ)
Исследуются метаантропологические аспекты любви, понятие ближнего. Сформулирована дефиниция метаантропологического закона любви к ближнему и его реализация в жизни. Обращено внимание на предмет любви и очеловечивание человека.
Ключевые слова: метаантропология, закон любви, чувство ближнего, реализация закона, очеловечивание человека, предмет любви, богословие любви, феноменологическая антропология.
S. S. Slyvka
METHAANTHROPOLOGICAL LAW OF LOVE; NEIGHBOR FEELINGS (CLOSENESS)
The article investigates methaanthropological aspects of love and the notion of the neighbor. The definition of methaantropological law of love and its realization in life are also formulated in the article. Attention is paid on the subject of love and humanization of man.
Key words: methaanthropology, law of love, neighbor feelings, realization of law, the subject of love, theology of love, phenomenological anthropology
Постановка проблеми. Любов - це вiчна тема, до яко'' постшно зверталася людська думка. Це така сама важлива i складна фшософська проблема, як сенс життя, людина, смерть i безсмертя [4, с. г/д]. Онтолопя людини ставить перед ii життед]яльшстю конкретнi завдання. Залежно ввд того, як людина справляеться i3 цими завданнями, можна говорити про правомiрний чи неправомiрний життевий шлях. Багатовекторнiсть завдань утруднюе здiйснення оцiнки цього шляху. Але якщо багатовекторнiсть пiдкорити якомусь вектору, то легше буде оцiнити стутнь
виконання онтолопчних завдань людини. Цим головним вектором онтологiчного життя е любое, зокрема любов до ближнього. У цьому й полягае головна ввдмшшсть людини вiд iнших живих ютот.
Протягом життя людина забувае про свш обов'язок любовi i, навпаки, 1й видаеться це зайвим, навiть шкiдливим, особливо у професiйнiй дмльносп. Вона бшьше схиляеться до нелюбовь навiть до ненавистi заради власно1 оцiнки, вигоди, що е помилковим i безрезультатним у перспективному житп. У таких випадках варто говорити про повернення людиш 11 онтолопчних властивостей, людських якостей. У наущ такий випадок називають олюдненням людини. Тому вважатимемо, що усi онтолопчш завдання, якi стоять перед людиною, зводяться до любовi, любовi до ближнього, що е джерелом процесу олюднення людини.
Аналiз останшх дослщжень. Про любов до ближнього, олюднення людини юнуе чимало дослiджень у галузi фiлософii, культурологii, фшософського богослов'я, природного права тощо. Рiзнi види любовi висвiтлюють iншi науки у монографiчних, дисертацiйних дослiдженнях правово1 тематики, яка потребуе природного обгрунтування. Однак сьогодт недостатньо дослiджень з проблем любовi до ближнього здiйснюе метаантрополопя права.
Завдання i мета. Вважатимемо сво1м завданням дослiдити основнi тонкощi природного людського дару, який метиться у своерiдному позамежовому надприродному закон любовi до ближнього, визначити й предмет. Цей закон потрiбно тзнати, а потiм застосувати його до процесу олюднення людини. Тобто потрiбно дослвдити реалiзацiю надприродних норм любовi до ближнього, яка в результат стае необхiдною умовою олюднення людини. Важливо також дослвдити, хто е ближшм i чому йому придшяеться велика увага.
Виклад основних положень. Ввдомо, що любов пронизуе усi без винятку природнi явища, як пов'язанi iз матерiальним та духовним життям людини. Тому важливо знати стутнь прояву любовi людиною до цих явищ, особливо це стосуеться вiдносин виду людина-людина. При цьому зауважимо, що до будь-яких природних явищ людина повинна ставитися з певною мiрою любовь Зокрема, йдеться про людину, 11 характер, менталггет, вподобання, iнтелiгiбельнi та сенсибельнi процеси, як з любов'ю потрiбно сприймати шшою людиною, якщо вони не насичет шкiдливими, руйнiвними, штучними дмми, почуттями, думками та пристрастями. У цьому зв'язку випливае поняття "ближнього".
Якнайповшше поняття "ближнш" висвiтлено у богословськш лiтературi як онтологiчно узаконене. Ближшм е не тшьки хтось у родит, шм'1, навчальному чи трудовому колективi чи хтось iз друзiв, а будь-яка людина, яка живе чи жила на свт рашше. Рiч у тому, що кожна людина при народженш отримуе образ Божий i доброчесний шлях набуття подоби Божо1. З отриманням образу Божого проблем не юнуе, оскшьки це не людська турбота, а з набуттям подоби Божо1 проблеми iснують постiйно. Тому кожна людина повинна любити Бога i Його образ, тобто творшня Боже, оскшьки воно е аналопчним образом, хоча й з деякими особливостями. Ця любов е ближньою до себе, любов'ю до ближнього, яка супроводжуеться ще й з допомогою набуття подоби Божо1. 1накше кажучи, людина повинна любити шшу людину, як саму себе, i не залишати й наодинцi iз сво1ми проблемами, а допомагати, оскшьки ця допомога е для себе особисто, для свого небесного майбутнього. Тому кожнш людиш по^бно виробити у собi бачення образу Божого в кожнш людинi, тодi стане зрозумшшим основне правило моральностi: "Не роби людиш того, чого не хочеш собГ'.
Необхiдно також зупинитися на понятп любовi. Пiд любов'ю автори розумтоть одне з фундаментальних людських почутв, пов'язане iз пiднесеним, палким та iдеалiзованим сприйняттям когось (або чогось) як найпотрiбнiшого та найщншшого для людини; з давнiх чашв це одна iз фундаментальних категорш фiлософii', що мае свiтоглядний, онтолопчний, антропологiчний, етичний та соцiальний змют, в основу якого покладено переконання у тому, що любов постае як найвища сила еднання, винятково позитивного ставлення до будь-чого. У розвинених рел^мх наголошуеться на тому, що ктинна любов - це любов до Бога, а через Нього -
любов до ycix i усього [1, с. 93-94]. Варто звернути увагу на онтологiчний i антропологiчний змкт любовi та важливiй ïï властивосп - найвищiй силi еднання. Тобто людина народилася для того, щоб cboïm тшом, душею i духом з'еднати, скрiпити усе творiння Боже через любов до Бога. Цей алгоритм життед1яльносл людини е онтолопчним правом, навiть надприродним законом, який повинна споввдувати кожна людина, оскшьки йдеться про цiлiснiсть, еднiсть свпу, утримання його у спокоï. Не викликае сумнiву, що любов е першоосновою буття, тому дослiдження феномену любовi е непростим науковим завданням, яке значною мiрою покладено на метаантропологто права.
Вiдомо, що важливими елементами метаантропологи е екзистенцiйнi вимiри буття людини: буденне, граничне, метаграничне (позаграничне), а рiвень онтологiчного духу людини полягае у тдтриманш правовоï краси у Всесвiтi [2, с. 116, 118]. 1з цих позицiй розглянемо поняття любовi.
Любов - це найглибше ввдчуття повноти особистiсного буття i переживання цшсносл у еднаннi з шшою особистiстю, свiтом i Абсолютом. Саме у любовi найбшьшою мiрою проявляеться принципова вiдкритiсть буття людини, яка знаменуе вихвд за межi буденних i граничних ситуацiй у позаграничне буття [3, с. 196]. Ця дефшщм спонукае розглянути любов в усiх трьох вимiрах метаантропологи з врахуванням триедино!' антропологiчноï будови людини.
У буденному вимiрi любов бшьше стосуеться тша, а, особливо, плот1 Давньогрецький фшософ Платон зауважуе, що любов по тшу е швидкоплинною, а неоплатотк Плотiн, - що предмети чуттево' любовi темш та шкiдливi, адже це любов лише до того, що ми бачимо, i що вони мшлив^ оскшьки вони не е ютинним предметом любов^ не е нашим благом, i не е тим, що ми шукаемо. Справжнш же предмет любовi знаходиться там, з чим i потрiбно поеднатися тому, хто його сприйняв та справдi володiе ним i не лише охоплюе його очима [4, с. 3/8]. Любов вважають категорiею морали Але ж мораль, за своею суттю, явище сощальне. Тому любов не втрачае сощально' значущостi. Наприклад, створення сiм'ï повинно вiдбуватися насамперед на шдгрунп любовi. [5, с. 75]. Тобто буденний рiвень любовi мае демонстратившший та показовiший характер, оскшьки предмет любовi здебшьшого межуе з ^хом, плотськими пристрастями, его'змом та матерiальною зацiкавленiстю.
Граничний вимiр любовi значною мiрою стосуеться духу людини. Формування духу людиною здiйснюеться самостiйно у виглядi намiрiв, якi бувають добрими, злими i байдужими. Чи юнуе зла та байдужа любов, питання складне, оскшьки це вже, мабуть, не е любов'ю, а лише непрозорими намiрами любов^ квазшюбов'ю, про яку не здогадуеться й сама людина. Межа таких антиштелтбельних, антисенсибельних намiрiв - вщрватися вiд буденщини, вiд "любовГ', яка набридла. Проте добрi намiри формують новi паростки справедливости любовi, яка мае онтолопчно обгрунтований предмет, але вже не стосуеться тшьки морального, соцiального чи свггоглядного. Людина намагаеться бути кращою, змiнити себе, пройти першi кроки олюднення. Тут найбшьше пiдходить така дефшщм: "Любов до ближнього - це християнська заповвдь, пов'язана з утвердженням в життi зразкiв християнсько' людини" [6, с. 181]. Тобто дух людини скеровуеться на добро: утвердження антолопчних норм, розвиток почуття ближнього.
Особливий iнтерес у любовi становить позаграничний (власне метаграничний) вимiр. Ця любов е душевною з наступною обов'язковою допомогою у духовних повчаннях й настановах. Позаграничний вимiр душевно' любовi менше пов'язаний з людським надбанням, а бшьше ввдображае дар Божий, яке дослвджуе богослов'я любовь Прислухання до свое' люблячо' душi е вищим ступенем олюднення людини, оскшьки людина розглядаеться у ввдкритому природно-правовому просторi, де любов не е якимось послухом, а душевною потребою. У позаграничному вимiрi юнуе справжнш предмет любовк людина сприймае свого ближнього як абсолютний образ Божий i з ще' причини у не' видозмшюеться почуття любовь Ця любов стае металюбов'ю, любов'ю неземного походження, без матерiальних, его'стичних, плотських перешкод. Екзистенцшне вiдокремлення у позаграничному вимiрi впливае на тривашсть любовi. На думку Платона, душевна любов тривае доти, доки юнуе прагнення набути досконалосп [4, с. 3/8].
Вщповщно до трьох рiвнiв, що розглядаються, юнують три види любовi. Так, Платон, продовжуючи роздуми свого вчителя Сократа щодо класифшаци любовi, наголошуе, що кнують
три ïï рiзновиди: любов благородна - в суворих душах, низька - у гршних, середня - в душах посередтх людей. Оскшьки душа розумноï людини бувае трьох титв: добра, негiдна та середня, зввдси випливають три типи любовного потягу. Найкраще про розрiзнення цих трьох видiв любовi можна говорити через ввдмшност 1х предметiв. Низька любов скерована лише на тшо i владарюе в нiй почуття задоволення, тому в нш е дещо плотське; предмет благородноï любовi - чиста душа, в якш щнуеться ïï потяг до чеснот, середня любов направлена як на тшо, так i на душу, оскшьки ïï притягуе як тшо, так i краса душ1 На основi цього в наущ з'явилася додаткова класифшащя: низька любов, яка бшьше дае, ашж отримуе; висхвдна любов, яка бшьше отримуе, але менше дае; любов, в якш рiвномiрно розподшено те, що ми даемо, i те, що ми отримуемо [1, с. 3/8 - 4/8].
Отже, ми здшснили герменевтичний аналiз любовi до ближнього, який полягае у тому, що фшософ1я любовi мае триступеневу градащю. Стутнь любовi в цш градацiï визначае предмет любовь Герменевтика любовi визначае, що цей предмет випливае iз тшесних (плотських) похотей, духовних i душевних потреб. Душевнi потреби визначають абсолютний предмет любовi до Бога, до свого ближнього як до образу Божого. Хоча про любов здебшьшого говорять або сором'язливо, або iронiчно, але завжди стримано, коротко, навпъ неповторно. Це означае, що не завжди людина заглиблюеться у металюбов та вбачае у нш феноменолопчш закономiрностi, оскшьки не пвдозрюе про функщонування закону любовi до ближнього, який е обов'язково метаантрополопчним.
У фшософському розумiннi закон - це ютотний елемент наукового пiзнання, що фшсуе регулярний, суттевий, повторюваний взаемозв'язок мiж рiзними явищами або в середиш них [1, с. 68], ютотш, необхiднi, повторюванi зв'язки мiж явищами [7, с. 179]. Тобто у поняття "закон" входять таю основш чинники: необхвдшсть, зв'язок мiж явищами, повторюванiсть, стiйкiсть. З цього приводу М. Булатов зазначае, що закон е повторюваний i необхвдний зв'язок явища. Оскшьки ж рiзнi властивосп i зв'язки не кнують ввдокремлено, а перетинаються i переплггаються мiж собою, оскшьки явище - це прояв сутносл, то i "закон явища" - теж е таким проявом. Тому закон розкривае свое мюце у шзнанш через перехвд у необхвдшсть, подiбно до того, як рвдина переходить у газ; у цьому переходi вони тотожш, а взагалi - рiзнi стани речовини, так i закон у переходi в iнше розкривае свою едтсть з ним, але вони рiзнi за змiстом [7, с. 180].
Враховуючи, що любов е природно-надприродним явищем, то закон любовi е обов'язковим i причинним зв'язком. Причина полягае в тому, що закон любовi людина не створювала, але зобов'язана реалiзувати його у природнш та надприродно-правовш система Особливо це стосуеться причинно-наслвдкового зв'язку з ближшми людьми у метаантрополопчному вимiрi з екзистенцiйним вiдокремленням.
Вважатимемо, що метаантропологгчний закон любовг до ближнього - це жадана онтологгчно-екзестенцшна динамична едтсть людини з образом Божим, яка необхгдна для гармоничного збереження Всесвту.
Для повшшого розумшня метаантрополопчного закону любовi до ближнього необхвдно розглянути його компоненти.
Основною компонентою закону любовi е едтсть людини з образом Божим, зв'язки мiж ними. Адже людина не живе iзольовано на свт в умовах творiння "друга природи". З кимось вона цю "природу" повинна робити. I спшьш ди повиннi бути узгодженi з природно-правовими нормами. Повинна бути не ворожнеча чи ненависть, а дружба i любов. Тобто стае зрозумшим, що любов мiж ближшми дае позитивний наслвдок - побудову суспшьного життя на праведнш основа
Щоб зберегти гармонiйнiсть та цiлiснiсть Всесвггу, необхiдно, щоб любов мiж ближшми не спадала, а зростала, оскшьки тодi зростають шзнавальш пошуки, духовш потреби та матерiальний добробут. У цих пошуках людина допомагае ближньому не впасти в систему природних правопорушень, а, навпаки, цшеспрямовашше набувати елементiв подоби Божо!.', оск]льки любов i допомога "йдуть" поряд.
Причинно-наслiдковi зв'язки повиннi бути жаданими. До них повинна прагнути кожна людина i спрямовувати вiдповiднi зусилля. Дмльшсть людей у Всесвiтi скрiплюеться великим бажанням у спшьнш працi. Тим самим результати цього жаданого зв'язку будуть щншшими для загальноï гармотзаци.
Сдтсть (зв'язок) з ближшм е онтолопчною, тобто обов'язковою умовою буття людини. Будь-яке намагання розiрвати цю едтсть е порушенням онтологiчних норм, а це означае нанесення шкоди Всесвггу.
Метаантрополопчний змiст закону любовi до ближнього вiдображають екзистенцiйнi параметри. Саме у проявах екзистенцiйних властивостей душi лежить суть любовi до ближнього. Щ властивостi е вищими людськими якостями, природно-надприродними нормами, як дають велику енергто творити другу "природу".
Закономiрною компонентою закону любовi е динамiчна, постiйно повторювана едтсть людини з образом Божим. Людина е творчою особою, яка потребуе постшних, регулярних змш, доповнень, переглядiв свое!' поведшки та повторюваностi переходу iз нижчого стану у вищий. Це означае, що закон металюбовi е динамiчним. Динамiчний закон, на думку В. Свириденка, реалiзуе вдею однозначного (необхiдного) причинного зв'язку: певна причина А необхвдно зумовлюе певний наслвдок В. Тобто для названого об'екта (явища, сутносл) за цих умов здшснюються точно визначенi ситуаци (поди, явища) [9, с. 220]. 1накше кажучи, за певних умов виникае (?) любов. Тут певш умови - гiднiсть, люди i любов, як наслвдок.
Зауважимо, що уш компоненти метаантропологiчного закону любовi до ближнього дiють синергетично, без жодного плану, але пвд впливом духовно!' методологи, скерування до досконалосп й добра. Предмет закону любовi перебувае у закономiрному позамежовому зв'язку людини з ближшм. Уш компоненти скероваш на досягнення невидимо', але закономiрноï едностi людей у Боз^ що е великим благом.
Пвд закономiрнiстю фшософи розумiють правильне, регулярне повторення явищ, що визначаеться законом - необхвдним, усталеним зв'язком певних властивостей або речей загалом. 1стотна ввдмшшсть закономiрностi i закону полягае у тому, що закон - один, а закономiрнiсть - це послвдовшсть сташв, у кожному з яких вш наявний. Закон постае як мiра, головний змiст кожного стану. Послвдовш стани, з яких складаеться закономiрнiсть, не тотожнi, кожен особливий завдяки численним випадковостям. У цьому розумшт закономiрнiсть е поеднанням необхвдносп закону i безлiчi випадковостей, тому закономiрнiсть спорiднена iз тенденщею, хоча вони i не тотожш [7, с. 181].
Закономiрним у метаантрополопчнш любовi е те, що людина олюднюеться за наявносп еднання зв'язку з образом Божим. Подiбно до того, як дтоть мощi святих, Боже слово, добре слово дiе на антропологiю людини; так дiе контакт з ближнiм через творшня добра у виглядi визнання його образом Божим i намаганням набути якнайбшьше подiбностi Божо'. Така добродшна людина стае бшьш праведною, набувае онтологiчних людських властивостей, тобто повнощнно олюднюеться.
У метаантропологiчнiй любовi закономiрною вважаеться ïï iерархiя. З цього приводу М. Бердяев зазначае, що любов е творчютю, вона перетворюе свгг, але любов до особистосл кожного та до усiх оточуючих можлива через образ Божий [4, с. 7/8]. Тобто спочатку любов до Бога, поим до його образу, а поим - до усього творшня. Наступш iерархiчнi сходинки людина складае на свш розсуд. Причому змша верхшх щаблiв iерархiï любовi виправданню не пiдлягае, оскшьки тим самим порушуються онтологiчнi норми. Переважно пвд час складання особисто' iерархiï любовi виникають суперечностi, яю пов'язанi з незнанням богослов'я любов^ що може призвести до небажаних природних санкцш, що е закономiрнiстю.
Важливою закономiрнiстю метаантропологiчноï любовi е послвдовшсть сташв творення добра. Людину характеризуе високий стутнь металюбовi тод^ коли вона творить добро, не задумуючись для кого i з яко' причини. Просто мае бути напрям тшьки на добро, враховуючи рiзноманiтнi випадковостi. Переважно стан творення добра не повинен мютити у собi довiрливий стан, безрозбiрливi контакти, пвддавання на хитрi обмани тощо. Це до закономiрностi не входить, оскшьки потребуе духовних застережень, спещальних перевiрок i переконань.
Пiсля тзнання метаантропологiчного закону любовi до ближнього обов'язковим е його реалiзацiя, тобто дотримання, виконання, використання, застосування в ушх трьох екзистенцiйних вимiрах. Дослвдження реалiзацiй закону металюбовi повинно випливати iз мети скерування на
предмети любовi i на неочiкування яко!'сь вигоди, милостинi чи iнших матерiальних чи духовних благ. Вони можуть i не настати (залежить ввд щиростi, повноти любовi), можуть бути не особливо ввдчутними, можуть бути зреалiзованi на членах сiм'ï тощо - такий закон природи подiбний до того, як в народi кажуть "закон гiр", "закон тайги" тощо.
Людина як ланка природного процесу сама пвдкоряеться закону природи, в якому вона шчого не може змшити. Але завдяки своему знанню природи вона може всередиш ввдомих меж пвдкорити ïï соб^ використовуючи ïï власну закономiрнiсть: створити умови, за яких згiдно з певним законом природи випливае певна надм [8, с. 162]. Тобто iз закону металюбовi як закону природи випливае пвдкорення людиною закономiрностей любовi у виглядi вiдомих iз теорiï права форм реалiзацiï.
Дотримання метаантрополопчного закону любовi до ближнього випливае iз способу життя людини, ïï налаштованосп на людей, до онтолопчно правильно визначеноï для себе мети життедмльносп. Здебшьшого у буденному вимiрi людина проявляе свою любов до ближнього через невтручання у його життедмльшсть i допомогу, коли ïï просять. Це е не байдуже ставлення до ближнього, а певний послух, усввдомлення потреби для себе. Це е дотримання з певним розрахунком у перспективу що повноцшною любов'ю до ближнього назвати не можна.
Граничний вимiр дотримання закону любовi вимагае творчосл, шшдативи. Людина самостшно пропонуе своï' послуги на всяк випадок: "Якщо виникнуть проблеми, я готовий допомогти." Дотримання такого принципу металюбовi обнадiюе ближнього, до певноï мiри гарантуе впевнетсть у майбутньому, але це ще не любов до ближнього, а тшьки самостшш прояви любовi. Якщо ближнш буде надто скромним, то допомоги так i не попросить.
Зовсiм шший предмет закону про металюбов випливае iз дотримання його норм у позаграничному вимiрi. Тут людина повинна сама ввдчути проблеми ближнього i без особливоï згоди виршити 1х. Це реальне "пiдставляння" плеча у складний момент, без очшування вигод чи навiть на шкоду власним штересам. Дотримання таких принцитв любовi до ближнього е природно обгрунтованим, оскшьки тут ввдбуваеться розрахунок на розум i почуття людини, усвiдомлення того, що любов е ввдповвддю на Боже милосердя. Це свого роду демонструе запрошення ближнього до трапези любову яка повинна постшно ввдбуватися у житп.
Виконання метаантропологiчного закону любовi до ближнього скероване на духовш i моральш норми. Апостол Павло зазначае, що "любов - це виконання закону" (Рим. 10. 8) i основою людсь^' любовi е виключно любов до Бога [4, с. 4/8]. Тобто своервдною шструкщею виконання закону металюбовi е виконання Закону Божого (Десять Заповвдей Божих) i щира любов до Бога. У буденному вимiрi виконання закону любовi зводиться до ввдввдування богослужiнь, постш, святкування релiгiйних свят, мистецтва спшкування тощо. Це випливае iз духовно-морального обов'язку, сформованого у родит та пвд впливом пастирсь^' дiяльностi. Але це виконання може бути зовшшшм, тобто без ентузiазму чи без внутршнього iмперативу заради реалiзацiï' людсь^' сутностi.
Граничне виконання закону металюбовi полягае у тому, що в людиш пануе почуття ввдповвдальносп. Можливо це не почуття обов'язку, а саме ввдповвдальносп. Як зазначаеться у фшософськш енциклопеди, вiдповiдальнiсть - це ствввдношення обов'язку i мiри його виконання суб'ектом i мiстить у собi усвiдомлення необхiдностi дмти ввдповвдально до суспшьних вимог i норм як сощальних цiнностей. Вiдповiдальнiсть сприяе дотриманню в суспшьстш злагоди, балансу, iнтересiв справедливостi, добропорядностi у стосунках мiж людьми [9, с. 87]. Проявляючи любов до ближнього, людина у граничному виконанш закону починае виявляти ïï у кредит (не чекаючи взаемноï' ввдповвдальносл), намагаеться привести будь-яке природно-правове явище в онтолопчний стан - стан спокою.
Позаграничний вимiр виконання розглядуваного закону характеризуе любов до ближнього вище ввд розумшня обов'язку, ввдповвдальносл. Це бшьше схиляеться до стану духовноï' потреби, жаданосп, прагнення виконувати вищi моральнi засади любовi. Ф1лософ1я бажання любити ближнього у позаграничному вимiрi зводиться до духовноï обiтницi жити за законами металюбов1 Цей добровшьний потяг до виконання вищих вимог правовоï онтологiï, якi вiдображають зв'язок наявного з необхвдним. Ця онтолопчна взаемозалежнiсть лежить в основi виконання закону
металюбовi як природна вимога дмти у ввдповщний спосiб, незважаючи на жодт обставини. Виконання закону повинно бути забезпеченим.
Використання метаантрополопчного закону любовi до ближнього здiйснюеться для досягнення важливо' мети - спасiння людства, свпу. Вiдомо, що любов спасе свгг, тому любов до ближнього (як образу Божого) е спасенною любов'ю. У буденному вимiрi використання закону любовi исно пов'язане з проявами ствчуття, заспокоення тощо. Однак тут можливi зловживання проявами любовГ певна прихована небажана зацiкавленiсть у вигодах. Таке неблагочестиве використання норм закону любовi завдае шкоди не тшьки ближньому, але й загалом Всесвггу, оскшьки порушуе онтолопчно встановлену гармотю.
Для досягнення соцiальноï мети використовуються норми закону металюбовi у граничному вимГрГ Це використання здшснюеться для добра i мае велику цштсть у духовному вихованнi людини. Якщо людина перебувае у сташ безпорадностi у допомозГ ближньому, це пряма ознака невмшого використання закону любовГ Адже явище любовГ за певних обставин проявляеться завжди i повсюдно з однаковою необхвдшстю. Людиш потрГбно ввдчути це явище i використати норми любовГ для розкриття закономГрних ввдносин та зв'язку вщповщних умов у конкретних випадках допомоги.
Позаграничний вимГр використання закотв металюбовГ скерований на благоговшня перед життям. На думку О. Кисельово', тшьки людина здатна усввдомити вдентичшсть волГ до життя в усГх ïï рГзномаштних проявах. Мисляча людина стае етичною особиспстю, а утвердження нею волГ до життя перетворюеться на моральне завдання. Цей принцип поеднуеться з безмГрною ввдповщальшстю людини за все живе [9, с. 59]. Використовуючи закон любовГ до ближнього, людина формуе елементи вищих людських стосунюв, як дтоть на високому сенсибельному рГвнг Саме використання норм любовГ у позаграничному вимГрГ забезпечуе людиш природну благодшшсть, природне схвалення, природний дозвш на благоговшня перед життям як фактом ïï Гснування. Тобто людина Гснуе для ближнього за правильного використання норм металюбовГ природно-нормативних припишв.
Особливою формою реалГзаци метаантрополопчного закону любовГ до ближнього е застосування. Насамперед застосування стосуеться дГяльностГ людини зГ встановлення процесу навернення до Творця Всесвгту. У Священному Писанш зазначено, що "Прив'язанГсть людини до шм'!' не повинна вГддаляти ïï вГд Бога" (Мт. 10:37; Лк. 14:26), "Хто втратив душу ради 1суса, збереже ïï. Любити 1суса бгльше вГд власного життя" (Мт. 10:39; Ун. 12:25), "Якщо серце любить багатство, то воно вже не здатне полюбити Бога" (Мт. 6:24). Герменевтичний змГст цих евангельських догматГв вказуе на те, з чого i з якого спрямування повинно розпочинатися застосування норм закону металюбовг На основГ цього можна здшснити метаантрополопчний аналГз закону любовГ до ближнього. Так, у буденному вимГрГ людина застосовуе норми закону металюбовГ в офщшнш обстановцГ як спещальний суб'ект. Це завершуеться правозастосувальним актом у вирГшеннГ справ державно'' чи суспшьно'' ваги. Хоча правозастосувальний акт скерований переважно на покарання, проте вш повинен вГдображати спочатку любов до ближнього. Адже батько, хоча й любить свою дитину, все ж вдаеться й до ïï покарання.
У граничному вимГрГ застосування закону любовГ до ближнього спостерГгаеться здебшьшого у тих випадках, коли проявляються владш повноваження. Зокрема, хоча зовшшш ди керГвника колективу е суворими, але вони ввдображають передусГм любов до ближнього. Це свого роду природно узаконет позастатутт сенсибельнГ дй', якГ не кожен зрозумГе. Норми закону любовГ до ближнього у цьому випадку скероват на те, щоб пвдлеглий зрозумГв, що йому потрГбно виправлятися, стати на шлях дисциплши та поюрностг
Застосування у позаграничному вимГрГ бшьше пов'язане з екзистенцшними проявами. Наприклад, релГгГйна людина молиться за воропв сво'х, за тих, хто ïï скривдив чи ненавидить; вдаеться до поспв та шших, передбачених канотчним правом д]й. Тобто норми закону любовГ бгльше застосовуються до тих, хто скочуеться до злих вчинюв (як говорив 1сус Христос, що лшаря потребують не здоровГ, а хворГ люди). ЗвГдси випливають основш принципи застосування закону любовГ: диференщацм любовГ та справедливостГ; диференцГацГя любовГ та розуму; пГзнаванГсть та
нешзнавашсть любовi тощо. Цi принципи демонструють метафiзичну еднiсть людини з образом Божим, яку потрiбно розумiти в семютичнш iнтерпретацiï. Зокрема, цiнним е семютичне застосування норм закону металюбовi до виховання дiтей. Йдеться про те, щоб замкть цивiлiзацiйних позитивютських норм виховання застосувати метаантропологiчний закон любовь Як правило, це можуть здшснювати батьки, опiкуни, вихователi, вчителу пастирi, якi семiотично, без офщшних методик, застосовують екзистенцiйно душевнi феномени любовi до дитини, ïï свггогляду й поведiнки. Чим ранiше це ввдбудеться, тим бшьшим буде ефект.
Зауважимо, що усi форми реалiзацiï' закону любовi у буденному, граничному та позаграничному вимiрах мають рiзнi предмети. Однак ми можемо визначити множину елеменлв, якi е спшьними для усiх предметiв, - це онтологiчно-органiзуючi функцiï людини у свт. Кожен предмет любовi е феноменом i потребуе метафiзичних зусиль людини.
Висновки. Отже, метаантрополопчний закон любовi до ближнього мiстить у собi закономiрнi норми, якi скерованi на виконання онтолопчних завдань. Одним iз головних завдань людини е метафiзичне угледшня у кожнiй людинi образу Божого. Це свого роду нанопроцес, нанотехнолопя, яку не кожна людина хоче освопи чи ввдчути. Крiм того, потрiбно ще й заслужити називатися ближшм. Людина, яка систематично скоюе велику порщю зла, ввддаляеться ввд розумшня "ближнього". Однак шша людина, з волонтерськими задатками, повинна подiбно до тонкощiв роботи археолога угледгги умовний пучок свiтла в кшщ темного тунелю i докласти зусиль, щоб зробити з нього "прожектор". Це буде справжньою метафiзичною любов'ю до ближнього у феноменолопчнш антропологи.
1. Петрушенко В. Тлумачний словник основних фЫософських термШв. - Льв1в: Видавництво Национального университету "Львгвська полтехшка", 2009. - 264 с. 2. Сливка С. С. Проблеми фшософи права: навч. поаб. / С. С. Сливка. - 2-ге вид., перероб. i доп. - Харкгв: Право, 2015. -192 с. 3. Философская антропология: словарь / под ред. Н. Хамитова. - К.: КНТ, 2011. - 472 с. 4. Фiлософiя любовi / [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://uk. wikipedia. org/wiki/ %D0 %A4 %D1 %96 %D0 %BB%D0 %BE%D1 %81 %D0 %BE%D1 %84 %D1 %96 %D1 %8F_% D0 % BB%D1 %8E%D0 %B1 %D0 %BE%D0 %B2 %D1 %96. 5. Гаплевська О. I. До етимологп поняття любов // Гумантарний часопис. - 2006. - №1. - С.75-78. 6. Релтезнавчий словник / за ред. А. Колодного i Б. Лобовика. - К.: Четверта хвиля, 1996. - 392 с. 7. Булатов М. О. ФЫософський словник. - К.: Стилос, 2009. - 575 с. 8. Философский словарь: Основан Г. Шмидтом. - 22-е новое, перераб. изд.; под ред. Г. Шишкоффа / пер. с нем.; общ. ред. В. А. Малинина. - М.: Республика, 2003. -575 с. 9. ФЫософський енциклопедичний словник/тдред. В. I. Шинкарука. - К.: Абрис, 2002. - 744 с.
REFERENCES
1. Petrushenko V. Tlumachnyy slovnyk osnovnyh filosofskyh terminiv. [Explanatory Dictionary of Basic Philosophical Terms]. Lviv, Vydavnytstvo Natsionalnoho universytetu Lvivska Polytechnic Publ., 2009. 264 p. 2. Slivka S. S. Problemy filosofiyi prava: navch. posib. [The Problems of Philosophy of Law: Study Guide] vol. 2, Kharkiv. Pravo Publ., 2015. 192 p. 3. Fylosofska antropolohyya: slovar. [Philosophical Anthropology: Vocabulary]. Kiev, KNT Publ., 2011. 472 p. 4. Filosofiya lyubovi [Philosophy of Love], [Elektronnyy resurs]. Available on: https://uk. wikipedia. org/ wiki/%D0 %A4 %D1 %96 %D0 %BB%D0 %BE%D1 %81 %D0 %BE%D1 %84 %D1 %96 %D1 %8F_%D0 %BB% D1 %8E%D0 %B1 %D0 %BE%D0 %B2 %D1 %96. 5. Gaplevskaya A. I. Do etymolohiyi ponyattya lyubovi [To the Etymology of the Love Concept]. Humanitarnyy chasopys Publ., 2006, vol.1. pp.75-78.. Relihiyeznavchyy slovnyk [The Vocabulary of Religious Studies]. Kiev, Chetverta hvylya Publ., 1996. 392 p. 7. Bulatov M. A. Filosofskyy slovnyk. [Philosophical Vocabulary]. Kiev, Stylos Publ., 2009. 575 p. 8. Fylosofskyy slovar: Osnovan H. Shmydtom. [Philosophical Vocabulary]. Moscow, Respublika Publ., 2003. 575 p. 9. Filosofskyy entsyklopedychnyy slovnyk [Encyclopedic Dictionary of Philosophy]. Kiev, Abris Publ., 2002. 744p.
