CC BY
11
Ф1ЛОСОФ1Я ПРАВА
УДК 340.12 С. С. Сливка
Навчально-науковий шститут права та психологи, Нащонального ушверситету "Львiвська полггехшка",
д-р юрид. наук, проф., заввдувач кафедри теорп та фшософп права
ПРОБЛЕМИ РЕАЛ1ЗАЦ11 ОНТОЛОГ1ЧНО-ПРАВОВИХ ДОГМАТ1В
© Сливка С. С., 2014
Дослщжуються онтолопчно-npaBOBi догмати, ix 3MicT та праксеолопчш фiлософсько-правовi проекти у сферi нормативних дiй. Основним е вплив духовного вимiру реалiзацГi догматiв на фiзичнi дГi людини. Окремо дослщжуеться кожна форма реалiзацГi - дотримання, виконання, використання, застосування. Особлива увага придшена застосуванню догматiв у теоретичному i фiлософському значеннях. Розглядаеться також метафiзичний змiст актiв застосування.
Ключовi слова: реалiзацiя, онтологiчно-правовi догмати, вiра, духовний вимiр, науковий вимiр, природш закони, огляд.
С. С. Слывка
ПРОБЛЕМЫ РЕАЛИЗАЦИИ ОНТОЛОГИЧЕСКИ-ПРАВОВЫХ ДОГМАТОВ
Исследуются онтологическо-правовые догматы, их содержание и праксеоло-гические философско-правовые проекты в сфере нормативных действий. Основным есть влияние духовного измерения реализации догматов на физические действия человека. Отдельно исследуется каждая форма реализации - соблюдение, исполнение, использование, применение. Особое внимание уделено применению догматов в теоретическом и философском смыслах. Рассматривается также метафизический смысл актов применения.
Ключевые слова: реализация, онтологически правовые догматы, вера, духовное измерение, научный измерение, естественные законы.
S. S. Slyvka
THE PROBLEMS OF ONTOLOGICALLY LEGAL TENETS
This paper investigates the ontological and legal dogma, their content and praxeological philosophical and legal projects in regulatory action. The main idea is the influence of the spiritual dimension of the physical implementation of the tenets of human action. Separately researched every form of implementation - compliance, performance, use, application. Particular attention is given to the application of the tenets of the theoretical and philosophical significance. Also considered and acts of metaphysical meaning.
Key words: sales, ontologically legal doctrines, faith, spiritual dimension, scientific measurement, natural laws.
Постановка проблеми. Вибудувати певний алгоритм дослвдження: догмат - доктрина -eipa (доктрина спираеться на догмати, а вiра сприяе сприйняттю догмата i розвитковi доктрини).
56
Аналiз останшх дослiджень. Проблемами реалiзаци правових норм займаеться теорiя права. Вважаеться, що питання реалiзаци права достатньо обгрунтоваш i висвiтленi у теоретико-правових дослiдженнях та публiкацiях. У фшософп права такi дослiдження мають лише зародковий характер. Основна причина полягае у тому, що видаеться не практичним реалiзовувати метафiзичнi норми у позитивному прав^ а також неможливо узаконювати думку й почуття людини, хоча окремi намагання iснують. Тому сьогодш вiдсутнi дослiдження проблем реалiзацп онтологiчно-правових догматiв, що й визначае мету цього дослвдження.
Виклад основного матерiалу. Будь-яка доктрина (учення, наукова та фшософська теорп) повинна мати своервдну вiдправну точку опори, яка е первинною, вихiдною, тобто бездоказовою, незаперечною iстиною (не потребуе доведення), що е п1дставою для доведення iнших положень (подiбно до теорем). Щею точкою опори у фшософп права е догмати.
Шд догматами розумтоть таку безспiрну внутрiшню артикулящю (розчленування, послiдовнiсть), яка, використовуючи основш метафiзичнi твердження, формуе певнi теоретичш установки i визначае свiтогляд. Авторитаршсть догматичних установок i свiдомостi випливае з вiри, певного припущення, яке е дослвдно осяжною реальнiстю, допустимими метафiзичними утвердженнями для поширення та застосування. Метафiзичне розсудкове мислення рано чи тзно приведе до центрального догмату, який мае силу абсолютного авторитету, а не тальки силу загальноприйнятих думок чи фундаментальних максишв. Таким центральним догматом у фшософп права е Перший Законодавець, який своею надприродною силою створив природш закони i взагалi природу, дав поштовх для догматичного розвитку, визнання догматичних постанов, використання догматичних метсдав для обгрунтування онтологп права.
Фiлософiя права наштовхуеться на серйознi проблеми виявлення та дослiдження природно-правових та надприродно-правових норм. За допомогою каношчного права це завдання значно полегшуеться, але при цьому з'являються новi проблеми, якi полягають у виробленш, формуваннi моделей правових норм для практичних дшнь, якi необхвдш галузям права. Видаеться, що таке завдання, враховуючи наявнi антиномп та проблеми наукового тзнання, е складтшим, незважаючи на його онтологiчнiсть.
Онтолопя права е своерiдним вiдбитком (рефлекЫею) Творця Всесвiту у фшософп морали Якщо догматичнi закони природи стосуються передуЫм функцiонування неживо1 природи, рослинного та тваринного свiту, то моральш норми - для духовного розвитку людини, хоча для життя людини мае значення будь-яке первинне творiння свiтобудови. Тобто до онтолопчно-правових догматiв належать Творець Всесвiту як Святий Законодавець та складна система природно-надприродних онтолопчних законiв: свiтла, простору i часу, рослинного свiту, Сонячно! системи, водо-повiтряного простору, наземного простору i спокою, а також Закони Нового Завпу, на яких будуеться моральна, морально-правова доктрина. Тому онтологiчно-правовi догмати е первинними регуляторами суспшьних вiдносин.
Доктрина (морально-правова) розвивае першопочаткову, первинну систему метафiзичних знань, поглядiв на природно-надприроднi явища. На основi цих знань формуеться фшософсько-правова теорiя, яка е методологiчною основою для теорп права. Тому морально-правова доктрина розмежовуе абсолютне догматичне i вiдносне моральне (не самобутне) вчення. Абсолютно догматичнi iстини е основою для ввдносних моральних визначень, оскшьки не кожна моральна норма е абсолютною внаслщок того, що це творшня недосконало! людини. Моральна доктрина скерована на зменшення похибки вщ оригiнальних абсолютних норм i е початком формування правово! доктрини. Тобто правовi норми повиннi бути передумм морально-етичними нормами, правовi догмати - це спочатку моральш догмати, яю випливають iз абсолютних догматiв Першого Законодавця. Iсторiя догматично! думки розвиваеться морально-правовою доктриною пiд впливом вiри.
Вiра як людська потреба, стан душi не лiквiдовуе доктрину, знання, умовиводи, а е надшним провiдником, вожаком, правилом сповiдування онтолопчно-правових догматiв. Зауважимо, що вiра не обов'язково е релшйним атрибутом, вона проявляе себе у практичному праведному жит, де
57
надiя на розум не окреслюе перспективи. Усвiдомлення того, що життя звершуеться за законами природи, збагачуе духовний свiт людини, формуе духовну силу та авторитет людини. Адже, прийнявши на вiру онтологiчно-правовi догмати (як першооснову), людина вибудовуе морально-правову доктрину, а згодом i теорж> свого земного буття. Звичайно, природна правильшсть чи неприродна неправильнiсть вiри впливае на вибiр правдивих чи надуманих догматiв, що призводить до реальних чи нереальних доктрин (ерем). Така неоднозначшсть вiри може нашкодити реалiзацií доктринальних надбань та прюритетних обов'язкiв людини, догматичним законам мислення та основному догматичному завданню людини - жити за приписами права.
В онтолопчно-правових догматах закладена реалiзацiя людсько1 особи, здiйснення намiченого плану, задуму Творця, призначення людини на Землi для культуролопчно! дiяльностi. Тобто людина повинна вплювати в життя, реалiзовувати створену систему природно-надприродних онтолопчних закошв. Цi закони повиннi звершуватися, бути дiйсними у втiленнi 1х на життевому шляху. Це повинна робити людина за власним планом природно-науково! оргашзацп працi та доцшьносп, рацiональностi та ефективностi необхiдних дш, що й обгрунтовуе праксеологiя.
Праксеологiя (вчення про дiяння) у фшософп права займаеться вивченням, дослiдженням природних та надприродних законiв по частинах для вибору ди, аналiзу вчинкiв, застереження вiд неприродно! поведiнки та прийняття природно-справедливого рiшення. Вбачаеться програмшсть, методологiчнiсть праксеологiчних фiлософсько-правових проектiв у сферi нормативних дiй на перспективу, а також обгрунтування дiй у минулому. Тобто праксеологiя права ввдображае практичний бiк втiлення нормування поведшки людини, його проектування. Практичнiсть права -це власне його реалiзацiя, яка забезпечуеться правомiрною поведiнкою.
Реалiзацiя онтологiчно-правових догматiв здiйснюеться у двох вишрах: фiзичному та духовному. Зазначимо, що фiзичний вимiр стосуеться перетворення онтологiчно-правових догматiв на дiйснiсть у практичних дiях, якi здiйснюються видимо. В той самий час духовний вишр реалiзацп -це правова дшстстъ у думках, почуттях, яю зовнi е невидимими. Якщо фiзичний вимiр реалiзацil догматiв бiльше нагадуе правовий стан сввдомост людини, то духовний - шдсввдомоста. Реалiзацiя догматичних принципiв у пiдсвiдомостi е фактично умовною програмою для поведiнки людини. Онтолопчно-правовий догмат у пiдсвiдомостi забезпечуе автоматичну правомiрну поведiнку, тобто духовний вишр реалiзацil забезпечуе фiзичний вишр, керуе ним. У таких випадках доцiльно говорити про повну ^зичну i духовну) реалiзацiю, яка найможливша у Церквi, перебуваючи навiть поза правоввдносинами, де також вiдбуваеться перетворення права у життя iз певною реалiзацiйною впевненiстю.
Вiдомо, що реалiзацiя права iснуе у чотирьох формах: дотримання, виконання, використання, застосування. Ця градация стосуеться реалiзацп онтологiчно-правових догмата у фiзичному i духовному вишрах.
Дотримання онтолопчно-правових догмата виражаеться у дiях, ввдповвдно до законiв природи, зпдно з онтологiчними принципами буття та метафiзичними парадигмами, тобто ввдображае звичайну життедiяльнiсть у певних межах. Людина бшьше дотримуеться заборон, витримуе !х, утримуеться вiд !х порушення, здiйснюе недiяння правопорушень, пам'ятае про заборону здшснювати недозволен дil. Тобто не скоюе того, що не дозволено i заборонено. Фжсатором дотримання догмата е правова система Всесвпу, яка формуе послух, покору, тобто визнання у думках i дiях законного авторитету Творця.
Покiрнiсть догматам природного права не пов'язана з вмовлянням, примусом, а з внутршшм переконанням, тривалим зв'язком з праведною формою життя, з вiрою. Штучна покора не приносить дотримання природно-правових норм у повному розумiннi, що iмiтуе видиму правопослушнiсть. Тобто поюрност повинна передувати мисленнево-почуттева слухнянiсть, бажання, що сприяе виконанню обiтiв у жит. Проблема виникае у покорi безглуздим наказам, квазiнормам. У цьому випадку видаеться, що дотримання таких норм не завжди буде розумною дiею чи бездiяльнiстю, тому поюртсть нерiдко призводить до страждань, втрат i взагалi прикрощ1в. Але так чи шакше слухнянiсть не потребуе безпосереднього контролю i загалом е своервдною
58
саморегулящею поведшки у формi звички та внутршшх спонукань, на що нацшюють iнтереси каношчно! покори.
1нтереси каношчно! покори, канонiчного дотримання однаково стосуються себе та шшо! людини. Навиь дотримання догматiв в iм'я шшого мають вищу цiннiсть, оскiльки природне i надприродне право скероване на життя для iнших, охорону i допомогу чужим. Тобто дотримання сво!х i чужих законних iнтересiв е природно-правовим догматом, оскiльки кожна людина мае право на сво! штереси, яю потребують реалiзацп i часто з допомогою шших. Таке дотримання доброчинно! догми, врахування прав та законних штереЫв iнших людей, балансування мiж сво!ми правами i свободами та правами i свободами шших людей, а також сощальних штереЫв iнколи вимагае прийняття до реалiзацп неможливого, навiть суперечливого власним штересам, але зусилля потрiбно зробити для можливого вирiшення людських доль.
Звичайно дотримання онтологiчно-правових догматiв е одшею iз форм усввдомлено! правомiрноl поведшки та законопослушности Воно повинно бути суворим, посиленим, активним i необов'язково поминим, яке може перерости у мимовшьне, що буде свiдченням високого ступеня духовностi. Пасивне дотримання онтолопчно-правових догматiв не е бажаним, оскшьки мало приносить користi соцiальнiй мета та значущоста.
Виконання онтологiчно-правових догматав означае бiльше, нiж просто дiяти, оскiльки йдеться про перетворення в життя зобов'язувальних онтологiчно-правових припис1в, як активне виконання природно-правового обов'язку. Це завдання, доручення i наказ людиш вiд Творщ для виконання Його задуму як припису. Онтологiчно-правовi догмати спрямоваш на виконання, вони виступають своервдною iнструкцiею в обов'язково активних правомiрних дiях. Це для людини е обов'язком активного типу, бо шакше вона буде шюдливим розумним елементом у синергетичнiй ди природного права, заважатиме функцiонувати природнiй правовш системi Всесвiту, а, значить, отримуватиме вiдповiдну природно-правову санкцiю.
Крiм онтолопчного обов'язку, людське життя насичене рiзноманiтними добровiльними обiтнипями, обiпянками, навiть клятвами у виконанш природних догматiв. Щ ди перебувають у природно-правовому просторi i утримання вiд проголошених (навпъ ствердно подумки) добровшьних дiй може бути природним правопорушенням, провиною. Адже духовш штенцп людини вплинули на природно-правову систему Всесвпу, вiдбувся факт очшування на збiльшення дози добра, яке своечасно не з'явилося. Тому необдуман^ поспiшнi обiти можуть бути обманом, що квалiфiкуеться не виконанням онтологiчно-правових догматiв, якi випливають iз природних законiв мудростi, перспективи деонтолопчного розвитку, послуху. Носп обiтнипi повинш бути у вiрi виконання, впевнет у собi, iз сердечною згодою та навпъ iз закликом до жертовноста.
Онтологiчно-правовi догмати як зобов'язувальш норми iснують для того, щоб !х втiлювати у життедiяльнiсть людини, доводити цю дiю до бажаного завершення i бути готовим здшснювати новi онтологiчнi вчинки та виробляти бажання пiдносити i захищати суверенне верховенство природного права у моральному свт.
Використання онтологiчно-правових догматiв випливае iз зацiкавленостi людини у впровадження в життя беззаперечно цiннiсних природно-правових норм, якi необхiднi в конкретнш ситуацп. Знаючи про iснування множини догматiв, людина мае шанс вибрати на свш розсуд, за власним бажанням найвигiднiший, найдоцiльнiший онтологiчно-правовий догмат для правомiрного вчинку. Цей вибiр супроводжуеться певною пiннiстю для досягнення соцiальноl мети, дозволеного i перевiреного практикою варiанта поведiнки. Причому цей вибiр стосуеться не тiльки ди, а й думки, почуття, що е суб'ективною ознакою поведiнки онтолопчно! вiльностi та незалежностi людини у реалiзацil сво!х природних прав для необхвдних потреб. Багатоальтернативнiсть поведiнки зводиться до оптимально! поведшки, що приносить найбшьший природно-правовий ефект для Всесвпу.
Тобто використання догматав мае цшшсний аспект, оскшьки цшшсним е природне право, яке сформоване на цих догматах для використання людиною в процем життедiяльностi. Еволюцiйний розвиток людини призвiв до того, що вона так використала онтологiчно-правовi догмати, що утворила цшшсш загальнолюдськi звича!, традицл, моральнi норми, звичаеве право, яю
59
здебшьшого лягли в основу позитивного права. Таке використання мае ушверсальну варткть: абсолютна цiннiсть, яка сприймаеться беззаперечно, використана для виховання вщносно-цшшсно! поведшки людини, !! способу життя та виховання. Вщносно-цшшсна поведiнка постiйно потребуе використання онтологiчно-правових догматiв для формування морального переконання, навчання у шшого, використання духу суспiльства та будiвництва власного проекту людяностi, добра.
Використання природних констант для добра не потребують реформування. Органiзацiйна впевненiсть, гарантш цiннiсностi у бездоказових природних нормах витрачаються на захист добра, на його споживання. Активну дiю у цьому напрямку може отримати благодшшсть як вищий ступiнь природно-нормативно! сили. Для благодат нормування не по^бне, не потрiбна примусовiсть - добро виявилося сильнiшим за зло, незважаючи (можливо) на покору несправедливостi, на тертння, приниження тощо. Без благодат у захистi добра онтолопчно-правовi константи можуть знецiнитися i приеднатися до зла. Це ввдбуваеться тсдо, коли вольова дiяльнiсть людини скерована саме на зло, безпосередньо на злi намiри. Очевидно потрiбно визначити чи людина - борець проти зла - мала благодать чи т, мала право на таку дiяльнiсть чи т, чи все вона зробила особисто для себе в питаннях споживання онтолопчно-правових догмата. Благодать е своервдним природним дозволом, паспортом на боротьбу зi злом, тому вона не збиаеться iз онтологiчно-природними догматами, хоча й використовуеться людиною у цiй дiяльностi. Тшьки праведна людина може вступати у боротьбу зi злом, iнакше така дiя повернеться для не! бумерангом, оскшьки зло перемогти людина не може, а може тшьки зменшити його дта.
У процесi активного, iнтенсивного використання природно-правових догм можуть виникнути деякi зловживання, якi не тшьки не приносять очiкуваного природного результату, а й порушуеться гармошя у користуваннi правами людини, встановлена мета розумно! сощально! поведiнки i загалом суб'ективне право. Зловживання природними догмами вiдбуваеться через недосконалiсть людини, через невмше виконання обов'язкiв, надання переваги матерiальному способу життя, вироблення перекручених форм сощально! поведiнки та iншi неприроднi фактори, якi пов'язаш зi злом. Характерним е те, що чим бiльше з'являеться зловживання, тим бiльше виникае агресп до онтолопчно-правових догмата. Використання онтолопчно-правових догм у злi i для зла руйнуе природно-правову систему Всесв^у, згубно впливае на нормативний стан взаемостосунюв мiж людьми, тобто наноситься духовна шкода, яка безслвдно не зникае i якщо не миттево, то через певний час знайде сво! негативш прояви у життедiяльностi винно! особи чи його близького оточення. Блокувати зловживання догмами природного права повинна релшйно-правова естетика.
Суть релшйно-правово! естетики полягае у тому, що використання онтолопчних догматiв повинно здшснюватися на почуттево-природному рiвнi. Такий рiвень, стан забезпечуе релiгiя шляхом гармоншного членування вищих метафiзичних почуттiв i !х еднання у вiрi, в онтолопчнш реальностi. Життева реальнiсть часто сприймаеться розбалансовано, без врахування естетичних закошв, з певною вигодою, тобто у гаш ди зла. Тому використовуючи онтологiчно-правовi догмати, людина еднае, гармошзуе сво! почуття у сферi добра, правово! естетики. Переважно самому справитися з естетичними почуттями складно. Краще це здшснювати у релшйному вимiрi. Релiгiя, крiм метафiзичних обгрунтувань, використовуе для естетично! дiяльностi земш реали, цiнностi: звичаеве право, моральш щнносп, родинний мiкроклiмат тощо. Найвагом^ результати релшйно-правово! естетики мiстяться у використанш онтологiчно-правових догматiв для регулювання тiньового життя людини, внутрiшнього (невидимого для шших) свiту, боязливо! дiяльностi. Тут потрiбна не стiльки стабЫзащя, ск^льки недопущення руйнацil рiвноваги, активне, смiливе та творче використання онтолопчно-правових догмата, життеве втiлення ознак природного права.
Застосування онтолопчно-правових догмата необхвдно розглядати у теоретичному та фшософському значеннях (розумшнях, змiстах). Враховуючи теоретичне розумiння, застосування норм права здшснюеться спецiальними суб'ектами (надшеш управлiнськими повноваженнями), дiя не на свою користь, кнуе встановлена процесуальна форма ди (пiдпорядкованi встановленим
60
загальним вимогам), яка завершуеться правозастосувальним актом. Важливкть застосування норм достатньо обгрунтована у теорп права i мае назву особливо! форми реалiзацil права, яка характеризуеться державною вагою.
Фтософське розумшня застосування мае сво! особливоста. Зокрема, замiсть позитивiстських норм права розглядаються метафiзичнi онтологiчно-правовi догмати, спещальш суб'екти правозастосовно! дiяльностi перебувають за межами державно! юрисдикцп, процедура застосування догмата насичена почуттево-релiгiйними нормами i оглядами, правозастосувальний акт приймаеться у сферi духу. Цi особливостi обгрунтовуе фiлософiя права та канонiчне право i науковi досягнення тут ще незначш, що породжуе певнi проблеми.
Онтологiчно-правовi догмати у християнствi мктяться у Священному Переданнi, Священному Писанш, Посланнях апостолiв, вченнях святих отщв. В iнших релiгiях е сво! джерела догмата, але стльне полягае у суворш реалiзацп, зокрема й застосуванш !х у практичному жит. Потреба у догматозастосовнiй дiяльностi пов'язана з наявтстю вiдповiдних iнтересiв свггобудови, збереження цiлiсностi свiту та його гармоншно! культуролопчно! дiяльностi. Особлива увага застосування онтологiчно-правових догмата скерована на збереження людини, !! душевно-духовного образу. На цей процес мають природно-надприродне благословення спепiальнi суб'екти, яю мають необхiднi духовно-владнi повноваження та високий стутнь правопiзнання у можливих антиномiйних явищах.
До спещальних суб'eктiв застосування онтолопчно-правових догматiв належать окремi особи, установи, сустлью утворення. Кожен iз цих суб'ектiв мае два вишри: науковий i релтйний, яю пов'язанi iз здатнiстю мати суб'ективш права та юридичнi обов'язки.
Науковий вимiр особи, тобто науковець мае право у сво!х дослщженнях на активне дослiдження онтологiчно-правових догмата як гаранта свгтового правопорядку, як природну i надприродну силу, з якою по^бно рахуватися. Догмати як абсолютш засади мiстять у собi множину юридичних норм, якi потрiбно виправдати позитивним правом шляхом застосування природно! владно-оргашзуючо! дiяльностi у процедурно-процесуальний порядок. Звичайно, приписи розуму науковцiв-правникiв не е однаковими. Кожен з них мае свою особливу думку у застосуванш догмата у кожному явищ^ Ця особлива думка, самоспйшсть правового мислення е своерiдним природно-правовим оглядом, шдиввдуальним правопiзнанням, що потребуе встановлення меж з метою недопущення зловживання чи колiзiйного застосування. Такi межi чи контроль можуть встановити шший вимiр - релiгiйний.
Релтйний вимiр застосування онтолопчно-правових догмата здшснюють духовн особи: епископи, пресвггери, диякони. Розглядаючи релшйш (зокрема, християнськi) вiровчення як онтологiчно-правовi догмати, духовнi особи застосовують !х пiд час здiйснення та!нств Церкви, у лiтургiйнiй дiяльностi, проповвдях, у вирiшеннях сiмейних та особистих проблем тощо. Тут у застосуванш чгтко прослiдковуеться природний обов'язок священнослужителя, онтолопчний зв'язок обов'язку реалiзацil вдеальних норм для регулювання життедiяльностi людини. Саме релтйний вишр особи-застосувальника мктить почуттевi межi природно-правового огляду та правотзнання. Природно-правове почуття священнослужителя постшно перебувае у пiдвищеному станi i готовностi до реалiзацil, зокрема до застосування природно! догматики у регулюванш поведшки.
Науковий вимiр установ е юридичною особою, яка займаеться розробленням теоретичних аспектiв застосування онтологiчно-правових догмата у практичну дiяльнiсть суспiльства. До них належать науково-дослвдш iнститути, шститути науково! та технiчноl iнформацil, станцп, лабораторil, обсерваторil, рiзноманiтнi науковi центри тощо, в яких вiдбуваеться колективна наукова дiяльнiсть у виконаннi складних мiждисциплiнарних наукових завдань. Власне усе частше набувають актуальностi мiждиспиплiнарнi дослщження, якi випливають iз природознавства. Природш норми людина дослiджуе впродовж втв i результати цих дослiджень мають прикладний застосовувальний характер. Навiть для позитивного права здобул результати шших негуманiтарних наук мають цiннiсть, зокрема закони Ньютона, бiологil, синергетики тощо устшно вико-
61
ристовуються у прав^ Але кожна наука, !! галузь не обходяться без використання догмата природи, якi беруться за основу дослвдження, що е закожмрним.
Релгйний вимiр установ, яю застосовують онтологiчно-правовi догмати, вiдображае Церква -як специфiчний соцiальний шститут. У канонiчному та церковному правi розвиваеться теорiя застосування догматiв для регулювання поведiнки вiрян. Крiм того, релшйш догмати застосовуються Церквою у боротьбi проти втручання у людську природу: штучне припинення вагiтностi, клонування, пересаджування органiв (донорство), одностатевi шлюби тощо. Церква застосовуе онтологiчно-правовi догмати у змщненш моральних норм, запереченш усних норм, якi теоретично людина зараховуе до морал^ а практично вони суперечать онтолопчним догматам. Незважаючи на прикладний характер застосування догмата у церковних правовiдносинах, Церква здшснюе велику дiяльнiсть у профiлактицi зловживань, з огляду на моральнi норми, формуе почуття абсолютно морального i природно-правового пiзнання.
Науковий вимiр сустльних утворень як спещальних суб'ектiв ввдображають рiзнi громадськi оргашзацп, науковi товариства, галузевi академп, науково-практичнi конференци тощо, яю мають рекомендацiйнi повноваження щодо застосування онтолопчно-правових догм у правову науку. Фактично це е професшш об'еднання вчених, якi мають право реалiзувати юридичнi норми. 1хня творчо-оргашзуюча дiяльнiсть пов'язана iз потребами та штересами науки, вирiшенням iснуючих проблем у прав^ iз застосуванням онтолопчно-правових догмата. Суспшьт утворення чи не найбшьше "творять" науку, оскiльки вони не тдвладш державному чи адмшстративному тиску, а добровiльно висловлюють сво! думки щодо застосування можливо стрних природних догматiв.
Релтйний вимiр сустльних утворень стосуеться рiзноманiтних релiгiйних громад, церковних братств, бiблiйних товариств тощо. Однак свобода застосування онтолопчно-правових догмата у практичну дiяльнiсть повинна межувати з пильнiстю, обережнiстю з метою недопущення застосування еретичних норм, яю мiстяться у сектантствi. Йдеться про застосування викривлених догматiв, квазiдогматiв, яю наносять шкоду не тiльки Вселенсьюй Церквi, а й правовiй системi свiту, його пiлiсностi, оскiльки вщбуваеться негармонiйна реалiзацiя норм природного права у правових явищах, зловживання природно-правовим оглядом та правом пiзнанням.
Як i в позитивному правi, правозастосовна дiяльнiсть онтологiчно-правових догматiв завершуеться природно-правовим ршенням - актом, засвiдченою дiею, яка спрямована бiльше на тлумачення, герменевтику природного права або на регулювання поведши людини. Правозастосовчий акт у цьому випадку бшьше наповнений умовностями, семiотичностями з метафiзичними аспектами.
Видаеться, що акти застосування онтолопчно-правових догмата подшяються на таю види:
1) акти особи (науковий вимiр): наукове ввдкриття, монографiя, дисертацiя, наукова доповвдь (повiдомлення), власна методологiчна засада, висновок наукового керiвника (консультанта), рецензента, опонента та ш.;
2) акти особи (релтйний вимiр):: вчення апостсшв, святих отцiв Церкви, молитва, шст, сповiдь дИ у та!нствах, укази епискотв (керуючих епархiями) та предстоятелiв церков, !хш рiшення та благословення, лiтургiйнi проповiдi тощо;
3) акти установи (науковий вимiр):: ршення та рекомендацй науково-дослiдних установ, академiй наук, затвердження тем дослiдження, рiшення учених (спецiалiзованих вчених) рад та компетентних комiсiй в галузi науки тощо;
4) акти установи (релiгiйний вимiр): догматичш вчення Церкви, постанови Вселенського Собору (Помкного Собору, Архiерейського Собору, Священного Синоду), Кодекси та Правила Церков, Ухвала Патрiаршого Суду, Устав Церкви та ш.;
5) сустльн утворення (науковий вимiр):: рекомендацй громадських наукових шкiл, рiшення (резолюцil) конференцш, наукових товариств, науково-виробничих об'еднань тощо;
6) сустлью утворення (релтйний вимiр): устави парафiяльноl церкви та монастиря, ршення парафiяльних зборiв та парафiяльноl ради, рiшення релiгiйних братств тощо.
Застосування онтолопчно-правових догмата залежить вщ налаштованоста суб'екта до сприйняття свгтобудови, вiд вiри у надприроднi норми, яю неосяжнi людському розуму. Основною
62
вимогою правильного застосування догмата е визнання верховенства природного права i постшно! недосконалостi позитивного права, пiдпорядкованостi людсько! правотворчоста природно-надприроднiй правотворчостi. Суб'ект правотворчоста повинен твердо усвiдомити, що онтолопчно-правовi догмати мають шформацшну, цiннiсно-мотивацiйну обов'язкову дiю природного права, що повинно ввдображатися у правозастосовчих актах наукового та релiгiйного вимiрiв.
Аналогiчно до позитивного права можна говорити й про стади правозастосування, але особливо! необхiдностi у цьому немае. Основною причиною ввдсутносп чгтких стадiй е те, що природне право не потребуе регламентовано! державою науково! дiяльностi. Потрiбна лише вiра, зусилля, вiдповiдальнiсть суб'екта-правозастосовника i намагання не вiддалятися вiд логiчно обгрунтованих процедур правових дiй, запропонованих державою.
Висновок. Отже, проблеми реалiзацп онтолопчно-правових догматiв полягають у тому, що вони потребують визнання та формування програми пiдсвiдомостi у природно-надприродному вишр^ Дотримання, виконання, використання i застосування онтолопчних догматiв здiйснюеться з розумшням того, що вони виступають первинними та вищими природно-правовими регуляторами сустльних вiдносин. 1х метафiзичний змiст потребуе реального здшснення у людських дiяннях, незважаючи на науково-правовi та фiлософсько-правовi проблеми.
1. Сливка С.С. Канотчне право: навч. поЫб. / С. С. Сливка. — К., 2013. 2. Сливка С. С. Природне та надприродне право: у 3-х ч. — Ч.1: Природне право: iсторико-фiлософський погляд / С. С. Сливка. — К., 2005. 3. Сливка С. С. Фiлософiя права: навч. поЫб. / С. С. Сливка. — К., 2012.
63
