CC BY
27
УДК 340.12
С. Сливка
Навчально-науковий шститут права та психологи Нащонального ушверситету "Львiвська полiтехнiка",
д-р юрид. наук, проф., заввдувач кафедри теорii та фшософи права
ПРИРОДНЕ ПРАГНЕННЯ НАБУТТЯ ЧЕСНОТ: МЕТААНТРОПОЛОГ1ЧНИЙ ВИМ1Р
© Сливка С., 2016
Дослщжено поняття чеснот, його метаантрополопчний виммр. Основну увагу зосереджено на характеристик чеснот. Доведено, що процес набуття чеснот у метаантрополопчному вим1р1 мае природн1 детермшанти, як1 у статт1 також розглянуто.
Ключов1 слова: чесноти, метаантрополог1я, метаантрополопчний виммр, дефшщ1я, сотер1олог1чний виммр, патристичн1 традици, мораль, граничне, буденне, позаграничне.
С. Сливка
ЕСТЕСТВЕННОЕ СТРЕМЛЕНИЕ ПРИОБРЕТЕНИЯ ДОБРОДЕТЕЛЕЙ: МЕТААНТРОПОЛОГИЧЕСКОЕ ИЗМЕРЕНИЕ
Исследуется понятие добродетелей, его метаантропологическое измерение. Основное внимание сосредоточено на характеристике добродетелей. Обосновано, что процесс приобретения добродетелей в метаантропологическом измерении имеет природные детерминанты, которые в статье также исследованы.
Ключевые слова: добродетели, метаантропология, метаантропологическое измерение, дефиниция, сотериологическое измерение, патристические традиции, мораль, предельное, обыденное, внепредельное.
S. Slyvka
NATURAL DESIRE OF ACQUIRING VIRTUES: THE PURPOSE OF THE ANTHROPOLOGICAL DIMENSION
The article explores the concept of virtue, it metaantropological dimension. It focused on the divisions quality characteristic. It is necessary that the process of virtues in metaantropological dimension has natural determinants are investigated in the article.
Key words: virtue, metaantropologii, metaantropological measurement, definition, soteriological dimension of patriotic tradition, morality, the ultimate, mundane, pozagranichne.
Постановка проблеми. Людина завжди намагаеться все в житп впорядкувати, довести до природноi норми, до ввдповвдносп онтолопчним вимогам, здшснюе це за допомогою i зовтшшх, i внутрiшнiх впливiв. Зовшшт впливи на регулювання життедiяльного процесу часто е нагадуванням, iнколи стимулом чи примусом. Внутршш ж регулювання випливають i3 власноi волi
людини, 11 особистого бажання, персональних спонукань, що згладжуе деякою мiрою стрибко-подiбнiсть у поведiнцi людини, створюе онтологiчнi умови для виконання покладених на не! обов'язкiв. I саме чесноти людини забезпечують цi регулятивш умови.
Аналiз досл1дження проблеми. У науковш лiтературi поки не дослщжено процесу природного набуття чеснот у метаантрополопчному вимiрi. Загалом правова дшстсть постiйно поповнюеться новими поняттями, дефiнiцiями, оскшьки суспшьство щоразу на штуггивному рiвнi пропонуе новi варiанти усунення тих чи iнших прогалин. Це стосуеться, зокрема, й чеснот.
Мета статть Дослвдити поняття чеснот, процес !х набуття та метаантрополопчний вимiр.
Виклад основного матерiалу. У широкому розумшш чеснотою е кожна повшстю розвинена спроможнiсть людини в царит волi чи iнтелекту, у вузькому розумшш - це спроможшсть до творення морального добра, особливо його постшного творення з радютю, цшою жертв i всупереч внутршшм i зовнiшнiм перешкодам [5, с. 621]; це позитивна моральна яюсть людини, риса або властивють, яка вважаеться морально доброю ^ отже, оцшюеться як основа моральних закотв, принципiв i цiнностей [8]; це думки i вчинки людини, як виростають з вiри i ввдповвдають !й, тобто правдивi, чеснi, справедливi й чистi дша, [7, с. 245]; це стала схильшсть розуму i волi, яка керуе нашими вчинками, упорядковуе нашi пристрастi та спрямовуе нашу поведшку згiдно з розумом i вiрою [2, с. 434]. Загалом, тдсумуемо, чеснота (доброчестсть) - це фундаментальна фшософсько-богословська категор1я, яка означае цiннiсно-значущий аспект духовно-морально! досконалосл [4, с. 472].
1з наведених дефiнiцiй випливае, що чесноту називають i доброчеснiстю, яка е основою внутршнього iмперативу моралi (фундаментом морального життя), постiйною методолопчною скерованiстю д1й, думок, почуттiв у бш добра, сталою спроможнiстю (або спроможшстю до дi!) розуму i волi, непорушною схильнiстю набуття досконалих елеменлв життедiяльностi тощо.
Н:айважливiше те, що чеснота в !! моральному i сотерiологiчному (спасальному) значеннi освячена авторитетом Священного Писання i церковного вчення. Вона е одшею з найяскравших властивостей, якi вiдображають у людськш особистостi досконалiсть !! первкно! богоподiбностi [4, с. 472]. Тобто чесноти не е творчктю людини чи культуролопчним продуктом, а вищими природними й надприродними щнностями, якими вона повинна володпи. Чесноти потребують втшення у виглядi основних чишв: життедайностi, осяяння, второпностi, спонукальностi.
Початковим е життедайний чин чесноти, природжена чеснота. Наприклад, все, що випромшюе новонароджена дитина, - це тент й нiжнi порухи життя, яю природно повиннi супроводжувати!"! впродовж життя.
Чин осяяння як золотосяйний дарунок Божий здшснюеться в момент хрещення, воцерковлення дитини, прийняття першого причастя, а згодом одруження тощо. Тобто здшснюеться надприродне одобрення вчинюв дитини чи доросло! людини i запрошення творити природну гармотю.
Второпшсть як чин чесноти пов'язаний з розумом, штелектом людини. Адже набуття чеснот повинно здшснюватися свiдомо, з бажанням, чесними намiрами !х реалiзувати. Людина мае хотiти бути постшно доброю, зрозум1лою, приемною для шших, назавжди покiнчити з недобрими дмми, думками й почуттями. Це потрiбно зрозумiти, правильно сприйняти змiст i значення, i, вiдповiдно, бути добрим.
Обов'язково для людини повинен юнувати чин спонукальносп. Це своерiдний автоматичний iмператив, природний "вмикач", який спрацьовуе тод^ коли потрiбна допомога ближньому. Причому без шдказки чи зовшшнього нагадування (поштовху), але як зобов'язальна сила, з уваги на яку людина негайно вдаеться до творення добрих справ, на яю очшуе не тшьки iнша людина, а й Всесвгт загалом.
Отже, чесноти - це природне прагнення до Бога, усввдомлет норми поваги до образу Божого, моральш вде!', дух Божих закотв, тобто це и людсью, нехай i мiнiмальнi, досконалосп, якi потрiбнi
Богу, ВсесвИту, живучостИ свiту. Чесноти е онтологiчною необхiднiстю для людини, 1х не потрiбно повсюдно шукати, оскИльки вони е в нас, можливо, прихованИ чи не розвиненi. Для духовного зростання людина обов'язково мусить набувати нових чеснот, збагачувати ними свою душу, оскИльки це забезпечить богоугодний спосiб життя.
Для глибшого розумiння змiсту чеснот, вiдчуття потреби 1х природного набуття проаналiзуемо 1хню природу i джерела. Цi вихИднИ поняття дослiджують у вченнях про чесноти, основними з яких е давньофИлософськИ вчення, морально-богословськИ обгрунтування, Священне Писання, патристичнi традицii.
Християнство не е единим носИем iмперативу моральноi чесноти. Вчення про чесноти посИдае вагоме мiсце в етицi рiзних свiтоглядних i релiгiйних систем, зокрема в античнИй фiлософii. В античностИ слово "арете" (як етична думка) - це власний предмет знатности Греки завжди сприймали видатнИ заслуги i силу як само собою зрозумИлу обумовленiсть панiвного становища. Тож панування й арете нерозривно пов'язанИ одне з одним [4, с. 472].
Саме поняття чеснот у фИлософських ученнях витлумачено по-рiзному. Кожен мудрець, философ (а згодом i богослов) видИляв основнi, на його думку, чесноти. Крiм того, 1'х кiлькiсть збИльшувалась залежно вiд соцiальноi' характеристики iсторичного перiоду, вiд того, яким чинникам вИддавали перевагу - змИсту земного щастя, вiдчуттю необхИдностИ тощо.
Так, ЕсхИл зараховував до основних чеснот мудрИсть, мужнiсть, помiркованiсть, справедливiсть; Демокрiт - гiднiсть, обов'язок, совИсть; Сократ - моральне знання; Платон -мудрiсть, або розумнИсть (чесноти розуму), мужнiсть (чеснота волИ), помiркованiсть, або помiрнiсть (чесноти почуття), якi е просвiтленням пристрастей й афектИв, а синтезом цих чеснот фшософ вважав справедливИсть. До наведених чеснот Аристотель додав ще й лагИднИсть, щедрiсть, пишнiсть, честолюбство, величавИсть, правдивiсть, люб'язнiсть, приязнiсть. Варто зазначити, що етика Аристотеля е найвищою точкою в античному вченнi про чесноти. За вченням Томи АквИнського, моральне життя людини неможливе без досягнення таких богословських чеснот, як вiра, надИя i любов, за якими йдуть чотири основнi, або кардинальнИ, чесноти - розсудливiсть, справедливИсть, мужнiсть i помiрнiсть. Тобто давнИ фИлософи зводили чесноти до природноi' моральноi' норми, яка встановлюеться за допомогою розуму i совiстi та реалiзуеться у межах земного i людського iснування [4, с. 473].
Християнське вчення про чесноти випливае з етико-богословського розумИння буття людини i розкривае принципово iнший, нИж у фшософи, рiвень реалiзацii' морального змИсту людського iснування [4, с. 473].
Морально-богословськИ обгрунтування чеснот доводили ранИше (зрештою, як i тепер) значення святостИ людини, й беззаперечне прямування як образу Божого до богоподiбностi, абсолютноi гiдностi. Беручи приклади iз життя 1суса Христа, людина мае змогу вИдкрити себе для прийняття, набуття християнських чеснот, вИддаючи перевагу природним i надприродним чеснотам. Однак теоретичнИ науки, зокрема етика, фИлософИя, можуть втратити християнський орiентир i почати несправедливо та зверхньо трактувати вчення про чесноти. Таю випадки траплялися у зв'язку з появою фшософсько!' течи позитивИзму. Але тИльки богословське вчення про чесноти е правдивим и послИдовним.
ХристиянськИ чесноти мИстяться й у Священному ПисаннИ. Згадаймо про добродИйнИ дИяння царИв Езекii та Iосii, близько десяти - у Новому ЗавИтИ.
У вченнИ про чесноти новозавИтня етика подае проекцИю абсолютно!' божественно!' благодатИ на свИт людських моральних цИнностей, утверджуючи Истинну людську моральнИсть. Чесноту неможливо пИзнати ззовнИ, теоретично, вона пИзнаеться зсередини, через виконання евангельських заповИдей. Таемнича глибина заклинання людини до володИння даром буття мае метафИзичний змИст И мИститься в евангельських покликаннях [4, с. 474].
Чесноти, вказанИ у Священному ПисаннИ, е чотиризначними: чесноти служИння Христу, чесноти Нагiрноi ПроповИдИ, чесноти евангельських притч, чесноти апостольських Послань.
Розглядаючи чесноти служИння 1сусу Христу, наголосимо на нових моральних нормах у виглядИ заповИдей Христа, якИ е божественними чеснотами.
1сус ввдкрив перспективу сходження людини до обожнення, оскшьки iснуе зв'язок чесноти любовi з вищою божественною волею, чеснот милосердя i любовi з волею Божою, а любов людини до Бога е ввдповвддю на любов Бога до людини. Зрозумшо, що ця ввдповвдшсть не мае адекватности але тут наявний онтолопчний зв'язок. Крiм того, служiння Христу доводить, що чесноти е вищими вдеалами лагвдносп, смирення i любов^ тому Церква затвердила чесноту як моральну норму.
Напрна Проповiдь насичена божественними чеснотами, як людина сприймае з легюстю для упорядкування свое! життедмльносл на Землi. Переважно це стосуеться розумшня чеснот "блаженств", як допомагають людинi досягти Царства Небесного. Це можливо тодп коли людина усввдомить множину чеснот iз твердженням, що вона е сшлю i свiтлом Землi. Тобто нагiрнi чесноти стосуються переважно призначення людини на Земл^ морально! автентичностi й морального перетворювального впливу на навколишнiй свп\ Сила i якiсть впливу чеснот людини на земний свп1 забезпечують !й майбутне у небесному свт.
Божественна мудрiсть iз притч Христа перевершуе мудреть царя Соломона. Христос поввдомляе (передае) людинi дар мудрост як чесноту [4, с. 475].
Основою i джерелом людсько! мудросл е Премудрiсть Божа. Тому людський розум формуе такi чесноти, яю б давали змогу постiйно черпати онтолопчш норми мудростi. Кожна притча 1суса Христа вказуе на певш види мудростi, якi й потрапляють до загального перелiку чеснот.
В апостольських Посланнях практично вперше згадано людське вчення про чесноти. Апостоли проповвдували и чесноти, якi вони ввдчули, перевiрили на собi, яю були дiевими в перiод !хнього життя. На вiдмiну вiд давшх мудрецiв та грецьких фiлософiв, апостоли проповвдували вiчнi моральнi норми - чесноти, як випливали зi Священного Писання, особистих контакта з 1сусом Христом. Тому можна сказати, що чесноти апостольських Послань перевiренi практикою i мають онтологiчну цiннiсть.
О^м закликiв християн до нового життя у Хрисп, апостоли вiдкрили шлях до богоуподiбнення, запропонували конкретнi моральш установки й характеристики особистостi. Наприклад, апостоли стверджували, що любов - це передусiм виконання Закону Божого, в якому еднаються вш чесноти. Тобто герменевтична дмльшсть апостолiв породжувала вчення про чесноти.
Чесноти, як виявили апостоли, стали основним предметом !хнього морального вчення. Втшення цих чеснот у моральнш поведiнцi й у спшкуванш з людьми е основним етичним завданням дмльного життя людини за прикладом абсолютно! благодат Небесного Отця [4, с. 476].
Патристичш традицй е початком справжнього дослвдження проблем чеснот. Твори отщв Церкви широко використовували в богословських академмх, розглядаючи проблеми чеснот, морал^ етики тощо. Велику користь християнськш науцi принесли переклади !хнiх праць, покладет в основу християнських традицш. Такi вiдомi особистостi, як Василш Великий, Антонiй Великий, Григорiй Богослов, 1оан Золотоустий, Григорiй Нiський, Сфрем Сирiн, Максим Сповiдник та шш^ захищали моральнi засади, чесноти в боротьбi з нехристиянами, язичниками, тому вони справдi е учителями Церкви, святими отцями.
У сво!х працях патристичш дослвдники доводили, що свобвдний добров1льний характер чеснот не е лише знанням добра i зла. Адже знання приходить ззовнi, а чесноти ш; знання добра може кнувати й без чеснот; чесноти не походять ввд чогось випадкового чи звичного. Вони виникають у серцях у виглядi святих духовних помиошв замiсть плотських земних. Нмю земнi блага не можуть бути завжди присутш в людинi, одт т1льки чесноти переходять у майбутне життя [4, с. 477-482]. Знання святоотщвських праць допомагае людиш виробити в собi умiння боротися з негативними духами завдяки використанню чеснот, особливо !х еднання.
Християнське вчення про чесноти загалом розкрили свяи отщ й учителi Церкви епохи Вселенських Соборiв [4, с. 478]. Тобто Вселенсью Собори були додатковими джерелами християнських чеснот й одночасно пвдсиленням святоотщвських учень про чесноти, оскшьки рплення Вселенських Соборiв затверджували iмператори, що надавало деяким чеснотам значення державно! обов'язковосп.
ОскИльки природа И джерела чеснот породжують значну й'х кИлькИсть, в окремих випадках виникае потреба об'еднати й'х, вИдшукати новИ витоки. УсИ чесноти мИж собою пов'язанИ, одна з одно' випливають, одна творить Иншу тощо.
ПотрИбно враховувати також те, що чеснота вИдображае спосИб життя людини, вИрностИ Богу И народу. Адже чеснота - це думки И вчинки людини. Як И всИ людськИ властивостИ, чеснота грунтуеться не на власних силах людини, а на отриманих вИд Бога даруваннях. КрИм того, чесноти характеризуются як плоди Святого Духа, що розподИлив Сам Бог [7, с. 245]. Тобто чесноти, як видаеться, е трьох видИв: Божий моральний промисел, Божа допомога у второпностИ людини, дар Святого Духа.
До Божого морального промислу належать такИ чесноти, як вИра, надИя, любов, як вищий моральний закон людини, як влитИ БожИ чесноти. Це онтологИчнИ вищИ якостИ людини, з якими вона з'являеться на свИт. Звичайно, дитячий вИк не забезпечуе високого ступеня цих чеснот, але задатки Иснують И потребують постИйного вдосконалення вИдповИдно до вимог природного закону.
ВИра нерозривно пов'язана Из правочином мИж Богом та людьми. К очИкуванню И набуттю завжди передуе Боже дИяння. Це вИдповИдь на прямий заклик Бога, зверненого до людського серця. ВИра передбачае И визначае спосИб життя, який схиляе до повинностИ Господу, що е онтологИчною формою життедИяльностИ людини. У Священному ПисаннИ надИя людини не пов'язана Из цим свитом, а скерована на Бога. Християнин е людиною, яка сподИваеться, водночас вИн повинен вИдкинути всИ мирськИ надИй на видимИ, перехИднИ блага, заради живого покладання, яке вИдбуваеться в ХристИ. Це людина вИруюча, а 11 погляд спрямований на досконалИсть Божого задуму спасИння. Людська любов може виявитися суетою, якщо й об'ектом е матерИальнИ цИнностИ, або, що ще гИрше, зло. Увага мае бути зосереджена на заповИдИ любовИ до Бога И ближнього. РушИйною силою щей' любовИ е воля Бога, Який хоче, щоб усИ люди спаслися И пИзнали Истину [7, с. 541].
Людина залучена в божественний природний зв'язок, И тому мИж моральним законом И законом природи немае жодной радикальной вИдмИнностИ [9, с. 511]. Тобто бИологИчне, психИчне, моральне життя людини мае певнИ закони, якИ практично не вИдрИзняються вИд законИв природи. Але зобов'язувальний чинник людини полягае в пИдтримуваннИ щей' вИдповИдностИ. 1накше кажучи, хоч чесноти вИра, надИя, любов е Божим моральним промислом (надприродними), розрахованим на подальший розвиток людиною, все-таки людина може цього повнИстю не реалИзувати, а пустити на самоплив як природнИ норми. Людина фактично не знае свойх надприродних можливостей, а також цИни свойх потенцИйних чеснот, И часом несвИдомо або й свИдомо "пробуджуе" й'х природними потребами. Досить згадати про значення бИблИйного твердження про таку вИру людини в Бога, як гИрчичне зернятко. Тож природнИ чесноти людини не е досконалими, проте йх можна вивести в розряд надприродних.
Божа допомога у второпностИ людини завжди потрИбна, коли йдеться про такИ головнИ християнськИ чесноти, як розсудливИсть, справедливИсть, мужнИсть, помИрнИсть. Фактично це людськИ чесноти (можуть мати ИншИ назви), але для й'х повной' онтологИчно наближеной' реалИзацИй' необхИдна Божа допомога.
ЛюдськИ чесноти - це мИцнИ позицИй, сталИ схильностИ, постИйне вдосконалення розуму И волИ, якИ керують людськими вчинками, впорядковують пристрастИ й спрямовують поведИнку згИдно з розумом И вИрою. Вони дають легкИсть, самовладання И радИсть, щоб вести морально добре життя. Чеснотлива людина - це така людина, яка добровольно чинить добро на основИ набутих свойми зусиллями чеснот, що е паростками морально добрих вчинкИв. ЗрозумИло, що чесноти схиляють усИ сили людськой' особи до еднання з Божою любов'ю. Так, розсудливИсть е чеснотою, завдяки якИй практичний розум людини здатний розпИзнавати в усяких обставинах й правдиве добро И вибирати потрИбнИ засоби для його вдосконалення. СправедливИсть полягае в постИйному И твердому бажаннИ вИддати БоговИ й ближньому те, що йм належить. МужнИсть забезпечуе стИйкИсть у труднощах И витривалИсть у стараннИ про (чинити, робити) добро, у перемаганнИ страху, навить перед смертю, виступати проти випробувань И переслИдувань. ПомИрнИсть (помИркованИсть) стримуе потяг до задоволень И забезпечуе рИвновагу у використаннИ створених благ, панування волИ над Инстинктами И втримуе прагнення в межах чесностИ [2, с. 428-429].
Головш християнськ чесноти е природними, але набутими. 1х називають ще й недосконалими, оскшьки вони утворюються завдяки природному прагненню людини творити добро ближньому, але це прагнення часто ввддалене вед Божого задуму, тобто не е онтолопчним. Тому людина спочатку повинна второпати, зрозумпти, що !! творення добра не ввдповвдае надприродному "оригiналу" П потребуе Божо! допомоги. Проте дшти такого розумшня нелегко. Часто людина думае, що добро можна робити порцшно або в окремих випадках П довшьно. Божа допомога полягае у вмшт людини пвдкорити головну чесноту об'еднанш груЛ Божих чеснот - вПрп нади, любовп як формують та оживлюють уш моральш чесноти.
Третм видом чеснот е дар Святого Духа, оскшьки вш пвдтримуе моральне життя. Дари Святого Духа е постшними нахилами, як схиляють людину до того, щоб пти за створеними порухами. СПм дарПв Святого Духа: мудрПсть, розум, рада, сила, знання, побожшсть П страх Божий -доповнюють П вдосконалюють головш людськ чесноти, схиляють до схваленого послуху Божим натхненням. Святий Дух формуе ввдповвдш плоди у виглядП досконалостей. Церковна традицм нараховуе !х дванадцять: любов, радПсть, мир, довготертння, лагвдшсть, доброта, милосердя, тихПсть, вПршсть, скромшсть, стримашсть, цнотливПсть [2, с. 434]. Тобто це т дарунки (таланти, здПбностП), як може отримати людина ввд Святого Духа [6, с. 87].
Справи 1суса Христа на землП продовжуе Святий Дух, який виконуе покладене на Нього завдання спасшня людства, але плоди ще не пожинались. Присутшсть Святого Духа е головним чинником у житл вПрянина. Християнин оживлений Святим Духом, який його супроводжуе П живе в ньому. Плодом тако! турботи е численш християнсью чесноти. Святий Дух дПе П в житл Церкви [3, с. 414].
Незборима допомога Духа, дари Святого Духа е дарунком, влитими чеснотами. Людина може змщнювати щ чесноти, збшьшувати !х кплькПсть, доводити !х до онтологПчностП. Примноження дарПв е природним прагненням вПрянина. Явище дарПв не поширюеться на тих, хто !х не прагне. Поширення дарПв Святого Духа людям е насправдП завершальним процесом Божественного домобудПвництва на землП.
Зазначено особливПсть домобудПвництва. Третя 1постась е причиною того, що таю слова П словосполучення, як "благодать", "Дух благодатП" "дар Святого Духа", "Сила Божа", "Святий Дух", "Дух Христа", "благодать Святого Духа", у контексп вчення про благодать часто вживають як синотми [3, с. 303]. Тобто благодать е проявом Божественно! природи у виглядП сили духу чеснот, яю допомагають людиш досягти стану обожнення як необхвдно! умови Божого задуму. Благодать Духа така - якщо вона знаходить печаль, знищуе !"!; якщо недобру пожадливПсть -лшвщуе; якщо страх - виганяе; П хто сподобався !й - схиляе помишляти лише про те, що на небП.
Бог вимагае вПд людини тшьки того, що в !! владП. Невиконання цПе! вимоги позбавляе людину певних чеснот, а сприяе появП вад, що здшснюеться в угоду демонам. Тобто людина набувае чеснот для того, щоб бути з Богом, ангелами, бути духовно захищеною вПд зла та демошв.
Вада е протилежшстю чесноти, в основП вади певна причина. Як правило, причина, джерело вади мПститься в самш людиш, яка допустила духовне нездужання П стала духовно нездатною виконувати волю Божу. 1накше кажучи, людина сама завдала шкоди сво!й душП, оскпгьки жоднПй чеснотП нПхто не може зашкодити. Тому природне прагнення набуття чеснот мае й природну силу не допускати вад, а у разП !х появи - позбутися !х. Для цього необхвдно, щоб чесноти проявлялися у глибиш людсько! сутностП, тобто в !Т екзистенцП!. ЦП проблеми вивчае метаантропологм чеснот.
Розглядаючи метаантрополопчний вимПр набуття чеснот, виокремимо його буденний, граничний та позаграничний (метаграничний) змПст.
БуденнП чесноти дПй стосуються зовнПшнПх чинникПв людини П е природними. ЦП чесноти також е тшесними, видимими П формують елементарну мораль, репрезентують наочне, фактичне християнське життя. Як моральш норми (звича!, традицП!, фольклор), буденнП чесноти все ж скероваш на панПвнП (на жаль) майновП вПдносини, на вибПр доцПльностП поведПнки задля матерПальних вигод, щоб задовольнити шстинкти. БуденнП чесноти ввдображають задоволення спокоем життя, пропагують деяку духовну пасивнПсть, его!зм. У них ввдсутнш ентузПазм до внутршшх екзистенцПйних поривПв, духовнП, життевП плани. Фактично елементарш моральнП норми
буденностИ мало стосуються пропагування онтологИчних засад И е тимчасовими (хоча й необхИдними, але не достатнИми) чеснотами земной дИяльностИ людини.
Зародження метаантропологИчних чеснот активно починаеться у граничному вимИрИ у виглядИ вищой' моралИ, яка регулюе думки, почуття, пристрастИ. У граничному вимИрИ посилюються екзистенцИйнИ вИдчуття, проявляеться духовний ентузИазм, альтруйзм, турбота про ближнього. Це перехИднИ, здебИльшого невидимИ душевнИ чесноти, якИ скерованИ на втечу вИд спокою в екзистенцИйний простИр, у якому перебувае страх Божий, як вИчний супутник земного життя людини И початок чеснот.
Чесноти пов'язанИ також зИ скорботами, труднощами. Головне для здобуття чеснот -перебувати не в спокой, а в нуждИ. Якщо людина матерИально добре забезпечена, то справжня будИвля чеснот не з'явиться, тому люди бувають багатИ й бИднИ чеснотами. Шлях чеснот такий: спочатку тернистий И гИркий, а потИм - легкий И приемний. Багато чеснот випливае з глибоких думок про небесне життя та причини появи нещасних випадкИв. Коли людинИ тяжко на душИ, вона аж тодИ хоче пИднИматися на високу гору чеснот, виникае бажання оновитися духом чеснот. А причина в тому, що для набуття чеснот потрИбно тИльки вИдчути бажання.
Кожна людина мае пИдстави лякатися ворожих, темних сил. Хто не вИдчувае страху перед Богом, живе лише земним життям, в якому бракуе мИсця для спИлкування з Богом. Але в момент, коли припиняеться зв'язок з Богом, земне життя втрачае свИй змИст, оскИльки Бог - основа життя. Людину, яка не визнае жодной Иншой дИйсностИ, крИм земного життя, охоплюе сильнИший страх -страх перед "небуттям". Однак страх перед Богом не повинен бути раболИпним, це мае бути страх з любовИ И благоговИння [7, с. 950-951]. Тобто зароджуеться вИдчуття, що чесноти милують вИд смертИ, спонукають замислюватися над свойм духовним життям И ще бИльше скеровують людину на природне прагнення набуття чеснот.
ПозаграничнИ чесноти випливають з того, що людина вИдчувае свою належнИсть до вищого, небесного свИту, свого життя земного (тИлесного), небесного (душевно-духовного). Тут потрИбне вИдчуття гармони И розумИння, яким чеснотам людина вИддае перевагу: земним чи небесним. Адже людина в буденних турботах часто забувае про примноження найвищих надприродних, духовних, невидимих вИчних чеснот. Це потрИбно для максимального набуття елементИв подоби Божой', активного процесу богоуподИбнення. 1накше кажучи, позаграничнИ (метаграничнИ) чесноти повнИстю Интерпретують йхнИй метаантропологИчний змИст, вони безсмертнИ й абсолютнИ, бо вИдсутня турбота про тИло й особливо про плоть, вони сприяють людинИ у виконаннИ онтологИчних завдань: людина вийшла з раю, йй завдання - туди повернутися. ВисокИ чесноти, вища мораль цьому завжди допомагають. На цИй основИ мае формуватися елементарна мораль, буденнИ норми поведИнки християн. ТИльки чеснота е вИчно божественною, а прикрасою безпристрасностИ -добродИйнИсть чеснот.
ДобродИйнИсть чеснот Иснуе у буденному, граничному та позаграничному вимИрах. У зазначенИй послИдовностИ й набуваються чесноти, що залежать вИд ступеня розумового розвитку людини та Инших ИнтелИгИбельних та сенсибельних чинникИв. Важливо зупинитися на методицИ набуття людиною чеснот.
Першою умовою набуття е вихИд з неприродного, штучного, споживацького стану, Инакше "одягнути одяг" чеснот неможливо. ПотИм набуття чесноти мае здИйснюватись особисто за тих умов, коли пануе моральна свобода, де людина проявляе свою свобИдну волю. У протилежному разИ з'являтимуться античесноти, фальшивИ чесноти, якИ не дИють у полИ добра, там вони безсилИ. ЦИнним у здобуттИ чеснот е той факт, що цИ чесноти однаково спрямованИ на всИх людей. Така зорИентованИсть е онтологИчною, оскИльки люди живуть однИ для одних, виявляють любов до ближнього. Чесноти не повиннИ стосуватися тИльки вибраних сфер життя. Набута чеснота мае бути придатною для вжитку, створювати онтологИчнИ умови дИяльностИ в усИх видах Интелектуальной' та фИзичной' сфер. ВзагалИ у набуттИ чеснот людина повинна поставити перед собою максимальнИ вимоги И душевно налаштуватися. Силою Инших людей зробити це практично неможливо.
Однак у набуттИ чеснот Иснують певнИ складнощИ. Зокрема, преподобний Феодор вказуе, що Иснуе чотири речИ, якИ заважають розуму набути чесноти: 1) схильнИсть до протилежних йй навичок,
яка через довготривалу звичку схиляе до земного; 2) д1я почуття, яке, захоплюючись чуттевими принадами, разом 3i собою тягне й розум; 3) згасання енерги розуму, якому вш тддаеться через свое прилшлення до тша, оскшьки розум перебувае в шших взаеминах з мисленням, шж з1р 1з зримим, а почуття 1з чуттевим; 4) напади нелюдських нечистих дух1в, оскшьки щ зл1 темш сили суцшьно розклали ст для ловл1 людських душ. Дал1 преподобний Феодор наводить три засоби уникнення набуття чеснот: 1) звернення до Бога по допомогу; 2) безперестанне живлення розуму ввданням (вивчення природи творшь, доступного для нас споглядання); 3) умертвлення плот1 постом, бдшням, працею. Лшувальними засобами у процеш набуття чеснот е молитва i сльози. Молитва дякуе за дароваш блага прощання провин та заслання сил для майбутнього вдосконалення. Сльози також мають велику силу: уласкавлюють Господа до наших провин, очищають скверну, запод1яну нам чуттевими вт1хами, й окрилюють жадання небесного [1, с. 369-376].
Висновки. Отже, метаантрополопчний вим1р природного прагнення набуття чеснот е високою духовно-етичною цштстю та благом, що випливае з мислення i не е звичкою, стае духовним захистом на всю життед1яльшсть. За допомогою чеснот людина зводить соб1 на небесах духовну буд1влю, аналопчну матер1альнш буд1вл1 на земл1. Тобто потр1бно мати запаст буд1вл1 не в розвинених кра!нах свпу, а на небесах, зшшовши на висоту чеснот, використовуючи прохвдш християнськ шляхи чеснот. Людина як носш добро! природи, прикрашена пашвними чеснотами на земл1, готуе соб1 адекватне м1сце у в1чному житп.
1. Добротолюбге / пер. укр. мовою Патргарха Фтарета (Денисенка). - К. : Вид. вгддт УПЦ КП, 2009. - 470 с. 2. Катехизм католицьког Церкви. Синод УГКЦ. - Жовква, 2002. - 772 с. 3. Православная энциклопедия : многотомное изд. - М. : Церковно-науч. центр "Православная энцикл.", 2002. - Т. 5. - 752 с. 4. Православная энциклопедия : многотомное изд. - М. : Церковно-науч. центр "Православная энцикл.", 2007. - Т. 15. - 752 с. 5. Рагнер К. Короткий теологгчний словник / К. Рагнер, Г. Форгримлер; пер. с нем. О. Авраменка. - Льв1в, 1996. - 662 с.
6. Релтезнавчий словник / за ред. проф. А. Колодного i Б. Лобовика. - К. : Четверта Хвиля, 1996. -392 с. 7. Ринекер Ф. Библейская Энциклопедия Брокгауза / Ф. Ринекер, Г. Майер; пер. с нем. В. М. Иванова и др. - Кременчуг : Християнская зоря, 1999. - 1120 с. 8. Ст християнських чеснот [Електронний ресурс]. - Режим доступу : https://uk.wikipedia.org/wiki. 9. Философский словарь: основан Г. Шмидтом : пер. с нем. / под ред. Г. Шишкоффа; общ. ред. В. А. Малинина. - 22-е, новое, перераб. изд. - М. : Республика, 2003. -575 с.
REFERENCES
1. Dobrotolyubie [Dobrotolyubie] / рег. ukr. movoy Patriarha Filareta (Denisenko). - Курv : Vyd. Vidil UPTs KP, 2009. - 470p. 2. Catechism catolickoi Tserkvy. Synod UGCC [The Catechism of the Catholic Church. The Synod of the UGCC]. - Zhovkva, 2002. - 772 p. 3. Pravoslavnaya entsiklopediya [Orthodox encyclopedia]: mnogotomnoe izd. - Minsk: Tserkovno-nauch. tsentr "Pravoslavnaya entsiklopediya", 2002. - T. 5. - 752 p. 4. Pravoslavnaya entsiklopediya [Orthodox encyclopedia]: mnogotomnoe izd. - Minsk: Tserkovno-nauch. tsentr "Pravoslavnaya entsiklopediya", 2007. - T. 15. -752 p. 5.RagnarK. Korotkiyy teologichny slovnik [The short theological dictionary] / K. Ragnar,
G. Forgrymler; рer. z nim. O. Avramenka. - Lviv, 1996. - 662 p. 6. Relihiyeznavchyy slovnyk [Religious Dictionary] / red. prof. A. Kolodnoho i B. Lobovyka. - Kyiv: Chtverta Hvylya, 1996. - 392p.
7. Ryneker F. Bybleyskaya Ennyklopedyya Brockhausera [Biblical Enniklopediya Brockhaus] / F. Ryneker,
H.Mayer; per. z nim. V. Ivanov et al. - Kremenchug: Hrystyyanskaya zoria, 1999. - 1120p.
8. Sim hrystyjans'kyh chesnot [The seven Christian virtues] [Elektronnyj resurs]. - Rezhym dostupu : https://uk.wikipedia.org/wiki. 9. Filosofskiy slovar [Philosophical Dictionary] : osnovan G. Schmidtom : per. s nem. - 22-e, novoe, pererab. pod red. G. Shishkoffa ; оЬ. red. V. A. Malinin. - Minsk : Respublika, 2003. -575p.
