Научная статья на тему 'Метаантропологическая методология права'

Метаантропологическая методология права Текст научной статьи по специальности «Право»

CC BY
165
19
i Надоели баннеры? Вы всегда можете отключить рекламу.
Ключевые слова
МЕТААНТРОПОЛОГіЧНА ДОМіНАНТА МЕТОДОЛОГії ПРАВА / ПРАВОВі УСТАНОВКИ / ПРАВОВА МЕТОДОЛОГіЯ / АНТРОПОЛОГіЯ МЕТОДОЛОГії / МЕТОДОЛОГіЧНИЙ ЗРіЗ / ЗАКОН / МАКРОМИСЛЕННЯ / МіКРОВСЕСВіТ / METAANTROPOLOGICHNA DOMINANT METHODOLOGY OF LAW / LEGAL SETUP / LEGAL METHODOLOGY / ANTHROPOLOGY / METHODOLOGY / METHODOLOGICAL SECTION OF THE LAW / MAKROMISLENNYA / MICROUNIVERSES / МЕТААНТРОПОЛОГИЧНА ДОМИНАНТА МЕТОДОЛОГИИ ПРАВА / ПРАВОВЫЕ УСТАНОВКИ / ПРАВОВАЯ МЕТОДОЛОГИЯ / АНТРОПОЛОГИЯ МЕТОДОЛОГИИ / МЕТОДОЛОГИЧЕСКИЙ СРЕЗ / МИКРОВСЕЛЕННОЙ

Аннотация научной статьи по праву, автор научной работы — Сливка С. С.

В статье исследуется процесс формирования метаантропологичнои методологии права. Рассматривается антропологический содержание методологии, влияние внешней среды, индивидуальные усилия в формировании правовой методологии права.

i Надоели баннеры? Вы всегда можете отключить рекламу.
iНе можете найти то, что вам нужно? Попробуйте сервис подбора литературы.
i Надоели баннеры? Вы всегда можете отключить рекламу.

METAANTHROPOLOGICAL METHODOLOGY OF LAW

The article examines the process of forming metaantropologichnoi right methodology. Consider the anthropological content of the methodology, the impact of the external environment, individual efforts in the formation of the legal rights of the methodology.

Текст научной работы на тему «Метаантропологическая методология права»

УДК 340.12 С. С. Сливка

Навчально-науковий шститут права та психологи Нащонального ушверситету "Львiвська полгтехшка", доктор юридичних наук, професор, завiдувач кафедри теори та фiлософii права, Заслужений юрист Украши

МЕТААНТРОПОЛОГ1ЧНА МЕТОДОЛОГ1Я ПРАВА

© Сливка С. С., 2016

У статт дослщжено процес формування метаантрополопчноТ' методологи права. Розглянуто антропологiчний змкт методологи, вплив зовшшнього середовища, шдивь дуальнi зусилля у формуванш иравовоТ методологи права.

Ключовi слова: метаантроиологiчна домiнанта методологи права, иравовi установки, иравова методолопя, антроиологiя методологи, методологiчний зрiз, закон, макромислення, мжровсесвгг.

С. С. Сливка

МЕТААНТРОПОЛОГИЧЕСКАЯ МЕТОДОЛОГИЯ ПРАВА

В статье исследуется процесс формирования метаантропологичнои методологии права. Рассматривается антропологический содержание методологии, влияние внешней среды, индивидуальные усилия в формировании правовой методологии права.

Ключевые слова: метаантропологична доминанта методологии права, правовые установки, правовая методология, антропология методологии, методологический срез, закон, макромислення, микровселенной.

S. S. Styvka

METAANTHROPOLOGICAL METHODOLOGY OF LAW

The article examines the process of forming metaantropologichnoi right methodology. Consider the anthropological content of the methodology, the impact of the external environment, individual efforts in the formation of the legal rights of the methodology.

Key words: metaantropologichna dominant methodology of law, the legal setup, legal methodology, anthropology, methodology, methodological section of the law, makromislennya, microuniverses.

Постановка проблеми. У юридичнш наущ постшно здшснюеться не тшьки пошуки сутносп людського буття у прав^ а й пошуки взiрцiв життя на власний розсуд. Щ проблеми е вiчними i вирiшуються вони частково за допомогою дii' методологи права, яку найкраще сприймати у метаантрополопчному вимiрi. Йдеться про те, що методологiчнi домiнанти права (установки, методи, методика) потрiбно розглядати у буденному, граничному та метаграничному ргвнях.

Тобто за допомогою метаантропологи необхщно зрозумгти, що методолопя права визначаеться набутими правовими установками, сформованими правовими поглядами, певною точкою зору i взагалi правовим свiтоглядом, який можна реалiзувати за допомогою певних методiв, пiдходiв та засобiв. Самi правовi установки для вибору взiрця життя без методiв не реалiзуються, не е дiевими. Але й використання методiв потребуе певних правил, як iменуються методикою права. Все це здшснюеться ввдповвдно до мети антрополопчних вимiрiв: буденне, граничне, метаграничне.

Аналiз дослщження проблеми. Подiбних дослiджень у юридичнш науцi не вдалося виявити. Цiнними здобутками е науковi пращ в галузi загально'' методологii. Однак у статп використано деякi положення професорiв: А. С. Токарсько'', Т. З. Гарасимша, М. С. Кельмана, I. М. Жаровсько'та iн.

Мета статть Розглянути основну метаантропологiчну домшанту методологii' права - закон, який е природним i неприродним. Неприродний закон створюе людина, а природний - Бог. зрозумшо, що природний закон е основним, ведучим i слугуе абсолютною методологiчною установкою правового життя людини.

Виклад основного матерiалу. Природнi закони створенi тдчас творення свiту. Кожному дню ввдповщае певна множина законiв, якi випливають, доповнюють одне одного i е онтолопчними установками для природи i людини зокрема.

Перший день творшня свiту породив множину онтологгчних закотв свтла.

Метаантрополопчт погляди на природу свила випливають з того, що воно е основою Всесвиу, першим суверенним законотворiнням Бога, методологiею людського права. Закони першого дня i ночi, як первiсне свiтло (яскравють, згасання, зникнення, i в подальшому нескiнченне повторення) е та'нством первородства, яке формуе первинну основу, будову будь-яко'' матери -енергто, зокрема свиову енергiю. Початок творення свиу iз свiтла означае, що воно поеднане iз життям i мае спшьну енергiю з мiкрочастинами, атомами кисню. Об'ективна дшстсть свiтла юнуе незалежно вiд свiдомостi людини, оскшьки й дихання i бiологiчний розвиток е незаперечними. Тобто свило, життя (i все, що з ним пов'язано) перебувають в единому вiртуальному середовищi. Адже фiзична теор1я кольорiв, свiтловi явища безпосередньо впливають на духовний стан людини, й психшу, настрiй, що мае значення для формування людського права.

Явища природи суцшьного матерiального середовища, програма пояснення цих явищ мiститься у теорй хвиль, свiтла, електромагнiтному полi. Корпускулярно-хвильова природа свггла доводить, що поперечш хвилi (особливо !х довжина) i кванти мають прояви не у мшро, а макросвiтi, де юнуе нескiнченне число ступенiв свободи i безтраекторностi, що властиве свободi людини та й творiнням. Мiкроподii на ввдмшу вiд макроподiй е некерованими. Макроподй утворюють сильне електромагнiтне поле, яке впливае на подальшi природт процеси, що дае змогу пояснити i сприйняти природно-правовi норми.

Фшософ1я сприйняття природно-правових норм е мета антрополопчною i випливае з того, що макромислення людини мае корпускулярно-хвильову природу. Електромагштне поле володiе подiбною властивiстю до природно-правового простору. У цьому просторi наявнi явища швидкосл, тиску, iнтерференцii (пiдсилення й ослаблення хвилi при накладаннi однi на одну), дифракцй (вiдхилення хвиль ввд прямолiнiйностi), дисперсй (розсiювання, спектральний розклад), шдукцй (виникнення сили), поляризацй (впорядковашсть в орiентацй) та iн. У природному правi цi явища дтоть постiйно й суцшьно, чого не можна сказати про позитивне право. Власне позитивютський погляд на закони свила мало приносить корисп фшософй права.

1з множини онтологiчних закотв свила випливають первиннi природнi закони права, як стосуються сприйняття, сввдомосп, сили впливу на поведiнку людини. Так, людина повинна сприй-мати закони свила, виходячи з розумшня ефiрного природно-правового середовища, яке пронизуе сввдомють людини i впливае на поведшку i вчинки людини. Зввдси й починаеться застосування природно-правового прямолшшного поширення свiтла, явище вiдбивання й заломлення. Адже кожна дм, думка, почуття людини вiдбиваеться на загальному природно-правовому станi Всесвiту, суц]льно духовно-правовому середовища Пiд яким "кутом" людина випромшюе добро чи зло, шд таким же "кутом" отримуе ввдповвдний квант добра чи зла, який е власним. Аналопчно до рiзних кутiв заломлення кольору (найб1льший для червоного, тобто активного) юнують рiзнi кути спектральних дiй, думок й почутв людини. В ц]лому електромагнпна теор1я свiтла, яка замiнила корпускулярну теорто, у ф1лософй права репрезентуе природно-правовий проспр, природно-

правове поле. Поряд з людиною, й дмми кнуе шдиввдуальна природно-правова оболонка, яка мае вплив на оточуюче середовище.

З точки зору ф1зики, будова матери здшснювалася тд впливом свпла протягом першого дня творшня свпу, а другий день було присвячено створенню планет 1 тверд1 м1ж ними. В людськш уяв1 природа була подшена на дв1 частини: небо 1 земля. Звичайно, для Творця цей подш умовний, оскшьки фактично створено одну природу, один свгг, одш закони, одт вимоги без жодно' р1зниц1. Появилися основт форми буття матери, якими е прослр 1 час, тобто множина онтолог1чних законгв простору I часу. Утворилася едтсть матери, простору 1 часу. Цю едтсть дослвджуе класична меха-тка, в якш детермшантами слугують гравiтацiя, сила, маса, ввдстань, динамша, iнерцiя, абсолютний проспр i т. д.

Гравiтацiя (ввд лат. гравг - тягар, вага) iменуеться всесвiтнiм тяж1нням i пояснюе динамiку матерiальноi точки, доцентрову i вiдцентрову сили. Йдеться про гравпацшну взаемодiю м1ж тшами, яка прямо пропорцшна 'х швидкостi руху та гравпацшт властивостi тш - притягувати одне одного. Для фiлософii' права важливо встановити гравiтацiйний ефект мiж двома тшами, властивостi й закономiрностi взаемозв'язку простору i часу з матерiею, дослiдити зм1ну стану матерiальних точок пiд дiею механiчних сил пояснити причину у динамiчнiй закономiрностi, причину коливальних та обертальних процешв. Знаючи, що сили завжди виникають парами (дм й протидм), що юнують зовнiшнi i внутрiшнi сили, що юнуе зв'язок м1ж силами, яю притягують небеснi тша одт для одних i земними силами, яю заставляють падати тша на землю, необхвдно вмiти застосувати необхвдну силу у виконаннi онтологiчних завдань, поставлених перед людиною, тобто виявляти и обов'язкову роботу.

Неоднозначне трактування в наущ простору i часу пов'язано з культуролопчним феноменом i змiстом цих понять. Адже людина творить "другу" природу у просторi й чаш практично на свш розсуд i не завжди адекватно осмислюе всесвпт явища природи, не завжди враховуе, що майбутне проектуеться минулим. У цш культурологiчнiй дмльносп людина часто допускае, що вона е загубленою у просторi й чаш, а и дмння не враховуються у Всесвiтi. Одна iз причин тако' безпорадно' ситуацii людини криеться у нехтувант нею природно-правовою просторово-часовою проблемою свпобудови.

Простiр i час сприяе обгрунтуванню духовно' сумюносл людей, впливу енергii добра як гравпацшно'' взаемоди. Саме бшьша актившсть однiеi людини притягуе бшьше до шшо' (доцент-рова сила), а лшивство, блуднi помисли й ди вiдштовхуе людей (вiдцентрова сила), оскшьки наявний факт вiдходу вiд природних норм. Людина часто змшюе свою поведшку пiд впливом дii неприродних норм, навпъ встановлених державою. Причиною неправомiрноi поведiнки е нех-тування природними вимогами, боязнь падiння авторитету чи суспшьного визнання, що е гра-вiтацiйним явищем, поверненням у первинний (можливо й онтолопчний) стан. Гравпацшна сила поведiнки людини полягае в любовi до всього сотвореного Творцем, у еднант людського роду, притяганш одно' чесноти до друго' як природне явище. Адже добро мае субстанщю, до яко'' повинна тяжпи людина. Навпаки, у злi вiдсутня субстанцм, тому тяжiння до нього не завершуеться успiхом i не мае духовно' перспективи та вiчноi природно' сили.

Природна сила людини мае правову природу, яка скерована на приборкування душевних неправомiрних рухiв, то '' часто називають душевною силою. Душевна сила юнуе у трьох вимiрах: жадальна (формуе почуття любовi, мисленнева (формуе вiру), драивлива (формуе гнiв на рiзноманiтнi пристрасп, спокуси), якi скеровують людину на творчють, любов, прощення, милосердя i взагалi добро. Вiд природи немае зло' сили. Навпъ драивлива сила скерована на не злопам'яствування над людьми (це протиприродно), а злопам'ятовування на зло (це природно), оскшьки зла сила поглинае всю ютоту людини (тшо, душу, дух). Воюючи iз злими противправними навпъ невидимими силами, як скероваш на нейтрашзащю добро' сили, людина повинна сприймати з належшстю у свою адресу докори, приниження, зневагу. Адже сила е наслвдком взаемоди двох або бшьше тш i завжди появляеться зворотна сила (III закон Ньютона). Доцшьтше глибше пiзнати

таю "вогняш" сили i змiнити свою силу для уникнення зворотно!', неприродно!' реакци i робити все згвдно свое!' сформовано!' сили. В цшому у всесвiтньому просторi iснують природт, надприроднi сили, якi е онтолопчними i протиприродт сили, якi утворилися деонтологiчно. Згiдно з цими силами людина мае можливГсть формувати норми.

Динамшу людини у просторi i чаш повшше характеризують прискорення. Зауважимо, що прискорення у фiзицi кнують додатнi i вiд'емнi, що залежить ввд зростання чи спадання швидкосл в заданому, визначеному напрямi. Звичайно, додатне прискорення стосуеться добрих справ, якнайшвидшого набуття природно-правових компонентiв небесного життя. Але прискорення чи сповшьнення навiть добрих подiй у думках, почуттях е порушенням норм природного права. Людина повинна рухатися без прискорення подш, вiдчуваючи простiр i час. 1нша справа з ввд'емними прискореннями, якi iменуються пристрастями як неприродт рухи душi.

Згiдно з законом шерци людина живе у духовному свт природно-правомiрно до тих тр, поки в це духовне життя не втрутяться сили матерiального свiту - матерiальнi турботи, життевi проблеми тощо. Природна схильнiсть до добра, творшня добра без очшування винагород в даний час, правомiрно-духовнi i спадковi риси та iншi фактори дають можливiсть утримувати людиш сво!' ди, думки й почуття у природному станi за шерщею, проявляючи байдужiсть до навколишньо!' дшсносп. Але в життi так бувае рiдко. Життя заставляе бути активним у матерiальному свiтi, пасивнiсть у ньому позбавляе людину засобiв юнування. Очевидно, що в такому випадку духовний бiк людини, ïï енергшшсть повинна бути вищою вiд матерiального. Вважати, що отримання матерiальних благ е нагородою за високу стутнь духовносп, що сили земного свпу не стануть силами iнерцiï у духовному свт.

Протягом третього дня вода ввддшялася вiд сушi. Появилася множима онтологiчних закотв рослинного свту.

Рослина в оргашчному свт займае пашвне, ведуче положення, оскшьки вона перша iз основних груп свггу живих органiзмiв здiйснюе зв'язок закотв надр землГ води i небес, е проводником iнформацiï мГж землею i небом, единою Гз всГх живих органiзмiв отримуе органiчнi речовини Гз неоргашчних. По рослинному оргашзму здшснюеться транспортування елеменпв мшерального живлення, ввдбуваеться бюлопчний кругообГг речовин, в якому шформацшш макромолекули кодують генетичш поввдомлення. В цшому клГгана рослини не працюе без зако-дованоï iнформацiï, така шформацм е необхщною, хоча сама рослина ïï не породжуе, а лише використовуе. Необхщним природним компонентом рослин е вода. За допомогою кореневоï системи, кореневого тиску вода транспортуе мшеральш елементи у кожну клгтину рослини, тобто е единою взаемозв'язуючою системою, в результат чого вмкт води у клгтинах рослини доволГ бшьший, шж у клiтинах тварин.

Рослина е головним джерелом енерги (шляхом харчування) для тварини та людини. Зрозумшим стають потреби людського органiзму у вегетар8анськш ï^i, компоненти якоï становлять основу власноï нацiональноï кухнГ Адже найбшьше енергiï людина отримуе вед споживання рослин, вирощених на радий землi, яка характеризуеться генетично пов'язаними горизонтами, мшералами й кодами земноï iнформацiï, яку споживала людина з дитячого вшу.

З появою рослинного свпу починаеться процес життя як бюлопчне явище, в якому наявш впорядкованiсть внутршшх структур, постшт бюх1шчш перетворення для пiдтримання процесiв власного розмноження з урахуванням законiв спадковосл та необхiдних послвдовних змш сташв. Фундаментальнi закони життя людини випливають Гз бiосинтезу та фотосинтезу. Закони бюсинтезу полягають в утворенш життя живих оргашзмГв тд дГею специфГчних бшюв (ферментГв, бюката-лГзаторГв), як виробляють певш мшрооргашзми (бактери). Людиш також необхвдш природт каталГзатори, яю залежить вед бюхГмГчних процесГв, що ввдбуваеться в оргашзмГ людини. Особливо це стосуеться мшроелеменпв кровГ, яю формують душу людини. Адже у кровГ людини мГстяться атоми вшх мшералГв. Збалансовашсть цих атомГв залежить вед способу життя й поведшки, використання рослинних оргашзмГв для нового бюсинтезу в оргашзмГ людини.

З появою людини на свп природний процес i дивовижна едтсть з природою стали доско-налими: пвдвищена роль рослинних органiзмiв в кругооб^у вуглекислого газу та кисню бюсфери, впорядковано температурний режим людини (перебування у станi термодинамiчноï рiвноваги), оводнетсть людського органiзму (також його й кровообш), мiнеральне (вiтамiнне) живлення клпин людини та iншi онтологiчнi засади сввдчать, що людина повинна жити з рослинним свпом та використовувати природнi зв'язки, природну налаштованiсть до життя i не зловживати законами природи.

Четвертий день створення свпу людина сприймае школи критично щодо першого дня (у перший день лише був початок творення небесних тш). За допомогою множини онтолопчних закотв Сонячно'г системи ввдбулося завершення формування Космосу.

У Всесвiтi функщонують единi закони щодо землi i неба. Таемнищ неба породжують таемницю життя людини: все наявне в космосу мапи зоряного неба. Небест координати скерованi на розум людини, який породжуе в такий спошб антропологiю права. Крiм того, людина без енергй Сонця, енергй космосу (аналопчно як без енергй земл^ не може жити повноцiнно, або взагалi не може iснувати. Адже вся бюсфера, життя iснують завдяки сонячнш енергй, корпускулярному випромiнюванню. У випадку велико!' активносп цього випромшювання виникають магнiтнi бурi, якi впливають на фiзичний стан людини, урожай сшьськогосподарських культур, рiзних епiдемiй i т.д. Завдяки Сонячнш ^^wi здшснюеться передача шформаци клiтинам людського оргатзму. Пiд впливом iонiзуючих випромiнювань, ультрафюлетових хвиль виникають рiзноманiтнi змiни (мутацй), але при ïx збiльшеннi це призводить до захворювання оргатзму.

На змшу епохи енергетики (ХХ ст.) прийшла епоха магнетизму (ХХ1 ст.) з новим джерелом енерги - сонячна енергм з ввдкритого космосу (поряд з енерпею вiтру, води, воднево'), тобто енергм ядерного синтезу, яка грунтуеться на вiдновлюваниx технологах. Тобто людина присто-совуеться використовувати закони Сонячно'' енерги у сво'й життедiяльностi i викопно'' енергй (нафта, вугшля, газ) повнiстю перейти на споживання термоядерно'' енергй' - це основне джерело електрично'' енергй' в майбутньому. Пiзнання розщеплення атома призвело до розумшня сили, що освплюють небеса, розкривають таемницю свiтiння зiрок i застосування цих явищ до будiвництва нового двигуна, який працюе на невичерпнш енергй'.

Природнi закони Сонячно' системи, своерiдний "танець" природи людина використовуе у космiчнiй технологй для запуску космiчниx кораблiв, штучних супутникiв землi, космiчниx станцiй.

Лопчним продовження творiння свiту е поява тваринного свпу iз вiдповiдними природними законами: 5-й день - множина онтологгчних закотв розвитку природи водо-повтряного простору. 6-й день - множина онтологгчних закотв розвитку природи наземного простору. Йдеться про закони екосистеми (единий природний комплекс, утворений живими оргатзмами й середовищем 'х проживання), як впливають на тварин, 'хне мюце у кругообку речовин й енергй'. Д1я закотв екосистеми поширюеться на водойми, грунт, атмосферу. Ввдповвдно до цього здшснюеться ввдповщна класифшацм тварин: тварини водо-повпряного середовища i тварини наземного середовища. Крiм того, тварини живуть у грунту хоча й вiдносяться до то' чи шшо'' групи.

На тварин водо-повпряного середовища бшьше дiе сила тяжшня, пристосування органiв дихання й руху до густини води й повпря 'х температури й ввдповщна тимчасова мiграцiя. Тварини наземного середовища, незважаючи на 'х однорiднiсть ввдчувають проблему постачання води, '"' утримування в органiзмi, коливання температури й атмосферного тиску. У грунт проблемою е вмют кисню й надлишок вуглекислого газу.

Тваринне угруповання в екосистемi е споживачами готових оргатчних речовин, тому його називають гетеротрофами, якi утворюють еднiсть свiту.

У тварин водо-повпряного та наземного простору дтоть закони живородшня та яйцеродшня. Перший випадок характеризуеться отриманням зародком поживних речовин в материнському середовищi, а у другому випадку зародок розвиваеться поза тшом матерi у вiдкладениx тваринами

яйцях. Ввдповвдно зародок або вшьний вед зародкових оболонок, тсля народження, або вшьний -до народження (розвиток завдяки поживним речовинам яйця). Це пвдкреслюе наявшсть рГзних природних закотв розмноження тварин, яю повинна використовувати людина у контактуванш з ними.

Поява зародка (особливо заплвднення) на свГт зобов'язана такш рвдкш сполучнш тканиш (переносить по оргашзму тварини i людини теж) рГзт речовини) як кровГ Кров е прототипом душГ i складаеться з багатьох компонента, серед яких е мшеральш речовини та вода. Вода породжуе живу душу, за допомогою рухомосп води здшснюеться заплвднення, життя (транспортування Гз кишечника мшроелеменлв у кожну точку тша), сила та ш. Припинення рухомосл води ( а значить й кровГ) в оргашзмГ означае зупинку живучостГ

Природт чинники тварин ввдображаються й проявляють себе у функцмх, рГзномаштних кшьюсних закономГрностях в природа Адже тварина е залежною змшною величиною ввд природи. Для кожноï такоï величини дГе одне природне правило, якому пвдкорена кожна тварина окремо. Тобто кожна тварина виконуе напередвизначет функци.

Завершальним етапом творшня свпу е поява на 6-й день людини з новою ввдповвдною множиною онтологiчних закотв, але з урахуванням рашше створених закотв. НовГ закони е завершальними у свпобудов^ а людина - коронарним (вшцевим) творшням природи. Коронаршсть (коронування) людини означае, що вона створена не окремо ввд природи, а осягнення цього процесу потребуе знання не тшьки природного, а й надприродного права, а це мжрокосмос (мшрокосм), мжротеос i мжросощум [Грицанов]. Це означае, що фГзична антрополопя не тотожна фшософськш антропологи, що заперечуе походження людини ввд мавпи. Так, людина фГзично належить до класу ссавщв, навпъ до гомшвдГв (родина ряду приматГв - пГтекантропи, неандертальщ та ш.), але мова, розум, безсмертна душа i свобвдна воля притаманш тшьки людиш i поведшка ïï не категорично пов'язана з оточуючим свГтом i не керуеться лише шстинктами. КрГм того, коронаршсть людини полягае в об'еднанш у нш не одного (як у тварин), а двох свтв - матерГального (створеного протягом шести дтв) i духовного (причому духовний свГт людини первинний, хоча створений лише на шостому дш).

Мжрокосмос як свГт малих величин (атомГв, молекул), а сукупшсть елементарних частинок (мшроелеменпв), яю були створеш протягом шести дшв (весь матерГальний земний свп) Без цих частинок не може повнощнно функщонувати оргашзм людини, зокрема ïï тшо i душа. Хоча весь тваринний свГт метиться у людиш i вона успадкувала два основних шстинкти: самозбереження i продовження роду, а також подГбтсть оргашзму до вищих тварин, проте тшо людини е ушкальним i неповторним творенням. Наявшсть води в оргашзмГ (65% маси тша людини й 90% плазми кровГ), рГзних мшеральних солей у клГганах й позакштинних рвдинах, вплив на оргашзм людини еколопчних факторГв та шше доводять ушкальшсть коронування людини в космосГ i справедливе отримання назви - мжрокосмос. Зокрема, абютичш (взаемозв'язок з неживою природою - свило, температура, волопсть, впер, повпря, тиск, тривалГсть дня), бютичш (взаемозв'язок з живою природою - рослинний i тваринний свп% бюлопчш ритми (цикшчш коливання штенсивносп й характеру бюлопчних процесГв), внутршш ритми (ритм дихання, серцебиття, травлення), "бю-лопчний годинник" (орГентування в часГ), вплив сонячно!' активносп та корпускулярного коротко-хвильового (електромагштного) випромшювання, закони збереження енерги в оргашзмГ людини, передача спадковоï iнформацiï (ДНК, РНК) та багато шшого Гз бiологiï людини пвдкоряеться законам природи. Тобто тшо людини е коронованим у бюлопчнш системГ свпу та становить частину мшрокосмосу.

Другий змГст коронацiï людини ввдображае мжротеос (наявшсть Бога в людиш), елементи надприродного обдарування людини, богонатхнення, надшення природною енерпею й силою. Тобто людина е онтолопчно релшшною, що ввдображено у душГ як життевш силГ як образГ БожГм (можливГсть богоподГбностГ) i становить оргашчну необхвдшсть. Для пвдтримання природного функщонування душГ людина повинна постшно вчитися, осягати природт й надприродт закони,

релктйт догмати i т.д. Тим самим збагачувати свою кров надприродними мшроелементами (душа -в кровГ) для здшснення iнтелектуально' дiяльностi за допомогою мозку, для задоволення потреб розуму, почутв i волi. Думки, почуття й бажання як види (прояви) душi координуе серце, яке метиться у центрi життя людини, е мiрилом правомiрного чи неправомiрного, приемного чи неприемного. Цю функщю виконуе совють, яка здiйснюе суд над вчиненими дмми, нiби дае поради щодо подальшо' дiяльностi i взагалi мае високе природне й надприродне призначення.

Мгкросоцгум як об'еднання найдрiбнiшиx шдиввдуальних соцiальниx програм особистостi, 'х взаемоди з вищою нервовою дмльшстю, духом людини. Це соцiальна реальшсть, внутрiшнiй свiт, окремi властивостi внутршнього суспшьства, яким володiе особа. Тобто ri процеси, якi вiдбуваються в суспшьстш, державi, мають мiсце у внутршньому духовному середовищi кожно' людини. Тому людина приймае активну участь у формувант суспшьних вiдносин за власною мiркою, оскшьки вона е мшросощум, полiтичною твариною, мае духовну природу. Дух внут-рiшнього суспшьного життя людини сприймаеться як вища здатшсть ïï душi у регулюванш вищою нервовою та псиxiчною дмльшстю. Мiкросоцiальнi завдання вищо' нервово' дмльносл i завдання псиxiчно' дiяльностi зводяться до тзнання фiзiологiчниx процесiв, що ввдбуваються у головному мозку (сприйняття, переробка i вiдтворення iнформацi', навчання, емоцшних i рiзноманiтниx поведiнковиx реакцш) i, вiдповiдно, вивчення роботи мозку, яка проявляеться у виглядi уявлень, образiв, емоцiй, мотивiв. Цi завдання виконуе й суспшьство у великих масштабах, а за допомогою умовних рефлекшв мiкросоцiум пристосовуе свою поведшку вiдповiдно до змiн зовнiшнього середовища, його закотв, як вiдiграють спрямовуючу роль у соцiальному прогресi людства.

Людина - едина жива ютота, про яку неможливо здшснити остаточне мiркування. Причина полягае у ввдкритосл духу людини. Якщо над тваринами завершився процес творшня, то над людиною - т. Незавершенiсть природносп людини як космопланетарного феномену випливае iз того, що вона народжуеться з ввдкритим проектом, тобто е проектувальним творiнням, задуманою програмою життя, яку людина повинна здшснити у земному бут. Зауважимо, що рослинний свп i тваринний свiт функщонують чгтко до космiчного плану розвитку Всесвгту без жодних альтернатив. Людина може брати взiрцi життя у рослин i тварин, хоча й пануе над ними. Але, виконуючи в природi перетворювальну функщю, враховуючи iснування у тварин як агресивно', так i альтру'тивно' поведшки, людина не повинна переступити закотв природи людського життя, бо дух людини вiдрiзняе ïï вщ тварини. Подане на перспективу влаштування людини у житп повинно здiйснюватися у зв'язку закотв природи iз законами мислення i соцiально-економiчними законами. Людина не мае можливосп вiдчужити акту свого буття i '' завданням е визначити власний проект людяносл i здшснити його. Ця проектувальтсть е завжди в потенцшному стат iз врахуванням iнакшостi людини. Тобто людина мае можливють бути схожим з шшою людиною дiйснiстю, але вiдрiзнятися онтологiчно, що пiдкреслюе персональний ввдкритий проект кожного, iндивiдуальне розумшня права, його методологiю.

Вiдкрите проектування людини мае метафiзичне (надемпiричне, наддослвдне) обгрунтування, що е найвищою потребою людського духу, його законною культуролопчною дмльтстю. Належ-нiсть людини до двох свтв (т1лом до видимого, матерiального, речовинного, а душею й духом до невидимого, духовного, небесного) дае '' можливють бути постшною загадкою, таемницею '' сутносп й мислення. Глибокий й неповторний внутршнш свгг людини однаково е обмеженим до таемниць природи. Однак це не означае, що людина не може здшснювати теоретичт космолопчт й онтолопчт подорожГ i нехтувати метафiзичними властивостями, iнакше вона наближатиметься до тваринного свпу. Силою слова, думки, почутв, людина виходить за межi простору i часу у трансцендентний свп, тодГ вона стае самотрансцендентною. Саме у самотрансцендентносп людина може найбшьше наближатися до звершення, досконалосл, розкриття сво'х здiбностей. ЗдГ6ностГ ^зичт й розумовГ) людини розвиваються згвдно з природними законами як сукуптсть психологГчних властивостей, якГ випливають Гз чотирьох типГв темпераменту (сангвiнiчний, холеричний, флегматичний, меланхолГчний). На основГ темпераменту формуеться метафГзичний

характер як сукупшсть ввдносно сталих психолопчних рис людини, зокрема ïï вольовГ якосп. Потребуе пояснення метафГзики такий свп цшностей людини (аксюлопчний свп) як обдароватсть (природт можливосп оргашзму), схильносл (потяг прагнення до певного виду дмльностГ), що мае онтолопчний статус цшностей, е виявом вшьного, розумного, живого i безсмертного духу й дут, що ввдрГзняе людину вед тварини.

Щнтсть людини метиться в ïï обов'язковГ та успадкувант вГчного життя. Онтолопчний обов'язок людини випливае з того, що людина за свое життя повинна зробити те, що може (зпдно з обдаровашстю, талантом) у повнш мГрГ i прийняти (змиритися) те, що не може, що ïï здаеться непотрГбним, шквдливим. Справа в тому, що обов'язок людини повинен випливати Гз космГчного завдання, планетарного мислення, з якого не повинен випливати його тягар, а дороговказ, як керманич у реалГзаци власного проекту, що в житп називають несшням хреста. Тобто обов'язок людини е брати участь у реалГзаци абсолютних цшностей (життя, добро, Гстина), а не безмГрному нагромадженш корисливих цшностей (матерГальний свп, який е ввдбитком людини). У цьому розмежувант обов'язку проввдну роль ввдкрае совкть як його голос та ввдповвдальшсть.

ВГдповщальтсть людини е наслщком ïï повед1нки в дкх, думках, почуттях, пристрастях як перед Всесвиом, так i перед шшою людиною, оскшьки людина не перебувае в абсолютнш самотносп i самодостатносп, а гснують фундаментальт взаемовщносини уах людей у сферГ людяносп.

Шкть дтв творшня Всесвпу забезпечуе постшний його рух, дто природних й надприродних закотв, але тшьки створених закотв. НовГ закони припинили свою появу, тобто настав момент, коли Творець почив вед справ сво1х. Це сьомий день, який тривае й досГ Спочатку цей день назвали суботою (шабаш, свято), а потГм римськ Гмператори у II - IV ст. н.е. узаконили як недшю ("не дшай"), оскшьки в цей день воскрес 1сус Христос. Поява недш у календарГ означае спокш у життевих справах, свято, де заборонена фГзична праця, життева метушня, що ввдображено у земних законах спокою.

Спокш визначаеться як стан, момент руху, виключаючи сам рух, шум, метушню й навпь хвилювання. Явище спокою спостершаеться у рослин: припинення окремих матерГальних формо-утворень, активносп фГзюлого-бюхГмГчних процешв у зв'язку з несприятливими кшматичними умовами, в результат чого рослина не росте. У людському житп спокш означае переход вед матерГального свпу до безтрепетного погвдливого, рГвного, смиренного, навпъ онтолопчного духовного свпу. Тобто тсля рГзноманпних життевих справ, пов'язаних Гз накопиченням матерГальних благ, тсля рГзноманпних тривог, блукань, своервдних вшн природт й надприродт закони зобов'язують людину вдатися до внутршнього спокою душГ для вибору шляху добра, тзнання природних тайн, усввдомлення, своеï ткчемносп, що мае духовне значення.

Спокш земного характеру визначаеться рГвновагою, можливо й балансуванням. 1з курсу фГзики ввдомо, що рГвновага мае мГсце тодГ,коли вш дточГ на тшо сили врГвноважет, внаслвдок чого появляються три види врГвноважень: сттка, несттка й байдужа. Оскшьки ми розглядаемо спокш, рГвновагу у духовному вимГрГ, то йдеться про думки, почуття, пристрастГ

Несттка духовна рГвновага (душевне роздратування, тривога, як збшьшуються завдяки якшсь причинГ) - це явище, в якому тсля малого вщхилення вод онтолопчних духовних норм, людська думка, почуття, пристрасп все бшьше i бГльше вщхиляються вед попередтх норм. Це вже не коливання, а цшеспрямоване прямування до зла, розбалансування, при найменших допущених початкових зусиллях, помилках. Такий неспокшний стан виводить людину на шлях правопорушень у природно-надприродному простора Тому правильно використаний недшьний день, його закони спокою мають профшактичне значення.

Байдужа духовна рГвновага (душевна флегматичтсть) - це явище, в якому тсля малого ввдхилення вед онтолопчних духовних норм, людська думка, почуття, пристрасп, продовжують перебувати в рГвновазГ але у новому положент. У цьому випадку необхщно вияснити причину малого ввдхилення, врахування особистоï позици, оскшьки подальше перебування у стат спокою може породжувати духовт антиноми, пов'язат зГ змшою положення (позици) навпь на перший погляд правомГрною.

ВзагалГ у свт постшно пануе неспокш, викликаний людською злобою, погонею за мате-рГальним становищем тощо. Такий неспокш протиставляеться допустимому вимушеному неспо-кою, який може виникати у культуролопчнш дкльносп, але з обов'язковим поверненням у стан душевного спокою. Спокш виражае лише ввдносне ввдхилення (рух) вГд онтолопчних норм, тому Ггнорування ввдносним спокоем недопустиме, дотримання його обов'язкове, адже ввдпочинок не тшьки для людини, а й для тварини, родючосл землГ тощо, е знаком волГ макро- i мега-Всесвгту. Тобто явище спокою виконуе фГзюлопчну функщю i дотримання закотв спокою - це шанс людини повернутися в онтолопчний стан i стати яюсною мшроскотею Всесвгту.

Людина не знае правових явищ Всесвгту, хоча сама е мшровсесвгтом i тдпорядкована всГм природним закономГрностям. Незнання природних закотв породжуе корет зла, як пустили коршня у людсью серця, в результат чого людина виконуе здебшьшого природжет програми поведшки, що притаманно тваринам, забуваючи про повнощнну методолопю.

Тобто, крГм онтолопчних установок множини природних закотв, метаантрополопчну методолопю права визначають ввдповвдт методи та методика. Видаеться, що у такш методологи функщонують таю групи методГв: онтолопчно-правовг деонтолопчно-правовг канотчно-правов^ фшософсько-правов^ конституцшнг До метаантрополопчно' методики слад зарахувати таю функци права як герменевтику онтолопчних закотв, 'х вивчення та обов'язкову реалГзащю.

Висновки. Отже, метаантрополопчна методолопя права у буденному вимГрГ потребуе вГри у дГевГсть усГх онтолопчних закотв природи та 'х впливу на людину, ввдповвдно стилю життя та поведшки; у граничному вимГрГ - тзнавальних намагань, а у позаграничному вимГрГ - постшного перебування у ньому. Це власне е алгоритмом формування права взагалг його методологи, що пвдкреслюе винятково складну ввдмштсть права вгд законому, оскшьки антрополопчт властивосп вшх людей е рГзнг Тому однакових методолопчних стандарта немае.

1. Всемирная энциклопедия: Философия /главн. научн. ред. и сост. А. А. Грицанов. - М.: АСТ, Минск: Харвест, Современный литератор, 2001. 2. Сливка С. С.Проблеми фтософп права : навч. посгб. / С. С. Сливка. - Вид. 2-ге, переробл. i допов. -Х. : Право, 2015. - 192 с.

REFERENCES

1. Vsemyrnaya еШэуЫорейууа [The World Encyclopedia] : Fylosofyya / Hlavn. nauchn. red. y sost. A. A. Hrytsanov. Mynsk : AST, Mynsk : Kharvest, Sovremennuy lyterator, 2001. 976 p. 2. Slyvka S. S. Problemy filosofiyi prava [Philosophy] : navch. posib. / S. S. Slyvka. Vyd. 2-he, pererobl. i dopov. Khar-kiv : Pravo, 2015. 192 p.

i Надоели баннеры? Вы всегда можете отключить рекламу.