CC BY
14
УДК 343.97 О. М. Гумш
Навчально-науковий шститут права та психологи Нащонального ушверситету "Львiвська полггехшка",
д-р юрид. наук, проф., завiдувач кафедри кримшального права i процесу
1СТОРИКО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ ДОСЛ1ДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ КРИМШАЛЬНО! НАСИЛЬНИЦЬКО! ПОВЕД1НКИ ОСОБИ
© Гумт О. М., 2014
Проводиться аналiз поглядiв науковщв стосовно причин та умов розповсюдження рiзноманiтних видiв та форм кримшально!' насильницько'1 поведiнки, подаеться власне бачення автора щодо дослщжувано!' проблеми.
Ключовi слова: кримiнальне насильство, насильницька поведшка, насиль-ницький злочин, позитивне кримшальне насильство, кримiнально-насильницька поведiнка, насильство, настання тяжких наслщюв, життедiяльнiсть людини, сусшльш вiдносини, iсторико-правовий аспект.
А. М. Гумин
ИСТОРИКО-ПРАВОВОЙ АСПЕКТ ИССЛЕДОВАНИЯ ПРОБЛЕМЫ УГОЛОВНОГО НАСИЛЬСТВЕННОГО ПОВЕДЕНИЯ ЛИЦА
Проводится анализ взглядов научных работников относительно причин и условий распространения разнообразных видов и форм криминального насильственного поведения, подается собственное видение автора относительно исследуемой проблемы.
Ключевые слова: криминальное насилие, насильственное поведение, насильственное преступление, позитивное криминальное насилие, криминально-насильственное поведение, насилие, наступление тяжелых последствий, жизнедеятельность человека, общественные отношения, историко-правовой аспект.
O. М. Gumin
HISTORICAL AND LEGAL ASPECTS OF RESEARCH PROBLEMS OF CRIMINAL VIOLENT BEHAVIOR OF THE PERSON
In the article the analysis of looks of scientists is conducted in relation to reasons and terms of distribution of various kinds and forms of criminal violent behavior, ownvision of author is given in relation to the investigatedproblem.
Key words: criminal violence, violent behavior, crime of violence, positive criminal violence, criminally-violent behavior, violence, offensive of heavy consequences, vitalfunctions of man, public relations, history-law aspect.
Постановка проблеми. Враховуючи зростання злочинност у державi загалом, а особливо насильницько! злочинност зокрема, постае нагальна проблема дослвджувати проблемш питання кримшально! насильницько! поведшки. Насильство супроводжуе людство впродовж усього часу його кнування, зазнають змш лише обсяг та яюст його показники, яю залежать здебшьшого вiд соцiальних, полiтичних, економiчних, загальноiсторичних процесiв розвитку суспiльства. У той
187
самий час у цен^ уваги мае бути дослвдження питання: Чому особа вчиняе тi чи iншi насильницью
ди?
Аналiз останнiх дослiджень та публжацш. Визначення напряму дослiдження Грунтувалося на фундаментальних працях учених, яю розглядали окремi аспекти проявiв насильства у сво1х працях, а саме: Р. А. Базарова, О. I. Бойцова, В. О. Владiмiрова, Л. Д. Гаухмана, В. В. Сраксша, В. В. 1ваново1, I. Я. Козаченка, М. Й. Коржанського, Г. А. Кртера, В. М. Кудрявцева, Н. Ф. Кузнецово1, П. С. Матишевського, В. О. Навроцького, Б. С. Нтфорова, М. I. Панова, А. О. Шнаева, М. I. Побтайла, Л. В. Сердюка, В. I. ймонова, М. В. Стерехова, В. Я. Тащя, Р. I. Тевлша, А. П. Тузова, С. Д. Шапченка, Р. Д. Шарапова та ш. Попри важливкть напрацювань учених ще далеко не ум аспекти насильства у складах злочишв, передбачених чинним Кримiнальним кодексом Укра!ни, були кримiнологiчно дослiдженi.
Вагомий внесок у теоретичш розробки проблем запобтання насильницькiй поведiнцi зробили росiйськi та вггчизняш вченi: О. М. Бандурка, В. О. Глушков, В. В. Голша, В. К. Грищук, Н. О. Гуторова, Л. М. Давиденко, П. С. Дагель, А. I. Долгова, О. М. Джужа, А. П. Закалюк, А. Ф. Зелшський, О. М. Костенко, В. М. Кудрявцев, П. П. Михайленко, Г. М. Мшьковський, Л. В. Франк та багато шших. Чимала кшьюсть праць iз кримшального права та кришнологп присвяченi загальним питанням теорп запобiгання злочинностi та окремим 11 видам, що створюе умови для подальших дослiджень та вироблення рекомендацш i пропозицiй, якi сприятимуть виршенню ще1 проблеми.
Формування цiлi роботи. З урахуванням iсторико-правових аспектiв стану кримшально! насильницько! поведiнки необхiдно проаналiзувати деякi проблемнi питання конфлiкту особи з законом.
Виклад основного матерiалу. Сьогодш характер та поширення насильства становлять серйозну небезпеку для сшвкнування людей. Загострення ще1 проблеми нерозривно пов'язане з дiяльнiстю людини, 11 поведшкою.
Дослiдження культурно-юторично1 думки людства у виглядi рiзнорiдних концепцiй i теорш свiдчить, що здавна i до наших дшв питання щодо розумшня кримшально1 насильницько1 поведiнки концентруеться довкола поняття добрих i злих начал у свт. Насильство було ушверсальним iнструментом вирiшення будь-яко1 проблеми, специфiчною соцiальною дiею, за допомогою яко1 окремi iндивiди, рiзнi соцiальнi групи та класи, громадськi та державш об'еднання людей утверджували свое кнування, вiдстоювали i захищали власнi цшност та iдеали, культурне i матерiальне надбання, або ж, навпаки, - привласнювали собi створене iншими, що сввдчить про функцiональнiсть та багаторiвневiсть цього феномена в кторп людства [1, с. 6]. С тдстави стверджувати, що так чи шакше насильство в певний спомб притаманне життедiяльностi суспiльства. На жаль, еволющя суспiльства свiдчить про постiйне зростання значення насильства у суспiльних ввдносинах.
Природно виникае питання: Де е та межа, що виправдовуе застосування насилля i знищення однiею людиною iнших?
На наш погляд, ввдповвдь можна вiдшукати у роздумах про прояв кримшально1 насильницько1 поведiнки визначних мислителiв iсторil, адже зашорене, нав'язливе трактування, безумовно, передуе розумiнню та ввдтворенню кримiнального насильства.
Отож, урахування наведеного спрямовуе нас на подальшi теоретичнi фiлософськi, соцiологiчнi, кримiнологiчнi, психоаналгшчш дослiдження проблем кримiнальноl насильницько1 поведшки у суспiльствi. Результатом таких дослвджень, на нашу думку, мае стати цшковите усвiдомлення вироблено1 закономiрностi у дослвдженнях проявiв кримiнальноl насильницько1 поведшки, вторично сформованих недолiкiв та помилок у наукових поглядах стосовно цього феномена, за одночасного виокремлення чгтких, послiдовно утворених закономiрностей у розвитку кримшально1 насильницько1 поведiнки.
188
Поняття насильницько1 поведiнки сво1м корiнням сягае у давнину, тому щкавою, але водночас суперечливою, е еволюцiя наукових поглядiв щодо 11 розумiння.
Августин пов'язував насильницьку поведшку iз незнанням: "... люди додумались пiд Божим впливом до створення правових норм, яю б орiентували людину на праведну поведшку. Людина робить безглуздi вчинки, бо не знае, в чому 11 благо".
Сократ у змкт кримшально1 насильницько1 поведiнки вкладав ще й недолiки суспiльства та кожно1 окремо! людини. Люди, на його погляд, вчиняють злi i недоброчиннi ди за власною волею, коли !х обкрадае безпам'ятство, насилуе страждання i приваблюе задоволення, а причина зла -недосконалкть суспшьства, брак iстинних знань i невмшня жити [2, с. 418].
Отож, в епоху античноста, ще1 яко! пронизаш пошуком належного соцiально-полiтичного устрою, у трактування кримшально1 насильницько! поведшки вкладався найрiзноманiтнiший змiст. Як бачимо, суто насильство не дослiджувалось, а тлумачилось у межах влади чи в недосконалост оргашзаци суспiльних ввдносин.
На наш погляд, можна виокремити два слушш судження щодо розумшня кримiнального насильства - це причина насильства, пов'язана з незнанням, та те, що насильство нервдко супроводжуеться появою тяжких наслвдюв. Практичне значення цих суджень можна виявити тд час аналiзу насильницького злочину, який пов'язаний здебшьшого iз настанням тяжких наслвдюв, а причиною вчинення його виступае, як правило, неумшня правильно жити.
На думку Ш. Монтеск'е, людина внаслвдок обмеженостi розумного передбачення, схильностi до хибних поглядiв i бажань порушуе закони природи i суспiльства. Але справедливий законодавець значною мiрою може протистояти соцiальним ввдхиленням шляхом турботи про добробут народу, економж> репреси, 11 особистий характер i вiдповiднiсть тяжкостi заподiяного [3, с. 116]. Вш застерiгав ввд небезпеки "застосування до людини насильства, з метою придушення 11 влади, утверджуючи в такий спосiб свою", i вперше спробував видiлити види насильства, зазначаючи, що ця сила може бути як '^зичною", так i "вербальною". До злочинцiв завжди застосовуеться груба сила, хоча вони вже застосували 11 до ждабних собi [3, с. 230-233].
Як бачимо, Ш. Монтеск'е вперше обгрунтовуе доцiльнiсть дозволеного насильства, т. зв. позитивного кримшального насильства, яке необхвдне та достатне для затримання злочинця. Ця позицiя ще й сьогодш знаходить свое закрiплення у нормативних документах, якi дозволяють органам влади тд час затримання злочинця застосувати насильство.
Ч. Беккарiя, як послвдовник Ш. Монтеск'е, розвиваючи думки та ще1 мислителя, прямо вказував, що пiд час застосування насильства припиняються будь-якi суспiльнi вiдносини, ще пршими за саме насильство е його наслвдки [4, с. 198-199]. Ч. Бекаррiя пов'язував насильство зi злочинами проти людини, а саме - з убивствами, та акцентував увагу на тому, що мiж зростанням населення та насильством е певна залежшсть, оскшьки, чим бiльше кнуе людей, тим бiльша потенцiйна можливкть вчинення ними злочинiв, зокрема насильницьких.
Прояви насильницько1 поведiнки дослiджувались також у працях Ч. Ломброзо, Е. Ферр^ Г. Тарда, i, звичайно ж, З. Фрейда та А. Кетле [5-9], яю пов'язували проблеми насилля з людиною, 11 реакщею на "несхожих, духовно чистих, не заплямованих кров'ю, подiбних до себе людей" та з конкретними насильницькими злочинами. Насамперед 1х цiкавив соцюлопчний аспект дослiдження, хоча багато хто наполягав на прюритет людсько1 природи.
Психоаналiз З. Фрейда, соцiологiя Е. Дюркгейма та антропологiя М. Мосса прояв кримшально1 насильницько1 поведiнки штерпретують як свого роду об'ективну належшсть до iснування людини, як частину соцiального середовища, над яким суспшьство повинно зберiгати контроль [10, с. 27].
Питання насильницько1 поведiнки защкавило засновника антропологiчного напряму науки Ч. Ломброзо, який намагався знайти ввдповвдь у конкретних злочинах проти людини. Вш висловив наукову позицiю, що злочинна людина - це тип людей, яким притаманна низка фiзичних i психiчних ознак, що роблять ждабними 1х до варварiв, дикушв, общинних людей, i, навiть, до тварин. У теори М. Кляйна насильницька поведшка, хоча й актуалiзуеться внаслiдок вiдсутностi
189
задоволення базових потреб, проте формуеться в першi роки життя на основi природженого руйнiвно-агресивного потягу [11, с. 22].
На перший погляд, це е звичайш судження, але, як тдкреслюе Г.Д. Аванесов, Ч. Ломброзо був першим, хто використовував емшричш методи для вивчення насильства i особистостi злочинця [12, с. 67]. Бшьше того, багато з його висновюв випробуванi часом [13, с. 72].
Позищю щодо природно зумовленого насильства вiдстоював i вiдомий австршський етолог i фiлософ К. Лоренц, який стверджував, що насильство мае шстинктивний характер, виступаючи захисною реакщею органiзму на навколишне середовище. К. Лоренц та iншi етологи вважають, що перш шж намагатися зрозушти насилля, яке проявляеться у поведшщ людини, важливо зрозумiти насильство тварин, оскшьки людина - частина тваринного свпу, закономiрностi якого, ймовiрно, зумовлюють поведiнку iстоти розумно1 [14, с. 225]. На цьому аспекта наголошував ввдомий хiрург М. Амосов, який заявив про кнування вроджених, тобто сощально "перероблених" "антисуспшьних" почуттiв людей, таких, як жадоба, заздркть, его1зм, потяг до групового способу життя (стадшсть) тощо [15, с. 37-41]. А кришнологи М. А. Стручков i Б. С. Утевський стверджували, що люди надшет вроджено-наслiдковими "сощально-корисливими i сощально-негативними iнстинктами i задатками", до яких належать таю риси, як "жорстоккть, бездушнiсть, мстивкть, озлобленiсть, брехливкть" [16, с. 38].
Природну властивкть насильницько1 поведiнки ввдзначав i З. Фрейд. Якщо Ч. Ломброзо вважав, що насильство, яке проявляеться у злочинах, характерне тальки для певно1 частини людей, то вихвдною позищею Фрейда виступало судження про те, що, хоча вм, без винятку, люди народжуються потенцшними злочинцями, придушуючи силою один одного, проте не ум ними стають [17, с. 72-73].
Ввдповвдно до традицшного фрейдiвського пiдходу, люди, схильш до бурхливих проявiв гнiву, "вибухають" вiд надмiрного тиску агресивно1 енергп. У зв'язку з цим вчений вважав, що насильство в умх його формах е результатом розряду ще1 агресивно1 енергп.
Отже, зважаючи на положення З. Фрейда та власш спостереження, можна припустити кнування прямо пропорцшно1 залежностi мiж насильницькою поведшкою та агресивною спрямованiстю: чим вищий ступiнь агресивно1 спрямованостi, тим важчi будуть наслiдки вiд кримшально1 насильницько1 поведiнки.
У цiй концепцп кримiнально-насильницьку поведiнку варто сприймати як бшьший чи менший прояв бюлопчних "природжених програм" [18, с. 117]. А. В. Кулаков стверджуе, що вихвдними причинами злочинно1 поведiнки е бюлопчш. Психiка, хоча й формуеться тд впливом зовнiшнього середовища, пов'язана iз природою людини, 11 бюлого^зюлопчними особливостями, якi е основою, умовою сприйняття людиною соцiальних програм, i в такий спосiб впливае на тип 11 поведшки. Будучи ктотою соцiальною, людина надiлена бiологiчними особливостями, яю роблять особистiсть такою, яка вона е [19, с. 134].
Отже, антрополопчному та етолопчному кторично складеному напрямку дослiджень властива думка, що кримшальна насильницька поведiнка пов'язуеться насамперед iз особистiстю, 11 природою, причому насильство вказанi вченi зводили до тяжких злочишв проти особи, переважно -до вбивств. У такому контекста учет дослвджують кримшальну насильницьку поведiнку та 11 прояви до юнця XIX ст..
Набували певного розвитку погляди представниюв антрополопчно1 школи кримiнального права [5, с. 3-15; 20, с. 230], яких у радянський час критикували за "бюлопзащю" злочинноста.
Наприкiнцi XIX - на початку XX ст. вивчення насильницько1 поведшки охоплюе широку суспшьну сферу, вона починае розглядатись на шдиввдуальному рiвнi та пов'язуеться iз соцiальними умовами, тобто з'являеться так званий соцюлопчний напрямок дослiджень.
Соцюлопчний напрямок дослiджень розглядае насильницьку поведшку як соцiальне явище, зумовлене змшами середовища.
Яскравим його представником виступае Г. Тард, який у межах соцюлопчно1 школи створив психолопчну течж> кримiнальноl злочинно1 поведiнки. Надаючи прояву насильства, зокрема кримшального, суспiльного значення, науковець водночас закликае "не залишати без уваги
190
шдиввдуальне, мiжособистiсне". За допомогою психологи вш вносить новизну в соцiологiчне трактування кримiнального насильства, в якому враховуеться роль шдиввдуального у злочинних дiяннях [7, с. 213-215].
Сучаснi емшричш дослiдження кримiнальних патопсихологiв пiдтвердили ще раз виведену ранiше залежнiсть мiж насильницькою поведiнкою та набутими психiчними аномалiями, тобто тим iндивiдуальним, на якому акцентуе Г. Тард. Зокрема, Ю. М. Антонян i С. В. Бородш зазначають, що серед тих, хто вчинив насильницью злочини, здебшьшого алкоголiки, психопати й особи, що страждають на захворювання центрально1 нервово1 системи, схильнi до вбивств, хулiганства, згвалтування, грабежу i розбою (олшофрени - до згвалтування i хулшанства; епiлептики i шизофреники - до вбивств i хулiганства). До психiчних аномалiй належать: алкоголiзм, психопатая, олiгофренiя, наркоманiя, судиннi захворювання iз психiчними змiнами, шизофренiя у стадп стшко1 ремки, епiлепсiя, залишковi явища черепно-мозкових травм (енцефалопатiя), якi стимулюють ди кримiнальних особистiсних орiентацiй [21, с. 56].
Детальшше вивчення насильства проводив А. Кетле, який також стояв бiля витоюв соцiологiчного напрямку дослвджень i аналiзував насильство у взаемозв'язку iз вбивствами. Називаючи вбивства актами насильства, А. Кетле зазначав, що таю акти, взята у великому масштаб^ виявляють за своею юльюстю i за своею класифшащею таку ж закономiрнiсть, як явища природи [9, с. 5-10].
Отже, на перший погляд, дослвдник причину кримшально1 насильницько1 поведiнки вбачае в особистоста. Однак, на його думку, суспшьство приховуе в собi зародок будь-якого вбивства, готуе такого роду насильство над людиною, виставляючи попереду моральну сферу. Саме в сощум^ на думку дослвдника, простежуеться Генеза формування кримшально1 насильницько1 поведiнки, що не виокремлюеться, з погляду морально притаманних характеристик. А. Кетле, вивчаючи моральну статистику, мае на увазi не тальки проституцiю, безпритульнiсть, алкоголiзм, а й важчi проступки, точшше злочини - вбивства. Розглядаючи вбивства iз прогностично1 точки зору, вчений вважае, що може заздалепдь визначити, сюльки людей е кримiнальними насильниками [9, с. 5-10, 44-45]. Ввдтак А. Кетле багато чого пов'язуе iз проблемами суспшьства. Це ще раз тдтверджуе, що першопричина кримшально1 насильницько1 поведiнки лежить не в особистоста, а власне в 11 сощальному середовищi.
Ми визнаемо слушною позищю автора щодо сощально1 залежноста кримшально1 насильницько1 поведiнки, адже формування програми сощально1 поведiнки людини ввдбуваеться у процесi морального формування 11 як особи, тобто у сощальному середовищ^
Ми вважаемо, що в людиш в дiалектичнiй едностi поеднуеться соцiальне i бiологiчне. Людинi притаманш бiологiчнi потреби, iнстинкти, що впливають на 11 поведiнку, проходячи сощальний фiльтр i видозмiнюючи 11. Кожна людина мае певну структуру характеру, яка визначае 11 вчинки, думки i ще1. Отже, кримiнальна насильницька поведiнка мае пiд собою бюлого-психолопчний Грунт, хоча прояв тих чи шших iндивiдуальних особливостей характеру, закладених iз народження, регулюеться так чи шакше соцiальними умовами, у яких знаходиться цей шдиввд. Зi змiною умов змiнюеться i регулювання. Людиш з народження притаманш та чи iншi схильностi, а соцiальне середовище виступае 1х регулятором.
Сощальна сфера е формувальною, вiдповiдальною за змкт психiчних процесiв, специфiчною детермшантою розвитку i функцiонування людсько1 психжи. При цьому вплив соцiальноl реальноста на психiку не переходить у реальшсть психiчну - зовнiшнi причини дж>ть опосередковано через внутрiшнi умови, якi е сукупнiстю бiологiчних i психологiчних особливостей, що вiдображають узагальнену реальшсть.
Отже, психофiзiологiчнi особливостi, на яю накладаються соцiальнi iмпульси ввдповвдно1 спрямованостi, i породжують кримiнальну насильницьку поведшку, що знаходить пiдтвердження у дослвдженнях фахiвцiв. Так, наприклад, О. М. Костенко шдкреслюе: "На нашу думку, дiалектика спiввiдношення бiологiчного i соцiального в людинi - це дiалектика спiввiдношення матрицi i процесу; бюлопчне - це матриця, сощальне - це процес, що ввдбуваеться на цiй матрицi, дiалектика зв'язку матрищ i процесу укладаеться в опосередкуванш прояву матрицi процесом, що ввдбуваеться
191
на нш. Враховуючи цю дiалектику, у людиш бiологiчне - це умова, потрiбна для iснування (виникнення i прояву) соцiального, тобто модусу особистоста" [22, с. 35].
Можемо зробити висновок, що сощальш iмпульси самi по собi не можуть бути в основi кримшально1 насильницько1 поведшки. Вони можуть тiльки створити необхвдш для цього умови. Лише покладаючись на психофiзiологiчнi особливостi особистостi, що можуть бути або успадкованими, або надбаними, можна з великою часткою впевненоста припускати, що людина вчинятиме злочини, зокрема й насильницькi.
Дослвдження кримшально1 насильницько1 поведiнки особливо1 актуальноста набувае на початку 1960-х роюв, по сутi з виходом книги А. Б. Сахарова (1961 р.), а згодом i книги А. А. Герцензона (1965 р.). У цих книгах, а ввдтак у працях I. I. Карпеца, В. Н. Кудрявцева, А. М. Яковлева, Л. С. Шляпочшкова i багатьох шших учених у зв'язку з дослвдженням злочинностi доволi глибоко порушуеться проблема кримшально1 насильницько1 поведiнки [23; 24]. Особливим об'ектом кримiнологiчного дослвдження постае власне безумовний наслiдок кримшально1 насильницько1 поведiнки - насильницький злочин.
Проблему прояву насильницько1 поведiнки у сво1х працях дослiджував i Е. Фромм. У його роботах проблема насильницько1 поведшки розглядаеться у контекста сощальних взаемин. Насильство виступае як сощальний шститут, спрямований на позбавлення iндивiда вiдповiдальностi i самотностi [25, с. 377-409].
Е. Фромм видiляе злояюсну агресiю, тобто деструктивнiсть, жорстоюсть, яка присутня тiльки в людиш та ввдсутня, вiдповiдно, у тварин. Ця агресiя не слугуе бюлопчному пристосуванню i не мае свое1 визначено1 мети. Людина вiдрiзняеться ввд тварин тим, що вона - вбивця [25, с. 23]. Тому у позищях Е. Фромма i Ч. Лоренца спiльним е те, що обидва визначають оборонний шстинкт, який притаманний як людиш, так i твариш, а вiдмiннiсть полягае у наявноста соцiальних передумов.
Слвд зауважити, що поняття "кримiнальна насильницька поведшка" не iснуе в кторичнш ретроспективi. Така поведiнка ототожнювалась iз поняттям агресп та аналiзувалась у контекста агресивно1 поведiнки, адже агреЫя - це поведiнка, метою яко1 е заподiяння шкоди або збитюв, пошкоджень або знищення речей чи людей. Бшьшою мiрою це здшснювали психологи-бiхевiористи за допомогою висунення рiзних наукових теорiй (Л. Берковщ, А. Бандура, Д. Зiльманн). Наприклад, Л. Берковщ розглядае агреЫю як наслвдок фрустрацп, тобто певну перешкоду цшеспрямованш ди людини. Фрустрацiя, на думку науковця, - рiзновид аверсивних стимулiв, що надають людинi готовноста агресивно "вiддячити". Щоб ця готовшсть знайшла свiй вияв у поведшщ, потрiбнi певнi стимули, пiд якими розумiються iмпульси середовища, що пов'язуються з досввдом агресп. Фрустрацiя збшьшуе своерiдну вiрогiднiсть того, що шдиввд спочатку переживае стан гнiву, а лише згодом його ди характеризуються агресившстю [26, с. 525530]. Тому i фрустрацiя не завжди i не вiдразу спричиняе деструктивну агресiю, вона пробуджуе у людини стан емоцшно1 активацп (гнiв), який готуе кримшально-насильницьку поведiнку. А. Бандура i Р. Уолтерс вважають, що фрустращя потреби винятково в емоцшнш залежностi призводить до антисощально1 агресп [27, с. 273].
Поеднавши висловлеш теоретичнi позицil, виокремимо певнi взаемозв'язки кримшально1 насильницько1 поведiнки з рiзними чинниками, а саме:
1) посилення проявiв насильницько1 поведiнки у перюд соцiально-економiчних i полiтичних перетворень, сощальних реформ i революцiй. У цей перюд зростае цша низка насильницьких злочинiв;
2) залежнiсть кримiнально-насильницькоl поведшки ввд невмiння правильно жити. Цей взаемозв'язок простежуеться ще у перюд античноста i суть його полягае у тому, що якщо особа вже сто1ть на шляху до вчинення насильства, яке для не1 е джерелом прибутюв, розваг, або виступае як елемент повсякденного життя, то зшти з нього буде вкрай важко. Ввдтак можна припустити, що найбшьш кримiногенна категорiя омб - це ранiше судимi;
3) залежшсть мiж зростанням населення та насильницькою поведшкою. Ця закономiрнiсть була висловлена ще Ч. Беккарiа. У нш фiксуеться та самоочевидна ктина, що чим бiльше iснуе людей, тим бшьша потенцiйна можливiсть вчинення ними злочишв. А для сьогодшшшх умов це
192
виявляе проблему визначення кримiногенних зон i ввдповвдно1 профшактично1 роботи у них, а також необхвдност 11 проведення у мiсцях скупчення велико1 юлькост людей;
4) залежнiсть мiж насильницькою поведшкою та нормальною адаптацiею людини у суспшьствь Цю залежнiсть можна вщстежити у працях Ч. Ломброзо, а наочно спостерегти в сучасних умовах. Особа, яка не може пристосуватись до суспшьних вимог, до правил ствжиття внаслщок раптово1 змши оточення, не мае iншого вибору, як юнувати та стверджуватись, за рахунок насильства;
5) залежшсть мiж насильницькою поведшкою та агресивною спрямованiстю. Ця закож^ршсть простежуеться iз положень З. Фрейда. Суть 11 полягае у тому, що агресивна особисткть не забезпечена сприятливими умовами для катарсису, тобто вившьнення тако1 енергп, а ввдтак обов'язково вдасться до насильницьких дш. Вважаемо, що потрiбно врахувати це положення пiд час розроблення програм, спрямованих на подолання насильницько1 поведшки. Наприклад, в Японп з метою розрядки негативно1 енергп у кабшетах працiвникiв деяких пiдприемств, установ та оргашзацш обладнаний куток зi штучним макетом 1хнього керiвника. I коли в черговий раз пращвник повертаеться ввд свого начальника, вiн, як правило, одягае боксерсью рукавицi та добряче гамселить цей макет, вившьняючи в такий споЫб агресивну енерпю. Звичайно, не обов'язково створювати спещальш макети, адже це додаткова витрата сил та ресурсiв. Для укра1нського суспiльства буде актуальним забезпечити пращвниюв пiдприемств, установ чи органiзацiй, дiяльнiсть яких не пов'язана з фiзичною працею, лише спортивним тренажером, спортивним залом, басейном. Це сприятиме не тшьки подоланню кримшально1 насильницько1 поведшки, а й тдвищенню розвитку фiзичного виховання мешканцiв Укра1ни;
6) залежшсть мiж особистiсними вiдхиленнями та насильницькою поведшкою. Ця залежшсть простежуеться у поглядах Г. Тарда, Е. Фромма та згодом шдтверджуеться у напрацюваннях сучасних дослвдниюв. Звкно, психiчне захворювання чи iнша деформацiя психiки людини неабияк позбавляе людину повною мiрою усвiдомлювати значення сво1х дiй;
7) насильницька поведшка зростае у перюд зубожiння населення. Кримiнологи марк-систського спрямування вважають 11 однiею з основних причин насилля. Експлуатацiя людини людиною, на 1хню думку, призводить до жорстокост та агресивностi;
8) залежшсть мiж насильницькою поведiнкою та сощальним середовищем, в якому розви-ваеться насильник. Звiсно культивацiя насильства, сексоманп, алкоголiзму, наркоманп через засоби масово1 шформацп та художньо-творче мистецтво, а також неправильне виховання, байдуже ставлення сш'1 до дитини призводять до того, що особа виростае iз деформованими психiкою та поглядами. Зввдси, дедалi частiше вiдбуваються невмотивоваш насильницькi злочини, вбивства, зГвалтування, iншi збочення у поведiнцi людей;
9) залежшсть мiж когнiтивними процесами та насильницькою поведшкою. Ввдомо, що пере-несення агресп з одше1 ситуацп на iншу нерiдко призводить до вчинення насильницького злочину. Однак таю когшгивш процеси, як правильне мислення та внутрiшне стримання, часто сприяють i позитивному вирiшенню конфлiкту.
Висновки. Беручи до уваги вищезазначене, якщо ми хочемо в майбутньому бути цивЫзованою кра1ною, в якiй поважаються права та свободи громадян, в державi загалом всiм 11 шститущям необхiдно брати до уваги вищезазначеш положення, якi потребують у майбутньому поглиблешшого дослiдження.
1. Остроухое В. В. Насилля як предмет фтософських рефлексш /В. В. Остроухое. — К.: Укратський Центр духовноI культури, 2000. — 92 с. 2. Платон. Собр. соч.: в 4 т. /Платон //РАН Ин-т философии. — М.: Мысль, 1994. — Т. 1. — 749 с. 3. Монтескье Ш.-Л. О духе законов / Ш.-Л. Монтескье. — М.: Наука, 1955. — 306 с. 4. Беккария Чезаре. О преступлениях и наказаниях / Чезаре Беккария. — М., 1939. — 464 с. 5. Ломброзо Ч. Преступность и эпилепсия / Ч. Ломброзо // Юридический вестник. — 1887. — № 5. — С. 3—15. 6. Ферри Э. Преступные типы в искусстве и литературе / Э. Ферри. — СПб.: Тип. В. Я. Мильштейна, 1908. — 175 с. 7. Овечкин Е. И. Гюстав Тард
193
и теория преступного типа / Е. И. Овечкин. — Казань, 1924. — С. 213—215. 8. Фрейд Зигмунд. Мы и смерть. По ту сторону принципа наслаждения / Зигмунд Фрейд // Танатология — наука о смерти. — СПб., 1994. — 380 с. 9. Кетле А. Человек, развитие его способностей или опыт социальной физики / А. Кетле. — К., 1965. — 155 с. 10. Скретнева Н. В. Криминологическая характеристика насилия / Н. В. Скретнева //Юридический институт ИГУ. Сибирский юридический вестник. — 2003. — № 3. — С. 26—29. 11. Кляйн М. Зависть и благодарность. Исследование бессознательных источников / М. Кляйн; пер. с англ. — СПб.: Б.С.К., 1997. — 96 с. 12. Аванесов Г. А. Криминология и социальная профилактика / Г. А. Аванесов. — М.: Изд-во Акад. МВД СССР, 1980. — 526 с. 13. Игошев К. Г. Личность преступника / К. Г. Игошев // Советское государство и право. — 1987. — № 4. — С. 72. 14. Лоренц Конрад. Что есть насилие? / Конрад Лоренц. — СПб., 1999. — 297 с. 15. Амосов Н. Моделирование — орудие прогноза и управления / Н. Амосов // Наука и жизнь. — 1967. — № 67. — С. 37—41. 16. Стручков Н. Не так все просто /Н. Стручков, Б. Утевский //Литературная газета. — 1967. — № 48. — С. 38—42. 17. Челидзе В.А. Фрейд и фрейдовские теории / В. А. Челидзе // Вопросы психологии. — 1976. — № 4. — С. 72—73. 18. Голина В. В. Научные подходы к деятельности по предупреждению преступности /В. В. Голина // Проблемы законности: Респ. междувед. науч. сб. — Х., 1996. — Вып. 31. — С. 127—136. 19. Кулаков А. В. Уголовно-правовой и криминологический аспекты насильственных действии сексуального характера: дисс. ... канд. юрид. наук: спец. 12.00.08. / А. В. Кулаков. — Рязань, 2004. — 199 с. 20. Ферри Э. Уголовная социология / Э. Ферри. — СПб., 1910. — Ч. 1. — 454 с. 21. Антонян Ю. М. Преступность и психические аномалии / Ю. М. Антонян, С. В. Бородин. — М.: Наука, 1987. — 208 с. 22. Костенко А. Н. Принцип отражения в криминологии / А. Н. Костенко. — К., 1986. — 126 с. 23. Сахаров А. Б. Личность преступника и причины преступности в СССР / А. Б. Сахаров. — 1961. — 140 с. 24. Герцензон А. А. Введение в советскую криминологию /А. А. Герцензон. — М.: Юрид. лит., 1965. — 227 с. 25. Фромм Э. Фрейдова теория агрессивности и деструктивности / Э. Фромм // Анатомия человеческой деструктивности / пер. с англ. — М.: Республика, 1994. — С. 377—409. 26. Berkowitz L. Film violence and cue properties available targets /L. Berkowitz, R.G. Geen // Journal Personal and Social Psychology. — 1966. — № 3. — P. 525—530. 27. Bandura А. Aggression: А social learning analysis / А. Bandura. — New Jersey: Prentice. — Hall Inc., Englewood Cliffs, 1973. — 224р.
194
