CC BY
35
623 с. 3. Панащук С. ООН борется со смертной казнью. А США "сражаютса" с ООН / С. Панащук / Сегодня. — 2007. — С. 6. 4. Решетников Ф. Смертная казнь в капиталистических странах (История и современность) / Ф. Решетников // Смертная казнь: за и против; под. ред. С. Келиной. — М.: Юрид. лит., 1989. — 488 с. 5. Стратегiя ттеграцп Украти до Свропейського Союзу // Полтика i час. — 2000. — № 3—4. — С. 30. 6. Council of Europe 144 Protocol 6 to the protection of human rights and fundamental freedoms concerning the abolition of death penalty. — Strasbourg, 1983. — 28IV.
УДК 343.97+343.3/7
О. Гумш
Нацюнальний ушверситет '"HbBiBCbKa полггехшка"
1НТЕГРАТИВНА ФУНКЦ1Я КРИМШОЛОГП У СИСТЕМ1 НАУК
ПРО ЛЮДИНУ
©Гумт О., 2014
Дослщжено проблему кримшального насильства, його проявiв i тишв. Стверджу-еться думка про те, що рiзноманiтнi аспекти насильства дедалi частше привертають увагу не тшьки юрисив, але й фахияив шших галузей знань - психологИ", фтософи, соцiологil тощо. Це надае можлив1сть комплексного аналiзу вказаного феномену.
Ключов1 слова: насильницька злочиншсть, насильство, агресивнiсть, примус, насильницька поведшка.
O. Humin
INTEGRATIVE FUNCTION OF CRIMINOLOGY IN THE SCIENCES ABOUT MAN
In this paper the issues the problem of criminal violence, its manifestations and types. The various aspects of violence are increasingly attracting the attention of not only lawyers, but also specialists from other disciplines - psychology, philosophy, sociology and so on. This is provides a comprehensive analysis of the given phenomenon.
Key words: violent crime, violence, aggression, coercion, violent behavior.
А. Гумин
ИНТЕГРАТИВНАЯ ФУНКЦИЯ КРИМИНОЛОГИИ В СИСТЕМЕ НАУК О ЧЕЛОВЕКЕ
Исследована проблема криминального насилия, его проявлений и типов. Утверждается мысль о том, что различные аспекты насилия все чаще привлекают внимание не только юристов, но и специалистов других областей знаний - психологии, философии, социологии и т.д. Это дает возможность комплексного анализа указанного феномена.
Ключевые слова: насильственная преступность, насилие, агрессия, принуждение, насильственное поведение.
Постановка проблеми. Актуальшсть теми зумовлена тим, що в сучасних умовах змш i перетворень у багатьох сферах суспшьного життя ввдстежуеться зростання злочинносп, набувають поширення рiзнi види протиправно! поведшки.
Рiзноманiтнi аспекти злочинного насильства дедалi частше привертають увагу не тшьки юриста, а й фахiвцiв шших галузей знань - психологи, фшософи, сощологи тощо. Поява та розвиток науки про насильство - вюлентологи - е одшею ¿з спроб сучасного суспшьства шдшти до виршення проблеми кримшально! насильницько! поведшки особи.
175
Кримшально-правовий аспект дослвдження насильницько! поведiнки особи мае принципове значення для кришнологп, зокрема щодо визначення понять насильницького злочину та насильницько! злочинносп, а також видiв насильницьких злочишв.
1снуе теоретична та практична необхiднiсть у подальшому вивченнi проблем кримiнального насильства, у поглибленнi кримiнологiчного дослiдження його проявiв, форм поведiнки злочинця i жертви та розробленнi заходiв запобтання йому.
Мета дослiдження - прослвдкувати особливостi штегративно! функцп кришнологп у системi наук про людину.
Стан дослщження проблеми простежуеться в роботах Л. Д. Гаухмана, М. Й. Коржанського, В. М. Кудрявцева, В. О. Навроцького, М. I. Панова, Л. В. Сердюка, Р. Д. Шарапова та ш.
Виклад основних положень. Кришнолопя, як ввдомо, дослвджуе загальш закож^рност формування та розвитку злочинно! поведшки, причини й умови злочинноста, особу злочинця i на цш основi, окреслюе шляхи запобтання злочинам i запобiжнi заходи. Але загальт категори наповнюються конкретним змютом пiд час вивчення специфiчних видiв злочинностi, що уможлив-люе, на основi штеграцп знання, поглибити уявлення про основнi характеристики злочинностi загалом.
Не е винятком у цьому ввдношенш i насильницька злочиннiсть.
Проте, ^м названого аспекту актуальностi теми дослвдження, необхiдно п1дкреслити, що у тепершнш час насильство е не просто символом юнця XX - початку XXI ст., а й чинником загрози стабшьност самого iснування людства. I кожен крок у шзнанш причин, чинникiв, що сприяють його здшсненню, мае важливе суспiльне значення.
Особлива складшсть проблеми насильства, насильницько! злочинност полягае у тому, що розгляд насильства як такого феномена, який необхвдно повшстю виключити з життя суспiльства, не е коректним з наукового погляду, тому що насильство (агреия) завжди було неввд'емною стороною людського життя, частиною структури соцiальних вiдносин. Насильство, - тдкреслюе Я. Л. Гiлинський, - у його рiзних проявах, е "невщ'емною складовою (елементом) суспiльного буття" [2, с. 172].
Насильство, як пише С. М. 1ншаков, - це "...один з фундаментальних елементiв культури. Багато столпъ тому у свт безроздiльно панував закон сили. Насильство було ушверсальним iнструментом вирiшення будь-яко! проблеми" [5, с. 144].
Ввдповвдно йдеться про шше - не про викорiнювання насильства, а про можливо яснiше розумiння його природи й звiдси визначення способiв знизити порiг людсько! агресивностi, скерувати цю енергiю не на руйнащю, а на iншi ди, необхiднi й корисш суспiльству.
Вiдповiдно до такого розумшня насильства, спектр його проявiв виявляеться доволi великим; насильство розумтоть як поведiнку, що завдае будь-яко! шкоди iншим, як примус, обмеження волi вибору, "узурпацгю вiльноl волГ' [2, с. 173].
Насильство, на думку Я. I. Гшинського, пронизуе уи сфери життедiяльностi суспiльства, включаючи "культурне насильство", "виховне насильство", "насильство економжи", "структурне насильство" (безлике, коли вбивають не конкретнi суб'екти, а сощальний лад), "право, уражене насильством", фактично "насильство, вбудоване в систему".
Подобаеться нам це, чи т, як зазначае вчений, але насильство супроводжуе людину впродовж уие! iсторil. Бшьше того, простежуеться ескалацiя насильства й засобiв його здiйснення: вiд вшн "племенi проти племенi" за допомогою сокири, спимв i стрiл до свпових вiйн XX сторiччя й погрози тотального самознищення людства ("омнецид") внаслiдок застосування сучасних засобiв масового знищення. "Насильство як адаптацiйний замб, вийшовши з-пiд контролю, загрожуе самому знищенню людства" [2, с. 179].
Зпдно з С. М. 1ншаковим, розрiзняють такi типи насильницьких злочишв: рацiональний тип, куди входять корислив^ сексуальнi злочини, а також пов'язаш з бажанням самоствердитися або просто розважитися; iмпульсивний, який проявляеться помстою i ревнощами; це злочини, викликаш озлобленiстю, коли за допомогою насильства людина прагне позбутися почуття
176
дискомфорту, викликаного тим, що вона сама була кимсь скривджена; так званий патолопчний BapiaHT (садистський, тривожний, iррацiональний) i конформiстський, коли насильство ввдбуваеться пiд впливом однолiткiв або дорослших злочинщв [5, с. 147].
Таке широке pозумiння насильства передбачае новий погляд на його роль у житт сучасного суспшьства, а саме, що насильство перетворюеться на головне джерело суспшьного занепокоення i3 приводу "закону i порядку", зокрема "нещодавно проведене у Великобритани опитування суспшь-ноï думки розкрило широко розповсюджене переконання у тому, що 50 % злочинв, розглянутих у суд^ це нaсильницькi злочини" [1, с. 255].
Певне уявлення насильства у суспiльствi можуть дати результати нашого опитування, студентiв 1-2 куpсiв Львiвського державного унiвеpситету внутpiшнiх справ проведеного автором у липш 2010 р., а також слухaчiв-зaочникiв i слухaчiв куpсiв пеpепiдготовки (атестованих спiвpобiтникiв) цього навчального закладу. Виявилося, що сприйняття насильства як повсякденного явища, тобто звичка до насильства, характерне для 84,8 % опитаних. Вони ж вважають (86,0 %), що за останш 3 - 5 роюв piвень насильства у суспiльствi не знизився. На питання: "Чи вважаете Ви насильство таким явищем, у яке не слвд втручатися?", думки розшшлися. "Так" вiдповiли 42,2 %, "m" - 57,8 %.
Про звичку до того, що насильство - неввд'емна ознака соцiaльних ввдносин, свiдчить вiдповiдь на питання: Чи е насильство злочином? - тшьки половина опитаних (52,2 %) ввдповши ствердно; 30,3 % не вважае насильство злочином, а 17,5 % взaгaлi не змогли ввдповкти на це запитання.
Заледве бшьше половини опитаних (54,8 %) не вважають, що за допомогою насильства можна виршувати проблеми, яю стоять перед людьми.
Про звичку до того, що насильство е частиною, ознакою громадського життя, сввдчать ввдповщ на питання: "Чи ввдчували Ви спiвчуття до себе з боку навколиштх". Ввдповвдь була такою: з боку дpузiв сшвчуття вiдчувaлося у 54,5 % випадюв (бaйдужiсть, вiдповiдно, в 45,5 % випадюв); з боку пращвниюв мiлiцiï бaйдужiсть була у 94,7 % випадюв, а спiвчуття, допомога -лише у 5,3 %; медичш пpaцiвники виявили сшвчуття у 67,7 % випадюв.
Водночас не можна стверджувати, що така позищя е певним переконанням, про що сввдчать тaкi дaнi. У тих же респонденпв запитали, чи згодш вони, що будь-якому виду насильства немае виправдання й що будь-який вид насильства завжди е протизаконним: позитивш вiдповiдi, вiдповiдно, були такими - 72,2 й 74,2 %.
В шшому контекстi було задане запитання: "Ви погоджуетесь з тезою, що будь-яка форма насильства - це порушення елементарних прав людини?". Вiдповiдь "так" - 52,2 %, "нi" - 47,7 %, тобто фактично половина опитаних сприймае насильство як нормальне явище. На запитання: "Як Ви будете дiяти, якщо виникне потреба допомогти жеpтвi насильства?", 84,8 % опитаних ввдповши, що не ставляться до цього байдуже, однак, якщо йдеться про насильство у родиш, то в 40,2 % випадках не пршхали б на прохання, "тому що е багато шших важливих справ"; 34,5 % ввдповши, що не пртхали б на виклик через ввдсутшсть транспортних зaсобiв.
Характерно, що бшьшкть ввдповвдей свiдчaть про те, що насильство е проблемою, яка хвилюе багатьох. Так, на запитання: "Чи згодш Ви, що в наш час насильство - доволi серйозна й поширена проблема" 76,7 % опитаних вщповши ствердно, а на питання, чи ввдсутне насильство взагал^ 93,0 % ввдповши, що насильство в суспiльствi е. На запитаннями: "Чи почували Ви жорстоке ставлення особисто до себе з боку, будь-кого?" була дана така ввдповвдь: з боку стороншх людей таке ставлення у 77,2 % опитаних, з боку колег по робота - 72,2 %, знайомих - 69,7 %, з боку сусвдв - 62,2 %; дpузiв - 61,8 %. Як бачимо, картина доволi обтяжлива.
Необхiдно зауважити, що школи складаеться враження, що й piзнi фах1вщ по-piзному визначають насильство, i про що це сввдчить: 1) про недосконалкть тих чи шших теоретичних констpуктiв; 2) про необхщшсть подальших дослiджень у цьому напрямку. Але це не так: насильство багатолике так само, як i будь-який складний феномен, характеризуеться багатосут-тстю, тобто детеpмiновaне ц1лою системою закож^рностей. Кожна з них зумовлюе кнування певних piвнiв насильства й у розумшш ступеня впливу на жертву, i в сени поширення та piзномaнiтностi його форм та мехaнiзмiв. Вiдповiдно, визначенню адекватного поняття насильства й нaсильницькоï злочинностi мають передувати численнi дослiдження, кожне з яких висвiтлювaло б одну з граней цiеï проблеми.
177
Така складна природа феномена насильства передбачае його комплексний аналiз. Кришнолопя ж вивчае сутнiсть злочинностi (i на цш основi аналiзуе причини, наслщки щодо запобiгання злочинам). Ввдповвдно так само багаторiвневою е сутшсть будь-якого явища. Повиннi бути един в дослiдженнi злочинного поводження рiзнi рiвнi наукового знання. Iнтеграцiя цих окремих областей пiзнання пов'язана i3 тим, що кримiнологiя, як будь-яка наука, що прагне до тзнання ктини, виходить i3 принципу детермшзму або взаемозумовленостi явищ, що сприяють вираженню зовнi певноï сутностi.
Насамперед йдеться про дат тих наук, що стосуються сутност людини, а тому висвгтлюють базовi риси особи злочинця. Йдеться також про економiчнi та сощальт основи гармонiï i дисгармонп особи i суспiльства: це i психолопчш дослiдження особи, яю Грунтуються на розкриттi взаемозумовленостi бюлопчного та соцiального початкiв життедiяльностi. Зокрема, шдкрес-люеться, що "питання про поняття психiчного насильства у своему ршент повинно мати комплексний тдхвд: не тiльки iз кримiнально-правових позицш, але й з позицiй медицини, психологи та кришнологп" [12, с. 24].
Фшософська ж методологiя е основою, яка сприяе iнтеграцiï цих i сумiжних галузей науки, що е умовою створення найадекватнiшоï кришнолопчжй картини насильницькоï злочинностi.
Саме та^ теоретичноï позицiï дотримуються багато дослвдниюв. Кримiнологiчний аналiз передбачае насамперед фшософське, соцiологiчне i психологiчне осмислення злочинноста, ïï при-роди, самоï суп, а також i наукове обгрунтування заходiв боротьби з нею [3, с. 7]. Наголошуеться: "Кришнолопя е одшею з суспiльних наук, i ïï мкце - на межi фiлософiï, соцiологiï, психологiï, правознавства та деяких iнших наук" [8, с. 5].
Особливктю кримiнологiï як науки е те, що в процес вивчення закошв виникнення злочинностi, дослвдник "виходить на широкi й складш проблеми, що iснують у суспiльствi та природi" [4, с. 2], ввдповвдно не може обiйтися без аналiзу та узагальнення знань, накопичених суспiльними i природничими науками. Водночас вивчення кришнологп - це важлива складова профеийжй пiдготовки не лише юристав, а й педагогiв, психолопв, економiстiв, соцiологiв та iнших фахiвцiв [8, с. З].
Зазначаеться, що "...саме кришнолопя, яка все бшьше здобувае комплексний характер, буде тегратором знання (i насамперед iнтегратором у галузi методологiï пiзнання - ïï фшософсько-психолого-соцiологiчноï основи), що може бути прийнятним для дослiдження проблеми людини" [9, с. 68].
Обгрунтовуеться точка зору, що кришнолопя е одшею iз сустльних наук, галуззю сустльствознавства; у системi ж сустльних наук вона розташовуеться на стику соцюлогп i правознавства [6, с. 6].
Шдтвердженням цьому е й сама реальна практика наукових дослщжень, коли вслiд за iнтеграцiею кришнологп з шшими галузями знання виникають таю сучшжш дисциплши, як "кримшальна сощолопя", "кримiнальна бiологiя", "кримiнальна етимолопя", "кримiнальна ант-ропологiя" тощо [8, с. 5]. З необхвдшстю ввдбуватиметься й синтез кримiнологiï та кибернетики.
У лiтературi пiдкреслюеться, що питання про зв'язок кришнологп з шшими науками е складовою частиною питання про ïï предмет: "Комплексний характер кришнологп визначае i безлiч ïï зв'язюв з шшими як сустльними, так i природничими науками. Суспшьш науки, з якими кришнолопя безпосередньо пов'язана, можна класифжувати у такому порядку: фшософсько-соцюлопчш, психолого-педагопчш, екожмчш" [8, с. 15-16].
В шшому контекстi пiдкреслюеться: "Вiтчизняну кримiнологiю можна визначити як комплексну науку про злочиншсть" [8, с. 6].
Сучасна кримiнологiя ".мовби синтезуе в собi все те цiнне, що накопичене з проблеми протидiï злочинностi шшими науками, i дае цЫсне знання про весь цей процес" [8, с. 9].
У "Британськш енциклопедп" поняття кримiнологiï визначаеться через штегращю ïï з iншими науками, а саме, що наукове вивчення злочинного поводження Грунтуеться на результатах дослвджень, отриманих у галузi бiологiï, антропологи, фiзiологiï, медицини, психiатрiï, психологiï, кримшалктики, соцiологiï, економiки, права [5, с. 9].
"Першi спроби наукового пояснення злочинностi, - пише Р. Блекборн, - Грунтуються на багатовжових фшософських дебатах, були розпочатi наприкiнцi XIX ст. у зв'язку зi швидким
178
розвитком бюлопчних i соцiальних наук. У дослщження злочинностi зробили свiй внесок антропологи, статистики й економкти, i все ж таки найважливiшi теорп були створенi соцiологами, психологами та психiатрами. Однак, незважаючи на те, що сфери штереЫв цих дисциплш частково збiгаються, цi теорп були створеш в атмосферi взаемного шнорування, якщо не антипат" [1, с. 10]. 1нтегращя даних рiзних наук, за переконанням вченого, е об'ективною необхiднiстю, тому що карне право не пов'язане iз чiтко окресленою сферою людсько1 поведшки; звiдси злочин неможливо видiлити в окрему категорж> поведiнкових феноменiв. Психологи й психiатри дослiджують кримiнальну поведiнку, щоб виявити iндивiдуальнi людськi схильностi, тодi як сощологи вивчають злочиннiсть як сощальний феномен [1, с. 12].
Кришнолопю розумiють як чинник штеграцл ("базова наука") для карного права, карного процесу й кримшально-виконавчого права; а також як науку, нерозривно пов'язану з психолопею, психiатрiею, бiологiею, екож^чними теорiями, демографiею, культурологiею, географiею [2, с. 15-16].
Говориться й про зворотний зв'язок - вплив кришнологи, зокрема на фшософж, тому що дослвдження багатьох проблем кришнологи здобувають важливе значення для подальшого розвитку фшософського розумiння свiту людини [9, с. 5]. Так формуеться нова сумiжна наука -"кришнолопчна фiлософiя" - особлива фiлософська дисциплiна, що згодом посяде належне мкце у системi фiлософського знання, поряд з такими дисциплшами, як фiлософiя науки, фiлософiя освiти, фiлософiя моралi, фiлософiя природи тощо [9, с. 5].
Аргументуеться також погляд, вiдповiдно до якого процес формування кришнологи - це те саме, що й становлення сощологи права, яке становить у певний споиб структуровану систему сощальних знань про право [7, с. 14].
Сощологи, що займаються теорiею конфлiктiв, i радикальнi кришнологи вважають, -вiдзначае Р. Блекборн, - що не можна шнорувати злочиншсть як суспiльне явище, тому що юридичш визначення кримiнальних дш залежать вiд потужних групових штереив i пiд час дослiдження злочинност варто вiддавати прiоритет аналiзу полггичного розвитку карного права. Ця точка зору е основою для розвитку сощологи права, тобто дослвдження законотворчост замкть вивчення порушень закону [1, с. 29].
Визнання нерозривного зв'язку сощологи та кришнологи послужило методолопчною пiдставою для 1хньо1 теграцп, формування "сощолопчно! кришнологи", теоретичними джерелами яко1 ще у XIX ст. стали роботи З. Берджесса. 20-т рр. XX ст. ще бшьше утвердили статус кришнологи як сощолопчно! науки.
Для прихильниюв сощолопчного напрямку, до яких себе зараховуе i Я. Л. Гшинський: "...кришнолопя - сощолопчна наука, оскiльки 1! головний предмет - злочиншсть, - е сощальним феноменом, породженням суспiльства, його частиною, неввд'емною складовою" [2, с. 13-14]. Кришнолопя, вважае С. М. 1ншаков: "...це юридична й соцiологiчна наука" [5, с. 11]. На думку I. П. Лановенко, взаемозумовлешсть кришнолопчних i соцiологiчних знань стае найвиразшшою в умовах соцiальних криз [9, с. 64].
Ця думка усе глибше проникае у сввдомкть кришнолопв; так, з посиланням на одного з ввдомих кримiнологiв - М. Крисп (який вiдрiзняв "нудотний, утомлений i позбавлений нових проблискiв" характер кришнологи), говориться, що сучасна кришнолопчна лiтература, справдi, однобока, а тому нещкава для широкого кола фахiвцiв, у зв'язку з чим i робиться спроба створити нову галузь науки - сощолопю злочинностi [11, с. 19]. Передбачаеться, що сощолопя злочинноста повинна будуватись на кшькох принципах. По-перше, вона повинна бути ввдкритою, "цивiльною" дисциплiною, зорiентованою на суспшьство, громадськ1сть, полiтичнi й адмшстративш кола. Подруге, соцiологiя злочинноста не повинна вiдриватися вiд юридичних дисциплiн та проблем, якi виршують практичнi правоохороннi органи. По-трете, сощолопя злочинноста повинна знайти баланс мiж теорiею та емпiрикою" [11, с. 19].
Щодо методологiчноl основи дослщжень у галузi кримiнологil, то, як i в будь-якiй iншiй наущ, вихiдною е фiлософiя - наука про загальне, про ушверсальш закони розвитку свiту, а тому й ушверсальний метод пiзнання визначае теорiя. Невипадкове таке визначення методологil: "Шд методологiею слiд розумiти систему певних теорiй, якi виступають як керiвний принцип, знаряддя наукового аналiзу, замб реалiзацil вимог цього аналiзу" [8, с. 13].
179
Таку позищю у галузi кримiнологiчноï науки можна вважати загальновизнаною. Зокрема, утверджуеться, що методолопю варто розглядати як сукупшсть вiдправних положень i вимог теорiï пiзнання, тобто вихiдних теоретичних положень фiлософськоï науки, основних лопко-гносеологiчних принципiв, якими наука користуеться тд час опису, вивчення й аналiзу рiзних сто-рiн об'ективжй дiйсностi, а також пiд час пошуку нових знань [3, с. 91]. Ця позицш деталiзуеться: "У кришнолопчнш науцi в конкретизованiй формi застосовуються, зокрема, такi дiалектичнi закони й категори, як закон про загальний, унiверсальний зв'язок явищ, i як принцип сощального детермiнiзму, що випливае з нього, про сшвввдношення сутностi i явища, форми та змкту, частини i цiлого, випадковост та необхiдностi, про перехiд кшьккних змiн у якiснi, про можливкть i дiйснiсть, про еднiсть i боротьбу протилежностей, заперечення заперечення..." [3, с. 93].
Розумшня дiалектики як основи дослвджень у будь-якiй галузi знання, як унiверсального методу тзнання було виршальним кроком у розвитку наукового пiзнання. Починаючи з XIX ст., формування будь-якоï науки вже не можна було собi уявити без ^ï розвитку, едностi кнуючого, визнання iснування уншерсальних взаемозв'язкiв i взаемодп, взаемозумовленостi усього iснуючого. Однак поширення дiалектичного методу пiзнання було доволi важким процесом, оскiльки йому чинили отр устоянi ранiше фшософсью позицiï. Зокрема, Р. Блекборн вщзначае, що класична школа кримiнологiï виникла з появою фшософп як вчення про загальне; однак неокласицисти взяли тд сумнiв iстиннiсть цих положень, акцентували увагу на тому, що людська поведiнка не завжди детермiнована винятково соцiумом, не завжди рациональна, а тому обгрунтовували необхiднiсть розгляду шдивщуальних обставин здiйснення злочину. Неокласична ревiзiя становила основу практики карного правосуддя у плит всього XX ст., у кришнологп ж переважав позитивiзм. Позитивiзм означав такий метод дослвдження, коли виключався суто фшософський ("метафiзичний") погляд на проблеми, i ïхне рiшення пов'язувалося передусiм iз залученням даних природничих (позитивних) наук [1, с. 30].
Позитивкти "пропонували ученим зосередити увагу не на злочинному дiяннi, а на шдиввдуальност злочинця, оскiльки у бiльшостi злочинщв виявляються патологiï характеру. Хоча деяю позитивiсти схилялися до думки, що злочинтсть зумовлена зовнiшнiми причинами; прийняттшою для державноï системи була точка зору Ломброзо, який надавав великого значення шдиввдуальнш патологп, а не сощальним умовам. У 1950-тi роки позитивiзм у фiлософiï й сощальних науках зазнав критики. З позицш лопчного позитивiзму не вдалося створити адекватш критерiï для розвитку науки, оскшьки не бралася до уваги когштивна дiяльнiсть ученого та сощальт чинники, що роблять вплив на науковi теорiï" [1, с. 30-31].
У наш час безплщшсть позитивiзму як методологiï наукового, зокрема кришнолопчного дослiдження, очевидна. За унiверсальноï штеграцп наук, що нинi спостерiгаеться, синтезу сучасного знання тшьки дiалектична щея едностi знання як вiдбиття едност свiту, взаемозв'язку наук як ввдтворення взаемозв'язку тих галузей дiйсностi, яю ïï науки дослiджують, е найадекваттша дiйснiсть, а тому й найщирша. Саме дiалектичний метод пiзнання уможливить побачити об'ективну необхiднiсть взаемозв'язку та взаемододатковост рiзних шкiл щодо сут кримiнологiчного знання. Це е ^ï класичноï школи карного права, зокрема гумашстичш погляди на вдосконалювання сощальних ввдносин, усунення соцiальноï нерiвностi, гуматзаци покарань, що розглядаються як умова зниження злочинностi; радикальноï кримiнологiï, яка обгрунтовуе необхiднiсть кардинальних заходш як умови боротьби зi злочиннiстю, а саме - знищення системи сощальжй нерiвностi, суспiльства багатих i знедолених, ïхню експлуатацiю, безробiття, убогiсть, неуцтво; кримшальжй антропологiï, коли б отримаш нею результати не розглядалися як един та визначальнi у розумшш сутностi злочинного поводження, а розвивалися в едностi iз кримiнальною сощолопею, з рiзними кримiнологiчними концепцiями i насамперед були сощально спрямованими.
На осжш фiлософських знань про навколишнш свiт функцiонуе система загальнонаукових метсдав пiзнання. Наслiдком усвiдомленого або неусввдомленого прийняття дiалектичного принципу розвитку е формування кторичного методу дослвдження, що передбачае вивчення об'ектiв, тзнання у становлент й розвитку; а також розумшня взаемозв'язку кторичного i лопчного, коли процес розвитку об'екта тзнання адекватно втшюеться у структурi теоретичного знання про нього. В основу загальнонаукового системного методу дослвдження, структурно-системного аналiзу також покладено дiалектичний принцип едноста, системностi та структурноста свiту.
180
Зокрема, системний метод, або системний шдхвд "... opiemye дослiдження на розкриття цЫс-ност об'екта та механiзмiв, що 11 забезпечують, на виявлення рiзноманiтних типiв зв'язк1в 1х у еди-ну теоретичну картину" [14, с. 587] Системний метод широко застосовуеться у кришнологи. "Цей метод використовуеться найчастше. Вiн дае змогу розглядати злочиншсть як систему, для яко1 характерш певнi зв'язки i вiдношення мiж складовими 11 елементами, з одного боку, а з шшого, -зв'язки злочинност з шшими соцiальними явищами та процесами, яю впливають на не1 [8, с. 14]. Системний метод - це i методолопчна пiдстава для з'ясування сутi само1 кришнологи. Зокрема, говориться про формування системно-кришнолопчного аналiзу на основi врахування мiжсистемниx зв'язкв у кришнологи, 11 мкпя у цЫснш системi наук; йдеться про системний аналiз злочинностi; взаемозв'язок об'ективних i сугестивних чинникiв злочинностi, а також про систему заxодiв запобшання 1й [10, с. 12, 14, 16, 18].
Аналiз i синтез також е втшенням на загальнонауковому рiвнi принципу взаемозв'язку едностi й яюсного розма1ття свiту, його перервност та безперервностi. Аналiз - це, як ввдомо, метод пiзнання, змктом якого е сукупнiсть прийомiв i закономiрностей розчленовування предмета дослiдження на складовi частини. Синтез е методом тзнання, змiстом якого е сукупшсть прийомiв i закономiрностей поеднання окремих частин предмета в едине цше [13, с. 32].
1ндукщя i дедукцiя е, вiдповiдно, вiдбиттям дiалектичного взаемозв'язку одиничного i загального, частини та цшого. Дедуктивним, як вщомо, називають такий умовивiд, у якому вис-новок про деякий елемент безлiчi робиться на пiдставi знання загальних властивостей уие1 безлiчi. Шд iндукцiею ж звичайно розумiеться умовиввд вiд часткового до загального, коли на пiдставi знання про частини певного типу системи робиться висновок про тип загалом [13, с. 36-37].
I назван методи, i таю загальнонауковi методи дослвдження, як ж^вняння, експеримент, моделювання, абстрагування та шш1, у сво1й системнiй додатковост слугують методологiею нашого дослiдження. Ввдповвдно до об'ективного взаемозв'язку фiлософськиx, загальнонаукових i приватних (конкретних) методiв як неодмшний компонент використовуються конкретно-соцюлопчш дослiдження: анкетування, iнтерв'ю, експертнi оцшки; об'ективно необxiдною пiд час вивчення будь-яких кримiнологiчниx проблем е й статистика.
Шд час дослвдження закож^рностей виникнення особливих видiв злочишв, природно, як методологiчною основою слугуе загальне вчення про злочиннiсть, 11 сутшсть та iсторичнi форми прояву; про типов^ основнi ознаки, причини й умови злочинностi; про загальнi характеристики особистоста злочинця, про цiлi, завдання i функцп запобiгання злочинам, про форми та методи профшактично! дiяльностi.
Методологiчною основою е також ввдповвдна законодавча база.
Висновки. Пiдсумовуючи вищевикладене, можна iз впевненiстю стверджувати, що у процем дослiдження насильства та насильницько1 злочинностi зокрема кримiнологiя покликана виконувати iнтегративну функщю серед шших наук, що займаються дослiдженням людини.
1. Бдэкборн Р. Психология криминального поведения / Р. Бдэкборн. — М., 2004. — 300 с. 2. Гилинский Я. Й. Криминология. Теория, история, эмпирическая база, социальный контроль: курс лекцт / Я. Й. Гилинський. — М., 2002. — С. 13—14, 15—16, 172—173, 179. 3. Даныпин И. Н. Введение в криминологическую науку / И. Н. Даныпин. - Х., 1998.— С. 7, 91, 93. 4. Долгова А. И. Криминология: учеб. для вузов / А. И. Долгова. — М., 1999. — С. 2. 5. Иншаков С. М.. Криминология: учеб. / С. М. Ин-шаков. — М., 2000. — С. 9, 11, 144, 147. 6. Криминология: учеб. для слушателей й курсантов учеб. зав. МВД Украины. — К., 1997.— С. 6. 7. Кудрявцев В. Н. Современная социология права /В. Н. Кудрявцев, В. П. Качимирчук. — M., 1995.— С. 14. 8. Курс кримтологп. Загальна частина: у 2-х кн. — Кн. 1. — К., 2001. — С—3, 5, 6, 9, 13—16. 9. Лановенко И. П. Криминология как комплексная наука /И. П. Ла-новенко. — К., 2002. — С. 5, 64, 68. 10. Маноха O. Q. Системний аналiз в кримтологп: автореф. / О. С. Манюха. — К., 1996. — С. 12, 14, 16, 18. 11. Рущенко I. П. Соцiологiя злочинностi /1. П. Ру-щенко. — Х., 2001. — С. 19. 12. Сердюк Л. B. Насилие. Криминологическое и уголовно-правовое исследованием / Л. В. Сердюк. - М., 2002. — С. 2. 13. Сичивица О. М. Методы и формы научного познания / О. М. Сичивиця. — М., 1972. — С. 32, 36—37. 14. Философский энциклопедический словарь. — M, 1989. - С. 587.
181
