CC BY
3
УДК 340:12
Вiкторiя Чорнописька
кандидат юторичних наук, асистент кафедри цившьного права та процесу Навчально-наукового шституту права та психологи Нащонального унiверситету "Львiвська полггехшка",
Vika_Ch07@ukr.net
ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСП1ЛЬСТВО ЯК ПРОБЛЕМНА КАТЕГОР1Я Ф1ЛОСОФСЬКО-ПРАВОВОГО ДИСКУРСУ
© Чорнописька В., 2019.
np0aHani30BaH0 теоретико-методолопчш основи становлення правовоУ KaTeropi'i "громадянське сусшльство". Громадянське суспiльство як фшософсько-правову категорiю дослiджено у двох вимпрах: феноменальному (практичному) та абстрактно-понятiйному. У феноменальному контекстi категорiя розглядаеться як явище, властиве сучасному сощуму, що являе собою живу субстанщю, яка за природою е флективною та перебувае у сташ перманентного розвитку. В абстрактно-понятiйному вим1р1 категорто "громадянського суспшьства" трактують як щеолопчний компонент, а вiдтак виводять поза межi практично-прикладноУ сфери суспiльства. Доведено, що громадянське сусшльство - складний та суперечливий феномен, iстотнi зрушення у дослiдженнi якого залежать вщ того, чи вдасться створити ефективну методолопю.
Ключовi слова: громадянське сусшльство; держава; людина; право; свобода людини; приватна власшсть; сусшльний договiр; сусшльна дiйснiсть.
Виктория Чорнописька
ГРАЖДАНСКОЕ ОБЩЕСТВО КАК ПРОБЛЕМНАЯ КАТЕГОРИЯ ФИЛОСОФСКО-ПРАВОВОЙ ДИСКУРС
Проанализировано теоретико-методологические основы становления правовой категории "гражданское общество". Гражданское общество как философско-правовая категория исследуется в двух измерениях: феноменальном (практическом) и абстрактно-понятийном. В феноменальном контексте категория рассматривается как явление, свойственное современномй социуму, представляет собой живую субстанцию, которая по своей природе является флективным и находится в состоянии перманентного развития. В абстрактно-понятийном измерении категория "гражданского общества" трактуется в качестве идеологического компонента, а затем выводится за пределы практически-прикладной сферы общества. Доказано, что гражданское общество - сложный и противоречивый феномен, существенные сдвиги в исследовании которого зависят от того, удастся ли создать эффективную методологию.
Ключевые слова: гражданское общество; государство; человек; право, свобода человека; частная собственность; общественный договор; общественная действительность.
Victoriya Chornopyska
Institute of Jurisprudence and Psychology Lviv Polytechnic National University, Department of Civil Law and Procedure
Ph.D.
THE CIVIL SOCIETY AS A PROBLEM CATEGORY OF PHILOSOPHICAL-LEGAL DISCOURSE
The article analyzes the theoretical and methodological foundations of the formation of the legal category "civil society". Civil society as a philosophical and legal category is explored in two dimensions: phenomenal (practical) and abstract-conceptual. In the phenomenal
context, the category is regarded as a characteristic phenomenon of the modern society, which is a living substance, which by its very nature is inflexible and in a state of permanent development. In the abstract-conceptual dimension, the category of "civil society" is interpreted as an ideological component, and is therefore taken out of the practical sphere of society. It has been proven that civil society is a complex and contradictory phenomenon, the major shifts in the study of which depend on whether an effective methodology can be established.
Key words: civil society; state; man; right; human freedom; private property; social contract; social reality.
Постановка проблеми. 1дея громадянського сустльства упЬодовж тривалого юторичного розвитку е предметом жвавих наукових дискусш рiзних галузей. Проте, незважаючи на юторда та всебiчнiсть вивчення, громадянське сустльство i надалi залишаеться певною мiрою "тегга incognita". Про це свщчить спектр наукових уявлень про громадянське сустльство, який е доволi значним й розгортаеться вщ абсолютного заперечення його ефективносп до суб'ективних тлу-мачень. Плюралiзм розумшня вщображае рiзнi аспекти сучасного громадянського суспiльства, а !х смислова розбiжнiсть прямо вказуе на необхiднiсть вивчення фiлософсько-правових основ його концептуалiзацii в контекстi нових сощальних умов.
Зважаючи на це, актуальтсть вибрано1 проблематики пояснюеться необхiднiстю виршити назрiле протирiччя, що проглядаеться, з одного боку, в юнуванш рiзних пiдходiв до осмислення громадянського сустльства, з шшого - у домшувант думки про його едине субстанщональне начало, яким виступае полiтичний штерес.
I навiть бiльше, звернення до означено! проблеми затребувано й загальними сощокуль-турними змiнами, якi вщбуваються як у нацiональному, так i у свiтовому просторi. У перюд зростання глобалiзацii та ускладнення сощальних зв'язюв актуалiзуеться питання про мюце i роль громадянського суспiльства та його шститупв у сучасному сощуш. Це зумовлюе актуалiзацiю iдеi громадянського сустльства та його предметного обговорення, а також дае змогу по-шшому поставити питання щодо його фшософсько-правових основ. На це вказують не лише рiзнi ана-лiтичнi дослщження, що стосуються громадянського суспiльства, але й результати науково-практичних конференцш, якi систематично проводяться в нашш державi.
Науковий iнтерес до теори громадянського суспiльства обгрунтований необхiднiстю пошуку та окреслення перспективно! стратегii суспшьного розвитку в умовах поглиблення сощальних протирiч й напруженостi. Саме тому одним з актуальних завдань е фшософсько-правовий аналiз громадянського суспiльства як складно! та цшсно! системи, що вщображае найзначущiшi особливостi сучасного сустльства.
Анашз дослiдження проблеми. 1дея громадянського сустльства мiждисциплiнарна i е об'ектом дослщження рiзних наук . Велике значення у дослщжент проблеми громадянського сустльства в юторико-фшософському контекстi мають трактати Платона, Аристотеля, Цицерона, Августина Блаженного, Т. Гоббса, Г. Грощя, Дж. Локка, Ж. Ж. Руссо, Ш. Монтеск'е, В. Гумбольдта, А. Фергюсона, Т. Пейна, А. Смгга, А. де Токвiля, I. Канта, Г. Гегеля та багатьох шших. Пращ захщних теоретикiв громадянського сустльства дають можливiсть проаналiзувати етапи еволюци iдеi громадянського суспiльства.
Доктринальне тдгрунтя дослiдження громадянського суспiльства становлять ще1 та науковi розвiдки таких вчених, як В. Андрейцев, В. Авер'янов, А. Ба^ффоль, П. Бельди, Р. Беллам^ Ю. Габермас, В. Горбатенко, С. Головаха, А. Заець, Дж. Кш, В. Кампо, М. Козюбра, Б. Юс-тяювський, А. Колодш, О. Копиленко, Г. Луф, О. Лафонтен, Г. Маркузе, М. Михальченко, О. Мироненко, В. Нерсесянц, Ю. Оборотов, Р. Патнем, В. Погоршко, Р. Павленко, П. Рабшович, С. Рябов, К. Роде, О. Скакун, О. Скрипнюк, В. Селiванов, Ш. Смщ, В. Тащй, Р. Цiппелiус, В. Шаповал, I. Шатро, Ю. Шемшученко та iн.
Мета статт - проаналiзувати дефiнiцiю "громадянське сустльство" як проблемну категорiю фшософсько-правового дискурсу.
Виклад основного матерiалу. Громадянське сустльство як фiлософсько-правову категорiю необхщно дослiджувати у двох вимiрах: феноменальному (практичному) та абстрактно-понятiйному. У феноменальному контекст категорiя розглядаеться як явище, властиве сучасному соцiуму, що являе собою живу субстанцiю, яка за природою флективна та перебувае у сташ перманентного розвитку. В абстрактно-понятшному вимiрi категорiя "громадянського сустльства" трактуеться як iдеологiчний компонент, а вщтак виводиться поза межi практично-прикладно! сфери суспiльства [1, с. 25]. Отже, якщо феноменологiчний (практичний) тдхщ реалiзовуеться через апелювання до суспшьно! свiдомостi, то абстрактно-понятiйний вимiр окреслюе "громадянське суспiльство" як iзольовану категорда, яка не мае безпосереднього зв'язку з реальною суспшьною свiдомiстю конкретно! сощально! групи.
Полемiзуючи про громадянське сустльство, бшьшють дослiдникiв iсторично пов'язують означену дефiнiцiю з XVII ст., апелюючи до того, що саме в цей перюд формуються конститутивш вимоги щодо суспiльства, яке декларуе себе "громадянським". На думку I. В. Андроново!, це пов'язано iз тотальним вживанням поняття "громадянське сустльство" у працях XVII-XVIII ст, тд яким розумiли суспiльство громадян, яке користуеться власними законами i вшьне вiд державного свавiлля [2, с. 9]. Вим, аналогiчнi пiдходи ютотно обмежують можливостi окреслення еволю-цшного процесу, в якому розвивалося "громадянське сустльство" як фшософсько-правова катего-рiя, а вiдтак це не дае змоги об'ективно визначити його витоки, щентифшащя яких е, безумовно, вагомою для дослщження квестiй сучасного сощуму. З метою реалiзацi! можливостi грунтовного аналiзу "громадянського суспiльства" як особливо! категори фiлософсько-правого дискурсу звер-немося до етимологи поняття, яка зобов'язуе до юторичного екскурсу в фшософську думку Заходу.
Представники Античностi вбачали у громадянському суспшьсга практичну категорда, оскшьки для них воно було явищем, яке можна було спостертати у тогочасному суспiльствi та яке щентифшували з полiсом. На переконання сучасного политолога К. С. Гаджиева, античнi фiлософи вважали, що таю категори, як "громадянське сустльство", "полгтичне сустльство" та "держава", е синонiмiчними та являють собою одне явище - спшьноту громадян, яка на основi колективних ршень правуе життям. "У древнiх грекiв - це "polls" та "po-litea", у древтх римлян - "res publica" та "societas", якi вмiщували в собi основнi суспiльнi сфери. Примiром, грецький полю характе-ризувався сутечею громадянського колективу з державою" [3, с. 28]. Аналiзуючи розвиток дефшщи "громадянського сустльства" у перюд Античности вчений Б. Девш зосереджуе увагу на пращ Аристотеля "Ншомахова етика", в якш античний мислитель зазначае, що невщпорним прiоритетом в життi кожного окремого громадянина повинт виступати штереси суспiльства [4]. Безумовно, на перший погляд подiбне твердження видаеться дещо утопiчним, втiм, вiдповiдно до юторично! дiйсностi, це було iстотною особливютю тогочасного давньогрецького суспiльства.
Соцiальне життя кожного громадянина було фактично неможливим поза полюом, "хто живе поза державою, - стверджував Аристотель, - е непдником, або надлюдиною. Особа поза державою виступае абстракщею, настшьки неможливою, як неможлива жива рука, вщдшена вщ тiла, якому вона належить"[4]. Отже, приналежнiсть до полюсу виступала абсолютним гарантом реалiзацi!' громадянських прав громадянина, а як основне право мислитель декларував прагнення людини до щастя, якого вона може досягнути тшьки в суспiльствi, бо його "головною метою виступае не ствюнування, а прекраст вчинки" [5, с. 72].
Аристотелiвський iдеал громадянського суспiльства, втшений в традицi! грецького полiсу або римсько! республiки, окреслюе таку форму суспшьного порядку, в межах яко! громадяни встановлюють вiдносини мiж собою на основi активно! участi в суспшьному життi або на базi чинно! правово! системи. У зв'язку з цим побутувало переконання щодо необхщносп скасування будь-яких граней мiж приватною та суспшьною сферою, а також акламаци управлшня як активно! дiяльностi, яка вимагае високих моральних (громадських добродi!в), iнтелектуальних та суспшьних (соцiальне походження) якостей.
Изшше на змшу конкретно-утилiтарному застосуванню дефшщи "громадянське суспшьство" сформувалося ще не астральне, проте вже значно вщокремлене вщ фактичного полiтичного буття, середньовiчне трактування означено! категорii. Попри незначну кшьюсть наукових розвiдок з означеного питання в Середньовiччi, все ж таки спробуемо виокремити певнi особливосп ведення фiлософського дискурсу та з'ясувати мюце проблеми громадянського суспiльства в них. Насамперед варто зауважити, що в Середньовiчну епоху свiт сприймали ^зь призму бiнарностi: "божий" та "земний", вiдтак громадянське суспiльство значною мiрою iдеалiзовано i, як наслщок, ретируеться вiд реального соцiуму та взаемовщносин в ньому.
Середньовiчний теолог Августин Аврелш вважав, що загалом кожне суспшьство мае спiльнi щнносп, проте за вибором суб'ектiв подшяеться на два свiти: Царство Боже (щеальний свiт) - де живуть в iм'я духовних цiнностей (любов до Бога) та Царство земне (реальний свгг/свггська держава) - прюритетш свiтськi стандарти (любов до себе). Фундаментом устшного розвитку кожно! держави, на переконання Августина, е справедливють, яку неможливо осягнути в межах "граду земного", бо абсолютно звершуеться вона лише в "градi небесному" [6, с. 137]. Окрiм того, теолог пщкреслюе, що суспшьство, в якому ^норуеться право як уособлення справедливости е атрофованим суспшьством.
В межах середньовiчноi фiлософськоi думки людину розглядали як недосконалу iстоту, яке не може цшковито позбутися грiхiв. Стосовно суспiльства, вiдповiдно, через свою недосконалють iндивiд не може створити щеального громадянського суспiльства. Другою причиною швелювання середньовiчним суспiльством власних проблем, наявних у сощум^ е покора, не лише стосовно Бога, а i щодо земно! влади, до цього закликае церква. Громадянське суспшьство вимагае вщ кожного шдивща власно! iдентифiкацii та усвiдомлення себе громадянином, який виконуе певш обов'язки та набувае вщповщних прав. Середньовiчний щеал суспiльних взаемовiдносин - цiлковите тдкорення владi, яку розглядали як виконавця волi Бога, проте iдентифiкацiя себе за таких умов втрачае щннють.
Новаторськими в дослщженш означено! проблематики вважалися фшософсью погляди Т. Гоббса, для якого природний стан визначав громадянське суспшьство не в юторичному, а в лопчному змютг На противагу аристотелiвському пiдходу, людина в теори Т. Гоббса за натурою не е ютотою суспiльною. Фшософ стверджував, що джерелом таких сталих (мщних) спiльнот, як держава, виступають взаемш/спшьш людськi страхи/побоювання. Осмислення суспшьно! дiйсностi як вiйни всiх проти вшх давало змогу одночасно вщмовитися вiд впливу як класичного республшанства, так i християнсько! релiгii. Т. Гоббс заперечував, доводячи, що природне ество людини не добро, а навпаки, життя "згщно з природою" е певною акумулящею всякого зла. Вщтак, iз цього абсолютного зла, яке аж шяк не е злом моральним, народжуеться цшком нове визначене "полггичне благо". Мислитель окреслював державу як "штучне тiло", продукт активно! людсько! дiяльностi, а не божественного втручання чи створення [2, с. 10].
Зпдно iз фшософським трактуванням Т. Гоббса держава виникла на основi суспiльного договору iз "природного стану", коли люди жили ..л перебували в станi "вшни всiх проти всiх". У цьому вимiрi кожний iндивiд, розглядаючи все навколишне як засiб для задоволення власних потреб/запита, намагаеться !х максимально особистюно використати, уникаючи будь-якого насилля над собою. "Кшцевою причиною, цшлю чи метою людей (якi вщ свое! природи люблять свободу та владу над шшими) у процеш виконання обов'язкiв (якi диктованi умовами проживання в державу) виступае турбота про самозбереження" [7, с. 319].
Взаемний страх перед насиллям шших породжуе, зпдно з фшософським баченням Т. Гоббса, помiркованiсть, спонукае людей до обмеження особисто! свободи. Вщтак утворюеться держава, коли страх перед небезпекою смери зумовлюе перетворення природного тша на полггичне. В результат суспшьного договору права окремих громадян, яю добровiльно обмежили власну свободу, передавалися монарху (або певним державним органам), який зобов'язаний був збертати мир та забезпечувати добробут громадян. Сформоване iз багатьох шдивадв суспшьство i надалi iдентифiкувалося iз сувереном-монархом, проте його силу та мщнють визначав уже не настшьки сощальний iнститут людини, скiльки узгодженiсть приватних штерешв, досягнута внаслiдок пiдпорядкування громадян сувереннш владi та праву.
Французький фшософ-просвгштель Жан-Жак Руссо вбачав у суспшьному договорi джерело ототожнення громадянського сустльства iз державою. Нiмецький фшософ Еману!л Кант дефiнiцiю "громадянське сустльство" пов'язував iз конституцiйною державою, яка вщображае хiд полгтично! еволюци [2, с. 11].
Поворотним моментом щодо розумшня сутностi громадянського суспiльства стало формування катталютичного суспiльства та доктрини полгтичного й економiчного лiбералiзму, яю утверджували значущiсть вiльного ринку i приватно! власностi, а також верховенство свободи людини над полiтичними шститутами. Передвiстками у цьому напрямку були пращ американських та англшських мислителiв, зокрема Томаса Пейна, Джона Локка, Адама Смгга та Адама Фергюсона. Спiльним у !х фiлософському осмислент е те, що мiж громадянським суспшьством та умовами життя сощуму iснуе явний контраст у перюд, що передував виникненню цивiлiзацi!, себто перед формуванням права. У щй площит громадянське суспiльство являло собою розвиток цившзащ! на тому етат, коли вона набувае "цившзащйних" ознак. Найважлившим теоретичним поступом для утвердження лiберального iдеалу громадянського суспiльства було !х переконання про необхiднiсть вщокремлення сфери "держава" вiд "сустльства" [1, с. 45].
Цей пщхщ сприяв ютотнш змiнi в розумiннi структури, функцiй i взаемовiдносин суб'ектiв -"держава" i "сустльство". Доповненням означеного тезису е аксюма про тдпорядкування структури i принципiв функщонування суспiльства особливому розумiнню щастя людини. Концепщя широко! автономi! iндивiда у межах сустльства являла собою доктринальш основи лiберально! моделi суспiльних взаемозв'язюв, позитивною особливiстю яких, за аналопею iз мiжособистiсними вiдносинами, була !х добровiльнiсть або договiрний характер (суспшьний договiр).
Договiрний вид суспiльних взаемозв'язюв грунтувався на однiй iз основних засад лiбералiзму, так званiй парадигмi его!стично! особистостi, яка, пiклуючись про власш iнтереси, не бажаючи того, реалiзовуе загальне благо. Самокорисливий штерес А. Смiт розглядае як сильний економiчний iмпульс, що здатний вивести сустльство на рiвень благополуччя, якщо не обмежуеться дiлянка його дiяльностi. На переконання мислителя, держава вже не е основною формою сощального буття, а виступае iнститутом, який обертае власнiсть та ринок вщ зовнiшнього ворога та дестабiлiзацi!. Разом з тим вона може втшювати господарсью iнiцiативи, масштаби яких перевершують iндивiдуальнi можливостi самих пiдприемцiв [8, с. 624].
Метафора А. Смгга, яка вщображае лiберальний погляд на натуралiзацiю економiки, !! незалежнiсть вщ полiтики, стала предметом фiлософського осмислення, внаслщок якого категорi! iндивiдуально! свободи, конкуренци, особисто! вигоди, пiдприемливостi, гармони штерешв тощо були упорядкованi в чпта фiлософськi системи.
Хоча Дж. Локк громадянське суспiльство все ще ототожнював з полiтичним, природний характер основних елемешгв господарського життя (властсть, праця, грошi) вiв до того, на його переконання, що щ явища повиннi первинно забезпечуватися для громадянського (пол^ичного) суспiльства. Це, своею чергою, внаслщок визнання суспшьного договору як основи оргатзацп суспiльства або опозицп мiж економiкою i полгшкою, займало першiсть стосовно влади (держави). Мислитель вважав, що суспiльство в цьому розумшт рiзниться вiд природного стану; воно ютотно вiдрiзняеться вщ спiльностi подружжя, сiм'!. Окрiм того, громадянське сустльство несумюне з абсолютною монархiею. Разом з тим воно е полгшчною формою ("тiлом"): для Дж. Локка суспшьний договiр й договiр громадян iз державою - тотожт [9, с. 409].
Обумовлений ринком суспшьний порядок не був для лiбералiв обширом анархi! та безправ'я. Насупроти, апелюючи до его!зму особистосп, ринок сприяв реалiзацi! загального блага. Умовою збереження внутршньо! гармони та цшсносп суспiльства повинно виступати: гарантування незалежносп дiянь iндивiда, непоруштсть прав власностi та свобода вибору. Рiзнi форми кооперацi! iндивiдiв, шститути та громадськi органiзацi!, якi ддать незалежно вiд держави, а також увесь нормативний лад (моральт норми, культурт цiнностi, право, звича! тощо) штерпретувалися як результат дi! складних механiзмiв адаптацi!, компромiсiв i конкуренци, за допомогою яких сустльство досягае можливосп забезпечити шдивщуальт запити в саморозвитку.
Шмецький мислитель Е. Кант, один i3 провщних теоретикiв громадянського суспiльства, значно розширив це поняття, полемiзуючи про суспшьство громадян свггу, космополiтiв. Btîm, Г. Гегель пiзнiше за допомогою свое! дiалектики пояснив, що Кантове громадянське суспшьство - це лише "момент" в юторичному розвитку, певний поступ вперед, подолання природного стану (тезис, або утвердження), проте i вш приречений (антитезис, або заперечення). Пюля цього обов'язково настае вщмова заперечення, або синтез (Г. Гегель вважав, що синтез вже вщбувся - у формi пруссько! держави). У будь-якому випадку держава, за Г. Гегелем, "дшснють морального щеалу", е вищою цшлю людсько! оргашзацп [2, с. 12].
Зауважимо, що Г. Гегель та Е. Кант, дослщжуючи феномен громадянського суспшьства, користувалися шмецькою дефiнiцiею bürgerliche Gesellschaft ("буржуазний", "громадянський"), яка внесла певний дисонанс щодо осмислення цiеï проблематики в Центральнш Gвропi. Ця подвiйнiсть дала змогу К. Марксу, не утруднюючись вщмшнютю "громадянський" та "буржуазний", критику-вати одне, i друге водночас. Це, безумовно, дискредитувало поняття громадянського суспшьства, асощюючи його з штересами одного класу - буржуази. Тобто державу репрезентувало все суспшьство загалом, натомють буржуазне громадянське суспiльство - лише окрема його частина.
Звщси виходить, що громадянське суспшьство ("civil society") - особливе англосаксонське поняття, яке легко перекладаеться на романсью мови, натомють в шших мовах правильне його осмислення упроводжуеться певними труднощами.
У свош полггичнш фшософи Г. Гегель розумiе громадянське суспшьство як певну цшюнють, вторинну щодо шдивщв, якi е в нш первинними елементами. Взаемини мiж людьми формуються здебiльшого на основi випадковостей та арбггральнш волi, натомiсть вщносини мiж iндивiдами й громадянським суспшьством цшком антитетичнi. На переконання мислителя, громадянське суспшьство - це сфера матерiальних умов життя, продукт природноï необхiдностi, в котрiй iндивiди пов'язаш своекорисливими матерiальними iнтересами. За Г. Гегелем, у розгортанш моральноï i^ï сiм'я, громадянське суспiльство передують державг "I тому в дiйсностi держава е загалом перша, лише в межах яко'' шм'я розвиваеться у громадянському суспшьсга i сама щея держави розко-люеться на щ два моменти" [10, с. 58].
Фшософ тдтримував бачення громадянського суспшьства як поля битви особистих, приватних штерешв. 1ндивщи, вважав вiн, не можуть юнувати поза взаемозв'язками, за межами громадянського суспшьства. Проте щ зв'язки певних шдивщв е загальними лише формально, i в цьому Г. Гегель вбачав один iз принцитв громадянського суспшьства. Звщси i суспшьство - це мюце, де "людина людиш - вовк", де вщбуваеться "боротьба всiх проти вшх" [10, с. 61]. Вiн чггко усвiдомлював наявнiсть соцiальних контроверз, як роздiляють громадянське суспiльство, котре "представляе нам у цих суперечностях i 'х переплетiннях не так незвичайну розюш, надмiрностi, як фiзичне та моральне виродження" [10, с. 62].
Громадянське суспшьство, на переконання мислителя, е сферою, у якш пануе тотальний его'зм, а мiрило усього - особистий штерес. Гегель виходив iз розумiння бiнарноï природи людини, яка втшюе в собi партикулярне та ушверсальне начало. Системне розумшня громадянського суспiльства спонукало мислителя уважно ставитися до чинника зовнiшньоï необхщносп, яка об'еднувала рiзнi iнтереси та 1х носiïв у спiльноту надформацшного порядку - нацiю-державу. В щеал-держав^ вiдповiдно до позицiï Г. Гегеля, вщбуваеться своерщний синтез, злиття цих начал: його парадигма державносп аналiзуе iндивiда в двох iпостасях - як одиницю громадянського суспiльства i як свщомого громадянина держави, який унаслщок об'ективних обставин зобов'я-заний пщтримувати рiвновагу мiж двома взаемосуперечливими аспектами власного буття. Основ-ними ознаками гегелiвськоï парадигми е пщтримання внутрiшньоï стiйкостi суспiльства шляхом управлшня стихiйними процесами в економiчнiй сферi та соцiальнi гарантiï держави для малозабезпечених верств населення, хоча правоохоронш функци е похiдними вiд сощального реформаторства й захисту населення.
Таке реформаторство та фактичний захист населення евентуальнi лише у високоефективнш господарськiй системi, в якiй оргашчно поеднуються постiйна конкуренцiя державного й приватно-корпоративного сегмешгв економiки, а на лщерсью позицiï виходить всебiчна освiченiсть й
шщативт управлшщ. Г. Гегель вважав, що кожен шдивщ мае можливiсть задовольняти власт потреби шляхом певно! дiяльностi в межах громадянського суспiльства, котре, як аношмна цiлiснiсть, е для нього вихщним для спiввiднесення [2, с. 13].
На противагу А. Смггу тмецький мислитель був переконаний у тому, що громадянин ке-руеться не лише вузьким егоютичним штересом, але i загальними людськими цiлями, суспiльним iнтересом. У фшософп Г. Гегеля громадянське суспiльство, разом 3i сiм'ею i державою, виступае частиною поняття "етичносп", себто надособистюно1 цiлi, яка е синтезом абстрактного права та морали 1накше кажучи, це суспiльство е реальною цшсшстю, яка управляеться власними правилами, що виключають елементи арбiтральностi та випадковостей. Звичайно, Г. Гегель тлумачив громадянське сустльство як продукт каттатзму, зауважуючи водночас, що воно не е втшенням лiберальних проектiв, певно! гармонiï. Навпаки, вiн належав до когорти мислителiв, якi вiдзначали виникнення протирiччя мiж партикуляризмом ринковоï дiяльностi та загальними принципами й нормами, яю управляють життям соцiуму та держави. 1снування цих суперечностей проаналiзовано у фiлософськiй системi Г. Гегеля в двох вимiрах.
По-перше, громадянське сустльство визначае межi для ринковоï дiяльностi у формi правового визначення та забезпечення приватноï власностi, внаслщок чого арбггральна воля шди-вща вже не е основною особливютю функцiонування цього суспiльства. Функцiю регуляцп ринку суспiльство реалiзовуе за допомогою державних iнститутiв, якi захищають громадянсью iнтереси та водночас забезпечують суспшьт. Партикуляризацiя iнтересiв значно обмежуеться внаслщок юнування корпорацiï, iнституту громадянського сустльства, який здшснюе посередницькi функцiï мiж особливим iнтересом (примiром, професiйним) та загальним (суспшьною метою).
По-друге, Г. Гегель осмислював громадянське сустльство як явище, котре постае мiж шм'ею та державою: воно е необхщною умовою формування соцiальноï цiлiсностi, яка складаеться зi сiм'ï, громадянського сустльства та держави.
Звщси випливае, що виникнення держави зумовлене юторичною необхщтстю, позаяк сучасне суспiльство не могло "юнувати поза державою". Водночас щ "вщмшносп визначають те, що застосування гасла рiвностi мiж громадянським суспшьством i державою неправомочт" [10, с. 63]. "Якщо ототожнювати громадянське сустльство з державою i вважати його мюею захист власносп та особисто свободи, то iнтерес окремих шдивщв як таких стане кiнцевою цшлю, для яко1' вони об'еднанi, а звщси виходить те, що залежно вщ особистого бажання можна бути або не бути членом держави. Проте, насправдi ставлення держави до шдивща цшком шше, позаяк вона е об'ективним духом, а людина володiе об'ективтстю, iстиною та мораллю лише настшьки, наскiльки е членом держави" [10, с. 64].
Змют функцп держави, вiдповiдно до вчення Г. Гегеля, визначений необхщтстю виршення протирiч, якi виникають всерединi громадянського сустльства. Держава е основною формою суспшьного буття або шститутом, необхщним для утримання стихiйностi (рiзноманiтностi) ринку i самого сустльства. Формою ще1" установки стало визначення громадянського сустльства як "зовтшнього сустльства" [10, с. 144]. Держава i громадянське сустльство не е незалежними, вони тюно взаемопов'язат у правовому, полггичному, економiчному аспектах. Визначальною вщмш-нiстю мiж громадянським суспiльством i державою, за переконанням Г. Гегеля, е тимчасовий характер. Громадянське сустльство стае державою збертаючи, водночас, можливють для самооргатзацп. Надмiрне втручання держави в сферу дiяльностi громадянського суспiльства може призвести до загострення суперечностей, створених самим суспшьством. На думку Г. Гегеля, лише держава здатна належно захищати сощум i його права, зокрема вщ зовтштх воропв.
Отже, на гегелiвське розумiння сутностi громадянського сустльства та його стввщношення з державою найбшьше впливали працi Платона, Аристотеля, I. Канта, Ж.-Ж. Руссо, Т. Гобса та Й. Фiхте. Гегелiвське фшософсько-правове вчення доволi грунтовне за змютом, воно заклало основи сучасного осмислення громадянського суспiльства та необхщносп його розвитку. У розумiннi Г. Гегеля громадянське сустльство - це опосередкована дiяльнiстю система потреб, основана на недоторканосп приватно1' власностi та загальнш правовiй рiвностi iндивiдiв. Завдяки цьому та взаемозв'язкам з шшими шдивщами людина мае гiднiсть та формуе власт смисложиттевi орiен-тири у контекст причетностi до абсолютних цшностей.
Висновки. Отже, проанатзувавши окремi фiлософсько-правовi погляди, зауважуемо, що громадянське суспшьство - це концепщя, яка визначаеться вщсутшстю единого наукового бачення. В юторичнш перспективi змiст розумiння громадянського суспшьства радикально змшювався, а тому колишне значення не завжди наявне у тепершньому пiдходi. А це лише доводить тезу, що громадянське суспшьство - складний та суперечливий феномен, ютотш зрушення у дослщженш якого залежать вщ того, чи вдасться створити ефективну методолопю, яка об'еднае зусилля рiзних наук, що займаються вивченням означено^' проблематики.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Герасименко Д. 1дея громадянського суспiльства (I. Кант та Е. Левшас): дис.... на здобуття наук. ступеня канд. фiлософс. наук. 09.00.05 - iсторiя фiлософii. Кшв, 2017. URL: http://www.npu.edu.ua/images/file/vidil_aspirant/dicer/K_26.053. 13/dis_Gerasimenko.pdf. 2. Андронова И. В. Гражданское общество: теоретико-методологические основы исследования. Вестник ОГУ. Гуманитарные науки. 2004. №7. С. 9-13. 3. Гаджиев К. С. Введение в политическую науку. 2-е изд., перераб. и доп. М.: Логос, 1999. 541 с. 4. Аристотель. Никомахова этика. Философы Греции. Москва: ЭКСМО-Пресс, 1997. URL: http://www.hist.bsu.by/images/stories/files/uch_materialy/ hist/3_kurs/Etika_Zukov a/2012/Pril_1.pdf. 5. Чанышев А. Н. Аристотель. М.: Мысль, 1987. 221 с. 6. Августин Аврелий Блаженный. О граде Божием. М., 1994. T. 1. 394 с. 7. Гоббс Т. Левиафан, или материя, форма и власть государства церковного и гражданского. Ч. 2. Антология мировой политической мысли в 5-ти томах. Москва, 1997. Т. 1. URL: http://grachev62.narod.ru/hobbes/content.htm.
8. Смгг А. Багатсво народiв. Перекл. з англ. О. Васильева та ш. Кшв: Наш формат, 2018. 736 с.
9. Полггична енциклопедiя. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ш. К.: Парламентське видавництво, 2011. 808 с. 10. Гегель Г. Философия права. Переводчик Б. Г. Столп-нер. Москва: Юрайт, 2019. 292 с.
REFERENCES
1. Gerasy menko D. Ideya gromadyans^kogo suspiVstva (I. Kant ta E. Levinas) [The idea of civil society (I. Kant and E. Levinas)]. Thesis for a Candidate Degree in Philosophy. 09.00.05 - History of Philosophy. Kyiv, 2017.Available at: http://www.npu.edu.ua/images/file/vidil_aspirant/dicer/ K_26.053.13/dis_Gerasimenko.pdf. 2. Andronova I. V. Grazhdanskoe obshchestvo: teoretiko-metodologicheskie osnovy issledovaniya [Civil society: theoretical and methodological foundations of the study]. Bulletin of OSU. Humanitarian sciences. 2004. No. 7. pp. 9-13. 3. Gadzhiev K. S. Vvedenie v politicheskuyu nauku[Introduction to political science]. 2nd ed., Revised. and add. Moscow: Logos Publ, 1999.541 p. 4. Aristotel'. Nikomakhova etika [Nikomakhov's ethics]. Philosophers of Greece. Moscow: Publishing House EKSMO-PressPubl, 1997. Available at: http://www.hist.bsu.by/images/stories/files/uch_ materialy/hist/3_kurs/Etika_Zukov a/2012/Pril_1.pdf. 5. Chanyshev A.N. Aristotel'[Aristotle]. Moscow: Thought Publ, 1987. 221 p. 6. Avgustin Avrelii blazhennyi. O grade Bozhiem [About the city of God]. Moscow, 1994. Vol. 1. 394 p. 7. Gobbs T. Leviafan, ili materiya, forma i vlast gosudarstva tserkovnogo i grazhdanskogo [Leviathan, or matter, the form and power of a church and civil state]. Part 2. Anthology of world political thought in 5 vol. Moscow, 1997.Vol. 1. Available at: http://grachev62.narod.ru/hobbes/ content.htm. 8. Smit A. Bagatsvo narodiv [Wealth of nations]. Perekl. z angl. O. VasyTyeva ta in. Kyiv: Our Format Publ, 2018. 736 p. 9. Polity^chna ency^klopediya [Political Encyclopedia]. Redkol.: Yu. Levenecz' (golova), Yu. Shapoval (zast. golovy) ta in. Kiev: Parliamentary Publishing House Publ, 2011. 808 p. 10. Gegel' G. Filosofiya prava [The philosophy of law]. Perevodchik B. G. Stolpner. Moscow: Yurayt Publishing House Publ, 2019. 292 p.
Дата надходження: 22.03.2019р.
