Научная статья на тему 'Дефініція “громадянське суспільство”: філософсько-правова парадигма'

Дефініція “громадянське суспільство”: філософсько-правова парадигма Текст научной статьи по специальности «Право»

CC BY
258
35
i Надоели баннеры? Вы всегда можете отключить рекламу.
Ключевые слова
громадянське суспільство / держава / суспільні відносини / людина / громадянин / свобода / права / гражданское общество / государство / общественные отношения / человек / гражданин / свобода / права

Аннотация научной статьи по праву, автор научной работы — Тарас Гарасимів

У контексті філософсько-правового знання у статті проаналізовано дефініцію “громадянське суспільство”, запропоновано та систематизовано відомі наукові підходи до розуміння означеного поняття. В основу статті покладено дослідження провідних філософів, а також власні авторські підходи і висновки щодо проблематики дослідження. З’ясовано, що громадянське суспільство – це система забезпечення життєдіяльності соціальної, соціокультурної та духовної сфер, їх відтворення і передачі від покоління до покоління, система самостійних і незалежних від держави громадських інститутів і відносин, покликаних забезпечити умови для самореалізації приватних інтересів і потреб, або індивідуальних, або колективних.

i Надоели баннеры? Вы всегда можете отключить рекламу.
iНе можете найти то, что вам нужно? Попробуйте сервис подбора литературы.
i Надоели баннеры? Вы всегда можете отключить рекламу.

ДЕФИНИЦИЯ “ГРАЖДАНСКОЕ ОБЩЕСТВО”: ФИЛОСОФСКО-ПРАВОВАЯ ПАРАДИГМА

В контексте философско-правового знания в статье проанализированы дефиницию “гражданское общество”, предложено и систематизированы известные научные подходы к пониманию указанного понятия. В основу статьи положены исследования ведущих философов, а также собственные авторские подходы и выводы по проблематике исследования. Выяснено, что гражданское общество – это система обеспечения жизнедеятельности социальной, социокультурной и духовной сфер, их воспроизводства и передачи от поколения к поколению, система самостоятельных и независимых от государства общественных институтов и отношений, призванных обеспечить условия для самореализации частных интересов и потребностей, или индивидуальных или коллективных.

Текст научной работы на тему «Дефініція “громадянське суспільство”: філософсько-правова парадигма»

УДК 340:12

Тарас Гарасимiв

Навчально-науковий шститут права та психологи Нащонального ушверситету "Львiвська полггехшка", заступник директора - декан повно! вищо! освiти, доктор юридичних наук, професор кафедри теори та фшософп права, Garasumiv_@ukr.net

ДЕФ1Н1Ц1Я "ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСП1ЛЬСТВО": Ф1ЛОСОФСЬКО-ПРАВОВА ПАРАДИГМА

© Гарасим1в Т., 2017

У контекст фшософсько-правового знання у статтi проаналповано дефншщю "громадянське суспiльство", запропоновано та систематизовано вiдомi науковi пiдходи до розумшня означеного поняття. В основу статт покладено дослiдження провщних фнлософнв, а також власн1 авторськ п1дходи I висновки щодо проблематики дослщження. З'ясовано, що громадянське суспiльство - це система забезпечення життeдiяльностi сощальноТ, сощокультурноТ та духовноТ сфер, Тх вiдтворення i передачi вiд поколшня до поколiння, система самостiйних i незалежних вiд держави громадських шститутв i в1дносин, покликаних забезпечити умови для самореалiзацiт приватних iнтересiв i потреб, або iндивiдуальних, або колективних.

Ключовi слова: громадянське суспiльство; держава; сусшльш в1дносини; людина; громадянин; свобода; права.

Тарас Гарасымив

ДЕФИНИЦИЯ "ГРАЖДАНСКОЕ ОБЩЕСТВО": ФИЛОСОФСКО-ПРАВОВАЯ ПАРАДИГМА

В контексте философско-правового знания в статье проанализированы дефиницию "гражданское общество", предложено и систематизированы известные научные подходы к пониманию указанного понятия. В основу статьи положены исследования ведущих философов, а также собственные авторские подходы и выводы по проблематике исследования. Выяснено, что гражданское общество - это система обеспечения жизнедеятельности социальной, социокультурной и духовной сфер, их воспроизводства и передачи от поколения к поколению, система самостоятельных и независимых от государства общественных институтов и отношений, призванных обеспечить условия для самореализации частных интересов и потребностей, или индивидуальных или коллективных.

Ключевые слова: гражданское общество; государство; общественные отношения; человек; гражданин; свобода; права.

Taras Harasymiv

Institute of Jurisprudence and Psychology Lviv Polytechnic National University Department of Theory and Philosophy of Law

Sc.D., Prof.

THE DEFINITION OF "CIVIL SOCIETY": PHILOSOPHICAL AND LEGAL PARADIGM

In the context of philosophical and legal knowledge in the article the definition of "civil society" is proposed and systematized known scientific approaches to understanding his appointed term. The basis of the article put research leading philosophers and authors' own attitudes and opinions on issues of research. It was found that civil society - a system of life support social, cultural and spiritual spheres, their reproduction and transmission from generation to generation, the system independently of the state of public institutions and relationships to ensure the conditions for self-realization of private interests and needs, or individual or collective.

Key words: civil society; state; public relations; man; citizen; freedom; law.

Постановка проблеми. Сучасна Укра!на в найближчш юторичнш nepcneKrnBi просто приречена сформувати громадянське сустльство. B^ip i конституцшне закршлення демократичного вектора розвитку полггично! системи в поеднант з метою формування правово! держави не мае шшо! цившзацшно! альтернативи. Сказане вище жодним чином не означае, що громадянське сустльство "з'явиться" в Украш в реально осяжт термши автоматично, тобто виникне саме по собг Його дшсне наближення та реальне становлення буде вимагати не тшьки певного юторичного часу, але й, що важливше, свщомого руху вшх суспшьних актоpiв цього процесу до цього надзвичайно бажаного устрою суспшьного буття. О^м цього, враховуючи величезний юторичний досвщ становлення громадянського суспшьства в piзних кра!нах, можна стверджувати, що в Укра!ни юнуе шанс втшити цю щею в реальнють iз найменшими втратами часу та шших ресуршв. Але така перспектива може бути досягнута за певних умов: по-перше, якщо ми (тобто сустльство) цей досвщ засво!мо в достатньому обсязi та неупереджено i, по-друге, якщо будемо дiяти адекватно, послщовно i неухильно у виршент цього надзвичайно складного та масштабного завдання.

Анашз дослiдження проблеми. Аналiз концепцш громадянського суспiльства свiдчить про доволi широкий спектр думок дослiдникiв при тлумачент цiеi складно! проблеми. Розвиток поняття громадянського суспiльства можна простежити у теоретичних концепщях Т. Гоббса, Дж. Локка, А. Фергюсона, Ф. Хатчюона, Т. Пейна, А. де Токвшя, Дж. С. Мiлля, Г. В. Ф. Гегеля, Е. Геллнера та шших видатних учених.

Становлення ще! громадянського суспшьства та ii юторичну еволюцiю дослiджували захiдноевpопейськi, росшсью та вiтчизнянi науковцi: А. Арато, К. Гаджiев, О. Кравченко, В. Вггюк, В. Тимошенко, Т. Ковальчук, Ю. Коpнiлов, М. Мокляк, В. Степаненко. Як випливае iз наведених вище праць у теоретичному аспект найбшьш дискусiйними були i е питання, що стосуються поняття та сутносп громадянського суспiльства, його взаемовщносин iз державою, становлення пpинципiв та шститупв. Разом iз тим, незважаючи на неоднозначне трактування цих питань piзними авторами, суть цього юторичного феномена зазвичай зводять до пе! тези, що окрема людина не веде подвшного життя - в полггичнш спiльнотi, де вона визнае себе суспшьною iстотою, i в громадянському сустльсга, де вона дiе як приватна особа, як шдивщ.

Мета CTaTTi - пpоаналiзувати в контексп фiлософсько-пpавового знання дефiнiцiю "громадянське сустльство", а вщтак систематизувати науковi пiдходи щодо означеного питання.

Виклад основного матерiалу. Поняття громадянського суспшьства сьогоднi виступае одним iз ключових елементiв для розумiння вiдносин суспшьства, держави та особистосп. Суттевого значення набула диференщащя громадянського суспiльства та держави. Вона вадграе особливу роль для особистосп, яка живе у суспшьства що трансформуеться.

У довщнику "Соцюлопя: короткий енциклопедичний словник" наведено визначення: Громадянське суспшьство - асощащя вiльних громадян, якi взаемодiють мiж собою виключно на rрунтi власних штереив, правових норм та спшьно погоджених чи вироблених регуляторiв (компромю тощо). Поняття "громадянське суспшьство" характеризуе цшсшсть суспiльного життя вiдносно полггичних структур, передусiм держави. Громадянське суспшьство поеднуе економiчнi, соцiальнi, культурнi, духовш, родинно-побутовi вiдносини та iнститути, а також передбачае певш свободи, права та обов'язки особистосп як необхщш умови 11 ствердження та самореалiзацil в громадському життi. Поняття держави та громадянського суспшьства теоретично розчленовують цшсний соцiальний органiзм на двi взаемопов'язанi та взаемообумовленi сторони - полггичну i соцiальну сферу життя [1, с. 108].

Перш шж приступити до розкриття теми дослщження наведемо декшька визначень поняття "громадянське суспшьство", аби переконатися, наскшьки воно мшливе, вiдносне, розпливчасте та полггизоване:

По-перше, громадянське суспiльство визначаеться як сукупнють суспiльних вiдносин, що розвиваються у позадержавнiй сферi [2, с. 25].

По-друге, громадянське суспшьство - це таке суспшьство, в якому головною дшовою особою, суб'ектом розвитку виступае людина з ушею системою притаманних 1й потреб та штереив, вiдповiдною структурою цiнностей [3, с. 41].

По-трете, громадянське суспшьство - це таке суспшьство, в якому головною дшовою особою е людина зi своею системою запипв та штереив, вщповщною системою щнностей [4, с. 15].

По-четверте, громадянське суспшьство - це певний мехашзм неформального сощального партнерства, який робить можливим здiйснення та баланс iснуючих штерешв у суспiльствi [5, с. 17].

По-п'яте, громадянське суспшьство - це система забезпечення життедiяльностi сощально!, сощокультурно! та духовно! сфер, 1х вщтворення i передачi вiд поколiння до поколшня, система самостшних i незалежних вщ держави громадських iнститутiв i вiдносин, покликаних забезпечити умови для самореалiзацil приватних iнтересiв i потреб, або шдивщуальних, або колективних.

Можна продовжувати низку визначень, але навггь на пiдставi наведених вище можна зробити висновок, що: найпроспше тлумачення громадянського суспшьства звучить як суспшьство цившзованих громадян, а найбiльш узагальнене - як суспшьство з розвинутими економiчними, культурними, правовими вiдносинами мiж самими iндивiдами, неопосередкованими державою.

Процес становлення громадянського суспшьства вщбуваеться одночасно iз цiннiсними змiнами, що 1х зазнають i людина, i суспшьство, i держава. Передумовою безконфлiктного розвитку вщносин мiж людиною, суспiльством i державою е певна рiвновага, що гарантуе незалежнють iндивiда вiд зовшшшх впливiв, i позитивних, i негативних. За умови, що цей шдивщ узгоджуе свою поведшку з штересами суспiльства та держави.

З огляду на тему нашого дослiдження щкавою видаеться iдея Платона щодо особистюних пiдвалин державного та суспiльного ладу. Мислитель видшив та описав п'ять титв державного устрою, якi грунтуються на вiдповiдних базових типах громадян з певними характерними рисами: 1) аристократи (щеальнш державi, владi кращих) вiдповiдае "аристократична людина", основними рисами яко! е мудрiсть, мужнiсть, розсудливють i справедливiсть; 2) тимократil (владi воlнiв) -"тимократична людина" (головш риси яко! - честолюбство, нерозважливють, авантюрнiсть);

3) олiгархil (владi багатих) - "олiгархiчна людина" (котра в^^зняеться прагненням до наживи):

4) тиранп (одноосiбнiй деспотичнiй владi) - "тирашчна людина" (якiй притаманнi деспотизм, жорстоюсть, аморальнiсть); 5) демократil (владi народу) - "демократична людина" (яка характеризуемся розгнузданютю, розбещенiстю, безсоромнiстю) [6, с. 241-270]. Утвердження певного суспшьного ладу таким чином безпосередньо пов'язане з домшуванням у суспшьсга вщповщного типу особистостi.

Проблема особистюного шдгрунтя суспiльства не залишилася також поза увагою Аристотеля. Вш ототожнював суспiльство з державою i вважав, що "всяка держава, як i первинш об'еднання, -природне утворення", оскiльки "людина (за своею природою) е iстота полггична", а не "самодостатня" [7, с. 16-17].

Оптимальний стан суспiльства Аристотель виводив iз "взаемного спiлкування", що, своею чергою, спираеться на почуття "взаемно! приязнi". Мiра участi особи у державному житп залежить не вщ походження, а вiд "полiтичноï доброчинносп" - вiд користi, яку приносить шдивщ у суспiльство [7, с. 80]. Щцтримання оптимального стану такого спшкування залежить, насамперед, вiд активноï та конструктивноï участi громадян. Bзiрцевим громадянином Аристотель уважав тiльки того, "хто бере участь в управлшш та чинить послух. Однак, можливо, сутнють поняття "громадянин" змiнюеться з огляду на змшу форми державного устрою" [7, с. 88]. Тобто громадянсьюсть залежить вщ об'ективних чинниюв. Biдповiдати цим критерiям може людина середнього достатку, яка здатна владнати своï господарсью справи i, вщповщно, "т держави мають найкращий устрш, де середня верства становить значну кшьюсть i користуеться бiльшим впливом порiвняно з обома крайнiми верствами населення" [7, с. 116]. Ця теза перегукуеться iз поширеною сьогодш думкою, що запорукою iснування громадянського суспшьства е мщний середнiй клас.

За доби Вщродження з'являються першi паростки громадянського суспiльства в ггалшських мiстах-республiках. Макiавеллi формулюе три важливi цiнностi громадянського суспiльства: мир i безпека громадян, задоволення ï^ вщ свого майна i багатства, право кожного мати та вщстоювати своï переконання. У своему творi "Володар" Макiавеллi радить правителям брати до уваги наведеш людськi потреби для устшного державного правлiння [8].

Найпершi пiдвалини концепцiï громадянського суспiльства заклав англшський мислитель Т. Гоббс [9]. Причини виникнення та iснування такого суспшьства вш пов'язував iз природою i якостями людини як ютоти розумно1', а водночас егоютичног Оскшьки вся людська поведiнка мотивуеться особистою корисливютю, суспiльство слiд розглядати як зашб для ïï задоволення. У своему природному сташ люди, згщно з розумiнням Т. Гоббса, не можуть зберегти мир i тому постають перед загрозою взаемознищення [9, с. 96]. I тут, завдяки шстинкту самозбереження люди розумдать, що потрiбно вийти зi стану "вшни всiх проти всiх". У зв'язку з цим Т. Гоббс обгрунтовуе концепщю договiрного походження полiтичноï влади [9, с. 132-133]. Держава виникае на основi суспшьного договору мiж людьми. Тобто люди були вимушеш укласти суспшьний договiр, вiддавши частину прав суверену заради безпеки життя. Громадянське сустльство (societas civilis), яке з'являеться внаслщок цього договору, вш розглядае як еквiвалент держави (tivitas) та ïï законiв. Окрiм цього, Т. Гоббс оперуе поняттями громадянина (пiдданого) та громадянськоï особи (persona tivilis), яка належать до ствтовариства громадян, утвореного за певними штересами.

Вагомий внесок у розвиток щей становлення громадянського суспшьства зробив англшський лiберал Дж. Локк. Як передумову виникнення громадянського суспшьства вш розглядав природний стан людей - "стан повноï свободи у керуванш своïми дiями, порядкуваннi власним майном та особою", "стан рiвностi, за якого вся влада та компетенщя е взаемними" [10, с. 131]. Але на вщмшу вiд концепцiï Т. Гоббса, природний стан не так однозначно Дж. Локк трактуе як "стан свавшля". На думку останнього, природний стан регулюеться "законом природи", що вимагае миру i збереження всього людства та пщтримуеться в мiру своïх можливостей кожною людиною. Зрозумшо, що така упорядкованють мае нестабiльний характер, тому намагання уникнути стану вшни е причиною виникнення громадянського суспшьства. У цьому аспект позищя Дж. Локка близька до позицп Т. Гоббса. Водночас Дж. Локк бшьше наголошуе на особистiсних засадах життедiяльностi громадянського суспiльства, первинностi особистiсного начала щодо колективного чи державного. Вш переконаний, що "кожна людина ... е вшьною вiд природи, i нщо, крiм ïï власноï згоди, не в змозi пiдкорити ïï якш-небудь земнiй владi" [10, с. 192]. Дж. Локк видшяе два рiзновиди такоï згоди -"мовчазну згоду" (яка обмежуеться вже самим фактом визнання закошв суспiльства) i "виражену згоду", яка робить людину справжшм членом суспiльства. Тобто йдеться про активну громадянську позищю особистосп як умову оптимальноï життедiяльностi громадянського суспшьства.

Одним iз яскравих представниюв доби Просвiтництва, яка видiляеться рацiоналiзмом, був Ж.-Ж. Руссо [11]. Його i^ï у своïх витоках близью до положень Т. Гоббса. Спочатку Ж.-Ж. Руссо

виходив i3 шдивщуалютично! природи людини, але внаслщок еволюцiï поглядiв дiйшов думки, що пщгрунтя здiбностей iндивiдiв перебувае в суспiльствi. "Цей перехiд вщ природного до громадянського викликае вельми помггш змiни в людинi, вщдаючи справедливостi те мiсце в людськш поведiнцi, яке ранiше належало шстинктовг а також надiляючи людськi ди моральнiстю, якоï ïm ранiше бракувало" [11, с. 26]. Отже, в сустльсга iндивiди реалiзують своï духовш та моральнi здiбностi i через нього стають особистостями, отримуючи "моральну свободу, котра перетворюе людину на справжню володарку самоï себе. Бо спонука спричинена самим лише твоïм жаданням, - це рабство, а поюрнють законов^ який ти власноруч поставив над собою, - свобода" [11, с. 27]. Упорядкованють вщносин у суспiльствi та державi залежить вщ чотирьох видiв законiв: полггичних, громадянських, юридичних та, за твердженням Руссо, найважливших - моралi, звича1в i громадсько1' думки. Останнiй "викарбуваний не на мармурi чи бронзг а в серцях громадян" [11, с. 65]. Отже, можна з певнютю стверджувати, що Ж.-Ж. Руссо визнае важливу роль таких феномешв, яю сучасш науковцi визначають як "полггичну культуру" та "громадську думку".

1нший французький мислитель А. де Токвшь розумiв громадянське суспiльство як особливу, позадержавну сферу сощуму, а саме як царину поширення позадержавних громадських та полггичних асоцiацiй [12]. Вш також уважав, що для збереження свободи у демократичному суспшьсга потрГбно, щоб у людей був певний смак до не1', щоб на практицi сформувався волелюбний спосГб сшвжиття. На його думку, за умов демократп зникае слухнянють i довiра до зовшшшх авторитета i лише апелювання людей до власного розуму може сприяти сшвробггаицтву. А. де Токвшь зазначав, що недостатньо запровадити вшьш шституцп, вибори, партп та парламент. Необхщно, щоб людям була властива схильнють до незалежносп, до певного опору офщшнш владГ, коли вона на такий отр заслуговуе.

Дослщження проблем громадянсько1' свободи та влади суспшьства над шдивщом можна знайти у працях Дж.С. Мшля [13, с. 617]. На думку Дж. С. Мшля, суспшьство може втручатися в ди шдивща тшьки заради самозбереження. Тому свобода думки, право бути радше переконуваним, шж примушуваним, виступае невщдшьною яюстю морально зрiлоï особистосп. I саме лГберальне суспшьство визнае це право, а також формуе своï шституцп в такий спосГб, щоб реалГзувати це право. Сенс полiтичноï свободи Дж. С. Мшль убачав у тому, що шдивщ може вшьно обговорювати громадсью питання, брати участь у полпичних ршеннях, дотримуватися сво1х моральних переконань i перебирати на себе вщповщальнють за наслщки сво1х дш.

Особлива заслуга в розробщ концепцiï громадянського суспшьства належить Г. В. Ф. Гегелю, який здшснив найглибшу, всебГчну та системну рефлексда цього явища [14]. На основГ систематизацiï всього спадку англГйсько1, французькоï та нiмецькоï суспiльно-полiтичноï думки Г. В. Ф. Гегель дшшов висновку, що "громадянське суспшьство е диференщащя, яка стопъ мГж сГм'ею та державою, хоча розвиток громадянського суспшьства приходить шзшше, шж розвиток держави; оскшьки в якосп диференцiацiï воно передбачае державу, яку воно, щоб юнувати, повинно мати перед собою як щось самостшне" [14, с. 228]. Тому поняття "громадянське суспшьство", на думку фшософа, вужче, шж поняття "суспшьство".

У "Фшософп права" вш показуе, що суть громадянського суспшьства визначаеться двома принципами: 1) самощннютю шдивщуального буття конкретноï людини, яка "е для себе особливою метою, цшсшстю власних потреб i сумшшю природноï необхщносп та свавшля" [22, с. 227]; 2) опосередкованютю шдивщуального буття, формою загальносп, оскшьки "кожне з них стверджуе свою значимють i задовольняеться тшьки як опосередковане шшими такими ж шдивщуальними буттями" [14, с. 228].

Громадянське суспшьство постае для Гегеля не як суспшьство суто приватного штересу, що протистопъ, протидГе загальному, а як стан суспшьних зв'язюв, в основГ яких лежать взаемодГя i взаеморозвиток шдивщуального, приватного й загального, спшьного. Гегель визнае, що: "у громадянському суспшьста кожен для себе - цшь, ус шшГ для нього нщо" [14, с. 228]. Проте без цих "шших" шдивщ не в змозГ задовольнити своï потреби й змушений взаемодГяти з ними, а тому цше виступае грунтом опосередкування, на якому дають собГ свободу вс одиничносп [15]. У мГру розвитку громадянського суспшьства воно наповнюе конкретним змютом i свою загальну форму,

тобто переростае в державу. Громадянське сустльство, за Гегелем, е рiвнем розвитку суспшьних зв'язкiв, що сто!ть вище сiмейних стосункiв, але ще не досяг внутршньо! цiлiсностi, притаманно! державному способу буття. Тому громадянське сустльство "можна найближчим часом розглядати як зовтшню державу, як державу нужди та здорового глузду" [14, с. 228] (а не розумно! внутршньо! довершеностi). Це опосередковуюча ланка ("диференщащя") мiж найпростiшою формою суспiльних зв'язюв (сiм'ею) i найдосконалiшою (державою). Громадянське сустльство -перехщний етап розвитку сустльства. У "Фшософи духу" Гегель називае громадянське сустльство "системою атомютики" [16, с. 342] - етапом абстрактно! свободи, оскшьки ця остання пщпорядковуеться слшш природнiй необхiдностi, а не вщображенш i зафiксованiй у законах свщомш загальнiй волi, яку репрезентуе держава. 1сторичний прогрес, за Г. Гегелем, якраз i полягае в переходi "зовнiшньоi" держави у "внутршню" як вищий рiвень розвитку суспшьного життя, що фiксуе загальну волю й спрямовуе !! можливосп на забезпечення штереив кожного громадянина.

Критикуючи абстрактний iндивiдуалiзм як вираження духу французько! революцii, Г. В. Ф. Гегель виходив з того переконання, що кожен громадянин е суспшьною ютотою, котра для виявлення свое! морально! значущосп мае вдагравати певну роль у житп громадянського сустльства. Онтолопчну природу громадянського сустльства Г. В. Ф. Гегель виводив iз особистюного начала, але наголошував на ролi соцiальних чинникiв, оскшьки "в громадянському суспшьсга кожний для себе - цшь, всi iншi для нього нiщо. Однак без стввщношення з iншими вiн не може досягнути сво!х цiлей у всьому !х обсязi: цi iншi е суть, а тому лише засоби для цшей особливого" [14, с. 228].

Свободу Г. В. Ф. Гегель уважав не так шдивщуальним обдаруванням, як статусом, що надаеться iндивiдовi через правовi та етичт шституци, якi пiдтримуе спшьнота. Тому iндивiд мае бути "опосередкованим" через довгу низку асоцiацiй (статв, корпорацiй) [12, с. 245]. Моральний свггогляд iндивiда, на думку Г. В. Ф. Гегеля, невщдшьний вщ свiтогляду суспiльства, складовою якого виступае шдивщ, i вiд взаемовiдносин усередит того суспiльства, до якого вш належить через громадянство, суспiльний клас. Розмiрковуючи про громадянське суспiльство, Г. В. Ф. Гегель заперечував ототожнення економiчних потреб iз бiологiчними. Потреби, насправд^ е станом духу i залежать вiд суспiльного тлумачення, економiчноi системи, прийнятого в тому чи шшому суспiльствi способу життя та моральних ощнок. Звiдси випливае, що бщтсть залежить вiд оцiнки людини суспiльством, а також вiд того, як вона сама себе ощнюе.

Особливий пщхщ до розумiння проблеми громадянського сустльства простежуеться у марксизма Услщ за Г. Гегелем К. Маркс розглядав громадянське сустльство як юторичний феномен, як результат юторичного розвитку, а не як даний природою стан [17, с. 4-76]. Як i Г. Гегель, К. Маркс пов'язуе становлення громадянського сустльства з розвитком його еконо-мiчних передумов, зокрема зi свободою приватно! власносп. Однак, якщо Г. Гегель уявляе собi громадянське сустльство як розгалужену систему суспшьних потреб, вщносин та шститупв, то К. Маркс зводить громадянське сустльство лише до економiчноi сфери сустльства. Причому саме громадянське сустльство мае перехщний характер, оскшьки воно породжуе пролетарiат -могильника буржуазного сустльства, яке К. Маркс ототожнював iз громадянським [17].

Концепщя вщчуження людини, викладена К. Марксом у рантх працях, дуже важлива з сощально-психолопчного погляду для розумшня кризи або втрати самощентичносп особистостг I, хоча К. Маркс наголошував на соцiально-економiчних, а не сощопсихолопчних аспектах проблеми, вiдчуження робггника вiд засобiв виробництва, на його думку, в тдсумку призводить до вщчуження шдивща вiд собi подiбних [18, с. 89-90].

Альтернативу марксистськш концепцii вiдчуження можна знайти у працях класика сощологи Е. Дюркгейма. На його думку, сустльство немислиме без солщарносп, яка може набувати рiзних форм - родинно!, професшно!, нацiональноi. Джерелом почуття солiдарностi виступае суспшьний подiл працi, який штегруе членiв суспiльства, робить !х взаемозалежними [19]. Е. Дюркгейм розрiзняе два типи сощально! солiдарностi:

- мехатчну солiдарнiсть, властиву недиференцiйованим суспiльствам (на кшталт орди), зв'язок iндивiдiв з якими е безпосередшм;

- оргатчну солщартсть, властиву iндустрiальним диференцшованим суспiльствам, зв'язок iндивiдiв з якими опосередкований сощальними групами та стльнотами. Другий тип сощально! солiдарностi е ознакою розвинутих громадянських суспiльств.

Висновки. Отже, питання громадянського сустльства посщае чiльне мiсце в полiтичних та наукових дискушях щодо визначення подальших шляхiв розвитку людсько! цившзаци. На Заходi -з Нового часу, коли воно самощентифшувалося, i - з невеликими перервами - до наших дшв. В Укрш'ш - тсля здобуття нею незалежностi та вибору громадянського сустльства як сустльного щеалу, на противагу соцiалiзмовi радянських чашв. Проте, незважаючи на велику кшьюсть робiт зарубiжних та вггчизняних полiтикiв i науковцiв, присвячених розкриттю сутi громадянського суспiльства, питання про його типолопчну приналежнiсть та хронолопчт межi в ютори людства все ще вiдкрите.

СПИСОК Л1ТЕРАТУРИ

1. Соцгологгя: Короткий енциклопедичний словник / Соцгологгчна асощащя Украгни; уклад. Волович В. Г. [та т.]. - К.: Укр. Центр духовног культури, 1998. - С. 108. 2. Короткий полтолог1чний словник /ред. С. Г. Рябов, З. I. Тимошенко. - К.: РОВО "Укрвузпол1граф", 1991. -95 с. 3. Одинцова А. В. Гражданское общество: прошлое, настоящее, будущее / А. В. Одинцова // Социально-политические науки. - 1991. - № 12. - С. 40-51. 4. Щедрова Г. П. Громадянське сустльство, правова, державна i полтична св1дом1сть громадян / Г. П. Щедрова; 1н-т системи досл1джень освти; Схiдноукр. держ. ун-т. - К.: 1СЛО, 1994. - С. 11, 15. 5. Павленко Р. Динамта громадянського сустльства в Украгм / Р. Павленко // Нова полтика. - 1996. - № 5. - С. 17-25.

6. Платон. Держава / пер. з давньогр. та коментарi Д. Гуцул. - К. : Основи, 2000. - С. 241-270.

7. Арiстотель. Полтика / пер. з давньогр. О. Кислюка. - К. : Основи, 2000. - С. 16-17, 80, 88, 116.

8. Макиавелли Н. Государь: Сочинения / Никколо Макиавелли; [пер. с итальян.]. - М. : ЭКСМО-Пресс; Х. : Фолио, 1999. - 655 с. 9. Гоббс Т. Левиафан, или материя, форма и власть государства церковного и гражданского / Томас Гоббс; сочинения: [в 2 т.]; [пер. с латин. и англ.] - М.: Мысль, 1991. - Т.2. - С. 96, 132-133. 10. Локк Дж. (1632-1704) Два трактати про врядування / Джон Локк; пер. з англ. О. Терек, Р. Димерець. - К.: Вид-во Соломи Павличко "Основи", 2001. -С. 131, 192. 11. Руссо Ж.-Ж. Про сустльну угоду або Принципи полтичного права / Жан-Жак Руссо; 1н-т фшософИ НАН Украгни; Втниц. держ. тех. ун-т. - Б.м.: Port-Royal, 2001. - С. 26-27, 65. 12. Токвть А. де. Про демократiю в Америц /Шарль Алекас де Токвть; пер. з франц. [в 2 т.]. -К.: Видав. дiм "Всесвт", 1999. - 587 с.: т.. 13. Себайн Дж. Iсторiя полiтичног думки / Дж. Себайн, Т. Торсон. - К., 1997. - С. 617. 14. Гегель Г. В. Ф. Философия права /Георг Вильгельм Фридрих Гегель; [пер. с нем.]; АН СССР. Ин-т философии; ред. и сост. Д. А. Керимов и

B. С. Нерсесянц; авт. вступ. ст. и примеч. В. С. Нерсесянца. - М. : Мысль, 1990. - 524 с. 15. Лiсовий В. С. Культура - iдеологiя - полтика / Василь Семенович Лiсовий. - К. : Вид-во iм. Олени Телiги, 1997. -350 с.: портр. 16. Гегель Г. В. Ф. Энциклопедия философских наук / Георг Вильгельм Фридрих Гегель; [в 3 т.]. - М. : Мысль, 1997. - Т. 3. Философия духа / отв. ред. Е. П. Ситковский; ред. коллегия: Б. М. Кедров и др. - 471 с. 17. Маркс К. Избранные произведения / К. Маркс, Ф. Энгельс; [в 3 т.]; Ин-т марксизма-ленинизма при ЦК КПСС. - М. : Политиздат, 1986. - Т. 1. -

C. 4-76. 18. Маркс К. Економiчно-фiлософськi рукописи 1844року //Маркс К., Енгельс Ф.; [твори. - в 30 т.] / пер. з рос. вид. - К.: Полтвидав Украгни, 1980. - Т. 42. - С. 89-90. 19. Дюркгейм Э. О разделении общественного труда: Метод социологии / Эмиль Дюркгейм: [пер. с фр.] / изд. подгот. А. Б. Гофман. - М. : Наука, 1991. - 572 с.

REFERENCES

1. Sotsiolohiya: Korotkyy entsyklopedychnyy slovnyk [Sociology: Short Encyclopedic Dictionary] Sotsiolohichna asotsiatsiya Ukrayiny; uklad. Volovych V.H. ta in.. Kiev: Ukr. Tsentr dukhovnoyi kul'tury Publ, 1998. P. 108. 2. Korotkyy politolohichnyy slovnyk [Short Political Dictionary]. red. S.H. Ryabov, Z.I. Tymoshenko. Kiev: ROVO "Ukrvuzpolihraf" Publ, 1991. 95 p. 3. Odyntsova A.V. Hrazhdanskoe

obshchestvo: proshloe, nastoyashchee, budushche [Civil Society: Past, Present and Future]. SocioPolitical Sciences. 1991. Vol. 12. pp. 40-51. 4. Shchedrova H.P. Hromadyans'ke suspil'stvo, pravova, derzhavna i politychna svidomist' hromadyan [Gromadyanska suspilstvo, legal, Power i politichna svidomist gromadyan]. Kiev: ISLO Publ., 1994. P. 11, 15. 5. Pavlenko R. Dynamika hromadyans'koho suspil'stva v Ukrayini [The dynamics of civil society in Ukraine]. The new policy. 1996. Vol. 5. pp. 17 - 25. 6. Platon. Derzhava [Plato. State]. lane. with davnohr. D. Hutsul. Kiev: Osnovy Publ, 2000. pp. 241-270. 7. Aristotel'. Polityka [Politics]. lane. with davnohr. A. Kyslyuk.. Kiev: Osnovy Publ, 2000. pp. 16-17, 80, 88, 116. 8. Makiavelli N. Gosudar': Sochineniya [Sire: Works]. Moscow: EKSMO-Press Publ; Kharkiv: Folio Publ, 1999. 655 p. 9. Gobbs T. Leviafan, ili materiya, forma i vlast' gosudarstva tserkovnogo i grazhdanskogo [Leviathan, or matter, form and power of the church and the civil government]. Moscow: Mysl' Publ, 1991. V.2. pp. 96, 132-133. 10. Lokk Dzh. (1632-1704) Dva traktaty pro vryaduvannya [Two treatises of government]. Per. from English. O. Terek, R. Dymerets'. Kiev: Vyd-vo Solomiyi Pavlychko "Osnovy" Publ, 2001. P. 131, 192. 11. Russo Zh.-Zh. Pro suspil'nu uhodu abo Pryntsypypolitychnohoprava [On public agreement or Principles political rights]. B.m.: Port-Royal Publ, 2001. pp. 26-27, 65. 12. Tokvil' A. de. Pro demokratiyu v Amerytsi [Democracy in America]. Per. of French. [2 vols.]. Kiev: Vydav. dim "Vsesvit" Publ, 1999. 587 p: il. 13. Sebayn Dzh. Istoriya politychnoyi dumky [History of Political Thought]. Kiev, 1997. P. 617. 14. Gegel' G.V.F. Filosofiya prava. [The philosophy of law]. per. s nem. AN SSSR. In-t filosofii; red. i sost. D.A. Kerimov i V.S. Nersesyants; avt. vstup. st. i primech. V. S. Nersesyantsa. Moscow: Mysl' Publ, 1990. 524 p. 15. Lisovyy V.S. Kul'tura -ideolohiya - polityka [Culture - Ideology - Politics]. Kiev: Vyd-vo im. Oleny Telihy Publ, 1997. 350 p. 16. Gegel' G.V.F. Entsiklopediya filosofskikh nauk [Encyclopedia of Philosophy]. Moscow: Mysl' Publ, 1997. T. 3. Filosofiya dukha [Philosophy of Spirit]. 471 p. 17. Marks K. Izbrannye proizvedeniya [Selected works]. Moscov: Politizdat Publ, 1986. T. 1. pp. 4-76. 18. Marks K. Ekonomichno-filosofs'ki rukopysy 1844 roku [Economic and Philosophic Manuscripts of 1844]. Kiev: Politvydav Ukrayiny Publ, 1980. T. 42. pp. 89-90. 19. Dyurkgeim E. O razdelenii obshchestvennogo truda: Metod sotsiologii [On the division of social labor: Sociology Method]. Moscov: Nauka Publ, 1991. 572 p.

Дата надходження: 05.12.2016р.

i Надоели баннеры? Вы всегда можете отключить рекламу.