CC BY
34
УДК 94 (477.46)"1616/2018" UDC
DOI: 10.17223/18572685/55/7
«М1СТО НА КОРДОН1»: УМАНЬ -УРБАН1ЗОВАНИЙ ПРОСТ1Р М1ЖЕТН1ЧНОГО КОМПРОМ1СУ (ВЗА6МОДП) ЧИ КОНФЛ1КТУ?
(1616-2018 рр.)
1.1. Кривошея1, 1р.1. Кривошея2
Уманський державний педагопчний унiверситет iм. П. Тичини УкраТна, 20300, м. Умань, вул. Садова, 28 ^-таН: igorkryvosheia@gmail.com 2Е-таН: iiivahnuk@i.ua
Авторське резюме
Кожне мiсто мае свою iсторiю, але не кожне мiсто виникае та розвиваеться на фронтирi. Умань опинилася на ктькох: географiчному, цивiлiзацiйному, вшськово-му, полггичному, етноконфесiйному, культурному. Кордони рухаються, а мiсто зали-шаеться на мкц1 Утiм, у ньому вже сформован своерiднi внутрiшнi кордони. Умань як населений пункт виникае на Великому Степовому кордош. Упродовж XVN-XVШ ст. Умань була однiею з найважливших фортець у регiонi, де спочатку зшовху-валися iнтереси Реч^ ПосполитоТ, ЗапорозькоТ а згодом Вшська Запорозького, Кримського ханства та ОттоманськоТ ^мпери, МолдавськоТ держави та багатьох ¡н-ших. Наприкiнцi XVIII ст. мiсто у результатi другого подту Реч^ ПосполитоТ перейшло пщ юрисдикцiю РосшськоТ ^мпери, що позначилося на його ¡стор|Т аж до 1917 р. Складний вiдбиток залишили перипети ХХ ст. У мiста з багатим та контраверсiйним минулим сформувалися яскравi етноконфесiйнi та ментальн особливост^. Вiд часу заснування Уман тут мешкають представники рiзних етшчних спiльнот i соцiальних станiв з^ своТм менталiтетом та конфесiйними ориентирами: украТнщ, евреТ, поляки, росiяни, вiрмени, молдавани та ш. Под!Т ¡стори Уманi трактуються по-рiзному, адже в ТТ урбан^зованому просторi спiвiснували сптьноти, як^ конфлiктували, взаемодiяли або обирали формат компромку.
Ключовi слова: УкраТна, Умань, фронтир, Запорiзька С!ч, Кримське ханство, Рiч Посполита, Росiйська iмперiя, хасидизм.
«ГОРОД НА ГРАНИЦЕ»: УМАНЬ -УРБАНИЗИРОВАННОЕ ПРОСТРАНСТВО МЕЖЭТНИЧЕСКОГО КОМПРОМИССА (ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ) ИЛИ КОНФЛИКТА? (1616-2018 гг.)
И.И. Кривошея1, Ир.И. Кривошея2
Уманский государственный педагогический университет им. П. Тычины Украина, 20300, г. Умань, ул. Садовая, 28 1E-mail: igorkryvosheia@gmail.com 2E-mail: iiivahnuk@i.ua
Авторское резюме
Каждый город имеет свою историю, но не каждый город возникает и развивается на фронтире. Умань оказалась на нескольких: географическом, цивилизационном, военном, политическом, этноконфессиональном, культурном. Границы двигаются, а город остается на месте. Впрочем, в нем уже сформированы своеобразные внутренние границы. Умань как населенный пункт возникает на степном фронтире. В течение XVN-XVШ вв. Умань была одной из важнейших крепостей в регионе. Здесь вначале сталкивались интересы Речи Посполитой, Запорожской Сечи, а впоследствии Войска Запорожского, Крымского ханства и Османской империи, Молдавского государства и многих других. В конце XVIII в. город в результате второго раздела Речи Посполитой попал под юрисдикцию Российской империи, что сказалось на его истории вплоть до 1917 г. Серьезный отпечаток оставили все события ХХ в. У города с богатым и контроверсионным прошлым сформировались яркие этноконфессио-нальные и ментальные особенности. С момента основания Умани здесь проживают представители различных этнических и социальных групп со своим менталитетом и конфессиональными ориентирами: украинцы, евреи, поляки, русские, армяне, молдаване и др. События истории Умани сейчас трактуются по-разному, ведь в ее урбанизированном пространстве сообщества сосуществовали, конфликтовали, взаимодействовали или выбирали формат компромисса.
Ключевые слова: Украина, Умань, фронтир, Запорожская Сечь, Крымское ханство, Речь Посполитая, Российская империя, хасидизм.
"CITY ON THE BORDER": UMAN AS AN URBANIZED SPACE OF INTER-ETHNIC COMPROMISE (INTERACTION) OR CONFLICT?
(1616-2018)
I.I. Kryvosheia1, I.I. Kryvosheia2
Pavlo Tychyna Uman State Pedagogical University 28 Sadovaya Street, Uman, 20300, Ukraine 1 E-mail: igorkryvosheia@gmail.com 2 E-mail: iiivahnuk@i.ua
Abstract
Each city has its own history, but not every city emerges and develops on the frontier. Uman was the zone of several frontiers: geographical, civilizational, military, political, ethno-confessional, and cultural. While the frontier was moving, the city remained where it was, with its own internal borders already formed. Uman as a locality appeared on the Great Steppe Frontier. The first written mention dates back to 1616. Since then, the city has been the centre of magnate latifundias (Kalinowski, Potocki), an administrative-territorial centre (regiment, county, district), an important military unit (a regiment, a centre of military settlements, a permanent troops disposition), playing a significant role in the economic development of the region. During the 17th-18th centuries, Uman was one of the most important fortresses in the region, where the interests of the Commonwealth, Zaporozhian Sich, later the Zaporozhian Army, the Crimean Khanate and the Ottoman Empire, Moldova and many others clashed. With the 1793 Second Partition of Poland, Uman became part of the Russian Empire until 1917. The events of the 20th century had a great impact on the city, which, due to its rich and controversial past, has formed bright ethnic-confessional and mental features. The history of Uman has always been interpreted differently, because since its foundation, it has hosted representatives of various ethnic communities and social states, with their mentality and religious denominations - Ukrainians, Jews, Poles, Russians, Armenians, Moldovans, and others, - who conflict, interact, cut corners to coexit in its urbanized space. The 400-year-old history of Uman with many tragic and heroic pages creates its tourist potential, with 20 % of all historical, architectural and cultural sites of Cherkasy region concentrating here.
Keywords: Ukraine, Uman, Frontier, Zaporozhian Sich, Crimean Khanate, Commonwealth of Poland, Russian Empire, Hasidism.
Свого часу десь у свт було мкто, де вершилися величш справи. Воно вирiзнялося атмосферою надзвичайноТ вiдкритостi: тут при-хильно ставилися до купщв, що розмовляли дивними мовами, i до завезених ними шоземних традицiй. Тут створювалося багато нового, що приносило жителям добробут i процвггання (Турунен 2018: 12).
Мабуть, ц слова можуть слугувати епiграфом до iсторiТ багатьох мкт на планетi. Думаеться нам так, що й до кторп Умаш вони цiлком прикладаються. Рiзноаспектнi пщходи в сучаснiй «фронтирнш» iсторiТ дозволяють помислити в рiчищi цiеТ теорп про iсторiю невеликого мiста Пвденно-Схщного Подiлля, що лише через географiчний фактор опинилося на ктькох кордонах одразу. Умань було засновано на землях, названих тзшше поляками Кресами Речi ПосполитоТ. Проте це були украТнськ землi, давно контрольоваш козацькою спiльнотою. Пiсля 1648 р. мкто стало полковим центром однойменного полку. Уманський полк завжди дотикався Степу, через що контакти з татарами й турками стали звичними для мешканщв мкта. Ц обставини означили для Умаш наявшсть ктькох фронтирiв: цивЫзацшного (землеробська / кочова), вшськового, релiгiйного, ще й ускладненого ктькома конфесiями (католики / iудеТ / православнi / мусульмани), етшчного та культурного. Вiдтак, iсторiя й культура мiста розвива-лися дуже динамiчно й станом на сьогодн утворили рiзноманiтне й складне полотно. Воно наповнене як конфлктами, так i вражаючими взаемодiями. I тЬ й iншi в новггнш украТнськiй iсторiографiТ неодноразово ставали предметом розгляду.
Теоретично засадничими в нашому дослщженш були працi за-рубiжних та украТнських учених, у яких розглядаються iсторичнi проблеми ^зь призму «теорiТ фронтиру», насамперед, О. Латимора,
B. Мак-Нта, А. Каппелера, А. Рiбера, Я. Дашкевича, В. Брехуненка,
C. Леп'явка, Р. Шияна, В. Грибовського, I. Чорновола (Мс№е1 1964; Дашкевич 1990; Каппелер 2003; Рибер 2004; Брехуненко 2011; Леп'явко 2011; Поверх кордону 2011: 43-77; Шиян 2012; Грибовський 2012; Чорновол 2015).
Для усвщомлення мкта як урбашзованого простору ствкнування рiзних етносiв, конфесiй та соцiальних груп, а також простору пам'ят важливими е iдеТ та концепти, висловлеш у виданнях за редакцiею В. Глазичева, Г. Голюца та С. Карпова, Н. Мтерюса i Б. Коуна, а також у працях О. ТрубшоТ, К. Шлегеля та А. Турунена (Глазычев и др. 1995; Ландшафты 2008; Трубина 2011; Шлегель 2017; Турунен 2018).
Методолопчно вагомими е дослщження з украТнськоТ iсторичноТ урбанiстики, культурного простору мкта, вивчення мiст як мiсць пам'ял, спiльних для рiзних етнiчних i соцiальних груп населення, ландшафтiв кторичних мiст, iсторiТ мiського самоврядування. Там
проблеми розглядали Я. Вiрменич, А. Киридон, В. Константшова, П. Клименко, Ю. Егоров, Ю. Нiкiтiн та iн. (Клименко 2006; Егоров 2009; Константшова 2010; Верменич 2011; Нштш 2014; Киридон 2016).
Окремi аспекти заявлено! теми, насамперед, еврейськ сторшки iсторií Умаы, iсторiя родини Потоцьких у сув^ з iсторieю Уманщи-ни, геральдика Умаы, про Умань як мкто на кордоы з Запорозькою Оччю, а також конфлiкти й взаемодп на теренi мiста розглядалися в працях М. Ткаченка, Ю. Храбана, Ю. Бодрова, С. Васiльeва, Т. Кузнець, I. Кривоше!, Ш. Шварцмана (Ткаченко 1927; Храбан 1989; Бодров 2001; Кузнець 2005; Кривошея 2005; Кривошея 2006; Кривошея 2008Ь; Кривошея 2009; Кривошея 2010Ь; Кривошея, Кривошея 2010; Кривошея 2011; Шварцман 2012; Вастьев 2015; Клименко 2016).
Джерельна база кторп Умаы широка за своею географiею, ти-полопею та шформацшним потенцiалом. Обсяг статтi не дозволяе повыстю проаналiзувати виявленi опублковаы та архiвнi джерела, а також мемуари та перюдичну пресу. Зауважимо, що лише в Украíнi велик масиви документiв з iсторií мкта зберiгаються в Центральному державному вторичному архiвi Украши в м. КиевЬ Iнститутi рукопису Нацiональноí бiблiотеки iм. В. Вернадського, Державних архiвах Ки!в-сько! та Черкасько! областей. Особливе мкце займають нововиявленi акти в польських архiвах. Цiкава iнформацiя про Умань мниться в опублiкованих наративних джерелах.
Вщ зародження козацтва й до лквщацп росiйським царатом останых елементiв украшсько'| автономií важливою ф^рою на гео-полiтичнiй та вшськовш шахiвницi Схiдноí Европи була Запорозька □ч, яка контролювала значнi територп Степу. Населенi пункти, що межували зi Степом i взаемодiяли з Оччю, вiдiгравали значну вш-ськову (оборонно-наступальну) та геополггичну роль у регюы. Саме в цiй фронтирнш зонi, на цивiлiзацiйному розломi мiж землеробською й кочовою цивiлiзацiями, з'явилося мкто Умань.
Точна дата заснування мкта невiдома. У судовому позовi до власника Валенти Александра Калиновського вщ 10 серпня 1616 р. (перша писемна згадка про мкто) е вказiвка на те, що мкто вже якийсь час кнувало (JaЫ:onowski 1894: 579). Наголосимо: у джерелi вказано, що населений пункт (мктечко) вже iснуе, а отже, питання про точну дату заснування залишаеться вщкритим. Сама назва ф^уруе у вщомш сеймовiй ухвалi вщ 13 травня 1609 р., де згадуеться надана В. Калиновському «Гуманська пустка». Мiсцевiсть, де виникло поселен-ня, знаходилася мiж двома татарськими невтьницькими шляхами -Кривошаровським та Удицьким (Ткаченко 1927: 15). Один лише цей факт дозволяе зрозум™, як жили тодшы мешканц Умаы та чому ця зона визначаеться як фронтирна.
Упродовж XVII-XVШ ст. мктом почергово володти магнати Кали-новськi (намагалися перейменувати Умань на Калингрод) i Потоць-кi, якi розумiли його важливкть, а тому збудували тут фортецю та утримували надвiрних козаюв. Прикордоннiсть Уманi призводила до посиленого контролю над мктом то Речi ПосполитоТ (бiльшiсть часу), то Вшська Запорозького (iз 1648 р. - Уманський полк, а тзшше мкто було резиденщею гетьмана Михайла Ханенка), школи Кримського ханства, ОттоманськоТ iмперiТ, МосковiТ. Уже у XVIII ст. Умань постшно турбували своТми нападами гайдамаки.
У роки, що передували Хмельниччиш, мктечко Умань трансфор-мувалося у мкто-фортецю, важливий стратегiчний прикордонний форпост iз потужним торгово-економiчним потенщалом. Уманський полк у 1648 р. охоплював територiю кiлькох сучасних райошв Ки ровоградськоТ, ЧеркаськоТ та ВшницькоТ областей, що тяжiють до Умаш. Пограничшсть Уманi зауважив М. Грушевський, коли писав: «...Умань город "украТнський" (пограничний), а вiйськових людей у шм мало: однi побитi пщ Сучавою, иншi в вiйську, а до Умаш приТздять татари i вiрмени з Криму, з Очакова i з рiжних кримських городiв, наймають в мiстi двори й крамниц для свого краму, а поблизу, милi за три-чотири, й татари кочують та приТздять до мкт» (Грушевський 1996: 687). Опис М. Грушевським мкта стосуеться другоТ половини XVII ст., що засвщчуе згадка про битву пiд Сучавою. Цкавшою е згадка по кочiв'я татар пiд Уманню в цей перюд. Причому цей факт подано як звичний, нормальний, що характерно для фронтирноТ зони як зони взаемодп. Взаемодiя при цьому могла бути рiзною: вiд торгiвлi й до збройноТ сутички.
На пограничшсть Умаш звертав увагу й автор монографп про Уманський полк Ю. Бодров (Бодров 2001: 114). 1сторик В. Кривошея вiднiс Уманський полк до полюв сiчовоТ орiентацiТ (Кривошея 2004: 17). Тобто на ситуацт в мiстi та регюш значний вплив мала Запорозька Оч та постiйнi контакти з татарським Степом.
Через свое прикордонне розташування Умань була важливим мктом у контекст взаемин iз Кримом та Молдавiею. Пiд час походiв у молдавському напрямi козацьке вiйсько рухалося через Умань, наприклад, у 1650 та 1652 рр. А згодом, тсля смерт Тимоша Хмель-ницького пщ Сучавою (1653 р.), гетьман Богдан Хмельницький наказав утримувати свого свата Василя Лупула, якого потм передав хану пщ вартою в Умаш (Грушевський 1996: 584-597; Мицик 2002: 20, 25, 29).
Уманську фортецю постшно намагалися здобути вшська Речi ПосполитоТ, турки чи татари. Навесш 1653 р. польське вшсько на чолi з Сташславом Потоцьким i Стефаном Чарнецьким напало на Умань. Обороною мкта керував 1ван Богун. Фортеця була добре укртлена,
i поляки вiдступили (Величко 1991: 159). Павло Халебський, який супроводжував патрiарха Макарiя пiд час подорожi украшськими землями, писав, що Умань у 1654 р. була великим мктом, подтеним на три фортецi (Халебський 2008: 76). У ачы 1655 р. об'еднане поль-сько-татарське вшсько оточило мiсто. Найбiльша з трьох уманських фортець знаходилася в центрi мкта на пагорбi. Íí захищали 12 тис. козакiв, очолюваних I. Богуном. Штурм був невдалим. Поляки захо-пили лише перший вал i змушен були вiдступити до Охматова, де вщбулася вiдома Дрижипшьська битва (Кривошея 2010Ь: 6).
Псля смертi Б. Хмельницького, коли козацька держава поринула в боротьбу за владу, правобережш гетьмани обирали своею резиден-щею Умань. Мiсто процв^ало, зросла кiлькiсть населення, i 7 кв^ня 1663 р. король Речi Посполитоí Ян II Казимир у Львовi надав «право магдебурзьке мкту Гуманi на Украíнi» (AGAD 1: 32^). У 1665 р. в Умаш проголосив себе гетьманом Правобережжя Степан Опара, а через ктька рокiв мiсто стало столицею гетьмана Михайла Ханенка (Кривошея 2010Ь: 6).
Фактор сусiдства Уманi з Запорожжям набувае бiльшого значення в 60-т рр. XVII ст. На початку 1664 р., коли над Уманню й Уманщи-ною встановили контроль запорожц на чолi з I. Орком, полк визнав владу московського царя, а в мкт з'явилася вшськова залога на чолi з майором М. Свшыним i запорозьким отаманом С. Туровцем. Того ж року, трохи тзыше, Умань було захоплено за наказом гетьмана I. Брюховецького (Бодров 2001: 130-131).
У наступш роки - 1670-1673 - спостер^аемо доволi мщний союз М. Ханенка та I. Орка, спрямований як проти П. Дорошенка, так i проти Криму. Цей тандем гетьмана й кошового дiяв iз перемшним устхом: то втрачаючи Умань i регiон, то знову встановлюючи на ним свiй контроль (Бодров 2001: 144-153). Так, у 1672 р. в Умаш перебу-вало 1500 запорожщв iз полку М. Ханенка, ям, щоправда, пiсля того, як уманц перейшли на бк П. Дорошенка, встигли вiдступити в Бшу Церкву (Мицик 2002: 91).
У серпш 1674 р. турецьке вшсько взяло мiсто Умань в облогу. Пи знiше сюди ж на перемовини прибула козацька старшина гетьмана П. Дорошенка (!о^я 1991: 228). Козаки й мешканф мiста не бажали здаватися, але, зрозумiвши свое катастрофiчне становище, вислали парламентерiв - полковника Стефана Яворського й представнимв козацькоí старшини. Залишившись без вшськового керiвника, захис-ники умансько'| фортецi не змогли встояти перед чужинцями. Врiвень iз фортечними мурами турки насипали земляний вал i встановили власш гармати так, що влучно «в гармати умансьм стртяно». Мiсцевiсть, де стояли турки, вiдтодi називають Турок. Одночасно турки розпочали
пщкоп i заклали в нього велику кiлькiсть пороху. 25 серпня мiсто за-хоплено турками, загинуло близько 7 тис. мкцевих жителiв. За згадкою з лiтопису, людська кров лилася вулицями мiста. Розлючен турки, якi втратили не менше 13 тис. вояюв, спалили мiсто (Софонович 1992: 259).
Французький найманець Клод де ла Магдален емоцшно описуе облогу й штурм Умаш в мемуарах, вказавши: «Було майже немож-ливо крокувати вулицями загиблого мкта, щоб не замочити шг у кров та не наступити на мош^ бшьш шж 40 тис. його християнських мешканцiв» (Луняк 2013: 108-109). Ще цiкавiшим е його свщчення про перейменування Умаш турками на 1мамшю. Назване так на честь iмама-вигнанця, завдяки якому шбито Умань iз маленького селища перетворилася на велике мкто (Луняк 2013: 109). Побiжно француз проливае свггло на долю тодiшнього уманського полковника С. Явор-ського, який вбер^ся вiд галер завдяки покровительству пашЬ i навiть порятував дружину й доньку, захоплених у полон яничаром. Проте П. Дорошенко вимагав стратити С. Яворського, через що бтьше року родину тримали в полон нарiзно. Магдален згадуе й про платню, яку бранець заплатив, щоб позбутися кайдашв - зркся своеТ вiри. ^зшше С. Яворський був обозним полковим стародубським (1686), полковником тхотним охотницьким (7-1687-1693-7) (Кривошея 2010а: 778; Сокирко 2018: 89).
Мкто довго оговтувалося тсля руйнацм 1674 р., проте козацтво на Уманщиш мало свою оргашзацт до остаточноТ лiквiдацiТ Уманського полку в 1713 р. (Бодров 2001: 168-169; 196). Процес переходу козаюв та населення Уманського полку на Лiвобережжя тривав хвилями з 70-х рр. XVII ст., розпочавшись ще до подш 1674 р. Масовi переходи з Умаш вщбувалися, передуам, на територт Полтавського, такого ж твден-ного, iз сiчовою орiентацiею полку. Це засвщчуе присяга козацьких полмв на вiрнiсть царю Федору Олексшовичу в 1676 р. Тодi разом зi значним товариством вiйськовим Полтавського полку присягали колишнш полковник уманський Семен Гродзенко та колишнш обоз-ний полковий уманський Павло Красняк (РГАДА 1: 324). Генеалогiчнi дослщження В. КривошеТ доводять, що пщ час масового переходу населення з Уманського полку осто по р. Орелi в кiлькох сотнях Полтавського полку (Оршьська, Царичанська, Маяцька, Нехворощанська, Китайгородська) та Роменськш сотш Лубенського полку (Кривошея 2008а: 352). Ю. Бодров, посилаючись на Ю. Гаецького, стверджував, що Царичанка взагалi була заснована втiкачами з Уманського полку в 1674 р. (Бодров 2001: 161-162). Населення Умаш, яке, незважаючи на загрози, залишилося в мктЬ упродовж наступних десятилггь, аж до пщписання угоди 1713 р., уповш зазнало поневiрянь, традицшних для театру военних дш. Упродовж вказаного перюду мiсто ще не раз
брали приступом, а його населення ставало татарськими бранцями. Фронтирний люд, вочевидь, мав особливу ментальшсть та отршсть до стреав. Маючи можлив^ь вибору, уманц обрали вiльнi на той час землi по р. Орелк Тобто знову оселилися в такш же фронтирнiй зонi Лiвобережжя, зазнаючи постiйноí загрози стати татарським ясиром.
У XVIII ст. Умань, мкто неподалк вiд кордонiв Речi Посполитоí, Росiйськоí iмперií та васала Оттоманськоí iмперiй - Кримського ханства, було центром володшь Потоцьких. А. Скальковський писав про ц часи так: «Умань як прикордонне укртлене мктечко зазнавав постiйних чисельних нападiв, облог, штурмiв, страждав вiд пожеж i грабункiв» (Скальковский 1845: 26). Перейшовши у власшсть Потоцьких у 1726 р., м^о поступово вщроджуеться, вiдбуваеться повторна колонiзацiя регiону. Проте близьюсть до Запорожжя суттево впливала на розвиток м^а. Не варто забувати й про такий росмський проект, як «Нова Сербiя». Гайдамаки, як активно дiяли на Правобережж^ постiйно турбували населення Уманi (1737, 1749-1750, 1757) (Бутич 1970: 97, 133, 137, 140, 200, 254; Псцова 1998: 76, 274-276, 291-295, 328-329, 335-336, 388-389). Як i колись - на початку Хмельниччини - у XVIII ст. не припиняються етшчш допливи населення з Балкан i ближчоí Валахи. Вони охоче включаються не лише в реалiзацiю колошзацшних проек^в, а й долучаються до сощальних вистутв (Суляк 2013: 42-61).
Всевладний магнат Франчшек Потоцький прагнув перетворити мкто на осередок мiжнародноí торгiвлi. Про важливкть уманських володiнь для Потоцького свщчить той факт, що в 1760 р. в Умаш було закладено фортецю, що мала стати могутшм форпостом магнатськоí держави в репош. 28 березня 1761 р. 17 спорудження (Старе Мкто) було урочисто завершено. Земляний вал навколо фортецЬ а також двоповерховий будинок уманського комкара були оточеш дубови-ми палями. За фортечними мурами знаходилися будiвлi монастиря й монастирськоí школи, костьол, церкви, синагога, ратуша, а також дерев'яш житловi будинки (Храбан 1989: 62-63).
Близьмсть до Степу й торпвельних шляхiв сприяла проведенню в мкт щороку 12 ярмармв. Торгували на цих ярмарках представники рiзних етносiв, звiсно, було чимало i евреíв. Саме оргашзащя торгiвлi демонструе один iз мирних сюже^в спiвжиття рiзних етнiчних груп у репош. На початку 70-х рр. XVIII ст. була створена еврейська Уманська торгова компашя, яка не ттьки займалася торпвлею з запорожцями, а й наймала íх для охорони мандрiвних куп^в i торгiвцiв вiд грабiжни-кiв. Кошовий отаман П. Калнишевський особисто дякував Уманському кагалу за подарунки й запрошував еврейських торгових людей на Запорожжя. Еврейсью купцЬ натом^ь, дякували запорожцям за те, що вони врятували уманських евреíв вщ розбшнимв (Мицик 2002: 117).
Проте запорожщв в Умаш радi були бачити не завжди. У ïx лисп до росшськоТ iмператрицi Елизавети II, що датуеться 1749 р., зазначе-но, що в Умаш з 1738 по 1747 р. було захоплено й страчено чимало ачовиюв, ям поверталися з Дшстровського походу 1734-1739 рр. (Мицик 2002: 113-114). Запорожц теж серйозно дошкуляли Умаш та околицям. У квггш 1747 р. за наказом киТвського генерал-губернатора М. Леонтьева в Кошевi було розпочато розшук i повернення коней, грошей i майна, захоплених запорожцями в жителiв с. Писарiвка Уманського повiту Брацлавського воеводства. 1шлося також про повернення козамв, польських пiдданиx, якi втекли на Запорожжя й приедналися до гайдамамв (Бутич 1970: 285). У той перюд на Уманщинi розташовувалися слободи уманських козакiв. Вони мали значш угiддя й отримували вiд Ф. Потоцького платню за службу. Су-тички свiдчать про те, що взаемини запорожщв i надвiрниx козамв, якi базувалися на Уманщинi, були непростими.
Одним iз прикладiв запеклого соцiального та етнiчно-релiгiйного конфлiкту в Умаш слугують подiï лiта 1768 р. У квггш-травш 1768 р. повстанськ дiï гайдамакiв i запорожщв охопили значну територiю ПравобережноТ УкраТни. На початку червня повстанцi шдшшли до Уманi, взяття якоТ стало тком подiй 1768-1769 рр., вщомих пiд назвою «Колпвщина». Уманський сотник I. Гонта перейшов на бк загонiв М. Залiзняка й разом iз ними штурмував мiсто. 9-10 червня 1768 р. (за н. ст. 20-21 червня) Умань була здобута. Багатьох меш-канщв мкта, полякiв та евреТв, чекала смерть. Наприкшщ червня керiвникiв повстання заарештували за допомогою росшських вiйськ тд проводом генерала М. Кречетникова (Храбан 1989: 61-101). Ц подiï знову засвщчили зону етнiчного й конфесшного конфлiкту, що не згасав iз середини XVII ст. На якийсь час мкто спустiло, проте шщо не завадило повернутися в мкто не лише укра-Тнцям-християнам, а i еврейськш громадi. Вище наведено приклад, у якому йдеться про створення в 70-х рр. еврейськоТ УманськоТ торпвельноТ компанiï. Отже, евреТ швидко повернулися до Уманi, а мкцевий кагал зростав.
Важливу роль прикордонне м^о Умань вiдiграло тд час Торго-вицькоТ конфедерацiï 1792 р., адже очолив виступ проти короля та сейму Речi ПосполитоТ його власник граф Сташслав Потоцький. Звкно вiн використав увесь мЫтарний та господарський потенцiал Уманi. Торговицький демарш польськоТ аристократiï та полiтичнi iнспiрацiï, а потiм i вшськове вторгнення Росiйськоï iмперiï в межi Речi ПосполитоТ призвели до ÏÏ другого подiлу (Кривошея 2008b: 139).
У результат геопол^ичних змiн, що пов'язаш з подiлами Речi ПосполитоТ, у 1793 р. Умань, як i вся Правобережна УкраТна, потрапила
пщ юрисдикцт Росшсько'| iMnepiï. Спочатку Micro було центром округи, а noTiM повгту Брацлавcькoï губернп. У 1795 р. у ходi адмши стративно|' реформи Умань стала пoвiтoвим mîctom Вознесенського намicництва, а в кшц 1796 р. - центром повггу Кшвсько'| губернп (Кривошея 2010b: 9). Попри те, що з кшця XVIII ст. роль Умаш як форпосту знецшюеться, адже кордони Росп' були вщсунуп на пiвдень аж до Чорного моря, у мкт постшно перебували пiдрoздiли рiзних вшськових частин.
Пicля cмертi Станicлава Потоцького (1805 р.) Уманським маетком откувалася його вдова Сoфiя, хоча за подтом спадщини ключ успадкував Александр Потоцький, який ще був неповнол^шм. У 1809 р. графиня Сoфiя Потоцька пристала на прoпoзицiю росшсько-го уряду продати пoвiтoве мкто Умань до державнoï казни. Але через пожежу, яка знищила бтьшкть дерев'яних споруд, та замалу цшу, яку пропонував уряд, ця фшансова oперацiя не вiдбyлаcя (ДАКО 2: 81).
Згодом, за участь у польському повстанш 1830-1831 рр. в А. Потоцького було конфкковано Умань й уманськ маетки. В останшх обла-штували вiйcькoвi поселення, а саме мкто стало центром 2-го округу (ЦД1АУК 1: 1). На початку ХХ ст. лунала ^щатива створити Уманську губершю, але вона так й не були реалiзoвана (К вопросу 1914). До ач-ня 1923 р. Умань функцюнувала як повгтовий центр Кшвсько'| губерний а з ciчня 1923 р. по жовтень 1930 р. була окружним центром Уман-ського округу. До складу округу входило 17 адмшктративних райошв. 1з жовтня 1930 р. Умань стала районним центром Вшницько!' обласп. Частина icтoрикo-геoграфiчнoï Уманщини (Бабанський, Тальнiвcький райони) увшшли до складу Киïвcькoï oблаcтi. Умань та iншi частини регioнy приедналися до останньо'| в 1932 р. (Кривошея 2010b: 12). 3i створенням Черкасько' oблаcтi Умань стала ïï районним центром. Мае мicтo такий же статус протягом уах ромв незалежнocтi Украïни.
У роки Дрyгoï cвiтoвoï вiйни Умань двiчi ставала важливим мкцем театру военних дш. Уперше, у липнi-cерпнi 1941 р., неподалк мicта бiля с. Пщвисоке, розгорнулася Уманська оборонна oперацiя, яка призупинила просування шмщв у напрямку Киева. 1з серпня 1941 до березня 1944 р. мешканц Умаш вщчули весь тягар вiйни: табiр вiйcькoвoпoлoнених «Уманська яма», 25 тис. розстршяних yманцiв у Сухому Яру, зруйноване мкто. Удруге, коли пщ час Умансько-Бото-шанcькoï наcтyпальнoï операцп, cвoерiднoгo прологу надcкладнoï Яcco-Кишинiвcькoï битви, радянськ вiйcька визволили 10 березня 1944 р. Умань вщ окупан^в (Кривошея 2010b: 12).
Отже, зi зникненням Степового кордону, а тзшше у XVIII ст. з пере-суванням державного кордону Рociйcькoï iмперiï на пiвдень, Умань стае мктом центральнoï частини yкраïнcьких земель, незалежно вщ
того, до складу якоТ держави належали ц землi в рiзнi вiдтинки часу. Вiйськовий фронтир бтьше не визначав iсторiю мiста, хоча вшни та локальнi конфлiкти Умань не оминали. Також зник з украТнського Подшля цивiлiзацiйний кордон. Землеробська цившзащя вiдстояла землi до Чорного моря, а татари впродовж XVIII ст. поступово перестали бути значним фактором впливу на розвиток Умаы. Лшвщащя ЗапорозькоТ Сiчi та включення Кримського ханства до складу Росш-ськоТ iмперiТ остаточно лквщували цей розлом.
Проте етноконфесiйнi та культуры конфлкти продовжили визна-чати кторт мiста. З часу свого постання як мкто на кордоы Умань мала складну етноконфесiйну структуру. Мкто одразу стало мiсцем численних культурних конфлiктiв та взаемодiй. Саме цей чинник розвитку Умаы залишаеться активним до сьогоды.
На початку XVII ст. Умань населяли переважно украТнщ, поляки та ев-реТ. 1з часом етнiчнi допливи змшили структуру населення. 1з початком Хмельниччини вщчутним стае етнiчний компонент iз ближчих терито-рiально МолдавiТ, Валахи й Транальванп. Як зауважують дослщники, складна военно-полiтична ситуацiя, зумовлена османською агреаею, витворила на ближчих до УкраТни територiях та Балканах прошарок сощально рухливого населення, основним способом кнування якого була вiйськова служба. УкраТнськ гетьмани охоче наймали Тх на службу за суттево меншу плату ыж нiмцiв (Сокирко 2018: 60).
Про наявысть в Умаы та репоы вихiдцiв iз Молдавського князiв-ства, яких тодi найчаспше називали «волохами», яскраво свiдчить Реестр 1649 р. Побiжний погляд на список уманських козаюв у Рееср Вiйська Запорозького, укладеному пiсля Зборiвського миру в 1649 р., засвщчуе Тхне кiлькiсне зростання: Михайло Волошин та Григор Волошин - полкова сотня; Лазар Волошин та Антон Волошинець -1вангородська сотня; Антон Волошенко - Бузiвська; Ярема Волошин -Бабанська; Мизин Волошин, Григораш Волошин, Олекса Волошин, Штефан Волошин - Бершадська; Кузь Волошинець, Андрш Волошин, Василь Басарабой - Кочубпвська; Матеш Волошин - 1ванська; 1ван Ба-сарабей - Бутанська (Буцька?); Пилип Волошин та Гринець Волошин -Ромаывська; Василь Волошин та Трифон Волошин - Ладиженська. Усього вписано 29 оаб у 10 сотнях (всього 2 976 козамв у 14 сотнях) (Реестр 1995: 204-232). Серед козаюв полку бачимо також полямв, вихрещених евреТв, татар, литвиыв. 1'хня поява в козацькому реестр засвщчувала прийняття ними православноТ вiри.
Окрiм украТнськоТ, чисельними громадами в Умаы були еврей-ська та - iз XVIII ст. - польська. Зрозумто, що польське населення почало зростати, коли власниками Умаы стали Потоцькк Повторна колоыза^я, економiчний рiст дозволили Ф. Потоцькому (1700-1772)
звернутися до справ духовних i культурних, що часто були пов'язаш. Спочатку в 1762-1763 рр., за пропозищею Ф. Потоцького, якого називали «малим королем Руа», та за його фiнанcoвoï пiдтримки, i мicтi дiяла кiлькамicячна cемiнарiя з пiдгoтoвки ушатських та «пе-реквалiфiкацiï» православних священимв, очолювана епископом Белзьким та Холмським МаксимЫаном Рилом. За цей час вщбулася посвята 150 греко-католицьких священимв для церков Уманщини. Через два роки в Умаш за сприяння Ф. Потоцького було вщкрито ваcилiанcький монастир, а 1766 р. - школу при ньому. Особливою фундащею вш передав у повне володшня монастирю сс. Гереженiвкy та Маньмвочку (Монастирок), якi давали щoрiчний прибуток 5 тис. злотих (Кривошея 2009: 177).
У вирi пoдiй 1768 р. ваcилiанcький дyхoвнo-ocвiтнiй осередок в Умаш було розгромлено, частину вихованщв i ректора вбили. Деяким вихованцям монастиря було подаровано життя, вони працювали писарями при канцелярп. Дiяльнicть монастиря було вiднoвленo пicля придушення повстання. Згодом у ваcилiанcьких монастирях запроваджено нову програму навчання й виховання, зпдно з якою вчили уах незалежно вiд вiри (Кривошея 2011: 8). У цей перюд у ваcилiанcьких навчальних закладах збшьшуеться кiлькicть yчнiв римo-катoликiв, грекo-катoликiв та православних, ям представляли шляхетcькi та священицьк родини.
Пicля 1793 р. росшський iмперcький уряд провадив полгтику змен-шення впливу нацioнальнo-релiгiйних (польсь^ мови, католицького та греко-католицького вiрocпoвiдань) i юридичних чинникiв на си-тyацiю в регioнi, заявивши про поширення на приеднаш теритoрiï загальноросшських закoнiв. Це фактично скасовувало дт положень литовських cтатyтiв. При цьому закривали монастиря училища при них, масово навертали греко-католимв у православ'я. Уманський ваcилiанcький монастир також було закрито. Агресивна росшська пoлiтика в релейному питаннi була спрямована на домшування православ'я на Правобережжя (Кривошея 2008b: 138).
Псля cмертi Катерини II становище греко-католимв пoлiпшилocя, новий iмператoр Павло I ставився до них бтьш прихильно. У 1796 р. було вщновлено ваcилiанcький монастир в Умаш. У час розквгту монастиря в першш третиш XIX ст. у шкoлi при ньому навчалася вщома трiйця представнимв «yкраïнcькoï школи» в пoльcькiй лiтератyрi -Йозеф Богдан Залеський, Северин Гощинський та Мiхал Грабовський, а також брати Грози. Трое приятелiв утворили лiтератyрний гурток «За-Го-Гра», видавали шкiльний журнал. Xлoпцi захопилися украшськими пicнями, народними переказами з чаав Гайдамаччини. Варто заува-жити, що поява поеми Тараса Шевченка «Гайдамаки» була навiяна
його вiзитами в Умань та стала своерщною вщповщдю польським поетам (Кривошея 2011: 9).
У 1830 р. пщ приводом боротьби з епiдемiею холери навчання у василiанськiй школi було призупинене. А тсля того як серед учас-нимв Листопадового польського повстання було виявлено вихован-цiв школи та одного ченця з Умаш, сс. Гережешвка та Монастирок були конфiскованi в 1831 р. до казни, а в 1832 р. закрито монастир. 5 березня 1834 р. монастир було остаточно лквщовано (Кривошея 2009: 179). ^сля Листопадового повстання вплив поляюв на соцЬ альне, економiчне та культурне життя мкта зменшуеться.
Чисельшсть i вплив еврейськоТ громади Умаш були нестабтьни-ми. Переживши перипетп XVII ст., евреТ знову поселилися в Умаш. Не особливо Тх вщлякали й подiТ 1768 р., про що йшла мова вище. 1з кшця XVIII й до початку ХХ ст. чисельшсть евреТв серед населення мкта невпинно зростала. Якщо в 1765 р. у мкт проживала 301 особа евреТв обох статей (Архив ЮЗР 1890а: 195-196), то в 1776 р., тсля повстання, в Умаш мешкало 277 евреТв обох статей (Архив ЮЗР 1890а: 280), у 1787 р. - 992 ч. с., у 1790 р. - 1906 оаб об. с. (990 чоловшв та 916 жшок), а в 1791 р. - 1862 особи (990 чоловшв та 872 жшок) (Архив ЮЗР 1890Ь: 577, 667, 701).
^сля под^в Речi ПосполитоТ Умань, як i всю Правобережну УкраТну, було включено до «смуги осiлостi». Це й стало причиною позитивно!' динамiки в збшьшенш еврейськоТ громади Уманi. У 1797 р. у мкт мешкало всього 1 505 оаб ч. с., iз них 1 074 - евреТ (ДАКО 1: 44зв.). Маемо дан за 1800 р.: iз 2 227 оаб ч. с. евреями були 944 особи (ДАКО 2: 34зв.-35). У 1827 р. у мкл було 1 008 будинюв, у яких мешкало 5 858 оаб (3 242 чоловшв та 2 616 жшок), iз них евреТв - 4 254 (2 125 чоловшв та 2 129 жшок) (ЦД1АУК 3: 39-40). У 1845 р. населення мкта складало 7 681 особу (3765 чоловшв та 3 916 жшок), iз них були евреями 4 824 особи (2 260 чоловшв та 2 564 жшок) (1Р НБУВ 1: 1).
За столггтя еврейська стльнота в м. Умань виросла з 1 862 оаб у 1791 р. до 17 709 оаб - у 1897 р. i складала 57 % всього населення мкта (Кузнець 2005: 135). Напередодш ПершоТ свгговоТ вшни в мкт мешкало 26 329 евреТв iз 48 736 жителiв. У 1920 р. в Умаш проживало 25 252 евреТ, тобто рiзниця в порiвняннi з 1913 р. складае 1 077 оаб, що зумовлено подiями 1917-1920 рр., як суттево вплинули на склад населення Умаш та чисельшсть евреТв у мкт (Кузнець 2005: 141). До вшни в 1941 р. в Умаш проживало близько 55 тис. населення, iз них близько 10 тис. евреТв (Круглов 2016: 267).
Побачити динамку зростання / зменшення еврейського населення Умаш впродовж майже твтора столггтя допоможе групування наве-дених даних у таблицг
Рiк Загальна юльюсть населення Число евреТв Частка, %
1765 301 об. с.
1776 277 об. с.
1787 992 ч. с.
1790 1 906 об. с.
1791 1 862 об. с.
1797 1 505 ч. с. 1 074 ч. с. 71
1800 2 227 ч. с. 944 ч. с. 42
1827 5 858 об. ст. 4 254 об. ст. 73
1845 7 681 4 824 63
1897 31 016 17 709 57
1913 48 736 26 329 54
1920 44 159 25 252 57
03.1941 55 тис. 10 тис. 18
Отже, у кшц XVIII ст. - першш третин Х1Х ст. еврейське населення Уманi становило 71-73 % вщ усього населення мiста, i це число було вiдносно стабтьним, починаючи з 1797 р. До 1845 р. чисельшсть еврейськоТ громади мало зросла, тодi як загальна кшьюсть населення збiльшилася суттево, тому частка евреТв зменшилася й складала 63 %. Ця тенденцiя з незначними вiдхиленнями зберiгалася до початку ХХ ст., коли частка еврейського населення Умаш коливалася мiж 54-57 %, зберiгаючи тенденцiю повiльного зменшення. Пояснюються такi змши розвитком мiста впродовж столiття.
У Х1Х ст. мiсто динамiчно розвивалося. Про Умань у газет «Киевские губернские ведомости» в ачш 1854 р. писали, що мiсто стае схожим на КиТв. З'явилося багато крамниць. Тут мешкало чимало шляхти й вшськових, що збiльшило кшьюсть кiнних екiпажiв, якi разом iз чу-мацькими валками створювали великий рух. 1з 1846 р. дiяла водолЬ карня, але загалом панувала колосальна антисанп^я, що зумовила епщемп холери в 1830, 1831, 1847, 1848 рр. (Кривошея 2010Ь: 12).
У мштарному вiдношеннi Умань зберегла свое значення. У мкт^ що було центром вшськових поселень, постшно концентрувалися значн пiдроздiли росiйськоТ армп. Це мало стратегiчне значення для розвитку iнфраструктури мiста. В Умаш й так було достатньо бу^вель цившьного призначення для розквартирування вшськ, а ще велика кiлькiсть продовольчих складiв (Военно-статистическое 1848: 179-181). Та потреби армп прискорили процеси розбудови мкта, передуам, розбудову промисловостi.
На початку 80-х рр. Х1Х ст. одна з киТвських газет характеризувала Умань як одне з найкращих мкт КиТвськоТ губерн^Т, що вiдрiзнялося
вщ шших вигiдним розташуванням, торгiвлею, промисловктю, знач-ною кiлькiстю навчальних закладiв. Мiсто поступалося в торгiвлi Бердичеву та Бшш Церквi, але за промисловим розвитком Тх пере-важало. Умань слугувала своерiдним центром уах транзитних шляxiв iз КиТвськоТ та ПодтьськоТ губернiй, передусiм на твдень, до Одеси. Уманськi евреТ постшно вивчали динамiку цiн у швденнш «ПальмирЬ» та, закуповуючи пшеницю та iншi продукти в сусiднix повггах, моментально реагували пiдвищення чи пониження цши й доставляли товар у порт (Заря 1881: 3). Отже, зростання еврейського населення Умаш чималою мiрою визначалося швидкими темпами його економiчного розвитку, а збшьшення числа еврейських пщприемщв, у свою чергу, сприяло прискореному розвитку мкта.
Фактично Умань у кшщ XVIII - на початку ХХ ст. була еврейським мь стом, позаяк бiльшiсть населення в цей перюд складали евреТ. Еврейська громада мала в мiстi синагоги, громадську школу (Талмуд-Тору), школи грамоти (хедери), приватне чоловiче та два жшочих училища, безлiч крамничок i бiблiотеку. Не складно збагнути внесок еврейського населення в розвиток мкцевоТ культури. Хоча подiбнi тенденцiï культурного прогресу демонстрували вс нaцiонaльнi громади мiста.
Мiсто, яке aсоцiювaлося з трaгедiею 1768 р., стало з Х1Х ст. осеред-ком поширення хасидизму завдяки похованню в 1810 р., зпдно з за-повiтом, на старому еврейському цвит^ рaбi Нахмана (1772-1810) iз Брацлава (Бреслава), бтьше вiдомого як цадик Нахман (Лукин и др. 2000: 16). Правнук рабина 1зраТля бан Елiезерa (1700-1760), вщомий також пiд iменем Баал Шем Тов (Власник Доброго 1меш), був одним iз фундaторiв хасидського руху. Хасидизм - мктичний релтйний на-прям iудейського вiросповiдaння, започаткований у 30-х рр. XVIII ст. на Подiллi в середовиш^ еврейськоТ бщноти. Благочестивий Нахман, мiсце якого так i не поав жоден iз нaступникiв, зaповiдaв вiдвiдувaти його могилу на еврейський Новий рк (Рош ха-Шан). (Кривошея 2005: 130; Кривошея 2010b: 10).
Проте негативне ставлення до евреТв у Росшськш iмперiï приводило до етнокультурних конфлклв. 1нколи Тх провокували сaмi евреТ. Так, у 1894 р. з Умаш на два роки виселили рабина Борочина. Вш забороняв евреям купувати продукти харчування в роаян та звелiв побити торговку молочними продуктами еврейку Бейзер, яка порушила заборону (ЦД1АУК 2: 3-38). Наприкшф Х1Х ст. евреям було обмежено доступ у «Софп'вку» за нацюнальною ознакою, зокрема, Тм продавали бтет, який був дiйсний у ва днi тижня, крiм недш та свят. (Киевское слово 1896: 1).
Ситуaцiя значно попршилася зi встановленням радянськоТ влади. У 20-30-х рр. ХХ ст. було лквщовано хедер (школу) при синaгозi
брацлавських хасидiв, а в 1937 р. було закрито й синагогу (Шварцман 2012: 29). У цей перюд спостер^аеться й pi3Ke скорочення еврей-ського населення в мктк Перед вшною в Уманi проживало близько 10 тис. евре'|'в, що становило приблизно 18 % усього населення (Круг-лов 2016: 267). Цифри свщчать про те, що сталшсьм репреси' в рiзний спосiб значною мiрою змiнили етнiчне обличчя Умаш.
Найбшьших втрат еврейська громада Умаш зазнала в роки Друго'| свггово'| вiйни. Вiд початку окупаци' евреям було дозволено мешкати лише в гетто (район Старого базару). У Судний день (Йом-Ктур) у вересн 1941 р. у Сухому яру неподалк вщ Уманi почалися масовi розстрiли. Згодом ще одним розстршьним мiсцем став Собкiвський лiс поблизу Умаш. У цих двох мкцях було розстршяно понад 20 тис. евре'|'в з Уманi та околиць (Шварцман 2012: 34).
Мкця концтаборiв та масових розстрiлiв украшщв i евре'|'в в роки Друго'| свггово'| вiйни сьогоднi е мiсцями спшьно!' пам'ятi. Мiський ландшафт Уманi активно поповнюеться знаками / пам'ятниками, що актуалiзують iсторичну пам'ять i мають слугувати примиренню й спiльнiй скорбот украшщв, евре'|'в та полякiв. Хоча це вдаеться не завжди. У 2015 р. в Умаш було встановлено кшний пам'ятник очшь-никам повстання 1768 р. I. Гонт та М. Залiзняку, що стало предметом гордосп значно'1 частини мктян. Проте це мкце пам'ятi е дражливим для полякiв та евре'|'в, тому iнколи призводить до конфлктв.
Минуле мiста визначае його сьогодення. Умань знають у свiтi завдя-ки чарiвному дендрологiчному парку «Софи'вка», збудованому коштом Станiслава Потоцького для дружини Софи', а також паломництву брацлавських хасидiв до могили цадика Нахмана. ^сля проголошення Украшою незалежностi спостерiгаеться швидке зростання числа прочан-хасидiв (понад 20-30 тис. лише на Рош-га-Шан), яке творить у район поховання Нахмана неповторну атмосферу еврейського життя.
Сучасна Умань активно бере участь у рус народно!' дипломати', яка допомагае долати як зовшшш кордони, так й устален стерео-типи. Серед порiднених мкт е мiста з Великобритании Грузи', Естони', 1зра'|'лю, Литви, Польщi, Румуни', США та Франци'. Попри складну та контраверсшну iсторiю спiвiснування украшав, полякiв та евре'|'в, в Умаш найбтьше угод пiдписано з мктами Польщi (4) та 1зра'|'лю (3), i вони е найбтьш продуктивними.
Ниш видаеться, що Умань - це урбашзований проспр взаемоди', проспр, у якому залишилося мало мкця для конфлiкту. Проте ця картина нагадуе палiмпсест. Варто лише тршки ïï потерти, як вповнi проступае жива зона конфлкту, як м^мум культурного, а iнколи - й етноконфесшного. Для прикладу можна поспостер^ати за мешкан-цями мiста та хасидами шд час щорiчного паломництва або почати
обговорювати котрусь i3 непростих тем минулого Умаш. Свщченням слугують цьогорiчнi науковi конференций органiзованi украТнською науковою спiльнотою до 250-лiття подiй 1768 р. в Умаш. Проявилися доволi рiзнi погляди на складнi поди, що само по œ6i нормально. Проблема в тому, що при обговоренш болючих тем надто швидко зникае толерантнiсть, навiть саме бажання почути iншого. А це на-дважливо для майбутнього мiста, що формуе спiльнi мiсця пам'ятi для представнимв рiзних нацiональностей, релiгiй i культур.
Л1ТЕРАТУРА
Архив ЮЗР 1890a - Архив Юго-Западной России, издаваемый временной комиссией для разбора древних актов, высочайше учрежденной при киевском военном, подольском и волынском генерал-губернаторе: в 37 т. Киев, 1859-1914. Ч. 5, т. 2: Переписи еврейского населения в Юго-западном крае в 1765-1791 гг.: Вып. 1. Киев: Тип. Г.Т. Корчак-Новицкого, 1890. С. 239, 1045.
Архив ЮЗР 1890b - Архив Юго-Западной России, издаваемый временной комиссией для разбора древних актов, высочайше учрежденной при киевском военном, подольском и волынском генерал-губернаторе: в 37 т. Киев, 1859-1914. Ч. 5, т. 2: Переписи еврейского населения в Юго-западном крае в 1765-1791 гг., вып. 2. Киев: Тип. Г.Т. Корчак-Новицкого, 1890. 239, 383-1045, IV с.
Бодров 2001 - Бодров Ю.1. 1стс^я Уманського козацького полку. КиТв, 2001. 276 с.
Брехуненко 2011 - Брехуненко В. Козаки на степовому кордош: Типолопя козацьких сшльнот XVI-XVII ст. КиТв, 2011. 503 с.
Бутич 1970 - Гайдамацький рух на УкраТш в XVIII ст.: зб. док. / Пщ ред. I. Бутича, Ф.П. Шевченка. Кшв: Наукова думка, 1970. 660 с.
Вастьев 2015 - Ва^льев С.А. Умань в XVII - на початку XX ст.: формування внутршньоТ шфраструктури, соцiально-економiчний та культурно-освтнш розвиток: автореф. дис. ... канд. iŒ наук. МиколаТв, 2015. 20 с.
Величко 1991 - Величко С.В. ЛЬопис. КиТв, 1991. Т. I. 369 с.
Верменич 2011 - Верменич Я.В. 1сторична урбашстика в УкраТш: тео-рiя мiстознавства i методика лЬочислення. КиТв: 1нститут iсторiï УкраТни НАН УкраТни, 2011. 306 с.
Военно-статистическое 1848 - Военно-статистическое обозрение Российской империи / Издаваемое по Высочайшему повелению при 1-м отделении Департамента Генерального штаба. СПб.: в типографии Департамента Генерального штаба, 1848-1858. Т. 10. Ч. 1: Киевская губерния 1848. [2], 333 с., [13] л. табл.
Псцова 1998 - Архiв Коша НовоТ ЗапорозькоТ Оч1 Корпус документ.
1734-1775 / Упорядники: Псцова Л.З. та iH. КиТв, 1998. Т. 1. 696 с.
Глазычёв и др. 1995 - Глазычёв В.А., Гольц Г.А., Карпов С.П. и др. Город как социокультурное явление исторического процесса. М.: Наука, 1995. 351 с.
Грибовський 2012 - Грибовський В. Поняття «фронтир» i «азшський кордон» як шструменти дослщження украТнського степового порубiжжя XVI-XVIII ст. Науковi записки. Збiрник праць молодих вчених та асшранпв. КиТв, 2012. Т. 25. С. 109-136.
Грушевський 1996 - Грушевський М. 1стс^я УкраТни-Руси: в 11 т., 12 кн. / рекол.: П. Сохань (голова) та ш. КиТв: Наукова думка, 1996. Т. 9, кн. 1. 880 с.
ДАКО 1 - Державний архiв КиТвськоТ обласп (ДАКО). Ф. 2. Оп. 3. Спр. 376. Листування про питання щодо перетворення КиТвськоТ губернп та укомплектування штатiв судових закладiв губернп (1797).
ДАКО 2 - Державний архiв КиТвськоТ обласп. Ф. 2. Оп. 3. Спр. 2164. Справа про продаж маетку помщиц графит ПотоцькоТ з додатками опису швентаря та листування з губернським землемiром i КиТвською казенною палатою з цього питання (1809-1810).
Дашкевич 1990 - Дашкевич Я. Козацтво на Великому кордош /УкраТнське козацтво: сучасний стан та перспективи дослщження проблеми (Матерiали «круглого столу») // УкраТнський iсторичний журнал. 1990. № 2.
Егоров 2009 - Егоров Ю.1. АрхЬектура i ландшафт у розвитку iсторичних м^т УкраТни. Киiв, Умань: КНУБiА, 2009. 197 с.
Заря 1881 - N.I.B. Внутренний отдел. Умань // Заря. 1881. 26 июля. № 164.
1Р НБУВ 1 - 1нститут рукопису НацюнальноТ бiблiотеки УкраТни iменi В. Вернадського (1Р НБУВ). Ф. II. Спр. 28874. Вщомосп по Уманському повп^ (1845).
Iсторiя 1991 - Iсторiя руав. КиТв, 1991. 318 с.
К вопросу 1914 - К вопросу образования Уманской губернии // Голос Умани. 1914. 1 июня. № 94.
Каппелер 2003 - Капеллер А. Южный и восточный фронтир России в XVI-XVIII веках // Ab Imperio. Теория и история национализма и империи в постсоветском пространстве. 2003. № 1. С. 47-63.
Киевское слово 1896 - Ведомости из Умани // Киевское слово. 1896. 24 января. № 3003.
Киридон 2016 - КиридонА. Гетеротопп пам'ятк Теоретико-методолопчш проблеми студш пам'ят1 КиТв.: Ыка-Центр, 2016. 320 с.
Клименко 2006 - Клименко П. З ^орп забудови Умаш. Умань: АЛМ1, 2006.
Клименко 2016 - Клименко Т.А. Умань у XVII-XIX ст.: розквп" та занепад // Архiви УкраТни. 2016. № 1. С. 90-96.
Коваль 2007 - КовальА.У. УкраТна незалежна: ЛЬопис мiста Умаш. Умань: АЛМ1, 2007. 176 с.
Константшова 2010 - Консmанmiнова В.М. Урбашза^я: швденноукраТн-ський вимiр (1861-1904 роки). Запорiжжя: АА Тандем, 2010. 596 с.
Кривошея 2004 - Кривошея В. Генеалопя украТнського козацтва: Нариси 1стор1Т козацьких полк1в. Киiв: Стилос, 2004. 391 с.
Кривошея 2005 - Кривошея И. Еврейские страницы истории города Умани // Материалы Двенадцатой ежегодной международной междисциплинарной конференции по иудаике. М.: Институт славяноведения РАН, 2005. Т. II. С. 126-137.
Кривошея 2006 - Кривошея И. Умань и паломничество брацлав-ских хасидов к могиле цадика Нахмана: панорама местной прессы (80-е годы XX - начало XXI в.) // Материалы Тринадцатой ежегодной международной междисциплинарной конференции по иудаике. М.: Сэфэр, 2006. С. 478-490.
Кривошея 2008а - Кривошея В.В. Козацька ел1та Гетьманщини. Кшв, 2008. 452 с.
Кривошея 2008Ь - Кривошея И.И. Польськие аристократы Потоцкие и украинско-польський диалог XVIII-XIX веков // Drogi i bezdroza коишткадг Gniezno, 2008. S. 135-141.
Кривошея 2009 - Кривошея 1.1. М1сто Умань у власносп граф1в Потоцьких (друга чверть XVIII - перша третина Х1Х ст.): територ1я конфлкту, компром1су чи взаемоди? Проблеми 1сторп УкраТни Х1Х - початку ХХ ст. КиТв: 1нститут 1стор|| УкраТни, 2009. Вип. XVI. С. 173-183.
Кривошея 2010а - Кривошея В.В. Козацька старшина Гетьманщини. Ен-циклопед1я. Кшв: Стилос, 2010. 792 с.
Кривошея 2010Ь - Кривошея 1.1. !стор!ята геральдика Умаш. Умань: Соф1я, 2010. 24 с.
Кривошея 2011 - Кривошея I. Умань - м1сто на кордош Реч1 ПосполитоТ I Запор1зькоТ С1ч! // Плея: Зб1рник наукових праць. КиТв, 2011. Вип. 52. С. 180-184.
Кривошея, Кривошея 2010 - Кривошея 1.1., Кривошея 1р.1. Внесок польських аристократ1в Потоцьких в 1сторико-арх1тектурну спадщину Умаш // Укра-Тнсько-польський науковий д1алог в Уман1. Вип. 2: Формування сучасного арх1тектурного середовища 1сторичних м1ст на основ1 реабЫтацп 1стори-ко-м1стобуд1вноТ спадщини. Умань; Гнезно; Ланьцут; Познань, 2010. С. 96-102.
Круглов 2016 - Круглов А, Уманский А, Щупак И. Холокост в Украине: Рейхскомиссариат «Украина», губернаторство «Транснистрия»: монограф1я. Днипро: Украинский шститут изучения Холокоста «Ткума»; ЧП «Лира ЛТД», 2016. 564 с.
Кузнець 2005- Кузнець Т.В. Населення Уманщини Х1Х - початку ХХ столггтя. КиТв: Видавничо-пол1граф1чний центр «КиТвський ушверситет», 2005. 195 с.
Ландшафты 2008 - Ландшафты: оптики городских исследований: сб. науч. тр. / Отв. ред. Н. Милерюс, Б. Коуп. Вильнюс: ЕГУ, 2008. 474 с.
Леп'явко 2011 - Леп'явко С. Велим кордони украТнц1в // Плея. 2011. Вип. 52. С. 72-88.
Лукин, Соколова, Хаймович 2000 - Лукин В., Соколова А, Хаймович Б. Сто еврейских местечек Украины. Исторический путеводитель. Вып. 2: Подолия. СПб., 2000. 704 с.
Луняк 2013 - Луняк€. Козацька УкраТна XVI-XVШ ст. очима французьких сучасниюв: хрестомат1я. Н1жин: НДУ 1м. М. Гоголя, 2013. 508 с.
Мицик 2002 - Мицик Ю.А. Умань козацька I гайдамацька. Кшв: Киево-Мо-гилянська Академ1я, 2002. 187 с.
Нштш 2014 - Нiкiтiн Ю.О. Пореформеш м1ста ПолтавськоТ, ХарювськоТ та ЧершпвськоТ губершй у другш половин XIX ст.: 1сторичний аспект са-моврядування. В1нниця: Н1лан, 2014. 251 с.: табл.
Поверх кордону 2011 - «Поверх кордону»: концепц1я прикордоння як об'ект дослщження // Дискуая. УкраТна Модерна. 2011. № 18. С. 43-77.
РГАДА 1 - Российский государственный архив древних актов в г. Москва (РГАДА). Ф. 229. Оп. 2. Д. 42. Книга крестоприводная присяжная Государю царю и Великому князю Федору Алексеевичу 7184: а от Рождества Христова 1676 году.
Реестр 1995 - Реестр Вшська Запорозького 1649 року. КиТв: Наукова думка, 1995. 592 с.
Рибер 2004 - Рибер А. Меняющиеся концепции и конструкции фронтиру: сравнительно-исторический поход // Новая имперская история постсоветского пространства / Ред. И. Герасимов. Казань, 2004. С. 199-222.
Скальковский 1845 - Скальковский А.А. Наезды гайдамак на Западную Украину в XVIII столетии. 1733-1768. Одесса: в Гор. тип., 1845. 230, II с.
Сокирко 2018 - Сокирко О. На варта булави. Надв1рш вшська украТнських гетьмашв середини XVII - другоТ половини XVIII ст.: науково-популярне видання. КиТв: Темпора, 2018. 184 с.
Софонович 1992 - Софонович Ф. Хрошка з л1тописц1в стародавшх. Кшв, 1992. 333 с.
Суляк 2013 - СулякС.Г. Казак Андрей Суляк (к вопросу об участии выходцев из Молдавии в гайдамацком движении 1734 г.) // Русин. 2013. № 2 (32). С. 42-61. DOI: 10.17223/18572685/32/4
Ткаченко 1927 - Ткаченко М. Гуманщина в XVI-XVII вв. КиТв: Друкарня УкраТнськоТ академп наук, 1927. 32 с.
Трубина 2011 - ТрубинаЕ.Г. Город в теории: опыты осмысления пространства. М.: Новое литературное обозрение, 2011. 520 с.: ил.
Турунен 2018 - Турунен А. Забуп 1сторп м1ст. Як багатство та культурний розвиток здобуваються толерантшстю. КиТв: Н1ка-Центр, Видавництво Анетти Антоненко, 2018. 288 с.
Халебський 2008 - Халебський П. УкраТна - земля козаюв: Подорожнш щоденник / упоряд. М.О. Рябий; шслям. В.О. Явор1вського. КиТв: Укр. пись-менник; Ярослав1в Вал, 2008. 293 с.
Храбан 1989 - Храбан Г.Ю. Спалах гшву народного (антифеодальне на-родно-визвольне повстання на Правобережнш УкраТш у 1768-1769 рр.). КиТв: Вид-во при КиТв. ун-rï, 1989. 176 с.
ЦД1АУК 1 - Центральний державний кторичний aрxiв УкраТни в м. Киевi (ЦД1АК УкраТни). Ф. 442. Оп. 1 (т. Ill). Спр. 2169. Указ Сенату вщ 30 квтя 1838 р. про передачу м. Умаш у вщомство вшськових поселень.
ЦД1АУК 2 - ЦД1АК УкраТни. Ф.442. Оп. 844. Спр. 436. Справа про висе-лення з м. Умаш рабина Борочина за заборону евреям купувати продукти харчування у роаян та побиття торговки молочними продуктами еврейки Бейзер, яка порушила заборону, уманськими евреями.
ЦД1АУК 3 - ЦД1АК УкраТни. Ф. 533. Оп. 2. Спр. 210. Вiдомiсть про число мешканшв в м. Умаш, яке належить помщику Александру Потоцькому, з вкaзiвкою про рiзнi будiвлi та заводи (2 вересня 1827 р.).
Чорновол 2015 - Чорновол I. Компаративш фронтири: свтовий i вЬчиз-няний вимiр. КиТв: Критика, 2015. 376 с.
Шварцман 2012 - Шварцман Ш. Еврейская жизнь в Умани. 4-е изд., доп. Умань, 2012. 60 с.
Шиян 2012 - Шиян P.I. «Фронтир зовшшнш» i «фронтир внутршнш»: концепщя твденноукра'шського прикордоння мiж 1680-ми - 1750-ми роками. Нaуковi прац вторичного факультету Зaпорiзького нaцiонaльного унiверситету. 2012. Вип. ХХХ11. С. 96-105.
Шлегель 2017 - Шлегель К. Украинский вызов. Открытие европейской страны. КиТв: Дух i ЛЬера, 2017. 368 с.
AGAD 1 - Archiwum Gtowne Akt Dawnych w Warszawie (AGAD). Ме^ука Когоппа. Ksiçga sigiLLat 7, k.32v. Nadanie prawa magdebuskiego miastu Hu-maniowi na Ukranienie stojgcemu.
Jabtonowski 1894 - ZrodLa dziejowe. Wyd. A. Jabtonowski. Warszawa, 1894. T. XXII.
Kryvosheia 2016 - Kryvosheia I. BasiLian Monks in the West - East Dialogue: Cultural and Religious Aspect // World in Dialogue. IntercuLturaL Problems in the Religious, Economic, Communication and EducationaL Context. Orbis Terrarum. Poznan, 2016. VoL. V. S. 93-107.
Kryvosheya, ZaboLotna 2013 - Kryvosheya I., Zabolotna O. Uman piLgrimage: bLessing or scourge? // Tourism in the circLe on the European cuLture. Seria Orbis Terrarum. Gniezno, 2013. VoL. II. S. 141-150.
McNieL 1964 - McNiel William H. Europe's steppe Frontier. 1500-1800. Chicago; London, 1964. 264 s.
REFERENCES
Russia. (1890a) Arkhiv Yugo-Zapadnoy Rossii, izdavaemyy vremennoy komis-siey dlya razbora drevnikh aktov, vysochayshe uchrezhdennoy pri Kievskom
voennom, Podol'skom i Volynskom general-gubernatore: v 37 t. [The Archive of South-Western Russia, issued by a temporary commission consolidated by the Imperial Court under the Kiev military, Podolsk and Volhynia Governor-General to review ancient acts: In 37 vols]. Vol. 2. Kiev: G.T. Korchak-Novitsky. pp. 239, 1045.
Russia. (1890b) Arkhiv Yugo-Zapadnoy Rossii, izdavaemyy vremennoy komissiey dlya razbora drevnikh aktov, vysochayshe uchrezhdennoy pri Kievskom voennom, Podol'skom i Volynskom general-gubernatore: v 37 t. [The Archive of Southwestern Russia, issued by a temporary commission consolidated by the Imperial Court under the Kiev military, Podolsk and Volhynia Governor-General to review ancient acts: In 37 vols]. Vol. 2. Kiev: G.T. Korchak-Novitsky. pp. 239, 383-1045.
Bodrov, Yu.l. (2001) Istoriya Umans'kogo kozats'kogo polku [History of the Uman Cossack Regiment]. Kyiv: [s.n.].
Brekhunenko, V. (2011) Kozaki na stepovomu kordoni: Tipologiya kozats'kikh spil'not XVI-XVII st. [Cossacks on the steppe frontier: A typology of Cossack joint notes of the sixteenth and seventeenth century]. Kyiv.
Butich, F.P. & Shevchenko, F.P. (eds) (1970) Gaydamats'kiy rukh na Ukraini v XVIII st. [The Haydamak movement in Ukraine in the 18th century]. Kyiv: Naukova dumka.
Vasiliev, S.A. (2015) Uman'vXVII - napochatkuXXst.:formuvannya vnutrishn'oi infrastrukturi, sotsial'no-ekonomichniy ta kul'turno-osvitniy rozvitok [Uman in the 17th - early 20th centuries: formation of the internal infrastructure, socioeconomic, cultural and educational development]. Abstract of History Cand. Diss. Mykolaiv
Velichko, S.V. (1991) Litopis [Chronicle]. Vol. 1. Kyiv: [s.n.].
Vermenich, Ya.V. (2011) Istorichna urbanistika v Ukraini: teoriya mistoznavstva i metodika litochislennya [Historical Urbanistics in Ukraine: Theory of city study and methodology of chronology]. Kyiv: Institute of History of Ukraine of the National Academy of Sciences of Ukraine.
Russian General Staff Department. (1848) Voenno-statisticheskoe obozrenie Rossiyskoy imperii/ Izdavaemoe po Vysochayshemu poveleniyu pri 1-m otdelenii Departamenta General'nogo shtaba [Military Statistics Review of the Russian Empire / Published by the Imperial Order at the 1st Branch of the General Staff Department]. Vol. 10. St. Petersburg: General Staff Department.
Gistsova, L.Z. (ed.) (1998) Arkhiv Kosha Novoi Zaporoz'koi Sichi. Korpus dokumentiv. 1734-1775 [The Archive of Kosh Nova Zaporozhian Sich. Documents. 1734-1775]. Vol. 1. Kyiv: [s.n.].
Glazychev, V.A., Golts, G.A., Karpov, S.P. i dr. (1995) Gorod kaksotsiokul'turnoe yavlenie istoricheskogo protsessa [The city as a sociocultural phenomenon of the historical process]. Moscow: Nauka.
Gribovsky, V. (2012) Ponyattya "frontier" i "aziys'kiy kordon" yak instrumenti doslidzhennya ukrains'kogo stepovogo porubizhzhya XVI-XVIII st. [The notion
"frontier" and "Asian border" as research tools of the Ukrainian steppe frontier of the 16th - 18th centuries]. Naukovi zapiski. Zbirnik prats' molodikh vchenikh ta aspirantiv. 25. pp. 109-136.
Hrushevsky, M. (1996) Istoriya Ukraïni-Rusi: v 111. [History of Ukraine-Russia: in 11 vols]. Vol 9. Kyiv: Naukova dumka.
The State Archive of Kyiv Region (DAKO). (n.d.) Listuvannya pro pitannya shchodo peretvorennya Kiïvs'koï guberniï ta ukomplektuvannya shtativ sudovikh zakladiv guberniï (1797) [Correspondence on the transformation of the Kyiv province and the personnel of the state courts of the province (1797)]. Fund 2. List 3. File 376.
The State Archive of Kyiv Region (DAKO). (n.d.) Sprava pro prodazh maetku pomishchitsi grafini Potots'koï z dodatkami opisu inventarya ta listuvannya z guberns'kim zemlemirom i Kiïvs'koyu kazennoyu palatoyuz ts'ogo pitannya (18091810) [Case on the sale of the land by the landowner Countess Pototskaya with annexes describing the equipment and correspondence with the provincial land surveyor and the Kyiv State Chamber on this issue (1809-1810)]. Fund 2. List 3. File 2164.
Dashkevich, Ya. (1990) Kozatstvo na Velikomu kordoni /Ukraïns'ke kozatstvo: suchasniy stan ta perspektivi doslidzhennya problemi (Materiali "kruglogo stolu") [Cossacks on the Great Border / Ukrainian Cossacks: Current State and Prospects for Researching the Problem (Materials of the Round Table)]. Ukraïns'kiy istorichniy zhurnal. 2.
Egorov, Yu.l. (2009) Arkhitektura i landshaft u rozvitku istorichnikh mist Ukraïni [Architecture and landscape in the development of historical cities of Ukraine]. Kyiv, Uman: KNUBiA.
Zarya. (1881) N.I.B. Vnutrenniy otdel. Uman' [N.I.B. The interior department. Uman]. 26th July.
Institute of the Manuscript of the V. Vernadsky National Library of Ukraine (IR NBUV). (1845) Vidomosti po Umans'komu povitu (1845) [Information on the Uman County (1845)]. Fund II. File 28874.
Anon. (1991) Istoriya Rusiv [History of Ruthenians or Little Russia]. Kyiv: Veselka.
Golos Umani. (1914) K voprosu obrazovaniya Umanskoy gubernii [On the formation of Uman province]. 1st June.
Kapeller, A. (2003) The Russian Southern and Eastern Frontiers from the 15th to the 18th Centuries. Ab Imperio. Teoriya i istoriya natsionalizma i imperii v postsovetskom prostranstve - Ab Imperio. Studies of New Imperial History and Nationalism in the Post-Soviet Space. 1. pp. 47-63 (In Russian).
Kievskoe slovo. (1896) Vedomosti iz Umani [News from Uman]. 24th January.
Kiridon, A. (2016) Geterotopiï pam'yati: Teoretiko-metodologichni problemi studiy pam'yati [Heterotopia of memory: Theoretical and methodological problems of memory studies]. Kyiv: Nika-Tsentr.
KLimenko, P. (2006) Z istoriï zabudovi Umani [From the history of Uman development]. Uman: ALMI.
KLimenko, T.A. (2016) Uman' u XVII-XIX st.: rozkvit ta zanepad [Uman in the 17th - 19th centuries: Heyday and decline]. Arkhivi Ukraïni. 1. pp. 90-96.
Koval, A.U. (2007) Ukraïna nezalezhna: Litopis mista Umani [Independent Ukraine. The Uman Chronicle]. Uman: ALMI.
Konstantinova, V.M. (2010) Urbanizatsiya: pivdennoukraïns'kiy vimir (18611904 roki) [Urbanization: Southern Ukrainian Dimension (1861-1904)]. Zaporizhzhya: AA Tandem.
Krivosheya, V. (2004) Genealogiya ukrains'kogo kozatstva: Narisi istoriï kozats'kikh polkiv [Genealogy of the Ukrainian Cossacks: Essays on the history of the Cossack regiments]. Kyiv: Stilos.
Krivosheya, I. (2005) Evreyskie stranitsy istorii goroda Umani [The Jewish Pages in the History of Uman]. In: Kaplanov, R.M. & Mochalova, V.V. (eds) Materialy Dvenadtsatoy ezhegodnoy mezhdunarodnoy mezhdistsiplinarnoy konferentsii po iudaike [Proceedings of the Twelfth Annual International Interdisciplinary Conference on Jewish Studies]. Vol. 2. Moscow: Sefer, Institute of Slavic Studies, Russian Academy of Sciences. pp. 126-137.
Krivosheya, I. (2006) Uman' i palomnichestvo bratslavskikh khasidov k mogile tsadika Nakhmana: panorama mestnoy pressy (80-e gody XX - nachalo XXI v.) [Uman and the pilgrimage of Bratslav Hasidim to the grave of Tsadik Nachman: A panorama of the local press (1980s - early 21st century)]. In: Burmistrov, K.Yu., Kaplanov, R.M., Mochalova, V.V. & Podolskaya, I.I. (eds) Materialy Trinadtsatoy ezhegodnoy mezhdunarodnoy mezhdistsiplinarnoy konferentsii po iudaike [Proceedings of the Twelfth Annual International Interdisciplinary Conference on Jewish Studies]. Moscow: Sefer. pp. 478-490.
Krivosheya, I.I. (2008) Pol's'kie aristokraty Pototskie i ukrainsko-pol's'kiy dialog XVIII-XIX vekov [Polish aristocrats Pototsky and Ukrainian-Polish dialogue of the 18th - 19th centuries]. In: tukomski, B. (ed.) Drogi i bezdroza komunikacji [Roads and wilderness of communication]. Gniezno: Collegium Europaeum Gnesnense. pp. 135-141.
Krivosheya, V.V. (2008) Kozats'ka elita Get'manshchini [The Cossack elite of the Hetmanate]. Kyiv: National Academy of Sciences of Ukraine.
Krivosheya, I.I. (2009) Misto Uman' u vlasnosti grafiv Potots'kikh (druga chvert' XVIII - persha tretina XIX st.): teritoriya konfliktu, kompromisu chi vzaemodil? [The city of Uman, owned by the Count of Potocki (the second quarter of the 18th - first third of the 19th century): the territory of conflict, compromise or interaction?] In: Reent, O.P. (ed.) Problemi istoriï Ukraïni XIX - pochatku XXst. [Issues of History of Ukraine of the 19th - Early 20th Centuries]. Issue 16. Kyiv: Institute of history of Ukraine. pp. 173-183.
Krivosheya, V.V. (2010) Kozats'ka starshina Get'manshchini. Entsiklopediya [Cossack elder of the Hetmanate. Encyclopedia]. Kyiv: Stilos.
Krivosheya, 1.1. (2010) Istoriya tageral'dika Umani [Uman History and Heraldry]. Uman: Sofiya.
Krivosheya, I. (2011) Uman' - misto na kordoni Rechi Pospolitoï i Zaporiz'koï Sichi [Uman as a city on the border of the Commonwealth of Poland and Zaporizhzhya Sich]. Gileya: Zbirnik naukovikh prats'. 52. pp. 180-184.
Krivosheya, I.I. & Krivosheya, Ir.I. (2010) Vnesok pol's'kikh aristokrativ Potots'kikh v istoriko-arkhitekturnu spadshchinu Umani [Contribution of the Polish aristocrats Pototsky to the historical and architectural heritage of Uman]. In: Krivosheya, I.I. & Palamarchuk, S.V. (eds) Ukraïns'ko-pol's'kiynaukoviydialog v Umani [Ukrainian-Polish scientific dialogue in Uman]. Issue 2. Uman; Gnezno; Lantsut; Poznan. pp. 96-102.
Kruglov, A., Umansky, A. & Shchupak, I. (2016) Kholokost v Ukraine: Reykhskomissariat "Ukraina", gubernatorstvo "Transnistriya" [The Holocaust in Ukraine: Reich Commissariat "Ukraine", Transnistria Governorship]. Dnipro: Ukrainian Institute for Holocaust Studies "Tkuma"; PE "Lira LTD".
Kuznets, T.V. (2005) Naselennya Umanshchini XIX - pochatku XXstolittya [The population of Uman in the 19th - early 20th centuries]. Kyiv: Kiïvs'kiy universitet.
Mileryus, N. & Koup, B. (2008) Landshafty: optiki gorodskikh issledovaniy [Landscapes: Optics of urban research]. Vilnius: ESU.
Lepyavko, S. (2011) Veliki kordoni ukraïntsiv [The Great Borders of Ukrainians]. Gileya. 52. pp. 72-88.
Lukin, V., Sokolova, A. & Khaymovich, B. (2000) Sto evreyskikh mestechek Ukrainy. Istoricheskiyputevoditel' [Hundred Jewish Towns of Ukraine. A Historical Guide]. Issue 2. St. Petersburg: A. Gersht.
Lunyak, E. (2013) Kozats'ka Ukraïna XVI-XVIII st. ochima frantsuz'kikh suchasnikiv [Cossack Ukraine of the 16th - 18th centuries through the eyes of French contemporaries]. Nizhin: N. Gogol Nizhin State University.
Mitsik, Yu.A. (2002) Uman' kozats'ka i gaydamats'ka [Uman of Cossacks and Haydamaks]. Kyiv: Kyiv-Mohyla Academia.
Nikitin, Yu.O. (2014) Poreformeni mista Poltavs'koï, Kharkivs'koï ta Chernigivs'koï guberniy u drugiy polovini XIX st.: istorichniy aspekt samovryaduvannya [Postreform Poltava, Kharkiv and Chernihiv provinces in the second half of the 19th century: Historical aspect of self-government]. Vinnitsa: Nilan.
Lepyavko, S., Kappeler, A., Plokhii, S. & Wolf, L. (2011) "Poverkh kordonu": kontseptsiya prikordonnya yak ob'ekt doslidzhennya ["Above the border": the concept of borderland as an object of research]. Ukraïna Moderna. 18. pp. 43-77.
The Russian State Archive of Ancient Acts. Kniga krestoprivodnaya prisyazhnaya Gosudaryu tsaryu i Velikomu knyazyu Fedoru Alekseevichu 7184: a ot Rozhdestva Khristova 1676 godu [The book is a cross-captive jury to the Tsar and Grand Duke Fyodor Alekseevich 7184: 1676 A.D.]. Fund 229. List 2. File 42.
Anon. (1995) Reestr Viys'ka Zaporoz'kogo 1649 roku [The Register of the Zaporozhian Army in 1649]. Kyiv: Naukova dumka.
Riber, A. (2004) Menyayushchiesya kontseptsii i konstruktsii frontiru: sravniteL'no-istoricheskiy pokhod [The Changing Concepts and Designs of the Frontier: A Comparative Historical Campaign]. In: Gerasimov, I. (ed.) Novaya imperskaya istoriya postsovetskogo prostranstva [New Imperial History of the Post-Soviet Space]. Kazan: Centre for the Study of Nationalism and Empire. pp. 199-222.
SkaLkovsky, A.A. (1845) Naezdy gaydamak na Zapadnuyu Ukrainu v XVIII stoletii. 1733-1768 [Gaidamak raids on Western Ukraine in the 18th century. 1733-1768]. Odessa: v Gor. tip.
Sokirko, O. (2018) Na varta bulavi. Nadvirni viys'ka ukraïns'kikh get'maniv seredini XVII - drugoï polovini XVIII st. [To guard the maces. Extra troops of Ukrainian hetmans in the mid-17th - second half of the 18th centuries]. Kyiv: Tempora.
Sofonovich, F. (1992) Khronika z litopistsiv starodavnikh [Chronicle of the Ancient Chroniclers]. Kyiv: [s.n.].
SuLyak, S.G. (2013) The Cossack Andrey SuLyak (regarding the part of native Moldavians in the Haidamak Movement of 1734). Rusin. 2(32). pp. 42-61 (In Russian). DOI: 10.17223/18572685/32/4
Tkachenko, M. (1927) Gumanshchina vXVI-XVII vv [Humanism in the 16th - 17th centuries]. Kyiv: Ukrainian Aademy of Sciences.
Trubina, E.G. (2011) Gorod v teorii: opyty osmysleniya prostranstva [City in theory: experiments in space comprehension]. Moscow: NLO.
Turunen, A. (2018) Zabuti istoriï mist. Yak bagatstvo ta kul'turniy rozvitok zdobuvayut'sya tolerantnistyu [Forgotten city histories. How wealth and cultural development are acquired by tolerance]. Kyiv: Nika-Tsentr, Vidavnitstvo Anetti Antonenko.
KhaLebsky, P. (2008) Ukraïna - zemlya kozakiv: Podorozhniy shchodennik [Ukraine - the Land of Cossacks: A TraveL Diary]. Kyiv: Ukr. pis'mennik; YarosLaviv VaL.
Khraban, G.Yu. (1989) Spalakh gnivu narodnogo (antifeodal'ne narodnovizvol'ne povstannya na Pravoberezhniy Ukraïni u 1768-1769 rr.) [PeopLe's anger outbreak (antifeudaL popuLar Liberation uprising in the Right-Bank Ukraine in 17681769)]. Kyiv: Vid-vo pri Kiïv. un-ti.
CentraL State HistoricaL Archives of Ukraine in Kyiv (CentraL State HistoricaL Institute of Ukraine). UkazSenatu vid 30 kvitnya 1838 r. pro peredachu m. Umani u vidomstvo viys'kovikh poselen' [Decree of the Senate of ApriL 30, 1838 on the transfer of the city of Uman to the miLitary settLements]. Fund 442. List 1 (VoL. Ill). FiLe 2169.
CentraL State HistoricaL Archives of Ukraine in Kyiv (CentraL State HistoricaL Institute of Ukraine). Sprava pro viselennya z m. Umani rabina Borochina za zaboronu evreyam kupuvati produkti kharchuvannya u rosiyan ta pobittya torgovki molochnimi produktami evreyki Beyzer, yaka porushila zaboronu, umans'kimi
evreyami [The case of the eviction from Uman of Rabbi Borokhin forbidding Jews to buy food from Russians and beating Jeyski Bayeriser, who has vioLated the prohibition, by Uman Jews]. Fund 442. List 844. FiLe 436.
CentraL State HistoricaL Archives of Ukraine in Kyiv (CentraL State HistoricaL Institute of Ukraine). Vidomist'pro chislo meshkantsiv v m. Umani, yake nalezhit' pomishchiku Aleksandru Potots'komu, z vkazivkoyu pro rizni budivli ta zavodi (2 veresnya 1827r.) [A note on the number of inhabitants in Uman, which beLongs to the Landowner ALexander Pototsky, with reference to various buiLdings and pLants (September 2, 1827)]. Fund 533. List 2. FiLe 210.
ChornovoL, I. (2015) Komparativni frontiri: svitoviy i vitchiznyaniy vimir [Combined Frontiers: WorLd and NationaL Dimension]. Kyiv: Kritika.
Shvartsman, Sh. (2012) Evreyskaya zhizn' v Umani [Jewish Life in Uman]. 4th ed. Uman: [s.n.].
Shiyan, R.I. (2012) "Frontir zovnishniy" i "frontir vnutrishniy": kontseptsiya pivdennou-kraïns'kogo prikordonnya mizh 1680-mi - 1750-mi rokami [The externaL and internaL frontier: the concept of the southern border between 1680 and 1750]. Naukovipratsi istorichnogo fakul'tetuZaporiz'kogo natsional'nogo universitetu. 32. pp. 96-105.
SchLegeL, K. (2017) Ukrainskiy vyzov. Otkrytie evropeyskoy strany [Ukrainian ChaLLenge. The opening of a European country]. TransLated from German. Kyiv: Dukh i Litera.
CentraL Archives of HistoricaL Records in Warsaw (AGAD). Metruka Kogonna. Ksiçga sigillat 7, k.32v. Nadanie prawa magdebuskiego miastu Humaniowi na Ukranienie stojqcemu.
Jabtonowski, A. (ed.) (1894) Zrodla dziejowe [HistoricaL Sources]. VoL. 22. Warsaw: [s.n.].
Kryvosheia, I. (2016) BasiLian Monks in the West - East DiaLogue: CuLturaL and ReLigious Aspect. In: World in Dialogue. Intercultural Problems in the Religious, Economic, Communication and Educational Context. VoL. V. Poznan: [s.n.]. pp. 93-107.
Kryvosheya, I. & ZaboLotna, O. (2013) Uman piLgrimage: bLessing or scourge? In: Tourism in the circle on the European culture. VoL. II. Gniezno: [s.n.]. pp. 141-150.
McNieL, W.H. (1964) Europe's steppe Frontier. 1500-1800. Chicago; London: University of Chicago Press.
Кривошея Игорь Иванович - кандидат исторических наук, профессор кафедры всемирной истории и методик обучения Уманского государственного педагогического университета им. П. Тычины (Украина).
Кривошея 1гор 1ванович - кандидат iсторичних наук, професор кафедри всесвггньо! îсторîï та методик навчання Уманського державного педагопчного ушверситету iм. П. Тичини (УкраТна).
Igor I. Kryvosheia - Pavlo Tychyna Uman State Pedagogical University (Ukraine). E-mail: igorkryvosheia@gmail.com
Кривошея Ирина Ивановна - доктор исторических наук, профессор кафедры всемирной истории и методик обучения Уманского государственного педагогического университета им. П. Тычины (Украина).
Кривошея 1рина 1важвна - доктор iсторичних наук, професор кафедри всесвгтньо! iсторГi та методик навчання Уманського державного педагопчного ушверситету iм. П. Тичини (УкраТна). Iryna I. Krivosheya - Pavlo Tychyna Uman State Pedagogical University (Ukraine). E-mail: iiivahnuk@i.ua
