CC BY
15
ОСВ1ТА В КОНТЕКСТАХ ГЛОБАЛ1ЗАЦП
Микола МИХАЛЬЧЕНКО, Григорй ДАШУТ1Н
ГЛОБАЛ1ЗАЦ1Я ЯК ПЕРЕХ1Д В1Д ТРАДИЦ1ЙНИХ УКРА1НСЬКИХ ПОЛ1ТИЧНИХ Ц1ННОСТЕЙ ДО ЗАГАЛЬНОСВГГОВИХ: М1РА НЕОБХ1ДНОСТ1 ДЛЯ УКРА1НИ
Устaттiрозглядаються особлuвостi перебг перехiдних процеав у крагнах СНДв контекстi глобалiзацli. Показана утотчна основа лiберального проекту гх розвитку. «Глобал1за^я» визначаеться як нова редакцiя соцiал-дарвтктського мiфу. На основi порiвняння основних тенденцт «глобалнаци» з процесами, що вiдбуваються на територИ постсоцiалiстичних держав СНД, показано подiбнiсть багатьох явищ, в тому числi i в iдеологiчному цитзмь Неолiберальна мiфологiя, яка iдеологiчно «обслуговуе» та виправдовуе цей процес, Трунтуеться на трьох основних слоганах: Дерегуляцш, Приватизацiя, Лiбералiзацiя. Розглянуто аспекти глобалiзацiг, що мають безпосередне вiдношення до проблеми сощально! справедливостi в полiтичнiй, сощальнш, етичнт та економiчнiй сферах.
ОСВ1ТА В КОНТЕКСТАХ ГЛОБАЛ1ЗАЦИ
Сьогодш вже здшснено глибокий аналiз марксистсько! утопи, в Укра!ш i Роси видано значну кшьысть науково-популярно1 лiтератури, що про-демонструвала шторичну безвихiднiсть тоталiтарних режимiв, пов'язаних iз цieю утопieю. Питання про пол^ичний iдеал сучасно1 Укра1ни, на перший погляд, не вимагало спещального дослвдження. У дуже стислому виглядi цей iдеал вичерпувався iдеологемами «демократа», «прав людини», «громадян-ського суспшьства», «ринково1 економiки» (яка мае слугувати економiчним та iнституцiональним фундаментом, встановлювати межу втручання держа-ви в рiзнi форми суспшьно! самооргашзаци). Справд^ в останнi роки гор-бачовсько! перебудови й у перший перюд проголошення Укра1ною неза-лежностi питання про те, зпдно з яким пол^ичним iдеалом формувати нову державшсть бодай у теори, не викликало особливих сумнiвiв. Згiдно з простою ^ на перший погляд, очевидною схемою, що тиражувалася в масовш свщомост того перiоду, шнувало два можливих сценарп побудови взаемин мiж державою i суспiльством: т.зв. командно-адмтктративна система (або ввдповщно до жорстюшо! вдеолопчно-щншсно! лексики, «тоталiтаризм») i демократiя захiдного зразка, в основi яко1 лежать традицiйнi лiберальнi моделi держави, що передбачають: а) автономш «суспiльства» вiд «держа-ви»; б) можливють широко1 участi громадян у пол^ичному життi завдяки представленостi сво1х iнтересiв за допомогою демократичних шститу^в; в) прозорiсть у сферi прийняття ршень з боку влади; г) рiзнi форми контролю дiяльностi влади з боку «громадян» i 1хнього впливу на державнi рь шення (зокрема, за допомогою механiзмiв публiчних дискусiй, вшьно! преси i т. iн.).
Вiдповiдно, будь-яка альтернатива цьому пол^ичному проекту розгля-далася як реставращя (явна чи прихована) радянсько! моделi державностi.
Такi уявлення детали вираження в значно поширеному в 1990-тi роки концептi перехiдного перюду, який передбачав, що вс держави, як входили до складу СРСР чи кра!н «сощалштично! сшвдружносл», проходять етап вiд тоталiтарного соцiалiзму до «демократа», внаслiдок чого вони отримали назву «посткомушстичних»' Неважко пом^ити, що цей концепт структурно мало чим вiдрiзнявся вiд шших концептiв «перехiдних перiодiв» у рамках еволюцюшстських уявлень про суспiльний розвиток (тобто цей «переход» здiйснюеться завжди ввд «поганого» до «доброго»), ввдомих нам з штори пол^ично! думки. Наприклад, цей концепт близький до Марксових уявлень про соцiалiзм, що несе на собi водночас «родинш плями» попереднього капiталiстичного способу виробництва ^ вщповщно! йому сощально! шфра-структури «буржуазного суспiльства») i риси майбутнього комушстичного суспiльства. Обмежувальнi концептуальш рамки уявлень про «перехiдний перюд» зумовлювали юнування в суспiльнiй сввдомост пострадянських
1 Ми вважаемо термш «посткомушстичне сусшльство» не зовс1м коректним з науково! точки зору. Оскшьки комушстичного суспшьства не було, то не може бути посткомушстичних сусшльств. Сощалктичш суспшьства, за схемою Ленша — Сталша, були, тому ¡снують постсощалктичш суспшьства.
держав лише двох можливих сценарив еволюци ще! перехщно! «постсоща-лштично!» державностi — сценарт реставрацтного, що передбачае повер-нення до авторитарно! системи радянського типу (яскравi приклади такого типу «пострадянського авторитаризму» в^чизняш й захiднi полiтологи бачили в Бiлорусi та республiках Середньо! Ази), i сценарт модерн1зацтного, вiдповiдно до якого можна рухатися тыьки в напрямi ринковоI економши i правово!держави (iдеальним прикладом тако! стратеги були держави Балти).
Характерно, що в таких координатах за принципом «третього не дано» мислили не лише представники захвдно! полиологи, а й «захвдники» держав СНД, зокрема — Укра!ни i Роси. Наприклад, вiдомий росiйський право-захисник С. Ковальов ще 1998 року писав: «Вибiр, що сто!ть перед Росiею, гранично ясний: або ми виберемося на дорогу права — мапстральну дорогу розвитку людства, або знову застрягнемо у вiзантiйсько-ординському державному болоти»2. А не менш ввдомий неолiберал С.Байдар, творець «економiчного дива» росшсько! приватизацп, у не менш знаковш статтi «Вибiр», шдкреслюючи альтернативнiсть i «перехiднiсть» тодшньо! «пост-сощалштично!» Роси, закликав: «Необхiдно вийняти з живого тша кра!ни сталеву скалку (образ, що замшив «родинш плями» Маркса. — Авт.) старо! системи»3.
Болшно важкi соцiальнi процеси 1990-х роив як на територи держав колишнього СРСР (поява «дикого капiталiзму», формування кримшально!, корумповано! чиновницько-олiгархiчноl соцiально-економiчноl системи, катастрофiчний розрив мiж майновим статусом «багатих» i пауперизованою масою шшого населення, що шдсилював розчарування в «демократil», перевага в суспшьних настроях утоми та сощально! iндиферентностi), так i в усьому свт (закрiплення колонiального статусу кра!н «Третього Свiту», панування соцiал-дарвiнiстських моделей у взаеминах сильних i слабких держав, культ Сили в геопол^ищ, стратепя «нового свiтового порядку», заснована на цьому кульп, корозiя традицшного для Заходу «громадянсь-кого суспшьства», посилення державного втручання i контролю над при-ватним життям шдиввда у кра!нах «захiдноl демократil») поставили шд сумнiв простеньку iдеологiчну схему протиставлення «евразшського» Тоталiтаризму i «захщно!» Демократil. Цi процеси продемонстрували крах <тберально-ринково! утопil» на пострадянському простор^ яку спiткала та сама доля, що й утошю органiзацiйно-розподiльчу, експеримент з упровад-ження яко! розпочався кшькома десятилiттями ранiше. Як i тодi, суспiльнi перетворення супроводжувалися вкрай суперечливими процесами в сус-пiльствi, i конвершя «командно-адмiнiстративноl системи» в певний рiзно-вид ринково! економiки та демократи парламентського типу не сприяла очшуваному утопiчною свiдомiстю «встановленню загального щастя».
Утопiчна основа росiйських (а слщом за ними — й укра!нських) «лiбера-лiзацiйних» експериментiв полягала в на!внш вiрi у можливiсть !х прове-
1 Ковалев С. Права человека как национальная идея // Известия. — 1998, 15 апреля.
' Гайдар Е. Выбор// Соч. в 2-х т. - Т.1. - М., 1997. - С. 168.
ОСВ1ТА В КОНТЕКСТАХ ГЛОБАЛ1ЗАЦИ
дення за допомогою «бшьшовицьких» технологш, аналопчних сталiнським проектам «шдус^ашзацп» та «колективiзаци». Про цi релшти «оргашзацш-но!» утопи у мисленш пострадянських лiберальних демократiв неодноразово писали в^чизняш та захiднi аналiтики, зокрема Д.Саттер, автор книги «Штьма на свианку. Становлення росшсько! кримшально! держави». В iнтерв'ю газетi «Совершенно секретно» вш охарактеризував зазначений утопiчний аспект у такий спошб: «Будучи теоретично радикальними опонентами комушстично! системи, вони ^беральш реформатори. — Авт.) насправдi засво!ли багато фiлософських основ комушзму. Вони винесли з радянсько! епохи й бездумно застосували принцип економiчного детер-мiнiзму, який говорить: економiчний базис визначае характер пол^ично! та морально! «надбудови» суспiльства. Вони просто перевернули з шг на голову постулати марксизму. Вони вважали: коли Маркс говорить, що треба знищити приватну власшсть, аби досягти комушстично! утопи, то все, що ми маемо зробити, це ввдновити приватну власшсть, i настане утошя кашталштична. А «надбудова», мовляв, виросте сама собою з правильних економiчних вщносин»4.
Лiберально-ринковий радикалiзм реформ Гайдара-Чубайса, утошчна !х «пiдкладка» змушують замислитися над питанням: «Чи справдi причина «жберальних перегинiв» у мисленнi лiберальних реформаторiв криеться в мiсцевих, «пострадянських» умовах i рудиментах марксизму в !хнш свщо-мостi, i чи не несе лiберальний проект у собi агресивно! нетерпимостi утопiчного дискурсу?» Правомiрнiсть такого питання виникае вже хоча б тому, що рецепти, зпдно з якими здшснювалися реформи, створювалися не тiльки в середовищi мшцевих пострадянських лiбералiв, а й активно пропо-нувалися захiдними (особливо американськими) теоретиками. Так, американський теоретик Джеффрi Сакс шдкреслював необхiднiсть вирь шення одночасно трьох проблем економiчноl та сощально-пол^ично! трансформацп Роси: переходу ввд диктатури до демократи, вiд iмперil до наци та вiд економiчного розвалу «до оздоровлення i зростання»5. У визнаннi оргашзацшно! узгодженостi у виршенш всiх трьох проблем та залежност !х одна вiд одно!; у положеннях, що Рошя зможе процв^ати у сво!х перетвореннях, тшьки коли триматиметься курсу «фундаментальних реформ»6, що «невидима рука ринку» виступить едино можливим регулятором економiчного виробництва, що курс реформ передбачае «стабш-зацш, приватизацш, лiбералiзацiю»7 — в уах цих пунктах упровадження «жберально! ще!» в росiйську сощальну практику американський теоретик спирався на т самi утопiчнi передумови, що й росшсьи реформатори. Йдеться про обмежешсть у термiнах i похщно! вiд не! необхiдностi
4 Це штерв'ю пщ назвою «Чисто конкретная Россия» передруковала газета «Кримська свгтлиця» вщ 21 листопада 2003 р.
5 СаксДж. Рыночная экономика и Россия. — М., 1994. — С. 7.
' Там само. — С. 11.
7 Там само. — С. 293.
лiберального «блiцкригу» з боку правлячо! елгги, що дiстали вираження в концепцп «шоково! терапи».
Визнання утошчно! основи лiберального проекту ставить нас перед необхщшстю вийти за рамки сформованого традицшного протиставлення «тотал^аризм^беральна демократiя» i розглянути проблему пол^ичного iдеалу сучасно! Укра!ни в бшьш широкому теоретичному контекстi. Йдеться про поширення критичного аналiзу на т положення лiберального проекту, що мають вигляд об'ективних самоочевидних iстин i демонструють те, що згаданi положення насправдi е прихованими iдеологiчно-оцiнними суджен-нями, якi виконують пропагандистську функцш стосовно внутршньо! та зовшшньо! полиики конкретних держав (зокрема, США). Для розумшня причин переродження лiбералiзму в пропагандистський дискурс неолiбера-лiзму, що у своему «застосовуванш» призводить до антигуманних результапв саме стосовно шдиввда, альфи та омеги класичного лiберального проекту, слiд розглянути його в контекст загально! кризи захiдних полиичних щн-ностей в епоху глобалiзму.
У наш час термiн «глобалiзацiя» став таким часто вживаним, таким «журналштським», що користуватися ним у пол^ичнш теорп i застосовувати в аналiзi сучасно! пол^ично! ситуаци вже майже непристойно. Незалежно ввд того, чи ця горезвшна «глобалiзацiя» е яюсно новим феноменом, який змшюе всi форми та норми взаемоди держав на мiжнароднiй аренi, чи вона е продуктом журналштського перебшьшення, черговим зручним мiфом ЗМ1, «винахвд» цього термiна був реакцiею на якшь серйознi зрушення у звичному економiчному механiзмi захщно! цившзаци. I хоча цей термш у принциш е так само мiфiчним, як i термiни на кшталт «експлуатаци» або «конкуренци», ми не можемо ввдмахнутися вiд того, що вш уже включений у сучасну свщомшть як цiннiсть (або антицiннiсть) i виходить за межi суто економiчних вiдносин.
У своему загальногуманiтарному вимiрi «глобалiзацiя» е новою редак-щею соцiал-дарвiнiстського мiфу, идеологи права сильного, протиставле-ного iдеям солiдарностi, взаемодопомоги, державного протекщошзму стосовно будь-яких сощально незахищених шарiв населення (або цших народiв i континентiв), апологiею гоббсiвського «природного стану» вiйни всiх проти вах. При цьому посилання на «об'ективний характер» вiдносин боротьби i конкуренци позбавляе будь-якого вибору морально! ощнки багатьох звичних дiй у ситуащях розподiлу, доволi далекого ввд справедливого.
У рамках тако! свщомосп проблема Справедливостi знiмаеться зовсiм. Тому «глобализацш» як феномен свiдомостi, що побiчно вказуе на яись економiчнi реали, тут цiкавить нас лише у свiтлi проблеми полтичного iдеалу справедливости — як спалах етдемп, що несе атрофiю морально! свiдомостiу глобальному масштабi, вiдродження культу сили та насильства i не спираеться на жодний закон. (Той факт, що Укра!на позищонована мiжна-родним сшвтовариством як держава «Третього Свiту», включена до «силово!
ОСВ1ТА В КОНТЕКСТАХ ГЛОБАЛ1ЗАЦИ
лши» цього кризового за своею основою процесу, вказуе на важлившть його вивчення в контекст проблеми полiтичного идеалу).
З огляду на сказане, слщ ще раз наголосити на тому, що феномен «глобалiзацri» не зводиться до економiчного процесу. Глобалiзацiя — це радше, соцiальний симптом, щось на стику економiки й вдеологи, що народжуе неолiберальну стратегiю в полчищ розподiлу. Тому слiдом за бшьшштю дослiдникiв ll можна розум^и як новий виток емансипацп кашталштично! економiки вiд полiтики та морали модель «капiталiзму без берепв», що на новому технолопчному рiвнi ввдтворюе ситуацiю XIX столiття. Неолiберальна мiфологiя, яка iдеологiчно «обслуговуе» та виправ-довуе цей процес, грунтуеться на трьох основних слоганах: Дерегулящя, Приватизащя, Лiбералiзацiя. Бiльшiсть аналiтикiв виокремлюють наступш аспекти глобалiзацri, що мають безпосередне в^ношення до проблеми сощально! справедливости
У сферi економiки:
1) Перехвд вiд iндустрiального суспiльства, що спираеться на виробництво товарiв, призначених для споживання, i характеризуеться перевагою агропромислового комплексу, до суспшьства постiндустрiаль-ного (де перевага переходить до виробництва послуг) i суспшьства шфор-мацшного. В останньому традицiйну техноструктуру замшюе структура знання, внаслiдок чого основним «товаром» виступають знання, вмiння, навички, тобто все, що дштало назву «людський капiтал».
2) «Фiнансолiзацiя» економ^и, прiоритет виробництва фiнансових «продуктiв» над виробництвом товарiв.
3) Панування транснащональних економiчних об'еднань над нащо-нальними економшами, внаслiдок якого мае мшце обмеження можливостi втручання нацiональних урядiв в економiчнi процеси (факт, що породжуе щеологеми гнучкост1, дерегуляцИтал1берал1зацп). Власне Держава за цих умов перетворюеться в макрошдприемство, де дшть iмперативи маркетингу та гнучкостi.
4) Гшерконкуренщя, за яко1 основна стратепя «виробництва» полягае не в задоволенш потреб потенцiйного споживача, а в перемозi над можли-вими конкурентами, що передбачае використання вдеологем гнучкост1, динам1зму, моб1льност1 у новому контексту в якому щея короткостроковостi та «швидкого тактичного реагування» витiсняе стратегш довгострокового планування, характерного для iндустрiального суспiльства.
У соцiальнiй сферi:
1) денонсування досягнень «Держави Загального Добробуту» (Welfare State), спалах у розвинених кра1нах соцiальних хвороб, характерних для XIX столитя: зниження рiвня реально! заробино! платнi, збiльшення безробiття, скорочення державних асигнувань на сощальш потреби.
2) посилення нерiвностi мiж «багатими» i «бiдними», або, як зазна-чають деякi публiцисти i вчеш, — «мiж вершиною пiрамiди i ll основою» (Дарендорф).
3) декласування найслабкiших сощальних шарiв, збiльшення люмпен-пролетарського шару, що шдсилюе загальну тенденцiю до сощально! дез-штеграци.
У полиичнш сферi:
1) «обмеження цивiльних прав i свобод та участi в полггищ» (Дарен -дорф) як природного наслщку загального соцiального нездоров'я.
2) падшня престижу сощально! свободи в умовах ввдсутност гаранти нормального людського шнування, що народжуе (особливо в малозабезпе-чених соцiальних верствах) звабний образ авторитаризму, деструктивш тенденцп сощально! поведiнки аж до тероризму як перекручено!, але зрозумшо! реакцп соцiальних люмпенiв на посилення сощально! несправедливость
3) ввдсутшсть механiзмiв конструктивно! сощально! допомоги мало-забезпеченим i соцiально маргiналiзованим верствам i групам.
У сферi загальнолюдських цiнностей, щеологш, моралi:
1) створення на основi факту гшерконкуренци щеологп та мiфологil конкурентоспроможностi, що стала, за висловом католицького мислителя Рикардо Петрелл^ «новим священним культом». У цiй щеологп, що бере свiй початок вiд фiлософських постулатiв Гоббса, соцiал-дарвiнiстiв, част-ково Нiцше, логiка й етика втни е нормою життя, нормою взаемин не тшьки у сферi економiки, а й у сферi полiтики, мiждержавних вiдносин.
2) подш свiтового спiвтовариства на «переможцiв» (розвинеш держа-ви) i «переможених» (кра!ни «Третього Свiту») в економiчнiй вшш. Кра!ни-переможцi замiсть принципiв солщарност i допомоги практикують принцип вiдлучення «переможеного» вiд розподiльних схем зпдно iз "принципом рiвностi". У розряд «ввдлучених» потрапляють конкретнi люди, як ведуть маргiнальне iснування, сощальш групи, регiони, кра!ни i навиь цiлi конти-ненти, як, наприклад, Африка. Вщповшно до стародавнього «права пере-можця», переможений втрачае право бути суб'ектом рiвноправноl i взаемо-випдно! Угоди. Вiн може лише платити данину або контрибущю, i його можуть пiддавати лише подальшому пограбуванню. Це стародавне «право» разом з шеолопею вiйни знов узяло гору у свиовому масштабi в новому тиш колонiалiзму, за якого з «переможених» кра!н без будь-яко! компенсацп викачуються всi можливi ресурси — вщ сировини до мозюв. Очевидно, що таке арха!чне «право» витшняе право у звичному для нас розумшш цього слова, закршлюе несправедливiсть у свiтовому масштабi (зазначеш тенден-цИ, мов у краплi води, вiдбилися у феноменi «1раку», де «глобальна пол^ич-на дiя» невiддiльна вiд «права сильного», «етики вiйни» i сплеску неоколош-ально! шеологи).
Порiвнюючи основнi тенденци «глобаизацп» (де термiн «глобальний» поширюеться не тшьки на економiчну сферу, а й безпосередньо стосуеться експорту несправедливостi у всесв^ньому масштаб^ з процесами, що вшбуваються на територи постсощалштичних держав СНД, можна побачи-ти, що риси структурно! подiбностi i подiбностi в iдеологiчному цинiзмi, що узаконюе цю несправедлившть i безконтрольшсть, не викликають жодних
ОСВ1ТА В КОНТЕКСТАХ ГЛОБАЛ1ЗАЦИ
сумнiвiв. Коли сучасш аналiтики говорять про емансипацш економiки вiд полiтики, про нездатшсть нацiональних держав контролювати фiнансовi потоки, вони фактично стверджують, що транснацюнальна економша е аналогом економiки ттьовоI, яка домшуе в постсощалштичних державах. Вiдзначаючи той факт, що держава стае макрошдприемством, вони знаходять ввдповвдшсть цьому в постсоцiалiстичнiй практищ конверсп Грошей i Влади, системi «ол^архократи», що з не! випливае. Зазначений факт вiдлучення та дискримшацп сощальних груп, верств, регiонiв, держав, факт ввднесення касти переможцiв (касти керiвникiв, жерцiв нового порядку та священного культу щеологи сили i конкурентоспроможностi) до «переможених» в економiчнiй вiйнi, як вiдносин МетрополИ'до Колони, — чи не знаходить це вщповвдност в тому, що для багатьох постсощалштичних держав на територи колишнього СНД (не будемо називати щ держави) все суспшьство являе собою не що шше як колонш? (Той факт, що в Укра!ш такi тенденцп не домшують й у нiй вдалося зберегти основу конституцшного правлiння та демократы, не означае, що таких тенденцш не iснуе i що при нагодi вони не зможуть узяти гору).
Повертаючись ввд загальних мiркувань про глобалiзацiю до сфери власне пол^ики i, вiдповiдно, до проблеми пол^ичного iдеалу, зафiксуемо факт взаемозв'язку глобалiзацiйних процесiв з посиленням ролi Держави та !! «регламентацшно!» функци. Як вiдомо, з початку 1960-х роив захвдне суспiльство почало набувати рис суспшьства «надспоживання», де шдивщ виступав не так свщомим автономним громадянином, як масовим спожи-вачем, а Держава (що дштала назву «сощально! держави») перетворилася на основного суспшьного Контролера розподiлу матерiальних благ. Вiдповiдно мiняються призначення традицшних iнститутiв влади. Представницька демократiя набувае рис, до болю знайомих нам iз нашого повсякденного досвщу, коли полиичш партil представляють не штереси сво!х виборцiв, а власт ттереси, коли зникае вшьна журналiстика у класичному розумшш, поступаючись мiсцем сучасним ЗМ1, а «суспiльна думка» приватних iндивiдiв-споживачiв виявляеться цiлком контрольованою та маншульова-ною сучасними iнформацiйними i полiтичними технологiями.
Те, що в сучасному захщному суспiльствi влада дедалi бiльше монополi-зуеться, що захщш парламенти дедалi бiльше починають уподiбнюватися до постсоцiалiстичних парламентiв початку 1990-х роив, вщзначали не тiльки «швЬ» критики, а й такi апологети захщно! демократil, як лiберал Ф.А.Хайек. Останнш змушений був не без пркоти констатувати змiни природи демократично! пол^ично! системи порiвняно з вдеалами соцiальноl справедливостi, вiдповiдно до яких ця система задумувалася й удосконалю-валася. «Розчарування в демократil росте» — така назва одного з параграфiв книги «Суспшьство вшьних», i ця назва могла б служити ешграфом до всiеl книги. Хайек, який захищае демократш як 1деал, що дае змогу обмежувати посилення влади, критикуе сучасну захщну демократш за те, що вона призводить до «необмежено! влади». «Переконання, — пише вш, — що
демократична процедура дасть можлившть вiдмовитися ввд усiх iнших обмежень, якi стримують державну владу, виявилося траг1чною 1люз1ею. Передбачалося, що з роллю традицшних обмежень усшшно впораеться «контроль над урядом» з боку демократичним шляхом обраних законодавчих зборiв. Це припущення не виправдалося. В дшсносл необхщшсть створення организовано! б1льшост1 для шдтримки iнтересiв окремих груп обертаеться новим джерелом свавшля й упередженост1 i веде до результат, несумшних iз моральними принципами само! бшьшосл» (Видiлення наше. — Авт). З наведеного уривку видно, що англшський лiберал, лауреат Нобелiвськоl преми окреслюе ситуацш, подiбну до ситуаци, яка мае мшце у парламентах постсощалштичних держав. Крiм збiльшення неконтрольованостi влади, Хайек констатуе й iншi наслщки, що випливають з такого роду «тоталитарно! демократа» або «демократично! тирани»: лобiювання приватних iнтересiв замiсть дотримання «спшьного iнтересу», неминуче зростання корупцп, зваблення конкретних соцiальних груп електорату шляхом общянок (найчастiше нездiйсненних у принциш) задовольнити саме !хш штереси (звiдки випливають фаворитизм, «угода на користь одних виборщв за рахунок нехтування штересами iнших», перемога принципу привше!в над принципом рiвностi). У результату замiсть передбачуваного форуму для автономного представництва рiзних соцiальних груп, цей форум перетво-рюеться на арену суперництва рiзних угруповань, клашв, груп тиску, клiк тощо. Стосовно тако! небажано! трансформацп Хайек пише: «Дотепер ми говорили про те, що найбшьш поширенi нинi форми демократы схильнi вдаватися до шдкупу виборцiв, за сво!ми iнтересами завжди розбитих на групи, общяючи блага тим або шшим iз цих груп. Не брався до уваги чинник, що багаторазово шдсилюе вплив деяких груп (а, отже, й iнтересiв, що стоять за ними): здатшсть невеликих груп об'еднуватися в оргашзоваш блоки тиску. Цей процес веде до виникнення пол^ичних партш, що складаються не на основi якихось принцишв, а лише як коалщи оргатзованих 1нтерес1в, де блоки тиску, що показали здатшсть до бшьш ефективно! оргашзацп, домшують над невеликими групами, яю з пе! або шшо! причини не зумши так само ефективно органiзуватися. Посилений вплив груп, що згуртува-лися, ще бшьше спотворюе картину розподшу благ, тобто ще менше вщповщае запитам будь-якого мислимого принципу рiвностi. У наслщку виникае становище, при якому доходи в основному розподшяе полтична влада. Так звана пол^ика доходiв, що !! тепер захищають як засiб боротьби з шфлящею, насправдi надихаеться дивовижною 1деею про те, що вшма доходами в суспiльствi вiльнi розпоряджатися тi, хто перебувае при владЪ» (Видiлення наше. — Авт).
Таким чином ми дшдемо висновку, що проблема сощально! справедливой в захiдних цившзащях в епоху глобалiзму й у пол^ичному аспектi також доволi далека вщ вирiшення. Замiсть класично! ще! представницького управлiння та контролю громадянського суспшьства над державою ми бачимо оргашзоване панування держави над громадянським суспшьством,
ОСВ1ТА В КОНТЕКСТАХ ГЛОБАЛ1ЗАЦИ
сформовану пол^ичну елиу як касту професшних керiвникiв, фактичне вгдлучення громадян ввд участi в управлшш i прийняттi рiшень щодо розподшу доходiв. Потужнiсть засобiв, за допомогою яких досягаються цш соцiального управлшня, якiсно новий рiвень управлiння, за якого завдяки нов^шм технологiям здшснюеться вплив не тiльки на сввдомшть, а й на сферу несввдомого, передбачае, врештi-решт, перетворення класичних европейських, у минулому «автономних суб'ектiв», на маншульованих соцiальних гомункулюсiв.
Николай Михальченко, Григорий Дашутин. Глобализация как переход от традиционных украинских политических ценностей к общемировым: мера необходимости для Украины
В статье рассматриваются особенности переходных процессов в странах СНГ в контексте глобализации. Показана утопическая основа либерального проекта их развития. «Глобализация» определяется как новая редакция социал-дарвинистского мифа. На основе сравнения основных тенденций «глобализации» с процессами, которые происходят на территориях постсоциалистических государств, показано сходство многих явлений, в том числе и в идеологическом цинизме. Неолиберальная мифология, которая идеологически «обслуживает» и оправдывает этот процесс, основывается на трех основных слоганах: Дерегуляция, Приватизация, Либерализация. Рассмотрены аспекты глобализации, имеющие непосредственное отношение к проблеме социальной справедливости в политической, социальной, этической и экономической сферах.
MykolaMikhalchenko, Grygoriy Dashutin. Globalization as Transition from Traditional Ukrainian Political Values to Worldwide Ones: Measure of Necessity for Ukraine
The peculiarities of transitional processes in the former soviet countries are examined in the context of globalization in the given paper. The Utopian base of liberal project of their development is shown. «Globalization* is determined as a new version of social and Darwinian myth. There are many similarities, including ideological cynicism, between the main globalization tendencies and the processes, which take place in post-soviet countries. Neo-liberal mythology, which 'supplies' this process ideologically, is based upon three main positions: Deregulation, Privatization and Liberalization. Authors research some aspects of globalization, concerning to the problems of social justice in political, social, ethical and economical spheres.
