CC BY
127ҐЕНДЕРНА СОЦІАЛІЗАЦІЯ ОСОБИСТОСТІ В СІМ’Ї
Сембрат А.Л., Яценко Л.В.
ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університе імені Г ригорія Сковороди)
Анотація. Стаття присвячена проблемі ґендерної соціалізації хлопчиків і дівчаток в сім’ї. Проаналізовано концептуальні погляди щодо ролі батька і матері в становленні особистості, які мали місце в психолого-педагогічних дослідженнях. Показано вплив існуючих у суспільстві ґендерних стереотипів на процес виховання дітей, формування різних типів поведінки.
Ключові слова: тендерна соціалізація, тендерна поведінка, тендерне виховання
Аннотация. Сембрат А.Л., Яценко Л.В. Гендерная социализация личности в семье. Статья посвящена проблеме гендерной социализации мальчиков и девочек в семье. Анализируются концептуальныевзгляды относительно роли отца и матери в становлении личности, которые имели место в психологопедагогических исследованиях . Показано влияние имеющих место в обществе гендерных стереотипов на процесс воспитания детей, формирование резных типов поведения.
Ключевые слова: гендерная социализация, гендерное поведение, гендерное воспитание.
Annotation. Sembrat A.L., Yacenko l.V. Gender socialization of personality in family.The paper is devoted to a problem gender socialization boys and girls in family. Conceptual views concerning a role of the father and mother in a becoming of the person which occured in psychology pedagogical researches are analysed. Agency of gender stereotypes occuring in a society on process of education of children, formation of carved phylums of behaviour is shown.
Keywords: gender socialization , gender behaviour, gender education.
Вступ.
Українське суспільство проходить складну фазу соціально-економічних суспільно-політичних, демографічних перетворень, спрямованих на демократизацію та гуманізацію міждержавних, внутрідержавних, міжетичних та сімейних відносин. В цьому аспекті українська сім’я є тим цілісним ядром у суспільному організмі, яке постійно зазнає тиску з усіх інституцій влади, консервативних традицій та соціально-економічної ситуації, міжособистісних відносин чоловіка і жінки, усіх членів сім’ї. незважаючи на прогресивні тенденції у вирішенні цих проблем найбільш консервативнішою залишається проблема ґендерного виховання в сім’ї.
В нових соціально-економічних умовах, майже незалежно від самої сім’ї, здійснюється переструктуризація сім’ї головним чином у новому розподілі ролей між чоловіком та жінкою, що дає можливість робити висновки як про суспільство, так і про державну сімейну політику, виховання дітей в інноваційному просторі. В якісних змінах української родини з’являються гендерні ознаки (гендер - це поняття, що характеризує стосунки між жінками та чоловіками в суспільстві незалежно від статі).
Сім’я, як і раніше, залишається основним інститутом збереження і передачі етнокультуриприйдешнім поколінням. Як відзначають українські науковці Т.Алєксєєнко, Т.Кравченко, А.Макаренко, І.Мачуська, В.Постовий, В.Сухомлинський О.Хромова та ін., сім’я була і залишається основним інститутом виховання дітей від їх народження і до соціальної зрілості. Саме в сім’ї здійснюються перші кроки становлення особистості, формуються національні та вселюдські гуманістичні якості, засвоюються прогресивні ідеї, інноваційні підходи до життєдіяльності сім’ї.
Перші ґендерні уявлення про себе як хлопчика чи дівчинку, тобто усвідомлення своєї статевої приналежності, формуються на дуже ранніх етапах розвитку дитини, завдяки сприйняттю дитиною інформації із найближчого соціокультурногосередовища про її місце в світі. Сім’я, як відзначав видатний російський педагог П.Ф.Лесгафт, має першорядне значення для соціалізації індивіда, оскільки тут акумулюється весь попередній досвід та прогрес людства. Ним була запропонована соціокультурна програма сімейного виховання, в якому першорядне значення надавалося стосункам матері та дитини, досвіду спільної діяльності, грі та цілеспрямованим вправам, які стимулювали індивідуальність та розвивали її уявлення про власну майбутню сім’ю, адже „дитина намагається відтворити всі дії і вчинки оточуючихїї людей” [8].
Аналогічної думки дотримувався і визначний російський педагог В.П.Вахтеров, стверджуючи що наші рухи, вчинки, почуття, навіть особливості мислення, все, що бачить дитина, можуть слугувати для неї прикладом наслідування [1, с.65].
Робота виконана за планом НДР ДВНЗ «Переяслав - Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди).
Формулювання цілей роботи.
Мета даного дослідження полягає в аналізі та теоретичному обґрунтуванні особливостей гендерної соціалізації особистості в батьківській сім’ї.
Методи та організація дослідження. Використовувалисятакі методи: аналіз науково-методичної та психолого-педагогічної літератури з проблеми гендерної соціалізації, методи бесіди, опитування школярів, батьків.
Результати дослідження та їх обговорення.
Результати дослідження підтверджують, що історично притаманна українській культурі шана та повага до батьків, до старшого покоління властива і сучасній генерації дітей. Переважна частина опитуваних погоджується з тим, що авторитет як матері, так і батька в українській сім’ї залишається досить високим. При цьому матері користуються дещо більшою повагою, ніж батьки. У цілому позитивно оцінюють родинний статус матері 94% опитаних жінок і 95% чоловіків, а статус батька - відповідно 87% і 92% респондентів [2, с. 84].
Для прикладу пропонуємо розглянути та оцінити поведінку батьків, які створюють ситуації для виховання ґендерної поведінки у дітей.
Батьки (чоловіки), коли народжується дитина, найперше запитують - це хлопчик чи дівчинка? Відомо, що хлопчики є більш бажаними дітьми для батьків (чоловіків), особливо коли йдеться про первістка Цьому сприяють традиційні уявлення про те, що чоловіки мають більшу соціальну значимість порівняно з жінками. Хлопчика хочуть мати, сподіваючись, що він досягне успіху в житті, зростатиме професійно, „прославить” свій рід. Що стосується дівчинки, від неї чекають подяки, допомоги по дому, прихильності, підтримки, гарних манер, приємної зовнішності. Таким чином, бажання мати сина пов’язано з тим, ким він стане, а бажання мати доньку з тим, що вона може дати сім’ї.
Якщо народжується дитина не „тієї статі” і хоч батьки нібито позитивно сприймають цей факт, проте підсвідомо вони все ж таки залишаються налаштованими на того малюка, про якого мріяли. Т оді батьки мимоволі вибудовуютьвиховання таким чином, що дівчинка росте більше схожою характером на хлопчика: любить бігати, стрибати, ризикувати, віддає перевагу штанцям, поводиться значно незалежніше і самовпевненіше, ніж її однолітки Обираючи друзів, перевагу надає хлопчикам, стверджуючи, що з дівчатками їй не цікаво.
У тих сім’ях, де довго чекали появи доньки, замість якої народився син, малюка голублять, пестять більше, ніж його старшого брата. Розчулено підкреслюють, що він нібито схожий на дівчинку, тому що у нього такі довгі вії, великі очі, кучеряве волосся. Хлопчик, що росте в подібних умовах, фізично слабший за своїх однолітків, більш полохливий, тривожний, залежний від дорослих. Він не прагне рухливих ігор, хлопчачих витівок. У дитячому середовищі ця дитина відчуває труднощі в контактах з однолітками своєї статі, не користується авторитетом отримує образливі прізвиська: „рюмса”, „мамчин синок” [10, с. 68]. Таким чином, батьки, прагнучи надолужити власні нереалізовані можливості або підсвідомо не перебудувавши власну поведінку, вимагають від дитини поведінки за моделлю бажаної статі, чим викликають у дитини неврози або неадекватну ґендерну поведінку [3].
Якщо ж запитати батьків, чи ставляться вони до своїх синів та доньок по-різному, більшість з них дає заперечливу відповідає. Але в дійсності це завжди так. Якщо стать дитини неможливо визначити за зовнішнім виглядом - наприклад, за одягом, зачіскою - люди вагаються, як звернутися до дитини. Отже, ґендерний порядок влаштований так, що кожний індивід має належати до тієї чи іншої статі. Якщо спостерігається подібна невідповідність, порушується дихотомія жіноча/чоловіча і якщо поведінка, зовнішність індивіда не відповідає загальноприйнятим нормам суспільства, то така людина потрапляє в ситуацію „ґендерного збою” [4].
Стереотипне ставлення, як відзначає Кауфман, спостерігається від самого народження дитини. Він наводить приклад із власного життя: „Одна моя знайома розповіла про те, як вона одного разу стояла на автобусній зупинці зі своєю дитиною, одягненою в джинси та куртку До неї підійшов знайомий і запитав: „Так значить це правда - ти стала мамою?” Посміхнувшись, він підхопив дитину і став підкидати її в повітря. „Який боєць!” - вигукнув він, - „Як його ім’я?” „Її звати Сара”, - відповіла моя знайома. Після цих слів поведінка чоловіка стала зовсім іншою. Він притиснув дитину до себе і поторсав її за щічку. „Яка ніжна”, - проговорив він. Достатньо було кількох секунд - і чоловік дивився на Сару вже іншими очима. Здавалося, він не міг одночасно бачити її і сильною, і привабливою, хоча насправді вона саме такою була”. [5, с. 23-24]
Наскільки глибоко вкорінені ґендерні стереотипи в свідомості людей, показало таке дослідження психологів: через добу після народження дітей були опитані їхні батьки, при цьому підбір дітей був таким, що ніяких видимих відмінностей у фізичних показниках дітей (ріст, вага) не спостерігалось. Однак, батьки дівчаток описали їх як ніжних, тендітних, а батьки хлопчиків - як сильних, упевнених у своїх рухах [7, с. 23].
Я.Коломинський М.Мелтсас відзначають, що відмінності в поведінці матері з хлопчиком і дівчинкою встановлюються вже з перших тижнів життя дитини. Протягом перших місяців матері частіше перебувають у фізичному контакті з хлопчиками, але з дівчатками вони частіше розмовляють Приблизно після шостого місяця ситуація в плані фізичного контакту змінюється: з дівчатками він стає більш тісним, ніж з хлопчиками. Панує думка, що ослаблення фізичного контакту з хлопчиками сприятиме набуттю ними більшої самостійності [6, с. 186-190].
В сім’ях під впливом ґендерних стереотипів існує ще одна важлива відмінність батьківської поведінки у ставленні до дітей. Батьки та інші діти думають, що дівчатка більше потребують допомоги, ніж хлопчики. Матері швидше реагують на плач дівчаток швидше підходять до них, частіше розмовляють Спостереження Л.В.Попової за природною поведінкою в сім’ї показали, що батько частіше тримає на руках доньку, бавиться з нею більше, ніж з сином. Такі особливості батьківської поведінки підкріплюють уявлення про відмінність між хлопчиками та дівчатками [9].
Цілком очевидно, що все подальше виховання цих дітей буде ґендерно зорієнтованим. Дівчаткам та хлопчикам будуть купувати різні іграшки, різною мірою залучатимуть до спортивних занять, залежно від статі дитини будуть заохочувати одні та засуджувати інші прояви рис характеру Як правило, батьки підтримують типову для статі поведінку дітей і висловлюють своє невдоволення, якщо дитина поводиться подібно до моделі поведінки іншої статі. При цьому батьки часто роблять зауваження дитині, акцентуючи увагу на тому, що це не є властивим хлопчику чи дівчинці. Сміливій та ініціативній дівчинці будуть говорити: „Поводься тихіше, будь скромнішою - ти ж дівчинка”. Ті ж самі риси характеру у хлопчика будутьсоціально схвалюватись [7, с. 23].
На статево-рольовому розвитку дітей позначається і відсутність одного з батьків. Психологи вважають, що в сім’ях, де діти спілкуються переважно з матір’ю, сини страждають особливо сильно, якщо батько залишив сім’ю, коли їм не було й чотирьох років. Тоді хлопчики засвоюють жіночий тип поведінки або створюють собі достатньо далеке від реальності уявлення про суто чоловічі моделі взаємодії.
Хлопчики, що ростуть без батька, вульгаризують мужність, трактуючи її як агресивну, грубу різку, запальну. Якщо такий варіант змісту чоловічої ролі не викликає у них симпатії, то він відкидається, і в процесі дорослішання ці хлопчики виявляються менш соціально зрілими, ніж їхні однолітки з повних благополучнихсімей, їм не притаманні такі якості, як цілеспрямованість, ініціатива, врівноваженість. Вони ніби не відчувають достатньої безпеки, проявляють пасивність, боязкість, нерішучість. Ті хлопці, які, навпаки, схвалюють вульгаризовану мужність, намагаються культивувати в собі тільки чоловічі риси, вважаючи жалість ганебною для справжнього чоловіка.
Відсутність батька в сім’ї позначається і на формуванні індивідуальності доньок Т.Титаренко акцентує увагу на тому, що нормальний статево-рольовий розвиток і дівчаток і хлопчиків вимагає наявності як жіночого, так і чоловічого прикладу. Одночасне сприйняття обох батьківських ролей припускає їх порівняння, усвідомлення не тільки суперечності кожної з них, а й необхідності їх єдності. Відомо, що у дівчаток з неповних сімей у майбутньому менше шансів правильно розуміти своїх чоловіків і синів, прогнозувати їхні бажання і вчинки, ніж у дівчаток із сімей фактично і психологічно повних, благополучних [10, с. 70].
Відсутність одного з батьків у сім’ї не сприяє формуванню у дітей уявлень, необхідних для майбутнього виконання ними ролі батька і матері, чоловіка і дружини
Розвиток дитини будь-якої статі припускає соціалізуючий вплив обох батьків, один з яких максимально враховує неповторність своєрідність сина або дочки, а другий - допомагає схваленню необхідних стандартів, стереотипів поведінки, засвоєння правил і норм.
Ґендерні норми та цінності у світі дорослих передаються підліткам, як у прямому, так і в опосередкованому вигляді. Л.Стенберг (L.Steinberg) коментує це так: „...у нашому суспільстві дівчатка пересоціалізовані в напрямку залежності, а хлопчики - в напрямі незалежності” [11, с. 194].
Батьки намагаються привчити своїх дітей до сімейних ролей, відповідно до традиційних уявлень про ґендерний розподіл функцій Навіть „ліберальні” батьки не бажають ризикувати тим, щоб їх діти стали невдахами в такому суспільстві, яке сконструйованена сьогоднішній день. Тобто, батьки, які орієнтовані на ґендерну рівність, відчувають деяку соціальну необхідність у використанні традиційних ґендерних норм соціалізації своїх дітей.
Самі ж батьки також виступають як продукт соціалізації більш ранньої і, можливо, більш ґендерно-дискримінуючої системи цінностей. Вони можуть бути афектовані змінами в сфері ґендерних норм, які відбуваються в суспільстві Ґендерні установки батька та матері певною мірою можуть не співпадати. Батько та мати можуть стимулювати ґендерні цінності в різних сферах поведінки дитини.
Висновки.
Таким чином, очевидно, що майбутні жіночність і мужність дітей значною мірою визначаються структурою батьківської сім’ї, родинними моделями поведінки, очікуваннями батьків та суспільними установками
Аналіз соціологічних та педагогічних досліджень показав, що сім’я, як соціальний інститут, одним із важливих об’єктів соціального становлення молоді, формування й засвоєння ґендерного мислення, має виявитися в інноваційному розвитку молодої української сім’ї, її інтеграції в європейський соціо культурний простір.
Подальші дослідження передбачається провести в напрямку інших особливостей гендерної соціалізації особистості.
Література:
1. Вахтеров В.П. Избранные педагогические сочинения - М.: Педагогика. 1987. - 400 с.
2. Г ендерний паритет в умовах розбудовисучасного українського суспільства - К.: Український інститут соціальних досліджень, 2002. - 121 с.
3. Говорун Т., Кікінежді О. Стать та сексуальність: психологічний ракурс. Навч посібник.- Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 1999.- 384с.
4. Здравомыслова Е.А., Темкина А. А. Социальное конструирование гендера
//http://www.owl.ru/win/books/articles/tz gender.htm
5. Кауфман М. Фрагмент из книги „Cracking the armour: power, pain and the lives of men” (Toronto: Viking, 1993) // Гендерная педагогика и гендерное образование в странах постсоветского пространства: Сб.
материалов Международной летней школы 2001. Иваново: Изд-во „Ивановский гос. ун-т”, 2002. - С. 23-24.
6. Коломенский Я.С., Мелтсас М.Х. Полоролевое развитие ребёнка в дошкольном возрасте // Генетические проблемы социальной психологии: Сб. статей / Под ред. Я.С. Коломинского и М.С. Лисициной - Минск, 1985. - С. 176-190.
7. Лавриненко Н.В. Женщина: самореализация в семье и обществе (Гендерный аспект). - К.: ВИПОЛ, 1999. - 172 с.
8. Лесгафт П.Ф. Семейное воспитание ребёнка и его значение. - М.: Педагогика, 1991. - 176 с.
9. Попова Л.В. Г ендерная социализация в детстве ( или что нужно знать воспитателям о том, как девочки и мальчики научаются „быть женщинами и мужчинами” // http://www.wsu.ru/grc/e-librari/files/ gendernava sotsializatsiya.doc
10. Титаренко Т.М. Такие разные дети. - К.: Рад. шк., 1989. - 144 с.
11. Steinberg L Racent research on the family at adolescence: the extent and nature of sex differences. // Journal of Youth and Adolescence, 16, 1987. - Р. 191-197.
Надійшла до редакції 25.09.2008 р.
