CC BY
4
УДК 340.12
О. Л. Чорнобай
Навчально-науковий шститут права та психологи Нацюнального ушверситету «Львiвська полтехшка»,
кандидат юридичних наук, доцент кафедри теорп та фшософп права,
labau@i.ua
Ф1ЛОСОФСЬКО-ПРАВОВ1 ДЕТЕРМ1НАНТИ ФОРМУВАННЯ ЮРИДИЧНО1 АРГУМЕНТАЦН В НОВИЙ ЧАС (XVII-XIX ст.)
© Чорнобай О. Л., 2019
З'ясовано вплив фшософсько-правових iдей перiоду Нового часу, основних тенденцш розвитку логiки та риторики на формування теорп юридичноТ аргументацп. Наголошено на визначальному впливу рацiоналiзму як новот науковот парадигми на формування нових пiдходiв в аргументацп. Проаналiзовано змiну сп1вв1дношення лопки та риторики у фiлософському знанш та тх вплив на процес аргументування. Охарактеризовано фшософськ та фiлософсько-правовi концепцн, що здiйснили найбiльший вплив на формування юридичнот аргументацп Нового часу та сучасность
Ключовi слова: юридична аргументащя; логiка; риторика; силопзм; рацшналпм; iндукцiя.
Е. Л. Чорнобай
ФИЛОСОФСКО-ПРАВОВЫЕ ДЕТЕРМИНАНТЫ ФОРМИРОВАНИЯ ЮРИДИЧЕСКОЙ АРГУМЕНТАЦИИ В НОВОЕ ВРЕМЯ (XVII-XIX вв.)
Выясняется влияние философско-правовых идей периода Нового времени, основных тенденций развития логики и риторики на формирование теории юридической аргументации. Отмечается определяющем влияния рационализма как новой научной парадигмы на формирование новых подходов в аргументации. Анализируется изменение соотношения логики и риторики в философском знании и их влияние на процесс аргументации. Характеризуются философские и философско-правовые концепции, наибольшее влияние на формирование юридической аргументации Нового времени и современности.
Ключевые слова: юридическая аргументация; логика; риторика; силлогизм; рационализм; индукция.
O. L. Chornobai
Institute of Law and Psychology of Lviv Polytechnic National
University, Cand. of Legal Sciences, Assoc. Prof. of the Department of Theory and Philosophy of Law
labau@i.ua
PHILOSOPHICAL AND LEGAL DETERMINANTS FORMING LEGAL ARGENTATION AT THE NEW TIME (XVII-XIX CENTURIES)
The influence of philosophical-legal ideas of the period of the New Age, the main tendencies of the development of logic and rhetoric on the formation of the theory of legal
argument is revealed. It is emphasized the decisive influence of rationalism as a new scientific paradigm on the formation of new approaches in argumentation. The analysis of the correlation between logic and rhetoric in philosophical knowledge and its influence on the process of argumentation is analyzed. Characterized by philosophical and philosophical-legal concepts that have made the greatest impact on the formation of legal arguments of the New Age and modern times.
Key words: legal argumentation; logic; rhetoric; syllogism; rationalism; induction.
Постановка проблеми. TeopiH юридично! аргументаци мае довгу юторда. I! витоки сягають античних 4aciB та пов'язаш з iменами таких видатних мислителiв, як Платон, Аристотель, Цицерон, Сенека та шших. Проте, до цього часу у втизнянш наущ не здшснено комплексного анатзу юторичних етатв становлення ще! галузi юридичного знання, а у наявних дослщженнях досить мало уваги придшяеться такому без перебшьшення знаковому етапу ii розвитку, як перюд Нового часу.
Мета - проанатзувати вплив основних фiлософських течiй та концепцп Нового часу на розвиток теори юридично! аргументаци.
Аналiз дослщження проблеми. Сьогоднi теорiя аргументаци стае все бшьш затребуваною серед дослщниюв. Так, теоретичний аспект становлення теори аргументаци дослщжуеться О. М. Юркевичем. Логiчнi засади аргументаци у фшософському знаннi детально проаналiзованi Л. Г. Комахою. Iсторiя становлення теори аргументаци висв^люеться у статтях I. Горохово!, Л. Чорнобай. Юридичному аспекту аргументаци присвячеш працi О. Щербини, В. Кондратюка.
Виклад основного матерiалу. Становлення теори юридично! аргументаци у перюд Нового часу визначаеться кшькома факторами. Перш за все, це загальне розчарування традицшною схоластикою та !! догматизмом, що значно ускладнював поступ наукових знань. Середньовiчна фiлософiя ставила за мету обгрунтування релiгiйних постула^в, досягши, щоправда, на цьому шляху значних успiхiв. Проте, накопичення емтричних знань у природничих науках та стрiмкий технолопчний прорив у перюд XIV-XV ст. призвели до конфлшту пануючого релiгiйного догматизму iз новими реалiями життя. Нова фiлософiя епохи Вщродження ставить собi за мету шзнання людини з !! духовним свiтом, а в перiод Нового часу акцент переноситься на шзнання емшричними засобами свiту природного.
Людина в буттевому i природно-правовому просторi надiлена автономiею, що полягае у прюритет !! суб'ективних прав. Щд час морального i духовного становлення людини на основi норм природного права мае вироблятися розумшня природно-правових засад, що стають стрижнем поведшкових актiв у всiх сферах життедiяльностi людини [8, с. 39].
Мислителi епохи Вiдродження першими виступили з критикою схоластично! фшософп та !! авторитетного пiдгрунтя - логiки та риторики античность Ця критика проявилась, по-перше, у формулюваннi нового погляду на роль та мiсця лопки та дiалектики в риторицi, а по-друге - у трансформаци само! риторики, яка все бшьше перетворюеться на стилютику писемно! мови. Класична риторика поеднувала в собi методи та засоби лопки i фшософп для досягнення переконливостi промови iз власне риторичними правилами побудови тексту та його емоцшним виголошенням. Однак така модель, широко застосовувана в схоластищ, перестала задовольняти мислителiв Вщродження, якi почали розглядати !! як «мистецтво вираження думок за допомогою мови, головним чином лтературно!». Одним iз перших такий погляд на риторику здшснив французький мислитель Омер Талон [9, с. 36].
Його сучасник П'ер Раме тшов також намагався подолати вади схоластично! фшософп та здшснив спробу реформи лопки. Середньовiчна штерпретащя аристотелiвськоi логiки змусила Раме шддати сумнiву як оригшальну систему силогiстики «батька логiки», так i його погляди на вщмшшсть мiж знанням та судженням, анал^ичними та дiалектичними судженнями. «Аристотель, або бшьше точно, послщовники його теорш, — писав Раме, — вважали, що юнуе
двi родових розбiжностi або дискусп, одш з яких застосовуються в наущ i називаються Логiкою, а iншi - мають справу з судженнями i називаються Дiалектикою. Однак, попри всю повагу до таких великих вчителiв, вони багато в чому були неправими. Насправдi обидва щ термши, Дiалектика i Логiка, позначають ту ж саму рiч ... До того ж, хоча нашi знання про речi й розглядаються як необхiднi i науковi, або як випадковi i фактичнi судження, на зразок того, як ми сприймаемо всi кольори як незмшш чи мiнливi, так само Дiалектика i Логiка е тieю ж самою доктриною суджень про будь-що» [9, с. 38].
Започаткований мислителями Вщродження вiдхiд вщ класично! антично! риторики поглибив також 11 розмежування з логiкою. «В епоху Вщродження гуманiсти критично поставилися до поради Цицерона про з'еднання фшософп з красномовством, справедливо вважаючи, що отримана в спадок вщ Середнiх вiкiв схоластична фiлософiя не може допомогти в реформуванш риторики. Тому поступово розрив мiж ними збшьшувався: риторика з мистецтва переконання перетво-рювалася в технiчну, спещальну дисциплiну про стилi писемного мовлення, а фiлософiя i логiка стали орiентуватися на дослiдження процесiв вщкриття. Такий поворот ясно видно вже в працях П'ера Раме, який розглядав лопку i дiалектику насамперед як мистецтво вщкриття i обгрунтування нових iстин. Ця тенденцiя значно посилилася тд впливом бурхливого розвитку природознавства i дослiдних наук в перюд Ренесансу i Нового часу» [9, с. 39]. Останне твердження бшьшою мiрою стосуеться континентально! фшософп, натомють в Англп класична традищя, що обстоювала плiднiсть спiвпрацi риторики та фшософп продовжувала панувати ще досить довго.
Розмежування логiки та риторики, а також уже згадуване розчарування схоластикою призвели до того, що в перюд Нового часу мислителi намагались реформувати фшософда, переглянувши предмет 11 дослiджень, та перетворити лопку на шструмент здобуття нових знань. Бшьшють критичних висловлювань на адресу лопки мали на мет перетворити 11 з засобу обстоювання вже вщомих iстин на шструмент аргументацп, пошуюв i систематизацп тих факпв та емпiричних даних, як допомогли б обгрунтувати новi гшотези в науцi.
Над переосмисленням завдань риторики розмiрковував англiйський фiлософ Френсю Бекон. У сво!й працi «Прогрес пiзнання» вiн здiйснив спробу пристосувати аргументацiйну частину риторики до зростаючих потреб емпiричних наук, перетворивши 11 таким чином в метод наукового переконання. Бекон розробив та обгрунтував iндуктивний метод, систематизував та сформулював його основш правила, якi дозволяють будувати умовиводи з емшричного досвщу. Як зазначае Г. Рузавiн, «те, що у Аристотеля виступало тд iменем дiалектичних мiркувань, орiентованих на врахування думок та заснованих узагальненш буденного досвiду, у Бекона перетворилось у iндуктивний метод дослiджень... В той час, коли аристотелiвська теорiя обмежувалась в основному так званою сумативною шдукщею, де висновок робиться за допомогою простого перерахунку схожих випадюв, бекошвську iндукцiю часто характеризують як елiмiнативну, оскiльки вона заснована на елiмiнацil, або виключенш, тих випадкiв, якi не надшеш шуканими якостями» [9, с. 40]. Такий «заперечний» пiдхiд досить часто застосовуеться i в сучаснiй аргументацп.
Бекон одним з перших серед сучасниюв порушив питання створення так звано! металопки -«науки судження про судження», яка повинна була стати загальною теорiею доказовостi. «К щейш передумови визначають фiлософсько-правовi ршення широкого кола принципових питань побу-дови теорi! права, природи закону i законотворчостi, судочинства, застосування закошв, преце-дентiв та !хнього тлумачення, а також соцiально-полiтичних умов ефективно! органiзацi! правово! системи» [10, с. 22].
Зв'язок аргументацп (чи, вiрнiше, окремих !! засобiв) з досвщом простежуеться у поглядах iншого видатного мислителя Нового часу Рене Декарта. Його основна праця «Мiркування про метод» по праву вважаеться одшею з основоположних у методологi! наук. Як i Бекон, Декарт досить скептично ставився до силогiзмiв, особливо в !х схоластичнiй iнтерпретацi!, вважаючи що ютинне знання досягаеться лише поеднанням досвщу, чуттiв та спостережень у поеднанш з бездоганнiстю мiркувань.
Основоположним елементом у методологi! Декарта е концепщя «унiверсального сумнiв». I! суть полягае у тому, що для осягнення дшсно! сутносп речей природного походження чи створених
людиною, потрiбно «звiльнити свое уявлення вщ усiх недосконалих iдей, якi юнували в ньому ранiше, серйозно взятися за формування нових iдей, використовуючи для цього всi здатностi свого розуму» [7]. Завдання методологiчного сумшву полягае у пошуку тако! опори для побудови мiркування, яка б не викликала жодного, навт найменшого сумнiву. Як справедливо зазначае Л. Комаха, «Декарт бореться iз скептицизмом за допомогою самого скептицизму, тобто методом "«вщ супротивного": сумнiваючись у всьому i вiдкидаючи все те, у чому можна засумшватись, вш знаходить першооснову достовiрностi людського шзнання... Р. Декарт до крайност радикалiзував сумнiв, перетворивши його в аргумент доказу» [5, с. 72].
Мислитель сам визначив таку «вщправну точку» будь яких мiркувань, висловивши И у формулi «Я мислю, отже, я iсную», яка, за висловом М. Гайдеггера, стала основоположною для вше! новоевропейсько! фшософп та культури мислення загалом. Фiлософiя Декарта з И акцентом на мисленш як вихвдному пунктi штелектуально! аргументаци дозволила побудувати нову науку, достовiрну, доказову аподиктичну логiку i фiлософiю, а принцип ушверсального сумнiву, реалiзацiя його цшей i завдань, механiзми ди та послiдовнiсть етапiв сформував техшку мислен-невого експерименту, удосконалив методолопю фшософсько! та лопчно! аргументаци.
Попри беззаперечш заслуги Декарта в розвитку загальнонауково! методологи, його працi майже не зачiпають суто юридичних питань. Натомють Готфрiд Вiльгельм Лейбнiц порушив проблему виявлення базових правових конструкпв як необхiдних i достатнiх тдстав для по-дальшого аналiзу правових проблем [10, с. 23]. На вiдмiну вщ багатьох сво!х сучасниюв, вiн високо цiнував винахiд силопзму як лопчно! форми мислення, вважаючи його одним iз найкращих i найважливiших вiдкриттiв людського духу, свого роду ушверсальною математикою [6, с. 492-493]. Лейбнщ розвинув аристотелiвську систему можливостей («можливо», «неможливо», «необхiдно»), доповнивши !! суто правовими модальностями («обов'язково», «дозволено», «заборонено», «байду-же»).
Лейбнiц уперше формулюе три принциповi питання, з якими зус^чаеться рацiональне обгрунтування в сферi права:
1) Як калiбрувати Баланс Пiдстав?
2) Як гарантувати надшшсть самих «терезiв Фемiди» для встановлення цього балансу, тобто застосовуваних логiчних методiв?
3) Як установлювати тдходящу процедуру зважування?
Попри те, що мислитель не дав вичерпних вщповщей на цi питання, !хня постановка визначила напрямки в розробленш життево важливих проблем процесуального права i логiки прийняття судових ршень [10, с. 23].
Значний внесок у розвиток власне юридичних аспекпв аргументаци зробив ^алшський мислитель Чезаре Бекарiа. Зокрема, вiн наголошував на важливосп точного i логiчного формулювання судового доведення, яке зводиться до юридичного силогiзму. У трактатi «Про злочини i покарання» Бекарiа писав: «1з приводу кожного злочину суддя повинен побудувати правильний умовивiд. Бшьший засновок - загальний закон, малий - дiяння, противне або згодне з законом; висновок - свобода або покарання. Якщо суддя за примусом або за своею волею зробить, замють одного, хоча б тшьки два умовиводи, то ш в чому не можна бути упевненим» [10, с. 24].
На вiдмiну вщ шшого видатного теоретика права Шарля Лу! Монтеск'е, Бекарiа категорично не приймав позицiю, зпдно з якою при формулюваннi аргументаци у судовому процес слiд керуватися духом закошв. З огляду на взаемопов'язашсть людських iдей (мотивiв) та дiянь та !х складнiсть, а також зважаючи на мшливють i варiативнiсть особистiсних переконань «дух закону залежав би, отже, вiд добро! або дурно! лопки судд^ вщ доброго або поганого стану його травлення, вш залежав би вщ сили його пристрастей, вiд його слабкостей, вщ його ставлення до потерпшого i вiд усiх найменших причин, що змiнюють у непостшному розумi людини образ кожного предмета. От чому доля громадянина виршуеться не однаково при проходженнi справи через рiзнi суди, а життя нещасливих стае жертвою помилкових умовиводiв або хвилинних настро!в
судд^ який приймае за справедливе тлумачення хибкий вивiд з неясних уявлень, що хвилювали його розум. От чому той самий суд за л самi злочини в рiзний час призначае рiзнi покарання: вш керуеться не словом закону, точним i незмiнним, а допускае оманну мiнливiсть тлумачень» [1, с. 77-78].
Особливо! уваги заслуговуе аргументащя Бекарiа на користь вiдмiни смертно! кари, оскшьки це була чи не перша в юторп, теоретично обгрунтована позицiя юриста. За винятком надзвичайних обставин (збереження iснуючого державного ладу чи боротьби наци за свободу), смертна кара розглядалась мислителем як неприйнятна та невиправдана. Аргументи Бекарiа зводились до наступного: вщповщно до природного права, людиш не властиво бажати собi смертi, а отже - вона не може надати таке право шшому. Смертна кара - це «вшна нацi! проти громадянина», тобто повернення до природного стану. На практищ багатовiковий досвщ показуе, що загроза, смертно! кари не зупиняе злочинця, натомiсть набагато ефектившшим е довiчне позбавлення воль А та обставина, що смертна кара столотями юнувала майже у вшх народiв, не виправдовуе !! застосування надалi, оскiльки сприяе поширенню в народi озлобленостi i аморальность Невиправдана вона, продовжуе Бекарiа, i з погляду юридично! - застосування такого роду покарання може бути результатом помилки суддiв, яка стае вже непоправною [2, с. 237].
Своерщним шдсумком розвитку класичних концепцп аргументацi! у фiлософi! права i логiцi наприкiнцi XVIII - на початку Х1Х ст. стали пращ англшського фiлософа-моралiста Джеремi Бентама. У трактат «Про судовi докази» вiн намагаеться розв'язати проблему виникнення прав i обов'язкiв у правь Апелюючи до природного права, вш наголошуе, що законодавець повинен керуватись принципом суспшьно! користi, вiдповiдно до якого неприпустимо покладати на людину новi обов'язки, не надiляючи !! паралельно новими правами.
Як зазначае О. Юркевич, Бентам уперше з чашв Аристотеля i Цицерона доводить фшо-софсько-правову теорiя обгрунтування до рiвня загально! теорi! судово! аргументацп [10, с. 24]. Обов'язок судщ англшський мислитель бачить у розглядi доказiв, !х порiвняннi i прийнятп рiшень на пiдставi !хньо! iмовiрно! сили, мистецтво судочинства е мистецтво користуватися аргументами, заснованими на фактах, та !х реалютично! оцiнки.
Бентам розробляе складну систему класифiкацi! таких факпв, якi, залежно вiд рiвня складностi можуть розбиватись на простшц на противагу загальнiй логiцi, яка послуговуеться двома видами аргументв - а^еш i adhominem (до речей i до людей) - у сво!й «судовiй логiцi» розширюе i поглиблюе цю класифiкацiю, наближаючи !! до практичних потреб правово! оцшки фактiв [10, с. 24-27].
Мислитель багато уваги придав питанням реформування законодавства, яка передбачала, на його думку, реформу мораль В сво!х працях «Вступ до основ моралi i законодавства» та «Деонтологiя, або Наука про мораль» Бентам прагнув звшьнити ставлення до законодавства вщ крайнощiв апатi! i декларацiй прав i поставити його на мщний базис емпiрично встановлених моральних начал, виходячи з яких теорiя права повинна була сягати до спещальних роздшв законодавства. Вiдмовляючись вiд уявлення про «готових» абстрактних засадах моралi (i законодавства), Бентам намагався побудувати всеосяжну теорда людських дiй на пiдставi незаперечних даних досвiду за допомогою емшричного i аналiтичного методу, вимагав вщпов> дального вживання термшв.
Висновки. Перiод Нового часу став найбшьш плiдним у контекстi становлення теорп юридично! аргументацп з чашв античность Цей перюд супроводжувався с^мким розвитком природничих наук, який, своею, чергою, вимагав бшьш достовiрних методолопчних пiдстав пошуку та обгрунтування нових знань. Теоретичною основою для ново! науки стала рацю-налютична фiлософiя, яка зосередилась не на шзнанш надприродних сутностей та обгрунтуваннi юнування Божого, а на здобуттi нових знань, експеримент та пошуку достовiрних пiдстав для
умовиводiв. Розчарування середньовiчною схоластикою, яке почалось в епоху Вiдродження, змусило мислителiв цього перiоду критично переглянути здобутки класично! фiлософi!, логiки та риторики, переосмислити !х без огляду на авторитети на вщдалешсть у чась Працi Ф. Бекона, Р. Декарта, Г. Лейбница стали методолопчною основою для розвитку науки, заклавши основи теори аргументаци загалом та юридично! аргументаци зокрема.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Беккариа Ч. О преступлениях и наказаниях. Москва: Стелс, 1995. 302 с. 2. История политических и правовых учений. Учебник для вузов / под ред. д-ра юрид. наук, проф. О. Э. Лейста. Москва: Издательство«Зерцало», 2006. 568 с. 3. Юстяник В. I. Правова аргументащя: сучасш шдходи до !! розумшня в зарубiжних дослщженнях // Науковi записки НаУКМА. Юридичш науки. 2012. Т. 129. С. 20-22. 4. Козюбра М. I. Теорiя юридично! аргументаци та !! особливосп в конституцшному судочинствi // Вюник Конституцшного Суду Укра!ни. № 6. 2016. С. 167-180. 5. Комаха Л. Г. Лопчш засади аргументаци у фшософському знанш: монографiя. Ки!в: Центр учбово! лiтератури, 2015. 360 с. 6. Лейбниц Г. В. Сочинения: в 4-х т. Москва: Мысль, 1983. Т. 2. 686 с. 7. Панкратов Д. В. О некоторыхмодификацияхлогикиаргументации // Научно-техническая информация. Сер. 2. Информационныепроцессы и системы. 1999. № 1-2. С. 76-82. 8. Романова А. С. Методолопчний алгоритм правового людинорозумшня // Право i суспшьство. 2017. № 4, ч. 2. C. 38-41. 9. Рузавин Г. И. Методологические проблеми аргументации. М., 1997. 204 с. 10. Юркевич М. О. Титов В. Д., Куцепал С. В. та ш. Юридична аргументащя. Лопчш дослщження: монографiя. 2-ге вид., переробл. та допов. Харюв: Право, 2015. 336 с.
REFERENCES
1. Bekkaria Ch. O prestuplenijah i nakazanijah [About crimes and punishments]. Moskva: Stels, 1995. 302 p. 2. Istorija politicheskih i pravovyhuchenij [History of political and legal studies]. Uchebnikdljavuzov / Podredakciejdokt. jurid. nauk, professora O. Je. Lejsta. Moskva: Izdatel'stvo «Zercalo», 2006. 568 p. 3. Kistyany'k V. I. Pravova argumentaciya: suchasni pidxodyл doyiyi rozuminnya v zarubizhny^x doslidzhennyax [Legal argumentation: modern approaches to its understandingin foreign studies] // Naukovizapy'sky' NaUKMA. Yury'dy'chninauky'. 2012. T. 129. pp. 20-22. 4. Kozyubra M. I. Teoriya yury^dy^chnoyi argumentaciyi ta yiyi osobly^vosti v konsty^tucijnomu sudochy^nstvi [Theory of legal argumentationan ditspeculiaritiesin constitutional proceedings] // Visny'kKonsty'tucijnogo SuduUkrayiny'. No. 6. 2016. pp. 167-180. 5. Komaxa L. G. Logichnizasadyл argumentaciyi u filosofs^komuznanni [Logical bases of argumentation in philosophical knowledge]: monografiya. Ky'yiv: Centr uchbovoyi literatury', 2015. 360 p. 6. Lejbnic G. V. Sochinenija [Writings]: v 4-h t. Moskva: Mysl', 1983. T.2. 686 p. 7. Pankratov D. V. O nekotoryh modifikacijah logiki argumentacii [On some modifications of the logic of argumentation] // Nauchno-tehnicheskajainformacija. Ser. 2. Informacionnye processy i sistemy. 1999. No. 1-2. pp. 76-82. 8. Romanova A. S. Metodologichny^j algory^tm pravovogo lyudy^norozuminnya [Methodological Algorithm of Legal Human Understanding] // Pravo i suspil'stvo. 2017. No. 4, ch. 2. pp. 38-41. 9. Ruzavin G. I. Metodologicheskie problemi argumentacii [Methodological problems of argumentation]. M., 1997. 204 p. 10. Yurkevy'ch M. O. Ty'tov V. D., Kucepal S. V. tain. Yury^dy^chna argumentaciya. Logichni doslidzhennya [Legal argumentation. Logical researches]: monografiya. 2-ge vy'd., pererobl. tadopov. Xarkiv: Pravo, 2015. 336 p.
Дата надходження:17.01.2019р.
