CC BY
36
УДК 340.12
Олена Чорнобай
Навчально-науковий шститут права та психологи Нацюнального ушверситету "Львiвська полггехшка", кандидат юридичних наук, доцент кафедри теори та фшософп права 1abau@ii.ua
ОСОБЛИВОСТ1 ПРАВОВО1 АРГУМЕНТАЦП У КОМУН1КАТИВН1Й ПРАКТИЦ1 ЮРИСТА: ДЕЯК1 АСПЕКТИ
© Чорнобай О., 2017
Вщповщно до загальновизнаних теоретичних уявлень про сутшсть правово'У аргументащ'У та 'и' значення у практичнiй юридичнш дiяльностi, викладених у вiтчизнянiй науковш лiтературi, з'ясовуеться низка особливостей аргументацшного процесу, пов'язаного з юридичною комушкативною практикою. Наголошено на тому, що ефективнiсть правовоУ аргументащ! значною мiрою залежить вiд того, наскiльки повноцшно й глибоко пiзнавально осмислив суб'ект права фiлософську природу правовоУ аргументащ!, оволодiв основними базовими поняттями, засобами, прийомами, правилами Г!, а також на основi цих знань усвщомив, що прагматизм правовоУ аргумента^! узалежнений вiд таких рiзних за онтичним статусом чиннитв формування об'екщТ (передбачення), як переконання, обгрунтування, мотиващТ тощо, завдяки яким можливо уникати комушкативних ускладнень в аргументуваннi.
Ключовi слова: правова аргументащя; аргументативний процес; комушкащя; доведення; переконування; кодекс аргументатора; ефектившсть правово'У аргументащ'ь
Елена Чорнобай
ОСОБЕННОСТИ ПРАВОВОЙ АРГУМЕНТАЦИИ В КОММУНИКАТИВНОЙ ПРАКТИКЕ ЮРИСТА: НЕКОТОРЫЕ АСПЕКТЫ
Исходя из общепризнанных теоретических представлений о сущности правовой аргументации и её значения в практической юридической деятельности, представленных в отечественной научной литературе, выясняется ряд особенностей аргументационного процесса, связанного с юридической коммуникативной практикой. Подчеркивается, что эффективность правовой аргументации в значительной степени зависит от того, насколько полноценно и глубоко познавательно осмыслил субъект права философскую природу правовой аргументации, овладел ее основными базовыми понятиями, средствами, приемами, правилами, а также на основе этих знаний осознал, что прагматизм правовой аргументации зависит от таких разных по онтичному статусу факторов формирования обьекции (предсказания), как убеждения, обоснования, мотивации и др., благодаря которым возможно избегать коммуникативных осложнений в аргументации.
Ключевые слова: правовая аргументация; аргументативный процесс; коммуникация; доказывание; убеждение; кодекс аргументатора; эффективность правовой аргументации.
Olena Chornobai
Institute of Jurisprudence and Psychology Lviv Polytechnic National University Department of Theory and Philosophy of Law
Ph. D., Assoc. Prof.
FEATURES OF THE LEGAL ARGUMENTATION IN THE COMMUNICATIVE PRACTICE OF LAWYERS: SOME ASPECTS
Based on universally recognized theoretical ideas about the nature of legal reasoning and its importance in practical legal activities presented in the domestic scientific literature revealed a number of features argumentation process associated with legal communicative practice. It is noted that the effectiveness of the legal argument largely depends on how fully and deeply comprehended informative entity philosophical nature of legal reasoning, mastered the basic underlying concepts, tools, techniques, rules it, and based on this knowledge to realize that pragmatism legal argument addicts from such different ancient status forming factors of ob'yektsiyi (prediction) as persuasion, justification, motivation etc. that make possible to avoid communicative difficulties in reasoning.
Key words: legal reasoning; argumentative process; communication; evidence; persuasion; argumentator's code; effectiveness of the legal argument.
Постановка проблеми. Процес обгрунтування шд час спшкування комушканпв певних положень (тверджень, гшотез, концепцш тощо), з метою переконання в ютинносп, слушносп позицп саме адресанта (мовця, автора повщомлення) фшософи називають аргументащею [1, с. 36], яка в наущ отримала широке теоретичне визнання. Вчення про аргументащю, започатковане ще за чашв давньогрецьких мислителiв, протягом рiзних цившзацшних епох сформувалося i тепер репрезентоване у багатьох теоретичних варiантах. З-помiж них протягом останшх десятилггь усе наполегливше ведеться мова про вггчизняну юридичну аргументащю, у складi яко! (а можливо i паралельно до не!) набувае вагомосп правова аргументащя.
Безперечно, заслуговуе на увагу дискурс щодо визнання самодостатносп цих двох наукових проблем (коротко про це дал^, проте у цьому контекст вщповщно до назви публшаци дощльшше зосередити увагу на можливосп врахування особливостей саме правово! аргументацп у комушкативнш дiяльностi правника-професюнала-практика, оскшьки саме це питання поки що достатньо не висвгглено у вггчизнянш юридичнш лггератург Актуальнють ще! проблеми полягае й у тому, що певш пропозицшш напрацювання сприятимуть уникненню комушкативних невдач чи ускладнень в аргументацшному процесi, допоможуть ефективнiше використовувати велик потенцiйнi можливостi правово! аргументацп у реалiзацi! важливих правозастосовних завдань.
Анашз дослiдження проблеми. Насамперед необхiдно визнати слушним мiркування учених про те, що сучасна практична юриспруденцiя тюно пов'язана з процесами аргументування у рiзних сферах правовiдносин. Цiе! проблеми, а також перспектив становлення й розвитку правово! аргументацп стосуеться чимало наукових публшацш. З-помiж них видшимо ri, авторами яких е М. Козюбра, В. Кiстяник, В. Федчик, Р. Ляшенко, Т. Дудаш, П. i С. Рабiновичi. Пiдсумовуючи загальний огляд стану дослiдження правово! аргументацп, Т. Дудаш зазначае, що "захщш" (науковець мае на увазi публшаци авторитетних дослiдникiв цiе!' проблематики з кра!н Захiдно!' Свропи. - О. Ч.) пращ про правову аргументащю здебшьшого обмежеш таким предметом дослщження, як аргументацiя у правозастосуваннi. Адже саме судова аргументацiя надае основний емтричний матерiал та цiкава для дослщниюв. Незважаючи на це, у захщнш науцi питання правово! (юридично!) аргументацi!, як i загально! аргументацп... е мiждисциплiнарним предметом дослщження, "спшьною територiею" для загально! теори права, фiлософi! права, юридично! лопки,
риторики, можливо фшософн, соцюлогп, теорп комушкацп... Дослiдження правово! аргументацй поступово трансформувались у теорда правово! аргументацй... Особливосп предмета дослiдження, а також комплексний мiждисциплiнарний характер дослiдження правово! аргументацй обумовлюють залежнiсть такого дослiдження вщ праворозумiння ученого та того праворозумшня, яке, зрештою, закладено у мовних i культурних кодах кожно! наци. Тому не дивно, що стан дослщження правово! аргументацi! на пострадянському просторi iстотно вiдрiзняeться вiд стану дослщжень у захiдних кра!нах" [2, с. 7-8].
Справедливе зауваження молодого львiвського науковця ютотно кореспондуе iз об'ективним докором, що висловив авторитетний укра!нський учений М. Козюбра ще у 2012 р., зокрема, вщзначивши: "Через вiдсутнiсть послiдовних правових реформ, орiентованих на якомога повнiше втшення у нацiональну правову систему загальнолюдських i европейських правових цiнностей, шертнють доктринального мислення..., у вiтчизняному правознавсга i нинi використовують аргументацiю, побудовану переважно на традицшному для юридичного позитивiзму правовому формалiзмi, вiдiрваному вщ реально! дiйсностi, що призводить до догматизму, який не сумюний з гнучюстю i динамiзмом права як явища. Для бiльшостi вiтчизняних правознавщв i юриспв-практикiв панiвними або й винятковими залишаються дедуктивнi мiркування та формально-логiчнi норми обгрунтування" [3, с. 6].
Хоч i дуже повiльно, але усе ж юридична практика наближаеться до апробованих цшним досвщом европейських цiннiсних iнтерпретацiй, що, звичайно ж, вселяе надiю на iмплементацiю цих цивiлiзацiйних надбань у впчизняне правознавство. А серед них - постмодернютське розумiння правово! аргументацй, за яким здiйснюеться "аналiз процесу правово! аргументацi! як пошуку переконливих пiдстав для висунутих тверджень i для переходу вiд одного твердження до iншого. З погляду постмодершспв, цi пщстави треба знайти не шляхом виводу наслщюв з безсумшвних вiчних природних чи божественних закошв, як це намагаються зробити модернюти, а шляхом аналiзу iсторико-соцiальних контекспв минуло!, чинно! i майбутньо! правово! практики" [4, с. 313].
У таких контекстах вщтворюються правовi реалп сьогодення, iнтерпретацiйне осмислення яких проходить через комушкативш якостi мовлення, що забезпечують втшення системи правово! аргументацй за допомогою певних лшгвютичних засобiв. Отже, мовний вплив засобами правово! аргументацй досягаеться у комушкативному дискурсу саме такому, який вщомий укра!нський мовознавець Ф. Бацевич визначае як: "1) спошб дiалогiчно аргументативно! перевiрки спiрних домагань значущостi стверджувальних i нормативних висловлювань (комунiкативних дш) з метою досягнення унiверсального консенсусу мiж його учасниками; 2) штерсуб'ективний процес аргументативного порозумiння за допомогою засобiв мови, коли визнаеться лише обгрунтування i пошук розумного консенсусу" [5, с. 148], що конче необхщно юристовьпрактику для ефективного використання особливостей правово! аргументацй.
Враховуючи вищевикладеш констатацп, ставимо мету - охарактеризувати деяю особливостi правово! аргументацi!, що виявляються тд час застосування у комушкативнш взаемодi! суб'ектiв права, з'ясувати залежнють аргументативних процесiв вiд притаманного шдивщуальному комунiканту осмислення феномену права на шляху його штегративного розумшня.
Виклад основного матерiалу. Комунiкацiя - загальновизнаний особливий вид людсько! дiяльностi. У суспiльствi вона здiйснюеться за певними законами, у межах вшами вщпрацьованих моделей, усталених форм. Водночас це складний процес взаемодн у конкретному часовому й просторовому вимiрi, про що свщчить комушкативна практика фахiвцiв, чия дiяльнiсть пов'язана, зокрема, iз правозастосуванням у рiзних сферах суспшьних вiдносин.
У повсякденнiй практичнш дiяльностi, i в цьому переконуе досвщ роботи кожного правника-професюнала (незалежно вiд спецiалiзацi!), йому насамперед постшно доводиться мати справу з рiзними категорiями людей, щоб, спшкуючись з ними, доносити якусь конкретну шформащю, впливаючи на них з намiром пошуку потрiбних рiшень, а в разi виникнення суперечок спонукати !х за допомогою мовленневих (комушкацшних) засобiв до певних дiй задля досягнення конкретних
цшей. Вщповщно до методологiчного принципу достатньо! пiдстави, як вважають фахiвцi з лопки, будь-яке суспiльно важливе твердження чи заперечення повинно мати належне i достатне обгрунтування, що забезпечуеться тд час пошуку переконливих (тобто необхiдних i достатнiх) пiдстав для наших суджень про правову дшснють. Проблема обгрунтування виникае у будь-якш сферi продуктивно! людсько! дiяльностi, оскшьки для не! завжди потрiбно мати якусь тдставу, пошук яко! можна розумгги i як спробу знайти (виявити) причини чи з'ясувати мету (мотиви) яко!сь дп чи поди, а також як пошук тдтвердження ютинносп висловленого твердження. Рiч у тому, що, взаемоддачи з шшими людьми, доводиться розраховувати на !хню щирiсть у сво!х твердженнях (висловлюванш конкретних думок, пропозицiй тощо), на те, що вони справдi переконаш в iстинностi того, що говорять, натомють iншi люди, з якими доводиться контактувати, чекають адекватного ставлення, розумшня. Саме такi мiркування приводять до постулювання (або, висловлюючись юридичною мовою, презюмування) сумлiнностi в людських взаеминах (пiдстави про дотримання вщомого принципу bona fide). Але шхто iнший так добре, як юристи, не знае, наскшьки часто цей принцип не спрацьовуе у реальнш практищ людського спiлкування, взаемодi!, особливо тод^ коли мiж суб'ектами виникае суперечка i вони заглиблюються у дискусда. Саме у такому випадку на допомогу приходить один з головних видiв обгрунтування - аргументащя, тобто повне (точне) або часткове (неточне) обгрунтування якого-небудь твердження з використанням шших тверджень.
У комушкативнш практицi доводиться доволi часто стикатися iз ситуацiею, коли необхiдне не тшьки чiтке уявлення про ютинний стан справи, а й слщ об'ективно продемонструвати, чому саме це вважаеться iстинним, тобто проявити штелектуальну спроможнiсть довести опонентам чи адресантам правильнють обстоювано! позицi!, використовуючи неспростовш аргументи, спроби мiркування, опонування у спшкуванш. Задля упевненостi в такш ситуацi! необхiднi знання з теорп аргументацi!, яку е достатнi тдстави зарахувати i до загальнотеоретичного правознавства, i до фiлософi! права. Отже, тут на допомогу професюналу-комушкантсв мала б прийти юридична деонтологiя.
Очевидно, деяю специфiчнi особливостi правово! комушкаци повинна фiксувати, пояснювати й належно обгрунтовувати саме ця наука, на чому доводилося наголошувати [6, с. 17], проте вони i надат залишаються проблемними. I тут варто погодитися з думкою вщомого правознавця. "Здавалося б, проблема юридично! (додамо, як i правово!. - О. Ч.) аргументацп мала б стати невщ'емною складовою правово! деонтологi!, як це мае мюце на Заход^ - наголошуе цiлком слушно i небезпiдставно М. Козюбра, - проте, попри помггне зростання кiлькостi пщручниюв i навчальних посiбникiв з названо! навчально! дисциплiни в Укра!ш (за нашими, можливо не надто точними, пщрахунками !х видано за останш десять рокiв близько 20 авторства двадцяти науковцiв. -О. Ч.) ця проблематика у них практично оминаеться. Навггь у тих випадках, коли юридична деонтолопя визначаеться як галузь юридично! науки, що узагальнюе систему знань про мудрють спшкування та мистецтво прийняття правильного ршення в юридичнш практицi (як приклад, пращ В. Горшенева, С. Гусарева та шших. - О. Ч.), цьому мистецтву придшено мало уваги" [3, с. 5].
Далi авторитетний теоретик права, даючи загальну ощнку таким виданням з юридично! деонтологи, у яких, примiром, !хнi автори визначають !! предмет як "систему загальних знань про юридичну науку та юридичну практику, вимоги до професшних та особистих якостей юриста" (С. Сливка), або як "внутршнш iмператив службового обов'язку, який створюе передумови та мотиви вибору юристом норм поведшки у практичнш дiяльностi" (О. Шмоткш), цшком доречно вказуе на те, що низка питань, пов'язаних з теорiею правово! аргументацп, що становить предмет юридично! деонтологи, оминаеться [3, с. 6]. Безумовно, це позначаеться на сприйнятп особливостей цього комушкативного явища, на його осмисленш та прагматичному визнанш як важливого дiяльнiсного чину, що е одним з акпв певно! системи комушкативно-шзнавальних елеменпв, задiяння яких ютотно позначаеться на пiдвищеннi рiвня особистюно! зрiлостi юриста.
Дослiджуючи цей феномен, М. Ценко слушно зазначае: "Специфiчною рисою професшно! дiяльностi юриста е те, що вш постiйно перебувае в граничнш ситуацi! ухвалення конкретного ршення, яке, з одного боку, спираеться на нормативно-правову базу, а другого - обумовлене його особистими знаннями, досвщом, переконаннями тощо i передбачае посадову i особисту вщповщальнють за щ рiшення. За усвщомлення фахiвцем суспiльно! значущостi цiе! специфши для
юриста постае, як актуальнють, потреба й необхщнють власного особистiсного вдосконалення, активно! роботи над собою, формування себе в межах тих вимог, яких потребуе професшна дiяльнiсть" [7, с. 155]. Звичайно, чiтко окреслити щ межi надто складно, як i визначити можливостi особистiсного (на наш погляд, краще - фахового) вдосконалення, проте актуальним завжди буде тдпорядкування цих iнтелектуальних зусиль досягненню належного "правового результату", що великою мiрою залежить вiд професiоналiзму юриста-комунiканта, вагомою складовою якого е вмiння ефективно використовувати усi освоенi ним доступш йому засоби аргументування, обrрунтованостi, доказовосп у вiдстоюваннi свое! позицп (наприклад, як учасника судових дебатiв). Отже, йдеться про важливють аргументативно! практики (володшня прийомами, формами, засобами аргументування) для тдвищення рiвня комунiкативно! майстерносп юристiв-практикiв, передовсiм учасникiв публiчних диспута (правозахисникiв, адвокатiв та iн.). Оскшьки дефiнiцi! цього поняття поки що в украшськш юридичнiй науцi не запропоновано, наважимося сформулювати експлiцитно таке (безумовно, не бездоганне, воно потребуватиме вщповщно! конотацп, належного, а також грунтовного формулювання) визначення: аргументативна практика в юридичнш дiяльностi - це науково обгрунтований, органiзацiйно пiдготовлений аргументативний процес, у результатi якого забезпечуеться тдтвердження доказiв, переконливiсть аргументування, що досягаеться через втшення комунiкацiйних ресуршв у правове життя, основних положень теорп правово! аргументацп.
Безперечно, практика повинна грунтуватися на теоретичних засадах. Вагомий внесок у !х напрацювання зробили укра!нськi правознавцi останнiми роками, опублшувавши низку праць з теорп правово! аргументацп, значна частина яких повинна стати предметом осмислення i наукового освоення згадувано! вище тако! галузi юриспруденцп, як юридична деонтолопя. Адже вона енциклопедично визначаеться як "наука, що аналiзуе (поряд iз моральними) фаховi, психологiчнi, полiтичнi, етичш й естетичнi вимоги, якi регламентують ставлення правника до об'екта пращ -ктента, а також до сво!х колег i забезпечують у щлому найоптимальнiше поводження осiб у сташ !х взаемозалежностi" [8, с. 159].
Саме юридична деонтолопя визначае правовий режим професшного спшкування (кому-нiкацi!) з клiентами (тобто формуе атмосферу взаемовщносин по лiнi! "юрист-громадянин"), його професiйну поведiнку, складовою яко!, безперечно, е i стиль, i рiвень комунiкативно! практики.
Очевидно, е тдстави вести мову про формування на цш основi кодексу аргументатора на зразок репрезентованого у комушкативнш лшгвютищ. Враховуючи особливостi правово! аргументацп, специфiку !! застосування, доцiльнiсть реалiзацi! науково-теоретичних засад !!, обгрунтованих у працях укра!нських правознавцiв, згаданий лшгвютичний прецедент цiлком придатний для юриспв. У цьому можна переконатися, ознайомившись iз поняттевою характеристикою цих "правил зразково! та викiнчено! аргументацп", яю наводить авторитетний укра!нський мовознавець: "У загальних рисах кодекс аргументатора мае таю параметри:
1) аргументатор прагне досягнення або поширення ютини, поглиблення розумшня предмета;
2) аргументатор розглядае себе й опонента як людей з рiвними правами вшьного тзнання. На цш пiдставi: а) аргументатор мае за мету сприйняття опонентом тези в тш модальностi, в якш !! сприймае сам аргументатор; б) аргументатор не може вводити в оману опонента, використовуючи заздалегiдь неправильнi покликання або заздалепдь неправильнi способи роздушв. Усе, що стверджуеться аргументатором, стверджуеться в тш модальностi, в якш сприймаеться ними самим;
3) аргументатор враховуе поле аргументацп. Це означае, що: а) аргументатор формуе аргументацшну конструкщю так, щоб вона була зрозумша опоненту; б) аргументатор формуе аргументацшну конструкщю так, щоб погляди i нахили опонента, шформащя, якою вш володiе, та його штелектуальш можливостi дозволили йому !! сприймати; 4) аргументатор уникае використання argumentum ad hominem, та особливо в тих випадках, де ставиться тд сумшв здiбнiсть опонента до об'ективного й адекватного судження щодо аналiзованого питання; 5) прихильнiсть аргументатора вщповщнш етико-гносеологiчнiй настановi пiдтримуе його емоцшну рiвновагу в разi невдачi аргументацп i сприяе збереженню самокритичностi i прагненню до удосконалення в разi успiху аргументацй" [9, с. 52-53].
Кодифшованють аргументативного процесу, до здшснення якого долучасться правник-практик, сприятиме усвщомленню необхiдностi якомога глибшого i грунтовшшого розумiння ним сутностi правово! аргументаци, з'ясування И специфiчних особливостей. Одшею з таких особливостей е використання юридично! термшологи, посилання на нормативно-правовi акти, !х конкретизацiя i тлумачення. Саме тут важливо робити акцент на "правовосп" тако! аргументаци, дотримуватися ч^кого 11 позицiонування у контекст аргументацшно! дiяльностi. Розглянувши низку запропонованих ученими (О. Щербина, О. Юркевич, Р. Ляшенко, Н. Мак-Кормик, Р. Алекс та iн.) критерiальних ознак, за якими виникають пiдстави визнавати "правовють" чи "юридичнiсть" аргументаци, львiвська дослiдниця Т. Дудаш цiлком слушно зазначае: "Тому для позначення належност аргументаци саме до права краще послуговуватися ширшим за значенням прикметником "правовий", а не "юридичний". Адже "юридичнють" аргументаци викликае асоцiацiю iз застосуванням лише юридичних аргументiв (скажiмо, презумпци невинуватостi, вщносно! заборони зворотно! ди закону, заборони декiлькох покарань за одне правопорушення), а не моральних, фшософських, соцiальних, економiчних та шших (якi досить природно вписуються в поняття правово! аргументацi!). Парадокс у тому, що обов'язково наслщки виникають саме з юридично! аргументаци, яка здшснюеться у правовiдносинах, незалежно вщ !! сили, переконливостi. Сама собою формальна обов'язковють може тдмшяти переконливiсть аргументацi!, хоча й не повинна" [10, с. 101]. Натомють у правовш аргументацi! цього формалiзму вдаеться уникати, встановлюючи чiткi вщмшносп мiж рiзними видами аргументiв i вимогами, якi до них ставляться.
Дослщжуючи природу правово! аргументацi! на основi логiчного, риторичного та дiалектичного пiдходiв, що дае пiдставу пщтверджувати постiйну еволюцiю !!, змiстовне збагачення i розвиток у комунiкативнiй юридичнш дiяльностi, Р. Ляшенко пiдкреслюе велике значення у пщвищенш !! ефективносп таких правових аргументiв, як норми права. Оскшьки, як вважае учений, "процесуальш норми визначають правовий статус сторони у процес розгляду справи, а також належнють та допустимють доказiв для суду, встановлюють порядок допиту свщюв", то така регламентащя, сприяючи ефективному пошуку iстини, перетворюе суперечку на дiалог мiж сторонами (приклад - судовi дебати)" [11, с. 24]. Отже, у цш комушкативнш практицi за допомогою правово! аргументаци вщнаходяться способи найефективнiшого виршення спiрних ситуацiй, водночас вона виконуе функщю поширення соцiального досвiду. А тому необхщно зважати у цьому випадку на слушне застереження А. Хворостякшо!: "Здшснюючи аналiз правово! аргументаци, необхщно також мати на уваз^ що методи i способи обгрунтування рiшення у тiй чи шшш справi зумовленi не лише особливостями правово! системи, а й домшуванням на певний момент того чи того типу праворозумшня в конкретнш правовш системГ' [12, с. 19].
Загальновизнано, що праворозумшня як фшософсько-правова категорiя охоплюе насамперед iнтелектуальну тзнавальну дiяльнiсть (певною мiрою до не! маемо пщстави зарахувати й аргументативне практикування) та !! окремi елементи (сприйняття, оцiнку, уявлення), а також систему штерпретованих правових явищ (зокрема й такого, як правова аргументащя), що е результатом шзнавально-аналггично!, а також правозастосовно! професiоналiзацi! юриста.
Та якими б не були рiзноаспектнi вияви особливостей правово! аргументаци (на деяких з них наголошено вище), якому б !! типу (чи рiзновиду) не надавалася перевага (за безпосередшм сощальним призначенням чи за рiвнем ефективностi - а це, безумовно, вагомi чинники), слiд погодитися iз резюме досвiдчених й авторитетних львiвських науковцiв: "У будь-якiй правовш аргументаци (але передуем - у науково-правознавчш) вихiдною, ключовою е аргументащя праворозумгння (пщкреслення авт. - О. Ч.). Що е правом? Яке онтично самостшне якiсно специфiчне явище суб'ект правово! аргументацi! вiдображае через термшо-поняття "право"? Без науково обгрунтовано! вiдповiдi на це питання аргументащя яких би то не було "правових" феномешв, процешв, фактiв, ситуацш, вiдносин, дiянь тощо (тобто будь-яка шша правова аргументацiя) навряд чи буде достатньо ефективною. Адже правова аргументащя, здшснена з позицш будь-якого позитивютського праворозумiння (легiстського, соцiологiчного, психолопчного), i правова аргументацiя, здiйснена, навпаки, з позицш праворозумшня
непозитивютського ("природного", релшйного тощо), можуть ютотно вiдрiзнятися за змЮТОм, за доводами, а, отже, й за результативнютю" [13, с. 16].
Однак незалежно вщ того, яке праворозумшня позищонуе правник-практик (а здебiльшого тепер переважае iнтегративне) i якому вiн надае переваги в комунiкативнiй практицi, застосована ним правова аргументащя повинна вщповщати передусiм тим критерiальним ознакам, яю характеризують !! особливостi. Тiльки за тако! умови досягатиметься передбачувана основним комушкантом результативнiсть, а вiдтак забезпечуватиметься ефективнють аргументативно! практики.
Висновки. Обмеживши розгляд сфери застосування правово! аргументацп лише цшеспрямованою комунiкативною практикою юриста, зокрема акцентувавши на важливостi деонтолопчно! тдготовки в !! (комушкацп) руслi аргументативного процесу, тдкресливши залежнiсть оргашзацп цього процесу вщ шдивщуально! штелектуально! спроможносп кожного юриста-практика, маемо пiдстави стверджувати, що у правовому просторi феномен правово! аргументацп з його певними специфiчними особливостями слiд визнавати як своерщне i порiвняно самостiйне цшсне явище, яке потребуе подальших дослщжень
СПИСОК Л1ТЕРАТУРИ
1. Фтософський енциклопедичний словник /ред. кол. : В. I. Шинкарук (голова редколеги) та ¡н. - К. : Абрис, 2002. - 744 с. 2. Дудаш Т. Правова аргументащя : стан та перспективи до^дження / Т. Дудаш // В1сник Льв1вського утверситету. Сер1я юридична. - 2016. - Вип. 62. -С. 3-13. 3. Козюбра М. I. Теор1я юридичног аргументащг : становлення, стан та перспективи у втчизнянт юриспруденщг /М. I. Козюбра // Науков1 записки НаУКМА. Юридичт науки. - 2012. -Т. 129. - С. 3-10. 4. Кузнецов В. I. Фыософ1я права. 1стор1я та сучастсть : навч. поаб. /
B. I. Кузнецов. - К. : БД "Стилос "; ПЦ "Фомант ", 2003. - 382 с. 5. Бацевич Ф. С. Фыософ1я мови. ^тор1я лтгвофшософських учень : тдручник / Ф. С. Бацевич. - 2-ге вид., стереотип. - К. : ВЦ "Академ1я", 2011. - 240 с. 6. Чорнобай О. Л. Аргументативна практика в юридичнт д1яльност1 : наукова проблема й можливост1 гг виршення / О. Л. Чорнобай // Юридична наука. - 2015. - № 8. -
C. 15-19. 7. Ценко М. Б. Особист1сна зрмсть юриста / М. Б. Ценко // В1сник Нац. ун-ту "Юридична академ1я Украгни 1мен1 Ярослава Мудрого". Сер1я : фшософ1я. - 2016. - № 4 (31). -С. 150-160. 8. Великий енциклопедичний юридичний словник / за ред. Ю. С. Шемшученка. - 2-ге вид., перероб. i доповн. - К. : Юридична думка, 2012. - 1020 с. 9. Загнтко А. П. Словник сучасног лтгв1стики : поняття i термти : у 4 т. Т. 2 / А. П. Загнтко. - Донецьк : ДонНУ, 2012. - 350 с. 10. Дудаш Т. Правова аргументащя : до питання про загальне поняття / Т. Дудаш // Право Украгни. - 2016. - № 8. - С. 99-106. 11. Ляшенко Р. Д. Природа правовог аргументацИ / Р. Д. Ляшенко // Вiсник Запорозького нащонального утверситету. Юридичш науки. - 2012. -№ 4(1). - С. 21-27. 12. Хворостянкта А. В. Юридична аргументащя в англо-саксонсьюй та римсько-германськт правових системах : методологiчнi засади порiвняльного аналiзу / А. В. Хворостянкта // Науковi записки НаУКМА. Юридичш науки. - 2012. - Т. 129. - С. 16-19.
13. Рабтович П. М. Правова аргументащя : термто-поняттевий тструментарт до^дження / П. М. Рабтович, Т. I. Дудаш // Вюник НАПрН Украгни. - 2016. - № 2(85). - С. 8-20.
REFERENCES
1. Filosofs^ky^j ency^klopedy^chny^j slovny^k [Encyclopedic Dictionary of Philosophy] / red. kol. : V. I. Shy'nkaruk (golova redkolegiyi) ta in. Kyiv : Abry's, 2002. 744 p. 2. Dudash T. Pravova argumentaciya : stan ta perspekty^vyл doslidzhennya [Legal reasoning: status and prospects of study] / T. Dudash // Visny'k L'vivs'kogo universy'tetu. Seriya yury'dy'chna. 2016. Vol. 62. pp. 3-13. 3. Kozyubra M. I. Teoriya yury^dy^chnoyi argumentaciyi : stanovlennya, stan ta perspekty^vyл u vitchy^znyanij yury^sprudenciyi [The theory of legal reasoning: establishment, status and prospects of national law] / M. I. Kozyubra // Naukovi zapy'sky' NaUKMA. Yury'dy'chni nauky'. 2012. Vol. 129. -pp. 3-10. 4. Kuznyeczov V. I. Filosofiya prava. Istoriya ta suchasnisf [The philosophy of law. Past and
present] : navch. posibny'k / V. I. Kuznyeczov. - Kyiv : BD "Sty'los"; PCz "Fomant", 2003. 382 p. 5. Bacevy'ch F. S. Filosofiya movy\ Istoriya lingvofilosofs^ky^x uchenл [The philosophy of language. History of linguophilosophical student] : pidruchny'k / F. S. Bacevy'ch. 2-ge vy'd., stereoty'p. Kyiv : VCz "Akademiya", 2011. 240 p. 6. Chornobaj O. L. Argumentaty^vna prakty^ka v yury^dy^chnij diyaVnosti : naukova problema j mozhlyvosti yiyi vy^rishennya [Argumentative practice in legal activities, scientific problem and its possible solution] / O. L. Chornobaj // Yury'dy'chna nauka. 2015. No 8. pp. 15-19. 7. Cenko M. B. Osobystisna zrilist' yurysta [Personal maturity of lawyer] / M. B. Cenko // Visny'k NU "Yury'dy'chna akademiya Ukrayiny' imeni Yaroslava Mudrogo". Seriya : filosofiya. 2016. No 4 (31). pp. 150-160. 8. Vely^ky^j ency^klopedy^chny^jyury^dy^chny^j slovny^k [Great Encyclopedic Dictionary of Law] / za red. Yu. S. Shemshuchenka. 2-ge vy'd., pereroblene i dopovnene. Kyiv : Yury'dy'chna dumka, 2012. 1020 p. 9. Zagnitko A. P. Slovny^k suchasnoyi lingvisty^kyл : ponyattya i terminyл [Dictionary of modern linguistics: concepts and terms] : u 4 t. T. 2 / A. P. Zagnitko. Donecz'k : DonNU, 2012. 350 p. 10. Dudash T. Pravova argumentaciya : do py^tannya pro zagaVne ponyattya [Legal reasoning: the question of the general concept] / T. Dudash // Pravo Ukrayiny'. 2016. No 8. pp. 99-106. 11. Lyashenko R. D. Pry^roda pravovoyi argumentaciyi [The nature of the legal argument] / R.D. Lyashenko // Visny'k Zaporoz'kogo nacional'nogo universy'tetu. Yury'dy'chni nauky'. 2012. No 4(1). pp. 21-27.
12. Xvorostyankina A. V. Yury^dy^chna argumentaciya v anglo-saksons^kij ta ry^ms^ko-germans^kij pravovy^x sy^stemax : metodologichni zasadyл porivnyaVnogo analizu [Legal arguments in the AngloSaxon and Roman-Germanic legal systems: methodological principles of comparative analysis] / A. V. Xvorostyankina // Naukovi zapy'sky' NaUKMA. Yury'dy'chni nauky'. 2012. Vol. 129. pp. 16-19.
13. Rabinovy'ch P. M. Pravova argumentaciya : termino-ponyattyevy^j instrumentarij doslidzhennya [Legal reasoning: the term-concept toolkit study] / P. M. Rabinovy'ch, T. I. Dudash // Visny'k NAPrN Ukrayiny'. 2016. No 2(85). pp. 8-20.
Дата надходження: 04.06.2017р.
