CC BY
32УДК 821.111.02 "195/196"
Гшьдебрант К. Й.,
кандидат филологических наук, доцент кафедры зарубежной литературы Каменец-Подольского государственного университета
Авторська концепщя людини та цшшсна орieнтацiя персонажа у творах «Сердитих молодых людей»
Вiдомо, що людина - основний предмет лiтератури. Взаeмодiя персонаж1в знаходиться в центрi уваги письменника при створенн образноТ системи та визначенн сюжетного руху художнього твору, вона становить, по сут^ його «...змют, в якому автор моделюе об'ективну дшснють» [5, с. 3]. Герой виконуе функцш найважлившого «...структуро- i смислотворного елементу художнього тексту», виступае «...ноаем i виразником шдивщуальноТ' точки зору письменника на св^...» [8, с. 12]. Художнш текст, створений письменником, - це суб'ективна форма вiдображення та штерпретаци дiйсностi, аналог свiту реального, а персонаж, який живе в цьому свт - це авторська модель людини, створена за допомогою його творчоТ фантазп.
Предметом дослiдження даноТ статтi виступае характер змалювання персонажа в англшських письменникiв середини ХХ стол^тя «сердитi молодi люди», зокрема, особливост «iндивiдуального портретування» у романах «Щасливчик Джим» К. Емiса, «Шлях нагору» Дж. Брейна, «Поспiшай донизу» Дж. Вейна та п'ес «Озирнись у гнiвi» Дж. Осборна, визначення яких дозволить встановити авторську концепщю людини в складному переплетшш внутршнього (психологiчного) i зовнiшнього, «мiметичного» моменлв.
Однiею з особливостей змалювання персонажа у творах «сердитих молодих людей» виступае обрання в якост протагонюта певноТ типовоТ постатi, яка, хоч i мае деякi вiдмiнностi в штерпретаци рiзних письменникiв, водночас характеризуеться наступною парадигматичнютю:
1) це молодий чоловк двадцяти - двадцяти п'яти рош;
2) вiн - представник нижчого середнього чи роб^ничого класу;
3) отримав осв^у не в привтейованому закладi, а в одному з провшцшних унiверситетiв, або ж нав^ь у концтаборi, як-от Джо Лемптон;
4) герой потерпае у бщносп;
5) набувае статусу бун^вника, iнодi - активного й свщомого ренегата, бо невдоволений сво'Гм соцiальним положенням: прагне кращо' посади, найкращо' дiвчини, багатства i грошей;
6) виступае проти традицшно'Т класово'Т стратифiкацiТ' суспiльства;
7) вш здатний до еволюцiТ: його внутршня агресивнiсть вступае у протирiччя i3 зовнiшньою стриманiстю, однак врешт^решт виходить назовнi;
8) герой долае свою нерМучють i не зупиняеться перед перешкодами;
9) за примхою долi вiн, не очiкувано для самого себе, отримуе бтьше, нiж сподiвався.
Цiннiсна орiентацiя такого персонажа не виходить за межi житейських благ: протагонюти письменникiв далекi вiд будь-якого iдеалiзму, «приземлеш» i «вписаш» в побут. Водночас Т'хня гiрка внутршня екзистенцiйна свобода, протистояння суспiльству i постiйна налаштованiсть на боротьбу за самоствердження надають 'м певного вщтшку незвичностi й соцiального ентузiазму. Так, обираючи «негативний» надтип [7, с. 107] л^ературного персонажа, «сердит молодЬ змальовують власного антигероя як вттення досить протиречивих рис. Наприклад, рiзкi i грубi зауваження Джима Портера («Озирнись у гшвЬ>) спiвiснують iз неймовiрною чуттевiстю; запали гнiву й миттева реак^я на фальш чи шертнють поеднуються iз залiзним терпшням, адже ще десятирiчним хлопчиком вш дванадцять мiсяцiв доглядае смертельно хворого батька.
Про багатоскладовють структури «характерологiчного портрету» [4, с.11] персонажiв свiдчить також i вiдчутна самокритика геро'в. Джим Дiксон («Щасливчик Джим») поряд iз висмiюванням шших персонаж1в, не вихваляе i власы досягнення, адже вш тверезо оцшюе наукову вартiсть свое' статтi, назва яко' «...crystallized the article's niggling mindlessness, its funeral parade of yawn-enforcing facts, the pseudo-light it threw upon non-problems» [9, с. 14]. Водночас, поряд iз тверезою оцшкою свое' духовно' i розумово' значущостi, Дiксон часом проявляе вщверте самохвальство, адже йому хотiлось, щоб три гарненьк дiвчини обрали його предмет тому, що вш був «...so nice and attractive» [9, с. 210]. Подiбна вщмова вщ однотипностi пояснюеться тим, що «сердил» прагнуть показати складний свiт, який, зважаючи на свiтовi вiйни, атомну загрозу, расовi та нацiональнi конфл^и, подрiбнюеться, ускладнюеться, стае багатополюсним та втрачае властиву Х1Х ст. солщнють та стiйкiсть, так звану «чорно-бiлу» структуру.
Одшею i3 стильових домiнант «сердитих молодих людей» виступае аналiтичнiсть, як атрибутивна риса реалiзму. У 'хых творах простежуеться причинно-наслiдковий зв'язок мiж поведшкою героя та його походженням i особливостями виховання, якi визначають формування характеру. Наприклад, типовими деталями, що постшно повторюються при створеннi характеролопчного портрету представникiв вищого класу, е зверхнють, зарозумiлiсть, зневажливе ставлення до тих, кого вони вважали нижчими за себе. Професор Велч, так само, як i його син, називають Дксона iм'ям його попередника - Фолкнером [9, с. 16], або ж Дкшсоном: «Look here, Dickinson or whatever your name is...» [9, с. 42]. Джо Лемптон нервуе через те, що «Jack Wales. Patronizing me, talking about the Officers' Mess, forgetting my name when I speak to him.» [10, с. 56]. Блiрнi, представляючи Чарльза Ламлi промовляе: «Folks, this is Harry Lumpy, a young engineer.» [12, с. 115], в той час, як звертання «мютер ЛамлЬ iз вуст мтьйонера Брейсуейта, який не зважав на класовий подт людства, неймовiрно приемне Чарльзу.
Прагнення досягнення документальности об'ективност зображення, властивого вам письменникам даного угруповання, призводить до практично повно'Г амальгамацп точки зору автора iз думками i висновками головного героя. У романах «сердитих» авторська л^ературна рефлешя виступае середовищем для оформлення свщомосп персонажа, вона рефлективно розчиняе весь доступний автору матерiал. Так, коментарi автора оргашчно впл^аються в думки головного героя, розповщь переважно йде вiд першо' особи. Особливо вщчутно це у творi Дж. Брейна «Шлях нагору», де пози^я автора практично не сигыфкована: вiн навiть не виконуе функщю вiдстороненого спостерiгача. Весь же твiр представляе собою спогади головного героя про поди десятил^ньо''' давностi.
Внаслщок тако' вiдстороненостi автора, характеристика персонажiв надаеться переважно через призму св^обачення головного героя, в той час як самого героя, а також його думки i вчинки, здебтьшого характеризують iншi персонаж]. Так, експози^я протагонiста-наратора роману «Поспiшай донизу» Чарльза Ламлi практично в]дсутня. Про зовышнють Чарльза читач дiзнаеться лише ]з враження м]с]с Смайт, що вш «.neither in speech nor in dress resembling the dapper young clerks and elementary-school teachers to whom she was accustomed to let her rooms» [12, с. 11]. Образ доповнюеться незначним коментарем, що Чарльз «.was not attractive to women.» [12, с. 59].
Те ж саме можна сказати i про Джо Лемптона, риси портрету якого розсипан по сторшках цтоТ книги, виявляючись у сюжетi фрагментарно i досить опосередковано. Портрет цей шби постiйно домальовуеться в ходi побудови твору. Найбiльше деталей подано через опис портрету сина мiсiс Томпсон, адже у Джо Лемптона - 3i ^в Седрiка Томпсона - «...the same eyes, the same bone structure, the same expression.» [10, с. 22]. Про зрют Джо читач дiзнаeться через порiвняння i3 Седрком Томпсоном [10, с. 20]. Ыби мiж шшим повiдомляe головний герой i про свш вiк: «.I was an unmarried man of twenty-five with normal appetites» [10, с. 34].
Водночас Брейн не нехтуе зображенням зовншносп протагонюта твору: характеристика образу Джо Лемптона оргашчно вплетена в сюжет книги. Часто про ямсь деталi його зовнiшностi ми дiзнаемося зi слiв iнших персонажiв. бва Стор каже, що у Лемптона «.a nice profile. and a deep brown voice» [10, с. 33], зi ^в Елспет, вш «.big and beefy.» [10, с. 110]. Елю говорить, що у Джо тары руки: «They're beautiful. Big and red and brutal.» [10, с. 87].
Портрети «переривчастоТ», а не «суцтьноТ» структури [3, с. 6] характеры i для роману «Щасливчик Джим». Хоча експози^я головного героя досить повна i подана практично одразу - пюля невеликого дiалогу [див.: 171, с. 8], цтюний портрет складаеться шляхом поступового нанизування дистанцшованих один вщ одного фрагменлв. Так, про те, що Дксон говорить iз твшчним акцентом, читач дiзнаеться iз розмови Дксона з Христиною лише на другий день Тхнього знайомства, вщомосл про особливостi служби Дiксона надаються на сторiнцi 154, а про шмльне навчання дiзнаемось зi сторшки 215. Окрiм того, весь твiр пронизаний описами неймовiрно живоТ мiмiки героя i численних гримас, ям вiн полюбляе корчити: «He'd drawn his lower lip in under his top teeth and by degrees retract his chin as far as possible.» [9, с. 8] i так далк Здаеться, формам, ям вш надае власному обличчю, немае меж.
Опис героТв п'еси «Озирнись у гшвЬ>, що, зрештою, визначене природою драматичного жанру, подаеться у характеролопчнш ремарцi зi слiв автора, при чому аналiзуеться не лише зовнiшнiсть, а й вк, одяг i морально-психологiчнi якост персонажiв. Головний герой досить повно охарактеризований: подан вiк, зовнiшнiсть, одяг, характер, нав^ь реакцiя на нього оточуючих не обiйдена увагою автора: «Blistering honesty, or apparent honesty, like his makes few friends. To many he may seem sensitive to the point of vulgarity. To others, he is simply a loudmouth» [11, с. 2].
Однак цими зауваженнями не обмежуеться aHi портрет Джимм1 Портера, анi шших персонажiв твору. 1дейно-естетичне значення портрету л^ературних персонаж1в розкриваеться i через ставлення до них шших оаб, розвиток сюжету в цтому, тобто «.через всю образну систему твору» [4, с. 4]. Так, наприклад, початкова експози^я Елiсон доповнюеться й поеднанням точок зору шших дшових оаб, якi до того ж полярно протилежнк 3i слiв 1^ффа, Елiсон «.beautiful.» [11, с. 6, 28], «.darling girl» [11, с. 17]. Для Портера ж характеры уТдливi зауваження в и бк: «She's a great one for getting used to things» [11, с. 4]. Портер стверджуе, що Елюон i и брат Найджел «.sycophantic, phlegmatic and pusillanimous» [11, с. 16].
Не надаючи портретв суцтьноТ структури, використовуючи поеднання точок зору декiлькох персонаж1в у створеннi художнього образу, «сердитЬ письменники прагнуть максимально вщдалити вщ себе оцiнку геро'Тв i таким чином досягнути якомога об'ектившшого зображення.
З ^ею ж метою почуття геро'Тв зображен переважно «зримо», а не «опосередковано» [4, с. 14-15], що знову ж таки позбавляе авторiв необхщносл вводити безпосереднi характеристики душевних станiв, i надае можливiсть залишитись у якостi вiдстороненого спостерiгача. Так, пщ час суперечки iз Бертраном, «... Dixon's heart began to race. » [9, с. 53]; на побаченн з Христиною Дксон «.felt a pang. kicking at his diaphragm.» [9, с. 195].
Функцп портрету у творах «сердитих молодих людей» не обмежуються зображенням зовшшнього вигляду героя. Портрети «сердитих» письменниш «психолопчш» [5, с. 5], адже не лише створюють вiзуальний образ геро'Тв у свiдомостi читача, а й сприяють проникненню у 'хнiй внутрiшнiй св^, служать засобом розкриття основних со^ально-психолопчних особливостей особистостi. Зрештою, за висловом Ю. О. Арешенкова, зазвичай «.слово поетичне (художне) не лише щось позначае, але й виражае певне ставлення до зображуваного - несе естетичну модальнють. ^м семантичного компонента, тобто смислово'' шформацп, в ньому обов'язково наявний модальний компонент, шформа^я естетична» [1, с. 48].
Прикладом портрету, який стае прийомом характеристики героя у книзi «Щасливчик Джим», може слугувати образ професора Велча, про який говориться, що: «The other's clay-like features changed indefinably.» [9, с. 9]; «Welch's heavy features had settled into their depressive look.» [9, с. 45]. Таю ознаки зовышносп професора, як риси обличчя, яю викликають ствставлення iз глиною, та й
словосполучення «.changed indefinably.» потенцшно актуалiзують в co6i TaKi морально-психологiчнi якостi персонажа: вщсутнють чптосп, рiшучостi, смiливостi в характера можливо, HaBiTb нездaтнiсть концентруватись, брак емоцш, iндиферентне вiдношення до свГту. Твердження про «.heavy features.» та «.depressive look.» лише пщтверджуе дан конотацГТ.
Портрет героТв у роман «ПоспГшай донизу» також часто натякае на Тхнi внутршш характеристики. Наприклад, блгрнг, який не лише займаеться оргашзацГею розваг, а й сам - весела i безтурботна людина, нaвiть одяг носить «веселий» i по-веселому: «A broad face, broadly grinning. Loud, cheerful clothes, worn loudly and cheerfully» [12, с. 102]. Портрет Елюон у п'ес «Озирнись у гжвЬ цтком прозоро натякае на ТТ походження. «The bones of her face are long and delicate» [11, с. 2], «... grubby, but expensive, skirt she is wearing.» [11, с. 2]. НавГть у такому вбранн Елюон виглядае «.quite elegant.» [11, с. 2], що також свщчить про ТТ соцГальний статус, адже вмшню триматись незважаючи н на що вона завдячуе вихованню. Та й брудна спщниця, традицшна ознака неохайносп, у даному випадку мае шше символiчне значення, адже вказуе на багате минуле i нужденне сьогодення героТнк
У ромaнi «Шлях нагору» портрет також репрезентуе складну дГалектику зовнгшнього i внутргшнього, е важливою складовою у психологгчному aнaлiзi героТв. Наприклад, вгд елгс, коханоТ i справжнього друга Джо, постгйно пахло лавандою: «The pillow smelled faintly of lavender. It was her scent, cool as clean linen, friendly as beer.» [10, с. 58]. А от вщ С'юзен, наТвного, милого дитяти, символГчно пахне свiжоскошеним сшом та дитячою присипкою, що е художньою сигнiфiкaцiею малопривабливого шфантилГзму: «.there was about her that clean smell - like baby-powder mixed with new-mown hay - which I had noticed the first time I'd met her» [10, с. 75].
Наступною сптьною характеристикою техшки «сердитих» е превалювання «динамГчних», а не «статичних» [4, с. 13] портретГв, тобто таких, ям допомагають «.створити пластичний образ живоТ людини, iндивiдуaлiзувaти ТТ. Читач «бачить» своТм «внутргшнгм зором» не лише те, у що одягнутий герой, якого вш вку, 6лгдий чи смаглявий, але i те, що вгн вiдчувaе у даний момент» [4, с. 13].
Обличчя ЕдГт у ромаш «Постшай донизу» тсля зауважень Чарльза «.seemed to swell up to twice its size, her eyes bulged and she began a loud and unsteady tirade, quavering with hysteria but heavy with menace» [12, с. 23]. ГероТня роману «Щасливчик Джим» Христина «.grinned, which made her look almost ludicrously
healthy.» [9, с. 71]. З появою Ейсгтла в Елю («Шлях нагору») вiдбулась якась 3MiHa: «Her whole manner had changed with his coming. She became. cool, blase, superior, only half-alive» [10, с. 66]. «Озирнись у miBi» - про ^HMMi пюля того, як Олена б'е його по обличчю, 3i слiв автора: «An expression of horror and disbelief floods his face» [11, с. 77].
Динамiчний портрет «сердил» використовують переважно для того, щоб передати внутршню динамiку духовного життя геро'Тв, пщкреслити Т'хню неоднозначнiсть i самобутнiсть. Окрiм того, «сердитi» прагнули показати вплив зовышых обставин на внутрiшнiй св^ геро'Тв, що, зрештою, е одыею з характеристик реалiстичного письма, адже «вплив середовища на людину, як правило негативний, е основним предметом штересу письменника» [6, с. 72] в реалiзмi. Варто лише згадати числены гримаси Дксона, якi з'являються як миттева реакцiя героя на абсурдний характер навколишнього свiту.
Для досягнення цтюносп зображення Брейн, Осборн, Вейн та Емю використовують «характеролопчы деталi» [4, с. 11] у створены образiв персонажiв, якi набувають статусу лейтмотивних елементiв. Наприклад, образ Бетт у романi «Поспiшай донизу» одразу асоцшеться iз низьким голосом: «It spoke with a voice as far below the other's as its position in the space was higher» [12, с. 51]. Голос Бертрана iз роману «Щасливчик Джим» постшно порiвнюеться iз гавкотшням, бтьш того, коли вш виражае положення, якi вступають у протирiччя iз переконаннями Дiксона, гавкання посилюеться: «.his voice baying a little more noticeably», коли Бертран розповщав, що «.the rich play an essential role in modern society.» [9, с. 51]. Для С'юзен, геро'Ты роману «Шлях нагору», лейтмотивною характеролопчною деталлю стае 'ТТ' подiбнiсть до дитини: «Susan held me tightly out of a kind of childish abandon» [10, с. 141]. Подiбнi характеристики зусщчаються неодноразово, адже С'юзен постшно виступае у якосп «.baby.» [10, с. 146]; «.child.» [10, с. 134] на сторшках книги.
Використовуючи характеролопчы лейтмотивы детали «сердитЬ, цтком у рамках реалютичного стилю, прагнули титзованого зображення, тобто узагальнення, яке передбачае виявлення найбтьш характерних з со^ального погляду ознак. Водночас ус героТ' «сердитих» мають iндивiдуальнi, неповторы, властивi лише Т'м риси. I «.прийом повторювано'Т портретно'Т деталi в^грае провiдну роль при створеннi такого образу» [6, с. 74].
Акцентована сощальнють протесту «сердитих», про яку говорилось рашше, екстраполюеться i на присмпливу увагу письменникiв до мовно'Т характеристики персонажiв, адже манера
говоршня, наявнють чи вiдсутнiсть, скажiмо, акценту вказують на соцiальний статус людини вже пiд час першого контакту i3 нею. У Великобритани здавна можна було багато що сказати про людину -про ТТ со^альне становище, походження, освiту, - лише почувши, як вона говорить: чим бтьше вiдрiзнялась мова людини вщ загальноприйнято'Т - тим нижним було ТТ положення у со^альнш iерархN кра'Тни. З часом така залежнють почала зникати, однак у 50-т роки ХХ столiття була ще досить вщчутною, про що й свщчать твори «сердитих молодих людей».
Так, у «Щасливчику ДжимЬ> немае такого персонажа, характеристики голосу якого були б обшдеш увагою автора. Дiксон говорить iз швшчним акцентом, Бертрану властива звичка жувати кiнцiвки фраз, у Велча низький, погано поставлений голос, Гор-Еркварт говорить iз сильним пiвденно-шотландським акцентом, а в Христини «.splendid, voice.» [9, с. 140], хоча i з ледь вщчутними штона^ями кокш. У романi «Шлях нагору» Джо Лемптон заздрить вимовi Джека Велса, адже у нього «.genuine officer's accent, as carelessly correct as his tweed suit» [10, с. 43]; у С'юзен «.young fresh voice and the accent of a good finishing school» [10, с. 38]. Героям, ям опинились на трохи нижчому щабл^ шж Джек i С'юзен, у фабулi книги вже не властива бездоганна дик^я: Боб Стор «.clipped his words.» [10, с. 33], у Хойлейка «.a slight Yorkshire accent» [10, с. 46].
Придтяеться особлива увага й манерi мовлення героТв. У роман «Посшшай донизу» про Роберта говориться, що «.his tone became firm and brisk, the executive with a grasp of essentials.» [12, с. 21]. Голос Джун Вiбер, який «.sounded clear and bell-like» [12, с. 58], шби «.an invitation to some kind of orgy.» [12, с. 67], пщкреслюе не вельми пристойну поведшку геро'Тш. Говiр Блiрнi «... had a hint of America, a hint of the Antipodes, and a fair slice each of Cockney and Birmingham» [12, с. 102]. Такий говiр одразу незрозумтий головному герою, напевне, тому, що Блiрнi виступае у твор^ так само як i Чарльз, прихильником безкласовосп, i його неможливо втиснути у вiдомi Чарльзовi рамки.
Со^альш аспекти акцентовано i в уважному змалюванш таких портретних деталей, як руки i зуби персонажiв, стан яких також красномовно вказуе на класову приналежнють особи. У ромаш «Посшшай донизу» у Родрка, суперника Чарльза, «.a soft, gentle hand» [12, с. 78], в той час, коли рука Чарльза «.had become powerful and square; the skin roughened by incessant exposure to water and air.» [12, с. 106]. У ромаш «Шлях нагору» Джордж Ейсплл е
володарем «.small well-shaped hands, the nails shining from a recent manicure...» [10, с. 65], а от руки Джо, вихщця i3 роб^ничо'Т ам'Т, були «Big and red and brutal.» [10, с. 87]. Зуби Ейсгтла були також у чудовому стаж: «He smiled showing sharp white little teeth» [10, с. 67]. Джо «.would have liked to have had teeth as white as my rival's. » [10, с. 43], маючи на увазi Джека Велса, зуби якого також були бездоганними.
Поряд i3 очевидними сптьними особливостями групового портретування у «сердитих молодих людей» наявш i певш вщмшносп у техшц характеризацп героя, шдивщуально-авторськ засоби створення персонажа. Так, наприклад, структурi портрету геро'Тв Вейна притаманне превалювання внутр^шх (психолопчних) характеристик над описом зовшшнього вигляду, особливо коли йдеться про геро'Тв другорядних. Наприклад, експози^я Хатчiнса не надае про зовшшнють героя жодно'Т шформацм, адже Хатчшс постае як «.an unpleasantly dogged and humourless young man.» [12, с. 16]. У роман ж «Шлях нагору», навпаки, повнота опису зовшшносл геро'Тв i семантична насиченють окремих компоненлв портрету не залежать вщ мiсця конкретного персонажа у творк адже детально зображуються як головы, так i другорядш персонажк
Твори «сердитих молодих людей» рiзняться i за «формулою впзнавання» (термш Л. Я. Гiнзбург) геро'Тв - методом «.типолопчноТ i психолопчно'Т щентифшацп персонажа». У своему дослiдженнi «Про л^ературного героя» дослiдниця видiляе <^зичш», «соцiальнi» та «морально-психологiчнi» формули [2, с. 16]. Так, для «Щасливчика Джима» Кшг^ Емiса характерна, скаж1мо, «соцiально-професiйна» формула: Велч сприймаеться не шакше, як «професор», Барклi -«професор музики», декан у книзi навiть не мае iменi, Бертран -художник, Гор-Еркварт - багатий меценат. У ромаш «Посшшай донизу» Джона Вейна спостер^аеться в якост впiзнавання нових геро'Тв «фiзична» формула, яка акцентуе втальну якiсть особи i одразу ж перетворюеться на лейтмотивну деталь: про Ерна неодноразово говориться, що вш - «.stocky.» [12, с. 62, 63] Нав^ь тод^ коли Чарльзовi вже вщоме iм'я Ерна, вiн продовжуе iменуватися «.stocky.» [12, с. 94]. Для роману Джона Брейна «Шлях нагору» характерне складне поеднання «^зично'Т» характеристики з «со^альною», а iнодi й з окресленням матерiального становища людини. Наприклад, експозицiя образу Джека Велса поеднуе в собi всi три формули: «Bags of money, about seven foot tall and a beautiful RAF moustache» [10, с. 41].
Зрештою, шдивщуально-авторськ особливостi портретування е природними: адже кожний iз письменникiв змальовуе характеролопчний портрет героя у лише йому притаманному стилк У творчост «сердитих» ми маемо справу не зi стереотипним романтичним героем, який «...«кочуе» iз твору до твору вщ одного письменника до ¡ншого...» як «...щеальний шаблон.» [6, с. 74], а зус^чаемо реалiстичний портрет, представлений у сукупност особистих шдивщуально-конкретних прикмет. Схож1сть ознак такого портрету у письменниш «сердито' молодi», виявляеться, на нашу думку, тому, що цей портрет слугуе вираженням iманентноl' вам «сердитим» штенцп якомога точыше вiдтворити сучасну '''м молоду особистють, сповнено' жаги життя й со^альноТ справедливостi.
Лiтература
1. Арешенков Ю. О. Словесний образ в аспект лiнгвiстичного аналiзу тексту / Ю. О. Арешенков // Науковий вюник Криворiзького державного педагогiчного ушверситету : зб. наук. пр. - Кривий Рщ 2008. - Вип. 1. - С. 46-50.
2. Гинзбург Л. О литературном герое / Лидия Гинзбург. - Л.: Советский писатель, 1979. - 224 с.
3. Калшюк О. О. Композицшно-мовленнева форма «опис» в науково-фантастичному текст (на матерiалi науково-фантастичних творiв англшських та американських авторiв XX стол^тя) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. фтол. наук : спец. 10.02.04 «Германськ мови» / О. О. Калшюк ; Одес. держ. ун-т iм. I. I. Мечникова. - Одеса, 1999. - 16 с.
4. Кулыгина А. Г. Поэтика портрета в «Повестях Белкина» А. С. Пушкина : автореф. дис. на сиск. уч. степени канд. филол. наук : спец. 10.01.01 «Русская л^ература» / А. Г. Кулыгина ; Нижегород. гос. ун-т им. Н. И. Лобачевского. - Нижний Новгород, 2008. - 20 с.
5. Селезнева С. Ю. Языковые средства и когнитивные модели описания внешности персонажей в англоязычной художественной прозе : На материале произведений английских и американских писателей XIX и XX вв. : дис. ... канд. филол. наук : 10.02.04 «Германские языки» / Селезнева Светлана Юрьевна. - М., 2001. -299 с.
6. Фзова К. Л. Особливост зображення людини у творах Панаса Мирного / К. Л. Фзова // Вюник СумДУ. Серiя «Фшолопя» : зб. наук. пр. - 2007. - № 2. - С. 72-77.
7. Хализев В. Е. Теория литературы : учеб. для вузов / В. Е. Хализев. - М. : Высш. шк., 1999. - 398 с.
8. Чудаков А. П. Слово - вещь - мир. От Пушкина до Толстого: Очерки поэтики русских классиков / А. П. Чудаков. - М. : Соврем. писатель, 1992. - 319с.
9. Amis K. Lucky Jim / Kingsley Amis. - L. : Penguin Books, 2000. -251 p.
10. Braine J. Room at the Top / John Braine. - L. : The Book Club, 1962. - 248 p.
11. Osborne J. Look Back in Anger / John Osborne. - L. : Faber and Faber Ltd, 1996. - 103 p.
12. Wain J. Hurry on Down / John Wain. - London : Penguin Books, 1978. - 255 p.
