CC BY
38УДК 821.133.1 - 31 Уельбек.09
Н. В. Дерев'янченко,
астрант кафедри icTopiï зарубiжноï литератури
та класичноТ фтологп Харкiвського нацiонального унiверситету iMeHi В. Н. Каразша
Типологiя геро'|'в Мшеля Уельбека
Творчiсть французького письменника Мшеля Уельбека (Michel Houellebecq, нар. 1958 р.) посщае вагоме мiсце в сучасному лп"ературному процесi кiнця ХХ - початку ХХ1 столiть. Автор - володар численних премш, зокрема, останнш роман М. Уельбека «Карта i територiя» (La carte et le territoire, 2010) був удостоений найпрестижнiшоï лiтературноï нагороди Францiï - Гонкурiвськоï премiï.
Тодi як за кордоном вивченню творчостi М. Уельбека присвячено велику ктькють лiтературознавчих роб^ (О. Бардоль, О. Белланже, К. Гундерсен, М. Л. Клеман, В. Ланге, Д. Демоншон, Д. Ногез, Ж.-Ф. Патрколя, С. ван Васмаель тощо, росшськ - О. Беззубцев-Кондаков, С. Дубш, М. Сарнiков, Д. Стахов, I. Суслова, О. Шаталов, С. Шейпак та шшО, на украшських лiтературознавчих теренах знаходимо лiчену кiлькiсть студiй, присвячених автору (В. Фесенко, Ю. Павленко, Н. Сняданко, I. Рябчий). Деяких аспек^в побудови персонажно!' системи ромашв письменника торкалися у сво'1'х роботах Ю. Павленко, В. Липневич, I. Суслова, К. Гундерсен. Ми знаходимо в них цшш спостереження, однак матерiалом для дослщження були окремi романи М. Уельбека, що не дае змоги простежити специфку побудови системи персонажiв у всiх романах автора.
Осктьки в творах митця можна пом^ити певну повторюванiсть i варiативнiсть окремих персонаж1в, то актуальним видаеться дослщження проблеми типологи' героТв.
Мета пропонованоТ статтi - видiлити типи героТв М. Уельбека в романах «Розширення поля борш», «Елементарн частинки», «Платформа», «Можливють острова».
Синтагма, яка ф^уруе в назвi есе М. Уельбека «Лавкрафт: проти свiту, проти життя» (Michel Houellebecq. H. P. Lovecraft: Contre le monde, contre la vie») повертаеться в трансформованому виглядi в назвi роману «Платформа»: посеред свп"у (Plateforme: au milieu du
monde). Така опози^я («contre le monde» - «au milieu du monde»), на думку М. Гранера PeMi, вщображае протиставлення у ^CTeMi перcонажiв уельбешських романiв: «Ця амбiвалентнicть в оцшц CBiTy е водночас cтруктуротвiрною, оcкiльки втiлюeтьcя в персонажах ромашв. Вони cправдi побудованi як дует або пара, кожен член якоТ вттюе одне з двох положень. Один е вщстороненим i критикуе, знаходячись «проти св^у», другий живе повнютю «посеред св^у»» [6, с. 1]. 1
Як зазначае В. Герасимчук, «образна система тексту, репрезентована структурно-смисловою iерархiею перcонажiв, здiйcнюе одне iз своТх найважливiших призначень - розкривае читачевi авторcькi фiлоcофcькi проекцп через шдивщуально-cпецифiчну картину св^у, в якiй особливу роль в^грають героТ текcтiв, надiленi в ньому найпотаемшшими помислами» [1, с. 197].
Романи М. Уельбека пронизан екзистенцшною i моральною тугою сучасного св^у, що, зокрема, реалiзуетьcя i на рiвнi системи перcонажiв. У свош прозi письменник обирае головних геро'1'в у вiцi вiд тридцяти до п'ятдесяти рош (примiтним е те, що героТ стають старшими разом iз самим автором). З типами геро'1'в пов'язанi теми й мотиви, ям можуть утiлюватиcя в них з рiзною iнтенcивнicтю. Провщними для М. Уельбека е мотиви самотносп, вiдчуження, cмертi. Перcонажi дослщжуваних нами романiв - депреcивнi особистосп, i Тхне розчарування не е рисою лише iндивiдуального характеру, а демонструе крайню точку процесу, який порушуе цiлicнicть усього сучасного сусптьства. ГероТ iдентифiкують себе зi старшчим поколiнням й аналiзують симптоми свого безсилля.
Одыею зi cпiльних рис уельбешських романiв е Тхня будова - вс вони складаються з трьох частин, на що звернула увагу К. Моннш [7]. Така композицшна побудова вщображае розвиток сюжету i специфку персонажно!' системи. Друга частина е, як правило, найбтьшою за об'емом, а третя - найменшою. У другш чаcтинi поряд з точкою зору оповщача з'являеться точка зору другорядного персонажа, i завершуеться вона, скорее за все, смертю цього другорядного персонажа.
Ц теми е наcкрiзними вже в першому романi М. Уельбека «Розширення поля борш». Перcонiфiкований герой-оповiдач «Розширення поля борш» характеризуе себе так: «Працюю програмicтом-аналiтиком у компанiï з обслуговування комп'ютерiв, зарплатня становить 2,5 м^мального доходу, а це вже дае непогану кушвельну cпроможнicть. [...] З огляду на все вищезазначене, можу cподiватиcя на полiпшення свого статусу у сусптьствк Що ж до
штимного життя, то тут, навпаки, усшхи не там визначж. [...] Позбавлений i вроди, й особистого шарму, схильний до глибоких депресш, я зовам не вщповщаю тому взiрцевi, який приваблюе жiнок перш за все» [2, с. 48]. Це пра^вник середнього класу, самотнш, замкнений у собi чоловiк. Його можна вщнести до типу геро'1'в «проти св^у», вiн просто пасивний спостер^ач.
Протилежний оповiдачевi персонаж - його колега Тюсеран. Автор вводить його в художню тканину твору в другому роздшк Портрет чоловiка дае детальний опис його потворностк «Проблема Рафаеля Тюсерана - по сут^ пiдмурiвок його особистостi - це його потворнють. Вiн настiльки невродливий, що вщлякуе жiнок. <...> Улм, виглядае вiн майже нормально: як типовий мешканець Середземномор'я, вiн досить повненький; таких зазвичай називають «куцаками»; до того ж його лисина мае тенденцш до збiльшення. Ычого, все це - лише незначн дрiбницi; та найбiльшу проблеми становить його обличчя. Це викапаний писок ропухи-буйвола -вульгарш, дебела громiздкi, безформнi риси, повна протилежнiсть краа» [2, с. 63]. Так регламентовано позицш героя у свiтi: вш людина, яка видiляеться серед оточення саме своею потворнютю, а тому не вписуеться у загальноприйнят норми. На думку оповщача, Тiссеран - невдаха. Але його не можна назвати лише спостер^ачем. Вш з уах сил намагаеться вийти переможцем у жорсткш боротьбi сучасного св^у, боротьбi економiчнiй i сексуальнiй.
«У бшьшосп текстiв оприявнюеться бiнарний принцип, який давно став уыверсальним, коли сшвюнують або протиставляються один одному два суб'екти, двi персонажнi групи» [1, с. 201]. У «Розширенн поля борнi» оповiдач е пасивним i вщстороненим спостерiгачем. Вiн розмiрковуе про свiт, коментуе поведiнку шших людей, у тому числi i вчинки свого колеги Тюсерана, який, навпаки, вщчайдушно бере участь у «боротьбЬ («la lutte») за життя у ворожому свт. Можна зробити висновок, що ц героТ представляють опозицiю пасивного начала в людиш й бунтiвного. Вони вступають в антагонютичы стосунки в питаннях ставлення до життя.
Так, в «Розширенн поля боры» Рафаель Тiссеран з'являеться як персонаж, як ми зазначали вище, на початку другоТ частини i в ïï кшц вш потрапляе в автокатастрофу; iсторiя стосунш Валерi й Мiшеля у роман «Платформа» починаеться з другоТ частини, а наприкшц ïï вбивають терористи; стосунки Дашеля1 i Естер у «Можливост острова» також беруть свш початок з другоТ частини, проте помирае протагонют Данiель1 (закiнчуе життя самогубством); у ромаш «Карта i територiя» знайомство головного героя Жеда
Мартена з автобiографiчним персонажем - письменником Мшелем Уельбеком - вщбуваеться на початку друго'Г частини, i вже на початку третьо''' ми дiзнаeмося, що його було жорстоко вбито. Щодо роману «Елементарн частинки», то Брюно i Мiшель помирають у третш частинi, але друга завершуеться смертю матерi братiв Жанiн. Друга частина е шби спробою втечi геро'в вiд усамiтнення, яке вони переживають у першiй i третш частинах.
Щодо точки зору оповщача, то в другш частинi вона е децентрованою, що супроводжуеться роздвоенням i на рiвнi системи персонажiв - два геро' (герой-оповiдач i його напарник Рафаель Тiссеран) з'еднан в пару. Стосунки оповiдача «Розширення поля борш» з Тiссераном е суто професшними. Вони будуть разом працювати в провiнцiT: «Отож ми дiятимемо у командЬ [2, с. 57]. Тюсеран одразу охарактеризований як «непосидючий крамар» [2, с. 62], а оповщач «не здатен вести дiалог з покупцем» [2, с. 62].
Гомодiегетична оповiдь у текст роману «Розширення поля борш» дозволяе говорити про домшуючу персональну точку зору героя-оповщача. «Я-оповщач» постае не ттьки суб'ектом, а й об'ектом власно' оповiдi. Сюжет роману розгортаеться згщно з намiром наратора, адже саме вш обирае, про ям поди з життя розповiсти читачевк «Вiдтак, я й досi вагаюсь, чи вдало я 'х вибрав iз плину свого життя» [2, с. 47].
Оповщач багато в чому виражае авторську свщомють. В оповщнш структурi роману наявнi автобiографiчнi елементи. У дитинствi батьки покинули Мшеля й вiддали на виховання спочатку родичам по лшп матерi до Алжиру, а потiм вш потрапив до Францп на виховання бабуа. Закiнчив М. Уельбек Нацюнальний Агрономiчний 1нститут i певний час працював спецiалiстом з обслуговування комп'ютерiв. А отже, автобiографiчним можна назвати той факт, що головний герой роману «Розширення поля борш» - шженер у сферi сiльського господарства. Наявнють елементiв, якi можна розглядати як автобiографiчнi, можна констатувати у вах романах М. Уельбека.
Найбтьш показовим у аспектi роздвоення е роман «Елементарш частинки», що реалiзуеться на рiвнi системи персонаж1в в образах бра^в Брюно й Мшеля. У творi втiлено основнi принципи, характеры для побудови персонажно'' системи у романах письменника. Протагонюти - зведеш брати Брюно i Мшель. Саме на 'хньому протиставленнi будуеться роман. Тод^ як Брюно з уах сил хоче жити повноцшним життям i бере участь у со^альнш i
сексуальнш 6opoTb6i, Мiшель бере на себе роль стороннього спостер^ача.
Тхж братерськ стосунки iснують суто на генетичному piBHi. У них одна ма^р, та вже характеристика Тхшх батьш дозволяе помiтити вiдмiнностi мiж братами. Серж Клеман (батько Брюно) буквально знаходиться в самому осередку сусптьства спокуси i споживання, адже вш один з перших у Францп пластичних хipуpгiв. Сенсом життя Брюно е вперте i послiдовне бажання сексуального задоволення. Кульмша^ею тако! спадковост е зустpiч сина з батьком у салон еротичного масажу [4, с. 170]. Мшель говорить про брата: «А головне, до кшця життя вш шукатиме останньо! солодко! митi, сподiваючись урвати собi останнiй ласий шматочок» [4, с. 105].
Марк Дзержинськ (батько Мшеля) знiмае телевiзiйнi pепоpтажi про жителiв Сан-Тропе, або документальний фтьм про «зародження музичного стилю йе-йе» [4, с. 22]. Життя зipок, з якими доводиться працювати, його зовам не цкавить: «Спткуючись iз знаменитостями, вiн ковзав по них байдужим оком» [4, с. 21]. Мшель подiляе з батьком таке ж вщчуження вiд свiту, що pеалiзуеться в його каp'еpi науковця: вш пропонуе власний погляд на св^, його бажання - створити новий ушверсум.
Брюно зображений як типовий представник свого поколшня. Про це свщчать такi його характеристики: «Брюно був типовим представником свого часу» [4, с. 53]; перебуваючи в Кра! Змш: «для цього мюця Брюно був фiгуpою досить типовою [4, с. 111]; «його гедонютичне бачення св^у, силовi поля, що формують його свiдомiсть, його потреби властивi для всього поколшня» [4, с. 159].
Дiаметpально протилежним е образ Мшеля, який <^в суто iнтелектуальне життя» [4, с. 102]. Розмipковуючи про метафiзичну мутацш людства, що складаеться з сукупност малих мутацiй, вважае себе «одшею з таких малих мутацiй» [4, с. 160].
Так, зведен брати Мшель i Брюно вiдтвоpюють вщповщш pолi оповiдача й Тiссеpана в «Розширенн поля боpнi».
Мiшель Дзержинськ - учений-фiзик, вiдстоpонений вiд свп"у; Брюно Клеман - викладач л^ератури, який постiйно вiдчувае сексуальне бажання i робить усе, щоб жити за законами свое! епохи. Однак Брюно все ж вщчувае моменти щастя, перебуваючи на мис Агд, у натуристичному кемпшгу на середземноморському узбережжк Така антитетичнють обpазiв е одшею з провщних особливостей побудови персонажно! системи у М. Уельбека.
Мшель, користуючись визначенням М. Гранера Рем^ належить до персонажiв, якi позицюнують себе «проти св^у», а Брюно е частиною системи персонажiв «посеред св^у».
Хоча насправдi, усi героТ М. Уельбека характеризуються глибокою незацкавленютю оточуючим Тх свiтом. Так, Мшель порiвнюеться з рибою, яка час вщ часу висовуеться з води, щоб ковтнути пов^ря, i почуваеться «вщдаленим од свiту кiлькома сантиметрами порожнечЬ [4, с. 73]. В очах героТв людина е лише маленькою частинкою, що загубилася в свт без орiентирiв.
Роман «Платформа» репрезентуе опозицш спостерiгач-дiяч в образах Мшеля i Валерi. Герой-оповiдач проживае iсторiю кохання з ж1нкою, пюля смертi якоТ вiн поривае ус зв'язки iз зовнiшнiм свiтом i починае писати свою оповiдь про житття. Роздвоення точки зору вщбуваеться, як i в попереднiх романах, у другш частинi. Як i в «Елементарних частинках» закоханi проводять дозвтля у мiсцях, де можна втьно задовольнити своТ сексуальнi потреби (натуристичний кемшнг, салони тайських масажiв). Однак зустрiч iз Валерi вщбуваеться ще в першш частинi роману.
М. Уельбек детально описуе туристичну шдустрш та ТТ спiвробiтникiв. На це покладено майже всю другу частину. У творi зображено комерцшний пошук, i у цьому пошуку i е протилежний оповiдачевi персонаж - це жшка, яку вш кохае. У той час, поки Валерi знаходиться у станi боротьби за завоювання св^ового ринку, Мшель лише спостерiгае за цим процесом, та врешт сам пропонуе виршення ^еТ проблеми.
Як i в «Елементарних частинках», тут функцюнуе двi пари протилежних образiв. Та вони не дшть паралельно, а переакаються, утворюючи своерiдний трикутник. Спiльною ланкою е Валера опозицiю Тй становить колега по туристичному бiзнесу Жан-1в. Тобто функцiонуе двi пари протилежних героТв (у професп та в особистих стосунках).
Герой-оповщач поеднуе в собi роль спостерiгача й водночас штерпретатора реальностi. Попри свою вщчуженють i байдужiсть вiн ретельно коментуе поди свого життя: «Дивно думати, що сттьки народу проживае цте життя, не залишивши про нього шяких роздумiв, нiяких коментарiв - жодного слова. Не те, щоб ц коментарi i роздуми були комусь адресовав або мали якийсь сенс; але все-таки, мен здаеться, краще Тх написати» [5, с. 282].
Якщо говорити про специфку оповщноТ структури роману «Можливють острова», то вiн побудований у формi iсторiй життя, що чергуються, Дашеля1 i Данеля 24, 25, ям е клонами Данiеля1,
неолюдьми, як живуть на ктька тисяч рош пiзнiше за нього. Кожен клон повинен написати свою юторш життя, щоб залишити ТТ для майбутшх генетично iдентичних неолюдей, як Тх замiнять.
Головний герой роману - шоумен, комк Данiель, що виступае на сценi з непол^коректними скетчами, якi порушують усi морально-етичш норми. Йому за сорок, вш мае великий статок, високий со^альний статус, але в особистому житт гармонiТ не вiдчувае, почуваеться чужим у сучасному свт, де основним крт^ями вiдбору е молодiсть i сексуальна привабливiсть.
Протилежний йому герой - Венсан Грезаме - художник, один з небагатьох персонаж1в, до яких оповщач мае почуття справжньоТ' поваги. Дашель вражений, наскiльки цей чоловк вiдрiзняеться вiд нього. Цишк i комедiант, вiн спостерiгае за свтом по-iншому, що робить Т'хш стосунки з художником особливими: «Я був, звюно ж, людиною досвщченою, добре знав життя, суспiльство та правила; але я був обiзнаний лише з повсякденною версiею, обмеженою найбiльш розповсюдженими мотивацiями, якi рухають механiзм людства. Мое бачення було поглядом жовчного спостер^ача суспiльних факпв, чолов'яги десь на початку бальзашського вiкового термiну; в цiй картиш свiту таким, як Венсан, мюця просто не було; i вперше за багато рокiв, <...> я вщчув себе дещо непевно» [3, с. 132].
Дашель постшно аналiзуе поведiнку Венсана i швидко розумiе його непорушне небажання змiнити себе, то ж краще пристосуватися до його оточення. Пщ час прогулянки по пляжу чоловки опиняються поблизу конкурсу «Мю Бшш». Озирнувшись навколо, Дашель помiчае, що глядачi, жур^ ведучий - нiхто iншi, як доро^ або ж старiючi д^и, якi знаходяться у пошуку нескiнченного задоволення. lронiчно комiк зауважуе: «На цьому пляжi вiн (Венсан - прим. моя. - Д. Н.) був на сттьки ж не до ладу, як i Семюел Беккетт у клiпi на реп-композицш» [3, с. 228].
На вщмшу вiд Данiеля, Венсан, напевно, единий персонаж, який задоволений собою й готовий жити протягом вщведеного йому перюду часу. Ыщо в свт не змусить його приеднатися до сусптьства епохи задоволення: «Ну от - ми опинились у нормальному свт <...>. Св^ невиправних дiтлахiв. <...> нiщо не могло пщштовхнути Венсана повернутися до сусптьства» [3, с. 229]. Вш, як справжнш митець, не вiдчувае потреби в сусптьства замiсть цього вш шукае спасiння в свiтi, який створив для себе сам. Вщтак, Венсан виступае у даному роман «проти свiту», а Данiель належить до групи героТв «посеред св^у».
Отже, проаналiзувавши типи героТв у романах М. Уельбека, ми видтяемо тип героя-спостер^ача - самотньоТ, вiдчуженоï особистосп, що виступае «проти св^у», а також тип героя^яча, який живе «посеред св^у» i намагаеться побороти конкурен^ю в суспiльствi споживання. Це дослщження вiдкривае перспективи для подальшого виявлення типологiчних рис в шших аспектах поетикальних рiвнiв романiв письменника. Адже саме повторюванють елементiв структури ромашв створюе цiлiснiсть художнього св^у письменника та його специфiчнiсть.
Л^ература
1. Герасимчук В. А. Фтософський роман ХХ столiття. Специфка тексту / Валентина Герасимчук. - К. : ПАРАПАН, 2007. -392 с.
2. Уельбек М. Розширення поля боры / Мшель Уельбек ; [пер. з франц. 1ван Рябчий] // Всесв^, 2007. - № 3-4. - С. 105-106.
3. Уельбек М. Можливють острова / Мшель Уельбек ; [пер. з франц. 1.С. Рябчий]. - Х. : Фолю, 2007. - 414 с.
4. Уельбек М. Елементарн частинки / Мшель Уельбек ; [пер. з франц. Р. В. Мардер]. - Х. : Фолю, 2005. - 287 с.
5. Уэльбек М. Платформа // Мишель Уэльбек; [пер. с франц. И. Радченко]. - С.-Пб. : Азбука, Азбука-Аттикус, 2011. - 288 с.
6. Granger Remy M. Houellebecq et le monde : contre ou au milieu? / Maud Granger Remy // Le Monde de Houellebecq. Mudes munies par Gavid Bowd // Gavin Bowd. - Glasgow : University of Glasgow French and German Publications, 2006. - Pp. 1-11.
7. Monnin C. Extinction du domaine de la lutte. L'oeuvre romanesque de Michel Houellebecq / Christian Monnin // L'Atelier du roman. - 2002. - № 32. - Pp. 128-137.
(Footnotes)
