CC BY
30
УДК.141.7
Халецький О. В., доктор фшософп, доцент кафедри фшософп \ пол1тологи ЛНУВМБИм. С.З.Гжицъкого, Халецька О.О., пошуковець кафедри ктори та теорп культури ©
ЛНУ ¡м.1.Франка
ВСЕСВ1Т ЯК Д1СРОЗВ1Й
За сучасними науково-фтософсъкими уяеленнями сет не е дантстъ, а е його творения як розвиток, що зумовлюе креацюшстсъкий еволюцюшзм. Розвиток сустлъства визначаетъся антропоноосферизащею, через що людина постае як ютота Ыялътсно-свгдомгсна, а сустлъний процес - як д1е-Iсторично-духовний розвиток. Ушверсалъний еволюцюшзм переростае в еволюцюшзм юторичний як поступалъну розвитковютъ. В ¡сторичному розвитку в1дбуваетъся збыъшення його свгдомгсно-духовних чинникгв.
Ключое1 слова, ушверсум, Ыерозвт, творчюна силоЫя, утверсалъний еволюцюшзм як креащошстсъкий еволюцюшзм, антропоноосферизац1я, людина
- ютота Ыялъшсно-свгдомгсна, /сторично-духовний розвиток, юторичний еволющотзмяк поступалънарозвитковютъ.
У XX ст. у науково-фшософськш думщ постае новий д1е-, а вщ сер.ХХ ст. - творчоцентричний образ св1ту який не е даншсть, а е його творения (иРрг^
- шаленство творчюного процесу за Г.Аренд або М.Фуко) як розвиток (еволющя), всепоступальний (ауаРа^ - сходження, так зване перевщкриття часу у синергетищ Г.Гакена або 1.Пригожина), законо-тенденцшноЧмов1ршсно-багатовар1антний (хаосмос, за Д.Джойсом) хвилепод1бно (I.Франко або О.Тофлер та шш.) - «гшковано» (синергетика) - р1зомний (постмодершстський постструктурал1зм Ж.Ф.Лютара, Ж.Деррща, Ж.Дельоза, У.Еко та шш.) через космогенез лп-осфери, бюсферу життя 1 антроионоосферу д1ерозуму (М.Вернадський, Е.Ле Руа, П.Тейяр де Шарден, М.Мойсе!в, М.Булатов, В.Загароднюк та шш.), людину як ютоту д1яльшсно-свщом1сну I розвиток суспшьства як ¿сторично-духовний процес, через формаци - як ступеш розвитку цившзаци - як локальш просторово-часов1 способи розвитку I поди, через збшьшення свщом1сно-духовних чинниюв розвитку (так звана сощально-культурна парадигма), через здшснення сощально-культурних проект1в I особисткну трансгресш (М.Бланшо, М.Фуко), через безконечний семюзис новоозначень («бшовська текстура» Р.Барта або «лаб1ринт» У.Еко) в Еон духовно! в1чност1 у Вири. Згщно сучасних науково-фшософських уявлень (таких як синергетика Г.Гакена або 1.Пригожина та шш., антропний принцип Картера, квантова грав1тащя С.Хокшга, шфляцшно-сценарна модель Всесвпу А.Гута та шш. - у науках, теологи П.Тшл1ха, теологи процесу Д.Кобба, Ш.Огдена та шш., деконструктивютсько! теологи Т.Альтщера, К.Рашке та шш.,
© Халецький О. В., Халецька О.О., 2012
222
те1стичному еволюцюшзму К.Раннера, П.Оверхаге, В.Маркоцщ, Е.Фера та шш., постмодершстського постструктурал1зму Ж.-Ф.Лютара, Ж.Деррща, Ж.Дельоза, У.Еко та шш. I узагальнюючого !х вс1х нов1тнього ушверсального еволюцюшзму - у галуз1 релййно-фшософськш тощо. Всесвп" не е дашсть, а е його творения як розвиток. Первенем всесвпу е не матер1я або свщомкть (це первеш «нашого» Всесвпу, виниклого у результат! так званого Первкного Вибуху бл. 13,7 млрд. р.до н.е.), а творчкна силод1я (шфляцшно-сценарна «модель Всесвпу як просторово-часово! тни» А.Гута, концепцп творения Всесвпу ¿з енерговакууму через тунелезацш А.Вшенкша 1982 р., мультивсесвпу через вщгалуження так звано! Петл1 Всесвпу Д.Гота I Л1 Цзш -л1 1998 р., через в1брацш так званих «струн» П.Штейнхарда 1 Н.Турока 2002 р. тощо), яка перетворюеться в ус1 свпи I все в них [1]. Оскшьки нам не вщом1 спростування першого закону термодинамжи або закону збереження енергп (яка з шчого не виникае, нще не зникае, тобто кнуе в1чно I в усе перетворюеться), взаемоперетворень енерги I маси (в=шс2), постшно! Планка, науково-фшософських погляд1в В.Оствальда, А.Ейнштайна, В.Гейзенберга, Е.Шреденгера, сучасно! так звано! теори великого еднання (первкного единого поля) тощо, то волею-неволею мусимо погоджуватись, що у природничо-науковому аспект! це е, просто кажучи певна енерпя (силод1я). Енерпя з довжиною хвил1 < 1,3 см.х 10-13 см перетворюеться на енергш спокою, тобто речовину, масу, матерш 1 т.д. (енерпя^ матер¿я^свщомкть), що теоретично обгрунтовуеться теор1ею единого первкного поля (енерговакууму) Л.Сагана I С.Вайнберга 1967 р., Е.Л1з1 2007 р. та шш. 1 експериментально пщтверджуеться у розпочатому у 2008 р. ЦЕРНОМ-ом андронному колайдер1, на якому у 2012 р. ¿з здобуто! велико1 енергп нарешт1 вдалося "злшити" (зосередити, сконцентрувати) бозон Х1кса, так звану "частку Бога", тобто свпотворення. Свп мае творчкну сутшсть I енергетичну (силодшну) природу, вщображенну у м1фологемах первкного океану 1 косм1чного жару або хаосу, фшософемах безодш або безосновно! розверстосп буття, темного лона буття у В.Соловйова або Незбагненного - у С.Франка, родимого хаосу - у Ф.Тютчева або символен ноч1 - у Е.Ршьке, шуны - нщо чи в1чного становления Гераклпа або Ф.Нщше I наукове обгрунтування в енергетизм! Майера-Джоуля-Гельмгольца, В.Оствальда, А.Ейнштайна, В.Гейнзенберга, Е.Шреденгера та шш., фшософське осмислення у народжуваному ниш сучасному ушверсальному еволюцюшзмг Адже ще зовЫм недавно нов1тнш сучасний енергетизм не користувався занадто великою популяршстю («д1амат1вського» походження) у впчизняних фшософ1в (наприклад, у Ф.Конака: «енергетизм е одшею з форм фшософи природи, з долею яко! майже шяк не пов'язана ктор1я сучасного природознавства») (ФЕС, 2002 р., с. 200). Жаль, що автор цих рядюв не дожив до нишшнього тр1умфування новпнього енергетизму у фактично заснованому на ньому ушверсальному еволюцюшзмг За визначенням сучасного природознавства, «енерговакуум вдаграе роль базово! форми матери» [3, 322]. Оскшьки ушверсальна едшсть розвитку передбачае едшсть того, що розвивае I
223
розвиваеться, тобто едино! субстанци-суб'екта (Б.Спшоза або Г.Гегель), якою е первюна творчюна силод1я або енерпя.
Одним словом кажучи, первенем Всесвпу е нуртування творчкно-енергетично-шформацшно! субстанци-суб'екта (Г.Гегель) в И в1чних иостуиальних иеретвореннях в ус1 свпи \ все в них. У «нашому свт» - це космогенез лпосфери, бюсфера життя { антропоноосфера д1ерозуму. У процеа антропосоцюгенезу людина иостае як ютота д1яльшсно-свщомкна [10; 11]. Оскшьки творения е р1зновидом ди (а саме - здшсненням ново! якост1), то, вщповщно, первенем Всесвпу е д1етворення (иРрг^ - шаленство творчкного процесу, за Г.Аренд або М.Фуко), чим виявляеться належшсть ушверсального еволюцюшзму до фшософського напрямку актуал1зму (Гераклп, Парацельс, Г.Ляйбниц, Ф.Шеллшг, А.Шопенгауер, Е.Гартман, Ф.Нщше, В.Вундт, Г.Спенсер, Д.Джентше, Д.Донцов, П.Тшл1х та шш.), який визнае первенем свпу не матер1ю або дух, а дш (у Бергсона - д1етворення) або силодш (динам1зм), вщ яко! («порожнеча, пронизана д1ею», за Ольжичем) вони е похщними. Оскшьки первенем Ушверсуму е творчкна силод1я, д1я, яка перетворюеться в уЫ свпи \ все в них, то е пщстави говорити про д1ерозвш. За квантовою гравпащею С.Хокшга, те!стичним еволюцюшзмом К.Раннера, Е.Фера, А.Морено, П.Оверхаге або О.Меня, оскшьки свп весь час твориться, то весь час щось створюеться (кнуе, буттевиться) \ воно одночасно розвиваеться, тобто поступально-законотенденцшно змшюеться (еволюцюнуе), що дае пщстави говорити про сутшсну тотожшсть творения I розвитку. Свп перманентно й одночасно I твориться, I розвиваеться [7], чим долаеться суперечшсть м1ж рел1гшно-креацюшстськими (за вдалим висловом папи Римського 1оана-Павла II, «еволющя е промисел Божий») I науково-еволюцюшстськими поглядами I дозволяе говорити про своерщний сучасний креацюшстський еволюцюшзм.
Визначена у науково-фшософськш думщ сутшсна тотожшсть творения I розвитку робить його одним з найфундаментальшших понять будь-якого дослщження. Загалом у попереднш науково-фшософськш думщ е три найбшьш фундаментальних вчення про розвиток: це д1алектика Г.Гегеля та шш., позитивктсько-науковютський еволюцюшзм Г.Спенсера та шш. I емерджентний еволюцюшзм С.Олександера, А.Уайтхеда, М.Вернадського, П.Тейяра, А.Тойнб1 та шш. Д1алектика Г.Гегеля по сут1 е найбшьш всезагальним вченням, в якому абсолютна щея - це гранично узагальненний свпорозвиток в цшому. Спираючись на д1алектичний метод, Гегель дов1в не тшьки ушверсальшсть розвитку, але й розкрив його джерела, мехашзми I спрямування - виникнення, боротьбу I подолання протилежностей як закони д1алектики, розвинул як д1алектика релкшно! свщомост1 у Д.Штрауса або Б.Бауера та шш., як антропорелйя Л.Фойербаха, матер1алктична д1алектика 1 полпеконом1я К.Маркса 1 Ф.Енгельса, кторизм Л.Ранке, М.Максимовича, антропокосм1зм О.Сухово-Кобилша тощо. У друг.пол. XIX ст. ще! розвитку отримують широке розповсюдження, але у позитивктсько-науковктському еволюцюшзм! Г.Спенсера та шш. дослщжуються на природничо-наукових (переважно бюлопчних) засадах у Ч.Дарвша, Т.Гексл1, у кторп
224
романтистського (Й.Гердер, Б.Шбур, О.Тьерр1, Ж.Мшле та шш. французсьм юторики, Л.Ранке, Т.Карлайл, Т.Моммзен, П.Кулш, Я.Буркхардт та шш.) \ позитивктського (Е.Ренан, Е.Тейлор, Ю.Лшперт, Д. Фрезер, К.Лампрехт, В.Ключевський, П.Мшюков, Б.Тураев, М.Грушевськш та шш.) напрямюв, у л1тературознавств1 (культурно-кторична школа 1.Тена, В.Шерера, Г.Гетнера, О.Пишна, О.Веселовського та шш.), у мистецтвознавств1 (Г.Земпер та шш.), у фшософп позитив1зму (О.Конт, Г.Спенсер, В.Вундт, М.Драгоманов, 1.Франко та шш.) 1 марксизму (К.Маркс, Ф.Енгельс, К.Каутськш, О.Богданов, В.Ленш та шш.). Еволюцшний розвиток в цшому, попри вс1 тимчасов1 вщступи I затримки, майже ототожнювався з прогресом (О.Конт, Г.Спенсер, М. Ковал евськш та шш.), критер1ями якого були, запозичеш ¿з бюлогп, диференщащя (ур1зномаштнення) та штегращя, причому прогрес не поширювався на Всесвп" (Г.Спенсер, Ф.Енгельс та шш.). У перш.пол. XX ст. розвиток постае в усш його незбагненнш складност1 I суперечностях, у стражданнях двох св1тових воен, в енергетизм1 В.Оствальда та шш., квантовш мехашщ Е.Шреденгера або В.Гейзенберга, теор1ях вщносност1 А.Ейнштайна, динам1чнш модел1 Всесвпу М.Фрщмана, розширення Всесвпу Е.Хаббла, первкного вибуху Г.Гамова, теори множин Г.Кантора або К.Геделя, генетищ Х.де Фр1за або структур! ДНК Ф.Кржа та шш., школ1 кторичного синтезу А.Бера або «монокосм1чного ушверсал1зму» I ступешв кторичного розвитку К.Брейзка, у «Всезагальнш ктори свпово! цившзаци» Г.Уелса, у грандюзнш цившзацшнш редукци О.Шпенглера та И подоланш ушверсалктсько-релкшним прогресом у А.Тойнб1, вченш про «вкьовий час» К.Ясперса та шш., вщтворенш в еменджертному еволюцюшзм! С.Олександера, А.Уайтхеда, М.Вернадського, П.Тейяра де Шардена, А.Тойнб1 та шш., в якому визр1вають вчення про ступеш свпорозвитку 1 його антропоноосферизацшш критерп [8; 4; 5; 6; 11]. Вчення про «емердженти» - яккш ступеш розвитку поступово визр1вае у середущому реалктичному напрямку фшософп (неоргашчна природа, життя, психка, дух -у М.Гартмана, царства матери, сутностей, ктини 1 духа у Д.Сантаяни тощо) 1 досягае повноти I глибини у емерджентному еволюцюшзм! Д.Льюка, К.Моргана, С.Олександера, А.Тойнб1 та шш., який розглядае розвиток як стрибкопод1бний процес виникнення нових вищих якостей свпу (матери, життя, психт - у К.Моргана 1927 р.; простору - часу, матери, життя, духу, божества - у С.Олександера 1927 р., лп-осфери космогенезу, бюсфери життя 1 антропосфери дкрозуму - у М.Вернадського, Е.Ле Руа, П.Тейяра 1923-1955 рр.; Бог як творчкна активнкть, космос, життя, дух - у свпорозвитку первкного суспшьства, доби трьох генерацш локальних цившзацш I глобально-ойкумешчно! новочасно! мегацившзаци - у А.Тойнб1 1954 р. тощо) через силодшно-енергетичш рушшш сили (шзус-порив - у С.Олександера, креативнкть-творчкшсть - у А.Уайтхеда, рад1альну енергш - у П.Тейяра, життевий пор ив - у А.Бергсона I А.Тойнб1, сшрпуальний, тобто духовний порив - у М.Блонделя, пасюнаршсть - у М.Гумшьова тощо) нарешт1, поширюючи, тим самим, розвиток на Всесвп.
225
У впчизнянш фшософськш думщ розвиток традицшно (ще вщ дщуся Гегеля) розглядаеться як вища форма руху (В.Грушин, 1967 р.), а саме - як незворотш (тобто всепоступальш), спрямоваш, законом1рш та яюсш змши (тобто рух) (1983, 2002 рр.). Еволющя передбачае не тшьки те, що розвивае \ розвиваеться (субстанщю-суб'ект Б.Стнози або Г.Гегеля, якою е творчкна силод1я), але I поступ як рух вперед, а, вщтак, I певне невщступне поступовство. Бшьш модерне визначення розвитку в^чизняно! тоталлогп як зв'язку, а зв'язку - як взаемоди (2002 р.), тобто похщного вщ ди (у юнцевому рахунку, очевидно, сучасного надсвпового первеня дп). У сучаснш фшософп нелегко пробивае соб1 дорогу уявлення про розвиток як яюсш змши. Так В.Абушенко нав1ть в енциклопедичному (тобто усталеному) виданш визначае розвиток як яккш змши, а вже у наступному реченш пише, що розвиток «передбачае збереження старо! якостЬ) [2, 847], що одне одному суперечить. Ми вбачаемо у цьому явний чи неявний, усвщомлений чи неусв1домлений вплив (так званий паралел1зм думок) квантово! гравпаци С.Хок1нга, з И вченням про тотожшсть творения I розвитку («Коротка ктор1я часу», 1988 р.). Визнання яюсних зм1н, тобто тотожност1 творения I розвитку, неявно передбачае розумшня творения (тобто здшснення ново! якост1) як перетворення ¿снуючого, що вщповщае уявленням ¿нфляц1йно-сценарно1 модел1 Всесв1ту А.Гута, концепц1ям творения Всесв1ту ¿з енерговакууму через тунелящю А.В1ленк1на 1982 р., мульт1всесв1ту через в1дгалуження так звано! Петл! Всесв!ту Д.Гота ! Л! Цзьл! 1998 р., через в!брацш так званих «струн» П.Штейнхардта ! Н.Турока 2002 р. та шш. про в!чно ¿снуючу творч!сну силодш (творчшно-енергетично-шформацшну д!есубстанц!ю-суб'ект), що перетворюеться в ус! свни ! все в них. У 1960-х рр., пщ впливом св!тового структурал!зму (К.Лев!-Строс, Ж.Лакан, М.Фуко та ¿нш.), у наших д!амат!вськ!х «структоло!д!в» розвиток розум!вся (В.Грушин, 1967р.) як змша внутр!шньо! системи (або будови), причому структурний розвиток (а не, наприклад, його функци) розкривав механ!зм розвитку, його складов! ! умови (М.Попович, 1985 р.). У кол! дискусш 1980-х рр. (переважно у сфер! етнологи навколо ¿де! багатовар!антност! розвитку у Г.Чайлда, Л.Уайта, Д.Стюарта, С.Токарева, М.Чебоксарова, Ю.Бромлея та ¿нш.) структурно-функцюнальний п!дх!д поступово вит!сняеться (Е.Юд!н, 1987 р.) еволюцшно-¿сторичним п!дходом з ч!тко визначенними ступенями (л!тосфера, бюсфера ! антропоноосфера в емерджентному еволюцюшзм!; первкне, давне общинно-рабовласницьке, середньов!чне общинно-феодальне, новочасне кап!тал!стичне у марксощному напрямку К.Маркса, Ф.Енгельса, Г.Плеханова, К.Каутського, О.Богданова 1897 р., М.Покровського 1910-1913 рр., В.Ленша 1919 р., М.Яворського 1924 р., В.Струве 1933, 1941 рр., И.Сталша 1938 р., О.Тюменева 1957 р., Б.Грекова 1939 р., у «Всесвп-нш ¿стор!!» у 13-ти т. за ред С.Жукова 1955-1983 рр., М.Конрада 1966р., В.Никифорова 1975 р., 1.Дьяконова 1982 р., Ю.Семенова 2003 р. та шш.; так звана тричленна формула як первюне, тобто аграрне (Е.Геллнер, 1988 р.) та шдустр!альне сусп!льство - у А.Тойнб! ! у позитив!стському напрямку Р.Арона, У.Ростоу, Д.Белла, О.Тофлера та шш.) ! цив!л!зац!йними вар!антами розвитку (трьохступенев! одночасно-однотипн!
226
давш цившзацп у A.ToMöi, концепци багатовар1антносп - у неоеволюцюшзм1 Л.Уайта, Д.Стюарта та шш., у Л.Васильева, K.Xboctoboi, Ю.Павленко 1996, 2000 рр. та шш.), де, визначеш у так званш «новш icTopii» школи «Аннал1в» i Bcix «анналовдв» друг.пол XX ст. (М.Блок, Л.Февр, Ф.Бродель, Ж. Ле Гофф, Ж.Дюб1, Е.Ле Руа Лядюр1, А.Гуревич, Н.Яковенко та шш.) i так звано! «icTopii щей» юн.ХХ ст. (Д.Хайям, К.Брштон, Р.Стромберг, Р.Дарнтон, Д.Холшджер, А.ВейЫ, Д.Вуд, С.Авершцев, так звана «мисляча ктор1я» Лши Костенко, О.Ушаков та шш.) з ix щеею кторично-духовно! тотальное^, рушшною силою постае, узагальнене у сощально-культурнш парадигм! (С.Бистрицькш, О.Яценко, В.Б1блер, М.Коган, O.Axie3ep, М.Лашн, В.Стьотн, Н.Черниш, О.Халецький, О.Халецька та шш.), збшьшення рол1 свщомкно-духовних чинниюв розвитку. Сутн1сть розвитку розумкться як спрямоваш змши, «що зумовлюють час» (Е.Юдш 1983 р.), тобто тривалкть. Хоча, справедливое^ заради, слщ було би вщм1тити, що час «вщкривають» не тшьки змши, наприклад, стагнащя також характеризуеться певною тривалктю. Тривалкть (тобто час) е властивктю не стшьки розвитку або нав1ть руху, скшьки nepBicHoi' силодп, що вщм1тив ще С.Олександер (прост1р-час тотожний енергп i руху або польовий стан матери у «Наущ, 4aci i божество» 1927 р.), тобто так званому «несправжньому вакууму» (енерговакууму) ф1зик1в, що тривае. Так чи шакше, стае усталеним розумшня розвитку як «ряду кторичних сташв» (В.Грушин, 1967 р.). У 2000-х рр. до сутшсних властивостей розвитку додаються процесуальнкть (тобто послщовшсть) та кторичнкть (В.Абушенко, 2001 р.). I нарешт1, за визначенням «Фшософсько! енциклопеди» (ФЕС, 1983 р., с.786) «синошмом розвитку в цшому виступае еволющя», тобто еволющя - це не окремий його вид, а розвиток в цшому. На думку А.Юда (1989-1990 рр.), у
A.Бергсона сама еволющя постае як певна «динам1чна субстанщя», яка все творить. До цього лише слщ додати, що еволющя - це не просто розвиток, а саме кторичний розвиток. Подальше осягання кторичного розвитку проходить як визначення його формацшних ступешв, цившзацшно-локально! багатовар1антност1 i рушшних сил як кторично-духовно! тотальност1 [10; 11; 9].
Bei попередш уявлення про розвиток отримують узагальнююче продовження у народжуваному ниш так званому ушверсальному еволюцюшзм! (Д.Бол1, С.Хок1нг, П.Девк, Р.Раджнанан, М.Розенталь, Г.Вайсберг,
B.Ахназаров, В.Стьотн, А.Крушанов, Б.Режабек, I. Фролов, М.Горлач, В.Кремшь, Л.Мельник, М.Веллер та шш.) як провщному напрямку сучасно! науково-фшософсько! думки. Ушверсальний розвиток вщбуваеться всепоступально (так зване перевщкриття часу у синергетищ), хвилепод1бно (ГФранко, О.Тофлер та шш.) - «гшковано» (щея синергетики) - «р1зомно» (щея постмодернктського постструктурал1зму), а попередш концепци розвитку (по колу - давшх суспшьств, лшшно-висхщного - середньов1чно-те!стичних i по enipani - новочасного суспшьства) е моментами сучасно-наукового «гшкованого» розвитку. Св1товий павук i3 себе тче (Мундака-упашшада c.IV ст. до н.е.) павутиння дкрозвою у страшне пантричне драконоплетиво (Писания Буття c.VIII-c.V ст. до н.е., ВТванов, Я.Голосовкер або А.Кримськш тощо),
227
перетворюване у силодшно-переливчасту кулю (власне, спиролесвастику, за астроф1зиком П.Девком, 1985 р. або М.Веллером, 2010, 2011 рр. тощо), просв1тлювану у Всесвпотворення як св1торозвиток. Св1тотворення-д1ерозвш вщбуваеться (здшснюеться) через космогенез л1тосфери, бюсферу життя \ антропоноосферу д1ерозуму. Первкна творчкна силод1я (иРрг^ - шаленство творчкного процесу, за Г.Аренд або М.Фуко) перетворюеться як енерговакуум ф1зик1в (теор1я едино! первкно! силоди у Л.Салама \ С.Вайнберга 1967р., Е.Л1з1 2007 р., шфляцшна модель Всесвпу А.Гута 1981 р., експериментальш спроби андронного колайдера 2008-2012 рр. тощо), неймов1рно! щшьност1 квантова гравпащя С.Хокшга («Коротка ктор1я часу» 1988 р.) 1 температури (сингулярност1), через Первкний Вибух бл. 13,7 млрд. р. до н.е. (О.Фрщман
1927 р., Е.Хаббл 1929 р., Г.Гамов 1948 р. та шш.), розширення (шфляцш-розбухання до 10-32сек I 1:01027 К I розширення), коливання, збудження I збурення як окрем1 свпи, зосереджуеться («хвил1 матери» де Л.Бройля, коливання-«струни») у хвиле-частки (через 10-43сек при 1:01032к теля Первюного Вибуху в1ртуальт спалахи гравпони та Х-базони, через 10-32сек при 1;°1027к -кварки, нейтршо, електрони I так дал1) I дшиться на 1х окрем1 взаемоди (поля) та 1х носи (10-43сек при 1;°1032к - гравпащя, за 10-33сек с при 1;°1032к - сильш I слабю, за 10-10сек при 1;°1015к- електромагнпш взаемоди). Енерпя з довжиною хвил1 менше 1,3х10-13см перетворюеться на енергш спокою, тобто речовину, масу, корпускули, тша 1 так дал1 (енерпя -матер1я-свщомкть). За бл. 100 сек. теля Первкного вибуху хвиле-частю об'еднуються у ядра I Всесвп являе собою фотонну плазму, ¿ще за 500 тис. р. - у атоми, а Всесвп - у воднево-гел1еву сум1ш, завершуючи етап утворення так званого «гарячого Всесвпу», коли головним фактором творения - розвитку виступають надзвичайно висок1 температури (так званий косм1чний жар). За бл. 1 млрд. р. теля Первкного вибуху утворюються протогалактики, а за 4 млрд. р. (за останшми даними 2011 р. - вщ 200 млн. р. теля Первюного вибуху) теля Первкного вибуху -галактики (С.Л1фшиць, 1946 р.; А.Амбарцумян, 1947 р.; Я.Зельдович, 1967, 1971 рр. та шш.), перш1 воднев1 з1рки I планети та шш., одним словом, утворюеться космос (М.Копернк, Д.Бруно, Е.Кант, 1755 р.; П.Лаплас, 1796 р.; д1аграма Герушпрунга-Рессела, 1905, 1907 рр.; А.Ейнштайн, 1917 р.; Е.Хаббл, 1929 р.; О.Шмп, 1943 р.; Ф.Хойл I Г.Гамов, 1948 р.; А.Гут, 1981 р. та шш.). Бл. 5 млрд. р. тля Первюного вибуху з'являються макромолекули, тобто можливкть виникнення життя. За 10 млрд. р. теля Первюного вибуху постае друге металеве поколшня з1рок, в тому числ1 наша сонячна система, планета Земля (Ч.Лайел, 1830-1833 рр.; м1жнародний геолопчний конгрес у Болонь! 1881 р.; Е.Зюсс, О.Шмп та шш.) 1 так далг Вщ 10,3 млрд. р. теля Первкного вибуху утворення лпосфери переходить у самовщ-творення, через яке постае яккно новий стутнь евпорозвитку - бюсфера життя (Ж.Ламарк, 1809 р., Ч.Дарвш, 1871 р.; А.Вейсман, 1892, 1913 рр.; О.Опар1н, 1924 р. 1 Д.Холдейн,
1928 р.; М.Кольцов, 1928, 1936 рр.; Б.Меднков, 1982 р. та шш.): 4,7 млрд. р. до н.е. - однокл1тинт оргатзми, вщ грудочок бшково! речовини - до водоростей I гриб1в; 2,5 млрд. до н.е. - багатокл1тинш оргашзми, вщ губок - до
228
ракоскорпютв \ членистоногих, а споров! рослини завойовують сушу. Бл. 410 млн р. до н.е. голонасшт рослини утворюють тротчт лки \ з'являються хребетт, вщ ианцирних риб - до амф1бш \ зв1розубих плазутв, а разом з ними -мозок як знаряддя народжувано! психжи. Бл. 240 млн. р. до н.е. настае в1к яйцекладних плазутв - динозавр1в, рептилп виходять на суходш \ у них з'являеться двоного-вертикальна мобшьна локащя. Бл. 65 млн. р. до н.е. кв1тков1 рослини опановують суходш I настае в1к ссавщв, як сумчастих так I плацентарних, ау них - здатшсть успадковувати досвщ [1; 8].
Бл. 2,5 млн. р. до н.е. - починаеться антропосоцюгенез, аразом з ним -свщомюно-духовне иеретворення св1ту. Бл. 2,5 млн. р. до н.е. габшси (Е.Тр1млехауз, 2003 р.) починають не тшьки використовувати, але виготовляти (Л.Лш, 1960 р.) знаряддя пращ (олдувайська техтка), в перюд бл. 1,5 млн р. до н. е. еректуси (Е.Майр, 1951 р.) не тшьки виготовляють знаряддя пращ (ашельська техшка), але й оволод1вають вогнем, що р1зко видшяе 1х ¿з тваринного св1ту I дозволило олюднювати всю Землю (А.Бергсон, 1907 р.; Г.Уеллс, 1920 р.; П.Тейяр, 1955 р.; В.Алексеев, 1984 р. та шш.), накопичуються трудов! навичк1 I разом з тим так звана жесто-звукова мова I наочно-дшове мислення, ашельське рубило, в1рн1ше його щея, спричинилося до виникнення цшепокладання. Бл. 250 тис. р. до н.е. починаеться новий пер1д д1яльшсно-св1дом1сного розвитку перв1сно1 общини збирач1в I мисливц1в (Ю.Бромлей, 1986 р.), у неандертальщв (У.К1нг, 1861 р.; Г.Шевалье, 1906 р.), де змши кл1мату вимагали значно б1льших розумових зусиль, з'являеться (А.Сп1рк1н, 1960 р.; С.Токарев, 1964 р.; Ф.Кл1кс, 1983 р.; В.Алексеев, 1984 р.; Ю.Бромлей, 1986 р. та шш.) статево-вжовий подш прац1, житло, одяг, складш знаряддя прац1 ¿з в1дщеп1в (техшка мустье), що вже вимагало створення ¿деальних уявлень (Ю.Л1пперт, 1881, 1886-1887 рр.), де наочно-дшове переходить в щеально-мовне мислення (бл. 300 тис. р. до н.е. з'являеться мовний нерв) I так зваш слова-речення (Ф.Клшс, 1983 р.; В.Алексеев, 1984 р.; О.См1рнов, 2009 р.) з'являеться перше передрелкшне уявлення - фетишизм (Ш. Де Брос, 1960 р.; 1830-т1 рр. - О.Конт; 1860-т1 рр. - Д.Леббок та шш.) - непевне в1дчуття залежност1 людини в1д якихось сил поза нею (поховання, так званий ведмежий культ), що дало пщставу вважати неандертальщв першими 8ар1еп8-ами -людиною розумною (заперечуе А.См1рнов, 1983 р., оскшьки у неандертальц1в ¿мов1рно не юнувало табу на кан1балум та цщест), д1яльн1сть яко! опосередкована св1дом1стю. Таким чином, виникнення людини було виникненням ¿стоти д1яльн1сно-св1дом1сно1 (О.Халецький, 2003, 2007, 2008 рр.). Бл. 150 тис. р. до н.е. (бл. 150 тис. р. до н.е. - у Схщнш Африщ, бл. 125 тис. р. до н.е. - у Швденнш Африщ, бл. 100 тис. до н.е. - у Переднш 1 Швденнш Азп, де теля вибуху вулкану Тоба на о.Суматра бл. 71 тис. р. до н.е., друга хвиля - у Швденно-Схщнш Аз11 бл. 60 тис. р. до н.е., бл. 58 тис. р. до н.е. - у Австралп, бл. 40 тис. р. до н.е. - у Сврот 1 на Далекому Сход1, бл. 35 тис. р. до н.е. - в Америщ 1 Швд.Африщ 1 так дал1) у неоантротв кроманьйонщв (1868 р.) -людей сучасного ф1зичного типу (що, на вщмшу в1д 8ар1еп8-1в - неандертальц1в, отримали назву 8ар1еп8-8ар1еп8-18 - розумних розумн1ших) випрацьовуеться
229
величезне ур1зномаштнення знарядь пращ \ технологш (палеол1тичних), вщбуваеться грацшзащя, через табу (З.Фройд, 1913 р.) на кашбал1зм та шцест виникае дуально-родоваоргашзащя (Е.Тейлор, 1871 р.; С.Токарев, 1964 р., 1980 р., 1990 р.; Ю.Бромлей, 1986 р. та шш.), у якш влада належить найбшьш об1знанш верств1 старших (геронтократ1я), починаеться великий расогенез (Х.Мов1ус; В.Алексеев, 1975 р.; М.Чебоксаров, 1985 р.; Ю.Бромлей, 1988 р. та шш.), у мовному розвитку свщомост1 з'являеться абстрактне мислення (Г.Щоюн, 2002 р.) й артикулящя (що призводить до збшьшення лобних долей мозку), прост! граматичш конструкци (синтаксис) \ так званий «телеграфний стиль», д1алопчне мовлення розвиваеться у монолопчне мислення (так звана внутршня мова), збшьшуеться лексика (А.Стрюн, С.Токарев; Ф.Клжс, В.Алексеев, Ю.Бромлей, О.См1рнов та шш.) \ починають виникати (Г.Щоюн, 2002 р.) мовш групи (бл. 150-60 тис. р. до н.е. - австралощна антропо-прамовна I бл. 60-20 тис. р. до н.е. - палеол1тична мовна спшьшсть, яка бл. 20 тис. р. до н.е. роздшяеться на афразшську - у С1ршському степу, сино-кавказьку - у Анатоли I ностратичну - у горах Загроса мовш Ым'!), вцшому (А.Баст1ан, 1890 р., Д. Мак-Ленан, Г.Спенсер, Ф.Боас, А.Сшркш, 1960 р. та шш.) виникае первкна мапчна (або м1фолопчна, К.Лев1-Строс, 1962-1972 рр.) свщомкть (К.Пренс, 1904 р.; Д.Фрезер, 1890 р.; Ю.Семенов, 1966 р. та шш.) з притаманним !м синкретизмом (нероздшешстю вс1х форм свщомост1), уособленням вЫх явищ I процеЫв навколишнього свпу, чуттево-асощативним (А.Ф1ркандт, 1896 р.; Е.Дюркгайм, 1898 р.; К.Лев1-Брюль, 1910 р.; А.Стрюн; А.АшЫмов, 1966 р. та шш.) мисленням (лопкою), моделюванням св1ту як велико1 родово! общини (М.Ел1аде, 1952, 1976-1978 рр.; К.Лев1-Строс, 1962 р. та шш), дво1Сто-тро1Стим улаштуванням (способами мислення) I так дал1; виникають перш1 знания (К.Лев1-Стросс, 1962, 1964-1971 рр.), перш1 системи рахунку (по 5 I по 60), перший календар (бл. 10 тис. р. до н.е. - мисливський мкячний, а згодом, сонячний - землеробський), мистецька (А.Леруа-Гуран, 1960 р.) д1яльшсть (живопис, скульптура, музика, танщ тощо), перш1 святилища та шшдацп (К.Г.Юнг, М.Ел1аде), друга передрелкшна форма - тотем1зм (Д.Фрезер, 1890 р.; Е.Дюркгайм, 1912 р.; З.Фройд, 1913 р.; Л.ЛевьБрюль, 1910, 1922 рр.; С.Токарев, К.ЛевьСтрос, 1962, 1964-1971 рр. тощо) - вшанування роду в образ1 першопредка, так звана мезокосм1чна (ландшафтна) м1фолопя. Людина «видшеться» ¿з природного середовища, створюючи навколо себе штучний св1т культури, змшюючи природний вщб1р - сощальним.
Пкля глобально! Мадагаскар сько! бл. 11542 р. до н.е. I евроатлантично! Бшингенсько! катастроф бл. 8213 р. до н.е. кл1мат стае сучасним, полювання та шш. шдивщуальним (М.Чмихов, 1994 р.), поширюються р1зш складш знаряддя (мезолпичш м1кро I макрол1ти), бумеранги, лук, стрши та шш1 метальш знаряддя, човен, ст та шш., дуально-родова оргашзащя розпадаеться на менш1 групи 1 поступово переростае у мезол1то-неол1тичш протоплемена (Ю.Павленко, 1994, с 21-22), приручена перша тварина - собака, утворюються мал1 раси (В.Алексеев, 1975 р.; М.Чебоксаров, 1985 р.; Ю.Бромлей, 1988 р.; Г.Щоюн, 2002 р.), настае криза
230
привласнюючого господарства (Ю.Бромлей, 1986 р.). 1з палеол1тично! мовно! неперервносп видшяються { в мезолт поширюються мовш групи (бл. 20 тис. р. до н.е.), афразшська (семпо-хампська) - ¿з Оршського степу - у Аравш \ Сахару; Сино-Кавказька - ¿з Анатолн поширююеться, кавказомовна (протохаттська) гшка - на Балкани бл. 30 тис. р. до н.е. - Дунай - в Свропу (В.1лл1ч-Св1тич, 1964, 1967, 1968 рр.) протобаски, ¿бери та шш1, а сино-т1бетська гшка - у Центральну Азш, Китай, Японш (айни) й Америку (на-дене) (Д.Гршберг); ностратична - ¿з Загроса поширюеться, еламо-дравщська гшка - в 1ран та Декан, бореальна (М.Андреев, 1986 р.; Л.3ал1зняк, 1999 р.; Ю.Павленко, 1997 р.) - через Кавказ I Копет-Даг - у Причерноморо-Кавказо-Каспшськш репой (Л.3ал1зняк, 1994, 1999 р.; Ю.Павленко, 1994 р.; Г.Щокш, 2002 р.). Весь св1т уявлявся як Великий Зв1р, а його виникнення - як упорядкування первкного хаосу, мороку (К.Г.Юнг, 1912 р.; М.Ел1аде, 1949, 1976-1978 рр.; О.Лосев, 1957 р.; К.ЛевьСтрос, 1962, 1964-1971 рр.; С.Токарев, 1964, 1980, 1990 рр.; Ю.Бромлей, 1986 р.). В цшому, через нерозвинешсть практики, свщомкть носить мапчний або, за вдалим висловом М.Марра (1933 р.), «трудо-мапчний», тобто силопосилюючий через психоф1зичш засоби, характер, дотичний до сучасних пошуюв актив1зацп сил людини.
Бл. 8 тис. р. до н.е. вщбувся новий виршальний крок (так звана «неолпична револющя», Г.Чайлд, 1936 р.) в кторично-духовному д1яльшсно-свщомкному розвитку людства - шляхом «набкаючих демограф1чних хвиль» перехщ вщ присвоюючого до виробляючого господарства (де кшьккть населения зросла у 50-100 раз1в) у первкному общинно-родовому суспшьств1 землероб1в \ скотар1в 8-4 тис. до н.е. У добу неол1ту, коли виникае (М.Вавшов та шш.) мотижне землеробство I пастушеське скотарство, найбшьший у кам'яну добу розвиток знарядь пращ (неолп-), керамжа, варшня 1ж1, прядшня 1 ткацтво, постшш поселения, у сощальнш оргашзаци - парна Ым'я I материнський рщ, матр1архат 1 родо-племшна оргашзащя, землеробсью 1 селекцшш знания, тктограф1я, вузликове та шше письмо, схематичне (лш1я, орнамент) мистецтво неол1ту, все розма!ття знаюв I символ1в (Р.Генон, А.Галан, «М1фи народ1в свпу», т.1, 1980, т.2, 1982 р., за ред. С.Токарева та шш.), декоративно-ужиткове мистецтво, третя передрелкшна форма - ашм1зм (Е.Тейлор, 1871 р.; Ю.Лшперт, 1881р.; В. Вундт, 1905 р.; А.Штернберг, 1910; С.Токарев, 1964, 1980, 1990 рр.) -в1ра в душу, дух1в, демошв, шама!зм (М.Ел1аде, 1951 р.), культ предюв, жшок-прародительнок (М.Ел1аде, 1963, 1965 рр.; Ю.Бромлей, 1988 р.; М.Чмихов, 1994 р.; Л.3ал1зняк, 1994, 1999 рр.; Ю.Павленко, 1994 р.) I плодючост1, натуризм I хтошчна м1фолопя (О.Лосев, 1957 р.; М.Ел1аде, 1963, 1965 рр.; С.Токарев, 1980, 1990 рр.; Г.Щокш, 2002 р.), уявлення про добре I зле начала тощо. Весь св1т уявлявся як свп-ове древо (М.Ел1аде, 1963, 1965, 1976-1978 рр.; В.Топоров, 1980 р.; Г.Щокш, 2002 р.; О.Халецький, 2003 р.), а його виникнення - як породження (Ю.Бромлей, 1986 р). Перетворення у практищ вщбуваеться через його вщтворення у свщомост1 як мислення, щей, образ1в тощо, тобто його своерщних д1яльшсних «двшниюв». Тому перехщ до вщтворюючого господарства спричинився до вибухового розширення мислення, збшьшення
231
щей, образ1в тощо, духовного свпу людини (людства) (О.Лосев, 1957 р.; Ю.Бромлей, 1986 р.; С.Токарев, 1980, 1990 рр.; М.Чмихов, 1994 р.; Ю.Павленко, 1994 р.; Л.3ал1зняк, 1994, 1999 рр.). У перетворювальнш д1яльност1 важливе значения мали дослщжуваш Д.Роберстсоном, С.Мптом \ Д. Фрезером, продовжеш кембриджською школою (Д.Харркон, Ф.Корнфорд, А.Кук та шш.), ритуально-мапчно-м1фолопчш способи розвитку свщомостг Головне постае у тому, що виникае перетворююча дшльшсть \ людина як ктота д1яльшсно-свщомкна, яка вносить у свп свщомкть, одухотворюе, духовно перетворюе його (О.Халецький, 2003, 2007, 2008, 2010 рр.). Вщ IV тис. до н.е. людство переходить до цившзаци \ формацшно-цившзацшного розвитку, що тривае. Приблизно так, за сучасними науково-фшософськими уявленнями, в1чно кнуюча творчкна силод1я, вщтворена (вщображена) у людськш свщомост1 як Бог, творить (перетворюеться) наш свп. Поява людини як ктоти д1яльнкно-свщомкно! було внесениям в свп свщомост1, а перехщ до цившзацшного розвитку мав вислщом утвердження сучасно! «вкьовочасно!» (К.Ясперс, 1949 р.) особисткно-понятшно! свпово! духовности Цей невеличкий, наскшьки дозволяе формат стата, кторичний екскурс мусив би бути демонстрацию того, що д1ерозвш суспшьства не просто кторичний, а саме кторично-духовний, що коршиться у свпотворенш, а саме - його антропоноосферизацшнш частиш, де кожен крок по сут1 е «виведенням свпла духовного ¿з темного потоку ктори» (Ж.Кондорсе, Й.Рштшен), тобто е внесениям свщомост1 у св1т (одухотворениям), його кторично-духовним перетворенням. Таким чином, в1чно кнуюча творчкна силод1я набувае свщомост1 (Г.Гегель, А,Древе, Л.Цклер) у антропосоцюгенезг Е.Юнгер пор1внюе життя роду людського ¿з таемничим прадавшм лком, у якому крони дерев пщшмаються назустр1ч сонцю ¿з чада, спекоти \ затхлост1, !х верх1вки обгорнут1 благоуханими випаровуваннями \ прекрасними квпами, а внизу, у переплетенш коршня -безмежна шч, \ одв1чна боротьба диких тварин, жахлив1 крики жертв, котрих виривають ¿з печер I гшзд у лапи смерт1 алчш, натреноваш у вбивств1 щелепи. Так ¿з вшни, бруду I кров1 «виводиться» найяскравше евпло духовне, чим досягаеться духовне перетворення свпу. 1сторично-духовний розвиток, виведення свпла духовного ¿з темного потоку ктори та кторично-духовне перетворення сутнкно тотожш.
Д1ерозвш суспшьства е продовженням I проявом евпорозвитку I визначаеться антропоноосферизащею, а ушверсальний еволюцюшзм переходить в еволюцюшзм кторичний (К.Галушко, 2005 р.). Вщ звичайно! ктори кторичний еволюцюшзм вщр1зняеться тим, що у ньому сусшльно-кторичний процес постае як прояв всесвпнього творення-розвитку (саме всесвпнього, а не природно-натуралктичного), тобто передбачае розвиток едино! творчкно! силодшно-енергетично! субстанци-суб'екта I виражае суспшьно-кторичний процес у його суто поступальнш розвитковосп, у якому факти, поди, процеси тощо - лише т1, що мають поступально-розвиткове значения. У поступальнш розвитковосп кторичний еволюцюшзм наближаеться (збкаеться за суттю I змктом) з так званою кторюлопею (О.Халецький, 2007,
232
2008 рр.) - теоркю середнього р1вня (м1ж фшософкю ктори \ конкретними кторичними дослщженнями), яка також узагальнено-конкретно (середнш р1вень) розглядае кторичний процес як поступальний розвиток (за сучасними науково-фшософськими уявленнями, очевидно, творчкносилодшного первеня).
Сучасний свпорозвиток як здшснення його ново! якост1 (творения) постае як антропоноосферизащя. Антропоноосферизащя визначае людину як ктоту д1яльнкно-свщомкну I вщповщно, ¿сторично-духовний характер розвитку суспшьства як виведення свила духовного ¿з темного потоку ктори. 1сторично-духовний розвиток суспшьства визначае збшьшення його свщомкно-духовних чинниюв, як1, таким чином, виступають головним критеркм поступально-прогресивного розвою. Розвиток суспшьства е кторично-духовним процесом (О.Халецький 2003, 2007, 2008 рр.), тому що по-перше, будь-яка людська д1яльшсть опосередкована свщомктю (всшяка ф1зюлопя, яку за звичай наводять для заперечення, наприклад, моргання тощо, не е людською д1яльнктю), по-друге, за вдалим висловом незаслужено забутого вичизняного (тойнб1анського гатунку) фшософа-неогегельянця В.Залозецького-Саса, вона мае «свиоглядне пщпорядкування» по-трете, антропосферизащя, тобто внесения в сви свщомост1, його одухотворения становить едину антроподицею (людиновиправдання) виникнення та кнування людини в Ушверсумг Оскшьки сви е його творения, а нишшне свиотворення е його антропоноосферизацшне духовне перетворення, а духовне перетворення св1ту е ¿сторично-духовний розвиток, то ¿сторично-духовний дкрозвш постае як своерщний всевизначальний абсолют. Альтернативним, тобто шшим цьому свпу «бабла, дуй I помий» (Булат Окуджава) е тшьки духовшсть як дк-кторично-духовний розвиток.
У процес1 кторичного дкрозвитку вщбуваеться виведення свила духовного ¿з темного потоку ктори. Процес кторичного розвитку це формаци, цившзаци I поди. Формаци - це певш ступеш розвитку, а цившзаци - це певш локальш способи розвитку на кожному формацшному ступеш. Цившзаци - це певш локальш (просторово-часов1) сощально-культурш оргашзми, яким притаманна еднкть вщмшшсних рис, або ж ф1зюгном1чна еднкть. Под1я - це д1я у певних просторово-часових координатах, яка мае розвиткове значения. На нашу думку, основними комплементарними лейтмотивами (за визначенням 1.Бойченка, 2000 р.) кторичного дкрозвитку, який вщбуваеться у трьох сферах, економ1чнш, сощально-пол1тичнш 1 духовнш (А.Вебер), е 1) формаци [8; 10] як певш яккш ступеш кторично-духовного сходження, цившзаци [5; 10] як р1зш локальш способи кторично-духовного розвитку, яким притаманна ф1зюгном1чна еднкть (тобто еднкть вщмшшсних рис), 3) поди (поди, особи, твори, ¿де!) [7; 10], з 1х щеальною (свщомкно-духовна) стороною як матрицею (так званий сощально-культурний проект синергетиюв I ушверсал-еволюцюшст1в або наших тоталлолопв тощо) кторичного розвитку. 1сторично-духовне сходження [1; 8; 4; 6; 5; 10] людства (К.Брейзк, Г.Уелс, А.Тойнб1, У.Мак-Нш, У.Ростоу, И.Галтунг, 1.Дьяконов, Ю.Павленко, Ю.Семенов та шш.) вщбуваеться через (як) общинно-родове первкне (первкно-общинне, за
233
1.Дьяконовим 1994 p.; I - присвоююче i П - виробляюче за Ю.Павленком 1996 р.; пора npaicTopiï i первкна доба, за Ю.Семеновим 2003 р.) суспшьство (етап антропосоцюгенезу бл. 2,5 млн. - 250 тис. pp. до н.е., первкна родова община збирач1в i мисливщв бл. 250 - 8 тис. pp. до н.е., первкна родова община землероб1в i скотар1в бл. 8 - 4 тис. pp. до н.е.), nepmi цившзаци (аз1атського способу виробництва за К.Марксом 1859 р., С.Варгою 1964 р., Г.Коранашвш 1973 р. та шш.; давшх локальних цившзацш, nepmoï генераци, за А.Тойнб1, 1954 р.); едино! вторинно! формаци за Л.Васильевим 1966 р.; мапстрального феодал1зму Г.Мелкашвш 1966 р.; bíhhoto феодал1зму В.1люшечкша 1970 р. або общинно-рабовласницько1 за В.Струве 1933 р., А.Тюменевим 1957, 1959 pp., "Всесвп-ньою icTopiero" у 13 т. 1955 - 1983 pp. i "Радянською кторичною енциклопедкю" у 16 т. 1958 - 1976 pp. за ред. С.Жукова, М.Конрадом 1966 р., В.Нтфоровим 1975 р.; ранно! стародавност1 за 1.Дьяконовим 1982 р. i В.Якобсоном 2002 р. чи локальних раншх цившзацш I генераци за Ю.Павленком 1996 р.; доби Стародавнього Сходу за О.Крижашвським 1996 р. або Ю.Семеновим 2003 р. тощо) мщнокам'яного в1ку IV - II тис. до н.е. (перехщ до цившзацш, nepmi цившзаци: бл. IV - III тис. до н.е.: Давньоегипетська бл.3000 - 1000 pp. до н.е., Шумеро-Вавшонська бл. 2775 - бл. 1000 pp. до н.е., 1ндська бл. 2500 - бл. 1700 чи 1500 pp. до н.е.; III - II тис. до н.е.: Егейська бл. 2000 - бл. 1100 pp. до н.е., Хетто-малоазшська бл. 1800 - бл. 1200 pp. до н.е., Ранньокитайська бл. 1600 - бл. 770 pp. до н.е., Давньоамериканська бл. 1500 р. до н.е. - бл. 1532 р. н.е.), давш (давш локальш цившзаци II генераци, за А.Тойнб1 1954 р.); тзньо1 стародавности за 1.Дьяконовим 1982 р. i В.Якобсоном 2002 р. та шш., ¿мперсько! стародавности за 1.Дьяконовим 1994 р., регюнальш цившзаци II генераци, за Ю.Павленком 1996 р.; антично! доби, за Ю.Семеновим 2003 р. тощо) общинно-рабовласницьк1 цившзаци I тис. до н.е. - бл. V ст. н.е.: Давньосхщну бл. 1000 р. - бл. 330 р. до н.е., Античну бл. 1100 р. до н.е. - бл. 395 р., Давньошдшську бл. 1200 р. до н.е. - бл. 500 р., Давньокитайську бл. 770 р. до н.е. - бл. 220 р., через так званий "вкьовий час" (К.Ясперс) сер. I тис. до н.е. i три велию духовш традици людства: Далекосхщну, 1ндшську (П1вденноаз1атську) i Свразшську, через середньов1чн1 (давш локальш цившзаци HI генераци, за А.Тойнб1, 1954 р.; середньов1чний етап, за 1.Дьяконовим 1994 р., регюнальш цившзаци HI середньов1чно1 генераци, за Ю.Павленком) общинно-феодальш цившзаци: Далекосхщну HI - cep.XIX ст.ст., 1нд1йську VI - сер. XVIII ст.ст., Австразшську VI - сер. XVH ст.ст. (з недорозвинутою Океан1йською), 1рано-1сламську III -сер. XIX ст.ст. (з недорозвинутою Африканською), Сх1днохристиянську V -сер. XVI ст.ст., Захщнохристиянську V - XVI ст.ст., через перехщну ренесанс-реформац1йну (Я.Буркхардт 1860 р.; у середньов1чних rpy3iï, за Ш.Нуцубщзе 1947 p.; BipMeHiï, за В.Чалояном 1963 р.; на Сход1, за М.Конрадом 1966 р.; у Москови, за Д.Лихачовим 1973 р., В.Плугшим 1974 р. тощо) добу XV- XVI ст.ст. (bcí ц1 цившзаци становлять так зване аграрне, (за К.Кларком 1940 р. або Е.Геллнером 1988 р.) або аграрно-общинно-станове (О.Халецькш, 2003 р.) чи традиц1йне (за У.Ростоу 1960 р., Й.Галтунгом 1969 p., I, II, III генераци за
234
Ю.Павленком 1996 р. та шш.) суспшьство, через новочасну захщну новочасну глобально-ойкумешчну мегацившзащю (за А.Тойнб1, 1954 р.) катталктичну або шдустр1альну (А.Сен-С1мон, О.Конт, К.Кларк 1940 р., Ж.Фурастье 1949 р., Р.Арон 1955 - 1966 pp., У.Ростоу 1960 р.), або фауст1вську (О.Шпенглер) цившзацш з перехщним постшдустр1альним (Р.Дарендорф 1958 р., Д.Белл 1959 1 1973 pp., Г.Кан 1967 р., А.Турен i Й.Галтунг 1969 р., О.Тофлер, З.Бжезшський 1970 р. та шш.) пщперюдом др. пол. XX ст. i розпочатим вщ XXI ст. шформацшним (Д.Белл 1973 р., Е.Масуда 1983 р., Е.Орлова, 1994 р. та шш.) суспшьством (i, можливо, прийдешню ойкумешчну цившзацш) [4; 5; 6; 10, 180]. 1сторично-духовний розвш i цившзаци сшввщносяться як океан i хвилг У сучасну добу виникнення свиово! мегацившзацп постае нова теономна-ушверсалштська релкшна свщомкть (П.Тшл1х, Г.Кют, Д.Кобб, Ш.Огден, Т.Альтщер та шш.), у якш, дуже повшьно, але неухильно, створюються вщповщна im всезагальна рел1г1я, яку найбшьш наполегливо розвивае на ochobI ycix великих рел1г1й св1ту надконфес1йна (вщ 1969 р.) ун1таристсько-ун1версал1стська асоц1ац1я (К.Сюннер, М.У1лбур, К.Л1 Скотт, К.Паттон та шш.) у Свроамериц1 з и обожнюваним прогресизмом i розум1нням Бога як перфекцшний, тобто удосконалююче-перевершуючий розвиток.
В процес1 ¿сторичного розвитку вщбуваеться збшьшення його свщомюно-духовних чинник1в. Оскшьки розвиток суспшьства е проявом антропоноосферизаци св1ту i, в1дпов1дно, в1дбуваеться як ¿сторично-духовний процес в якому зростае значения св1дом1сно-духовних чинник1в розвитку, то саме воно (зростання св1дом1сно-духовних чинниюв) i постае головним критер1ем суспшьного поступу. 1сторично-духовний д1ерозв1й сусп1льства вщбуваеться як здшснення певних соц1ально-культурних проект1в, а також через особисткну трансгрес1ю (черезмежжя), а нове виникае як безконечний сем1озис новоозначень, через що св1т рухаеться в Еон духовно! в1чност1 у Bnpii.
Л1тература
1.Бергсон А. Творча еволюц1я: пер. з фр. Р.Осадчука. - К: Вид. Жупанського, 2010. - 318 с. - (сер ¿я «Лаур1ати Нобел1всько! npeMii'»).
2.Всемирная энциклопедия: философия / глав. науч. ред. и состав.
A.А.Грицианов. - М: ACT, Мн.: Харвест, Современный литератор, 2001. - 1312 с.
3.Концепци сучасного природознавства: П1дручник / Я.С.Карпов,
B.В.Кис1льник, В.Г.Кремшь та ¿н. - К: Професюнал, 2004, 496 с.
4.Мак-Н1л В. Пщнесення Заходу. 1стор1я людського суспшьства. / В.Мак-Нш [пер. п1д ред. А.Галушки]. - К.: HiKa- центр, 2002. - 1111 с.
5.Павленко Ю. 1стор1я cbItoboi цившзаци. / Ю.Павленко - К.: Либидь, 2000. - 257 с.
6.Семенов Ю. Философия истории / Ю.Семенов. - М.: Современные тетради, 2003. - 775 с.
7. Синергетическая парадигма. Человек и общество в условиях нестабильности. - М.: Прогресс - Традиция. 2003. - 565 с.
235
8.Уэллс Г.Д. Всеобщая история мировой цивилизации / Г.Уэллс; [пер. с англ. ].- М.: Эскимо, 2008. - 928 с.
9.Халецька О. Сощально-культурна парадигма у фшософськш думщ / О.Халецька // Духовшсть. Культура. Нац1я. Зб1рник наукових статей. Випуск 4. - Льв1в: Видавничий центр ЛНУ ¿м. 1.Франка, 2009 р. - С.54-60.
10. Халецький О.В., Костенко В.Г., Онуфр1в P.I., Дзера М.М., Децик О.П. 1стор1я як сусшльно-духовний проект здшснення ушверсальних образ1в свпу / О.Халецький // Науковий вкник ЛНУВМ та БТ ¿м. С.З.Гжицького. -2003. - Т.5 №(2). - 4.2. - С.178-187.
11. Халецький О.В., Дзера М.М., Халецька О.О. AvaPa^ як ¿сторично-духовн1 напрямш поступально-прогресивного розвитку / О.В.Халецький // Науковий в!сник ЛНУВМ та БТ ¿м. С.З.Гжицького. - 2007. - Т.9, № 4 (35). -4.2. - С.295-303.
Summary Khaletsky O.V., Khaletska O.O.
By modern scientific and philosophical conception, the world isn't tributary, but is its creation as the development, which causes creative evolutionism. The society development is defined with antroponoospherization and therefore a man is as a active and conscious creature , and social process - as historical and spiritual development. The universal evolutionism transfers to historical evolutionism as evolutional development. The rise of its conscious and spiritual factors is held in the historical development.
236
