CC BY
36
УДК.141.7
Халецький О. В., доктор фшософп, доцент кафедри фшософп i пол^ологп ЛНУВМБТ ¡м. С.З.Гжицького © Халецька О.О., астрант кафедри кторп та теорп культури ЛНУ ¡м. I. Франка
Д1С-1СТОРИЧНО-ДУХОВНИЙ РОЗВИТОК ЯК ЗБ1ЛЬШЕННЯ ЙОГО ЧИННИК1В АБО 1СТОРИЧНИЙ ЕВОЛЮЦ1ОН1ЗМ
За сучасними науково-фтософськими уявленнями свт не е датсть, а е його творення як розвиток, що зумовлюе креащошстський еволюцюшзм. Розвиток сустльства визначаеться антропоноосферизащею, через що людина постае як ¡стота дгяльтсно-свгдомгсна, а сустльний процес - як де Iсторично-духовний розвиток. Утверсальний еволющомзм переростае в еволюцюшзм ¡сторичний як поступальну розвитковють. В Iсторичному розвитку вдуваеться збмьшення його свгдомгсно-духовних чинниюв.
Ключо^^ слова. творчкна силоды, утверсальний еволюцюшзм як креацютстсьюй еволюцюшзм, антропоноосферизацы, людина - ¡стота дгяльтсно-свгдомгсна, Iсторично-духовний розвиток, ¡сторичний еволющотзм як поступальна розвитковють, дючсторично-духовнийрозвиток.
Згщно з сучасними науково-фшософськими уявленнями (таких як синергетика Г.Гакена або 1.Пригожина та шш., антропний принцип Картера, квантова грав^ащя С.Хокшга, шфляцшно-сценарна модель Всесв^ А.Гута та шш. - у науках, теологи П.Тiллiха, теологи процесу Д.Кобба, Ш.Огдена та шш., деконструктивютсько! теологи Т.Альтщера, К.Рашке та шш., те!стичному еволюцюшзму К.Раннера, П.Оверхаге, В.Маркоцщ, Е.Фера та шш., постмодершстського постструктуралiзму Ж.-Ф.Лiотара, Ж.Деррiда, Ж.Дельоза, У.Еко та iнш., узагальнюючого !х всiх новiтнього унiверсального еволюцiонiзму - у галузi релiгiйно-фiлософськiй тощо) Всесв^ не е даннiсть, а е його творення як розвиток. Первеннем всесв^ е не матерiя або свщомють (це первеннi «нашого» Всесв^, виниклого у результатi так званого Первшного Вибуху бл. 13,7 млрд. р.до н.е.), а творчiсна силодiя (iнфляцiйно-сценарна «модель Всесвiту як просторово-часово! пши» А.Гута, концепцп творення Всесв^ iз енерговакууму через тунелезацiю А.Вшенюна 1982 р., мультивсесвiту через вщгалуження так звано! Петлi Всесвiту Д.Гота i Лi Цзiн -лi 1998 р., через вiбрацiю так званих «струн» П.Штейнхарда i Н.Турока 2002 р. тощо), яка перетворюеться в усi свiти i все в них [1]. Оскшьки нам не вiдомi спростування першого закону термодинамжи або закону збереження енерги (яка з нiчого не виникае, нще не зникае, тобто юнуе вiчно i в усе перетворюеться), взаемоперетворень енерги i маси (в=шс2), постшно! Планка, науково-фiлософських поглядiв В.Оствальда, А.Ейнштайна, В.Гейзенберга, Е.Шреденгера, сучасно! так звано! теорп великого еднання (первшного единого поля) тощо, то мимоволi мусимо погоджуватись, що у природничо-науковому аспектi це е, просто кажучи, певна енергiя (силодiя). Енергiя з довжиною хвилi
© Халецький О. В., Халецька О.О., 2011
< 1,3 см.х 1013 см перетворюеться на енерпю спокою, тобто речовину, масу, матерш i т.д. (енерпя^ матерiя^свiдомiсть), що теоретично обгрунтовуеться теорiею единого первшного поля (енерговакууму) Л. Сагана i С.Вайнберга 1967 р., Е.Лiзi 2007 р. та шш. i експерементально пiдтверджуеться у розпочатому у 2008 р. ЦЕРНОМ андронному колаiдерi. Св^ мае творчiсну сутнiсть i енергетичну (силодiйну) природу, вiдображенну у мiфологемах первiсного океану i космiчного жару або хаосу, фшософемах безоднi або безосновно! розверстостi буття, темного лона буття у В.Соловйова або Незбагненного - у С.Франка, родимого хаосу - у Ф.Тючева або символжи ночi - у Е.Ршьке, шунь! - нiщо чи вiчного становлення Геракл^а або Ф.Нiцше i наукове обгрунтування в енергетизмi Майера-Джоуля-Гельмгольца, В.Оствальда, А.Ейнштайна, В.Гейнзенберга, Е.Шреденгера та шш., фiлософське осмислення у народжуваному ниш сучасному унiверсальному еволюцiонiзмi. Адже ще зовсiм недавно новiтнiй сучасний енергетизм не користувався занадто великою популяршстю (<^амаивського» походження) у вiтчизняних фiлософiв (наприклад, у Ф.Конака: «енергетизм е одшею з форм фшософп природи, з долею яко! майже шяк не пов'язана iсторiя сучасного природознавства») (ФЕС, 2002 р., с. 200). Жаль, що автор цих рядюв не дожив до нинiшнього трiумфування новiтнього енергетизму у фактично заснованому на ньому унiверсальному еволюцiонiзмi. За визначенням сучасного природознавства, «енерговакуум ввдграе роль базово! форми матери» [3, 322]. Оскшьки унiверсальна еднiсть розвитку передбачае еднiсть того, що розвивае i розвиваеться, тобто едино! субстанцп-суб'екта (Б.Спiноза або Г.Гегель), якою е первшна творчiсна силодiя або енерпя. Одним словом кажучи, свiт, Всесв^, Унiверсум не е даннiсть, а е його творення (иРрг^ - шаленство творчiсного процесу за Г.Аренд або М.Фуко) як розвиток (еволющя), всепоступальний (avaPaZlZ - сходження, так зване перевщкриття часу у синергетищ Г.Гакена або 1.Пригожина), законотенденцiйно-iмовiрнiсно-багатоварiантний (хаосмос, за Д.Джойсом ) хвилеподiбно (I.Франко або О.Тофлер та шш.) - «гшковано» (синергетика) - рiзомний (постмодершстськш постструктуралiзм Ж.Ф.Лiотара, Ж.Деррiда, Ж.Дельоза, У.Еко та iнш.) через космогенез л^осфери, бiосферу життя i антропоноосферу дiерозуму (М.Вернадськiй, Е.Ле Руа, П.Тейяр де Шарден, М.Мойсе!в, М.Булатов, В.Загароднюк та шш.), людину як iстоту дiяльнiсно-свiдомiсну i розвиток суспiльства як юторично-духовний процес, через формацп - як ступеш розвитку, цившзаци - як локальш просторово-часовi способи розвитку i поди, через збiльшення свiдомiсно-духовних чинниюв розвитку (так звана соцiально-культурна парадигма), через здшснення соцiально-культурних проектiв i особистiсну трансгресiю (М.Бланшо, М.Фуко), через безконечний семюзис новоозначень («бiсовська текстура» Р.Барта або «лабiринт» У.Еко) в Еон духовно! вiчностi у Вири.
Одним словом кажучи, первенем Всесв^ е нуртування творчюно-енергетично-iнформацiйно! субстанцп-суб'екта (Г.Гегель) в !! вiчних поступальних перетвореннях в усi свiти i все в них. У «нашому свiтi» - це космогенез л^осфери, бiосфера життя i антропоноосфера дiерозуму. У процесi антропосоцiогенезу людина постае як штота дiяльнiсно-свiдомiсна [10; 11]. Оскшьки творення е рiзновидом ди (а саме - здiйсненням ново! якоси), то,
вщповщно, первеннем Всесв^ е дiетворення (иРрг^ - шаленство творчшного процесу, за Г. Аренд або М.Фуко), чим виявляеться належшсть унiверсального еволюцiонiзму до фiлософського напрямку актуалiзму (Гераклiт, Парацельс, Г.Ляйбниц, Ф.Шеллшг, А.Шопенгауер, Е.Гартман, Ф.Нiцше, В.Вундт, Г. Спенсер, Д.Джентше, Д.Донцов, П.Тiллiх та шш.), якiй визнае первенем свiту не матерш або дух, а дш (у Бергсона - дiетворення) або силодш (динамiзм), вiд яко! («порожнеча, пронизана дiею», за Ольжичем) вони е похщними. Оскiльки первенем Ушверсуму е творчiсна силодiя, дiя, яка перетворюеться в усi свiти i все в них, то е тдстави говорити про дiе-iсторично-духовний розвиток. За квантовою гравiтацiею С.Хокiнга, те!стичним еволюцiонiзмом К.Раннера, Е.Фера, А.Морено, П.Оверхаге або О.Меня, оскiльки свiт весь час твориться, то весь час щось створюеться (iснуе, буттевиться) i воно одночасно розвиваеться, тобто поступально-законотенденцшно змiнюеться (еволюцiонуе), що дае тдстави говорити про сутшсну тотожнiсть творення i розвитку. Свiт перманентно i одночасно i твориться i розвиваеться [7], чим долаеться суперечшсть мiж релiгiйно-креацiонiстськими (за вдалим висловом папи Римського 1оана-Павла II, «еволюцiя е промисел божий») i науково-еволюцюшстськими поглядами i дозволяе говорити про своерщний сучасний креацiонiстський еволюцiонiзм.
Визначена у науково-фшософськш думцi сутнiсна тотожшсть творення i розвитку робить його одним з найфундаментальшших понять будь-якого дослщження. Загалом у попереднiй науково-фшософськш думщ е три найбiльш фундаментальних вчення про розвиток: це дiалектика Г.Гегеля та iнш., позитивiстсько-науковiстський еволюцюшзм Г. Спенсера та iнш. i емерджентний еволюцюшзм С.Олександера, А.Уайтхеда, М.Вернадського, П.Тейяра, А.Тойнбi та iнш. Дiалектика Г.Гегеля по сут е найбiльш всезагальним вченням, в якому абсолютна щея - це гранично узагальненний св^орозвиток в цiлому. Спираючись на дiалектичний метод, Гегель довiв не тшьки унiверсальнiсть розвитку, але й розкрив його джерела, мехашзми i спрямування - виникнення, боротьбу i подолання протилежностей як закони дiалектики, розвинут як дiалектика релiгiйно! свiдомостi у Д.Штрауса або Б.Бауера та шш., як антропорелiгiя Л.Фойербаха, матерiалiстична дiалектика i полiтекономiя К.Маркса i Ф.Енгельса, iсторизм Л.Ранке, М.Максимовича,
0.Новицького, антропокосмiзм О.Сухово-Кобилiна тощо. У друг.пол. XIX ст. ще! розвитку отримують широке розповсюдження, але у позитивютсько-науковютському еволюцiонiзмi Г. Спенсера та iнш. дослщжуються на природничо-наукових (переважно бiологiчних) засадах у Ч.Дарвша, Т.Гекслi, у ктори романтистського (Й.Гердер, Б.Нiбур, О.Тьеррi, Ж.Мшле та iнш. французськi iсторики, Л.Ранке, Т.Карлайл, Т.Моммзен, П.Кулiш, Я.Буркхардт та шш.) i позитивiстського (Е.Ренан, Е.Тейлор, Ю.Лшперт, Д. Фрезер, К.Лампрехт, В.Ключевський, П.Мшюков, Б.Тураев, М.Грушевськiй та iнш.) напрямюв, у лiтературознавствi (культурно-iсторична школа ГТена, В.Шерера, Г.Гетнера, О.Пипiна, О.Веселовського та шш.), у мистецтвознавствi (Г.Земпер та шш.), у фiлософi! позитивiзму (О.Конт, Г. Спенсер, В.Вундт, М.Драгоманов,
1. Франко та шш.) i марксизму (К.Маркс, Ф.Енгельс, К.Каутськiй, О.Богданов, В.Ленiн та шш.). Еволюцiйний розвиток в цiлому, попри и тимчасовi вiдступи i
затримки, майже ототожнювався з прогресом (О.Конт, Г. Спенсер, М.Ковалевськш та шш.), критерiями якого були, запозичеш iз бюлоги, диференщащя (урiзноманiтнення) та iнтеграцiя, причому прогрес не поширювався на Всесвiт (Г.Спенсер, Ф.Енгельс та iнш.). У перш.пол. ХХ ст. розвиток постае в усш його незбагненнш складностi i суперечностях, у стражданнях двох св^ових воен, в енергетизмi В.Оствальда та шш., квантовiй механiцi Е.Шреденгера або В.Гейзенберга, теорiях вiдносностi А.Ейнштайна, динамiчнiй моделi Всесвiту М.Фрiдмана, розширення Всесв^ Е.Хаббла, первiсного вибуху Г.Гамова, теори множин Г.Кантора або К.Геделя, генетищ Х.де Фрiза або структурi ДНК Ф.Кржа та iнш., школi вторичного синтезу А.Бера або «монокосмiчного унiверсалiзму» i ступенiв iсторичного розвитку К.Брейзка, у «Всезагальнш ктори св^ово! цившзаци» Г.Уелса, у грандiознiй цивiлiзацiйнiй редукци О.Шпенглера та И подоланнi ушверсалктсько-релiгiйним прогресом у А.Тойнбi, вченш про «вкьовий час» К.Ясперса та шш., вiдтвореннi в еменджертному еволюцiонiзмi С.Олександера, А.Уайтхеда, М.Вернадського, П.Тейяра де Шардена, А.Тойнбi та iнш., в якому визрiвають вчення про ступеш свiторозвитку i його антропоноосферизацiйнi критерп [8; 4; 5; 6; 11]. Вчення про «емердженти» - яккш ступенi розвитку поступово визрiвае у середущому реалiстичному напрямку фшософи (неоргашчна природа, життя, психiка, дух - у М.Гартмана, царства матери, сутностей, ктини i духа у Д.Сантаяни тощо) i досягае повноти i глибини у емерджентному еволюцiонiзмi Д.Льюка, К.Моргана, С.Олександера, А.Тойнбi та шш., який розглядае розвиток як стрибкоподiбний процес виникнення нових вищих якостей св^ (матери, життя, психiкi - у К.Моргана 1927 р., простору - часу, матери, життя, духу, божества - у С.Олександера 1927 р., л^осфери космогенезу, бюсфери життя i антропосфери дкрозуму - у М.Вернадського, Е.Ле Руа, П.Тейяра 19231955 рр., первiсного суспiльства, доби трьох генерацш локальних цивiлiзацiй i глобально-ойкумешчно! новочасно! мегацивЫзацп - у А.Тойнбi 1934 р. тощо) через силодшноенергетичш рушiйнi сили (нiзус-порив - у С.Олександера, креативнкть-творчкшсть - у А.Уайтхеда, радiальну енргiю - у П.Тейяра, життевий порив - у А.Бергсона i А.Тойнб^ спiрiтуальний, тобто духовний порив - у М.Блонделя, пасiонарнiсть - у М.Гумiльова тощо) ^ нарештi, поширюючи, тим самим, розвиток на Всесвт
У втизнянш фiлософськiй думцi розвиток традицiйно (ще вiд дiдуся Гегеля) розглядаеться як вища форма руху (В.Грушин, 1967 р.), а саме - як незворотш (тобто поступальш), спрямованi, закономiрнi i якiснi змiни (тобто рух) (1983, 2002 рр.). Еволющя передбачае не тшью те, що розвивае i розвиваеться (субстанцiю-суб'ект Б.Спiнози або Г.Гегеля, якою е творчiсна силодiя), але i поступ як рух вперед, а вщтак, i певне невщступне поступовство. Бiльш модерне визначення розвитку в^чизняно! тоталлогil як зв'язку, а зв'язку - як взаемоди (2002 р.), тобто похiдного вщ дil (у кiнцевому рахунку, очевидно, сучасного надсв^ового первення дil). У сучаснш фiлософil нелегко пробивае собi дорогу уявлення про розвиток як яккш змiни. Так В.Абушенко навт в енциклопедичному (тобто усталеному) виданш визначае розвиток як якiснi змши, а вже у наступному реченш пише, що розвиток «передбачае збереження старо! якостi» [2, 847], що одне одному суперечить. Ми вбачаемо у цьому
явний чи неявний, усвщомленний чи неусвщомленний вплив (так званий паралелiзм думок) квантово! грав^аци С.Хокшга, з !! вченням про тотожшсть творення i розвитку («Коротка iсторiя часу», 1988 р.). Визнання яюсних змiн, тобто тотожност творення i розвитку, неявно передбачае розумшня творення (тобто здiйснення ново! якоси) як перетворення iснуючого, що вiдповiдае уявленням iнфляцiйно-сценарно! моделi Всесв^ А.Гута, концепцiям творення Всесвiту iз енерговакууму через тунеляцiю А.Вiленкiна 1982 р., мулкпвсесв^ через вiдгалуження так звано! Петлi Всесвiту Д.Гота i Лi Цзi-лi 1998 р., через вiбрацiю так званих «струн» П.Штейнхардта i Н.Турока 2002 р. та шш. про вiчно iснуючу творчюну силодiю (творчiсно-енергетично-iнформацiйну дiесубстанцiю-суб'ект), що перетворюеться в ус свiти i все в них. У 1960-х рр., пщ впливом свiтового структуралiзму (К.Лев>Строс, Ж.Лакан, М.Фуко та iнш.), у наших дiаматiвськiх «структоло!дiв» розвиток розумiвся (В.Грушин, 1967р.) як змiна внутршньо! системи (або будови), причому структурний розвиток (а не, наприклад, його функци) розкривали механiзм розвитку, його складовi i умови (М.Попович, 1985 р.). У колi дискусiй 1980-х рр. (переважно у сферi етнологи навколо iде! багатоварiантностi розвитку у Г.Чайлда, Л.Уайта, Д.Стюарта, С.Токарева, М.Чебоксарова, Ю.Бромлея та iнш.) структурно-функцюнальний пiдхiд поступово витiсняеться (Е.Юдiн, 1987 р.) еволюцшно-iсторичним пiдходом з ч^ко визначенними ступенями (лiтосфера, бюсфера i антропоноосфера в емерджентному еволюцюшзмц первiсне, давне общинно-рабовласницьке, середньовiчне общинно-феодальне, новочасне капiталiстичне у марксо!дному напрямку К.Маркса, Ф.Енгельса, Г.Плеханова, К.Каутського, О.Богданова 1897 р., М.Покровського 1910-1913 рр., В.Ленша 1919 р., М.Яворського 1924 р., В.Струве 1933, 1941 рр., Й.Сталша 1938 р., О.Тюменева 1957 р., Б.Грекова 1939 р., у «Всесвггнш ктори» у 13-ти т. за ред С.Жукова 1955-1983 рр., М.Конрада 1966р., В.Никифорова 1975 р., ГДьяконова 1982 р., Ю.Семенова 2003 р. та шш.; так звана трьохчленна формула як первюне, доiндустрiальне та iндустрiальне суспшьство - у А.Тойнбi i у позитивштському напрямку Р.Арона, У.Ростоу, Д.Белла, О.Тофлера та шш.) i цивiлiзацiйними варiантами розвитку (трьохступеневi одночасно-однотипнi давнi цившзацп у А.Тойбi, концепцi! багатоварiантностi - у неоеволюцiонiзмi Л. Уайта, Д.Стюарта та шш., у Л.Васильева, К.Хвостово!, Ю.Павленко 1996, 2000 рр. та шш.), де, визначенш у так званш «новiй iсторi!» школи «Анналiв» i всiх «аннало!дiв» друг.пол XX ст. (М.Блок, Л.Февр, Ф.Бродель, Ж. Ле Гофф, Ж.Дюб^ Е.Ле Руа Лядюр^ А.Гуревич, Н.Яковенко та iнш.) i так звано! «iсторi! iдей» кш.ХХ ст. (Д.Хайям, К.Брiнтон, Р.Стромберг, Р.Дарнтон, Д.Xолiнджер, А.Вейсi, Д.Вуд, С.Аверiнцев, так звана «мисляча iсторiя» Лiни Костенко та шш.) з !х щеею iсторично-духовно! тотальностi, рушiйною силою постае, узагальнене у соцiально-культурнiй парадигмi (С.Бистрицькш, О.Яценко, В.Бiблер, М.Коган, О.Ахiезер, М.Латн, В.Стьопiн, Н.Черниш, О.Халецький, О.Халецька та шш.), збiльшення ролi свiдомiсно-духовних чинниюв розвитку. Сутнiсть розвитку розумiеться як спрямоваш змiни, «що зумовлюють час» (Е.Юдш 1983 р.), тобто тривалкть. Хоча, справедливостi заради, слiд було би вщм^ити, що час «вщкривають» не тiльки змiни, наприклад, стагнащя також характеризуеться певною тривалiстю. Тривалшть (тобто час) е властивiстю не стшьки розвитку
або навт руху, скшьки первюнох' силодп, що вiдмiтив iще С.Олександер (просир-час тотожний енергн i руху або польовий стан матери у «Наущ, час i божествп», 1927 р.), тобто так званому «несправжньому вакууму» (енерговакууму) фiзикiв, що тpиваe. Так чи шакше, стаe усталеним розумшня розвитку як «ряду iстоpичниx сташв» (В.Гpyшiн, 1967 р.). У 2000 -х рр. до сyтнiсниx властивостей розвитку додаються пpоцесyальнiсть (тобто послщовшсть) та iстоpичнiсть (В.Абушенко, 2001 p.). I нареши, за визначенням «Фшософськох' енциклопеди» (ФЕС, 1983 р., с.786) «синошмом розвитку в цiломy вистyпаe еволюцiя», тобто еволюцiя - це не окремий його вид, а розвиток в цшому. На думку А.Юда (1989-1990 pp.), у А.Бергсона сама еволющя постаe як певна «динамiчна сyбстанцiя», яка все творить. До цього лише слщ додати, що еволющя - це не просто розвиток, а саме юторичний розвиток. Подальше осягання юторичного розвитку проходить як визначення його формацшних ступешв, цивiлiзацiйно-локальноï багатоваpiантностi i рушшних сил як iстоpично-дyxовноï тотальностi [10; 11; 9].
Вс попеpеднi уявлення про розвиток отримують узагальнююче продовження у народжуваному нинi так званому ушверсальному еволюцiонiзмi (Д.Болi, С.Xокiнг, Р.Раджнанан, М.Розенталь, Г.Вайсберг, В.Ахназаров,
B.Стьопiн, А^рушанов, 1.Фролов, М.Горлач, B.Kpемiнь, Л.Мельник та шш.) як пpовiдномy напрямку сучаснох' наyково-фiлософськоï думки. Унiвеpсальний розвиток вiдбyваeться всепоступально (так зване пеpевiдкpиття часу у синергетищ), xвилеподiбно (1.Франко, О.Тофлер та шш.) - «гiлковано» (щея синергетики) - «piзомно» (iдея постмодершстського постстpyктypалiзмy), а попеpеднi концепцiï розвитку (по колу - давшх суспшьств, лiнiйно-висxiдного -сеpедньовiчно-теïстичниx i по спipалi - новочасного сyспiльства) e моментами сучасно-наукового «гiлкованого» розвитку. Св^отворення-розвиток вiдбyваeться (здiйснюeться) через космогенез л^осфери, бiосфеpy життя i антропоноосферу дiepозyмy. Пеpвiсна твоpчiсна силодiя (ußpiZ - шаленство твоpчiсного процесу, за Г.Аренд або М.Фуко) пеpетвоpюeться як енерговакуум фiзикiв (теоpiя eдиноï пеpвiсноï силодп у Л.Салама i С.Вайнберга 1967р., Е.Лiзi 2007 р., iнфляцiйна модель Всесв^ А.Гута 1981 р., експериментальш спроби андронного колайдера 2008 р. тощо) неймовipноï щiльностi квантова грав^ащя
C.Xокiнга («Kоpотка iстоpiя часу» 1988 р.) i температури (сингyляpностi) через Первкний Вибух бл. 13,7 млрд. р. до н.е. (О.Фрщман 1927 р., Е^аббл 1929 р., Г.Гамов 1948 р. та шш.), розширення (iнфляцiя-pозбyxання до 10-32сек i ^1027к i розширення), коливання, збудження i збурення як окpемi свiти, зосеpеджyeться
«xвiлi матери» де Л.Бройля, коливання-«струни») у хвиле-частки (через 10-
3сек при tо1032к пiсля Пеpвiсного Вибуху вipтyальнi спалахи гpавiтони та X-базони, через 10-32сек при ^1027к - кварки, нейтpiно, електрони i так дал^ i дiлиться на окpемi взаeмодiï (поля) та ïx носiï (10-43сек при tо1032к - грав^ащя, за 10-33сек с при t°103\ - сильнi i слабю, за 10-10сек при ^1015к-електромагштш взаeмодiï). Енеpгiя з довжиною xвилi менше 1,3х10-13см пеpетвоpюeться на енерпю спокою, тобто речовину, масу, корпускули, тiла i так далi (енерпя -матеpiя-свiдомiсть). За бл. 100 сек. тсля Пеpвiсного вибуху xвиле-часткi об^днуються у ядра i Bсесвiт являe собою фотонну плазму, iще за 500 тис. р. - у атоми, а Всесв^ - у воднево-гелieвy сумш, завершуючи етап
утворення так званого «гарячого Всесв^», коли головним фактором творення -розвитку виступають надзвичайно висок температури (так званий космiчний жар). За бл. 1 млрд. р. тсля Первiсного вибуху утворюються протогалактики, а за 4 млрд. р. (за останшми даними 2011 р. - вщ 200 млн. р. тсля Первюного вибуху) тсля Первшного вибуху - галактики (СЛфшиць, 1946 р.; А.Амбарцумян, 1947 р.; Я.Зельдович, 1967, 1971 рр. та шш.), першi водневi зiркi i планети та iнш., одним словом, утворюеться космос (М.Копертк, Д.Бруно, Е.Кант, 1755 р.; П.Лаплас, 1796 р.; дiаграма Герушпрунга-Рессела, 1905, 1907 рр.; А.Ейнштайн, 1917 р.; Е.Хаббл, 1929 р.; О Шм^, 1943 р.; Ф.Хойл i Г.Гамов, 1948 р.; А.Гут, 1981 р. та шш.). Бл. 5 млрд. р. тля Первкного вибуху з'являються макромолекули, тобто можливють виникнення життя. За 10 млрд. р. тсля Первюного вибуху постае друге металеве поколiння зiрок, в тому числi наша сонячна система, планета Земля (Ч.Лайел, 1830-1833 рр.; мiжнародний геологiчний конгрес у Болонь! 1881 р.; Е.Зюсс, О.Шмт та iнш.) i так дал1 Вiд 10,3 млрд. р. тсля Первюного вибуху у-творення лiтосфери переходить у самовщ-творення, через яке постае якюно новий ступiнь свiторозвитку -бюсфера життя (Ж.Ламарк, 1809 р., Ч.Дарвш, 1871 р.; А.Вейсман, 1892, 1913 рр.; О.Опарш, 1924 р. i Д.Холдейн, 1928 р.; М.Кольцов, 1928, 1936 рр.; Б.Меднiков, 1982 р. та шш.): 4,7 млрд. р. до н.е. - однокл^инт оргатзми, вiд грудочок бiлково! речовини - до водоростей i грибiв; 2,5 млрд. до н.е. -багатокл^инт органiзми, вiд губок - до ракоскортотв i членистоногих, а споровi рослини завойовують сушу. Бл. 410 млн р. до н.е. голосемент рослини утворюють тропiчнi люи i з'являються хребетнi, вiд панцирних риб - до амфiбiй i звiрозубих плазунiв, а разом з ними - мозок як знаряддя народжувано! психжи. Бл. 240 млн. р. до н.е. настае вж яйцекладних плазунiв - динозаврiв, рептили виходять на суходол i у них з'являеться двоного-вертикальна мобiльна локащя. Бл. 65 млн. р. до н.е. квiтковi рослини опановують суходол i настае вiк ссавцiв, як сумчатих так i плацентарних, а у них - здаттсть успадковувати досвiд [1; 8].
Бл. 2,5 млн. р. до н.е. - починаеться антропосощогенез, а разом з ним -свщомшно-духовне перетворення св^. Бл. 2,5 млн. р. до н.е. габшси (Е.Трiмлехауз, 2003 р.) починають не тшьки використовувати, але виготовляти (Л.Лiкi, 1960 р.) знаряддя пращ (олдувайська технiка), в перюд бл. 1,5 млн р. до н. е. еректуси (Е.Майр, 1951 р.) не тшьки виготовляють знаряддя пращ (ашельська техтка), але й оволодiвають вогнем, що рiзко видшяе !х iз тваринного свiту i дозволило олюднювати всю Землю (А.Бергсон, 1907 р.; Г.Уеллс, 1920 р.; П.Тейяр, 1955 р.; В.Алексеев, 1984р. та шш.), накопичуються трудовi навичю i разом з тим так звана жесто-звукова мова i наочно-дшове мислення, ашельське рубило, вiрнiше його щея, спричинилося до виникнення цшепокладання. Бл. 250 тис. р. до н.е. починаеться новий перщ дiяльнiсного свiдомiсного розвитку первiсно! общини збирачiв i мисливцiв (Ю.Бромлей, 1986 р.): у неандертальщв (У.Кiнг, 1861 р.; Г.Шевалье, 1906 р.), де змши клiмату вимагали значно бiльших розумових зусиль, з'являеться (А.Стркш, 1960 р.; С.Токарев, 1964 р.; Ф.Клкс, 1983 р.; В.Алексеев, 1984 р.; Ю.Бромлей, 1986 р. та шш.) статтево-вковий подш працi, житло, одяг, складт знаряддя працi iз вiдщепiв (техтка мустье), що вже вимагало створення щеальних
уявлень (Ю.Лшперт, 1881, 1886-1887 рр.), де наочно-дшове переходить в щеально-мовне мислення (бл. 300 тис. р. до н.е. з'являеться мовний нерв) i так зваш слова-речення (Ф.Клжс, 1983 р.; В.Алексеев, 1984 р.; О.Смiрнов, 2009 р.) з'являеться перше передрелкшне уявлення - фетишизм (Ш. Де Брос, 1960 р.; 1830-и рр. - О.Конт; 1860-и рр. - Д.Леббок та шш.) - смутне вщчуття залежностi людини вiд якихось сил поза нею (поховання, так званий ведмежий культ), що дало тдставу вважати неандертальщв першими 8ар1еш-ами -людиною розумною (заперечуе А.Смiрнов, 1983 р.), дiяльнiсть яко! опосередкована свщомштю. Таким чином виникнення людини було виникненням ютоти дiяльнiсно-свiдомiсноl (О.Халецькiй, 2003, 2007, 2008 рр.). Бл. 150 тис. р. до н.е. (бл. 150 тис. р. до н.е. - у Схщнш Африщ, бл. 125 тис. р. до н.е. - у Швденнш Африщ, бл. 100 тис. до н.е. - у Переднш i Швденнш Азп, де шсля вибуху вулкану Тоба на о.Суматра бл. 71 тис. р. до н.е., друга хвиля у Швденно-Схщнш Азп бл. 60 тис. р. до н.е., бл. 58 тис. р. до н.е. - у Австралп, бл. 40 тис. р. до н.е. - у Сврош i на Далекому Сход^ бл. 35 тис. р. до н.е. - в Америщ i Швд. Африщ i так дал^ у неоантропiв кроманьйонцiв (1868 р.) -людей сучасного фiзичного типу (що, на вщмшну вiд Бар1еп8^в -неандертальцiв, отримали назву 8ар1еп8-8ар1еп8^ - розумних розумнiших) випрацьовуеться величезне урiзноманiтнення знарядь працi i технологш (палеолiтичних), вiдбуваеться грацiлiзацiя, через табу (З.Фройд, 1913 р.) на канiбалiзм та iнцест виникае дуально-родова оргашзащя (Е.Тейлор, 1871 р.; С.Токарев, 1964 р., 1980 р., 1990 р.; Ю.Бромлей, 1986 р. та шш.) у якш влада належить найбшьш обiзнанiй верствi старших (геронтократiя), починаеться великий расогенез (Х.Мовiус; В.Алексеев, 1975 р.; М.Чебоксаров, 1985 р.; Ю.Бромлей, 1988 р. та шш.), у мовному розвитку свiдомостi з'являеться абстрактне мислення (Г.Щокш, 2002 р.) i артикуляцiя (що приводить до збшьшення лобних долей мозку), простi граматичш конструкцп (синтаксис) i так званий «телеграфний стиль», дiалогiчне мовлення розвиваеться у монолопчне мислення (так звана внутршня мова), збiльшуеться лексика (А.Сшркш, С.Токарев; Ф.Клiкс, В.Алексеев, Ю.Бромлей, О.Смiрнов та iнш.) i починають виникати (Г.Щокш, 2002 р.) мовнi групи (бл. 150-60 тис. р. до н.е. -австрало!дна антропо-прамовна i бл. 60-20 тис. р. до н.е. - палеол^ична мовна спшьшсть, яка бл. 20 тис. р. до н.е. роздшяеться на афразшську - у Сiрiйському степу, сино-кавказьку - у Анатолп i ностратичну - у горах Загроса мовш ам'!), вцiлому (А.Бастiан, 1890 р., Де Мак-Ленан, Г. Спенсер, Ф.Боас, А.Сшркш, 1960 р. та шш.) виникае первкна магiчна (або мiфологiчна, К.Лев^Строс, 1962-1972 рр.) свiдомiсь (К.Пренс, 1904 р.; Д. Фрезер, 1890 р.; Ю.Семенов, 1966 р. та шш.) з притаманним !м синкретизмом (нероздшешстю вах форм свiдомостi), уособленням всiх явищ i процесiв навколишнього свiту, чуттево-асощативним (А.Фiркандт, 1896 р.; Е.Дюркгайм, 1898 р.; К.ЛевьБрюль, 1910 р.; А.Сшркш; А.Ашамов, 1966 р. та шш.) мисленням (логiкою), моделюванням свiту як велико! родово! общини (М.Елiаде, 1952, 1976-1978 рр.; К.ЛевьСтрос, 1962 р. та шш), дво!сто-тро!стим улаштуванням (способами мислення) i так далi; виникають першi знання (К.Левi-Стросс, 1962, 1964-1971 рр.), першi системи рахунку (по 5 i по 60), перший календар (бл. 10 тис. р. до н.е. - мисливський мюячний, а згодом, сонячний - землеробський), мистецька (А.Леруа-Гуран,
1960 р.) дiяльнiсть (живопис, скульптура, музика, танщ тощо), першi святилища та Ыщаци (К.Г.Юнг, М.Елiаде), друга передрелкшна форма - тотемiзм (Д. Фрезер, 1890 р.; Е.Дюркгайм, 1912 р.; З.Фройд, 1913 р.; Л.ЛевьБрюль, 1910, 1922 рр.; С.Токарев, К.Левi-Строс, 1962, 1964-1971 рр. тощо) - вшанування роду в образi першопредка, так звана мезокосмiчна (ландшафтна) мiфологiя. Людина «видiюеться» iз природного середовища, створюючи навколо себе штучний свiт культури, змiнюючи природний вiдбiр - соцiальним.
Пiсля глобально! Мадагаскарсько! бл. 11542 р. до н.е. i евроатлантично! Бiлингенсько! катастроф бл. 8213 р. до н.е. ^мат стае сучасним, полювання i шш. та iндивiдуальним (М.Чмихов, 1994 р.), поширюються рiзнi складнi знаряддя (мезол^ичш мiкро i макролiти), бумеранги, лук, стрши та iншi метальш знаряддя, човен, сiтi та шш., дуально-родова органiзацiя розпадаеться на меншi групи i поступово переростае мезол^о-неол^ичш протоплемена (Ю.Павленко, 1994, с 21-22), приручена перша тварина - пес, утворюються малi раси (В.Алексеев, 1975 р.; М.Чебоксаров, 1985 р.; Ю.Бромлей, 1988 р.; Г.Щоюн, 2002 р.), настае криза привласнюючого господарства (Ю.Бромлей, 1986 р.). Ь палеол^ично! мовно! неперервност видiляються i в мезолт поширюються мовнi групи (бл. 20 тис. р. до н.е.): афразшська (сем^о-хам^ська) - iз Сiрiйського степу - у Аравш i Сахару; Сино-Кавказька - iз Анатолi! поширююеться: кавказомовна (протохаттська) гика - на Балкани бл. 30 тис. р. до н.е. - Дунай - в Свропу (В.Iллiч-Свiтич, 1964, 1967, 1968 рр.) протобасю, iбери та шш^ а сино-тiбетська гiлка - у Центральну Азiю, Китай, Япошю (айни) i Америку (на-дене) (Д.Гршберг); ностратична - iз Загроса поширюеться: еламо-дравiдська гiлка - в !ран та Декан, бореальна (М.Андреев, 1986 р.; Л.Залiзняк, 1999 р.; Ю.Павленко, 1997 р.) - через Кавказ i Копет-Даг - у Причерноморо-Кавказо-Каспшсьюй регiон (Л.Залiзняк, 1994, 1999 р.; Ю.Павленко, 1994 р.; Г.Щоюн, 2002 р.). Весь св^ уявлявся як Великий Звiр, а його виникнення - як упорядкування первюного хаосу, мороку (К.Г.Юнг, 1912 р.; М.Етаде, 1949, 1976-1978 рр.; О.Лосев, 1957 р.; К.Лев^Строс, 1962, 19641971 рр.; С.Токарев, 1964, 1980, 1990 рр.; Ю.Бромлей, 1986 р.). В щлому, через нерозвинешсть практики, свщомшть носить мапчний або, за вдалим висловом М.Марра (1933 р.) «трудо-мапчний», тобто силопосилюючий через психофiзичнi засоби, характер, дотичний до сучасних пошуюв активiзацil сил людини.
Бл. 8 тис. р. до н.е. вщбувся новий виршальний крок (так звана «неол^ична революцiя», Г.Чайлд, 1936 р.) в юторично-духовному дiяльнiсно-свiдомiсному розвитку людства - шляхом «набкаючих демографiчних хвиль» перехiд вiд присвоюючого до виробляючого господарства (де кiлькiсть населення зросла у 50-100 разiв) у первюному общинно-родовому суспiльствi землеробiв i скотарiв 8-4 тис. до н.е.. У добу неол^, коли виникае (М.Вавшов та iнш.) мотижне землеробство i пастушеське скотарство, найбiльший у кам'яну добу розвиток знарядь працi (неол^), керамiка, варка !жi, прядiння i ткацтво, постiйнi поселення, у сощальнш органiзацi! - парна сiм'я i материнський рiд, матрiархат i родо-племшна органiзацiя, землеробськi i селекцiйнi знання, пiктографiя, вузелкове та iнше письмо, схематичне (лмя, орнамент) мистецтво неол^, все розма!ття знакiв i символiв (Р.Генон, А.Галан, «Мiфи народiв
свггу», т.1, 1980, т.2, 1982 р., за ред. С.Токарева та шш.), декоративно-ужиткове мистецтво, третя передрелшйна форма - анiмiзм (Е.Тейлор, 1871 р.; Ю.Лшперт, 1881р.; В. Вундт, 1905 р.; А.Штернберг, 1910; С.Токарев, 1964, 1980, 1990 рр.) -вiра в душу, духiв, демошв, шама!зм (М.Елiаде, 1951 р.), культ предкiв, жшок-прародительниць (М.Елiаде, 1963, 1965 рр.; Ю.Бромлей, 1988 р.; М.Чмихов, 1994 р.; Л.З^зняк, 1994, 1999 рр.; Ю.Павленко, 1994 р.) i плодючоси, натуризм i хтонiчна мiфологiя (О.Лосев, 1957 р.; М.Елiаде, 1963, 1965 рр.; С.Токарев, 1980, 1990 рр.; Г.Щокш, 2002 р.), уявлення про добре i зле начала тощо. Весь свгг уявлявся як свггове древо (М.Елiаде, 1963, 1965, 1976-1978 рр.; В.Топоров, 1980 р.; Г.Щокш, 2002 р.; О.Халецький, 2003 р.), а його виникнення - як породження (Ю.Бромлей, 1986 р). Пере-творення у практищ вщбуваеться через його вщ-творення у свiдомостi як мислення, iдей, образiв тощо, тобто його своерщних дiяльнiсних «двiйникiв». Тому перехщ до вiдтворюючого господарства спричинився до вибухового розширення мислення, збiльшення щей, образiв тощо, духовного свiту людини (людства) (О.Лосев, 1957 р.; Ю.Бромлей, 1986 р.; С.Токарев, 1980, 1990 рр.; М.Чмихов, 1994 р.; Ю.Павленко, 1994 р.; Л.Залiзняк, 1994, 1999 рр.). У перетворюючш дiяльностi важливе значення мали дослiджуванi Д.Роберстсоном, С.М^ттом i Д. Фрезером, продовженi кембрiджською школою (Д.Харркон, Ф.Корнфорд, А.Кук та шш.), ритуально-магiчно-мiфологiчнi способи розвитку свiдомостi. Головне постае у тому, що виникае перетворююча дiяльнiсть i людина як штота дiяльнiсно-свiдомiсна, яка вносить у св^ свiдомiсть, одухотворюе, духовно перетворюе його (О.Халецький, 2003, 2007, 2008, 2010 рр.). Вщ IV тис. до н.е. людство переходить до цивЫзаци i формацшно-цившзацшного розвитку, що тривае. Приблизно так, за сучасними науково-фшософськими уявленнями, вiчно юнуюча творчiсна силодiя, вiдтворена (вiдображена) у людськш свiдомостi як Бог, творить (перетворюеться у ....) наш свт Поява людини як ютоти дiяльнiсно-свiдомiсно! було внесенням в свiт свщомоси, а перехiд до цивiлiзацiйного розвитку мав вислщом утвердження сучасно! «вюьовочасно!» (К.Ясперс, 1949 р.) особистiсно-понятiйно! св^ово! духовностi. Цей невеличкий, наскiльки дозволяе формат статп, iсторичний екскурс мусив би бути демонстрацiею того, що розвиток суспшьства не просто юторичний, а саме iсторично-духовний, що коршиться у свiтотвореннi, а саме - його антропоноосферизацшнш частинi, де кожен крок по суп е «виведенням св^ла духовного iз темного потоку ютори» (Ж.Кондорсе), тобто е внесенням свщомост у свiт (одухотворенням), його шторично-духовним перетворенням. Таким чином, вiчно iснуюча творчiсна силодiя набувае свщомост (Г.Гегель, А,Древс, Л.Цiглер) у антропосоцюгенез1 Е.Юнгер порiвнюе життя роду людського iз таемничим прадавнiм лiсом, у якому крони дерев пiднiмаються назустрiч сонцю iз чада, спекоти i затхлостi, !х верхiвки обгорнутi благоуханими випаровуваннями i прекрасними квiтами, а внизу, у переплетенш корiння - безмежна шч, i одвiчна боротьба диких тварин, жахливi крики жертв, котрих виривають iз печер i гнiзд у лапи смертi алчш, натренованi у вбивствi щелепи. Так iз вiйни, бруду i кровi «виводиться» найяскравiше свiтло духовне, чим досягаеться духовне перетвореннч св^. 1сторично-духовний розвиток,
виведення св^ла духовного iз темного потоку юторп та юторично-духовне перетворення сутшсно тотожш.
Розвиток суспшьства е продовженням i проявом свiторозвитку i визначаеться антропоноосферизащею, а унiверсальний еволюцiонiзм переходить в еволюцюшзм iсторичний. Вiд звичайно! ютори iсторичний еволюцiонiзм вiдрiзняеться тим, що у ньому супiльно-iсторичний процес постае як прояв всесвiтнього творення-розвитку (саме всесв^нього, а не природно-натуралютичного), тобто передбачае розвиток едино! творчюно! силодшно-енергетично! субстанцi!-суб'екта i виражае суспшьно-юторичний процес у його суто поступальнш розвитковостi, у якому факти, поди, процеси тощо - лише т^ що мають поступально-розвиткове значення. У поступальнiй розвитковостi iсторичний еволюцюшзм наближаеться (збкаеться за суттю i змiстом) з так званою шторюлопею (О.Халецький, 2007, 2008 рр.) - теорiею середнього рiвня (мiж фiлософiею iсторi! i конкретними iсторичними дослщженнями), яка також узагальнено-конкретно (середнiй рiвень) розглядае iсторичний процес як поступальний розвиток (за сучасними науково-фiлософськими уявленнями, очевидно, творчюносилодшного первеня).
Сучасний св^орозвиток як здiйснення його ново! якост (творення) постае як антропоноосферизацiя. Антропоноосферизащя визначае людину як iстоту дiяльнiсно-свiдомiсну i вiдповiдно, iсторично-духовний характер розвитку суспiльства як виведення свiтла духовного iз темного потоку iсторi!. 1сторично-духовний розвиток суспiльства визначае збшьшення його свiдомiсно-духовних чинникiв, якi, таким чином, виступають головним критерiем поступально-прогресивного розвою. Розвиток суспiльства е юторично-духовним процесом (О.Халецький 2003, 2007, 2008 рр.), тому що по-перше, будь-яка людська дiяльнiсть опосередкована свщомютю (всшяка фiзiологiя, яку за звичай наводять для заперечення, наприклад, моргання тощо, не е людською дiяльнiстю), по-друге, за вдалим висловом незаслужено забутого вiтчизняного (тойнбiанського гатунку) фшософа-неогегельянця В.Залозецького-Саса, вона мае «свiтоглядне тдпорядкування» i, по-трете, антропосферизацiя, тобто внесення в св^ свiдомостi, його одухотворення становить едину антроподицею (людиновиправдання) виникнення та iснування людини в Ушверсум1 Оскiльки свiт е його творення, а нишшне свiтотворення е його антропоноосферизацшне духовне перетворення, а духовне перетворення свiту е iсторично-духовний розвиток, то шторично-духовний розвиток постае як своерщний всевизначальний абсолют. Альтернативним, тобто шшим цьому свiту «бабла, дуп i помий» (Булат Окуджава) е тшьки духовнiсть як дiе-iсторично-духовний розвиток.
В процеа iсторичного розвитку вiдбуваеться виведення св^ла духовного iз темного потоку ютори. Процес iсторичного розвитку це формацп, цивiлiзацi! i подi!. Формаци - це певнi ступенi розвитку, а цившзаци - це певш локальнi способи розвитку на кожному формацшному ступенi. Цивiлiзацi! - це певш локальш (просторово-часовi) соцiально-культурнi оргашзми, яким притаманна еднiсть вiдмiннiсних рис, або ж фiзiогномiчна еднiсть. Подiя - це дiя у певних просторово-часових координатах. На нашу думку, основними комплементарними лейтмотивами (за визначенням 1.Бойченка 2000 р.)
кторичного розвитку, який вщбуваеться у трьох сферах: eKOHOMÎ4Hrn, сощально-пол^ичнш i духовнш (А.Вебер), е 1) формацiï [8; 10] як певш якiснi ступеш кторично-духовного сходження, цивiлiзацiï [5; 10] як pi3Hi локальнi способи iсторично-дyховного розвитку, яким притаманна фiзiогномiчна еднiсть (тобто еднкть вiдмiннiсних рис), 3) поди (поди, особи, твори, ще1) [7; 10], яю виступають як щеальна (свiдомiсно-дyховна) сторона i матриця (так званий сощально-культурний проект синергетикiв i ушверсал-еволюцюнктсв або наших тоталлологiв тощо) вторичного розвитку. 1сторично-духовне сходження [1; 8; 4; 6; 5; 10] людства (К.Брейзiг, Г.Уелс, А.Тойнбi, У.Мак-Нш, У.Ростоу, Й.Галтунг, 1.Дьяконов, Ю.Павленко, Ю.Семенов та шш.) вiдбyваеться через (як) общинно-родове первiсне (первiсно-общинне, за 1.Дьяконовим 1994 р.; I -присвоююче i II - виробляюче за Ю.Павленком 1996 р.; пора практори i первкна доба, за Ю.Семеновим 2003 р.) сустльство (етап антропосоцiогенезy бл. 2,5 млн. - 250 тис. рр. до н.е., первкна родова община збирачiв i мисливцiв бл. 250 - 8 тис. рр. до н.е., первкна родова община землеробiв i скотарiв бл. 8 -4 тис. рр. до н.е.), першi цившзаци (азiатського способу виробництва за К.Марксом 1859 р., С.Варгою 1964 р., Г.Коранашвш 1973 р. та шш.; едино'' вторинно' формаци за Л.Васильевим 1966 р.; мапстрального феодалiзмy Г.Мелiкашвiлi 1966 р.; вiчного феодалiзмy В.Iлюшечкiна 1970 р. або общинно-рабовласницько'' за В.Струве 1933 р., А.Тюменевим 1957, 1959 рр., "Всесв^ньою iсторiею" у 13 т. 1955 - 1983 рр. i "Радянською кторичною енциклопедкю" у 16 т. 1958 - 1976 рр. за ред. С.Жукова, М.Конрадом 1966 р., В.Июфоровим 1975 р.; ранно' стародавност за ГДьяконовим 1982 р. i В.Якобсоном 2002 р. чи локальних раншх цивiлiзацiй I генераци за Ю.Павленком 1996 р.; доби Стародавнього Сходу за О.Крижашвським 1996 р. або Ю.Семеновим 2003 р. тощо) мщнокам'яного в^ IV - II тис. до н.е. (перехщ до цившзацш, першi цивiлiзацiï: бл. IV - III тис. до н.е.: Давньоегипетська бл.3000 - 1000 рр. до н.е., Шумеро-Вавшонська бл. 2775 - бл. 1000 рр. до н.е., !ндська бл. 2500 - бл. 1700 чи 1500 рр. до н.е.; III - II тис. до н.е.: Егейська бл. 2000 - бл. 1100 рр. до н.е., Хетто-малоазшська бл. 1800 - бл. 1200 рр. до н.е., Ранньокитайська бл. 1600 - бл. 770 рр. до н.е., Давньоамериканська бл. 1500 р. до н.е. - бл. 1532 р. н.е.), давш (тзньо' стародавности за ГДьяконовим 1982 р. i В.Якобсоном 2002 р. та шш., iмперськоï стародавности за ГДьяконовим 1994 р., регюнальш цившзаци II генераци, за Ю.Павленком 1996 р., античноï доби, за Ю.Семеновим 2003 р. тощо) общинно-рабовласницьк цившзаци I тис. до н.е. - бл. V ст. н.е.: Давньосхщну бл. 1000 р. - бл. 330 р. до н.е., Античну бл. 1100 р. до н.е. - бл. 395 р., Давньошдшську бл. 1200 р. до н.е. - бл. 500 р., Давньокитайську бл. 770 р. до н.е. - бл. 220 р., через так званий "вкьовий час" (К.Ясперс) сер. I тис. до н.е. i три велик духовш традици людства: Далекосхщну, !ндшську (Пiвденноазiатськy) i Свразшську, через середньовiчнi (середньовiчний етап, за ГДьяконовим 1994 р., регюнальш цившзаци III середньовiчноï генераци, за Ю.Павленком) общинно-феодальш цившзаци: Далекосхщну III - сер.XIX ст. ст., !ндшську VI - сер. XVIII ст. ст., Австразшську VI - сер. XVII ст. ст. (з недорозвинутою Океаншською), !рано-!сламську III - сер. XIX ст.ст. (з недорозвинутою Африканською), Схщнохристиянську V - сер. XVI ст.ст.,
Захщнохристиянську V - XVI ст. ст., через перехщну ренесанс-реформацшну (Я.Буркхардт 1860 р., у середньовiчних Грузи, за Ш.Нуцубщзе 1947 р., BipMemi', за В.Чалояном 1963 р., на Сход^ за М.Конрадом 1966 р., у Москови, за Д.Лихачовим 1973 р., В.Плугшим 1974 р. тощо) добу XV- XVI ст.ст. (Bei щ цивiлiзацii' становлять так зване аграрне, (за К.Кларком 1940 р. або аграрно-общинно-станове чи традицшне, за У.Ростоу 1960 р., Й.Галтунгом 1969 р., I, II, III генераци за Ю.Павленком 1996 р. та iнш. суспшьство), через новочасну капiталiстичну або шдус^альну (А.Сeн-Сiмон, О.Конт, К.Кларк 1940 р., Ж.Фурастье 1949 р., Р.Арон 1955 - 1966 рр., У.Ростоу 1960 р.), або фауспвську (О.Шпенглер) цившзацш з перехщним постiндустpiальним (Р.Дарендорф 1958 р., Д.Белл 1959 i 1973 рр., Г.Кан 1967 р., А.Турен i Й.Галтунг 1969 р., О.Тофлер, З.Бжезшський 1970 р. та шш.) пiдпepiодом др. пол. XX ст. i розпочатим вiд XXI ст. шформацшним (Д.Белл 1973 р., Е.Масуда 1983 р., Е.Орлова, 1994 р. та шш.) суспшьством (i, можливо, прийдешню ойкумeнiчну цивiлiзацiю) [4; 5; 6; 10, 180]. кторично-духовний розвш i цивiлiзацii' спiввiдносяться як океан i хвилi.
В пpоцeсi вторичного розвитку вiдбуваeться збiльшeння його свщомюно-духовних чинникiв. Оскiльки розвиток сустльства е проявом антропоноосферизацп свiту i, вiдповiдно, вiдбуваеться як iстоpично-духовний процес в якому зростае значення свщомшно-духовних чинникiв розвитку, то саме воно (зростання свiдомiсно-духовних чинникiв) i постае головним кpитepiем суспiльного поступу. кторично-духовний розвиток суспiльства вiдбуваеться як здшснення певних соцiально-культуpних пpоeктiв, а також через особистюну тpансгpeсiю (черезмежжя), а нове виникае як безконечний семюзис новоозначень, через що св^ рухаеться в Еон духовно' вiчностi у Вирп.
Л1тература
1. Бергсон А. Творча еволющя: пер. з фр. Р.Осадчука. - К: Вид. Жупанського, 2010. - 318 с. - (сepiя «Лауpiати Нобeлiвськоi' преми»).
2. Всемирная энциклопедия: философия / гвал. науч. ред. и состав.
A.А.Грицианов. - М: АСТ, Мн.: Xаpвeст, Современный литератор, 2001. - 1312 с.
3. Концепци сучасного природознавства: Пщручник / Я.С.Карпов,
B.B.Кисiльник, B.Г.Кpeмiнь та ш. - К: Пpофeсiонал, 2004, 496 с.
4. Мак-Нш В. Пщнесення Заходу. Iстоpiя людського сустльства. / В.Мак-Нш [пер. пiд ред. А.Галушки]. - К.: Нiка - центр, 2002. - 1111 с.
5. Павленко Ю. Iстоpiя св^ово' цивЫзацп. / Ю.Павленко - К.: Либидь, 2000. - 257 с.
6. Семенов Ю. Философия истории. / Ю.Семенов - М.: Современные тетради, 2003. - 775 с.
7. Синергетическая парадигма. Человек и общество в условиях нестабильности. - М.: Прогресс - Традиция. 2003. - 565 с.
8. Уеллс Г.Д. Всеобщая история мировой цивилизации / Г.Уэллс; [пер. с англ. ].- М.: Эскимо, 2008. - 928 с.
9. Xалeцька О. Сощально-культурна парадигма у фшософськш думщ / О^алецька // Духовшсть. Культура. Нащя. Збipник наукових статей. Випуск 4. - Львiв: Видавничий центр ЛНУ iм. I. Франка, 2009 р. - С.54-60.
10. Халецький О.В., Костенко В.Г., Онуфрiв Р.1, Дзера М.М., Децик О.П. Iсторiя як сустльно-духовний проект здшснення ушверсальних o6pa3iB CBiTy / О.Халецький // Науковий вкник ЛНУВМ та БТ iM. С.З.Гжицького. - 2003. - Т.5 №(2). - Ч.2. - С.178-187.
11. Халецький О.В., Дзера М.М., Халецька О.О. AvaPaZiZ як кторично-дyховнi напрямнi поступально-прогресивного розвитку / О.В.Халецький // Науковий вкник ЛНУВМ та БТ iM. С.З.Гжицького. - 2007. - Т.9, № 4 (35). -Ч.2. - С.295-303.
Summary Khaletsky O.V., Khaletska O.O.
ACTS - HISTORICAL AND SPIRITUAL DEVELOPMEMT (uPpiZ) AS THE
INCREASE OF ITS FACTORS.
By modern scientific and philosophical conception, the world isn't tributary, but is its creation as the development, which causes creative evolutionism. The society development is defined with antroponoospherization and therefore a man is as a active and conscious creature , and social process - as historical and spiritual development. The universal evolutionism transfers to historical evolutionism as evolutional development. The rise of its conscious and spiritual factors is held in the historical development.
Стаття надшшла до редакцИ 11.04.2011
