CC BY
26искусствоведение. Вопросы теории и практики. Тамбов: Грамота, 2013. № 4 (30): в 3-х ч. Ч. III. С. 21-25.
7. Астраханцев О. Н. Организация учебной работы в Иркутской военной школе авиационных техников в 1930-е годы // Исторические, философские, политические и юридические науки, культурология и искусствоведение. Вопросы теории и практики. Тамбов: Грамота, 2013. № 3 (29): в 2-х ч. Ч. II. С. 20-22.
8. Астраханцев О. Н. Подготовка кадров в Иркутской военной авиационной школе техников накануне Великой Отечественной войны // Исторические, философские, политические и юридические науки, культурология и искусствоведение. Вопросы теории и практики. Тамбов: Грамота, 2014. № 5 (43): в 3-х ч. Ч. III. С. 16-19.
9. Астраханцев О. Н. Становление Иркутской военной школы авиационных техников (комплектование школы личным составом в 30-е годы XX века) // Научный Вестник МГТУ ГА № 191 (5), 2013 г., С.132-135.
10. Астраханцев О. Н. Становление Новосибирской военной авиационной школы пилотов накануне Великой Отечественной войны // Исторические, философские, политические и юридические науки, культурология и искусствоведение. Вопросы теории и практики. Тамбов: Грамота, 2013. № 12 (38): в 3-х ч. Ч. II. С. 15-18.
11. Астраханцев О. Н. Становление Омской военной авиационной школы пилотов накануне Великой Отечественной войны // Исторические, философские, политические и юридические науки, культурология и искусствоведение. Вопросы теории и практики. Тамбов: Грамота, 2014. № 1 (39): в 2-х ч. Ч. II. С. 15-17.
ВИНИКНЕННЯ ФЕНОМЕНУ В1ЙНИ В ДОБУ ВОСННО1 ДЕМОКРАТЫ
Вознюк Ю. С.
старший викладач кафедри гумантарних дисциплт, Державний утверситет тфраструктури та технологт (м. Кшв, Украта)
https://orcid. org/ 0000-0002-5981-5832
THE EMERGENCE OF THE PHENOMENON OF WAR IN THE ERA OF MILITARY DEMOCRACY
Vozniuk Yu.
Senior Lecturer of the Academic Department of Humanities, State University of Infrastructure and Technology (Kyiv, Ukraine) https://orcid. org/ 0000-0002-5981-5832
Анотащя
У стат зроблена спроба концептуального, юторичного анатзу виникнення феномену вшни як прояву сустльно оргашзованого сощального насильства в добу военно! демократ щд час сустльно!' трансформаций первюного комушзму у ранньокласов! цившзаци Стародавнього Свггу. А також розкриття сусально! природи феномену вшни як екстремального прояву сустльно оргашзованого сощального насильства, який мае всеохоплюючий, багатовим1рний, системний, шституцшний характер та ушверсальне значения в ютори людсько! планетарно! цившзаци.
Анал1зуючи зародження та еволющю феномену вшни у первюш, «доюторичш» часи необхвдно заува-жити, що дефшщя «вшна» у сучасному розумшш виникае в процес трансформаци «первюного комушзму» до ранньокласових сустльних ввдносин у добу «военно! демократ!!'» внаслщок неолггачно! революций, сустльних подшв прац!, де збройний чинник зирав роль катал!затора сустльних змш, перетворивши вшну на «постшний промисел», який см!ливо можна розглядати на наш погляд, як третш сусп!льний под!л прац!, що сприяв диференц!ац!!' та стратиф!кац!! сусп!льства при переход! ввд варварства до цившзаци.
Необхвдно констатувати безпосередн!й вплив сощального насильства на виникнення феномену вшни як на крайнш, екстремальний прояв сусп!льно орган!зованого соц!ального насильства. Феномен вшни став наслщком соц!ально! ращонал!защ! б!олог!чно!, природно! агрес!! притаманн!й людям в умовах трансформаций первюного комушзму в добу «военно! демократ!!'» у ранньокласов! цившзаци Стародавнього Свпу.
Сутнюних сучасних рис феномен вшни надбав з виникненням !нституту держави як цив!л!зац!йно! форми самоорган!зац!!' сусшльства для п!дтримання якого феномен сощального насильства набув рис та змютовного характеру системозбериаючого сусп!льного !нституту.
Abstract
The article attempts to conceptually and historically analyze the emergence of the phenomenon of war as a manifestation of socially organized social violence in the era of military democracy during the social transformation of primitive communism into the early class civilizations of the Ancient World. As well as the disclosure of the social nature of the phenomenon of war as an extreme manifestation of socially organized social violence, which has a comprehensive, multidimensional, systemic, institutional nature and universal significance in the history of human planetary civilization.
Analyzing the origin and evolution of the phenomenon of war in primitive, "prehistoric" times, it should be noted that the definition of "war" in the modern sense arises in the process of transformation of "primitive communism" to early class social relations in the era of "military democracy" due to Neolithic revolution, social divisions of labor, where the armed factor played the role of a catalyst for social change, turning war into a "permanent fishery", which can be safely considered in our view as the third social division of labor, which contributed to the differentiation and stratification of society in the transition from barbarism to civilization.
In conclusion, it is necessary to state the direct impact of social violence on the emergence of the phenomenon of war as an extreme, extreme manifestation of socially organized social violence. The phenomenon of war was the result of the social rationalization of the biological, natural aggression inherent in human beings in the conditions of the transformation of primitive communism in the age of "military democracy" into the early class civilizations of the Ancient World.
The phenomenon of war acquired essential modern features with the emergence of the institution of the state as a civilizational form of self-organization of society to maintain which the phenomenon of social violence acquired the features and content of a system-preserving social institution.
Ключовi слова: феномен вшни, сощальне насильство, первюний комушзм, сустльш трансформаций военна демокрапя, вшськова дружина, сустльний подш пращ, сощальна рацiоналiзацiя бюлопчно! агре-cii, перехщ вщ варварства до цившзацп, держава як цившзацшна форма самооргашзаци людського сус-тльства, вшна як екстремальний прояв сустльно оргашзованого сощального насильства, шститущональ защя феномену вшни, сощальне насильство як системозбери-аючий сустльний шстигут.
Keywords: phenomenon of war, social violence, primitive communism, social transformations, military democracy, military squad, social division of labor, social rationalization of biological aggression, transition from barbarism to civilization, state as a civilizational form of self-organization of human society, war as extreme manifestation of socially organized social violence, institutionalization of the phenomenon of war, social violence as a system-preserving social institution.
Мислителi pi3Hm юторичних епох розглядали вшну як сощальний феномен, що являе собою одну з форм розв'язання сустльно-полгтичних, економь чних, вдеолопчних, етшчних i релшйних конфлж-tîb мiж народами та державами. £ усталена свгтова наукова традищя вважати вшну знаряддям поль тики, а саме продовження полгтичних ввдносин си-ловими, насильнищькими способами з використан-ням збройно1 боротьби [1]. Вважалося, що безпека i рiвновага в системi мiждержавних, мiжнародних вщносин можуть забезпечуватися лише виключно силою. «Vis расет - para bellum» («хочеш миру -готуй вшну») - констатуе антична давньоримська сентенщя [2].
Можемо стверджувати про тюний зв'язок сощального насильства i вшни, де вшна виступае похь дною ввд феномену сощального насильства та е його крайшм, екстремальним проявом. Тобто сощ-альне насильство i вшна ствюнують у тiсному вза-емозв'язку, вони е «онтологiчними» близнюками, або «дволиким Янусом» свiтового буття людсько1 планетарно1 цивiлiзацiï.
Актуальнiсть розгляду взаемозв'язку мiж сощ-альним насильством i феноменом вiйни зростае через сучасну геополiтичну ситуацию, в якш опини-лася Украïна тд час «Революцiï Гiдностi» та £вро-майдану 2013-2014 рокiв, що пов'язано з брутальним порушенням Росiйською Федеращею свiтового правопорядку, латентною агресiею Мос-кви проти Украши, цинiчною анекаею Криму та окупацiею росiйськими найманцями частини укра-шського пiвденно-схiдного Донбасу.
Ввдколи новiтня Украша зробила рiшучу спробу вирватися зi сфери iмперського геополгтич-ного, геоекономiчного впливу Москви, зшти з «ев-разiйськоï» (за О. Дугшим) [3, c.272-273] цившза-цiйноï орбiти, то стала об'ектом агресивного, неоь мперського реваншу, так звано!' «пбридноЬ> вiйни,
яку розв'язав путшський режим проти европейсь-ких цивiлiзацiйних прагнень украшського народу [4, с.62].
Метою статгi е спроба автора концептуально, iсторично проаналiзувати виникнення феномену вiйни як прояву суспшьно органiзованого сощаль-ного насильства в добу военно! демократii пiд час сустльно1 трансформацii' первiсного комунiзму в ранньокласовi цивiлiзацii Стародавнього Свiту. А також розкриття суспiльноi природи феномену вшни як екстремального прояву сустльно оргашзованого сощального насильства, який мае всеохоплю-ючий, багатовимiрний, системний, шституцшний характер та унiверсальне значения в ютори людсь-ко! планетарно! цивiлiзацii.
Будь-яке дослiджения феномену вшни у сво!х засадах мiстить загальне бачення сустльно-ютори-чного процесу, чиннишв суспiльних змiн i в кшце-вому пiдсумку певне загальне розумшня свгтоуст-рою та мюця людини у свiтi. Саме в цьому сенсi до-слiджения феномену вшни спираеться на чiтко вираженi концептуальш засади самого феномену вiйни - тобто «фшософш вiйни», iнтерпретацiю природи вшни через включення в гранично загаль-ний смисловий контекст i через розумiния природи людини, природи суспшьства та природи людсько! цившзацп.
Будагьянц Л. М. зазначае, що «Поняття вшни даеться як синтез багатьох абстрактно-теоретичних визначень, що ввдбивають складну i суперечливу, мiнливу та багатогранну природу вiйни» [5, с. 123].
Якщо застосувати дiалектичний метод, то юто-рiя людського суспiльства постае як iсторiя перма-нентних конфлжпв, що е зовнiшнiми проявами внутршньо суперечливих суспiльно-економiчних i соцiокультурних процеав людсько! плаиетарноi спiльноти, якi можуть позначатися фшософською категорiею «суперечностi» [6].
Суперечтсть треба розглядати не лише як не-вщ'емний атрибут гстори людсько! спiльноти, а як джерело i сутнiсть важливих змiн. На рiвнi сощаль-них подiй, дш та взаeмодiй ця суперечнiсть проявляться у формi конфлiкту, аж до антагонiзму. Тобто такого зггкнення сторiн, що представляють дiаметрально протилежш тенденцп розвитку суст-льства, насл!дком яких може бути знищення обох або одте! iз сторiн.
В емшричнш реальностi конфлiкт виявляеться не аномалiею чи в!дхиленням в!д норми, а нормою сшвюнування людей у сощум^ формою встанов-лення прюритепв у системi iнтересiв, потреб, а та-кож суспiльних вiдносин взагал! Крайньою, гострою формою прояву мiжнародних, м!ждержавних конфлiктiв i водночас крайшм засобом !х вирь шення е в!дкритий военний конфлiкт [5, с. 124].
Щоб глибше зрозумгга сутнiсть та природу вiйни необх!дно розглянути категорiю «насильства», зокрема сощального насильства, крайнiм, екс-тремальним проявом якого виступае вiйна. Насиль-ство у громадськ1й думцi пов'язуеться з агресивш-стю та деструктившстю. На рiвнi буденно! свiдомостi насильство, вiйна, вбивство, грабiж, ро-збш однозначно оцiнюеться як зло. Як моральне (св!домо скоене) зло [7, с.43-46].
Особливiсть насильства соцiального полягае в наявносл «специф!чних» соцiальних шструменлв i засобiв його здiйснення. Сощальне насильство - це застосування або погроза застосування сили (у пря-мiй або непрямiй формi) з метою примушення людей до певних дш, - панування одше! волi над ш-шою, що найчаспше пов'язане з погрозою людсь-кому життю чи безпецi [8, с.658].
Якщо скористатися структурно-системним методом, то насильство в широкому сена можна розглядати як процес. Соцiальне насильство можна ви-значити як процес нав'язування силою свое! волi суб'екту з метою примусити його чинити всупереч його власнш волi. Соцiальне насильство мае антро-поморфний характер, який передбачае, що об'екти, на як! спрямована сила i суб'екти, як! и використо-вують, це як окремi люди, так i певт соцiальнi групи, або спiльноти людей.
Насильство здатне в!дображати специфiку сфер сустльного життя. У цьому сена можна роз-рiзняти матерiальне та духовне насильство, насильство на iндивiдуальному та груповому рiвнях, насильство економiчне, полiтичне тощо [9, с.6].
Матерiальне насильство пов'язане з важли-вими проявами життедiяльностi людського суст-льства. Воно може виступати як позаекономiчний примус, так i економiчний примус, нерiвнiсть у су-спiльному розподiлi вироблених продуктiв, примушення до важко! ф!зично! пращ, що можна описати поняттям «експлуатащя» людини людиною, а та-кож вшна, грабунок та позбавлення людини засобiв до iснування.
Духовне насильство передбачае тдкорення волi i св!домосп людей пануючим поглядам, зокрема фшософським, науковим, iдеологiчним, поль тичним, релiгiйним, етичним та естетичним [5,
с.128]. Воно засноване на брутальному злам св!до-мостi людей, ментального коду, культурних тради-цiй та усталеного способу життя.
Полггачне насильство е похщною вiд сощаль-ного насильства i виникае з появою шституту дер-жави. Полiтичне насильство е дiевим механiзмом, сутнiстю та одтею з важливих функцiй влади [10, c.173-176], що забезпечуе домшування одних соцi-альних груп над шшими. Полiтичне насильство може виступати у виглядi дискримiнацil певних со-цiальних груп щодо участi у вшьних виборах, обме-женнi громадянських прав i свобод, полiтичний за-хист несправедливо! економiчно! системи експлуа-тацi! людини, полiтичнi та правовi пересл!дування опонентiв влади. Крайньою формою полггачного насильства е вiйна.
Як зазначае сучасний укра!нський в!йськовий юторик Ростислав Пилявець: «Вiйна - сощально-полiтичне явище, що являе собою одну з форм розв'язання засобами збройного насильства сусп!-льно-пол!тичних, вдеолопчних, нацiональних, тери-торiальних, релiгiйних та шших суперечностей м!ж державами, народами, нащями, класами, соцiаль-ними групами. Вiйна е продовженням пол!тики на-сильницькими засобами i пов'язана з! зм!ною в!д-носин м!ж суб'ектами полиики» [11].
В арха!чних сощумах була ч!тко фiксована межа м!ж сусп!льно схваленим застосуванням сили на користь вае! сп!льноти та свавшлям первiсних !ндив!д!в, як! перетинають цю межу, м!ж в!йною «священною» та бюлопчною боротьбою за !сну-вання.
З виникненням перших цив!л!зац!й та шституту держави [10, с.255] як цившзацшно! форми са-моорган!зац!! стратиф!кованого сусп!льства, оформ-люються й специф!чш соц!альн! !нструменти сусп!-льно схваленого насильства. А саме збройш сили, судовий апарат, правоохоронш органи, органи без-пеки, система крим!нального покарання за якими закр!плене законне право, що санкщоноване сусп!-льством на застосування сили [10, с.257-258]. Держава д!стае монопольне право на застосування «сощального» насильства. За приватними особами за-лишилося право застосовувати силу лише на захист сво!х «природних прав» - власного життя, власного житла, власност!, або засоб!в до !снування.
Розум!ння в!дмшносл м!ж насильством як таким та «сощальним» насильством було в!добра-жено в теор!ях соц!ального контракту, або «сустльного договору» в античних сто!к!в, европейських ф!лософ!в Нового часу, зокрема англшщв Томаса Гоббса (1588-1679), Джона Локка (1632-1704), французького просв!тника Жан-Жака Руссо (17121778) та шмецького ф!лософа Емману!ла Канта (1724-1804). Сощальне насильство е наслщком су-сп!льно! домовленост! та турботою про внутршнш соц!альний мир ! злагоду, захисту в!д зовн!шн!х во-рог!в та санкц!онуеться !нститутом держави, яка й уособлюе «сусп!льний догов!р» [10, с.252].
Природна агресивн!сть людини обмежуеться та скеровуеться в сустльно узгоджен! рамки, монопольне право на визначення форм, засоб!в ! меж на-сильства перебирае на себе держава, що мае право
дшти ввд iменi всього суспшьства. Отже, соцiальне насильство постае в ролi засобу самозбереження та захисту суспiльства вiд зовнiшнiх i внутрiшнiх за-гроз, де шститут держави виступае «гарантом» су-стльних домовленостей, або «суспiльного договору» щодо меж сощального насильства [5, с. 125].
З вищевикладеного випкае, що феномен насильства упродовж iснуваиия людського суспiльства виконував функцш не лише системоруйнiвного, але й системозбер^аючого чинника. Це, на нашу думку, дае тдстави розглядати феномен «сощального насильства» як власне суспшьний шститут (!), завдання якого полягае у «збалансуванш» суспшьних протирiч, що часто мають антагошсти-чний характер, навiть як це парадоксально не зву-чить «гармошзувати» суспiльнi ввдносини, тому що шститут «сощального насильства» породжений не лише природною людською бiологiчною агресивш-стю, а саме людською цившзащею!
До того ж шститут «сощального насильства» шдтримуе сощальну iерархiю, яка об'ективно е по-х1дною ввд сустльно! нерiвностi в соцiально стра-тифшованому «цивiлiзованому» суспiльствi та сто-!ть на захистi iнституту держави використовуючи для цього «специфiчнi» силовi шструменти соща-льного насильства (раиiше, ми на цьому вже загос-трювали увагу). На наш погляд, i це важливо зазна-чити, феномен «сощального насильства» як суст-льний iнститут (!) мае всеохоплюючий, багатоаспектний, системний характер та ушверса-льне значення в життi людсько! планетарно! цивш-зацii.
Соцiальне насильство притаманне всiй iсторii людства i е iманентною, характерною рисою, сутш-стю (!) людсько! цивiлiзацii. Недаремно вщомий теоретик комунiзму Карл Маркс (1818-1883 рр.) у своему фундаментальному творi «Каттал» (1867) назвав насильство «повитухою ютори» [12]. Ця се-нтенцiя повторюеться в багатьох варiацiях у класи-к1в «наукового комушзму». З нею не можна не по-годитися навiть якщо ми не е прибiчниками теорii марксизму.
У фшософи Карла Маркса та Фр1даха Енге-льса соцiальне насильство розглядаеться в кон-текстi класово! боротьби, сощально! революцп та диктатури пролетарiату. Соцiальна революцiя, на !х думку, повинна базуватися на насильств^ вшш бщ-них проти багатих. Насильницька революцiя е не-обх1дним моментом у розвитку буржуазного суст-льства i способом переходу до шшого бiльш доско-налого (комунiстичного) сустльства. Насильство -найбiльш ефективний споаб вирiшення тих за-вдань, яш ставили перед робiтничим класом К. Маркс та Ф. Енгельс у «Машфесп Комушстично! пар-ти», що написаний за дорученням Союзу комушс-тiв у 1848 рощ [13].
Витоки феномену вiйни на нашш плаиетi сяга-ють глибоко! давнини ще з часiв первюного ладу. Бiологiчнi коренi треба шукати у боротьбi за вижи-вання та домiнувания рiзних видiв тварин у бюс-ферi, а також у природнiй агреси, що е характерною рисою живо! природи. Ще батько психоаналiзу, вь домий австршський учений Зiгмунд Шломо Фройд
(1856-1939) розглядав агрес1ю як iнстинктивну по-ведiнку та вроджене прагнения до смерп i руйну-ваиия. Доволi похмуре i песимiстичне бачення природи людсько! агресii з чим не погоджуються навiть його послвдовники школи психоаналiзу [14].
У 1960-х роках захвдними досл1дниками, зокрема американським психологом Леонардом Берковiцем (1926-2016), автором найвщомшо1' працi «Агресiя: причини, наслщки та контроль» (1962) [15] були сформульоваш теоретичнi уявлення про приро-джену людську агресивнiсть. Це дозволило дшти висновку про стльну природу насильства як у тварин, так i в людей, що проявилося в бюлопзаторсь-кому тлумаченш феномену агресii.
Зокрема у вщомш працi «Адам прийшов iз Африки» талановитий американський драматург i сценарист (на жаль, не учений) Роберт Арда (19081980) поширюе тенденцiйний мiф про вроджену людську агресивнiсть. Його погляди наслщуе один iз фахiвцiв у галузi поведiнки тварин аиглiйський етолог Десмонд Моррю (народився у 1928) у пра-цях «Гола мавпа» (1967) i «Людський звiринець» (1969). Агресивна поведiнка людей, що проявля-еться у вшнах та злочинах мае «фшогенетичне ко-рiния». Воно запрограмоване в людинi та пов'язане з вродженим iнстинктом [16]. Агресiя, як стверджуе засновник сучасно1' етологii Конрад Лоренц, е при-родним шстинктом, захисною реакцiею оргаиiзму на навколишне середовище, що слугуе збереженню життя [15].
Бшьш глибоко й об'емно цю проблему розглядав шмецький фiлософ, сощальний психолог, засновник неофройдiзму Ерiх Зелiгмаи Фромм (19001980), який вiдкидав як натуралiзм Зiгмунда Фройда i Конрада Лоренца, так i iсторичний мате-рiалiзм Карла Маркса. Е. Фромм, розкриваючи ана-томш деструктивностi в сво1й знаковiй пращ «Ана-том1я людсько! деструктивностi» [16], визнае наяв-нiсть внутрiшньоi агресивносп людини. II' прояви залежать вщ соцiальних умов, що реалiзують внут-рiшню суперечливiсть людини, проживаиня И вщ-разу у двох свгтах. Зростання насильства в iсторич-ному процесi пов'язано з перевагою сощальних умов, що сприяють агресивностi.
Нам видаеться найбiльш цiкавою думка сучас-ного росiйського ученого, фiлософа, политичного психолога, культурантрополога й автора концепцп «унiверсальноi iсторii» Акопа Погосовича Назаре-тяна (народився у 1948), який вважае, що «штелект за своею генезою i за однiею з вихвдних функцiй е iнструментом агреси» [17, с.84]. Тобто боротьба за виживання в природному навколишньому середо-вищi, що спиралася на феномен «агреси» була ба-зисною умовою еволюцп як людського розуму, так i людського роду.
З виникненням унаслiдок еволюцii людинопо-дiбних «гомшщв» спiльноти первiсних людей (ар-хантротв, палеоаитропiв i головне внаслiдок антропогенезу - неоантротв) та антропосфери, у пер-вiсному свiтi в кам'яну добу виникають силовi зггкнення мiж примiтивними людьми для вирь шення конфлiктних ситуацiй всерединi вже людсь-ко! первiсноi спiльноти, яш в первiсному соцiумi
набувають принципово нових сутшсних рис через використання збро!. Як зазначае австршський учений, засновник сучасно! етолог!! та фах!вець з !нди-в!дуальних ! соц!альних моделей поведшки, лауреат Нобел!всько! прем!! 1973 року Конрад Захар!ас Лоренц (1903-1989): «Поява збро! т!льки штенси-фжувала людську агресивн!сть. Винах!д та використання збро! спричинив панування внутршньови-дового в!дбору ! вс! його жахлив! прояви» [18, с.19]. Що у к!нцевому п!дсумку ! призводить до заро-дження у первюш часи феномену в!йни.
М!жгрупов!, м!жплемшш з!ткнення через по-рушення територ!альних, плем!нних меж, вбивств, або образ, порушення табу або взагал! суспшьного !нституту «звичаю» призводили до тальйону («в!д-платно! справедливост!»), що зак!нчувалося кровною помстою [7, с. 102-103]. Але щ силов! згткнення в добу докласового «перв!сного комушзму» мали нерегулярний характер ! в!дбувалися р!дко.
Погляди деяких досл!дник!в на силов! з!тк-нення у первюш часи як на м!жплем!нний «геноцид», на наш погляд, е явним перебшьшенням ! мо-жуть стосуватися лише п!зн!х час!в доби «военно! демократ!!». Перв!сн! люди класичного родового сусп!льства не були надто зац!кавленн! у збройних сутичках ! вдавалися до них як до крайнього засобу. Зазвичай вважали за дощльне обмежитися «малою кров'ю», наприклад, вир!шивши конфл!кт поединком одше! або дек!лькох пар противник!в аби зр!в-няти рахунок поранень чи вбивств [19, с. 186].
З розкладом первюного ладу п!сля неол!тично! революцп, що призвела до появи продукування (зе-млеробства ! скотарства) заметь привласнення да-р!в природи, першого та другого сустльних под!л!в пращ, що призвело до диференц!ац!! перв!сних племен у господарськ!й д!яльност! та появи унасл!док удосконалення знарядь прац! додаткового продукту, поступово виникае майнова нер!вн!сть ! жага збагачення, що кардинально зм!нили й сам характер збройних сутичок. Вшськовий грабунок унасль док устшного протистояння з суперником дав ре-волюц!йну можлив!сть швидкого ! легкого збагачення. Через це ешзодичш зикнення набули характеру масових та оргашзованих збройних згтк-нень, як! можна назвати власне як «вшни». В!йна, яка велась заради грабунку, зробилася за образним висловом вщомого н!мецького класика комун!зму Фр!др!ха Енгельса (1820-1895) «постшним проми-слом» [19, с.186].
Поява в!йн як вшськового промислу сприяла розвитку в!йськово! техшки та орган!зац!!. Саме в цей час з'явилося вузько спещал!зоване, в!дм!нне в!д мисливського наступальне та захисне озброення - бойов! списи, палиц!, меч!, шоломи, панцир!, лати. Навколо поселень одночасно виникають обороню споруди - землян! вали, рови та дерев'яш ! кам'ян! стши. На початок зал!зного в!ку у багатьох кра!нах Свропи та Аз!! набули значного поширення особлив! укршлеш споруди - фортец!, форти, ба-шти, де населення рятувалося в!д ворожих наб!г!в. Ускладнилися прийоми бою, виникли перш! такти-чн! побудови нападу та оборони на пол! бою [19, с.187].
Перетворення феномену вшни на промисел призвело до переформатування само! структури су-спшьно! самоорган!зац!! первюного ладу в!д родо-во! до военно-племшно!. З в!йськово! потреби племена почали повсюди об'еднуватися в союзи та конфедерацп племен, частково спорщнених або на-впь етн!чно неспор!днених. У нових умовах вшськовий вождь випснив на другий план !нших старш-шин. Вшськову силу на цьому еташ становили вс! боездатн! чолов!ки та озброенш члени племен!. Серед них виокремилися найсильшш! та хоробр! во-!ни, як! на постшнш основ! брали участь у вшнах. Для них в!йна стала особливим «ремеслом» тому вони об'еднувалися навколо вождя в якост! його вшськово! дружини.
На нашу думку, вщбувся ще один черговий (трет1й) дуже важливий «сусмшьний» подiл пращ (!), де вшськова справа стала дуже вигщ-ною та престижною мрофес1ею м1д час трансфо-рмацй' мервкного комун1зму в ранньокласове сусм1льство, сприяючи швидкому збагаченню уча-сник!в усшшних в!йн та перетворюючи колишн!х звичайних перв!сних мисливц!в ! во!н!в у майбутню в!йськову ел!тарну верству - аристократ!ю ранньо-класових цив!л!зац!й свиу.
В!дбуваеться процес !нституц!онал!зац!! феномену вшни, коли спонтанна, частково хаотична ! непередбачувана повед!нка людей, колишшх перв!-сних мисливц!в ! во!тв в умовах перманентних в!йн набувае рис передбачуваносп, орган!зованост! та системност!. Це процес визначення ! закр!плення певних специф!чних (в!йськових) норм, принцишв, правил, статус!в, ролей та приведення !х в систему направлену ! загострену на задоволення сусп!льно значущо! потреби. В нашому випадку - ведення в!йни. А також забезпечення потреби у безпещ людей, захисту !х життя ! благополуччя [20, с.189].
1нституц!онал!зац!я феномену в!йни - це звшь-нення його в!д ситуац!! стих!йност! та внесення у в!йськову д!яльн!сть певних специф!чних соц!ом!-л!тарних норм, принцишв, правил ! припис!в, ство-рення орган!зац!йних структур з !ерарх!ею влади та регламентац!ею в!дпов!дно! д!яльност!.
Ця доба сусп!льно-економ!чно! трансформац!! та перманентних в!йн породила специф!чну орган!-зац!ю як сусп!льства, так ! в!йськово! влади, яка в американського ученого-еволюц!он!ста антрополога, етнографа ! соц!олога Лью!са Генр! Моргана (1818-1881) у прац! «Стародавне суспшьство» (1877) отримала назву «военно! демократ!!» [21]. Доба «военно! демократ!!» е перех!дною стад!ею в!д «варварства до цив!л!зац!!» за Л. Морганом. Його науков! погляди знайшли палку п!дтримку та наслщування Ф. Енгельсом у в!дом!й прац! «Похо-дження с!м'!, приватно! власност! та держави» (1884) [22].
Сусп!льна система «военно! демократ!!» характерна для бшьшосл народ!в св!ту (виключенням е мешканц! окремих остров!в Океан!!), як! пережили сусп!льну трансформац!ю в!д родового ладу до ран-ньокласового сусп!льства. Виходячи з юторичних, археолог!чних ! фольклорних джерел, «военну де-мократ!ю» мали сп!льноти б!бл!йних евре!в, давн!х
грешв, етрусшв, римлян, скiфiв, сарматiв, слов'ян, кельпв, гермаицiв, норманiв (варягiв), доюламсь-ких арабiв i кавказьк1 етноси. Етнографiчно вона добре простежуеться в африканського народу банту, а також початковi етапи у низки племен Швт-чно! Америки (зокрема iрокезiв) та Сибiру [19, с.188].
В1д «первiсного комунiзму» ще залишалися ат-рибути народовладдя: народнi збори, рада старш-шин i вождь племеш. Але в добу «военно! демокра-тii» вони набули яюсно нових рис, тому що народн збори перетворилися на зiбраиня озброених чоловь к1в - воiнiв тд орудою вiйськового вождя, який консолвдував навколо свое! постатi !х як вшськову дружину. Ця нова сустльна органiзацiя поступово вивищилась унаслiдок устшних грабiжиицьких вiйн над основною масою звичайних, «мирних», пе-ресiчних члешв громади та трансформувалася в прившейовану касту воiнiв. Скаж1мо варна «кшат-рiiв», як це було серед iндуiстiв у Давнiй Iндii тсля арiйського завоюваиия Iндостаиу у II тис. до н. е. У давшх слов'ян княжо! доби на Рус цю категорiю воiнiв йменували «мужами», що складали основу князiвськоi дружини. Або «кращими мужами» - боярами, нередко варязького походження, як1 були найближчим вiйськовим оточенням князя [23].
Пiдсумовуючи зазначимо, що дефшщя «вiйна» в сучасному розумшш виникае в процесi трансформаци «первюного комунiзму» до ранньок-ласових сустльних ввдносин у добу «военно! демократ» унаслiдок неолiтичноi революцп, суспшь-них подiлiв працi, де збройний чинник зирав роль каталiзатора сустльних змш, перетворивши вiйну на «постшний промисел», який, на нашу думку, смшиво можна розглядати як третш суспiльний по-дiл працi, що сприяв диференщацп та стратифiкацii сустльства при переходi вiд варварства до цивш-зацii.
Зрiлих, сучасних сутшсних рис феномен вiйни набувае з виникненням ранньокласових рабовлас-ницьких цившзацш, що стало наслвдком появи приватно! власносп та держави, як ново! форми са-мооргаиiзацii стратифiкованого сустльства. Держава - це цившзацшна форма самоорганiзацi!' сус-пiльства, неввд'емним атрибутом яко! е збройна сила, призвана захищати цей суспiльний шститут як ввд внутрiшнiх «виклик1в» у виглядi народних заворушень проти владно! елiти, так i вiд зовшшшх загроз з боку агресивних сусщв. Якщо цивiлiзацiя перебувала на стади пасiонарного розквiту [24, с.48-56], то вона сама ставала джерелом военно! за-грози по вiдношенню до сво!х сусiдiв, проводячи агресивну зовшшню полiтику з метою територiаль-но! експансii. Або для домiнуваиия над сусвдшми державами.
Це е характерною рисою для вах первiсних цившзацш Стародавнього Свгту (Сгипет, Шумер, Ха-раппа i давньокитайська цившзац1я долини Хуанхе) у ГУ-Ш тис. до н. е. та як1 з часом набули характеру мштарних, деспотичних iмперiй, що спиралися на постiйне професiйне вшсько [25]. Тобто про виникнення сучасно! дефiнiцii «збройнi сили» в вторичному сенсi можемо вести мову лише
з появою перших планетарних цившзацш Стародавнього Сходу.
Отже, необхвдно констатувати безпосереднш вплив соцiального насильства на виникнення феномену вшни як на крайнiй, екстремальний прояв су-спiльно органiзованого соцiального насильства. Феномен вшни став наслщком сощально! рацюна-лiзацii бiологiчно!, природно!' агресп притаманно!' людям в умовах трансформаци первiсного комунь зму в добу «военно! демократ» у ранньокласовi цившзацп Стародавнього Свiту.
Сутнiсних сучасних рис феномен вшни надбав з виникненням шституту держави як цивiлiзацiйноi форми самооргашзаци суспiльства для пвдтри-мання якого феномен соцiального насильства набув рис i змiстовного характеру системозбер^аючого суспiльного iнституту.
Лiтература
1. Геополггика: вiйна, географiя, економiка, iнформацiя // 12.1. Вшна, армiя та проспр: URL: ne-book./ net / book_geopolitika_573_page 137 /
2. Полгголопя // 3. Геополiтика: URL: www.big-lib.com/book/74-Politologiya/7395-3_Geo-politika
3. Дупн О.Г. Геополiтика: енциклопедiя / За ред. чл.-кор. НАПН Украни £.М. Сулiми. Ки!в: Знання Украни, 2013. 919 с.
4. Вознюк Ю., Зорька О. Феномен «малоро-сiйства» як чинник сучасно! геополггаки у пбрид-нiй вшш Росй' проти Укра!ни // Военна iсторiя. 2016. №1(80), с.51-63.
5. Фiлософiя i методологiчнi проблеми военно! теори i практики: тдручник / [В.Ф. Барашвсь-кий, Л.М. Будагьянц, В.С. Чорний та ш.]. Ки!в : НУОУ, 2012. 524 с.
6. Батищев Г.С. Противоречие как категория диалектической логики. Москва, 1963. 119 с.
7. Тофтул М.Г. Етика: Навч. поабник Ки!в : ВЦ «Акaдемiя», 2005. 416 с.
8. Новейший философский словарь / Сост. А.А. Грицанов. Минск: Изд. В.М. Скакун, 1998. 896с.
9. Ананын В.О. Безпека сучасного политичного сустльства. Ки!в, 2000. 160 с.
10. Шляхтун П.П. Полгголопя (теорiя та юто-рiя полтгачно! науки); Щдручник. Ки!в : Либвдь, 2002. 576 с.
11. Пилявець Р. Вшна // ЕнциклошдГя сучасно! Украни: URL: http://esu.com.ua/search_ articles. php?id =34448
12. Маркс К. Капитал. Критика политической экономии. Т.1 / К. Маркс и Ф. Энгельс. Соч. Изд. 2-е. Москва: 1960. Т. 23, 900 с.
13. Маркс К. и Энгельс Ф. Манифест Коммунистической партии. Соч. Изд. 2-е. Москва: 1955. Т.4, с.419-459.
14. Агре^: визначення та основш теорп: URL: http://ua-referat.com/
15. Берковиц Л. Агрессия: причины, последствия и контроль. Санкт-Петербург: Прайм-Ев-рознак, 2001. 512 с.
16. Фромм Е. Анатомия человеческой деструк-тивности / Пер. с нем. языка; авт. вступ. стат. П.С. Гуревич. Москва: Республика, 1994. 447с.
17. Назаретян А. П. Историческая эволюция морали: прогресс или регресс? // Вопросы философии. 1992. № 3, с.82-87.
18. Лоренц К. Агрессия (так называемое зло) // Вопросы философии. 1992. №3, с. 5-38._.
19. Першиц А.И., Монгайт А.Л., Алексеев В.П. История первобытного общества: Учебник. 3-е изд. Москва: Высшая школа, 1982. 223 с.
20. Соцюлопя: П!дручник / За ред. В.Г. Горо-дяненка. Ки!в : ВЦ «Академ!я», 2008. 544 с.
21. Морган Л.Г. Древнее общество / Пер. с англ. Ленинград, 1934. _350 с.
22. Энгельс Ф. Происхождение семьи, частной собственности и государства / К. Маркс, Ф. Энгельс. Соч. 2-е изд. Москва: 1961. Т. 21, с. 28-178.
23. Сюндюков I. Кращ муж1 прадавшх чаав // День. 2017. 17 березня : URL: http://incognita.day.kyiv.ua/ «krashhi-muzhi»-pradavnih-chasiv.html
24. Гумилев Л.Н. Конец и вновь начало: популярные лекции по народоведению. Москва: Айрис-пресс, 2012. 384 с.
25. Разин Е.А. История военного исскуства. В 3-х т. Санкт-Петербург: Полигон, 1999. Т. 1, 560 с.
