CC BY
20УДК 82.0.09
Давиденко Г. Й.,
доктор педагопчних наук, професор, завщувач кафедри зарубiжноT лiтератури i методики TT викладання ^yxiBCb^ro нацiонального
педагогiчного уыверситету iменi О. Довженка
TBop4iCTb М.В. Льоси: л^ературно-художнш дискурс
Лiтературний процес кiнця ХХ сrолi"гтя був ознаменований сщмким i яскравим розвитком латиноамериканськот лirераrури i обумовлений низкою причин: потребою нацюнального самовираження й загального континентального патрютизму, пошуком авангардних художшх прийомiв, прагненням осмислити iсrорiю i природну сrихiю континенту тощо.
Вагомий внесок у розвиток i становлення латиноамериканськот л^ератури зробив знаний перуанський письменник Марю Варгас Льоса. Ус без винятку твори митця - своерщна художня постановка актуальних проблем буття, пошуку людського самоствердження, масштабного зображення подш.
Лауреат престижних нагород - премш М. Сервантеса i
B. Набокова - М.В. Льоса у 2010 роц отримав Нобелiвську премiю „за детальне змалювання структури влади i яскраве вщтворення людини-борця, яка терпить поразку". Саме цей факт викликав пожвавлення штересу науков^в i лiтераторiв до життевого i творчого шляху письменника.
У дослщженнях А.В. Кофмана, В.Н. КутейщиковоТ, Л.С. Осповат,
C.П. Мамонтова, Ю. Покальчука, А. Торрес-Риолко основну увагу придтено загальнiй характеристицi творчостi та аналiзу жанрово-стильовоТ манери письма провщних митцiв латиноамериканського регiону. На превеликий жаль, художнш доробок М.В. Льоси не став об'ектом окремих наукових розвщок.
Мета дослщження - висв^лити умови формування свiтогляду письменника, художню своерiднiсть його рiзножанрових творiв, охарактеризувати новаторський пiдхiд автора до розкриття соцiальних проблем сучасностi й визначити роль творчого набутку для розвитку сучасноТ латиноамериканськот лiтератури.
Марю Варгас Льоса - прозаТк, драматург, критик, фтософ, активний полiтичний дiяч, який у 1990 р. балотувався на президентських виборах у Перу, проте обраним не був.
У передмовi до одше' 3i 36ipoK сво'х оповiдань bîh зазначав: „1снують письменники „штенсивнГ та „екстенсивнГ: Ti, хто впродовж ycieï TB0p40CTi зосереджуеться на однiй i3 головних тем, яку поступово погпиблюе i узагальнюе у наступних творах, - Кафка, Фолкнер, Вiрджинiя Вупф, i т^ хто розкриваеться у динамiцi, опановуючи все новi й новi л^ературы горизонти, - як, наприкпад, Мелвтл, Толстой, Бальзак. Хоча менi й хочеться потрапити до першо' категорп, але дана книга, як на мене, доводить мою приналежнють до друго'" [3, с. 126 ].
М.В. Льоса народився 28 березня 1936 року в перуанському мют Аректа. Пюля розлучення батькiв, що сталося одразу ж пюля народження сина, впродовж 9 рош вш разом з матiр'ю проживав у Бо^вп. Згодом вони повернулися на батьшщину: спочатку до м. П'юру, а через рiк - до м. Лiму, де батьки знову вщновили свое подружне життя. Майбутнш письменник навчався у багатьох закладах: школi катопикiв, вiйськовому учипищi Леонсю Прадо, столичному унiверситетi Сан-Маркос. У 1958 роц вiн, отримавши стипендш Мадридського унiверситету, пере'хав до 1спанп.
Перший пiтературний успiх прийшов до нього у 1957 роф, коли молодий журнапiст М.В. Льоса взяв участь у конкура на краще перуанське оповщання, який було оголошено журналом „Revue Franchise". Вш перемк i отримав винагороду - двотижневу подорож у Париж, який був культурним центром европейсько'' л^ератури. Пщ час мандрiвки митець-початкiвець зрозумiв: щоб стати справжнiм письменником, необхщно покинути крашу i пере'хати до бвропи. Як наспiдок, тривалий час вш проживав у Мадридi, Барселош, Парижi, Лондонi, багато працював для того, щоб здшснилася його мрiя - вибороти славу провiдного перуанського письменника.
Творчють Варгаса Льоси репрезентують п'еси i романи соцiапьного спрямування: „Сеньйорита з Таснi" (1981), „Кат й гiпопотам" (1983), „Ля Чунга" (1980), „Мiсто i пси" (1962), „Зелений Дiм" (1966), „Хто вбив Паломшо Молеро?" (1985), „Похвальне слово мачусi" (1988); пiтературознавчi працк „Гарсiя Маркес. lсторiя одного мiфу" (1971), „Невпинна оргiя. Флобер i „Мадам БоварГ (1975).
Самобутнш та новаторський стиль Льоси, власне бачення св^у проявилися вже у першш збiрцi оповiдань „Ватажки", яка вийшла у свiт 1959 року у Барселон й отримала премш iм. Леопольде Аласа. Пюля ïï появи стало зрозумто, що в патиноамериканськiй пiтературi з'явився ще один майстер прози. „Можна сказати, що збiрка „Ватажки" - це фундамент уае' творчостi Варгаса Льоси, - зазначала
Маттья Рiвас, - у тому, що стосуеться його тематики, свiтосприймання та оповщноТ технiки i стратеги" [2, с. 37].
„Ватажки" - одне iз перших оповщань письменника, в основi сюжету якого зображено страйк учшв середньоТ школи проти директора Ферруфшо. Вихованцi розумiли, що директор ненави^в Тх, через те виршив не вивiшувати розклад випускних юптчв заздалегiдь, щоб вони не мали часу пщготуватися i провалилися на екзаменах. Вш принижував, знущався i бив учнiв.
Обуренi такими дiями керiвника, школярi вирiшили не ходити до школи доти, доки не буде оголошено розклад юпитлв. Хав'ер, Райгада, Леон i оповiдач стали органiзаторами i ватажками акци протесту. Вони ч^ко продумали форму проведення страйку: учш повиннi були спочатку марширувати, з силою чеканячи крок до болю в ногах, а по™ вигукувати: „Розклад!". Однак страйкарi зазнали поразки, осктьки не було порозумшня мiж старшими i молодшими учнями, бо останнi не хотти коритися дорослим. Ватажки теж не дшшли згоди у боротьбi за справедливють, тому що кожен з них хо^в бути лiдером. До того ж причиною поразки стала i зрада: учш молодших клаав повернулися до школи, змирившись з умовами директора.
Юнаки у своТх вчинках керувалися насиллям i жорстокютю, страх i примус визначали Тхню поведiнку. Такi д1Т хлопцiв призвели до поразки, але моральна перемога залишилася на Тхньому боц^ бо вони зробили спробу розiрвати грiховне коло i вибороти справедливiсть.
Ва подiТ у творi показано крiзь призму свiтосприймання головного героя-оповiдача. Щоб досягти своеТ мети - повернути втрачене лщерство, вiн використав таку ж методику, як i директор школи, Тхнш спiльний ворог. Його поведшка стосовно Леона, iншого ватажка, була небезпечною з точки зору морали але не виходила за меж1 кодексу честi пiдлiткiв, як намагалися поводити себе як дорослк
Вперше як серйозний письменник Варгас Льоса заявив про себе шсля виходу у св^ роману „Мюто i пси" (1962 р.), за який отримав юпанську премiю ,^блютека Бревс". У центрi уваги автора - вшськове училище Леонсiо Прадо, де панувала надзвичайно складна моральна атмосфера: жорстокють звичаТв i порядив, приниження людськоТ гiдностi, байдужiсть старших офiцерiв до того, що вщбуваеться навколо.
Батьки вiддавали своТх дп"ей на навчання, мрiючи про те, що Т'хы нащадки стануть справжшми чоловiками i корисними для сусптьства людьми. Але умови життя каде^в були жахливими, що не сприяло формуванню внутрiшнього свiту вихованцiв. Старшi курсанти
знущалися над молодшими, замють iмен вживали прiзвиська: „Ягуар", „Птон", „Кава", „Кучерявий", „Холуй", „Письменник" тощо; називали Тх „псами", змушували по сто разiв спiвати „Ау, я - пес", ходити на чотирьох, кидатися один на одного, кусатися; пщштовхували до блазнювання, пародшючи кiноакторiв; вимагали чистити до блиску Тм черевики, застеляти лiжка, лизати пiдлогу, пити сечу. Вони обшукували Тх, вiдбирали грош^ цигарки, цукерки. Одним влаштовували „темну", iнших - били камiнням. Як наслщок, курсанти змiнювалися морально до невшзнанносп, або потрапляли до шпиталю, або ж помирали.
За стшами училища вирувало життя: матерi чекали у вщпустку синiв, друзi дитинства весело проводили час, юнаки закохувалися у дiвчат. Тому, коли вихован^в позбавляли вщпусток, вони намагалися потрапити до шпиталю, де не треба ычого робити i можна непогано харчуватися. Кадети вдавалися до рiзноманiтних хитрощiв, щоб лiкарi повiрили у хворобу: шджмали температуру тiла, викликали симптоми тахкардп. Отже, юнаки не вщчували себе пасивними жертвами обставин, вони боролися за виживання, за порятунок свого внутршнього свiту вщ руйнаци. Кадети навчилися стiйко переносити приниження i самотнiсть. Вiйськова служба була нелегкою, але деякою мiрою допомагала хлопцям загартуватися i стати справжыми чоловiками.
Жорстокiсть завжди породжувала жорстокють не лише у ставлены один до одного, але й загалом до людей, тварин. Вшськовий Альберто, на прiзвисько „Письменник", покалiчив собаку (перебив тварин лапу) лише через те, що той надто прив'язався до нього. Пес не м^ стояти, весь час падав на бк, пщводився i знову падав. Тварину ненавидiв i вшськовий Кава, який кидав у нет камшням, бив ногами. Iншi курсанти насадили собац клiщiв. А коли його шерсть почала випадати i той роздер усю спину, кадети посипали бщолаху перцем i уважно спостер^али за стражданнями пса.
В умовах такого безвихщного iснування курсатчв основну увагу привернула постать юнака Ркардо Арана, на прiзвисько „Холуй", якого ненавидта уся 1 рота без вагомих на те причин. Хлопця цькували, тому що вш боявся битися; мочилися на нього, коли вш спав; рiзали йому форму, плювали у тартку з супом. Однак кадет намагався протистояти агреси, злу i несправедливостi, вш наважився донести на курсанта Каву, який викрав екзаменацшш бiлети з хiмiТ. Автор надiлив героя розумом, наполегливютю, терплячiстю, тобто тими рисами, що дозволили йому зносити вс приниження. Коли кадета
Каву за п^^ вчинки було виключено з навчального закладу, його однодуму вбили Ркардо пiд час вшськових навчань.
Офiцери-наставники знали про непросте життя кадетiв в училищi, але не вживали шяких заходiв, щоб припинити цей безлад. бдиний метод покарання, який вони активно використовували, - це позбавлення кадетв вщпусток. Таким чином командний склад був байдужим i цинiчним у ставлены до своТ'х пiдопiчних, прагнучи захистити честь мундира.
Письменник показав, як офщери приховували правду про смерть курсанта, пояснивши Т'Т як нещасний випадок (хлопець сам був винний у необережному поводженн з рушницею). Вони вимагали вщ майбутнiх вшськових цтковито'Т покори. Коли ж на захист товариша пiдняв свiй голос кадет Альберто Фернандес, його змусили вщмовитися вщ своТ'х свiдчень i погрожували виключенням з училища за твори ганебного змюту, якi той писав для однокурсниш.
Однieю з центральних проблем, яку намагався виршити автор, стало питання со^ально'Т несправедливость Лейтенант Гамбоя, командир роти, в якш служив Ркардо, вимагав вщ начальства навчального закладу службового розслщування, знаючи наперед, що за це його могли позбавити пщвищення по службк Офiцер не знiмав iз себе вiдповiдальностi за все, що вщбувалося у ротi: зловживання спиртним, гра в карти, крадiжки, торпвля екзаменацiйними бiлетами. Зрештою, вiн, як i Рiкардо, зазнав поразки. Йому не вдалося довести справу до кшця з цтого ряду причин: вщмова кадета Фернандеса вiд своТ'х свщчень; не виконання наказу полковника про знищення важливо'Т iнформацiТ, переведення на службу у провшцш.
Керiвництво училища запропонувало кадетам обрати один iз варiантiв вирiшення конфлiкту: захист вшськово'Т гiдностi й честi мундира, солщарнють заколотникiв-вихованцiв, знищення стихiТ зла i насилля, що панувала в навчальному закладi. Бiльшiсть курсантiв обрали „окопну солщарнють". Таким чином, лише одиниц витримали випробування злом, але на них чекала доля самотшх лицарiв у боротьбi з несправедливою.
М.В. Льоса одним iз перших правдиво i рiзнобiчно показав безпросв^не життя майбутнiх вiйськових, зосередивши увагу на умовах формування Т'хньо'Т свщомосп, системi фахово'Т пiдготовки i тш моральнiй атмосферi, де панували жорстокють, приниження й пiдлабузництво.
Заслуга письменника полягала у майстерному вщтворенш не лише страждань курсантiв, а й Тхнього небажання миритися iз
со^альною несправедливою. Твiр захопив читачiв своею простотою, доступнютю, щирiстю i вiрою у перемогу справедливостi. Динамiчний розвиток подш у романi забезпечили дiалоги i полiлоги. Важливу роль у розгортанн сюжету вiдiграли незначнi на перший погляд деталi та описи безжальних сцен насильства, лицемiрства, самотност^ вiдчуження, влади й бунту чоловiчоТ плотi. Детальне змалювання життя каде^в дозволило письменниковi показати кардинальнi змши в душi молодо! людини, яка понад усе прагне справедливость Вiра в со^альну справедливiсть, незважаючи на поразку героТв, надала роману „Мюто i пси" життествердного характеру.
Со^альна проблематика стала визначальною i в роман „Зелений Дiм" (1966 р.), за який автор отримав престижну л^ературну премш iм. Ромуло Гальегоси (1967 р.). Метою письменника було показати оновлений св^ людства на засадах моралк
Зелений Дiм - це будинок розпусти для вшськових, який став символом аморального способу життя всього латиноамериканського континенту, а не лише Перу.
Головна тема твору - реалютичне вщображення життя далеких провшцш Перу, насильства i вщчуження. Для розкриття дано! теми М.В. Льоса використав прийом монтажу, що дало змогу простежити дшснють у вах ТТ проявах. Роман своерщний за своею архп"ектонкою: змiщено часово-просторовi рамки, що створило тюзш одночасного розвитку всiх подш.
Ус поди твору розгорнулися навколо дона Ансельмо, який вщкрив у пустелi заклад пiд назвою „Зелений Дiм" з метою покращення i пожвавлення зашкарублого життя мешканцiв. Головною принадою цього закладу стала не ттьки фiзична, а й моральна розпуста. Молодь i навiть старi дiди масово ходили до Зеленого Дому, слава якого зростала з кожним днем, незважаючи на природы ката^зми: повшь, засуха, нашестя комах. Пюля пожежi будинок швидко вщбудували, хоча пови та Т'хш ^енти не здатнi були на справжш людськi почуття.
Господаря закладу мешканц провiнцiТ поважали, оскiльки вiн був приводим, життелюбним, щирим, комунiкабельним, невимушеним у поведiнцi, цiкавився мiсцевими звичаями. Особливий штерес викликало минуле героя, саме той факт, де вш взяв грошк
Дон Ансельмо закохався у неповнол^ню слiпу i шму дiвчину Антонiю, яку викрав i зробив своею коханкою. Вона померла пщ час пологiв, народивши дiвчинку. Дочка Чунi з пошаною ставилася до батька, але не стала для нього розрадою i сенсом життя. Дон Ансельмо ттьки й зм^ дати дитин скандальну славу.
Трапчною була i доля подружжя Дикунки-Бошфацп i сержанта полщп Лiтуми. Боыфацш ще маленькою дiвчинкою викрали 1^сюнери з iндiанського племенi i привезли до монастиря Санта-Марiя де Ньеви на виховання. Коли ж вона виросла, то за серйозний проступок ТТ було вигнано з мiсil. ГероТня випустила на волю дiвчаток-iндiанок, що як i вона колись, поза власною волею опинилися в монастирк Згодом дiвчина влаштувалася служницею у будинок подружжя Андрiана Ньевеса i Ламiти. Там вона i зустрiла Лiтума, який закохався в неТ i став ТТ чоловком. Однак сержант потрапив до в'язницк а Бонiфацiя, розбещена приятелем чоловка Хосефило, опинилася в Зеленому Домк Дiвчина зневiрилася в людях i вiдмовилася вiд Бога. Коли Лггума повернувся iз в'язницi, то помстився товаришевк Вiн став сутенером своеТ дружини, жив за ТТ рахунок, утримуючи i своТх приятелiв.
Велику увагу автор придтив образу япончика Фуая, який мав одне бажання - розбагалти за будь-яку цшу. Вiн заощаджував на всьому: голодував (Тв лише один раз на добу), не палив цигарок, не вживав горшки тощо. Проте господар-турок не вiрив, що японець - чесна людина. Фуая заарештували i кинули до камери, де сидшо двое бандитiв, за допомогою яких вш утiк i зажив шшим життям: грабував iндiанськi племена, займався контрабандою. За контрабанду каучуку, який продавали лише сптьникам Перу, героя спшмали i заарештували. Гниючи заживо, вш помер в лепрозорiТ.
1нший шлях обрав лоцман Андрiан Ньевеса, який намагався жити чесно. Його силомщь завербували до вiйська, де за ним вели пильне спостереження, щоб вш не втк. Пюля довгих тижнiв муштри юнак став лоцманом. Тепер вш мав набирати солда^в до вiйська. Посадовi обов'язки були не до вподоби Андрiановi, а тому герой дезертирував. Опинившись у володшнях Фусiя, став працювати у нього лоцманом. Дружина господаря, Ламгга, дуже сподобалася юнаковк щасливi закоханi вирiшили втекти. За звинуваченням у сшвпращ iз контрабандистами, Андрiана спiймали жандарми i кинули до в'язницк Коли герой опинився на волк то йти йому було ыкуди. Кохана забула про нього, вийшла замiж за жандарма i стала щасливою матiр'ю п'ятьох дггей. Вiн знову став лоцманом маловщомих рiчок i загубився в шсках.
Отже, героТ займалися контрабандою i виловом черепах, чинили розбiйницькi напади, оргашзовували втечi iз в'язницi, зраджували, кохали i страждали. Але, не дивлячись на це, вони - особи уыкальы та неординарнк
Як бачимо, у творi дектька сюжетних лiнiй - це ютори закоханих, життeвi долi яких тiсно переплелися: життева стезя господаря Зеленого Дому i жмоТ дiвчини; послушницi монастиря, яка стала повiею; лоцмана-дезертира, сержанта Л^уме. Автор у своему психолопчному романi дослiдив сутнiсть особистостi та характер взаемостосунш з iншими.
М.В. Льоса показав: життя бшьшосп героТв порожне, нiкчемне, спустошене, позбавлене сенсу. Натомють героТ не мали сил, щоб його покращити. Отже, автор п^в до висновку, що треба жити i насолоджуватися тим, що маеш, поки можеш рухатися, бачити небо i сонце над головою. Письменник засудив безправнiсть людини, приниження ТТ гiдностi, викрив знущання можновлад^в над бiдними. На його думку, „Зелений Дiм" залишиться у величi завдяки протистоянню цивiлiзацiТ, пошуку шших шляхiв життя.
Соцiальнi, психологiчнi та моральж проблеми перуанський прозаТк пщняв в детективному романi „Хто вбив Паломшо Молеро?". В основi твору - iсторiя вбивства молодого сжвака, яка стала причиною дослiдження грат мiж iстиною та справедливiстю. Розкриваючи злочин, митець у стислiй i доступнiй формi розповiв про жахливi закони людського iснування.
Талановитий молодий хлопець, сжвак болеро, солдат авiабази останнього призиву Паломiно Молеро був жорстоко вбитий за невщомих обставин. Його не просто повюили, а ще й жорстоко познущалися: настромили на старе рiжкове дерево, гасили цигарки об його тто, свщченням чого були шрами та ожки, намагалися оскопити, „бо сiм'яники звисали мало не до колш".
Паломшо Молеро був тре™ сином матернвдови Асунти, тому його звiльнили вщ служби в армiТ. Але вш пiшов туди добровiльно через кохання до дочки керiвника авiацiйноТ бази, полковника Мшдреау Алiси. Закоханi хотти таемно обвiнчатися, щоб завжди бути разом. У виршальний момент священика на мюц не виявилося. Це дало змогу полковнику з лейтенантом Ркардо Дефо, офщшним нареченим дiвчини, наздогнати Тх. За наказом батька лейтенант зi своТми вiрними товаришами зробили те, про що нав^ь боялися говорити. Жоден iз мешкан^в не захотiв давати свiдчень, бо знали про жорстоке покарання.
Уах обивателiв турбувало одне питання: чи знайдуть злочинцiв, чи покарають Тх, коли дiзнаються, що вони - представники „вищоТ касти". Розслiдування справи було доручено лейтенанту дтьниц Сiльвi та його пiдлеглому - полщейському Лiтумi. Чеснi, вiдповiдальнi, справедливi, вони в досить короткий термш знайшли
злочин^в. Тхнш професiоналiзм викликав захоплення нав^ь у тих, хто був причетний до скоеного злочину. Однак на героУв чекало вигнання. Лiтуму перевели до вщдтку в департаментi Хунт, а лейтенанта - невщомо куди, можливо, туди ж. Це сталося тому, що полщейськ надто захопилися своею справою, стали загрозою для тих, хто займався контрабандою i шпигунством.
Полковник не стояв осторонь розслщування, а намагався втрутитися в цей процес. Вш мав розкрити махшацм мiльйонноТ' контрабанди, але вбили i його, i доньку. Пюля смертi героя справжнi винуватцi вбивства розповсюдили версiю, начебто вiн власноруч позбавив життя Молеро, приревнувавши його до рщно'Т доньки.
Отже, злочинц уникнули покарання, залишилися з грошима i на волi, постраждалими вийшли тiльки бiдняки.
„Похвальне слово мачусГ' (1988 р.) - роман, який збентежив i читачiв, i критикiв неочiкуваним вiдвертим еротизмом. Завуальованiсть манери письма автора, що проявилося у поетично-чуттевому оствуванш iнтимних моменлв, вiдiграла вагомiшу роль за банальну сюжетну схему. Це твiр про спокусу дони Лукрецп пасинком-школярем, товариську еднють у насолодi з чоловком, у грiховi - з Фончо, у нестриманш грi еротичноТ' фантазп - з обома. Автор змалював трьох дорослих людей, якi стали марюнетками в руках пiдступного маленького Амура, чий образ у фiналi твору спотворила диявольська усм^ка. Письменник побачив закономiрнiсть у тому, що зло панувало там, де не було мюця любовь що плоть - слабка й готова до зради.
У роман тюно переплелися чистота хлопчика i грiховнiсть мачухи, iдеалiзм дони Лукрецп i цишчний скепсис Альфонсо. Лукрецiя дуже нагадувала Федру iз твору Еврипiда i римську патрицiанку.
Як бачимо, творчий доробок М.В. Льоси склали рiзножанровi твори - оповщання, повiстi, романи. ПрозаТ'к всебiчно вiдобразив злободеннi проблеми сучасност i реальне життя сусптьства. Новаторство митця проявилося в орипнальнш творчiй манерi: поди розкриваються з рiзних площин, крiзь призму яких видно життя вае! кражи; герой перебувае у ситуацп вибуху.
Художника цкавила нацiональна iсторiя, осмислення загальнолюдських проблем, якi виникали в житл перуансько'' провшци чи столицi. Для Варгаса Льоси властивi смiливi експерименти в манерi оповiдi, зокрема, змщення i поеднання
часово-просторових рамок, заперечення норм добра, якщо воно вступае у протирiччя з канонами чи нормами сусптьного життя.
Отже, вищезазначен особливост творчого стилю митця поеднали його творчють з постмодернютськими вiдкриттями свiтового лiтературного процесу, що знайшли яскраве вираження у творчост Х.Л. Борхеса, К. Кастанеди, А. Куатье, Ж. Амаду.
Лтература
1. Варгас Льоса М. Хто вбив Паломшо Молеро? / Марю Варгас Льоса. -Всесвт - 1988. - № 8.
2. Кофман А.Ф. Латиноамериканский художественный образ мира / А.Ф. Кофман. - М., 1977.
3. Кутейщикова В.Н., Осповат Л.С. Новый латиноамериканський роман / В.Н. Кутейщикова, Л.С. Осповат. - М., 1983.
4. Мамонтов С.П. Испаноязычная литература стран Латинской Америки / С.П. Мамонтов. - М., 1983.
5. Покальчук Ю. Варварство й цив^за^я у творчост Марю Варгаса Льоси / Ю. Покальчук // Варгас Льоса М. Зелений Дiм / Марю Варгас Льоса. - К., 1988. - С. 424-430.
6. Торрес-Риолко А. Большая латиноамериканская л^ература / А. Торре-Риолко. - М., 1972.
