CC BY
27
УДК 343.22:323.281(470)(091)"18" О. I. Остапенко
Навчально-науковий iнституг права та психологii Нащонального унiверситету "Львiвська полггехшка",
д-р юрид. наук, проф., заступник директора, В. I. Ряшко
Навчально-наукоий iнститут права та психологи Нащонального ушверситету "Львiвська полггехшка",
канд. iстор. наук, доц., доц. кафедри ютори держави i права
Т. Г. ШЕВЧЕНКО ТА РЕПРЕСИВНО-КАРАЛЬНИЙ АПАРАТ ЦАРСЬКО1 РОСП
Доля переслщувала його в житт1 жорстоко, але вона не могла перетворити золото його душ1 в 1ржу, його любов до людей в ненависть i презирство... Сам1 найкращ1 i самi дорогоцшш скарби доля дала йому тiльки пкля смерт - невмираючу славу...
I. Франко
© Остапенко О. I., Ряшко В. I., 2014
Розглядаеться боротьба Т. Г. Шевченка проти царського самодержавства, вас! полггико-правово! та адмшктративно! системи. Поет в гострiй сатиричнш форм1 розкривае антигуманну, антиправову сутнкть кршосницько-самодержавного устрою, деспотизм влади, ii репресивно-каральний апарат.
Ключов1 слова: народ, держава, влада, право, кршосне право, деспотизм, самодержавство, пол^я, жандармер1я, сатира, репреси, цензура.
О. И. Остапенко, В. И. Ряшко
Т. Г. ШЕВЧЕНКО И РЕПРЕСИВНО-КАРАТЕЛЬНЫЙ АППАРАТ ЦАРСКОЙ РОССИИ
Рассматривается борьба Т. Г. Шевченко с царским самодержавием, всей политико -правовой и административной системой. Поэт в острой сатирической форме раскрывает антигуманную, антиправовую сущность деспотизма власти, ее репресивно-карательный аппарат.
Ключевые слова: народ, государство, власть, право, крепостное право, деспотизм, самодержавие, полиция, жандармерия, сатира, репрессии, цензура.
A. I. Ostapenko, W. I. Ryashko
TARAS SHEVCHENKO AND REPRESSIVE AND PUNITIVE DEVICE OF ROYAL RUSSIA
Fight of Taras Shevchenko against royal autocracy, the whole political, legal and administrative system is considering in article. In witty satirical form poet is opening in humane, unlegal degree of feudal and autocracy system, despotism of power.
Key words: nation, state, power, law, right, serfdom, despotism, autocracy, police, satire,
repression, censorship.
Постановка проблеми. Т. Г. Шевченко у сво'й творчш i громадськш дмльносл все свое життя присвятив 6opoTb6i за права, свободу, честь i гiднiсть свого поневоленого народу. Як щирий naTpioT свое'' Вiтчизни, вiн глибоко переживав страждання, поневолення i безправ'я свого народу. Твори поета дихають любов'ю до простих людей, до тих, як стогнуть у яpмi кpiпoснoгo права i всiеi антигуманно!', антиправово'', полщейсько-адмтстративно'' системи, на чoлi з царем. У сво'х творах вiн смшиво викривае причини безпpaвнoстi i беззаконня, вседозволеносп i безкapнoстi пaнiвних клашв, захист 'х iнтеpесiв усiею полггико-правовою системою на чoлi з царем, його apмiею, пoлiцiею i жaндapмеpiею.
Не буде перебшьшенням сказати, що нi в poсiйськiй, нi в захвдноевропейськш лiтеpaтуpi не знайшлось поета, котрий би в гострш сатиричнш фopмi вiдвaжився критикувати монарха. Треба було володгги великою мужнiстю, силою духу, глибоким гумашзмом i високою мораллю, щоб наважитись на такий крок.
Силою свого таланту, Шевченко надиханий полум'яною любов'ю до пригноблених, "закутих в кайдани" paбiв, виступае як Пророк i !'х захисник, i своею зброею обирае слово i безпощадну сатиру в бopoтьбi з гнобителями народу. Вш щиро вipив, що його поетичне слово вiдгукнеться в думках багатьох украшщв, якi пoвиннi встати з колш i poзipвaти кайдани рабства.
Анаиз останшх досл1джень. Твopчiсть Т. Шевченка, його громадська дiяльнiсть всебiчнo вивчаеться, aнaлiзуеться, пoстiйнo поглиблюеться. Шевченко - вiчний, i тому його поетична, фшософсько-правова, моральна, естетична i pелiгiйнa спадщина з кожним роком привертае увагу все бшьшо'' кшькосл дoслiдникiв.
Деякi аспекти пoв'язaнi з переслвдуванням Т. Шевченка царським урядом та його репресивно-каральним апаратом розглядались вггчизняними авторами серед яких: В. Ашсов, Н. Горбач, Я. Дмитерко, О. 1вакш, О. Кониський, Р. Симоненко, А. Скоць, В. Сокуренко, I. Троцький, С. Цвшюх та ш. Варто зауважити, що до цього часу проблема боротьби Т. Шевченка за сощальне i нащональне визволення укра'нського народу та переслвдування поета карально-репресивним апаратом ще недостатньо висвiтленa в лiтеpaтуpi.
Мета роботи - розкрити боротьбу Т. Шевченка з "росшським мoнapхiчним режимом, його антинародною i антиправовою сутшстю i опорою репресивно-каральному апарату.
Виклад основного MaTepi^y. Генiaльний укра'нський поет, видатний художник i мислитель Т. Г. Шевченко е великим укра'нцем, який сво'ми прогресивними гумaнiстичними вдеями заклав основи iснувaнн справедливого сощально-полггичного устрою, в якому буде панувати свобода, спpaведливiсть, piвнiсть i братерство серед нapoдiв. Вiн один з перших в сво'й твopчoстi виступае як видатний громадський i полггичний мислитель.
"Самою животрепетною iдеею Шевченка, - зазначае В. Сокуренко, - що займала все його життя, було звшьнення селян ввд кршосництва. Вш був переконаний в необхвдносл знищення всього кpiпoсницькoгo ладу, шляхом селянсько'' pевoлюцii, а в середиш 40-х poкiв XIX стoлiття прямо звернувся до народу з призивом до повстання i pевoлюцiйнoi боротьби проти царя i кpiпoсникiв, як суспшьного зла" [1, с.110].
Феодальне право Шевченко ощнював як шститущю, що зaкpiплювaлa привале'' i права помщиюв, а кpiпoснi селяни фактично залишались безправними.
Т. Шевченко був переконаний, що право е важливим засобом в житп людей, спрямоване на захист к свободи, чесп i досто1нства. Але поет жив в епоху феодально-кршосницького ладу, в якому для простого народу не юнувало прав i свобод, i який, по сутi, знаходився у рабстш Роййсько'' iмпеpii'.
Нaвеснi 1847 р., повертаючись з пoдopoжi по Укра'ш, Шевченка зустр1ли на Дншровськш пеpепpaвi жандарми.
"Мабуть, якби знайшли в арештованого бомбу, - зазначав О. Гончар, - вона б не вразила !х так, як той рукописний збiрник творiв поета, що потрапив до ixmx рук. Звався збiрник "Три лгга". Тут була поема "Сон", гетальна сатира на самодержавство, - твiр, що вражав силою реалiзму, викривальним гнiвом, вiстря якого було спрямоване проти царя i усiеi придворно! царсько! камарилы" [2, с. 121].
Жандарми знаходять у поета твори, в яких колишнш кршак, по суп i раб, ввдкрито кидае в обличчя iмператору Миколi I вiд iменi всього поневоленого народу звинувачення за те рабське становище, в якому знаходився кршак. Весь бшь глибоко страждально! душ^ полум'я серця, поет виклав у сво!й поемi "Сон" та шших творах, де в сатиричнiй формi показуе сутнiсть iснуючого полiтико-правового режиму.
Свое ставлення до головного гнобителя украшського народу - царя та його сатратв -виражае з гшвом, суворо засуджуючи !х:
Бо dni фельдфебеля-царя Капрал Гаврилович Безрукий Та унтер п 'яний Долгорукий Украйну правили. Добра таки чимало натворили, Чимало люду оголили!
Царя Миколу I поет називае його лютим Нероном, коронованим катом, неудобозабуваемим гальмом, фельдфебелем.
I. Франко зазначае, що у сво!х поемах "Сон" i "Кавказ", Шевченко розкрив сутшсть царського самодержавства: "...того царства тьми, що давить Украшу, що абсолютизмом i самоволею царства та чиновниюв давить i путае не тшьки дша, але навпъ думки" [3, с. 62].
Про свою любиму Украшу пише Франко Шевченковк "... нагадуеться йому все i всюди; ii горем наболша вся його душа; тих, хто катуе i катував ii, вш проклинае з цшим жаром болючого серця" [3, с. 63].
"Велика заслуга Шевченка, - пише Я. Дмитерко, - заключаеться також в тому, що сво!ми вiршами, написаними кров'ю серця, вiн зiрвав ореол святостi i непогрiшностi з глави могучого монарха "самодержца всея Руси", що розкрив i показав його ютинний образ, заклеймив його, як "коронованого палача i ворога народу" [4, с. 88].
Миколаiвська епоха царствування в Росiйськiй iмперii - це епоха жорстокого деспотизму, ввдкритого беззаконня, зневаги до прав i свобод простого народу, що спиралась на репресивну вшськово-адмтстративну систему правлшня, полiцiю i жандармерiю i розкинутий по усiй iмперii' чиновницько-бюрократичний апарат.
З метою боротьби з революцшним рухом, спрямованим на визволення народу iмперii, з-пiд самодержавно-крiпосницького гнiту, в липш 1826 р. було створене III ввддшення особисто його iмператорськоi величносл канцеляри, завданням якого був полггичний розшук, стеження не тшьки за дмми, але й за думками ушх мешканцiв Роси.
Вiйськово-бюрократична система, зазначае Я. Гордон, - яка була створена Петром I, стала стршко трансформуватися у вшськово-полщейсько-бюрократичну систему. Роль полггично! полiцii' досягла величезного впливу у виршенш долi мшюшв людей. У всix губернмх знаходились ввддшення корпусу жандармери. Офiцери корпусу жандармiв волод]ли правами абсолютного контролю за ушма сторонами життя [ 5, с. 10].
Девiз жандармiв у свiй час, вже на початку XX ст., сформулював жандармський полковник Зубатов: "Без царя не може бути Роси. Щастя i велич Роси - в i"i государях.
Ti, хто iдуть проти монархи в Роси - вдуть проти Роси, з ними потрiбно боротись не на життя, а на смерть" [ 6, с. 48].
На чолi корпусу жандарм1в i всього III ввддшу цар призначав особливо ввдданих йому ошб. Шефом жандарм1в Микола I призначив графа Орлова. Це був типовий царедворець, який не мав таланту державного дкча. "Сдиною його заслугою, - пише I. Грецький, - була дружба з царем" [7, с. 59].
Начальником III ввддшу був призначений генерал Дубельт, який довгий час очолював його.
I. Селiванов в журналi "Русская старина" у 1880 р. писав, що коли згадали iM^ Герцена, то: "Дубельт спалахнув як порох, губи його затряслись, на них показалась тна.
- Герцен! - закричав вш з шалетстю. - У мене три тисячi десятин жалованного лку (подарок царя за вiрну службу) i я не знаю такого бридкого дерева, на якому б я його повюив" [7, с. 67].
У доповда про дмльшсть Шевченка, граф Орлов - шеф жандармiв, начальник III ввддшу, генерал Дубельт доповщали Миколi I так: "Шевченко, заметь того, щоб довiку носити в душi сво!й побiжне почуття до осiб царсько! родини, що викупила його з крiпацтва, творив вiршi мовою укра!нською найбаламутнiшого змюту. В них вiн вимовляе плач про бвдовання Укра!ни, та гукае про славу гетьманського урядовання та колишню волю козацьку. Шевченко помiж сво!х приятелiв придбав собi славу знаменитого письменника укра!нського. Тим то вiршi його двiчi шкiдливi i небезпечнi" [8, с. 241].
Вiршi Шевченка були небезпечнi, на думку Орлова i Дубельта, ще й тому, що вони могли "закоренитися в думках" украшщв про часи гетьманщини "про щастя вернутися до тих чашв i про можливють Укра!ни iснувати окремо самостiйною державою" [8, с. 241].
Добре ввдомо, тд яким пильним оком царсько! цензури i полiцейського нагляду знаходився Шевченко. Мтстр освiти Уваров, наприклад, так писав про "Кобзар" i деякi твори Кулiша i Костомарова : "В этих сочинениях сочинители стараются виставить прежнее положение Украины в выгоднейшем свете в сравнении с ньшешним, возбудить сожаление об утрате старинной вольницы" [9, с. 92].
"Воинская слава Малороссии, - писав один з цензорiв творчосп Шевченка, - перешедшая в народную думу й предание, составляет неотъемлемую собственность зтой страны, признанную историей" [9, с. 93].
У III ввддш iмператорськоi канцеляри поета звинувачували в тому, що вш "выражал плач о мнимом порабощении й бедствиях Украины, то возглашал о славе гетманского правлення й прежней вольности казачества, то с невероятною дерзостью изливал клеветы й желчь на особ императорского дома" [10, с. 162].
Як поим згадували П. Кулш i М. Костомаров, Дубельт на допитах поводився "занадто неввiчливо, по-груб1янськи гукав, лаявся паскудними "площадними" словами, тупо™ ногами, погрожував карою на горло" [8, с. 236].
На питання: "Якими випадками ви були доведет до тако! нахабносп, що писали найзухвал™ вiршi проти государя iмператора i до тако! невдячносл, що понад велич священно! особи монарха, забули в ньому i августейшому сiмействi його особисто ваших благодшниюв, як так шжно вчинили при викут вас з кршосного стану".
На це Шевченко вiдповiв: "Перебуваючи ще в Петербурз^ я чув с^зь зухвалостi i осудження царя та уряду. Повернувшись у Малоросто, я почув ще бшьше i гiрше мiж молодими i мiж статечними людьми; я побачив злиденшсть i жахливе пригнiчення селян помщиками... шляхтичами, i все це робилось i робиться iменем государя i уряду" [11, с. 73].
О. Орлов i Л. Дубельт доповши Миколi I про подсумки розслiдування дiяльностi слов'янофiлiв. Жандарми дали поету таку характеристику: "Цей художник, заметь того, щоб вiчно плекати благоговшш почуття до осiб августшшо! фамши, якi зволила викупити його з кршосництва, складав вiршi малоросшською мовою, найбунтiвнiшого змiсту. У них вш плакав над вигаданим поневоленням i нещастям Укра!ни, то проголошував славу гетьманського правлiння i давню вольницю козацтва, то з неймовiрним зухвальством зводив наклепи i виливав жовч на ошб iмператорського дому, забуваючи в них особистих сво!х доброчинцiв. Шевченко набув серед сво!х друзiв славу знаменитого малоросiйського письменника, а тому вiршi його подвшно шкiдливi i небезпечнi" [11, с. 76].
Цар Микола I жорстоко покарав поета, ввддаючи в солдати шд "найстропший нагляд, щоб ввд нього, нi пiд яким видом не могло виходити пвдбурювальних i паскв1льних творiв" [12, с. 101].
Затвердивши доповвдь III вiддiлу цар дописав до вироку: "Пвд найсуворший нагляд iз забороною писати i малювати" [12, с. 101].
Жорстоке покарання i арешт видатного поета серед передових людей Роси i народних мас сприймався як: велика несправедливють царя та його жандармiв, але знаходились i таю, хто сприймав це покарання, як "законне" i справедливе. Ось що писав ввдомий росшський критик В. Белшський:
"Этот хохлацкий радикал написал два пасквиля - один на государя императора, другой - на государиню императрицу. Я не читал этих пасквилей, й никто из моих знакомых их не читал (что, между прочим, доказывает, что они нисколько не злы, а только плоски й глупы), но уверен, что пасквиль на императрицу должен быть возмутительно гадок по причине, о которой я уже говорил, Шевченка послали на Кавказ солдатом, Мне не жаль его, будь я его судьею, я сделал бы не меньше. Я понижаю личную вражду к такого рода либералам" [13, с. 689-690].
Арешт i постшш переслщування владою видатного поета i мислителя - яскраве тдтвердження того, наскшьки деспотична вдала була вищою, тж право i закон, як фактично, як справедливо зазначае О. Кониський в доклада ".шефа жандармiв m единим словом не згадано про який-небуть закон, немов у Роси жодного закону немае. Тим часом, коли в Роси оргашзовано iнституцiю жандармiв, так потребу и доводили шчим бЫьш, як потребою доглядати, щоб в Роси панував закон. Доклад графа Орлова передуст знехтував грунтовний закон росшський, що т в кого i шхто, опрiч певного суду, не може одiбрати приналежних йому прав громадянських, та й суд може одiбрати тшьки за злочинну подт, заборонену законом, доведену перед судом певними доказами" [8, с. 245]. I далi О. Кониський справедливо вказуе, що Шевченка без суду судили, одiбравши у нього вЫ права i вш зразу потс чотири кари: "заслання без термту, заслання в солдати, забороною писати i малювати" [8, с. 245].
У своему листi, до А. Толстог, Шевченко порiвнюe свое дисятирiчне заслання в солдати з вигнанням Данте Ank^i з рiдного краю, i тдкреслював, що вш "був нещасливший за флоренттського вигнанця", бо ж тому хоч не забороняли писати свое "Пекло " i про свою Беатрiче" [11, с. 125].
Про те, що i тсля вiдбуття покарання полщя стежила за кожним кроком поета свiдчить той факт, що, перебуваючи на Украгш, його знову, за доносом пана Козловського, який звинувачував Шевченка в "богохульствi", арештували. Пристав Добржанський на свош квартирi влаштував йому допит. Шевченко на допитi заявив, що "на подiбнi вибрики, якими його оббрiхують, вт школи б не ввдважився, бо добре знае свое ставлення до уряду i знае, що за ним спостершають". Цим питанням навпъ займався сам генерал-губернатор, князь Васильчиков. Це ще один яскравий приклад, наскшьки адмтстративно-правова система стежила i вела боротьбу, навпъ за думками ушх мешканщв iмперii.
У "Неофпах" поет гшвно засуджуе деспотизм Нерона, називае його "людовдом", "деспотом скаженим".
Отже, "закайданених, закатованих тираном Нероном неофтв, рантх християн, Т. Шевченко "канотзуе", "освячуе", шдносить до рангу "святих мучениюв" [14, с. 225].
З метою боротьби з новими революцшними вдеями, яю, на глибоке переконання Миколи I, могли заволодпи передусiм "умами молодежи", в Росшськш iмперii вводиться жорсткий контроль за в'гзд шоземщв, особливо французiв, та тайний нагляд за ними. "Росшським пвдданим вт'зд за кордон був дозволений тшьки в особливо важливих справах тим особам, як знаходились за кордоном, пропонувалось повернутись в Росто. !ноземна лпература, яка ввозилася з-за кордону, суворо контролювалась. Були проведет обшуки у багатьох книжних магазинах. Книги, яю були заборонеш цензурою, конфiсковувалися, а книгопродавщв притягували до кримiнальноi вiдповiдальностi. З метою боротьби з лггературою i особливо з журналiстикою, за санкщею царя в III вiддiлi створюються особливi комiтети: "один за доглядом i контролем за всiма росшськими журналами, для розгляду усix росшських журналiв останнix рокiв, а другий - для спостереження за усiма журналами i книгами, якi виходили в Роси. Була створена т. з. установа спещального цензурного комггету, яка ввдкрила "епоху цензурного терору", що продовжувався до 1855 року.
Слвд вказати й на те, що Микола I вимагав ввд цензорiв заборонити твори, в яких були виявлет слова "свобода", "револющя", " конституц1я" та iн. Так, 7 лютого 1832 р. шеф жандармiв
Бенкендорф пише: "Государь Император, прочитав в №1-м, издаваемом в Москве Й. Кирневским журнале под названием "Европеец" статью "Девятнадцатый век", изволил обратить на одну особу свое внимание. Его Велечество изволил найти, что все статьи есть не что иное, как рассуждение о высшей политике, хотя в начале одной сочинитель утверждает, что он говорит не о политике, а о литературе. Но стоит обратить только некоторое внимание, чтобы видеть, что сочинитель россуждая будто-бы о литературе, разумеет совсем иное, что под словом "просвящение" он понимает свободу, что "деятельность разума" означает у него революцию. Посему Его Величество изволит находить, что статья сия не долженствовала быть дозволена в журнале литературном, в каком воспрещено помещать что-либо о политике" [7, с. 42].
Так, прочитавши збiрник "Русских сказок", вш знайшов у ньому "дурний напрям думок" i наказав шефу жандармiв: "Не мшае переконатися, чим займаеться автор i з ким вш знайомий, поввдомити мене про нього, а завтра вечером можна буде взяти його з бумагами" [7, с. 62].
Цензура надзвичайно прискшливо слвдкувала за кожним твором поета. Так, готуючи поему "Гайдамаки", Шевченко в котрий раз зггкнувся з неприступним бар'ером царсько!' цензури, девiзом яко! було: "не пусщать и запрещать". Цензор П. Корсаков всшяко гальмував дозвш на друк твору. У лисп до Г. Терновського Шевченко писав: "Було мет з ним горя, насилу випустив цензурний комггет, обурливо i кшчено, насилу сяк-так я !х запевнив, що я не бунпвник. Тепер постшаю розюлати, щоб не спохватились" [11, с. 47].
У 1860 р. вийшло нове видання "Кобзаря", куди увшшло лише сiмнадцять, рашше вже друкованих його творiв. Поет хопв дати до цього видання також окрем^ ще ненадруковаш сво! поезй, але цензура на це дозволу не давала. Бшьше того, вона зробила багато викреслень i в опублшованих творах. Одержавши офщшний дозвш на видання "Кобзаря", Т. Шевченко писав: "Сьогодт цензура випустила iз сво!х пазурiв мо! безталаннi думи, та так проклята одчистила, що я ледве тзнав сво! дггочки".
Зрозумшо, що цензурна сваволя не дала змоги читачам мати ширшу уяву про творчють генiального укра!нського поета.
Так, у сво!й доповiдi "Поез1я Т. Шевченка", цензор Тройницький пропонував не обмежуватися забороною окремих найбшьш "небезпечних" рядкiв в поез1ях Шевченка, а повшстю заборонити його вiршi" [9, с. 91]. Тройницький вказував на те, що в поези "Думи мо!, думи мо!" "... слишком горько высказываеться скорбь автора об уничтожен ой казачьей вольности...эту песню я полагал бы за лучшее исключить вовсе из второго издания поэм Шевченка" [9, с. 92].
Надзвичайно прискшливо цензура розглядала поему "Гайдамаки", у якш замаскований протест проти царсько! полггики, нацюнального гноблення укра!нського народу, мютить уже вступ до "Гайдамаюв".
"Бьшо мне с ними горя, - писав Шевченко Г. Тарновському, - насилу выпустил цензурний комитет, возмутительно да й конечно, насилу кое-как я их уверил, что я не бунтовщик" [9, с. 98].
"В результат цензура, - пише Ю. 1ванкш, - прогледша не тшьки приховану "возмутительную" тенденщю поеми в цшому, а й ледве замасковаш виступи автора, спрямоваш безпосередньо проти царату" (9, с. 99) Це дало приввд цензору Тройницькому заявити щодо вступу до " Гайдамаюв". "В нем слишком сильно, до слез, выражается скорбь об исчезнувшем былом времени гайдамачества"[9, с.100].
Вболiваючи за долю свого народу, Т. Г. Шевченко пвдшмае свш могутнiй голос проти юнуючого феодально-крiпосницького ладу, беззаконня i деспотизму влади на чолi з росшським царем Миколою I, сощального i нацiонального визволення народу Укра!ни.
Висновки. Життя i творчiсть Т. Г. Шевченка були присвячет боротьбi за соцiальне i нацiональне визволення укра!нського народу. Великий поет i мислитель жив i творив в епоху деспотичного правлшня росiйського iмператора Миколи I, який особисто i його уряд, вся крiпосницько-полiцейська система захищала права i свободи помщиюв i !х владу над простим народом. Росшський репресивно-каральний апарат, вся адмтстративно-полщейска система, захищаючи iнтереси самодержавно-кршосницького ладу, вела запеклу боротьбу з революцшно-
прогресивними вдеями та ïx творцями, серед яких чшьне мiсце посiдала дмльшсть Т. Шевченка. Жандарми Pociï - "цепные псы" Миколи I, - як ïx називали сучасники, а також полщм надто прискшливо слвдкувала за кожним кроком поета, прагнучи, якщо не фiзично, то морально зламати Кобзаря. З щею метою царська цензура чшлялась до кожного слова в поези поета, викреслюючи все те, що могло бути небезпечним для царизму, але m жорстою репресiï, нi тюрьма, m солдатська каторга не зламали волi Кобзаря, цар i його карально-репресивний апарат виявився безсильним перед Пророком та його безсмертними вдеями.
1. Сокуренко В. Г. Общественно-политические взгляды Т. Г Шевченко / В. Г. Сокуренко / Советское государство й право, 1984. - № 9. - С. 110-118. 2. Симоненко Р. Г. Тарас Шевченко та його доба: док.-хрестом. висвтлення життя й дгяльностг видат. сина Укрални та найближ. у часг спадкоемщв i продовжувачгв його справи I. Я. Франка, Лесг Укратки, М. П. Драгоманова: у 3 т. - Т.1 // Р. Г. Симоненко, В. А. Берестенко. - Хартв: Фолю, 2013. - 495 с. 3. 1ван Франко. Шевченкознавчi студИ / упор. М. Гнатюк. - Львiв: Свт, 2005. - 472 с. 4. Дмитерко Я. Д. Общественно-политические й философские взгляды Т. Г. Шевченко. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1961. - 264 с. Гордон Я. Историк и жизнь / Я. Гордон, Троцкий И. М. III Отделение при Николае I, Жизнь Шервуда-Верного. - Л.: Лениздат, 1990. (Историческая библиотека. Хроника трех столетий: "Петербург-Петроград-Ленинград "). - 318 с. Спиридович А. Записки жандарма /А. Спиридович. -М.: Худож. лит., 1991. - 268 с. Троцкий И. М. III Отделение при Николае I, Жизнь Шервуда-Верного - Л.: Лениздат, 1990. (Историческая библиотека. Хроника трех столетий: "Петербург-Петроград-Ленинград"). - 318 с. Кониський О. Я. Тарас Шевченко - Грушiвський: Хротка його життя / О. Я. Кониський. - К.: Днтро, 1991. - 703 с. 1вакт О. Ю. Стиль полтичноХ поези Тараса Шевченка. Етюди / О. Ю. 1вакт. - К.: Видавництво Академп наук УкралнськоХРСР, 1961. - 279 с. 10. Сверстюк С. О. Шевченко понад часом / С. О. Сверстюк. Есе'г. - Луцьк - Кшв: ВМА "Терен"; ТОВ Видавничий дiм "Киево-Могилянська академiя", 2011. - 208 с. 11. Горбач Н. Я. Життя i творчють Тараса Шевченка / Н. Я. Горбач. - Львiв: Каменяр, 2005. - 304 с. 12. Атсов В. Лтопис життя i творчостi Т. Шевченка /В. Атсов, С. Середа. - К.: Днтро, 1976. - 392 с. 13. Белинский В.Г. Собрание сочинений: в 9-ти томах - Письма 1829-1848 годов. / В. Г. Белинский; сост. М. Я. Поляков: подготовка текста В. С. Бограда; примеч. К. П. Богаевской и А. Л. Осповата. - М.: Худож. лит, 1982. - Т.9. - 863 с. 14. Скоць А. I. "Щоб слово пламенем взялось": Поетичний свт Тараса Шевченка: монографiя / А. I. Скоць. - Львiв: ЛНУ iменi 1вана Франка, 2013. - 258 с.
