CC BY
114
ISSN 2227-7242. Антрополопчш вимiри фiлософських дослщжень. 2012. Вип. 1. АНТРОПОЛОГ1ЧН1 ВИМ1РИ Ф1ЛОСОФСЬКИХ ВЧЕНЬ
УДК 141.78
Корх О. М., Академ1я митно! служби Украши (Дншропетровськ)
Ц1ННОСТ1 1НДИВ1ДУАЛ1ЗМУ В ФЫОСОФП ПОСТМОДЕРНУ
Розглянуто 1ндш1дуал1стичн1 ¡нтенцгг постмодерног фшософи. Ключовi слова: 1ндив1дуал1зм, особиста свобода, постмодерне сустльство.
Корх А. Н., Академия таможенной службы Украины (Днепропетровск)
ЦЕННОСТИ ИНДИВИДУАЛИЗМА В ФИЛОСОФИИ ПОСТМОДЕРНА
Рассмотрены индивидуалистические интенции философии постмодерна. Ключевые слова: индивидуализм, личная свобода, постмодерное общество.
Korkh A. N., Academy of customs service of Ukraine (Dnipropetrovsk)
VALUES OF INDIVIDUALISM IN PHILOSOPHY OF POSTMODERN
It is under consideration individual intentions in philosophy of postmodern. Key words: individualism, personal freedom, postmodern society.
Щц постмодерном зазвичай масться на ува-зi такий спошб життя i мислення, який перед-бачае синтез рис сучасного i традицшного су-спшьств, орiентацiю на нове з урахуванням традици, визнання вагомого значення виокрем-лено! особистостi i разом з тим схвалення i ви-користання наявних форм колективностi, поед-нання локального й унiверсального тощо.
Зрозумшо, що поява суспiльства, яке поед-нуе в собi формально протилежш риси, не могло не викликати взаемовиключних оцiнок у цiапазонi вiц констатаци «кшця модерну», «злиденност лiбералiзму» i, вiцповiцно, «кшця суб'екта» до заяв про народження «другого модерну», «нового лiбералiзму» i «нового iнцивi-цуалiзму».
Щодо кшця модерну, то постмодерне сустльство слiц розглядати не як вщмову вiц модерну, а як новий виток модершзаци, який вщ-
© Корх О. М., 2012
р1зняеться вщ попереднього бшьш зваженим ставленням до цшностей традицшного суспшь-ства, ор1ентац1ею на нове з урахуванням традици i, водночас, бшьш критичним ставленням до окремих положень доби модерну, передусiм до безумовно! вiри просвiтникiв про можливють вичерпного пiзнання свiту i, на цш основi, по-будови досконалого суспшьства, тобто до так звано! «лопки проекту». Окремi науковцi вза-галi вважають, що сутнiсть постмодерну поля-гае не у вiдмовi вiд цiнностей модерну, а в по-дальшiй його радикалiзацil. Вважаемо, у цьому е певний сенс. Адже загальним наслiдком кризи влади, кейнсiанства, держави «загального доб-робуту» i науково! рацiональностi, що ознаме-нували перехiд до постмодерного суспшьства, стала поступова змша положення особистосп в суспiльствi як цiлiснiй систем^ розпад багатьох форм li сощально! щентифшаци i поширення li сощального простору.
ISSN 2227-7242. AHrponoflori4Hi вимipи фiлocoфcькиx Aocrn^eHB. 2012. Bип. 1.
Унacлiдoк ^oro iндивiд yce бiльшe cтae cyб'eктoм y cвoïx взaeмoвiднocинax з влaдoю тa iншими coцiaльними iнcтитyцiями, oтpимye piзнoмaнiтнy cвoбoдy, iндивiдyaлiзoвaнy 6ara-тoмipнicть. Йoгo життя вce бiльшe виcтyпae як peзyльтaт йoгo влacниx prnem, зaвдяки яким вiн, y швнж мeжax, caм ce6e кoнтpoлюe i pea-лiзye ce6e як ocoбиcтicть, як peзyльтaт йoгo влacнoгo твopчoгo кoнcтpyювaння, внacлiдoк якoгo цe життя вте бiльшe нaбyвae вiльнoгo -iгpoвoгo xapaктepy. Пiд впливoм 3a3Ha4eH^ coцioкyльтypниx тpaнcфopмaцiй цiлкoм лoгiчнo poзпoчинaeтьcя cвoepiдний peHecaHc лiбepaлiз-му, to4hrne - пoвepнeння дo лiбepaльниx iдeй paнньoгo мoдepнy. I caмe ТОМУ oкpeмi дocлiд-ники (П. Baraep) пpoпoнyють нaзивaти cy4ac-ний eтaп мoдepнoгo poзвиткy «poзшиpeним ль бepaльним мoдepнoм».
He тaк oптимicтичнo npo^№, щo вiдбyвa-ютьcя у cyчacнoмy cвiтi, cпpиймaють дocлiдни-ки, яю пpaцюють у piчищi пocтмoдepнiзмy. Bo-ни нaмaгaютьcя бiльш звaжeнo ocмиcлити вce тe, щo oтpимaли вщ Пpocвiтництвa, пepeдyciм йoгo вipy в бeзyмoвний пpoгpec, тopжecтвo po-зуму, бeзмeжнicть людcькиx мoжливocтeй тoщo i, вoднoчac, пpoдoвжити йoгo eкзиcтeнцiaльнo-iндивiдyaлicтичнi iнтeнцiï.
Тaк, Ж. Бoдpiяp cyчacний cтaн cycпiльcтвa xapaктepизye як «craH пicля opriï», poзyмiючи пiд ocтaнньoю бypxливe i мaйжe He rampo-льoвaнe вивiльнeння людини вiд paHrn Heo6-мeжeнoï пoлiтичнoï, coцiaльнoï (зoкpeмa ce^y-aльнoï), ecтeтичнoï тoщo peглaмeнтaцiï. Тaкe вивiльнeння мae нeoднoзнaчнi нacлiдки. Дocить cyпepeчливими, нaпpиклaд, e ш^дки кoмп'ютepнoï peвoлюцiï. Hacaмпepeд тoмy, щo 3a вciмa кoмyнiкaцiями тa iнтepaкцiями, тaк ви-coкo пoцiнoвaними Тoффлepoм тa iншими npo-вicникaми кoмп'ютepнoï цивiлiзaцiï, нa думку Ж. Бoдpiяpa, «нeмae нi вибopy, нi мoжливocтi пpийняrтя ocтaтoчнoгo piшeння. Бyдь-якe pi-шeння, пoв'язaнe з мepeжeю, eкpaнoм, iнфop-мaцieю i кoмyнiкaцieю, e cepiйним, чacткoвим, фpaгмeнтapним, нeцiлicним <...>. Biдeo, тeлe-бaчeння, кoмп'ютep <...> - цi кoнтaктнi лiнзи cпiлкyвaння, цi пpoзopi пpoтeзи - cклaдaють eдинe цiлe з тiлoм, aж дo тoгo, щo cтaють геж-тичнo йoгo чacтинoю <...> » [1, c. 84-85]. To6to людита cтae пpoдoвжeнням мaшини, звшьня-
erьcя вiд влacнoï вoлi i caмocтiйниx piшeнь. Boнa нacтiльки звикae дo тaкoгo cтaнy, щo з чacoм пoчинae вiдкидaти вce, щo вимaгae oco-биcтoгo poзyмiння, oцiнки тa вибopy.
He мeнш cyпepeчливими e та^адки гол> тичнoï тa ceкcyaльнoï peвoлюцiï. Aджe вiдoмий paдикaлiзм вiдпoвiдниx iдeaлiв (cкaжiмo ce^y-aльнoï cвoбoди) пpизвoдить дo ïx фaктичнoгo зaпepeчeння, y мeжax якoгo пpaвo oco6^TOcri нa caмoвизнaчeння нaбyвae гpoтecкнo-гiпep-тpoфoвaнoгo xapaктepy. Тaк, пopнoзipкa 4mo-л^ cтae пoлiтикoм, aфpoaмepикaнeць M. Джeкcoн - «кaзкoвим мyтaнтoм» нeвизнaчe-^ï pacи. A кoжнa пepeciчнa людита, зa нaявнo-cтi бaжaння i швнж кoштiв, мoжe змiнити cвoю cтaть нa пpoтилeжнy. Pyx тpaнcвecтитiв -«пepeбiжчикiв з oднoï crari дo iншoï» - нaбyвae мacoвиx фopм. Moжливo, щo в ïx пpaгнeннi дo caмoвизнaчeння, y тому, щo «кoжний шyкae cвoe oбличчя» [1, c. 37] i нeмae нiчoгo npora-пpиpoднoгo. Heпoкoïть, oднaк, те, щo в зaпaлi цж пoшyкiв ocoбиcтicть зaнaдтo чacтo oпиня-eтьcя в cтaнi нeвпeвнeнocтi, нeвизнaчeнocтi, бiльшe тoгo, втpaти влacнoï ^em^^cri.
З oглядy нa цe, тpивoгa Ж. Бoдpiяpa e цш-том зpoзyмiлoю i cлyшнoю. I вте ж у зaзнaчe-нoмy cram peчeй нeмae нiчoгo нaдзвичaйнoгo. Hacлiдкoм бyдь-якoï peвoлюцiï e нeвизнaчe-нють i тpивoгa. Дo тoгo ж cвoбoдa, зa виcлoвoм Moнтeня, - ^ ï^a зaнaдтo вaжкa для rax, xto нe звикнув дo нeï. Лишe тpивaлий дocвiд життя у CTam cвoбoди poбить нaшi piшeння мeнш aфeк-тивними i бшьш пoмipкoвaними. Тoмy poзцi-нювaти зaзнaчeнi нacлiдки як бeзнaдiйнo жга-тивнi нaвpяд чи кopeктнo. ^зитивним e вжe тe, щo зaзнaчeнa peвoлюцiя (пoлiтичнa, coцiaльнa, ceкcyaльнa, кiбepнeтичнa), «дaвши людинi npa-вo m cвoбoдy i влacнy вoлю, з бeзжaлicнoю лo-гiкoю пpимyшye ïï ce6e зaпитaти, y чoмy ж no-лягae ïï влacнa вoля, чoгo вoнa xoчe нacпpaвдi i чoгo вoнa мoжe oчiкyвaти вщ caмoï ce6e» [1, c. 38-39]. Aджe caмe з пocтaнoвки тaкoгo питaння, влacнe, i пoчинaeтьcя ycвiдoмлeнo ocoбиcтicний, a нe cтиxiйнo мacoвий, cxильний дo бeздyмнoгo нeгaтивiзмy, pyx дo cпpaвжньoгo caмoвизнaчeння i cвoбoди.
Bиpiзняerьcя Ж. Бoдpiяp i cвoeю oцiнкoю нacлiдкiв зaгaльнoгo ypiзнoмaнiтнeння i зpoc-тaння вибopy у cвiтi peчeй. Якщo Тoффлep вбa-
чае в цьому пеpедyмoвy загального зpocтaння cвoбoди вибopy та iндивiдyaлiзaцiï ocoбиcтиx piшень i вчинкiв, то, на думку Бoдpiяpa, зазна-чене ypiзнoмaнiтнення дае лише iлюзopнy cвo-боду та iндивiдyaлiзaцiю, ocкiльки вибip так чи шакше нaв'язyeтьcя з боку cycm-mcrea. «<...> вибip лише уявний: ми пеpеживaeмo його як cвoбoдy, але значно менше вiдчyвaeмo, що вш нам нaв'язyeтьcя, а чеpез його пocеpедництвo i цiле cycпiльcтвo нав'язуе нам cвoю владу. Оби-paючи той чи iнший aвтoмoбiль, ви, можливо, i cтвеpджyeте cвoю ocoбиcтicть, але головне -caмим фактом cвoгo вибopy ви пов'язуете cвoю долю з екoнoмiчним ладом у цшому» [2, c. 116-117].
Певний œœ у циx cлoвax, безумовно, е. Машпулящя пoтpебaми, зoкpемa чеpез меxa-нiзм pеклaми, cпpaвдi мае мюце. Однак це не означае в^ут^ст! вибopy як такого. Сам Бод-piяp визнае, що вплив pеклaми не такий безу-мовний, як вважають iнкoли. Реклама «<...> дуже швидко викликае пеpенacичення i pеaк-цiю вiдтopгнення <...>. З шшого боку, pеклaм-не навдавання мае cвoïм нacлiдкoм yciлякi як paцioнaльнi, так i ippaцioнaльнi piзнoвиди кoнтpмoтивaцiï i пcиxoлoгiчнoгo oпopy <...> -людина не xoче, щоб нею «вoлoдiли» <...>» [2, c. 1З7]. До того ж, навггь з ypaxyвaнням ефекту мaнiпyляцiï нашими пoтpебaми, cлiд визнати, що мipa cвoбoди вибopy в cycпiльcтвi з poзвиненим cпoживчим pинкoм е значно бшь-шою, aнiж у cy^^cra загального, ^интли-вого i знеоотблювального дефiцитy. Щодо oco-биcтoï дол^ вiльнoï вiд зв'язку з екoнoмiчним ладом, то така cвoбoдa можлива лише в уявь Зaxoплений ^итакою «cиcтеми pечей» Бoдpiяp таку можливють цiлкoм пеpенocить у cфеpy д^ност!.
З огляду на зaзнaченi pевoлюцiйнi змiни, недивним е i те, що cyчacнa кyльтypa пеpебyвae у сташ невизнaченocтi, cвoepiднoï аноми. Би-знае це i Бoдpiяp. <^o6po не знaxoдитьcя бшь-ше по той бш зла, нiщo не мае визначеного по-ложення в crai^i aбcциc i opдинaт. Кожна ча-cтoчкa, - зазначае вш, - pyxaeтьcя в нaпpямкy, заданому ïï влacними iмпyльcaми <...>, пеpе-мiщyючиcь уздовж ламано1' лiнiï, лише школи дотично1' до тpaeктopiй шшж цiннocтей» [2, c. i i]. Aле ця невизнaченicть i гетеpoнoмiя
не лише нacтopoжyють, пopoджyючи вiдчyття poзгyбленocтi i тpивoги, а й обнаддають необ-xiднicтю та мoжливocтями ocoбиcтoгo вибopy. I caме тому, як визнае Бoдpiяp, пpaвa людини стають актуальною пpoблемoю в ycьoмy cвiтi. Бoднoчac, не менш актуальною, на думку Бод-piяpa, cтae «щеолопя пpaв 1ншого» або «Пpaвa на Бщмшнють» [i, c. 184-185]. Aдже без 1ншо-го i Бщмшного iндивiд виявляeтьcя незpoзyмi-лим, iндифеpентним нaвiть caмoмy co6í.
Hеoднoзнaчнi тенденци в poзвиткy cyчac-нocтi ф^уе i M. Фуко. У cвoïй пpaцi «Нагляда-ти i rapara. Hapoдження в'язнищ" вiн звеpтae увагу на те, що вщ доби Пpocвiтництвa cyчacне cycпiльcтвo ycпaдкyвaлo не лише щеал оотбда-toï cвoбoди та гiднocтi, але й модель влади, яка позбавляе людину i того, й шшого. Йдетьcя ^о нoвi фopми i меxaнiзми пoкapaння, нагляду, диcциплiнyвaння, «пpиведення до нopми» то-що, якi iнтенcивнo пoшиpюютьcя не лише на злoчинцiв, мapгiнaлiв, xвopиx та непoвнoлiтнix, а й на зaкoнocлyxняниx, «cycпiльнo кopиcниx», здopoвиx, дopocлиx; не лише на ^стему пока-paння, але й на apмiю, виpoбництвo, у^авлш-ня, ocвiтy, oxopoнy здopoв'я, - фактично на вш веpcтви та cфеpи cycm-i^oro буття. Унacлiдoк цього cycпiльcтвo поступово пеpетвopюeтьcя на величезну, paцioнaльнo влаштовану i ефектив-но дiючy в'язницю [З, c. ЗЗЗ], в якш влада над шдивщом cтae «витончешшою» i вcеoxoпнoю.
Ocoбливa poль у цьому ^оцеш належить piзнoмaнiтним фopмaм диcциплiнyвaння i^^-вiдiв. З метою поотлення зaлежнocтi вiд влади ocтaннix штучно вiдoкpемлюють один вiд одного, лoкaлiзyють у пpocтopi i найдетальшшим oбpaзoм pеглaментyють у чаа вiдпoвiднo до визначено1' владою доцшьност! та cycпiльнoï кopиcтi. «Кожному iндивiдy вiдвoдитьcя влacне мicце, кожному мюцю - cвiй iндивiд» [З, c. 208]. На^дком зазначено1' лoкaлiзaцiï та pеглaментaцiï cтae штучна aтoмiзaцiя та шдиш-дyaлiзaцiя i, вoднoчac, взаемозамшнють шдив> дiв. «У диcциплiнi елементи взаемозамшш, ocкiльки кожний з нж визначений мicцем, яке вiн займае cеpед iншиx, i пpoмiжкoм, що вщо-кpемлюe його вiд iншиx <...>. Бона (дисциплг-на. - О. К.) iндивiдyaлiзye тiлa шляxoм локал> заци, яка означае не ïx^ зaкpiплення на визна-ченому мющ, a ïx poзпoдiл i ц^кулящю в ме-
2227-7242. Антрополопчш вимiри фiлософських дослщжень. 2012. Вип. 1.
режi вщносин» [3, с. 212-213]. Отже, корелята-ми дисциплшарно! влади е штучна 1ндивщуал1-защя { взаемозамшнють.
З метою полегшення останньо! вщпрацьо-вуються численш мехашзми ушфшацп 1ндив1-д1в, зведення !х до загально! модел^ норми. Тим самим, влада закону, слова, тексту, тради-ци поеднуються з владою норми [3, с. 269]. Норми проникають в освггу, охорону здоров'я, промисловють 1, взаемод1ючи з постшним на-глядом, стають одним з головних шструменпв влади. При цьому, на думку М. Фуко, «норма-л1защя» не лише насаджуе одномаштшсть, але й шдивщуал1зуе, оскшьки постшно вим1рюе шдивщуальш вщмшносп, визначае «справжню щну» кожного, проводить постшну калькуля-щю його особистих заслуг { провин. Ушвер-сальним мехашзмом постшного нагляду, оцш-ки та приведення шдивща до норми стае юпит. Життя людини перетворюеться на суцшьний юпит, який, з одного боку, приводить шдивщу-альш характеристики до загального знаменни-ка, а з шшого - робить !х об'ектом постшно! уваги та анал1зу, що загалом мае суперечлив1 наслщки, оскшьки посилюе шдивщуал1защю 1, водночас, перетворюе кожного !ндивща на кон-кретний "випадок" нормал1заци 1 застосування влади [3, с. 281].
Отже, на думку М. Фуко, сучасна захщна культура базуеться на успадкованих вщ доби Просв1тництва щеал1 особистих прав { свобод, 1, водночас, модел1 влади, яка постшно контро-люе, наглядае 1 «нормал1зуе» вс проявлення особистого життя, вимагае вщ !ндивща автоматичного послуху, вщповщносп визначеним нормам. Суспшьство завдяки цьому стае дивно схожим на велетенську в'язницю, що в р1зш способи позбавляе людину свободи. Тому слщ бути обережним з1 спадщиною Просвггництва, недов1рливим до р1зномаштних метанаратив1в, яю, стверджуючи нормативний характер май-бутнього, суттево обмежують особист ршення наперед визначеними моделями. У сучасних умовах, на тл1 зростання гетерогенносп шдив1-дуального життевого досвщу, таю метанарати-ви перетворюються на небезпечну перешкоду для оргашчного суспшьного розвитку. Люди взагал1 повинш бути свщомими того, вважае М. Фуко, що гомогенне 1 загальне е потенцшно
небезпечним - знеособлювальним { репресив-ним. I саме тому особистють, И думки, ршення, виб1р необхщно звшьняти вщ неконтрольова-ного 1 необмеженого втручання з боку будь-яких сощальних шституцш. Цього вимагае ус-падкований вщ тих же просв1тниюв щеал свободи. Адже вшьно вибирае не той, хто грае за стандартними схемами, а той, хто вводить у дда нов1 правила гри, той, хто здатний проти-стояти вшляким утискам { обмеженням. I саме на цш пщстав1 Фуко не сприймае прагнення Габермаса дати обгрунтування ушверсальних моральних норм: «Пошук форм моральности прийнятних для вс1х { кожного, у тому сенс1, що кожен мусив би !м пщкорюватися, - зазна-чае вш, - здаеться меш катастроф1чним" [4, с. 147].
Критично до успадковано! вщ доби Про-св1тництва системи влади ставиться { Н. Луман. У контекст анал1зу влади як засобу сощально! комушкацп вш обгрунтовуе думку про те, що тягар суспшьно значущих ршень, «вочевидь, не може бути покладено на одну-едину шстан-щю, яка б забезпечила управлшня з единого центру» [5, с. 130]. З огляду на надзвичайну складнють сучасного суспшьного буття ефек-тивне управлшня суспшьними процесами по-требуе певно! децентрал1заци влади, залучення до ухвалення ршень широкого кола недержав-них шституцш, що створюе бшьш сприятлив1 умови для особисто! учасп у визначенш та реа-л1зацп р1зних напрямюв суспшьного життя. Водночас, Н. Луман застер1гае проти простого змщення балансу влади на користь мас. Масам «навдаеться, що для них було б благом колек-тивне використання влади, виб1р представни-юв, утворення оргашв, як б брали участь в ух-валенш ршень. Завдяки такому клше, як пар-тиципащя, або ствучасть, ця щея отримуе ши-роке розповсюдження, наслщком чого е хибна свщомють. Така «емансипащя» стала новомодною хитрютю менеджменту, який, заперечуючи вщмшносп м1ж начальством { шдлеглими, позбавляе останшх основ !х влади <_>» [5, с. 168]. Колективно оргашзована влада мас, на думку Н. Лумана, шяк не посилюе !х неформально! влади, однак створюе вагом1 загрози. Тому необх1дно шукати саме особистюш фор-
ми ^валення piшень, poзвивaти ocoбиcтicнi начала cy^^rora буття взaгaлi.
Сxoжi iдеï ^опонуе i Лioтap. Бiн вважае, що iдеoлoгiя aбcoлютнoгo кoнтpoлю над етсте-мою, який мае пoкpaщити ïï pезyльтaтивнicть, зacвiдчилa cвoю неcпpoмoжнicть. «Ми дopoгo заплатили за нocтaльгiю за цшим та единим, за ^им^енням поняттевого та чуттевого, за ^о-зopим i кoмyнiкaбельним дocвiдoм» [6, c. 114]. Aдже за нашим отшьним бажанням poзcлaби-тиcя i зacпoкoïтиcя, «oxoпивши й зaтиcнyвши у cвoïx oбiймax pеaльнicть», xoчемo ми того чи ш, завжди пpиxoвyeтьcя теpop. Отже, тоталгга-pизм i дегумашзащя cycпiльcтвa щiльнo пoв'язaнi з нашою пеpвicнoю «нocтaльгieю за цшим i единим», з нашим безтypбoтним ^аг-ненням пpедcтaвити ïx як неoбxiднicть, нopмy. Тому вci повинш пpoгoлocити «вiйнy цiлoмy», бути недoвipливими до piзнoмaнiтниx «мета-oпoвiдaнь», що пеpедбaчaють безумовного по-cлyxy стошвно вcтaнoвлениx ними цiлей, i, на-впаки, ocoбливo уважними до одиничнж, уш-кaльниx пpoявiв життя, «чутливими до вщмш-нocтей», «тoлеpaнтними стошвно до незpiв-нянного» [6, c. 96]. У cвoeмy пеpвиннoмy œ^i cлoвo «декoнcтpyкцiя» i означало otocí6 подо-лання лoгoцентpизмy та iepapxiзaцiï cвiтy, ви-xoвaння в шдивщв cтiйкoгo iмyнiтетy до сте-pеoтипiв мacoвoï cвiдoмocтi. Така apтикyляцiя мае i cyTO пpaгмaтичний cенc, адже cyчacнicть надзвичайно пiдвищye cycпiльнy значущють неcтaндapтнoгo, yнiкaльнoгo iндивiдa, здатного ^одукувати й ефективно зacтocoвyвaти ^ин-ципово нове знання, яке, «у фopмi iнфopмaцiй-ного тoвapy, неoбxiднoгo для поотлення в^об-ничо1' мoгyтнocтi <.> вже е i буде важливою, а можливо, нaйбiльш значимою ставкою у cвiтo-вому cyпеpництвi за владу» [7, c. 20].
Дельoзiвcькa cтpaтегiя cвoбoди також зopi-ентована на «^в^ вiдмiннocтей», у якому втpa-чають cвoю безумовну aбcoлютнicть yci мета-фiзичнi aбcoлюти iдентичнocтi та опозици. «У paмкax ще1' cтpaтегiï людина не пpикyтa до cyб-cтaнцioнaльнoï iдентичнocтi; тут вона, а не вла-да об^ае ту чи iншy умовну, кopoткoчacнy i мiнливy iдентичнicть..» [8, c. 221] або вщкину-ти ïï. Як вважають Б. Ляx i О. Йоотпенко, cвiт cтвopений фiлocoфieю Дельоза « <...> може кому^ здaтиcя незатишним внacлiдoк cвoeï
безoпopнocтi, вiдcyтнocтi Aбcoлютiв та чiткиx rapra^, на якi завжди можна cпеpтиcя, щоб пеpекoнaтиcя в пpaвильнocтi влаетого знання. Aле cyчacнa фiлocoфiя давно вже вийшла iз cтaдiï ^одукування yнiвеpcaльниx, вcеoxoп-люючиx cиcтем, що ^етендують на aбcoлютнy icтиннicть» [9, c. 42]. Aвтopи з poзyмiнням i нaвiть cимпaтieю cтaвлятьcя до тези Дельоза, за якою «там, де пеpеcтaють гoвopити «Я», зникае будь-яка iндивiдyaцiя; там, де пpипиняeтьcя iндивiдyaцiя, зникае мoжливicть бyдь-якoï етн-гyляpнocтi» [9, c. З2], а отже, i будь-якж вщ-мшностей, без якиx, влacне, cycпiльне е життя неможливе.
Б^азну узагальнену xapaRrep^ra^ за-знaченoï змiни aкцентiв у межax пocтмoдеpнoï думки дае П. Слoтеpдaйк. Бiн зауважуе, cyчac-не мжлення xapaктеpизyeтьcя тим, що ми cпpиймaeмo як нaдмipнi i не^ийнятш вимоги вiдкинyти нaшi влacнi iнтеpеcи i включити cебе у «Белике Цiле», cтaвши його cклaдoвими. «Ми вже не можемо бшьше cпpиймaти cyб'eктивнicть у ïï вiднoшеннi до cвiтy за ^ин-ципом «частина - цiле»; cyб'eктивне впеpтo ycвiдoмлюe cебе як «cвiт-для-cебе», i якщо ми ^огодш i втpaтили гapмoнiйнy iдею iндивiдa як мiкpocкoпiчнoгo дзеpкaлa мaкpoкocмy, то cyчacнa cyб'eктивнicть yœ-таки пocтae в oбpaзi cвaвiльнoгo мiкpoxaocy в неocяжнoмy для po-зуму Беликому Безлaдi. Ми cпецiaлiзyeмocя на cyб'eктивнocтi, по cyтi, тому, що не можемо навггь пpи в^ому бaжaннi вipити в ocмиcле-шсть i блaгoвoлiння до нac Цшого <...>. Tpa-дицiйнo звичaйнi теopiï об'ективного poзyмy cкoмпpoметoвaнi тим, що в ниx poзгледiли xrn1-poщi, що cлyжaть cтpyктypaм влади i пануван-ня. Бони мали по кpaплинax улити членам cy-cпiльcтвa внyтpiшнe пpaгнення пpинocити жеp-тви тощальним цiлicнocтям, якi в остаточному пдаумку зaлишaютьcя нacтiльки невблаганни-ми по вщношенню до iндивiдa, начебто 1'м i не було жoдниx жеpтв <...>. Сyчacне Пpocвiтниц-тво ^ивчило нac кpoк за ^оком зводити наш-вець cвiдoмicть жеpтoвнocтi як внyтpiшньoï неoбxiднocтi - до rax пip, поки наше життя не постане як буття яcкpaвo виpaженoï шдивщу-aльнocтi без жоднж жеpтвoпpинoшень, але й без пов'язаност! ïï з неможливим «Беликим Ц> лим» - як aгpегaтний стан чисто вoлi до життя,
188М 2227-7242. Антрополопчш вимiри фiлософських дослщжень. 2012. Вип. 1.
озброено! суб'ективним розумом, який вже не дае себе образити { вимагае вщ юнування всьо-го» [10, с. 574].
Цшком очевидною, таким чином, е пост-модернютська прихильнють до цшностей 1нди-вщуал1зму. Не менш очевидним е 1 виразний генетичний зв'язок постмодершзму з екзистен-щальним типом фшософствування { синергети-чним поглядом на свщ «схильними» до ¡ндив> дуал1зацп. Як зазначае I. Бичко, «ор1ентуючись на плюрал1зм свггу, постмодерн не шукае нового Ушверсуму, ор1ентуючи думку перш за все на вщмшносп (Ж. Дельоз). Вш ршуче висту -пае проти привше!заци будь-якого напряму дум ки <...>. Постмодерн спрямовуе фшософ1ю на деконструкщю будь-якого «центризму» - лого-центризму, натуроцентризму, антропоцентризму тощо. Постмодерн, проте, не е «прощанням з розумом» взагал1 - вш е «прощанням» з уш-тарним («метаф1зичним») розумом. Як бачимо, постмодершсти (Ж. Дельоз, Ж. Деррида, Ж.-Ф. Лютар, Р. Барт, Р. Рорт1, М. Фуко та ш.) ор1ентоваш на «проспр свободи» в дус С. Юр-кегора» [11, с. 72-73]. А вщтак, на визнання цшностей шдивщуал1зму, !х юторично! перспективной! 1, за великим рахунком, - без-альтернативност.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Бодрияр, Ж. Прозрачность Зла / Ж. Бодрияр. - М. : Добросвет, 2000. - 258 с.
2. Бодрияр, Ж. Система вещей / Ж. Бодрияр. -М., 1995. - 218 с.
3. Фуко, М. Надзирать и наказывать. Рождение тюрьмы / М. Фуко. - М., 1999. - 480 с.
4. Фливбьерг, Б. Хабермас и Фуко: мыслители для гражданського общества / Б. Фливбьерг // Вопросы философии. - 2002. - № 2. - С. 137-157.
5. Луман, Н. Власть / Н. Луман. - М. : Прак-сис, 2001. - 256 с.
6. Лиотар, Ж.-Ф. Ответ на вопрос: что такое постмодерн? / Ж. Ф. Лиотар // Общественные науки за рубежом. Серия 3. - 1992. - № 5-6. - С. 102-114.
7. Лиотар, Ж.-Ф. Состояние постмодерна / Ж.-Ф. Лиотар. - М., СПб. : Алетейя, 1998. - 160 с.
8. Соболь, О. Проблема свободи у постметафь зичному дискурс / О. Соболь // Фшософсько-антрополопчш читання'2000. - К., 2001.
9. Лях, В. Свггоглядно-методолопчш шновацп в захвдно-европейськш фшософп / В. Лях, О. Йосипенко. - К., 2001. - 260 с.
10. Слотердайк, П. Критика цинического разума / П. Слотердайк. - Екатеринбург, 2001. - 584 с.
11. Бичко, I. Постмодерн: спроба нового шдхо-ду до проблеми свободи / I. Бичко // Фшософсько-антрополопчш читання'99. - К. : Стилос, 2000. -305 с.
Надтшла до редколегп 24.02.2012. Прийнята до друку 05.03.2012.
