CC BY
23
УДК 347.12
А. С. Романова
Навчально-науковий шститут права та психологи Нащональний ушверситет '^bBiBCb^ полггехшка", доцент кафедри теори та фшософп права, канд. юрид. наук, доцент
СУТН1СН1 ВЛАСТИВОСТ1 ЛЮДИНИ: ПРИРОДНО-ПРАВОВИЙ П1ДХ1Д
© Романова А. С., 2015
Висвгглено природно-правовий пщхщ до розумiння сутнiсних властивостей людини, на основi об'ективних причинно-наслщкових закономiрностей та зв'язкiв, що пояснюють природу i сутнiсть людини за допомогою ращонального опису т"т правомiрнот та праволомнот поведiнки.
Ключов1 слова: право, людина, правом1рна повед1нка, праволомна повед1нка, суспiльство, правосвiдомiсть.
А. С. Романова
СУЩНОСТНЫЕ СВОЙСТВА ЧЕЛОВЕКА: ЕСТЕСТВЕННО-ПРАВОВОЙ ПОДХОД
В статье отслеживается естественно-правовой подход относительно понимания сущностных качеств человека, на основании объективных причинно-следственных закономерностей и связей, которые объясняют природу и сущность человека с помощью рационального описания его правомерного и праволомного поведения.
Ключевые слова: право, человек, правомерное поведение, праволомное поведение, общество, правосознание.
А. S. Romanova
ESSENTIAL FEATURES OF MAN: NATURAL AND LEGAL APPROACH
The article deals with the natural and legal approach to understanding the essential features of man on the basis of objective causal regularities and connections that explain the nature and essence of man by rational description of his legitimate and unlawful behaviour.
Key words: law, man, legitimate behaviour, unlawful behaviour, society, legal consciousness.
Постановка проблеми. З огляду на те, що основною щеею i метою функщонування природно-правового простору, беззаперечно, е забезпечення гармоншного юнування людини в межах цього простору i реалiзацiя 11 потреб та невщ'емних природних прав, варто розглянути докладшше проблему само! людини. Варто дослщити природу i змют 11 життедiяльностi, аби мати змогу надалi вести мову про конкретш особливостi прояву з боку людини 11 внутрiшнiх властивостей через правову поведшку в межах i природно-правового, i буттевого простору.
Дещо проблематично дослщжувати iснування людини та и взаeмодiю з iншими людьми в окреслених просторових межах, оскшьки немае едино! загальноприйнято! концепцп розумшня природи i сутностi само! людини, адже наявш концепци не тшьки рiзнi, а й подекуди прямо протилежш за сво!м змiстом i спрямованiстю. Неважко зрозумiти, що рiзне розумiння природи i сутностi людини автоматично спричиняе рiзне розумiння таких фундаментальних природно-правових та суспшьно-правових феноменiв, як мораль, правомiрна та праволомна поведшка, зрештою, держава, як втир людей i !х об'еднання, а також загалом соцюприродний простр.
За таких обставин варто розглянути найтиповiшi концепци людини, виявити !хш позитивнi i негативнi сторони, а в тдсумку виробити едину концепщю розумiння природи i сутностi людини, придатну для аналiзу iнтелiгiбельного i сенсибельного вимiру iснування людини в межах природно-правового простору.
Аналiз дослiджень даноТ проблеми. Людину як "приземлену" ютоту розглядали, наприклад, К. Маркс та З. Фрейд. За марксистською теорiею, людина - це сукупнють вшх суспiльних вiдносин, тобто людина - продукт природного розвитку суспшьства, насамперед розвитку його продуктивних сил i виробничих вiдносин.
Слiд зазначити, що цш проблемi придiляли значну увагу таю вчеш, як I. 1ль!н, Т. Гарасимiв, О. Киричук, В. Лозовой, С. Сливка, В. Соловйов, В. Шестаков та шшь
Однак, попри велику кшьюсть науково-дослщницько! лггератури iз ще! тематики, вважаемо, що доцшьно аналiзувати природу i сутнють людини, беручи за основу те, що вона е ютотою активною, дiяльною i вiльною, сама визначае параметри свого правового буття.
Мета статт зумовлюе необхiднiсть фiлософсько-правового аналiзу широкого кола питань, що стосуються морально-феноменолопчно! сутностi права, зокрема, його щннюного аспекту.
Виклад основного матерiалу. Найважливiшим питанням, що пов'язане з розумшням людини, е питання про и природу.
Дослiджувати природу i сутнiсть людини можна, виходячи з двох основних пiдходiв: природного i надприродного [1, с. 60].
Природний (натуралютичний) пiдхiд полягае в тому, що людина е результатом розвитку природи, через що и (людину) розумдать i пояснюють як природну, зважаючи на вс наслiдки такого розумшня.
1нший пiдхiд, надприродний, навпаки, полягае в тому, що людина е породженням певно! нематерiальноl духовно! першооснови, що визначае надприродну природу людини [2, с. 84].
Щодо природи людини, то ця проблема нерозривно пов'язана з питаннями про причини, яю визначають i детермшують !! природу i сутнiсть. Вщповщь на запитання про причини, що визначають природу людини, прямо залежить вщ розумшня природи людини, так само як розумшня природи людини прямо залежить вщ розумшня визначальних !! причин. Ц два питання настшьки нерозривно взаемопов'язаш, що роздшити !х можна тiльки абстрактно.
Отже, за одним тдходом людина - ютота природна, формуеться i розвиваеться за законами природи, а за шшим - це ютота надприродна, тобто така, що живе за деякими надприродними законами, яю юнують, але яю нам можуть бути невщом^ Таке рiзне трактування природи людини безпосередньо позначаеться на розумшш !! сутностi, поведiнки та прав, зокрема i природних.
Обидва зазначеш пiдходи е важливими i мають право не лише на юнування, а й на розвиток, але певна складнють при !х ощнщ полягае в тому, що немае об'ективних критерi!в для розмежування "природного" i "надприродного" i не зрозумшо, якi властивостi людини е природними, а якi надприродними. В1дкритим е й питання про те, хто i як може пщгвердити або спростувати !х природнiсть або надприроднють, адже, власне кажучи, для вiруючо! людини божественне створення людини е так само природним, як для натуралюта природним е його походження вiд тварини.
Тож подiл властивостей людини на природш та надприродш е дещо вiдносним, i, по суп, природними ми називаемо п властивостi людини, якi визнаються такими у конкретний час i в
конкретному суспшьсга, а надприродними - tî, яю важко визначити i потрактувати через безмежнють i свiтобудови, i людського буття [3].
За природного тдходу до дослiдження людини дослщник шукае об'eктивнi, природнi причинно-наслiдковi закономiрностi та зв'язки, що пояснюють природу i сутнють людини, котрi можна пояснити за допомогою рацiонального опису, i щ знання мають загальний характер, придатнi для передачi шшш людинi i доступнi для ращонально1 перевiрки.
Дослщження надприродного пiдходу спрямоваш на опис причин, що не пщдаються рацю-нальному поясненню й опису, а тому отримаш знання не е загальними, вони доступш не всiм, а небагатьом обраним, i головним е те, що ïx неможливо перевiрити за допомогою ращонального тдходу.
Тому, як висновок, можна зазначити, що коли за першого тдходу природнють тих чи шших властивостей людини може бути рано чи тзно доведена або спростована цшком рацiонально й аргументовано, то за другого тдходу тяю надприродт властивостi людини не можна рацюнально описати i пояснити, оскшьки вони недоступнi для звичайного чуттевого i рацiонального пiзнання.
Одним з ключових питань у розумiннi природи i сутносп людини е питання про те, чи змшюеться природа людини, тобто чи юнуе постшна i незмiнна природа людини, або, навпаки, ця природа мшлива i скороминуща [4, с. 94]. Розкриття цього питання мае принципове значення для розумшня природи i сутносп людини, ïï природних прав, тому що йдеться про те, що природа людини постшна, стабшьна, е об'ективною основою ïï невщдшьних, природних прав, тобто прав, вщсуттсть яких руйнуе саму природу i сутнють людини як людини, або ж незмшно1", стабiльноï природи людини немае, i, отже, не юнуе об'ективноï основи ïï природних прав, i права людини е тчим шшим, як суто умоглядш, суб'ективт уявлення та конструкцп, що вiдображають лише установки певноï соцiальноï спiльноти або окремого суб'екта (законодавця).
Важливо зазначити, що в питанш про природу людини важливо зрозумiти ще й природу праволомжл поведiнки людини i шляхи ïï усунення. Особливiсть такоï' проблеми полягае в тому, що необхдно з'ясувати: закладено причини праволомжл поведiнки людини в самш природi людини? Ствердна вщповщь на це питання означае, що праволомну поведшку не можна перебороти, а боротьба з нею за допомогою позитивного права i закону безперспективна. Або, ж навпаки, причини праволомжл поведшки людини перебувають поза людиною i пов'язаш з конкретно-iсторичною формою ïï юнування. Проспше кажучи, праволомна поведшка людини обумовлена не ïï незмшною природою, а конкретно-iсторичними, сощально-екожмчними умовами, у яких вона живе. Тому, хай як це банально не звучить, однiею з причин праволомжл поведiнки е соцiально-економiчна нерiвнiсть людей. I, вщповщно, як тшьки цю соцiально-економiчну нерiвнiсть буде подолано, зменшиться й вщсоток праволомноï' поведшки.
Аналiзуючи причини праволомноï поведiнки людини, дослщники найчастiше аргументують, нерiдко й виправдовують таку поведшку вщсутнютю в людини достатшх соцiальниx умов життя (погане житло, низька зарплата, вщсуттсть освгги тощо) [5], тобто вщсутнютю практичноï реалiзацiï соцiальниx гарантiй, при дотриманш i реалiзацiï котрих будуть усунуп й причини праволомноï поведшки.
Таю твердження вважаемо не достатньо обгрунтованими. Наприклад, злочини вчиняють не тшьки сощально незаxищенi люди, а й люди, яю соцiально цшком забезпечеш, тож фактор соцiальноï незахищеносп не е показником праволомноï' поведшки людини. Бшьше того, слушною е думка, що людина з нижчим майновим статусом не "зшсута" благами цившзацп, а тому не мае можливосп нi фiнансовоï, нi фiзичноï вчиняти певнi праволомнi дiï, адже змушена думати про роботу, щоб забезпечити собi належнi умови проживання, а також звертаеться часто до Бога по допомогу i намагаеться не порушувати норм моралi, релк-шних норм, а отже, i норм природного права. Як свщчить юторичний досв1д, в жоднiй краï'нi з найвищим рiвнем соцiального забезпечення злочиннють лiквiду-вати не вдалося. Виходячи зi сказаного, питання про мшливють чи незмiннiсть людськоï природи завжди було i е центральним у фшософп, соцюлогп, псиxологiï правознавствi.
Дискуси про особливостi "змiнностi" i "стабшьносп" природи людини, як i дискусп про суспiль-ний прогрес загалом залежать вiд ступеня продуктивностi розв'язання цiеï проблеми, тобто чи все зво-диться лише до полемiки, чи до прийняття конструктивних ршень. Вiд розв'язання проблеми безпосе-редньо залежить розумiння природи i сутносп, природних прав людини, що також розглядаються або як щось постшне i незмiнне, або, навпаки, як те, що постшно змiнюеться i розвиваеться.
Важливо пам'ятати, що в природно-правовому npocropi постшно вщтворюються стосунки мiж людьми, що проявляються у психологiчному та моральному ставленн людини до людини, до об'екпв ïï iнтересiв i потреб. Тут iдеться i про тзнавальну, i про цiннiсно-оцiночну поведшку людини. Така поведiнково-дiяльнiсна сутнiсть людини заторкуе духовно-культурну, морально-оцiночну, психоемоцшну i навiть суспiльно-економiчну, полiтичну та iншi сфери життедiяльностi людини, а також е результатом тзнання й усвщомлення власних iнтересiв, iнтересiв суспшьних груп людей i людськоï стльноти загалом.
Дiяльнiсть вагомо впливае на формування психологiчного чинника в людиш [5, с. 11]. Людина вбирае в себе насамперед те, що ближче до ïï особистого досвщу, який вона набула внаслiдок вда^' або невдалоï участi у справах суспшьства, держави, адже людина не може юнувати вщокремлено вiд суспшьства, тож воно впливае на неï i позитивно, i негативно. Оточення людини формуе ïï реальш жилет iнтереси, адже бiльшiсть людей виносить своï' переконання з повсякденного життя, з того, з чим вони стикаються на кожному кроцi. Ми не можемо заперечувати, що норми природного права "долучаються" значною мiрою до формування переконань людини i ïï взаемовщносин з оточенням, але школи людина ставить думку оточення навпъ вище за природно-правовi норми, тобто виходить з позицiï, що коли порушити норму природного права, то це не одразу стане помгтно, а втратити повагу близьких людей - значно важче випробування.
Як слушно зазначав I. Фiхте, перевага людини полягае у здатносп на основi власноï свобiдноï волi давати потоку своïх iдей певне спрямування, i що бшьше людина реалiзуе цю перевагу, то бшьше вона людина [6, 522]. У кожнш людинi природа вiдображае сама себе, тобто людина е частиною буття, i в цьому полягае ïï неповторнють. Саме в природно-правовому просторi людина стае активною, вона зютавляе загальний добробут зi своïм власним, оцiнюючи вигiднiсть або невипднють адресованих ш пропозицiй.
Людське суспшьство, по сутi, пов'язане з природним правом, оскшьки це право само-оргашзуеться, i люди за своею природою також схильш до самооргашзацп. Права людини е основою природно-правового простору, тобто, якщо можна так сказати, природно-правовий проспр "iснуе" як певна мiра дотримання прав людини, що даш ш вiд природи, а також як '^ра" ютинносп i вiдповiдностi поведiнки людини нормам буттевого простору. Людина в буттевому i природно-правовому просторi надiлена автономiею, що полягае в прiоритетi ïï суб'ективних прав. За умови розвитку людини в колективi кожен член цього колективу повинен сприйматися як шдивщ з неповторним "набором" властивостей. Звичайно, позитивне право держави не може забезпечити людиш високого рiвня ïï iндивiдуалiзацiï в суспшьсга, скажiмо, через нормативне закршлення прав та обов'язюв, враховуючи особливосп кожного шдивща.
Якщо звернутися до особливостей розвитку людини в суспшьста, то в умовах недостатньоï свободи, нерозвиненоï правовоï культури, браку життевого досвiду виникае вщчуття i переконання людини у власному безсиллi [7, с. 72], а це шдстава до зневiри в собi, що, своею чергою, породжуе життеву позицiю, за якою людиш байдуже, чи дотримуеться вона норм природного права, чи ïï вчинки мають якусь користь для оточення, чи взагалi ïï життя сповнене позитивного змюту. За таких умов "найкращою" життевою позицiею, зокрема i правовою, стае конформiзм (в шших пiдроздiлах ми розкриемо його особливосп щодо проблеми iснування людини в природно-правовому простору), а "найпрша" життева позицiя може проявитися в праволомнш поведiнцi, що не менш важливо та небезпечно у виробленш стiйкоï' психологiï' "маленькоï людини" i власного безсилля перед реалiями життя. О^м того, наслiдком такого психолопчного стану людини може стати ухилення навiть вiд елементарних форм учасп у життi суспiльства, довколишнього свпу, тобто така участь зводиться, як правило, до формально-символiчноï', без внутршшх атитюдiв людини, що спрямовувалися б на тдтримання гармонiйного iснування в природно-правовому простора
Щодо позитивно-правового поля держави, то зазначеш вище особливосп проявляються в пасивнiй життевiй позицп людини i звичцi чекати на матерiальну, соцiальну та будь-яку шшу допомогу вiд держави, що дасть змогу вщчути матерiальну стабiльнiсть власноï життедiяльностi, а
збагачення i перетворення власного внутршнього свггу та формування морально-правового задоволення i гармони власного iснування вiдходить на другий план або ж зникае зовшм. Таке положення може цшком влаштовувати людину, i з часом вона починае вважати його проявом внутршньо! свободи.
Проблемi деформованого сприйняття природно-правово! дiйсностi придiляло увагу багато вщомих науковцiв, зокрема й фiлософiв права, тому не вважаемо за необхщне грунтовно висвiтлювати 11, тим паче, що це не е предметом нашого дослiдження. Ми лише акцентували увагу на певнш особливосп формування сутностi людини у природно-правовому простора
Людська особистiсть певною мiрою самодостатня. Проте вiд самого народження, вщповщно до бiологiчних законiв, на людину чиниться певний зовшшнш вплив (слова i вчинки оточення), що сприяе залученню людини до певних сощальних зв'язкiв, котрi не завжди позитивно сприяють розкриттю людиною 11 природи й особистостi. Але людина стае людиною лише у складному i неоднозначному процесi взаемодн з оточенням, у процес соцiалiзацi! [8, с. 114]. Самодостатня людина не повинна ставити умови i вимагати щось вщ когось. Вона, як правило, намагаеться досягти певного становища i результату вщ свое! життедiяльностi не завдяки допомозi ззовнi, а вщповщно до власних можливостей i прагнень. Така людина не шукатиме виправдання сво!м негативним вчинкам, а, навпаки, шукатиме можливосп не порушувати норм, встановлених суспiльством (державою) та природою (природне право). За таких умов людина одночасно стае i об'ектом, i суб'ектом суспшьних вщносин.
Враховуючи зазначене, можна констатувати, що розрiзняють свободу виникнення волi i свободу 11 реалiзацil [9]. Якщо перша е не що шше, як певна незалежнiсть (повна або часткова) людсько! волi, то друга е практичною реатзащею ще! вол^ що проявляеться у взаеминах з людьми, сустльними iнститутами, державою i суспiльством загалом. I саме тут з'являються певш "обмежувачГ' автономп людини - насамперед правовi, але не менш важливi i дiевi моральш та релiгiйнi.
Кожна людина е представником т1е! чи шшо! сощально-культурно! спiльностi. Це визначае конкретнi цшносп, уподобання, менталiтет, що дозволяють визначити людям свою самобутшсть, залишатися самими собою, що веде до прояву i збереження шдивщуальносп, а нерщко й до формування власного бачення природно-правового простору як набору моральних, релтйних i духовних цiнностей.
Не потрiбно змушувати людину визнати конкретш природно-правовi установки саме в такому вигляд^ як хочеться нам, адже в конкретно! спшьноти людей, що мае одинаковi ознаки (територiя проживання, вш, стать, освiта, культурнi традицп, релiгiйнi переконання), однi й и самi природно-правовi цiнностi, хоча й визнаються та сприймаються по^зному, а отже, поведiнковi аспекти, пов'язанi з !х дотриманням, також рiзняться. Це як вiра в Бога: в рiзних релiгiйних течiях навiть iм'я Всевишнього звучить по-рiзному, рiзниться й обрядово-традицшна компонента, але суть незмшна - вiра у Вищу силу. Тому не потрiбно людину "перекроювати", якщо !! переконання не несуть зла i не порушують прав шших людей.
Однак людина самою природою орiентована на спiлкування в межах т1е! чи iншо! сощально! групи iз властивим !й цшнюним свiтосприйняттям, i при цьому вона не замикаеться лише в однш груш, а постшно стикаеться з рiзноманiтними спiльнотами, як, скажiмо, в дшовому аспектi, так i в суто особистому. Тому людина в суспшьсга одночасно виконуе декшька ролей i у зв'язку iз цим вщ кожно! очiкують певних, вже запрограмованих дш. Цi дi! дають змогу людиш проявити свою шдивщуальнють, але важливо, щоб людина не "злилася" iз суспiльною масою i не втратила свое! природно! особливосп.
Людина повинна виховувати i розвивати в собi моральнi якостi. Цей процес являе собою сукупнiсть цшеспрямованих, планомiрних, активних, соцiально i природно оргашзованих впливiв на свiдомiсть i поведiнку людини, як1 поряд iз самовихованням формують iндивiдуальну та колективну систему твердих етичних понять, моральних переконань, схильностей, почуттiв, рис характеру i звичок поведiнки, що вщповщають iдеалам i принципам моралi та природного права [10, 612].
Висновок. Отож, n0Tpi6H0 враховувати, що людина, вдосконалюючись, стверджуючи свою гiднiсть, не повинна все ж робити цього на шкоду оточенню i зобов'язана враховувати штереси всiх людей i норми буттевого простору. За умови недотримання таких умов виникае питання про природно-правову вщповщальнють за свою поведшку. Вщ правильного трактування ще! проблеми залежить можливiсть полiпшення якост морально-правового становлення людини, оскiльки кшцевою метою цього процесу е формування людини, котра усвщомлюе вiдповiдальнiсть за свою поведшку, яка не суперечить основоположним принципам i нормам природного права. Невщ-дшьною частиною активно! природно-правово! життево! позицi! людини е усвщомлення вщпо-вiдальностi за сво! вчинки перед рiдними, близькими, шм'ею, колективом, суспiльством, державою, що виступае метою формування духовно i морально багато! людини.
1. Гегель Г. В. Ф. Философия права : пер. с нем. /Г. В. Ф. Гегель ; ред. и сост. Д. А. Керимов и
B. С. Нерсесянц; авт. вступ. ст. и прим. В. С. Нерсесянц. - М. : Мысль, 1990. - 524 с. 2. Ермоленко А. Н. Этика ответственности и социальное бытие человека / Анатолий Николаевич Ермоленко. - К.: Наук. думка, 1994. - 200 с. 3. Валянский С. И. Физические основы самоорганизации /
C. И. Валянский, С. В. Илларионов // Самоорганизация и наука: опыт философского осмысления. -М. : Арго, 1994. - С. 306-325. 4. Головко Б. А. Фтософська антрополог1я : навч. поаб. / Б. А. Головко ; Нац. аграр. ун-т. - К. : 1ЗМН, 1997. - 238 с. 5. Гурлев А. В. Право человека на достойную жизнь как основная ценность социального государства : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01 / А. В. Гурлев. - М., 2003. - 20 с. 6. Фихте И. Г. Несколько лекций о назначении учёного. Назначение человека. Основные черты современной епохи : сб. / И. Г. Фихте ; пер. с нем. М. В. Драко. - Мн. : Попурри, 1998. - 480 с.7. Крохмаль Н. В. 1сторичм форми саморегуляцИ' сощального процесу / Н. В. Крохмаль. - Запор1жжя : Просв1та, 2000. - 144 с. 8. Какабадзе З. М. Проблемы человеческого бытия / З. М. Какабадзе. - Тбилиси, 1985. - 258 с. 9. Прокофьев Г. С. Онтологическая и гносеологическая функции языка в правовых нормах / Г. С. Прокофьев // Вестн. Моск. ун-та. Сер. Право. - 1999. - № 3. - С. 101-110. 10. Rokeach M. Beliefs, Attitudes, and Values: A Theory of Organization and Change /M. Rokeach. - San Francisco : Jossey-Bass, 1968.
