CC BY
21
УДК 347.12
А. С. Романова
Навчально-науковий шститут права та психологи Нащонального ушверситету "Львiвська полггехшка", кандидат юридичних наук, доцент кафедри теорii та фшософи права
СОЦ1АЛЬНА ПОВЕД1НКА ЛЮДИНИ У ПРИРОДНО-ПРАВОВОМУ ПРОСТОР1
© Романова А. С., 2016
У статт висвгглено фiлософсько-правовий пiдхiд до розумiння социально! поведiнки людини у природно-правовому просторi в контекстi розумiння людини на piBHi ft' вщносно! або абсолютно! самостшност i незалежностi вiд об'ективних сфер буття, зокрема правово! реальность Акцентовано увагу на засвоeннi людиною правових цiнностей за умови глобалвацшних ироцеив у суспiльствi.
Ключовi слова: природне право, суспiльство, людина, глобалiзацiя, иравов1 цш-ностi.
А. С. Романова
СОЦИАЛЬНОЕ ПОВЕДЕНИЕ ЧЕЛОВЕКА В ЕСТЕСТВЕННО-ПРАВОВОМ ПРОСТРАНСТВЕ
В статье отслеживается философско-правовой поход к пониманию социального поведения человека в естественно-правовом пространстве в контексте понимания человека на уровне его относительной или абсолютной самостоятельности и независимости от объективных сфер бытия, в частности правовой реальности. Акцентировано внимание на усвоении человеком правовых ценностей при условии глобализационных процессов в обществе.
Ключевые слова: естественное право, общество, человек, глобализация, правовые ценности.
А. S. Romanova
SOCIAL BEHAVIOR IN NATURAL AND LEGAL SPACE
The article deals with the philosophical and legal approach to understanding of social behavior in natural and legal environment in the context of understanding the man at her relative or absolute autonomy and independence from being objective areas, including legal reality. A great attention is paid to the assimilation of human values provided legal globalization in society.
Key words: natural law, society, man, globalization, legal values.
Постановка проблеми. Почуття солидарность належносл людини до культурно-iсторичноi спшьноти, на основi не тшьки мови, стереотитв i норм поведшки, а й природно-правовоi ментальносп формуе щншст аспекти правосвiдомостi людини, ii сощального становлення у природно-правовому i сощокультурному просторi. Людина не може юнувати вiдокремлено вiд соцiуму i його впливу. Дискуси про особливостi "змшносп" i "стабшьносп" природи людини, як i дискуси про суспшьний прогрес загалом, залежать ввд ступеня продуктивности розв'язання цiei проблеми, тобто чи все зводиться лише до полемши, чи до ухвалення конструктивних ршень. Вiд розв'язання проблеми безпосередньо залежить розумшня природи i сутностi, природних прав
людини, що також розглядаються або як щось постiйне i незмiнне, або, навпаки, як те, що постшно змшюеться i розвиваеться.
З огляду на це, необхвдно виробити едину концепщю розумiння особливостi соцiальноi поведшки людини, що втшюе в собi духовну та психоемоцiйну неповторнiсть особи.
Аналiз дослiдження проблеми. Сьогодення диктуе умови, за яких ученi дедалi частiше ви-знають, що знищення традицiйних життевих укладiв нерiдко стае причиною хаосу i дезорганiзацii в суспшьно-правовому життi, що призводить до аномiчних станiв його iснування, до "поведшковоТ' кризи у самореалiзацii людини. За таких умов варто активно розвивати антрополопчш пошуки, виробляти новi шляхи пiзнання соцiальноi самоiдентифiкацii людини через й поведiнку.
Соцiальну поведшку людини в науковiй думцi розглядають, переважно, в контекстi свободи та щодо форм правовоi активностi особи. Цш проблематицi присвятили працi таю вiдомi ученi, як: В. Бачинш, Т. Гарасимiв, О. Грищук, С. Максимов, Л. Ншолаева, В. Петрушенко, С. Сливка та iншi.
Дещо менше уваги ученi-правознавцi, фшософи та сощологи права придшяли особливостям самооргашзацй людини на основi норм природно-правового простору.
Загалом, попри значну кшьюсть науково-дослщниць^' лiтератури iз цiеi тематики, вважаемо, що доцшьно аналiзувати сощальну поведiнку людини саме за умов стабшьносл 11 природи, а також, ввдтворення стосункiв мiж людьми, що проявляеться у психолопчному та моральному ставленш людини до людини, до об'ектш й iнтересiв i потреб.
Мета стати зумовлюе необхiднiсть фшософсько-правового аналiзу широкого кола питань, що стосуються соцiальноi поведiнки людини у природно-правовому простора
Виклад основного матерiалу. Сдина стабшьна парадигма, яка е абсолютним критерiем у правовiдносинах, - це природне право. Це доводить й ютор1я розвитку вчення про природне право, це шдтверджують природнич^ фiзико-математичнi науки, а також практичне життя багатьох незаiдеологiзованих народiв. Метафiзики застарело!' не бувае, а "теолопзм", '^фолопзм" (як часто скептично називають позитивюти) слiд сприймати стримано, без вбачання 1'хньо1 гносеологiчноi шкiдливостi. Потрiбно використовувати метафiзичну методологiю, розумiти трансцендентальшсть як спосiб пiзнання [1, с. 152].
1снування людини, будучи центральним поняттям екзистенцiоналiзму, ученi трактують як ушкальну особистiсну сутнiсть людини, що втшюе в собi духовну та психоемоцшну неповторнiсть особи [2].
Щодо буття людини, то у ньому можна виокремити деяю найбшьш характернi форми, а саме: предметно-практичну (людина як фiзичне тшо впливае на iншi фiзичнi тша з метою задоволення певних потреб); практика сощального творення (неможливють бути людиною поза соцiальним оточенням, вижити в iзоляцй вiд шших людей без обмiну досвiдом); самотворення, самод1яльшсть (людина формуе свiй духовний свiт, конструюе проекти перетворення свггу, прагнучи створити гiдне середовище, в якому можна жити i тзнавати свiт [3, с. 31].
Важливо розумгги, що нема чiткого розмежування мiж вказаними основними формами буття людини. Науковщ-фшософи, мабуть, зможуть додати ще й iншi форми, але в межах означеного дослвдження, ми не вважаемо за доцшьне вести активну дискусто щодо доцiльностi розмежування цих категорш за наявними ознаками, тому що прагнемо уникати поглибленого фшософського спрямування дослiдження.
Саме тому, на нашу думку, у фшософсько-правовому дослщженш не буде огрiхом вживання цих термтв як подiбних, синонiмiв, адже такий пiдхiд не впливатиме на розв'язання поставлених у робоп завдань.
Фшософсько-антрополопчш вчення, на як спираеться юридична антрополопя, фшософ]я права, завжди тяжши до розумiння людини на рiвнi й вiдносноi або абсолютноi самостiйностi i незалежностi ввд об'ективних сфер буття, зокрема правовоi реальностi як першооснови, що творчо впливае на них i формуе 1'х.
Стабшьшсть природи людини характеризують: 1) стабшьшсть людини як певного оргашзму (людина залишаеться персотфшованою особиспстю за очевидних змш, ввд народження до смерт1); 2) стабшьшсть людини як живо!' ютоти 3i стшким набором потреб (це шдтверджуеться генофондом i бюлопчною природою людини); 3) стабшьшсть людини як суспшьно!' ютоти [4, с. 162]. Людина може формуватися i жити тшьки в суспшьстш. Це обов'язкова i неввддшьна умова людського життя, а отже, стшка i неввд'емна властив1сть ïï природи. Перелш особливостей можна продов-жувати, але ми маемо на мет1 не глибоко дослщити цей аспект, а лише показати, що момент стабшьносл в природ1 людини повинен юнувати i справд1юнуе.
Щодо змш у природ! людини, то досить складно з'ясувати !хшй характер. Оскшьки змши -це завжди результат певноï взаемодiï, то важко визначити, який елемент взаемоди вщкрае виршальну роль у цьому процес1 [5, с. 422]. Життед1яльшсть людини у природно-правовому простор! вказуе, з одного боку, начебто очевидно, що людина змшюеться, а з шшого - не завжди можна зрозумгги, як саме змши ввдбулися, тобто чи змшюеться сама природа людини, а чи лише форми ïï прояву. Важливо з'ясувати, що ввдгграе виршальну роль у цих змшах, чи змшилася природа людини, чи змшилися умови, що дозволяють цш природ1 проявитися. Зрештою, зрозумшо, що умови не можуть змшитися сам1 собою, ïx можуть змшити тшьки люди, але для цього вони повинш змшитися сам1. I за умов, що дозволяють цш природ! проявитися, вона не зволшатиме 1з цим.
Важливо пам'ятати, що в природно-правовому простор! постшно в!дтворюються стосунки м!ж людьми, що проявляються у психолопчному та моральному ставленн! людини до людини, до об'екпв ïï штерес1в i потреб. Тут щеться i про шзнавальну, i про цшшсно-оцшочну поведшку людини. Така поведшково-д1яльшсна сутшсть людини заторкуе духовно-культурну, морально-ощночну, психоемоцшну i навпъ суспшьно-економ1чну, полггичну та шш1 сфери життед1яльност1 людини, а також е результатом тзнання й усввдомлення власних шгерес1в, штерес1в суспшьних груп людей i людсько!1 спшьноти загалом.
Саме в природно-правовому простор! людина стае активною, вона зютавляе загальний добробут !з власним, оц!нюючи виг!дн!сть або невигвдшсть адресованих ш пропозиц!й.
Людське суспшьство, по сут!, пов'язане з природним правом, оскшьки це право самоорга-н!зуеться, i люди за своею природою також схильш до самооргашзаци. Права людини е основою природно-правового простору, тобто, якщо можна так сказати, природно-правовий проспр кнуе як певна м1ра дотримання прав людини, що дат ш ввд природи, а також як м1ра ктинносп i ввдповвдносп поведшки людини нормам онтолопчного простору. Людина в онтолопчному i природно-правовому простор1 надшена автоном1ею, що полягае в прюритет ïï суб'ективних прав. За умови розвитку людини в колектив1 кожен член цього колективу повинен сприйматися як шдиввд, з неповторним "набором" властивостей. Звичайно, позитивне право держави не може забезпечити людиш високого р1вня ïï шдиввдуал1заци в суспшьстш, скаж1мо, через нормативне закршлення прав та обов'язюв, враховуючи особливосп кожного шдиввда. Як правило, за основу береться певна категор1я людей (за ф1зичними, полггичними, майновими, вшовими, професшними особливостями). Якщо розглядати права людини, ïï юнування за нормами природного права, то воно (право) шдиввдуал1зуе сво!1 норми, надае i визнае автономто людини, дозволяючи щось однш людиш i забороняючи це шшш. I тут не йдеться про певну нер1вшсть, на зразок "йому можна, а чому мет - т", а йдеться про те, що m вш, m майновий стан, m ф1зичш особливосл, за якими люди можуть належати до певно]' групи, не можуть зр1вняти людей у ].'хшх правах та умовах юнування, адже головне зрозумгги, що переживае людина в певний час свого життя i як1 саме духовш, моральш спонукання людських вчинюв. На таке "здатне" лише природно-правове розумшня людини i ïï вчинюв, яке е вдеальним, проте вш норми позитивного права мають бодай ввддалено прагнути пвдтримати i зберегти людську автономто серед шших людей.
Людиш споконв1чно властиве прагнення володгги простором, територ1ею. 1снуе думка, що "територ1альний 1мператив" виконуе в людському суспшьстш i в популящях тварин аналопчш функци: сприяе 1ерарх1чному розчленуванню сощуму, згуртовуе члешв цiеï територи проти спшьного ворога, гарантуе безпеку всього суспшьства [6]. Упродовж ось уже майже десятка роюв слово "територ1я" поступаеться м1сцем слову "проспр". I це пов'язано насамперед з тим, що
самоочевидшсть територiальних кордонiв закiнчилася в епоху постшного перекроювання меж або в ситуаци, коли ïx T04Hi обриси i значущiсть постiйно ставилися тд питання. У зв'язку i3 цим, актуалiзувалися глобалiзацiйнi процеси в суспшьстш. Фактична змiна кордонiв актуальна в конкретний момент, а питання щодо простору вирiзняеться актуальними i теоретичними, i суто соцiальними властивостями, як е неминущими.
Пiд адекватно засвоеними природно-правовими щнностями розумiють такi, яю людина приймае не тшьки "зовш", як необxiдну форму, але й робить ïx справжшми цшями своеï дiяльностi, розвивае з огляду на них своï природно-правовi властивостi.
Орiентацiя на антигромадськi цiнностi означае, по-перше, що i фактичною основою, i наслвдком праволомноï поведiнки е таю негативш властивостi особистостi, як iндивiдуалiзм, неповага до iнтересiв iншиx людей, нехтування норм суспшьного життя, байдужють до вибору засобiв для досягнення шдиввдуальних цшей, уявлення про власну винятковють тощо.
Людину, що виробила в собi вiдповiдний суспшьним штересам i зразкам комплекс правових щнностей, уявлень про змiст правових принцитв, про належне i заборонене в поведшщ, послiдовно реалiзуе ïx у свош дiяльностi, суспшьство оцiнюе як розвинену в правовому ввдношенш i таку, що розвивае сво!' природно-правовi властивостi [7, с. 54]. Така людина, як правило, досить легко i правильно орiентуеться в життевих ситуацмх, ïï вибiр i поведшка мають цшеспрямований i несуперечливий характер; вона здатна критично ощнювати свш i чужий правовий досвiд. Це той тип людини, який е головною метою правового виховання.
Дослвдження проблем спiввiдношення правосввдомосл i реальноï поведiнки людей у сферi права буде доцшьним на основi концепци взаемоди правосвiдомостi та правовоï реальностi. Наявне догматичне уявлення про ствввдношення правосвiдомостi та правовоï реальностi виходить з двох основоположних постулата: 1) правова реальшсть визначае правосввдомкть; 2) правова свiдомiсть юнуе порiвняно самостiйно. Цi класичнi положення теори правосвiдомостi розроблялися пiд впливом фшософських уявлень про спiввiдношення суспiльноï свiдомостi i суспшьного буття. Звичайно, неправильно буде твердити, що змют будь-якоï форми суспiльноï свiдомостi безпо-середньо визначаеться тшьки суспшьним буттям. Суспшьна свiдомiсть розглядаеться в цьому випадку лише як пасивне ввдображення суспшьного буття. Виходячи iз цього, структура суспiльноï свiдомостi у фшософсько-правовш лiтературi розглядаеться найчастiше як структуроване знання, точнiше як знання-опис. Фактичне ототожнення форм суспiльноï свiдомостi i знання-опишв - це реактивний подход до визначення сутностi суспiльноï сввдомосл. Посилання на функцiï суспiльноï сввдомосл (комунiкативну, регулятивну тощо) е лише тдтвердженням реактивного розумiння ïï природи. Процес функщонування суспiльноï свiдомостi розушеться як виконання отриманим знанням-вiдображенням певноï соцiальноï ролi в конкретно-iсторичнiй ситуаци. Тим самим функщонування суспiльноï сввдомосл детермiнуеться зовнiшнiми щодо ïï сутносл процесами.
Детермiнацiя суспшьною свiдомiстю ^фально]1 поведiнки е процесом взаемноï зумовленосл змiсту цiнностей суспiльноï свiдомостi рiзниx рiвнiв. Унiкальнiсть, специфiчнiсть участi такоï форми суспiльноï свiдомостi в меxанiзмi регуляцiï правомiрноï поведiнки полягае в тому, щоб проявитися шд час аналiзу взаемоди правосвiдомостi з шшими формами суспiльноï свiдомостi: моральною i полгтичною.
Правосвiдомiсть як система щншсних регуляторiв i детермiнантiв незмiнно спрямована на створення системи соцiальноï орiентацiï, що вiдповiдае прийнятим в конкретному суспшьстш уявленням про спрямованiсть розвитку всiеï правовоï сфери. Формулювання належного пов'язане з оцiнкою наявних суспшьних взаемозв'язкiв i прагненням людини упорядкувати ïx, вiдкинути неправомiрнi форми поведшки, цшеспрямовано впливати на дiяльнiсть шших людей в iнтересаx всього сощального оргашзму. В цьому сенсi належне пов'язане не тшьки зi значущим, вираженим в ощнщ, а й з бажаним, яке об'ективуеться в правових i моральних вдеалах.
Вкажемо надважливу обставину, що об'еднуе правову i моральну сввдомкть: ушверсальш моральш iдеï добра i зла та правовi уявлення про правомiрнiсть чи протиправнiсть поведшки конкретизуються в загальнiй iдеï справедливости У правовiй сферi iдея справедливости е таким гранично загальним зразком правомiрноï поведiнки, що це дозволяе ш стати основним змiстом
правових iдеалiв [8]. У самому процес свого BropiBaH^ iдея соцiальноi справедливости як принцип pÍBHoi вiдплaти виражаеться спершу як синкретична едтсть правового i морального компонента. Сощальна природа справедливости як взaемноi вiдплaти, взаемного обмшу piвними вчинками зiгpaлa свою позитивну роль як ощночний критерш правових i моральних систем piзних суспшьств, оскшьки в нiй були закладет уявлення про тaкi зразки поведшки, як ставили б учасниюв соцiaльного спшкування в piвнi умови [9].
Отож, правосввдомють е детермшантою i регулятором поведiнки людини у природно-пра-вому пpостоpi. Пpaвовi щнносл - необхiдне специфiчне усвiдомлення, "шдсумовування" вiдносин мiж людьми i вимог сощоприродного характеру, що випливають з них.
Висновки. Отже, в результат соцiaльноi практики у свiдомостi людини формуеться так званий еталонний (репрезентативний) образ, в якому фiксуються вш iстотнi ознаки пpедметiв певноi групи. Щодо пpaвомipноi поведiнки, можна сказати, що в правосввдомосл складаеться вдеальний образ, образ-репрезентант пpaвомipноi поведiнки, який виконуе функщю заступника всiх однорвдних конкретних поведiнкових aктiв, з якими суб'ектовi доводилося стикатися. Завдяки отриманню нових правових знань, нагромадженню сощального досвщу цей образ збагачуеться й ускладнюеться. Одержаний еталонний образ, будучи залученим до процесу дiяльностi, визначае схему практичних дш з реальними предметами, тобто алгоритми i стереотипи реально!' предметно!' дмльносп людини. Людина ствввдносить шформащю (знання-опис) про конкретш пpaвовiдносини, життевi ситуаци з наявним в ii свiдомостi образом-репрезентантом пpaвомipноi поведiнки, а вже на основi цього формуеться алгоритм подальших дш.
1. Сливка С. С. ФЫософгя права: навч. посгб. / С. С. Сливка. - К.: Атгка, 2012. - 256 с.
2. Философия: энциклопедический словарь / под ред. А. А. Ивина. - М. : Гардарики, 2006. - 1072 с.
3. Петрушенко В. Л. ФЫософський словник: термти, персоналгг, сентенци / В. Л. Петрушенко. -Льв1в: Магнолгя 2006, 2011. - 352 с. 4. Смит И. Современные системы психологии / И. Смит. -СПб.: Прайм-ЕВРОЗНАК, 2003. - 384 с. 5. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии / С. Л. Рубинштейн. - СПб.: Питер, 1999. - 720 с. 6. Мальцев Г. В. Понимание права: подходы и проблемы / Г. Л. Мальцев. - М. : Прометей, 1999. - 412 с. 7. Николаева Л. В. Структура созидательного потенциала личности / Л. В. Николаева // Проблемы повышения созидательной активности. - Калининград, 1988. - С. 82-85. 8. Зандкюлер Х. Й. Демократия, всеобщность права и реальный плюрализм / Х. Й. Зандкюлер // Вопросы философии. - 1999. - № 2. - С. 35-50. 9. История этических учений: учеб. / под ред. А. А. Гусейнова. - М. : Гардарики, 2003. -910 с.
REFERENCES
1.SlyvkaS.S. Filosofija prava: navch. posib. / S. S. Slyvka. - K. : Atika, 2012. - 256 s.
2. Filosofija: jenciklopedicheskij slovar' / pod red. A. A. Ivina. - M. : Gardariki, 2006. - 1072 s.
3. Petrushenko V. L. Filosofs'kyj slovnyk: terminy, personalii', sentencii' / V. L. Petrushenko. - L'viv : Magnolija 2006, 2011. - 352 s.4. Smitl. Sovremennye sistemy psihologii / I. Smit. - SPb. : Prajm-EVROZNAK, 2003. - 384 s. 5. Rubinshtejn S. L. Osnovy obshhej psihologii / S. L. Rubinshtejn. - SPb. : Piter, 1999. - 720 s. 6. Mal'cev G. V. Ponimanie prava: podhody i problemy / G. L. Mal'cev. - M. : Prometej, 1999. - 412 s. 7. Nikolaeva L. V. Struktura sozidatel'nogo potenciala lichnosti / L. V. Niko-laeva // Problemy povyshenija sozidatel'noj aktivnosti. - Kaliningrad, 1988. - S. 82-85. 8. Zand-kjuler H. J. Demokratija, vseobshhnost' prava i real'nyj pljuralizm / H. J. Zandkjuler // Voprosy flosofi. -1999. - № 2. - S. 35-50. 9. Istorija jeticheskih uchenij : ucheb. / pod red. A. A. Gusejnova. - M. : Gardariki, 2003. -910 s.
