CC BY
55
решения проблемных ситуаций, но и постоянно следить за меняющейся ситуацией на рынке, что на сегодняшний день является одной из первоочередных задач.
СПИСОК ЛИТЕРАТУРЫ
1. Грани экономического риска [Текст]/Альгин А.П. // М.: Знание, 1991.-64с.
2. Афоничкин А.И., Михаленко Д.Г. Управленческие решения в экономических системах: Учебник для вузов.-СПб.: Питер, 2009.-480с.
3. Лепейко Т.И. Управление формированием стратегического потенциала предприятия/Т.И. Лепейко, А.А.Колесников// Харшвського нацюнального економ1чного ушверситету Сб. Экономика развития.- 2004.-№4(32).
4. Лукьянова В.В., Головач Т.В. Эконом1чний ризик: Навч. Поаб. - К.: Академ-видав.,2007.-464с.
5. Отенко И.П. Методологические основы управления потенциалом предприятия. - Харьков: Изд. ХНЭУ, 2004. С. 250.
Аннотация. В статье обоснована необходимость разработки организационно-экономического механизма процесса принятия решений, как основного инструмента управления предприятием для обеспечения его конкурентоспособности на рынке.
Ключевые слова: риск, неопределенность, процесс принятия решения
Summary. In article is motivated need of the development organizing-economic mechanism of the process decision making, as the main instrument of management enterprise for provision of his(its) competitiveness on the market.
Keywords: risk, uncertainty, process decision making
Рецензент к.э.н., доцент УкрГАЖТ Мельник В.А. Эксперт редакционной коллегии к.э.н., доцент УкрГАЖТ Елагин Ю.В.
УДК 658.341
ТЕХНОЛОГИ КООРДИНАЦИ УПРАВЛ1НСЬКИХ Р1ШЕНЬ НА
шдприемств1
Галгаш Р.А., к.е.н., доцент (СНУ iM. В. Даля)
Визначено концептуальт модел1 ухвалення оргашзацтних ршень на пгдприемств!. Визначено, що для пгдвищення ступеня рацюнальностг схвалюваних ршень доцтьно реалгзувати координуючий nidxid, основним елементом якого буде блок вироблення базово'1 моделi проблемно'1 ситуацИ.
Ключовi слова: управлтня, координащя, тдприемство, управлтське ршення, цть, оргашзащя, модель, ращональтсть.
Постановка проблеми та и зв'язки з науковими чи практичними завданнями.
Мехашзми координаци будуть розрiзнятися у pÍ3Hm eKOHOMÍ4Hm умовах i для pÍ3Hm економiчних систем. В умовах стабшьно! економши мехашзм координаци пов'язаний з довгостроковим плануванням дiяльностi об'екпв управлшня, в умовах кризи - з аналiзом ситуацш
© Галгаш Р. А.
та вибором антикризових заходiв. Якщо для централiзованоi системи господарювання мехашзм координаци носить переважно директивний i довгостроковий характер, то для ринковоi' -стимулюючий i стратепчний характер. Дослщження показують, що сьогодш в дiяльностi керiвникiв вгтчизняних тдприемств та у працях вчених координащя взагалi не розглядаеться як
В1сник економпки транспорту i промисловост № 32, 2010
окремий специфiчний вид управлшсько! дiяльностi. Звичайно, на будь якому пiдприeмствi координацiя дiяльностi пвдсистем icHye: без не! взаeмодiя елементiв системи e неможливою. Але, можна стверджувати, що координацiя cьогоднi все ще здiйcнюeтьcя на оcновi негнучких шструмента директивного планування i контролю, яш за умов нестабшьно! ринково! економiки e малоефективними, що в кшцевому рахунку призводить або призведе до загибелi вiтчизняних шдприемств.
Анал1з останнгх до^джень i публтацш, на ят спираеться автор з посиланням на джерела. Сьогодш в економiчнiй теори недостатньо уваги придiляeтьcя механiзмам узгодження дiй економiчних cyб'eктiв. При цьому на перший план виходять проблеми узгодження в економiчних системах. Стандартний погляд на органiзацiю узгодження, координащю взаемодй' м1ж економiчними суб'ектами грунтуеться на припyщеннi, що iндивiди е iзольованими, а !х дп i економiчнi результати координуються системою щн. В бiльшоcтi макроекономiчних дослвджень комушкаци i взаeмодiя, яка не пов'язана з системою цш, взагалi иноруються. Проте icнye також велика рiзноманiтнicть економiчних моделей, в яких агенти прямо взаeмодiють один з одним.
Проблеми координаци рiзних елементiв системи управлшня розглядалися в роботах вчених в межах рiзних теорiй:
- теори ieрархiчних iгор (дослвдження Гермейера Ю.Б., Горелiка В.А., Горелова М.А., Кононенко А.Ф., Кукушшна Н.С., Морозова В.В., Чхартшвш А.Г.);
- теори багатокрш^ального вибору (роботи Волковiча В.Л., Ларiчева О.1., Машyнiна Ю.К., Михалевiча B.C., Моiceeва Н.Н., Ногiна В. Д., Подиновського В.В.);
- теори активних систем (роботи Буркова В.Н., Кондратьева В.В., Новшова ДА., Трапезникова В.А.).
- теори контракта (доcлiдження Дженсена М., Меклiнга У., Мiлгрома П., Морка Д., Роса С., Харта О., Хея Д., Холмстрома Б.);
- теори групового вибору i рiвноваги (роботи Маск1на Е., Майерсона Р., Моргенштерна О., Неймана Д., Неша Д.),
- теори управлшня варпстю кашталу (пращ Коупленда Т., Коллера Т., Муррша Д., Уолша К.),
- теори управлшня фшансами (публжаци Брейлi Р., Майерса С., Шла Б., Пайка Р.).
- Деяш окремi аспекти координацй' вирiшyютьcя щодо таких елементiв економiчно! системи як:
- внутршньокорпоративна структура i iнтереcи (публжаци Воронiна А.А., Грiшанова Г.М., Горгидзе I.A., Дорохшо! В.В., Заложнева
A.Ю., Заськанова В.Г., Мшино! С.П., Петраково! С.Н., Щепкино! А.В.),
- управлшня проектами (пращ Балашова
B.Г., 1ршова В.А., Леонтьева С.В., Мазура 1.1., Тренева В.Н., Новшова Д.А., Цветкова А.В., Шашро В.Д.).
Серед вичизняних вчених слщ вiдзначити роботу Т.С. Клебаново!, £.В. Молдавсько!, В.А. Забродського [1] у якш дослiджено моделi i методи координаци у великомаштабних економiчних системах.
Видтення невиршених частин загальног проблеми, котрим присвячуеться стаття. Проте, у зв'язку з виникненням принципово складшших умов функцiонування та розвитку об'екта, iснуючi моделi, методи i механiзми координаци недостатньо придатш для практичного застосування, оск1льки, по-перше, не дозволяють врахувати весь комплекс критерпв ефективностi i обмежень; по-друге, грунтуючись на ряду суб'ективних передумов, не дозволяють сформувати об'ективно обгрунтоваш механiзми координаци; по-трете, допускаючи безлiч результатiв, не визначають практично застосовний варiант функцiонування та розвитку економiчних систем. Проблеми практично! значущостi координаци взаемодш в складних системах i теоретично! недосконалостi моделей, методiв i механiзмiв координацi! при цих взаемодiях роблять тему дослiдження стратегiчно! координаци як виду управлшсько! дiяльностi на пiдприемствi актуальною та достатньо своечасною.
Формування цтей статтi (постановка завдання). Метою статл е визначення концептуальних моделей ухвалення
оргашзацшних рiшень на пiдприемствi.
Виклад основного матерiалу до^дження з обГрунтуванням отриманих наукових результатiв. Сучасний стан управлшня дiяльнiстю пвдприемства не повною мiрою забезпечуе ефективного розвитку. Важливе значення для побудови i вдосконалення управлiння мають принципи його оргашзацп. Для побудови адекватно! системи управлшня е необхщним дослiджувати рiзнi концептуальш моделi системи ухвалення органiзацiйних ршень. Одним з перших дослвджував це питання Г. Саймон [2]. До публшацп результатiв його дослвджень переважало уявлення, що органiзацi! володшть довершеною ращональшстю в процесах ухвалення ршень: вони враховують всi можливi альтернативи (варiанти рiшень), оцiнюють всi наслщки, всi корисностi i вiрогiдностi результата для кожно! з альтернатив. Г. Саймон запропонував теорш «обмежено! ращональносп» системи управлшня, що грунтуеться на чотирьох передумовах вщхилення поведiнки органiзацiй вiд ращонального: спрощення проблем, реалiзацiя
BiciiiiK економши транспорту i промисловост1 № 32, 2010
задовiльних рiшень, прагнення уникнути невизначеностi, ухвалення звичних рiшень.
Проблеми ухвалення ршень так1 складнi, що багато чинникiв, що !х характеризують розглядаються по черзi. 1накше кажучи, проблеми роздiляються на дек1лька незалежних частин. У системi управлiння шдприемством цi частини проблем доручаються зазвичай окремим структурним елементам для розробки i подготовки рiшень. В деяких випадках структура системи управлiння вщображае таке роздiлення проблем. При цьому проблема стае бiльш простою, але дуже часто И цiлiсне сприйняття втрачаеться. Бiльш того, складовi частини велико! оргашзаци починають пропонувати i приймати неузгодженi або навiть суперечливi рiшення. Внутрiшнi цiлi структурних елеменпв стикаються один з одним i з цiлями вае! системи управлшня пiдприемством.
У системi управлiння шдприемством зазвичай не розглядаються принципово рiзнi альтернативи, а вибираеться перша прийнятна альтернатива, що задовольняе деяким обмеженням. На таку поведiнку оргашзацш звернув увагу Ч. Лiндблом в статл [3]. На думку Ч. Лшдблома, люди в органiзацiях прагнуть провести достатньо невелик1 змiни юнуючо! полiтики, якi дозволяють адаптуватися до змш зовнiшнього середовища. Так1 змши не тiльки легше здiйснюються, але i легше узгоджуються усерединi оргашзаци. Послщовшсть невеликих змiн i е дуже часто способом формування поточно! политики. Ч. Лiндблом вiдзначае i позитивнi аспекти тако! поведiнки. Звичний пiдхiд до вирiшення проблем вимагае менших зусиль, реалiстичнiший. Проте нервдко мае мiсце прагнення звичними методами виршувати проблему, що вимагае нового подходу.
Органiзацiям властиве прагнення уникати ршень, як1 заснованi на оцшках невизначеного майбутнього, уникати ризику. Люди, що приймають рiшення в оргашзащях вважають за краще ухвалювати ршення, наслiдки яких стають очевидним вже в самому недалекому майбутньому. Таким чином, виникае зворотний зв'язок по схвалюваних ршеннях. Звичайно, е очевидна гарант визначеностi при ухваленнi ршень на невеликий перiод часу. Негативною рисою тако! поведшки е зневага довгостроковою стратепею, що вимагае ютотно бiльшого ризику. Для органiзацiй, так само як i для людей, iнодi характерний набiр типових ршень, типових вiдповiдей на виникаючi проблеми. У зв'язку з цим поведшку багатьох органiзацiй при вирiшеннi виникаючих проблем можна передбачити. Так, при невдачi фiрми, при випуску нового продукту зазвичай перекладають провину на його розробнишв, хоча часто причина полягае в недостатньому вивченнi споживчого попиту. Загальними причинами тако! поведiнки
оргашзацш е природний консерватизм людей, юнування у спiвробiтникiв органiзацi! «ефекту звикання» до традицiйних правил i процедур ухвалення ршень. Органiзацi! консервативнiшi, нiж працюючi в них люди. Особливо слщ звернути увагу на явище ескалацп рiшень.
1снують численнi приклади того, як органiзацi! (як i люди) не припиняють проводити колишню полiтику, не дивлячись на !! очевиднi негативнi наслiдки. Наприклад, фiрма, що випустила на ринок продукт, що отримав негативну реакцш покупщв, вкладае новi засоби в його вдосконалення, замiсть того щоб визнати помилку i перейти до розробки шшого продукту.
Аналiз феномена ескалацп невдалих ршень виявляе декiлька основних причин тако! поведшки:
бажання «врятувати особу». Керiвник, що ухвалив невдале ршення, не хоче визнавати свою помилку перед сшвробгтниками органiзацi!. Вш готовий йти на збiльшення витрат в надi!, що розвиток подш змiниться в його користь. Бажання «врятувати особу» особливо посилюеться при думщ, що вiдмiна невдалого ршення буде сприйнята оточенням як ознака слабкостi. Практика показуе, що ввдмша невдалого рiшення, кiнець кiнцем, признаеться як мудрий вчинок;
iнерцiя оргашзацш. Оргашзаци (особливо велиш) погано ввдчувають змiни в обстановцi, наступнiй за ухваленням рiшення, i реагують на них з великим зашзнюванням;
iлюзiя контролю за ситуацiею. Керiвник, особливо чиновник високого рiвня, часто ввдчувае упевненiсть, що ситуацiя знаходиться шд контролем. Така упевненiсть небезпечна, осшльки притупляеться ввдчуття настороженостi, прагнення вивчати навколишне оточення, що впливае на наслщки схвалюваних рiшень. Як азартний гравець в казино, керiвник кидае все новi ресурси, продовжуючи ескалацш невдалих ршень. Пiдсвiдомо вiн сподiваеться, що до нього не вщносяться минулi приклади невдалих рiшень, сподiваеться на щасливий збiг обставин.
Модель обмежено! рацiональностi в якiйсь мiрi парадоксальна. Дшсно, вiдповiдальнiсть лиця, що приймае рiшення перед членами органiзацi! вимагае великих зусиль по виробленню ршень. Колективний розум групи керiвникiв винен, на перший погляд, пiдвищувати ефектившсть схвалюваних рiшень. Проте цього не ввдбуваеться. Перевiрена багато разiв модель обмежено! рацюнальносп стверджуе, що система управлшня пвдприемством непогано реагуе на тактичш проблеми, як би пристосовуеться до них, але далеко не завжди вона ефективна при виршенш проблем стратепчного характеру. «Задовiльнi» рiшення дозволяють оргашзаци пристосовуватися до змiн зовнiшнього середовища, задовольняти поточнi потреби. Проте часто оргашзаци мають
В1снмк економ1ки транспорту 1 промисловост! № 32, 2010
об'eктивнi утруднення при виробленш довгострокових цiлей, стратеги. Стратепчш цш при цьому розузгоджуються, оскiльки кожен елемент, що бере участь у виробленш стратеги, керуеться тiльки йому властивими цiльовими прiоритетами. Це спричиняе за собою втрату загально! ефективносп управлiння.
Як модель повнiстю рацюнальних рiшень, так i модель обмежено! рацiональностi ухвалення рiшень в оргашзащях заснованi на припущеннi, що юнуе група людей (керiвництво оргашзаци), що мае единий пвдхщ до дано! проблеми. 1снуе iнша модель ухвалення ршень в органiзацiях, вiдповiдно до яко! результуюче рiшення - це шдсумок боротьби думок i впливiв в апаратi управлiння [4]. Процес ухвалення ршень розглядаеться як своерщна гра, в як1й iнтереси гравщв суттево протилежнi. Наприклад, в структурi системи управлiння пiдприемством iнтереси керiвникiв, що вiдають проблемами розвитку багато в чому не спiвпадають. Це пояснюеться !х рiзними позицiями на пiдприемствi по вiдношенню до б№шосп даних проблем. Керiвництво кожного з цих структурних елементiв у багатьох випадках мае рiзнi погляди на стратепю розвитку. Результуючi рiшення, як по стратеги розвитку шдприемства, так i з поточних проблем е сумою векторiв, направлених в рiзнi боки. Так само в апарал управлiння будь-якого пвдприемства iнтереси рiзних керiвникiв iстотно розрiзняються. Позицiя кожного гравця в цiй грi визначаеться як сталою позицiею його пвдроздшу, так i особистими поглядами, досвщом, умiнням добиватися свого. Слiд пвдкреслити, що в бiльшостi випадк1в гра впливiв здiйснюеться вiдповiдно до правил, явних або неявних. Так правила визначаються законами, неформальними вiдносинами, а також нацюнальною культурою. I, звичайно, результат гри багато в чому залежить вщ особи гравцiв. Як для державних, так i для великих приватних органiзацiй (а також для оргашзацш змiшаного типу) проблема пiдвищення ефективносп ухвалення ршень (в першу чергу -стратегiчних) була i залишаеться виключно важливою.
Ще одна модель ухвалення ршень в органiзацiях заснована на визнанш центрально! ролi якостi анатзу проблем i пiдготовки рiшень (технократична модель). На думку вiдомого политолога Е. Дрора, «серцевиною професiоналiзму в плануванш полiтики е здатнiсть перекинути мiстки м1ж абстрактними, iсторичними знаннями, з одного боку, i конкретними полиичними проблемами - з шшого, з тим, щоб давати практичш рекомендаций заснованi на найбiльш надшних даних, передових теорiях, творчому шдход^ глибокому аналiзi i вдумливiй ощнщ» [5]. Е. Дрор вважае, що таких професiоналiв можна i потрiбно готувати. Е. Дрор
запропонував модель розробки високояшсно! полiтики, що включае наступнi складовi: операцiя поняттями крупних стратегш i «великих починiв»; творчий шдхвд до створення i розробки нових i кращих варiантiв ршень; розумiння iсторичних процесiв; аналiз политики в довгостроковiй перспективi; розумiння чиннишв невизначеностi; аргументац1я морального характеру, аналiз цiнностей i пошук цiлей; придшення уваги наявним ресурсам; придiлення уваги виршенню кризових ситуацiй. На думку Е. Дрора, розробка политики ютотно залежить ввд професiйного рiвня фахiвцiв, зайнятих цiею справою. Вiн вважае, що щ фахiвцi повиннi володгги «широкими мiждисциплiнарними знаннями». Е. Дрором сформульованi також основнi положення по професшнш пiдготовцi фахiвцiв, що займаються стратегiчними рiшеннями. Вiдповiдно до тако! технократично! моделi, висока ефективнiсть ухвалення ршень повинна досягатися завдяки професшнш пвдготовщ, постiйному
вдосконаленню знань i умiнь спiвробiтникiв, вiдповiдальних за аналiз проблем i ухвалення рiшень. Основою професшних якостей таких спiвробiтникiв е умшня цiлiсного розгляду проблеми з початку (поява, зв'язок з положенням оргашзаци в зовшшньому середовищi, з и стратегiчними цiлями) до к1нця (реалiзацiя рiшень, оцiнка насл1дк1в, оцшка можливого майбутнього i т.д.).
Висновки даного до^дження i перспективи подальших робт у цьому напрямку. В системi управлшня п1дприемством реалiзуються всi види розглянутих моделей, якi використовуються залежно вiд специфiки проблеми i сукупносп завдань, що пiдлягають рiшенню. Можна припустити, що склад завдань, що вирiшуються за допомогою приведених моделей багато в чому незмшний. Так, до найбшьш поширених завдань управлшня щдприемством вiдносяться завдання розподiлу ресурав i доходiв, вироблення стратегil розвитку, розробка шновадшно! полiтики i щльових орiентирiв. По сутi даний комплекс завдань вирiшуеться на основi всього модельного комплексу системи ухвалення ршень в системi управлiння. При цьому мае мюце вiдсутнiсть уваги до досягнення стратегiчних орiентирiв розвитку, невдалi компромiси при вирiшеннi принципових проблем, недолж професiоналiзму при пiдготовцi ршень. Основним недолiком процесу ухвалення ршень в даному випадку е вщсутшсть единого розумiння сутностi вирiшуваноl проблеми. Очевидно, для шдвищення ступеня рацюнальносп схвалюваних рiшень доцiльно реалiзувати координуючий пiдхiд, основним елементом якого буде блок вироблення базово! моделi проблемно! ситуаци. Це сприяе глибшому розумiнню суп проблеми на основi
В1сник економши транспорту 1 промисловост1 № 32, 2010
едино! узгоджено! позици суб'ектш процесу ухвалення рiшень.
За умов планово! економши координацiя була пов'язана з реалiзацiею центром управлiння, що знаходиться вище в iерархi! системи централiзованого управлiння, розпорядницько-контрольно! функцп, що перетворювало всю економiку i кожне шдприемство лише у „внутршне середовище", структура якого мала вертикальний характер. Тому для централiзовано! системи господарювання механiзм координацi! носив переважно директивний i довгостроковий характер. Для ринково! економiки (де цiлi та ди визначаються iнститутом приватно! власносп та конкуренцi!, а не сустльним або державним iнтересом) координацiя пов'язана з дiею складного координацiйного комплексу, який поеднуе елементи рiзних тдсистем як внутрiшнього та i зовшшнього середовища пвдприемства. Для економiки ринкового типу координация набувае характер окремого спещального виду управлiнсько! дiяльностi, що ширше шж просто функцiя управлшня, оск1льки управлiнська дiяльнiсть пов'язана з реалiзацiею рiзних груп одноманiтних дш (функцiй). Сьогоднi можна навiть говорити про особливий вид управлiння -координацшне управлiння. Координацiя набувае
стратепчного характеру, адже виникае необхщшсть досягнення збалансованосл у комплексi „цш-внутршне середовище-зовшшне оточення", тобто у сукупностi атрибутивних ознак стратегiчного управлiння.
СПИСОК Л1ТЕРАТУРИ
1. Клебанова Т. С. Модели и методы координации в крупномасштабных экономических системах / Т.С. Клебанова, Е.В. Молдавская, Чанг Хогван. — Х. Бизнес Информ, 2002. — 148 с.
2. Herbert Simon / Електроний ресурс. — Режим доступу: http ://en.wikipedia.org/wiki/Herbert_Simon
3. Lindblom Ch. Comments on Decisions in Organizations / Ch. Lindblom — N.Y., 1981. — Р. 92-108.
4. Allison G.T. Essence of Decision, Explaining the Cuban Missile Crisis / G.T. Allison. — London: Foresman and Company, 1976. — P. 240243.
5. Дрор И. Укрепление потенциала правительств в отношении разработки политики / И. Дрор / Електроний ресурс. — Режим доступу: http ://emsu. ru/um/view.asp?c=250&p=1.
Аннотация. Определены концептуальные модели принятия организационных решений на предприятии. Определено, что для повышения степени рациональности принимаемых решений целесообразно реализовать координирующий подход, основным элементом которого будет блок выработки базовой модели проблемной ситуации.
Ключевые слова: управление, координация, предприятие, управленческое решение, цель, организация, модель, рациональность.
Summary. The conceptual models of organizational decisions making on an enterprise have been defined. It has been defined that to increase the level of rationality of the decisions made it is reasonable to realize the coordinating approach, the main element of which is a block that produces the base model of problem situation.
Key words: management, coordination, enterprise, management decision, goal, organization, model, rationality.
Рецензент д.е.н., професор СНУ ím. В. Даля Максимов В.В.
Експертредакцшног колегп к.е.н., доцент УкрДАЗТБоровикЮ.Т.
BiciiiiK економши транспорту i промисловост № 32, 2010
