CC BY
30
HayKoBHH BiCHUK ^BBiBctKoro HanjoHantHoro ymBepcureTy BeTepHHapHoi MegunuHH Ta GioTexHOnorifi iMem C.3. IxuntKoro
Scientific Messenger of Lviv National University of Veterinary Medicine and Biotechnologies named after S.Z. Gzhytskyj
ISSN 2413-5550 print ISSN 2518-1327 online
http://nvlvet.com.ua/
УДК 141.7
Свггло Франкових щей у темному потощ сучасноУ ^торп
О.В. Халецький, О.В. Голубовська [email protected]
Львiвський нацюнальнийунiверситет ветеринарной медицини та бютехнологш iменi С.З. Гжицького,
вул. Пекарська, 50, м. Львiв, 79010, Украна
Погляди Франка становлять единий комплекс еволющошзму - поступовства - просвтництва у ргчищг розвитку евро-пейськоI думки. «Еволющя як основний закон природи» тотожна розвитку г розкривае його «движучг сили г форми». Роз-виток тотожний поступовг, який бувае поступом вперед г поступом назад (виродженням). Поступ являе собою 1) «змти» 2) «на лтше». Особливостями поступу е 1) його «вогнища», 2) «хвилг поступу» г 3) перехгдшсть поступу. Запорукою пос-тупу е поширення знань, а сам поступ постае якрозвиток духовних здгбностей. «1деI головний двигач сустльного життя». Немае панаце! вгд суперечностей розвитку. Пгдвалинами поступу постають 1) «голод», 2) «любов» г 3) «розум, якого довго не буде». 1дег Франка отримують розвиток у сучастй науково-фглософськгй думщ, де поступ розглядаеться як 1) повнота здшснення законотенденщй розвитку, 2) перевершення старого новим г 3) збыьшення свгдомгсно-духовних чинниюв розвитку (сощально-культурна парадигма), чим е здшснення сощально-культурних проектгв, яю вимагають вгроздшснення г звершуються тотальним духовним перетворенням (Царство Боже) як процес.
Ключовi слова: Еволющя, поступ, «вогнища» поступу, хвилг поступу, перехгдтсть поступу, где1 - двигун поступу, супе-речностг поступу, голод, любов, «розум, якого довго не буде» як тдвалини поступу, збыьшення свгдомгсно-духовних чинниюв розвитку, тотальне духовне перетворення (Царство Боже) як процес.
Свет идей Франка в тёмном потоке современной истории
А.В. Халецкий, О.В. Голубовская [email protected]
Львовский национальный университет ветеринарной медицины и биотехнологий имени С.З. Гжицкого,
ул. Пекарская, 50, г. Львов, 79010, Украина
Взгляды Франка образуют единый комплекс «еволюционизма - прогрессизма - просветительства» в русле развития европейской мысли. «Эволюция как основной закон природы тождественна развитию и раскрывает его движущие силы и формы». Развитие тождественно прогрессу, который бывает прогрессом вперёд и прогрессом назад (вырождением). Прогресс представляет собой 1) «изменение», 2) «на улучшение». Особенностями пргресса выступают его: 1) «очаги прогресса», 2) «волны прогресса», 3) переходность прогресса. Залог прогресса - развитие знаний, а сам прогресс предстаёт как развитие духовных способностей. «Идеи - главный движитель общественной жизни». Нет панацеи от противоречий развития. Основами прогресса предстают: 1) «голод», 2) «любовь», 3) «разум, которого долго не будет». Идеи Франка получают развитие в современной научно-философской мысли, где прогресс рассматривается как 1) полнота осуществления законотенденций развития; 2) преодоление старого новым и 3) возростание сознательностно—духовных определяющих развития (социально-культурная парадигма), чем есть осуществление социально-культурных проектов, которые требуют веросуществления и завершаются тотальным духовным преобразованием (Царство Божье) как процессом.
Ключевые слова: еволюция, прогресс, «очаги прогресса», «волны прогресса», переходность прогресса, идеи - двигатель прогресса, противоречия прогресса, голод, любовь, «разум, которого долго не будет», как основы прогресса, возростание сознательностно-духовных определяющих развития, тотальное духовное преобразование (Царство Божье) как процесс.
Citation:
Haletskyj, O.V., Golubovska, O.A. (2016). Light of Franko ideas in a dark stream of modern history. Scientific Messenger LNUVMBT named after S.Z. Gzhytskyj, 18, 2(69), 224-229.
Light of Franko ideas in a dark stream of modern history
O.V. Haletskyj, O.A. Golubovska [email protected]
Lviv National University of Veterinary Medicine and Biotechnologies named after S.Z. Gzhytskyi,
Pekarska Str., 50, Lviv, 79010, Ukraine
Franko views constitute a single set of evolutionism - giving up - the enlightenment in Wake of European thought. «The evolution as the fundamental law of nature» of identical development and reveals his «dynamics strength and shape». The development of gradual identical, which is step forward and step back (degeneration). Progress is 1) «changes» 2) «for the better». Features progress are 1) its «fire», 2) «wave of accession» and 3) transitional development. Guarantee of progress is the dissemination of knowledge and the development progress appears as a spiritual abilities. «Ideas chief engine ofpublic life». No panacea of development contradictions. The foundations ofprogress appear 1) «hunger», 2) «love» and 3) «he mind for a long time will not». Frank's ideas are developed in the modern scientific and philosophical thought, where progress is seen as 1) completeness of implementation of the law trends, 2) predominate of old to new and 3) increase of consciousness and spiritual development factors (socio-cultural paradigm), what is the implementation of socio-cultural projects that require faith implementation and termination of total spiritual transformation (Kingdom of God) as a process.
Key words: evolution, progress, «fire» progress, wave of progress, transitional progress, ideas - the engine of progress, contradictions progress, hunger, love «minds for a long time will not be» as the foundation of progress, increasing of consciousness and spiritual development factors, total spiritual transformation (Kingdom of God) as a process.
Одним i3 яскравих проявГв розгорнуто! в icTOpii' сили духу постае творчють I. Франка. Проблемою, а вщтак - i метою дослгдження - е спроба довести, що yci лггературш, сощальш i нацюнальш, полггачш, фшософсьш та юторюсофсьш погляди Франка стано-влять, по-перше: единий цшсний комплекс «еволю-цютзму - поступовства - просвггаицтва» у рiчищi Свропейсько! фшософсько! думки, який мае продов-ження дотепер. Тривалий i суперечливий розвиток триединого комплексу «еволюцюшзму - поступовства - просвггаицтва» знаходить вгдображення у працях Франка.
Друга пол. XIX ст. - перюд грюндерства, пробу-дження громадянських рухГв i соцiалiзму в Галичиш, а для Франка - перюд радикал-сощалютичний i пози-тивютський, у статт «Мисл о еволюцп в ютори люд-ськост» 1881 - 1882 рр. Еволющя постае як «основ-ний закон природи», у якому «цший хгд еволюцп в юторп людськосп розкриваеться через загальний хщ еволюцп в природЬ» (Franko, 1981). Еволющя розкри-вае «внутршнш зв'язок юторп, И движучГ принципи i форми». «ЕволюцГя яка е посуп розвитком» «в цшому носить в собГ поступ (поступ вперед) яко головний i вироджування (поступ назад) яко тдрядний складники...», не е однотипним прямим розвитком, але мю-тить в собГ збочення i вщскоки» (Franko, 1981). «Зага-льна хода еволюцп починаеться з природи, а зашнчу-еться гдеями». Усе починаеться з боротьби за юнуван-ня i пристосування до обставин» (Franko, 1981), але «з переходом до цивiлiзацiй, коли ведущi люди забира-ють власть ... (Franko, 1981), вщ середнiх вшв ... до новочасья веде доба зростання гуманносп ... i перехь дна доба панування розуму, де, з розвитком науки, релшя перестане iснувати» i тому подiбне. «Кожна доба юторична - це древо» (так само в А. ТойнбГ у «Дослгдженнях юторп», 12 т., 1934-1961 рр.), «корш-ня якого сто!ть глибоко у минулих часах, а його край-m паростi вигонюють далеко у будуще. Безмiрно важна рГч зГбрати ri зародки в одну цшснють, вщсль
дити в них напрямок будущого i виробити ... вiрний образ (курсив мiй - О.Х.) будущо! спiльностi ..., принципи добуп з критики попереднього ладу, ля-жуть в основу будущого впорядкування людей. На-прям ютори школи не iде з iдеалiв, але з критики, no4ymmie, зрозумтня потреб, emid, котрий мусить ввшти в життя» (Franko, 1981). У вщуку 1895 р. на статтю «Ukraina irredenta» Франко зауважуе, що «со-цiально-полiтичнi програми можливi тшьки там, де люди ceidoMi свое! сили» (Franko, 2005). Критика, почуття, зрозумшня, усвiдомлення, виввд, образ, принципи, «дух, що тшо рве до бою», Франко супере-чить сам соб^ Отже, все ж таки, свiдомiсно-духовнi чинники, тобто вде!, яш, як нiж у тiло або як промшь у пiтьму, входять у розвiй.
У статтi 1898 р. «Радикали i релiгiя» Франко зауважуе, що «релiгiя - добра вiра» i «радикали школи не виступали проти вiри, а виховували народ у прав-диво-релтйному дусЬ> (Franko, 2005), в якому «ро-зум i просвiта не суперечать ретги, а мусять бути 11 головною основою» (Franko, 2005). Що це як не по-ширений у соцiалiстичному (А. Сен-Омон, Г. Ландауер, Ж. Сорель i А. Карелiн, А. Луначарський, В. Базаров, М. Горький, Г. Уеллс та ш.) та iнших рухах (Л. Фойербах, О. Конт, Д. Штраус, Ф. Маутнер, Д. Белл, М. Новак та ш.) так зване бого-будiвництво, вiра у рiзнi рушiйнi сили розвитку: у Вищу Icmomy (прекраснодушш розенкрейцери поч. XVII ст. або Ж.-Ж. Руссо чи кривавий М. Робесп'ер), Вищий Розум (паризька голота - санклюти на чолi з П. Шометом або рiчпосполитий коронний канцлер Г.Коллонтай та ш.), у людство (О. Конт), народ (В. Базаров, А. Луначарський), революцшну oрганiза-цт (В. Ленш i М. Горький, Д. Донцов i С. Бандера), або прогрес людства (Г. Уеллс, М. Богданов). Грун-туючи сво! юторюсофсьш в1зй" на триединому ком-плексi «еволюцiонiзму - поступовства - просвггаицтва» Франко випереджае найбiльшого апостола бого-6удГвничого прогресизму Г. Уеллса, «Нариси юторп
свггово! цившзацп» (1920 р.) якого були визнаш «бь блiею прогресовiр'я».
На поч. ХХ ст., коли укра!нство набувае економГч-но! сили (кооператив «Народна торгГвля» 1883 р., кредитна спшка «ВГра» 1894 р., страхова компашя «Днiстер» 1895 р., кооператив «Сшьський господар» 1899 р., Централя украшських кооперативних това-риств 1904 р., з'!зд кооперативГв ПросвГти 1909 р. тощо), сощально-полггично1 (селянська Украно-руська радикальна партГя 1890 р. та 11 мштарш това-риства «Сошл» 1894, «СГч» 1900 р. i «Пласт» 1911 р., лГберальна Укра1нська нацГонал-демократична i робь тнича Укра1нська соцГал-демократична партГя 1899 р., лГберальна Укранська загальна органГзацГя 1897 р. i Укра1нська радикал-демократична партГя 1894 р., робГтнича РеволюцГйна Укра1нська партГя 1900 р. -УС-ДРП 1905 р., Нащоналютична Укра1нська народна партГя 1901 р. у Наддншрянсыай УкраМ та ¡н.) i нацюнально1 (нацГональна програма радикально1 пар-тй' i «Ukraina irredenta» Ю. Бачинського 1895 р., «Са-мостГйна Украна» М. МГхновського 1900 р., ЛьвГвсь-ке вГче червня 1914 р. та ¡н.) визначеностГ, духовно1 повноти (ПросвГта, 1868 р. НТШ 1892 р. i каф. юторп Укра1ни ЛьвГвського ушверситету М.Грушевського 1894 р., УГКЦ 1900 р. митрополита А. Шептицького, письменство О. Кобилянсько1 i В. Стефаника, М. Коцюбинського i ЛесГ Укра1нки, В.Винниченка, мистецтво I. Труша i О. Новашвського, М. Лисенка i С. Крушельницько1 та ¡н.), Галичини перетворюеться на Укранський П'емонт, найбГльшого розвитку дося-гае творчГсть I. Франка («Украдене щастя», 1893 р., збГрки поезГй «ЗГв'яле листя» 1897 р. i «МГй 1змарагд» 1898 р., поема «Мойсей» 1905 р. тощо). Вш вже у нацГонал-демократичний перюд (а радше через УН-ДО, нацюнал-лГберальний), у статтГ 1900 р. «Поза межами можливого», у справ незалежно1 Укра1нсько1 держави, зазначае, що «уа неможливостГ фальшивГ, доки 1х не окрГплюе критичний розум», а «¡сторГя цивГлГзацГй постае як ... вгдсування границь немож-ливого». До перемоги веде заперечувана М. Драгомановим ¡дея «неполггачнох культури», тоб-то просвггаицько-культурницько1 роботи (Franko, 2005), до яко1 вГд 1885 р. вимушено перейшла Стара Ки1вська громада (В. Антонович, П. Житецький та ¡н.). Для культурницького поступу «¡дея нацюнально1 самостГйностГ дае поле повного розвою. Idei... треба признати головним двигачем... у cфeрi суспшьного i пoлiтичнoгo життя» (курсив мш - О.Х.). «Осущен-ня... ¡деалу поступально1 самостГйностГ ... залежить тГльки вГд нашо1 свГдомостГ того ¡деалу» (Franko, 2005). На нашу думку, саме основоположний ¡нтелек-туалГзм i прагнення до глибинних ¡сторико-культурних дослгджень («Апокрифи i легенди», 5 т.. 1896-1910 рр. та ¡н.) спонукали Франкову юторюсо-фгю до просвГтництва. ЦГ думки перегукуються з при-йдешнГми гдеями А. Мальро, який пГсля довгих рошв революцшно1 роботи («комунГстична партГя як оргаш-зований АпокалГпсис революцГйного братства») i вГйн, приходить до думки, що сощально-полГтичт перетворення змГнюють лише умови людського ¡сну-вання («суетнють i недостатнють революцшного дг яння»), а повне визволення i розвиток само1 людсько1
природи досягаеться у сферГ духу (метапрактика як: одинока авантюрна дГя у життГ; ¡сторичне дГяння як «шрам на тш землГ» i «голоси мовчання», т.б. куль-турне успадкування, розвинутГ П. Блумом, як «гностика» безконечного новоозначування), через оволо-дГння надбаннями свггово1 культури («Голоси мовчання», 3 т. 1947-1950 рр.; «Уявний музей свггово1 культури», 1952-1954 рр.; «Метаморфози богГв», 1957 р. та ¡н.).
В основоположнГй працГ 1903 р. «Що таке поступ?» Франко, грунтуючись, головним чином, на ¡де-ях Г. Спенсера, Е. Тайлора та ¡н., розглядае «поступ як загальний розвиток», тобто еволющю, по суп ото-тожнюючи 1х. «Поступ як загальний розвиток» являе собою, по-перше «змГни», як1 мусили б бути спрямо-ванГ, по-друге, «на лГпше». Франко визначае загальш особливостГ поступального розвитку, якими е те, що: 1) «не весь людський ргд поступае», а е так зваш «во-гнища поступу»; 2) «поступ ходить хвилями»; 3) «поступ ходить ¡з краю в край», це «перехщний поступ». «Круп i блуднГ дороги поступу лежать на могилах», але «хто не поступае, той вмирае». «Запорукою поступу е поширення знання у власть мас», тобто просвь тництво. ПросвГтницька хиба, на нашу думку, позна-чилася на Франкових перекладах поези (особливо з давньогрецько1, яко1 вГн не знав, i зроблено1 через нГмецьке посередництво), спрямованих лише для ознайомлення мас i знехтуваних з естетично-художньо1 сторони. «Великий природнш закон поступу - у пращ, пружинами поступу е люди пращ», а «основою поступу - освГчений чоловт» «Людина постае, розвиваеться i прогресуе саме через розвиток духовних здГбностей» (Franko, 2005). ПостГйне наго-лошування на суперечливостГ поступу, на нашу думку, ¡мовГрно мае все ж таки соцГалГстичне походження (К. Маркс, Ф. Енгельс та ¡н.). Докладно i чесно розг-лядаючи рГзнГ (анархютсьш Е. Реклю, П. Кропоткина, Ж. Прудона, М. Драгоманова; комунГстичнГ Т. Мора, Т. Кампанелли, Е. Кабе, Г. Бабефа, А. Сен-Омона, С. Базара i Б. Анфантена, Ш. Фур'е, Р. Оуена та ¡н.; соцГалГстичнГ К. Маркса, Ф. Лассаля, Ф. Енгельса, Г. Джорджа та ¡н.) сучасш способи прогресування, Франко доходить до висновку, що «немае панаце1» вгд суперечностей розвитку, але пгдвалинами поступу постають (з посиланням на Гете): 1) «почуття любовГ, чим е здруження»; 2) «голод, тобто матерГальш i ду-ховнГ потреби» i 3) «розум, якого довго не буде». ЦГкаво, що до окремого видання Франко спецГально додае сторшку, у як1й «почуття любовГ - здруження, яке веде до «бджолячого царства» мехашчного пгдко-рення», «е властиво запереченням поступу» (Franko, 2005). Думки про «любов - здруження», як «бджоляче царство» механГчного тдкорення» знаходять продов-ження у А. Бергсона у «Двох джерелах моралГ i рель ги» 1932 р. про вгдкрите i закрите сустльство, мораль i релГгГю, яким протиставляеться динамютично-мГстичне новорелГгГйнення, яке розвивали також А. Древс, Л. Щглер, А.ТойнбГ та ¡н., у лГберальному русГ - у К. Поппера («ВГдкрите суспГльство та його вороги», 1945 р., у сощалютичному руа - у анархо-комунГзмГ П. Кропоткина, мГстичному анархГзмГ Г. Ландауера, в сучасному неокомунГзмГ - в
О. Зинов'ева у «^яючих висотах» 1976 р. або у Р. Гародi (який починаючи з еврокомушзму 1960-х р. у 1983 р. приходить до iсламiзму), у дисидентсьшй публiцистицi (у £. Сверстюка - з прямим посиланням на Франка), сатирi £. Леца i поези Ч. Мiлоша, В. Висоцького або Б. Окуджави та ш.). Отже, прогре-сування - це i голод, i любов - «бджоляче царство механiчного шдкорення» i «розум, якого не буде». Триедина концепщя «еволюцiонiзму - прогресизму -просвггаицтва» мимоволi i необережно наближаеться до нiбито песимiстичних перспектив, яш у прийдеш-ньому розвитку европейсько! думки набувають часом апокалiптичного забарвлення. Думка про те, що «розум якого немае i довго не буде» стане рушiем поступу в далекому майбутньому е смутним прозрiнням зростання свiдомiсно-духовних чиннишв у процесi iсторичного розвитку людства, усталеним у сучасно-му науково-фшософському розмислi як сощально-культурна парадигма (Halec'ka, 2009), що невщворот-ньо фундуеться триадичною концепцiею еволюцп поступу просвгтлення.
На рубеж1 1910-х р. i напередоднi Велико! вiйни загострюеться боротьба (атентат М. Сiчинського 1908 р., вбивство А. Коцка 1910 р., спроби украшсь-кого ушверситету 1912 р. i велике вiче у червнi 1914 р. у Львовi тощо), а в шзнш творчостi Франка з'являються спрямованi до нацiоналiзму волюнтарис-тично-iррацiоналiстичнi мотиви, розвинуп наступ-ними поколiннями борцiв Празько-Вюнишвського напрямку (£. Маланюк, Ю. Драган, О. Лятуринська, О. Стефанович, Ю. Липа та iн.), iнтегральному нацю-налiзмi Д. Донцова i неперевершених звитягах ОУН-УПА (Олег Ольжич, Олена Телiга та iн.). У звершува-льнiй поемi «Мойсей», 1905 р. Франко проголошуе «Я вiрю в силу духа i в день воскресний твойого повс-тання о якби хвилю вдать, що слова слуха». Погляди Франка утворюють триедину концепцш еволюцп як поступу i поступу як просвiтництва.
На нашу думку, саме третш чинник Франково! ю-торюсофп - «розум, якого довго не буде» - отримуе найбшьшу перспективу в розвитку сучасно! суспшь-ноЧсторично! думки i набувае значения основоположного. Навиъ у часи вiдречення ввд уявлень поступа-льного розвою, у часи лихолль, воен i революцiй першо! половини ХХ ст., уявлення поступального власне прогресивного розвитку поширюеться на увесь Всесвгт у концепцп його антропоноосферизацп Вер-надського - Ле Руа - Тейяра де Шардена. У нiй ево-люцiя проходить три послщовш стади розвитку: кос-могенезу лiтосфери, бiосфери життя i антропоноосфе-ри дiерозуму (Halec'kyj, 2016). Антропоноосферiзацiя у И конкретностi - це увесь юторично-духовний роз-вш.Виникають i розвиваються поступально-прогресивницьш вде! неолтично! революцп Г. Чайлда (1936 р.), НТР Д. Бернала (1949 р., 1958 р.) тощо. Ввд сер. ХХ ст. у пвднесенш суспшьного розвитку через НТР в економiчнiй сферi, переходу до демо-лiберальних режимiв - у сощально-полгшнш сферi й утвореннi глобально-шформацшно! цившзацп вщро-джуються прогресистсьш уявлення про свггорозвиток у працях Д. Бейлi «Вiра у прогрес», 1950 р.; М. Пнсберга «1дея прогресу», 1953 р.; А. Саломона
«Тирашя прогресу» 1955 р.; К. Беккера «Прогрес i влада», 1960 р., Ч. ван Дорена «1дея прогресу», 1967 р.; С. Поллард «1дея прогресу. 1ст^я i суспшьс-тво», 1968 р.; Р. Нюбет «Iсторiя аде! прогресу». 1980 р. та iH., узагальнеш у тричленнiй концепцп вторичного процесу (Р. Арон, Р. Ростоу, Д. Белл, О. Тофлер та ш.). У так званих нових природничих науках, переду-сiм синергетищ (I. Пригожин, I. Стенгерс, Г. Гакен, Г. Школю, Г. Князева, С. Курдюмов, А. Баблоянц,
B. Лук'янець, О. Кравченко, Н. Майнцер, М. Мойсеев, О. Тоффлер, I мiжнародний конгрес Нiмецького това-риства складних систем 1997 р. та ш.), розвиток розг-лядаеться як такий, що iде в1д хаосу до порядку, а сам хаос постае як споаб поступального оновлення, власне новоупорядкування, збшьшення багатоварiантноl («жереб напрямк1в») складностi («динамiка бачить в цшому») через збурення, бiфуркацil, розсiяння («блу-каючi по полю шляхiв розвитку хмаринки динамiк»), структури як «блукаючi плями процесiв» (Г. Князева,
C. Курдюмов) i великий атрактор - притягач (Аристотелева ентелехiя) тощо. Наприкiнцi ХХ на поч. XXI ст. уа погляди поступального розвитку узагаль-нюються у концепцп соцiально-культурноl парадигми (М. Коган, О. Ахiезер, М. Лапiн, В. Стьотн, Н. Черниш, К. Баранцева, О. Халецька та iн.), яка вбачаеться у збiльшеннi свiдомiсно-духовних чиннишв розвитку (Halec'ka, 2009). Збтшення свiдомiсно-духовних чинник1в розвитку (Halec'kyj and Halec'ka, 2012) найбiльше проявляеться у здiйсненнi соцiально-культурних проекпв (А. Турен). Iсторiя постае як низка здшснюваних соцiально-культурних проектiв (Царства Божого або просвггницького Царства розу-му, прогресу, комунiзму, глобально-iнформацiйного сустльства тощо). На нашу думку, прогресування постае як, по-перше, повнота здшснення законотен-денцiй (спрямованостей) розвитку, по-друге, як пере-вершування старого новим (новлення), по-трете, як збiльшення свiдомiсно-духовних чиннишв розвитку (просвгглення) (Halec'kyj, 2016). Ниш людство здiйс-нюе соцiально-культурний проект глобально-iнформацiйного суспiльства (Д. Белл, О. Тоффлер, З. Бжезинський, Е. Масуда та ш.). На думку «батьшв засновник1в» його розбудова вимагае вiроздiйснення, тобто свiтовiри (Д. Белл, «Повернення сакрального? Аргумент на користь релт! майбутного» 1980 р.; О. Тоффлер; У. Еко та ш.), що зумовлюе певне орелi-гшнення соцiально-культурного проекту глобально-iнформацiйного сустльства (Halec'kyj, 2016). Через здшснення сощально-культурних проекпв постае проектований (Б. Жувенель, Аркадiя, 1968 р.), ро-зумотворний свгг, що очевидно i е його духовним перетворенням.
Визначене Франком просвиницьке зростання свi-домiсно-духовних чинник1в розвитку в XX ст. прояв-ляеться як переважання духовного напрямку у хрис-тиянсга (Halec'kyj and Halec'ka, 2012) (вибухове ви-никнення низового простацького п'ятидесятництва на поч. XX ст., або звернення саме до «Дару п'ятидесят-нищ» у найбшьших богословських працях митрополита Андрiя Шептицького середини 1930-х р., або у поеднанш чернецтва в миру i духовного християнства в О. Лосева тощо). Про що ще у £вангелп ввд Матфея
б. 85 р. сказано, що Xристос буде хрестити тих, хто повiрив у нього, не тЬльки водою, але Ьще «Духом Святим i вогнем», а в £вангели вiд 1оана б. 100 р. «... якщо хто не народиться вЬд води i духа, не може увЬй-ти до Царства Божого, народжене вiд плотЬ е плоть, а народжене вЬд Духа е дух ... я сказав тобЬ: належить нам народитись згори» (Franko, 1981). У богослЬв'! розрiзняють плоди Св. Духа, яких за Посланням ап. Павла до ГалатЬв б. 48 р., е дев'ять: любов, радЬсть, мир, довготертння, благiсть, милосердя, вiра, покр-шсть, утримання (Halec'kyj and Halec'ka, 2012) i яш достигають у людин поступово i вдосконалюються вправами, тодi як дари Св. Духа приходять раптом «як тать в нощЬ» i ними можна користуватися вЬдразу. Вчення про плоди Св. Духа направлене на те, щоби культивувати серед вЬрних «добрЬ справи». Дари Св. Духа, зпдно з Посланням ап. Павла до коринфян б. 56-57 р., дев'ять: «... одному даеться Св. Духом слово мудростц другому слово знання, тим же Духом; Ьншому - чудотворення, Ьншому - пророцтво, Ьншому - розрЬзнення духЬв, Ьншому - рЬзнЬ мови, шшому -витлумачення мов», на яких говорили «. парфяни та мЬдяни, та еламЬти, також мешканцi Месопотами, Юде! та Кападоки, Понту та Ази, ФрЬги та Памфш!, £гипту i Лiванських земель, крани Кирени, i захожЬ римляни, юде! i нововЬрцЬ, критяни й араби ...» (ДЬян., 2:9-11), що могло би означати екуменчне поширення християнства (Halec'kyj and Halec'ka, 2012), незбаг-ненним чином перекручене на «ангельсьш» глоссола-ли, тобто досягнення шоково-екзальтованих станЬв свЬдомостЬ. Церква стае Ьстиною лише пЬсля п'ятидесятницЬ, коли 1'й були дан як засЬб служЬння Богу «видимЬ духовнЬ дари». Зрештою, i в £вангели вЬд 1оана б. 100 р. сказано, що пЬсля смертЬ 1суса Xри-ста, Бог через нього (тобто християнство - О.X.), «дасть вам Ышого Утгшителя (курсив мЬй - О^.), що пробуде з вами повЬк» (1н., 14:16), Параклета (parakletos - букв. призваний), «Духа Ьстини, Духа святого, ... який навчить вас усього» (1н. 14:16), а 1оахЬм Флорський пророкуе про настання релЬгИ Святого Духа i ВЬчного £вангелЬя, яка проводить через Страшний Суд до Царства Божого - тотального духовного перетворення свЬту.
У рЬшеннях II Ватиканського собору 1962-1965 рр. особливо - в енциклщЬ папи Римського Павла VI «Populorum progressio» 1967 р. проголошуеться, що «прогресування е фрагментом Ьсторп спасЬння». Ви-никае цЬла теологЬя прогресу, теологЬя политики (Й. Метц, Д. Зелле, А. Новак та Ьн.) i теологЬя визво-лення (Г. Гутьерес, Л. Бофф та Ьн.), мЬрилом яких постае есхатологЬчна теологЬя надп Ю. Мольтмана («БогослЬв'я надп», 1965 р.; «РозЬп'ятий Бог», 1973 р.; «Бог у твореннЬ», 1985 р.) i В. Панненберга («Одкро-вення в Ьсторп», 1961 р.; «Вступ до систематично! теологи», 3 т., 1967-1980 р. та Ьн.). Вона проголошуе апокалЬптичне Царство Боже - тотальне духовне перетворення свЬту ((555подЬбне до стану й у Тейяра або анупадхЬшешЬ - нрвани, т.б. нЬрвани без залишку у буддизмЬ) тощо. У В. Панненберга, «Бог - Дух» («нЬхто не може назвати куса Господом як тЬльки Духом Святим» (I Кор., 12:13)) - «всеохопне поле сили, що випускае подЬю за подЬею у конечне Ьсну-
вання», що вочевидь е розвитком Гайдеггерового «час часовиться i3 майбутнього», а Дух Святий - це спець альний вид поля, тобто взаемодп м1ж творенням i створюваним. У теологii надii (а по суп в усьому теютичному еволюцiонiзмi Бергсона, Тейяра, Тойнбi, процес-теологи та iн.) «буття Бога - це юторичне, i воно реально юнуе в iсторii. «Iсторiя Бога» - це опо-ввдь про всю юторш людства». Тобто Бог е свгготво-рення, поступово здшснюване в iсторii як сощально-культурний проект Царства Божого i3 майбутнього. Одкровенням е уся свiтова iсторiя всiх релiгiй, а бого-словсьш iстини виводяться i3 реального вторичного процесу (Halec'kyj and Halec'ka, 2012). У теологи надп «Бог - сила, що дiе i3 майбутнього» (В. Панненберг) -спонукае до найрадикальшших перетворень. «Осяяна проводною зiркою Божих обiтовань реальнiсть сприй-маеться нами не як раз i назавжди упорядкований Богом Всесвгт, а як ¡сторгя неперервного розвитку (курсив мш - О.Х.), що забувае минуле, прямуючи до нових, незввданих обрiiв». Церква не ототожнюе себе нi з одшею i3 соцiально-полiтичних систем («... царство наше не ввд свпу цього») (1н. 18:36) i виступае за - або поступове сощально^беральне, або, радше, неминуче радикальне - але тотальне (есхатон) онов-лення, духовне перетворення сустльства («новоi землi i нового неба») (Одкр. 21:1-5), чим е збтшення сввдомюно-духовних чинникiв розвитку (т.з. сощаль-но-культурна парадигма) як Царство Боже (Halec'ka, 2009). Для прийдешнього Царства Божого нишшне «царство брехнi» (Б. Окуджава), говорячи словами Корану, е «дар ель харб» - терен вшни. Як визначае Ю. Мольтман, «ввд самого початку i до шнця християнство - це есхатолопя, це надiя спрямована у майбу-тне, i тому перетворююча тепершне». За визначенням А. Луаз^ «Христос заповiдав нам Царство Боже, а натомють ми отримали Церкву».
У езуiтiв (А. Морено та ш.) Царство Боже тотального духовного перетворення як процес i Бог майбутнього як Царство Боже постають як 1'х неввдступне прогресування, обгрунтовуючи це, вiд Ватикансько1' конференцii 1981 р. на основi синергетики i квантово1' гравiтацii С. Хошнга, сутнiсною тотожнiстю творения = розвитку = прогресування, чим е: по-перше, повно-та здiйснения законотенденцш (спрямованостей) роз-витку, по-друге, старе перевершуеться новим (нов-лення) i по-трете, збiльшения свiдомiсно-духовних чинник1в розвитку (просвплення), переважно соща-льно-полiтичне. За визначенням Г. Кокса, «у цьому свт Бог займаеться полiтикою, створюючи i тдтри-муючи людське життя». Визначення сутшсно1' тотож-ностi творення = розвитку = прогресування як просвь тлення, тобто збiльшення свiдомiсно-духовних чиннишв розвитку прямо кореспондуеться з Франковим ототожненням еволюцп з прогресуванням, а прогресування з просвиленням, тобто збiльшенням сввдомь сно-духовних чиннишв розвою. Обрядовiр'я поступово замщаеться так званим практикуванням вiри, яке охоплюе усю життедiяльнiсть людини як «рел1-гiйний пiдтекст в уах моментах свiтського життя», за визначенням В. Паненберга (Grenc and Olson, 2011). Фактично, i Франко, i л1берально-сощалютичний «богобуд» i навiть сучасне бого^в'я «зiйшлися» на
TOMy, 10 TaKHM EoroM Mycngo 6n 6yTH HeBnnHHe no-ginmeHHa, to6to nporpecyBaHHa, npocBirgeHHa TeMHoro n0T0Ky icropii, hum e 36igbmeHHa cBigoMicHO-gyxoBHnx HHHHHKiB po3BHTKy. «Eoro6yg» Hagae a6cogroTHoro (to6to BceBH3HaHa^bHoro) 3HaneHHa pi3HHM «ub0r0cT0-poHHiM» pymiHHHM cngaM: grogcTBy (Koht), Hapogy (A. HyHanapcbKHH, B. Ea3ap0B), peBogroummn opraHi-3auii (B. HeHiH i M. TopbKHH, ,3,ohuob i C. EaHgepa) i, BpemTi-pemT nporpecyBaHHro (r. yeggc, M. EorgaHOB). ^h npouec po3BHBaeTbca Big HOBOHac XVII ct. pa30M i3 3MeHmeHHHM KygbT0B0-06pag0B0i nacraHn i 36igbmeH-hsm t.3b. npaKTHKyBaHHH Bipn y 3aragbH0My ceKygapn3-Mi (pegirii BHxogy 3 pegirii 3a M. Tome) aK opegirinHeH-Hi ycix c$ep ^HTregiagbHocTi. BpemTi-pemT, BiH 30ce-peg^yeTbca Ha nporpecyBaHHi trko® y uepKOBHO-06pag0B0My 6orocgiB'i (TeicTHHHa PKU, Teogoria npo-rpecy), npouec Teogorii i uigKOM cBircbKHH igeogorii
Eegg, O. To$$gep, y. Eko Ta iH.), aKa nparHe Bipo3-grncHeHHH, OTOTO^Hroronn eBogrouiro - n0cTyn0BcTB0 -npocBrrgeHHH. TaKoro xogy gyMOK He omhhyb i ®paHK0.
HaTXHeHHi igeero Цapcтвa Eo^oro 3gincHroroTb pe-$opMH (aK npoBegeHa TaeMH0-M0T0p0mH0ro Opus dei eKOHOMinHa pe^opMa b IcnaHii 1956 p., BH3HaHa Han-Kpaioro b cBiTi), cycnigbHO-nogiTHHHe OHOBgeHHa (aK 0H0groBaHHH nacTopoM M. KiHroM pyx 3a rpoMagaHcbKi npaBa b AMepnui a6o Mam Tepe3a y mnnTagi gga npo-Ka^eHHx) toio, cTaroTb «Ha 6in KpnBaBnn, cbsthh i npaBHH», ix B6nBaroTb gnKTaTopn (apxienncKona Cagb-Bagopa OcKapa PoMepo 1981 p. Ta iH.), bohh rnHyTb (aK rep0H-napTn3aH e3yiT T. CapgiHba3), age Bgaga Hygec-hhm cnoco6oM BHHBgaeTbca 6e3cngoro (aK Bcrogncyia i BceMoryTHa K,3E nepeg YTKU,, aKa Hi6n Hi3BigKn i Big-pa3y BnrygbKHyga, Hane A$ma naggaga i3 rogoBn 3eB-ca, b ycin n0BH0Ti enncKonaTy, cBaieHcTBa, MOHacrn-piB, nepHeuTBa i ceMrnapin go 1989 p., a6o 6yggncbK0-cnHKpeTnHHa ®agaHb-ryH rpoMagcbKoro pyxy maHyBa-gbHnKiB ui-ryH, hkhh He b cngi npngymnTn «3agi3o6e-TOHHa» KOMyHicTnHHa gnKTaTypa y KnTai toio), bohh 06'egHyroTb yci pegirii cBiTy b yHiBepcagbHOMy eKyMe-HinHOMy pyci (aK cnigbHa MognTBa, to6to BH3HaHHa b Acci3i 1984 p., a6o CBiTOBi KOHrpecn pegirin Big 1894 p.), bohu gocararoTb cBiTOBOi rg06agbH0-iH^opMauiHHoi unBigi3auii (gga p036yg0Bn aKOi n0Tpi6-ho Bipo3gincHeHHH), n0cTyn0B0 (aK npouec) i no-pi3H0My npocBiTgroroTb cBiT. HaraganMO gnme, io y xpncTHHHcTBi HeBnHHnx HeMae, a «U,apcTB0 Eo^e 3go-6yBaeTbca cngoro» (Mt. 11:12) Hepe3 CipamHHH Cyg i ApMaregoH, aK 3an0BigaB npopoK ffleBneHKO «Bpa^oro 3goro KpoB'ro Bogro OKponiTe". TaKHM hhhom, np0p0K0-BaHHH OpaHKOM «po3yM, aKoro goBro He 6yge» HacTae. 3ayBa>KHM0 gnme, io iige b E. TapTMaHa («PegirinHa cBigoMicTb grogcTBa», 1879 p.) noBHe ocBigoMgeHHa
Mycngo 6h 03HanaTH Kme^ cBiTy, po3ropHyTe b anoKa-ginTHHHHx «Tpbox p03M0Bax» B. CogoBftoBa i cynacHift $yrypogorii' (P. Bpeg6epi, A. KecTgep, A. i B. Crpyra^Ki, ®oppecrep, ft Megoy3,
P. Xeftg6poHHep, ft MapTiH Ta iH.). Mo^gHBO, gwgcTBO, 3aMicTb BeTxoro npupogHoro CBiTy po36ygye hobhh p03yM0TB0pHHH CBiT (B. CogoBftoB, £. Цiogкoвcbкнн, B. BepHagcbKHH, O. ^H^eBCbKHH, M. XogogHHH, O. BepgHHK, M. PygeHKO, K. Maннцеp, M. MonceeB, M. BygaroB, B. 3aropogHMK Ta iH.).
3anonaTKoBaHa y HayKoBicTCbKo-no3HTHBicTCbKoMy HanpaMKy po3BHTKy cycnigbHoi' gyMKH i nomupeHa y npaqax ®paHKa кoнцenцia po3BHTKy aK eBogro^i' - eBo-gмцii aK nporpecyBaHHa i nporpecyBaHHa - aK npocBiT-geHHa, to6to 36igbmeHHa CBigoMicHo-gyxoBHHx hhhhh-KiB po3Boro oTpHMye npogoB^eHHa y cynacHoMy po3BH-TKy. Цe cTaBHTb ®paHKa Ha piBeHb BHgaTHoro MHcgHTe-ga He TigbKH cBoro nacy, age ft cynacHoi' go6u.
EiG^iorpa^inm nocH^aHHH
Grenc, S., Olson, R. (2011). Bogoslov'e y bogoslovu [per.
s angl.]. Cherkassu: Kollokvyum (in Russian). Franko, I. (2005). Vybrani tvory: T.3. - Dro-gobych:
Kolo (in Ukrainian). Franko, I. (1981). Zibrannja tvoriv, T.1. K., 1976 - 1981 (in Ukrainian).
Halec'ka, O. (2009). Social'no-kul'turna paradygma u filosofs'kij dumci / Duhovnist', kul'tura, nacija. Zbirnyk naukovyh statej. L'viv: Vydavnychyj centr L'vivs'kogo nacional'nogo universytetu im.I.Franka, 4, 54-60 (in Ukrainian). Halec'kyj, O., Halec'ka, O. (2012). Neznanyj Bog apostola Pavla v svitli zrostannja jogo istorychno-duhovnyh chynnykiv. Istorija religij v Ukrai'ni. Naukovyj shhorichnyk. Kn. 2. - L'viv: Logos, 35-47 (in Ukrainian).
Halec'kyj, O.V. (2015). Antroponoosferyzacija jak zbil'shennja svidomisno-duhovnyh chynnykiv rozvytku abo zh prosvitlennja haosu. Naukovi zapysky. Serija «Istorchyne religioznavstvo». Ostrog: Vydav. Nacional'nogo universytetu «Ostroz'ka Akademija». 12, 170-183 (in Ukrainian). Halec'kyj, O. (2016). Suchasna religijna identychnist' i sekuljaryzacija. Tezy mizhnarodnogo kongresu «Filosofija dialogu j porozuminnja v pobudovi Jevropejs'koi' i svitovoi' spil'not», L'viv. Vydavnychyj centr filosofs'kogo fakul'tetu L'vivs'kogo nacional'nogo universytetu im. Ivana Franka, 230-233 (in Ukrainian).
Cmammn nadiuMxa do peda^ii 2.09.2016
