CC BY
7СУБ6КТИВНЕ НАЧАЛО ЯК ОРГАН1ЗУЮЧИЙ ЦЕНТР ЛИСТУВАННЯ РОМАНТИК1В
К. фтол. н. Свириденко О. М.,
Переяслав-Хмельницький державний педагог1чний утверситет 1мен1 Григор1я Сковороди, м. Переяслав-Хмельницький, Украгна
DOI: https://doi.org/10.31435/rsglobal_wos/31032019/6394
ABSTRACT
The article reveals epistolary collections of romanticists. It is established, that the subjective origin is an organizational principle in romanticists' mail communication. Absolutizing a human being, an individual, romanticists demonstrated stronger interest to their inner being and eagerness to master the deepness of their spirit. Herewith artistic romanticists' discoveries connected to mastering spiritual essence were done by them not only in the process of observing their contemporaries but also by dipping into their inner world, in particular in the epistolary artistic process that is witnessed with the analyzes of mail communication creations. Romanticists' mail communication either European or Ukrainian in particular are full of courageous psychological analyzes, reflection and self-dipping. They foresee limiting «uncovering» of addresser's soul and heart. These letters are characterized by typical romantic topics that let know about them in romanticists' artistic heritage which pays its attention to limiting person's states.
Citation: CBnpngeHKO O. M. (2019) Subiektyvne Nachalo yak Orhanizuiuchyi Tsentr Lystuvannia Romantykiv. International Academy Journal Web of Scholar. 3(33). doi: 10.31435/rsglobal_wos/31032019/6394
Copyright: © 2019 CBHpHgeHKo O. M. This is an open-access article distributed under the terms of the Creative Commons Attribution License (CC BY). The use, distribution or reproduction in other forums is permitted, provided the original author(s) or licensor are credited and that the original publication in this journal is cited, in accordance with accepted academic practice. No use, distribution or reproduction is permitted which does not comply with these terms.
Вступ. Абсолютизуючи людину, окрему особистють, романтики демонструють посилений штерес до И внутршнього буття, прагнуть опанувати глибини И духу. При цьому !х щкавить яскрава шдивщуальнють, яка дie в «межовш» ситуаци i постае беззахисною та вразливою, опинившись у полош духу епохи, сильних пристрастей чи суперечливих почутпв. I хоча людина тлумачиться романтиками як нерозгадана таемниця, вони немало експериментують, щоб зазирнути у глибини И душь Художш вщкриття романтиюв, пов'язаш з опануванням духовно! сутносп особистосп, були зроблеш ними не лише у процес спостереження над сво!ми сучасниками, але й у ходi занурення у свш власний внутрiшнiй свiт, зокрема у процес епiстолярноi творчостi. Невимушений жанр листа, за словами А. Слютратово!, дозволяв школи бiльш природно висловити те, що в поезii, наприклад, висловлювалося бiльш пишномовно чи умовно [6, с. 310]. Як зауважуе А. Ботшкова, саме за посередництвом листування романтики розвивали здiбнiсть до самоаналiзу, увагу до тих процешв, як вiдбувалися в душi. I лише розiбравшись iз власними почуттями, iз глибинами i «пiдвалами» свое! власно! особистостi, автори листiв вщкривали нову царину, ще не освоену мистецтвом, - царину внутршнього свггу, суперечливо! неоднорiдностi iмпульсiв, якi диктують людинi и поведiнку [3, с. 33]. За спостереженнями В. Кузьменка, «суб'ективне начало, оголений психолопчний свгг особистостi автора вiдiграють роль оргашзуючого центру листування» навзагал [7, с. 50]. У^м, в романтичному листуванш означена тенденцiя проступае з максимальною силою.
ARTICLE INFO
Received: 17 January 2019 Accepted: 24 March 2019 Published: 31 March 2019
KEYWORDS
Romanticism,
epistolary,
letter,
subjective origin, psychologism.
Виклад основного матерiалу. Кореспонденци романтиюв, як европейських, так i укра!нських, сповненi смiливого психолопчного аналiзу, рефлекси та самозаглиблення. Вони передбачають граничне оголення душi i серця адресанта. Цим листам притаманш тi типово романтичнi «крайш» сюжети, якi дають про себе знати в художнш спадщинi романтикiв, що фiксуе увагу до так званих екстатичних сташв людини.
Таким глибинним психолопзмом позначенi, наприклад, листи Ф. Шлегеля до А. Шлегеля. Адресован брату, цi листи е максимально вщвертими, а тому дозволяють зазирнути й найпотаемнiшi закутки душi адресанта, у яких знайшли «прихисток» ус найхарактернiшi вiдчуття та настро! людини межi столiть. У цих листах, яю характеризуються насамперед внутрiшнiми сюжетами, зафшсовано спробу Ф. Шлегеля-романтика здшснити своерiдну ревiзiю свого душевного стану. У них на непосвяченого рецитента очшуе безлiч темних мiсць. Вони ж дають розумшня того, що власна душа була для Ф. Шлегеля-романтика такою ж «темною», тобто не до кшця зрозумшою. «Пюля кшькаденно! перерви, що була викликана рiзними справами, планами i гострим нападом туги, - писав вш в одному з лиспв, -я знову повертаюся до розмови з тобою. Я обмiрковую все, що тюнилося у мо!й головi впродовж цього короткого перiоду, перебираю безкшечш думки, якi вибудовував мш розум, усi печалi, усi радощ^ усе, про що я не можу говорити з тобою... I трапляеться, що навiть до краще з того, що я можу собi уявити, викликае у мене вщразу, потрапляючи на розсуд мое! чесноти (якби вона стала для мене досяжною хоча б на мить). Ось так я i живу - не думай, одначе, що я керуюся сво!ми капризами, як це траплялося у Геттшгеш, а моя душа перебувае у такому ж хворобливому сташ» [10, с. 392].
Саме в етстолярних дiалогах з А. Шлегелем Ф. Шлегель створюе свш максимально точний психолопчний автопортрет, який окреслюеться поступово, у ходi прискшливого самоаналiзу та самоспостереження: «Маю зiзнатися собi в тому, що я не завжди люб'язний, i ця обставина часто викликае у мене крайнш вщчай. Менi бракуе злагоди з самим собою та шшими людьми, благодушносп i грацп, якi може дарувати лише кохання. Я бажав би так впливати на людей, щоб про мою добропорядшсть розповщали завжди з повагою, а про мою ввiчливiсть говорили часто i з теплотою. (...) Але я добре знаю, яке враження справляю на оточуючих майже завжди. Мене вважають щкавою людиною, але водночас мене намагаються уникати. Там, де я з'являюся, зникае гарний настрш, моя присутнють пригшчуе шших. Мене люблять розглядати на вщсташ, немов небезпечну диковинку. Ясна рiч, що у декого я викликаю сильну антипатда» [10, с. 394-395].
Очевидним е те, що романтики усвщомлювали вагомють подiбних смшивих психолопчних експерименпв, а тому 1'хш результати (а власне, тексти етстол) нерiдко ставали вихщним матерiалом для художнiх текстiв, що спричинило появу у лiтературi романтизму низки яскравих автопсихолопчних образiв романтичних геро!в. Критики вказували, зокрема, на максимальну подiбнiсть головного героя роману Ф. Шлегеля «Люцинда» Юлiя з його творцем. Зрештою, листи Юлiя до Люцинди, а також до Антоню, прототипом якого став Ф. Шлейермахер, мають чимало спiльного як на рiвнi змiсту, так i на рiвнi тональностi з листами Ф. Шлегеля до тих, хто належав до його близького оточення.
Важливють подiбного етстолярного матерiалу усвщомлював i французький романтик А. де Мюссе. Невипадково вш звертався до Жорж Санд з проханням повернути йому його листи, адресоваш 1й. Ц листи, писаш у гранично вщвертш, сповiдальнiй манерi, якi вщкривають найпотаемнiшi закутки душi закоханого, митець мав намiр покласти в основу роману «Сповщь сина столiття», у якому з максимальною психолопчною точнютю виведено образ сучасно! автору меланхолшно! людини.
Водночас, аналiзуючи епiстолярну творчють романтикiв у контекстi 1хньо1 оригшально-авторсько! художньо! творчостi, можемо простежити також протилежну тенденщю i зворотнш ефект використання епiстоли. Траплялися випадки, коли автор-романтик, одягаючи на себе маску свого героя, використовував його ж таки листи для власного глибинного психолопчного самоаналiзу. Знаковим у цьому плаш е роман у листах «Iсторiя Вшьяма Ловеля» Л. Тша. I сам Вшьям Ловель, його листи, усе це - проспр для експеримеш!в Тiка-романтика. У цьому ромаш, за спостереженнями Р. Гайма, Л. Тш уперше описуе свш тривожний душевний стан, при цьому - майже без усшяких стороншх домiшок. Саме тому «ми бачимо у Ловелi не злочинця, а митця». «Це не жива людина, - писав Р. Гайм про образ Вшьяма Ловеля, - а лише
привид, над яким письменник Tîk експериментуе, тренуючи свш дiяльний розум. Те, що розповщае нам Ловель про сво! душевш недуги, про сво! сумнiви i 3HeBipy, автор бере 3i свого власного досвщу» [4, с. 49]. Таким чином, тд листами Вшьяма Ловеля цiлком мiг би тдписатися Людвiг TiK. Цi, писанi ним самим, «чужЬ» листи вiдкривали можливють висповiдатися максимально вiдверто, фактично аношмно, не називаючи свого iменi, себе. У листах його героïв було те, про що, як писав Ф. Шлегель, говорити навпъ з духовно близьким адресатом неприпустимо.
Отже, Ловель i Бальдер - це простори для авторських експерименпв, зокрема експерименпв у царит опанування власного внутршнього свггу i внyтрiшнього свiтy особистостi взагалг Образ Бальдера вiдзначаeться особливою оригшальшстю. Жодна деталь цього образу не була запозичена автором iз «Paysan perverti» Р. де ля Бретона. Цей образ потрiбен був Л. Тшу для того, щоб тти зi своïми психологiчними експериментами ще далi -прописати можливi варiанти розвитку одного й того ж сюжету. «Кожного разу, коли Тшу доводилося описувати хворобливий душевний стан, вш констатував, що дyшевнi розлади завжди межують iз божевiллям, i сам вш yсвiдомлював, що i в його головi з легюстю може статися подiбне. Саме на таку душевну хворобу страждае глибокомислячий Бальдер. I якщо невирiшyванi проблеми доводять Ловеля до вщчаю, що штовхае його на злочини, то бшьш глибокомислячого i бiльш меланхолшного нiмця Бальдера вони доводять до вщчаю, що стае першопричиною його божевшля» [4, с. 50]. У роман «Iсторiя Вiльяма Ловеля» Л. Тш постiйно експериментуе над героями, надшяючи !х, своïм власним психолопчним досвiдом, зокрема iпохондрiею та меланхолiею, який на повну силу проступае з лисив героïв. Тож листи Ловеля i Бальдера - психотекст, який належить перу самого Л. Тша.
Як зазначае Т. Бовсушвська, «украшський романтизм демонструе помiрковане ставлення до европейсько! теорiï мистецтва взагал^ незалежно вiд ïï перiодy та спрямування»[1, с. 115]. В Украш романтизм «став дiевим втiленням сковородинсько! фiлософiï серця» [1, с. 117], актyалiзацiя яко! призвела до естетизацп серця та появи ново! романтично!' чутливосп. У резyльтатi «меланхолiï захщних романтикiв yкраïнськi протиставили сердечну чутливють» [1, с. 194], що простежуеться й на рiвнi 1'хньо1' етстолярно! практики.
Сердечна чyтливiсть характеризуе ешстолярш Л. Боровиковського. Основний масив лиспв Л. Боровиковського, що збереглися до наших дшв, складають епiстоли, адресован I. Срезневському. Знайомство Л. Боровиковського з I. Срезневським вщбулося в роки навчання !х обох у Харювському yнiверситетi. Та дружба, яка виникла помiж ними у роки студентства, й листування, породжене, щею дружбою, стали джерелом i запорукою не! духовно! рiвноваги, яко! потребував Л. Боровиковський у так званий «курський» перюд життя i творчосн (18311837 роки). У листах, як Л. Боровиковський писав I. Срезневському з Курська, мотив ностальгп, болiсноï туги за батькiвщиною е нас^зним. «В Курске лучше; но по Украине -душа ноет», в Украшу «рвецця мое сердечко», - зiзнавався поет [2, с. 207].
Ознаки ново! (романтично!) емоцшносн знаходимо i в листах Л. Боровиковського, писаних I. Срезневському в перюд, коли останнш перебував в закордонному вщрядженш з метою вивчення слов'янсько! фiлологiï. Щиро заздрячи I. Срезневському, перед яким тд час наукового вщрядження («вояжу») вiдкривався свп; Л. Боровиковський зiзнавався: «Как бы я желал испытать Вашу участь -самую Вашу тоску по родине, все Ваши ощущения, впечатления!..» [2, с. 215-216]. Наголошуючи на щиросп свого ствчуття, митець вводить у текст ешстоли вишуканий експресивно-стишстичний плеоназм: «Согрущу грусти Вашей - очень естественной, хоть, строго говоря, и не совсем уместной» [2, с. 216]. У лисп знаходимо й типово романтичний погляд на людину як на окремий невичерпний свiт: «Вы жалуетесь на одиночество? Но мало ли собеседников в себе и около себя без людей» [2, с. 216]. Ui думки Л. Боровиковського суголосш iз вченням Г. Сковороди про глибоке серце та шляхи його опанування.
Психолопчна штроспекщя - характерна риса етстолярних дiалогiв С. Гребшки. Зокрема, в листi П. I. та Н. I. Гребшок вщ 16 березня 1827 року, виповщаючи свiй сум за рщними та домiвкою в перiод навчання в Шжинськш гiмназiï вищих наук, адресант зiзнавався: «Признаться, и я, как вспомню отлогие берега Оржицы, пространные луга, опушенные зеленью и цветом, дом и сад, где первые годы моего младенчества летели, как приятные сны, а особливо вас, маменьку и всех родных и Ваши нежные ласки, то невольный вздох вылетает из груди моей_» [5, с. 516].
Мотиви туги звучали i в листах С. Гребшки, писаних у 1830-х роках з Убiжища. Провшцшне життя не породжувало оптимютичних надiй, гнiтило митця «ядом светского равнодушия», що знаходило свш вщбиток у його епiстолярних розмовах з М.Новщьким. «Наконец дни шумного веселья кончились. Смеющиеся рожи исчезли, пост суровым перстом своим положил на лица всех оттенок печали, и я спокойнее. Глупая радость безжизненных людей приторнее полыни. Я знаю, отчего грусть сдружилась со мною, и мне приятнее слезы людей, нежели хохот...» [5, с. 562], - писав С. Гребшка в лисп вщ 12 лютого 1833 року.
Сердечна чутливють виступае емоцшною домшантою i в епiстолярнiй спадщинi А. Метлинського, особливо коли йдеться про листи адресоваш I. Срезневському. Прикметною рисою цих лисив е властиво романтичне самозаглиблення i самопiзнання адресанта, яке полягае в шзнанш власного серця, що стае синошмом поняття «душа». Як свiдчать цi листи, самотнють надзвичайно гнiтила митця: «Страшусь тяжких, довгих черных вечеров, налетающих ко мне с зимою», - писав А. Метлинський у лисп до I. Срезневського вщ 26 вересня 1939 року. Але самотнють для Метлинського-романтика - це не вщсутнють товариства. Самотнють постае насамперед як духовне сирпство, як вщсутнють можливосп «висловити серце»: «Высказать сердце свое некому. Общество для меня при моем образовании и моей роботе и тяжело, и недоступно» [9, с. 141]. Тож i листування А. Метлинського з I. Срезневським постае як можливють виговорити серце й душу.
Мiра вщвертосп А. Метлинського (коли мовиться про самоаналiз у листовних розмовах iз I. Срезневським) е вражаючою. Водночас вражаючою е гранична мiра печал^ про яку пише А. Метлинський, подаючи образ самого себе: «Счастлив я, что не обладаю даром какого-нибудь из знаменитостей - душа моя полна печали, я напоил бы ею сердце людей» [9, с. 128]. Немов розтинаючи перед I. Срезневським свою душу, А. Метлинський писав: «Тоска и скука свили в ней самое прочное гнездо для себя. Лень ли это, болезнь ли, не знаю, но сколько достанет воли постараюсь вырваться из этого состояния» [9, с. 141]. Як свщчать епютолярш джерела, о^м фiзичних недупв, А.Метлинський страждав на шохондрда: «Судьба словно гонит меня» [9, с. 136]. Передчуття близько! смерн супроводжувало митця впродовж усього життя, що не могло не накласти вщбиток на характер його художньо! творчоси i навпь на вибiр псевдошму - Амвросш Могила.
Нерщко А. Метлинський вщкривае перед I. Срезневським найпотаемшш^ найтемнiшi закутки свое! душi й описуе гру свое! хворобливо! уяви: «Я сделался игралищем сво!й собственной фантазии, которая вертит мною часто как хочет против моей воли» [9, с. 141].«Не знаю отчего, но для несчастий настоящих у меня больше мужества чем у кого-нибудь в мире, для грозящих даже пустяков у меня целые тучи самых убийственных мыслей ... Дня за два, например, я вообразил, что от этого могу сойти с ума и все это с такими ужасными подробностями, что, воображая, что я буду говорить в этом состоянии, чуть ли не понес ахинею» [9, с. 128].
У листах А. Метлинського присутш й типово романтичш «пейзажi душЬ>, тобто лiричнi фрагменти, у яких психолопчне самоспостереження автора здшснюеться ^зь призму спостережень за природою: «Я живу воображением, и потому вся жизнь его - небо покрытое тучами и грязью» [9, с. 131]. Варто звернути увагу на те, що тут йдеться не про свпову скорботу чи космiчний песимiзм, яю характеризують захщноевропейську романтичну поезда та етстолярну практику, а про нацюнальну тугу як основний умонастрш укра!нського романтизму в його розма!тих проявах. З лисив А. Метлинського стае зрозумшим, що «пейзаж» його душi цiлком залежав вщ укра!нського суспiльно-полiтичного «пейзажу», тобто становища. Так, у лисп до I. Срезневського вщ 5 травня 1840 року романтик зауважував: «Пишу к Вам, Измаил Иванович, из Украины, которая в это время смотрит совсем не Украиной: бытие мое мрачно, сумрачно, и дождь надворе холодный - осенний» [9, с. 132].
Психолопчна штроспекщя характерна для лиспв М. Максимовича. Особливо, коли йдеться про листи, писаш з Михайлово! гори. Прагнучи до активного наукового i громадського життя, М. Максимович, будучи вщрваним вщ громади, вщчував цiлковиту вiдчуженiсть i самотнють, що знаходило свш вияв у його кореспонденщях. Зокрема, у лисп до О. Бодянського вiд 20 счня 1862 року, адресант розпачливо зiзнавався: «Ах, как мне тяжело и душно бывает здесь с осени и до весны! Особенно тяжело нынешний раз. Боюсь, что если не выберусь отсюда на Москву к следующей осени, то уж не вызимую больше.» [8, с. 58]. У наступному лисп до О. Бодянського
(лист вщ 9 березня 1862 року з Михайлово! Гори) М. Максимович так само констатував: «Мне эту зиму очень тяжело бывало на душе, но вызимувал таки. » [8, с. 60]. Подiбнi зiзнання мiстилися i в кореспонденцп до О. Бодянського вщ 1 сiчня 1865 року, у якш адресант писав: «.Год прошедший и конец позапрошлого были тяжелы для души моей» [8, с. 64]. Адресант зiзнавався, що «не ясен душой» i в лисп до О. Бодянського вщ 4 березня 1867 року з Киева.
У перюди душевного надлому М. Максимович ми цшком усампнитися й припинити листування з будь-ким. Так, у лисп до П. Кулша вщ 20 шчня 1854 року з Михайлово! Гори М. Максимович писав, що на мюяць перетворився на справжнього вiдлюдника: «.Все житейское и живущее не занимало меня: почему и все (внешнее) в великом запущении, начиная с переписки с друзьями - все они по праву могут назвать меня «Михайлом Молчаливым» [8, с. 137-138].
Унм, типовшою була ситуацiя, коли М. Максимович використовував самотнють i лист задля того, щоб вилити на паперi свою душу. Лист ставав для нього етстолярною формою психолопчно! штроспекцп. З цього приводу у лисп до П. Вяземського вщ 7 грудня 1871 року вш писав: «В моем здешнем одиночестве есть своего рода удовольствие и отрада: высказаться на письме, отвести на нем душу и предать пламени, чтобы твоя задушевная печаль не удручала собою другой, любезной тебе, души, у которой на этом свете и своих печалей накопляется не под силу» [8, с. 100].
Висновки. Отже, суб'ективне начало виступае оргашзуючим принципом листування романтиюв. Абсолютизуючи людину, окрему особиспсть, романтики демонструють посилений штерес до и внутршнього буття, прагнуть опанувати глибини и духу. При цьому художш вiдкриття романтикiв, пов'язанi з опануванням духовно! сутносп особистостi, були зроблеш ними не лише у процес спостереження над сво!ми сучасниками, але й у ходi занурення у свш власний внутрiшнiй свiт, зокрема у процес епiстолярноi творчостi, про що свщчить аналiз листовного доробку романтиюв.
Л1ТЕРАТУРА
1. Бовсушвська Т.В. !стор1я украшсько! естетики першо! половини XIX столитя. Ки!в: Видавничий д1м Дмитра Бураго, 2001. 344 с.
2. Боровиковський Л.I. Повне з1брання твор1в. Ки!в: Наукова думка, 1967. 280 с.
3. Ботникова А.Б. Немецкий романтизм: диалог художественных форм. Воронеж: Воронежский государственный университет, 2003. 341 с.
4. Гайм Р. Романтическая школа. Вклад в историю немецкого ума. СПб.: Наука, 2007. 893 с.
5. Гребшка С.П. Твори в 3-х томах. Том 3. Кшв: Наукова думка, 1981. 703 с.
6. Елистратова А. А. Эпистолярная проза романтиков. Европейский романтизм. Москва: Наука, 1973. С.309-351.
7. Кузьменко В. I. У всесвт слова: лгтературно-критичш студи. Кшв: Друге дихання, 2018. 684 с.
8. Максимович М. Листи. Ки!в: Либщь, 2004. 312 с.
9. Шамрай А.П. Харшвська школа романтишв: у 3 т. Харшв: ДВУ, 1930. Т. 2. 224 с.
10. Шлегель Ф. Эстетика. Философия. Критика: В 2-х томах. Москва: Искусство, 1983. Т. 2. 448 с.
