13ART
ЛГГЕРАТУРШ СЮЖЕТИ В ТВОРАХ Е. ДЕЛАКРУА -"ЗАГИБЕЛЬ КОРАБЛЯ ДОН-ЖУАНА" ТА "П1СЛЯ КОРАБЕЛЬНОï АВАРП"
Василишина Ната^^я Анатоливна
астрант кафедри meopiï та icmopiï мистецтва Нащональног' академИ' образотворчого мистецтва i архтектури ID ORCID 0000-0002-00003-9998
науковий керiвник: канд. мистецтвознавства Л. О. Лисенко DOI: https://doi.org/10.31435/rsglobal_sr/30062019/6546
ABSTRACT
In this article, we have studied problems associated with features of the painting development in the Romantic era. We have highlighted questions on the interrelationship between literature and painting and considered new trends in the development of the French painting in the first half of the 19th century. Artists of this era, in particular E. Delacroix, searched for new subjects actively by finding interesting themes in works of the world literature. E. Delacroix was inspired by works of Dante, L. Ariosto, T. Tasso, W. Shakespeare, J. Goethe, G. Byron, F. R. de Chateaubriand, W. Scott etc. Among them we should make the English writer G. Byron stand out: His character personified the romantic ideal of the whole era and his heroic life became a role model for young generation. In Byron's works Eugène Delacroix was searching for new themes and his romantic hero and every time finding the relevant ways for his artistic solution system. E. Delacroix's works show us the integrity of romantic ideas clearly and the close mutual influence of the Western European literature and French painting allows speaking about the uniqueness of this era.
Citation: Vasylyshyna N. A. (2019) Literature Subjects in E. Delacroix's Works - «The Shipwreck of Don Juan» and «After the Shipwreck». Science Review. 5(22). doi: 10.31435/rsglobal_sr/30062019/6546
Copyright: © 2019 Vasylyshyna N. A. This is an open-access article distributed under the terms of the Creative Commons Attribution License (CC BY). The use, distribution or reproduction in other forums is permitted, provided the original author(s) or licensor are credited and that the original publication in this journal is cited, in accordance with accepted academic practice. No use, distribution or reproduction is permitted which does not comply with these terms.
Постановка проблеми. Для мистецтва XIX столптя романтизм займае почесне мюце, як явище своерщне та неповторне в ютори европейсько! культури. 1де! романтизму як напряму епохи, стали провщними для молодого поколшня, для якого важливим став взаемозв'язок, взаемовплив лггератури, живопису i музики, де романтики шукали натхнення. Своерщним явищем в ютори захщноевропейського живопису став французький романтизм, передуем в особi Ежена Делакруа, який неодноразово у сво!й творчосп звертався до надбань свггово! лггератури. Ушкальнють романтизму призводить до поеднання автора з його героем (в лiтературi та живопиш), а прагнення до щеального та несюнченного знаходить нове втшення в образi героя-бунтаря, здатного говорити вщ iменi творця.
Художня природа романтизму, який базуеться на нових засадах вщомих теоретиюв напряму, в кожнш европейськш кра!ш мае сво! особливосп. Враховуючи специфшу французького романтичного живопису, виникае потреба дослщити стушнь впливу лггератури на творчють живописщв-романтиюв, насамперед, Ежена Делакруа.
Актуальшсть теми дослщження. В ютори свггово! культури романтизм як напрям вщграв важливу роль у XIX столотг Для европейського самотзнання ключовою постаттю
ARTICLE INFO
Received 29 April 2019 Accepted 18 June 2019 Published 30 June 2019
KEYWORDS
Romanticism, world literature, French painting, G. Byron, Don Juan, E. Delacroix.
став образ Байрона, а епоха отримала назву "епоха байрошзму". Важлива роль у живопис епохи належить французьким художникам-романтикам, а творчють Е. Делакруа демонструе ушкальне поеднання лiтератури та живопису. Шукаючи натхнення в творах англшського романтика Д. Байрона, художник втшив у сво1х роботах сам дух часу, тому ця тема е важливою для розумшня романтизму як культурного феномену цшо1 епохи.
Методолопя дослiдження. Для даного дослiдження був застосований, насамперед, культурно-юторичний пiдхiд, так як розвиток лператури та живопису доби романтизму е стльним для загальнокультурних традицiй епохи. Його використання дозволяе глибоко розглянути творчють митщв у зв'язку з юторичними процесами. Метод формального аналiзу дае можливють оцiнити та зрозумiти особливостi творчосп як лорда Байрона, так i художника -романтика Е. Делакруа. Використання загальнонаукових методiв типологiзацiï та класифшацп дозволяе дослiдити романтизм як феномен захщноевропейсько1' культури XIX столптя i виявити його своерiднiсть в ютори живопису Францiï.
Наукова новизна полягае у виявленш художньо-естетичних особливостей французького живопису епохи романтизму. Простежено зв'язок традицш розвитку свiтовоï лператури з новими тенденцiями у живопис та особливостями вiдтворення 1'х у творчосп французького художника-романтика Ежена Делакруа.
Зв'язок Ï3 науковими чи практичними завданнями. Дослщження проведено в рамках науково-дослiдноï роботи на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства, котра виконуеться на кафедрi теори та ютори мистецтва НАОМА в рамках наукових дослщжень з вивчення захiдноевропейського мистецтва XIX столггтя; науковий керiвник — кандидат мистецтвознавства Л. О. Лисенко.
Аналiз дослщжень i публжацш. Для даного дослщження були опрацьоваш статп, монографiï та загальнi працi. Фундаментальним джерелом дослщження романтизму стали роботи вщомих шмецьких лiтераторiв-теоретикiв даного напрямку: Л. Тiка, Новалiса, В. Г. Вакенродера, К. Брентано, брапв Ф. та А. В. Шлегелiв, Ф. Шляермахера та ш [7].
До групи необхщних джерел цього дослщження належать грунтовш мистецтвознавчГ пращ та статп. Для дослщження захщноевропейського романтизму ключовим джерелом е праця О. Кожиноï [6], де вона розглядае особливосп розвитку живопису XIX столптя, зокрема i французького, а також торкаеться проблем взаемозв'язку лператури та живопису, а також вщома праця росшського мистецтвознавця А. Д. Чегодаева «Статп про мистецтво Францп, Англи, США 18-20 столпь» [17], а також його стаття "Мистецтво романтично!' епохи" [4].
Необхщним джерелом для дослщження теми стали монографГя М. Прокоф'ева «Делакруа» [15] та «Щоденник» [2] самого художника.
Джерельна база рГзноманпна за характером. Для дослщження були також опрацьоваш твори англшського поета-романтика Д. Байрона [1], А. Мщкевича [8], А. Моруа [9; 10], В. Скотта [16] та ш
Додатковим джерелом дослщження стали лпературознавчГ пращ вщомих украшських дослщниюв: С. Павличко [13], В. Агеево1' [3], а також пращ з ютори свпово1' лператури [5; 12].
Виклад основного матерiалу. В Салош 1840 року Е. Делакруа представляе свою картину "Загибель корабля Дон-Жуана" (1839) (1л. 1). Художник знову звертаеться до творчосп Байрона, але в перюд, коли байрошзм уже не був популярним. Для свпово1' европейсько1' лператури образ Дон Жуана впродовж кшькох столГть був дуже притягальним. Вшьнодумний бунтар, зухвалий спокусник i одночасно лицар i фшософ. Вш став головним героем творГв ТГрсо де МолГна, Ж.-Б. Мольера, К. Гольдош, Е.-Т.-А. Гофмана, О. Пушкша, П. МерГме, Ж. Санд, Л. Украшки, Б. Шоу, М. Фрша та Гн.
Сюжет про Дон Жуана закоршений у середньовГчних переказах про лицаря, який перетворив свое життя на культ кохання. Перша драма про Дон Жуана з'явилась в 1спанп мГж 1627 i 1630 роками - "Севшьський ошуканець". Належав твГр вГдомому ченцю-драматургу ТГрсо де МолГна (Gabriel Tellez). В цГй п'есГ вперше введений образ Дон Жуана, його Гм'я звучало як дон Хуан де Тенерю. Воно справжне, Гсторичне, як i декого з персонажв (У ллоа) [3, с. 8].
Цей твГр вирГзняе своерГдний колорит, який в поеднанш Гз закладеними релпшними Гдеями та моральними настановами мае суто юпанський характер. Тема неодноразово перероблялась як i шшими юпанськими драматургами, так i багатьма представниками свпово1' лГтератури. НацГонально-традицГйний тип спокусника не е каношзованим, тривкою в
европейськш лгтературГ залишаеться сама фабула, а образ Дон Жуана зазнае протягом столпъ грунтовних перетворень.
З XVII столптя "Дон Жуан" потрапляе в 1талда, а далг в середиш XVII столптя цей сюжет використовуе Мольер, створивши у 1665 рощ свого "Камшного гостя" ("Testin de pierre", 1665 p.) [3, с. 9]. У Мольера п'еса набувае вже сощальну спрямованють. Автор свщомо протиставляе цишчного егоюта (аристократа) довГрливому буржуа, який позбавляеться жшки. В образГ Дон Жуана автор показуе французьку аристокраню - (libertins). Це так зваш "вшьники" - вшьнодумш шдивщуалюти, що в творГ Мольера рГвнозначне поняттю "розпусник" [3, с. 9].
Варто згадати англшську драму Т. Шедвелла ("Libertin") - (1676 p.). Суто нащональний тип героя (доба реставрацп Стюарпв), в якому важко втзнати севшьського спокусника. У XVIII столпп французью письменники знаходяться тд потужним впливом С. РГчадсона (16891761). У 1748 рощ виходить його всесвнньо вщомий роман "Кларисса, або юторГя однГе1' ледГ'. Цим твором зачитувалося не одне поколшня, а його герой, цишчний та егоютичний Роберт Ловелас став асощюватися з образом Дон Жуана.
Важливим кроком в подальшш трансформацп цього образу став злам вЫв XVIII - XIX столпъ. Романтичне свносприйняття переосмислюе образ Дон Жуана. В романтичнш версп цГе1' легенди, Дон Жуан з ошуканця жшок та пристрасного коханця перетворюеться в шукача Гдеалу краси. В кожнш новш жшщ вш намагаеться знайти щеал, проте, його пошуки марш. Недосяжнють щеалу, пркий смуток розчарування i розвГяш шюзп.
Легенда про Дон Жуана буде втшена на шмецькому грунт в добу романтизму, коли НГмеччина свщомо наблизить його до Фауста (Гофман). Вони дуже близью - обое гршники. ïхне прагнення розкрити таемнищ всесвпу, палка уява, неприборкана пристрасть, а також вшьнодумство та бунтарство, вони здатш навГть постати проти Бога.
Гешальне поеднання цих двох образГв змп здГйснити вГдомий нГмецький романтик Е. Т. Гофман. Як музикант та письменник, Гофман пропонуе сприйняття образу через музику. Оперу В. А. Моцарта "Дон Жуан, або покараний розпусник" европейський глядач почув в кшщ XVIII столптя, ïï прем'ера вщбулась в ПразГ у 1787 рощ. Новела Гофмана "Дон-Жуан" -мютично-фшософська штерпретащя ще1' опери. Головний герой новели - "мандрГвний ентузГаст", якому несподГвано вГдкриваеться справжнГй трапчний змГст музики Моцарта. Дон Жуан - трапчна постать, в пошуках Гдеалу ( через кохання до жшки) вГн зневГрюеться та перетворюеться в справжнього фаталГста МефГстофелГвсько1' вдачГ. ПГсля смертГ артистки, яка грала на сцеш донну Анну, герой новели приходить до висновку, що найвище кохання можна тзнати лише в смерн: "По залГ дужче гуляе протяг... в оркестрГ озиваються струни фортетано. О Боже! Наче з далеко1' далечГ на крилах дедалГ гучнГших звукГв примарного оркестру до мене долинув голос донни Анни <...> Нехай сон, що його ти посилаеш навГяти смертним людям страх або ощасливити 1'х, - нехай вГн понесе мш дух у надхмарнГ далГ, коли я засну i тшо мое буде сковане олив'яними путами!" [3, с. 119].
Серед представниюв французького романтизму заслуговуе особливох' уваги творчють Жорж Санд. У 1833 рощ вона завершуе свГй роман "ЛелГя" (надрукований у 1836 роцГ). Про цей твГр письменниця сказала, що "вклала в нього саму себе, н1ж в будь-яку книгу". Його вважали бентежним та бунтарським, а за стилем шдивщуально-лГричний (у 1841 рощ твГр був перероблений). Гучш баталП, якГ розгорнулись навколо роману, змусили Жорж Санд переробити першу редакщю твору, що не шшло йому на користь. Книга е своерщною сповщдю письменницГ, i написана вона була шд важким тягарем власного страждання (духовного). Таке страждання -релГгГйне, фГлософське, страждання вщ нероздГленого кохання, взагалГ, в1д недосконалосн свГту, було притаманне героям-романтикам. Смшивють Жорж Санд полягае в тому, що тепер носГем цього страждання виступае ж1нка. БайронГзмом епохи просякнутий образ ЛелП, ïï образу притаманш образи титанГзму та демонГчностГ. В Лели були риси Манфреда i Лари. ïï самотнють -результат непорозумшня жшки з оточуючим свном, в душГ у неï' назавжди оселилось "романтичне томлГння" та песишзм, як результат марного пошуку недосяжного Гцеалу.
Хоч Жорж Санд i не створила своеï' концепцП образу Дон Жуану, залишаючи в основГ образу традицГйно-класичне втГлення, вона випередила свш вГк, втГливши цей всесвнньо вщомий персонаж в образГ жшки. У своему вщомому творГ-бГографП письменнищ "Жорж Санд" Андре Моруа пише: "Дон-Жуан йде вГд ж1нки до жшки, тому що жодна з тисячГ i трьох ж1нок не дала йому щастя; ЛелГя йшла вщ чоловГка до чоловГка, тому що щоден Гз них не доставив ш навГть
задоволення. Роман доводить, що на розсуд автора, нарешн, пролилося свiтло i що Жорж до тридцяти рокiв стала ясно анашзувати себя" [10, с. 172]. Отже, в очах проникливого читача, вона назавжди залишилась Лелieю, з яко! !! ототожнювали: "Я мрiяла про обiйми невiдомого демона; я вщчувала, як його гарячий подих пече менi груди <...> Коли наставав день, я була розбитою вщ утоми i блща, як свiтанкове небо. Я намагалася полегшити свое серце криками болi i гшву..." [10, с. 171]. Хiба не вiчна тема демотчного, нездiйсненого кохання звучить в цих рядках, перегукуючись з "Демоном" М. Ю. Лермонтова, яку вiн розпочав писати у 1829 рощ (опублшована у 1839 р.).
В лисп до О. Ш. де Сент-Бева, французького лiтературознавця та критика вщ 8 липня 1833 року Жорж Санд пише: "Я ще не зовсГм переконала себе в тому, що я i Лелiя - це одне i теж. Мет хотелось переконатися у зворотньому, хотшося вiдректися вiд ще! ненависно!, холодно! ролг Я бачила поряд iз собою жшку неприборкану, i вона була прекрасною." [10, с. 179]. Та чи так обтяжувала l! ця роль? Жорж Санд так i змогла стати щасливою, подальшi подi! в життi письменницi доводять правдивiсть припущення, що образ Лели став для Жорж Санд alter ego.
Образ Лели, головно! геро!ня роману, фатальний та трагiчний. Вона знаходиться в нескшченному пошуку щеатв i як романтик-одинак не знаходить розради в проза!чнiй дiйсностi.
Окремо видiляeться герой Байрона. Виходячи з романтично! концепцй цього образу, Байрон створюе нового героя - "Дон Жуана", над яким розпочав працювати з 1818 року. Форма твору - роман у вiршах. Часто цей образ розглядаеться як пщсумковий в пiзнiй творчостi поета, бо вш для Байрона був не менш важливий, нж 'Чайльд-Гарольд" на початку творчого шляху. Сюжет твору Байрона - подорож юпанського аристократа, шд час яко! вш зазнае безлiч пригод. Образ головного героя у Байрона складшше, Щж у попередниюв. Вщкидаючи нацмiрну мiстичнiсть Гофмана, сюжет будуеться так, що створюеться враження бiльшо! реалiстичностi того, що вщбуваеться, бо подi! автор свщомо переносить у XVIII столiття. Ця складнють обумовлена тим, що мотив подорожi дозволяе зрозумiти еволюцiю вдачi самого героя. Чистий душею та щирий юнак, через певнi обставини, зазнавши пригод, поступово втрачае ва сво! iлюзi!, так i не знайшовши в безлiчi втiлень единий образ краси. Таке романтичне прагнення нездiйсненого, нескiнченний пошук примарного щеалу, типовий для героя-романтика. Вщ минулих прототипiв у нього тiльки i залишаеться любов до жшок i великий досвщ спокусництва. Оригiнальнiсть байрошвського героя полягае ще i в тому, що з зухвалого спокусника вш перетворюеться в жертву жшочих спокус. Саме це i складае найбiльш комiчнi ситуацi! поеми.
Для Байрона ця поема також стала можливютю втшення особистих життевих спостережень та власних переживань. Це своерщний тдсумок досвiду вже зрiлого поета. Складносн образу Дон Жуана вщповщае i складнiсть твору, а головного героя поеми сучасники ототожнювали з самим Байроном.
Це один з найвдалших творiв Байрона. Велика етчна поема, яка написана була в новому для свггово! лггератури лiтературному жанрi - роману у вiршах. Автор встиг завершити шютнадцять пiсень твору, а сiмнадцята так i залишилась незавершеною.
Вщомий англшський поет П.-Б.-Шеллi з захопленням спостериав за розвитком таланту поета. В лисп до дружини Шеллi пише: "Вш прочитав менi неопублiкованi шсш "Дон Жуану" вражаючо! краси. Це незмГрно више вах сучасних поепв. На кажному словГ печатка безсмертя" [1, с. 42].
У 1818 рощ Байрон написав октавами комГчну "венецшську повють" - "Беппо". В нш автор дуже дотепно викладае свш погляд на сучаснi вдачу та мораль (вщверто несувору), та висвплюе шшГ важливi проблеми суспшьства. Ця поема стала своерiдною "пробою пера" перед написанням тдсумкового твору - "Дон Жуану", вона насичена юкрометним гумором та байрошвською Грошею.
На початку поеми ми зустрГчаемося в Дон Жуаном у шютнадцятилпньому вщг який, зрештою, стане таким, яким суспшьство його створить. Важливо, що сам автор наголошуе на тому, що Дон Жуану властивi "нашвпорочнють, напiвчистота". Адам Мiцкевич у сво!й статтi "Гете i Байрон" вiдмiчае дуже важливу рису творчосп Байрона, яка проходить червоною ниткою через вш твори поета. Справжнш романтик, Байрон пронГс свою юнацьку закоханють через усе життя (МерГ Чаворт), саме цим можна пояснити складнють образу Дон Жуана i своерГднГсть жГночих характерГв у його творах: "Байрон до само! смерн зберГг почуття, або принаймнГ пам'ять, про ту, яку вш любив в юносн. Скольки разГв вш не писав би про любов, вш завжди бачив !! перед собою i не мГг утриматись вщ того, щоб не виказати сво! почуття. Його перша кохана визначила характер всГх геро!нь його поези. ВГн не зображував шших
характерiв не тому, що не м^, а тому, что не хопв !х вивчати <...> Висповiдавши !! iм'я в перших сво!х пiснях, вiн з тугою прощався з нею в останшх пiснях "Дон Жуана" "[8, с. 64].
Ознакою романтичного твору, його стильовою особливiстю, е перехiд вщ смiшного до серйозного та навпаки. Закономiрним розвитком романтизму е наявшсть у творi байрошвсько! iронi!, як вщгук поета на романтичне свггосприйняття в цiлому. В поемi цьому е багато доказiв: Жуан мечтал, блуждая по лугам, В зеленых рощах солнечного лета, Он радовался чистым ручейкам, И птичкам, и листочкам в час рассвета. Так пищу идиллическим мечтам Находят все любезные поэты, Один лишь Вордсворт не умеет их, Пересказать понятно для других.
Он (но не Ворсворт, а Жуан, понятно)
Прислушивался к сердцу своему,
И даже боль была ему приятна
И как бы душу нежила ему.
Он видел мир - прекрасный, необъятный,
Дивился и печалился всему
И скоро вдался (сам того не чуя),
Как Колридж, - в метафизику прямую [1, с. 78-79].
Польський поет Адам Мщкевич у передмовi до власного перекладу "Гяура" пише: "... скептицизм з'являеться в свт у двоякому виглядк або як холодний i сирий морок, який передвщае довгу шч, або хвилинний ранковий присмерк, який супроводжуеться живлющим подихом, який передвщае день. Байрон представляе другий рщ скептиюв, ще невпевнених у сво!х прагненнях, але сповнених сили духу i твердосп" [8, с. 89].
Поема Байрона цшком доводить вiрнiсть такого твердження Мщкевича. 1дея iронi! (за Сократом), яку в "Лшейських фрагментах" (1797) висунув Фр^^х Шлегель, мала велике значення для розвитку романтизму: "Сократична iронiя - единий випадок, коли удавання одночасно невимушене та цшком продумане. Однаково неможливо викликати !! штучно i випасти з !! тону. У нш все мае бути жартом i все - серйозним, все простацьки щирим i все глибоко удаваним <...> Вона е найвiльнiшою з ушх вiльностей, оскiльки завдяки !й людина здатна пiднятися над собою, i в той же час для не! характерна будь-яка закономiрнiсть, оскшьки вона безумовна i необхщна" [ 7, c. 189-190]. У Байрона вона перетворюеться в своерщну байрошвську самопародiю, а романтичне натхнення пiдноситься до громадянського пафосу.
Про Байрона, як автора "Дон Жуана" Вальтер Скотт пише: "В рiзноманiтностi тем подiбний самому Шекстру <...> вiн охоплював всi боки людського життя, примушував звучати струни божественно! арфи, вилучаючи з не! i найнiжнiшi звуки i потужнi акорди, як вражають серця <.> № "Чайльд-Гарольд", нi прекраснi раннi поеми Байрона не мютять поетичний уривюв больш чудових, нiж тi, як разкиданi в пiснях "Дон-Жуана"." [16, с. 599].
Герой Байрона молодий юпанський дворянин (дш вiдбуваеться у XVШ ст.). У Байрона всесвггаьо вiдомий спокусник перетворюеться у "жертву", так як у байрошвському творi саме його переслiдують жiнки, домагаючись його кохання.
Неймовiрно цiкавою стала подорож Дон Жуана в творi Байрона. Дон Жуан опиняеться на островi шрапв, стае мешканцем гарему, разом iз Суворовим здобувае 1зма!л, навiть стае фаворитом Катерини II.
Сам Байрон мрiяв закiнчити поему тим, що Жуан стане учасником Французько! революци. В поемi Байрон пщшмае багато важливих для людства питань, часто у його рядках звучить пщсумок власного життя i творчостi: Поэты, нам известные сейчас, Избранниками славы и преданья Живут среди людей один лишь раз
Увы, читатель, слава номинальна,
И номинальны славных имена:
Невоскресимый прах молчит печально,
Ему, наверно, слава не нужна.
Все погибает слепо и фатально -
Ахилл зарыт, и Троя сожжена,
И будущего новые герои
Забудут Рим, как мы забыли Трою [1, с. 223].
В цш поемi автор розкрив сповна свш поетичний дар, як справжнш романтик, вш зушв дати повну палпру комiчного (вщ на!вного гумору та фарсу до жорстко! сатири).
"Дон Жуан" залишився незавершеним, поет змушений був перервати роботу над поемою, щоб прийняти активну участь у боротьбi грецького народу за незалежнють. З Греци вш уже не повернувся...
Деякi частини поеми почали з'являтись перед читачами ще у серпш 1821 року. Одразу з поемою з'являсться i шквал негативних рецензiй, не зрозумши твiр i читачi. Ситуацiя, яка склалась, а також критика кохано! поета Терези Гвiччiолi, примусили Байрона тимчасово припинити роботу над "Дон Жуаном".
Проте, Байрон продовжував роботу над поемою, повний текст И разом з присвятою був вперше опублшований у 1833 рощ.
"Нема героя в мене!.." - так починае Байрон поему. Порiвняно з шшими прототипами, у байрошвського героя залишаеться з ними спшьна лише любов до жiнок та майстернють спокусництва. Образ головного героя досить складний, автор вiдмiчае його "нашвпорочшсть" i "натвчистоту". Ця складнiсть, навггь двоютють, стала характерною ознакою цього твору. Критики Байрона засуджували таку смшивють стилю, рiзкi переходи вщ смiшного до серйозного. Саме цього i прагнув поет, за романтичним покровом приховувалась ютина.
Даючи ощнку поемi Байрона "Дон Жуан", С. Павличко пише: "Перед нами не просто iронiчна поема i не лише поема, зосереджена на проблемах естетики, на пароддаванш художшх творiв, на боротьбi з лiтературними напрямками, а шедевр полггично!, сощально! сатири, якш не було рiвних в англшськш лiтературi з часiв Джонатана Свiфта" [13, с. 246].
Для Е. Делакруа твори Байрона завжди залишались джерелом невичерпного натхнення. Прагнучи продовжити тему корабельно! аварп, розпочату ще Т. Жершо ("Плiт "Медузи") i у власному творi "Човен Данте", Е. Делакруа мрiе далi розвинути цю тему, шукаючи вщповщний сюжет у Байрона. Своею багатограннютю французький романтичний живопис стае дуже близьким до лггературного жанру. В епоху романтизму вщбуваеться поеднання автора i лiтературного героя, такого героя шукае i Делакруа.
Сюжет для свое! картини "Загибель корабля Дон-Жуана" (1839) художник запозичив iз друго! пiснi поеми. Юний Дон Жуан, якого тсля першо! пригоди з жшкою вирiшено вiдпривити подалi вщ Севшь1 та майбутнiх спокус. Герой сщае на коробель, який вщправляеться в Лiворно. З ним його наставник Педрилло, трое слуг та собака. Коли вийшли в море, налетв шквал, корабель тоне. Люди рятуються на бот та ялищ Ялик тоне, залишаеться тшьки бот i тридцять чоловш на борту. Серед них Дон Жуан i його супутники.
Шквал ущух, але море хвилюеться, заливаючи бот. З'!ли останнш сухар, випили ром та останню воду, з'!ли навiть собаку та черевики. Тодi всi у вщчаю вирiшують: тягнути жереб, кому бути вбитим та з'!деним. Жереб випав Педрилло. Судновий лшар розкрив йому артерда та вгамував жагу кров'ю. Труп роздирають на шматки. Сам Дон Жуан i ще декшька людей не прийняли учасп в цьому бенкет. Це !х рятуе. Тi, хто !ли людське м'ясо, пили солону воду, загинули в страшних корчах.
Сюжетом картини став етзод - люди тягнуть жереб:
Пришла минута жребии тянуть,
И на одно короткое мгновенье
Мертвящую почувствовали жуть
Все, кто мечтал о страшном насыщенье.
Но дикий голод не давал заснуть
Вгрызавшемуся в сердце их решенью,
И, хоть того никто и не желал,
На бедного Педрилло жребий пал [1, с. 131].
I знову художник повертаеться до тих мотивГв, яю вже були ïm колись розробленi: човен, хвилi, все хистке та мшливе. Одинокий човен у розбурханому морi, усталена iконографiя романтизму, Жерiко першим впроваджуе цей образ у французький живопис, поим - Делакруа та його "Човен Данте".
Байрошвська iронiя перетворюеться в дещо вiдсторонену, споглядальну позицiю Делакруа. Не помiчаемо осуду, одначе, виникае тривожне питання долi майбутнього свГту та людини.
Цю картину Делакруа не можна вщнести до його найкращих творiв. Похмурий колорит та невдала композищя очевиднi. Художник свщомо не видiляе головного героя, тому глядач повинен здивовано замислитись: "А хто серед них Дон Жуан?"
Уже через чотири роки тсля написання ще! картини, у червш 1844 року Е. Делакруа пише рядки, яю доводять, що в цей перюд байрошвський iдеал для художника похитнувся. Вiн зневiрився в щеалах своeï молодостi: "Геро! лорда Байрона - не що шше як торохти, свого роду манекени, справжш зразки яких було б даремно вщшукувати в дiйсностi" [2, с. 111].
Двадцять роюв тому, в травш 1824 року в щоденнику Делакруа зробив такий запис: "Як би я хотГв бути поетом! Але, в крайньому випадку, твори хоч в живописГ Зроби його безпосередшм i смшивим. Скшьки ще потрiбно зробити! <...> Живопис (я повторював собi це тисячу разiв) мае своï переваги, як властивi тiльки йому одному. Поет дуже багатий: згадуй, щоб бути натхненним, деяю уривки Байрона, вони меш дуже до вподоби..." [2, с. 56-57].
На думку А. Чегодаева, тсля блискучого устху "Свободи, що веде народ" (1830) з Делакруа вщбуваеться щось негаразд: "Талант його не убувае, але вш нiби розгубився та втратив вiрний компас" [4, с. 167]. Також незрозумшо, чому в однiй з останшх картин на байрошвську тему - "Загибель корабля Дон Жуана" художник шби навмисне обрав найтяжчий етзод: "... сгрудившаяся в почти бесформенную кучу толпа в набитой до отказа лодке, затерянной посреди неподвижного моря, бросающая жребий, кому быть убитым - невеселое зрелище, проникнутое отчаянием - и никуда не направленное, неизвестно зачем возникшее" [4, с. 167].
1840-1847 рр. датуеться шша картина на сюжет "Дон Жуана" (Москва, ДМОМ iM. О. С. Пушкша). Повна назва картини "Пюля корабельно! авари (Барка Дон Жуана - мертве тшо кидають у воду)" (1л. 2). ЗовсГм шша тональнють в цш робой Делакруа. Вщ вщчаю в попереднш робой - до нади! В центрГ композици двое - один з них Дон Жуан. Вони намагаються протистояти розлюченш стихи, вони ще можуть врятуватись! Живописна манера Делакруа з динамiчним та вшьним мазком, стрГмка дiагональ руху човна, додае цiй роботi емоцшно! насиченостi. Драматизм боротьби людини зi стихieю за життя, протистояння злш долi. В роботi вiдчутнi ремшюценци з власних творiв - "Човен Данте", а також "Плоту "Медузи"" Т. Жершо. Можна припустити, що картина написана до 1844 року, так як перед нами справжнш герой, смшивець, здатний протистояти долг
Враховуючи перюд створення картини "Пюля корабельно! авари" (1840-1847 рр.), напрошуеться висновок, що ця тема для Делакруа була ще не вичерпана. Таким чином, вибiр етзоду з твору Байрона був не випадковим. В першому сюжет - "Загибель корабля Дон Жуана" перед нами герой, здатний протистояти долi (немае активно!' ди, але ршення вш уже прийняв). Саме в таких ситуащях перевiряeться людина, вибiр е - адже наш герой перед страхом смерт вщ голоду не прийняв учасп в жахливiй трапезг Його "напiвчистота" та "напiвпорочнiсть", пройшовши тяжкi випробування долi, зрештою перемагае, змшивши його, одначе, не подолавши. Картина "Пiсля корабельно! аварй" е важливим продовженням заявлено! художником теми. Вона вщповщае на питання: "Що сталось далi з героем? Вш зневiрився? Загинув?" Вiдповiддю на це питання i стала друга робота. Вона про людину, яка бореться до останнього, але не здаеться.
Через двадцять роюв тсля "Човна Данте" Делакруа знову i знову повертаеться до сюжепв, яю стали iконографieю романтизму - човен у розбурханому морг У 1840 рощ - вщома луврська робота "Загибель корабля Дон-Жуана", у 1840-1847 роках - "Пюля корабельно! авари" (ДМОМ iM. О. С. Пушкша). Продовжуе цю тему робота 1841 року "Христос на Генюаретському озерГ' (Музей мистецтв Нельсона-Аткшса, Канзас-Ст) (1л. 3). Навггь цей бiблiйний сюжет сприймаеться як геро!чна тема про людину, яка здатна протистояти розбурханш стихи, про вГру людини в спасшня (Христос упокорюе бурю).
Дослщжуючи французький живопис епохи романтизму, часто виникають сюжетш паралелГ, хоч вибГр теми не завжди вгцповГдае лгтературному тексту, i його не можна сприймати просто як
шюстращю до твору. Друга тсня "Дон-Жуана" була написана Байроном у 1818 рощ. Його описання бурi на морi та загибелi людей викликае в пам'ят картину Т. Жерiко "Плт "Медузи" Епiзод загибелi сина на руках у вбитого горем батька, який ще не вiрить в те, що щойно сталося: Ребенок умер. Пристально и странно Смотрел отец на хладный этот прах, Как будто труп, простертый бездыханно, Еще очнуться мог в его руках [1, с. 134].
На першому плат в картин Жершо привертае увагу постать безупшного батька, який ще тримае лiвою рукою мертвого сина (позував Жершо сам Делакруа). Ця картина з'явилась у паризькому Салон 1819 року i Байрон ii не ми бачити. Одначе, вщомо що у 1817 рощ вже вийшла книга "Загибель фрегата "Медуза" очевидцiв ще! поди, яю вижили (А. Корреар i А. Савшь!). Ця трагiчна подiя, яка сталася 2 липня 1816 року також неодноразово обговорювалась в тогочаснш пресi, i , можливо вщгомш li втiлився в рядках Байрона.
В сво!й статтi "I Прометей, i демон" вщомий украшський лiтературознавець Соломiя Павличко пише: "Поема "Дон Жуан", при всш декларованш боротьбi li автора з романтизмом, залишилася романтичним твором з особливим масштабним унiверсальним свiтобаченням, духом скептицизму, культом хаосу i мiнливостi, iронiчним поглядом на життя <.. .> Демошчне байронiвське начало продовжувало жити в музищ Лiста i Чайковського, в картинах Делакруа. Вщлуння байронiвських тем звучало в романтичнш лiтературi майже всiх европейських кра1'н... " [13, с. 174].
Висновки до роздшу. Сшльшсть романтичного свiтосприйняття, вщгворення емощйного стану героя-романтика та висвiтлення головно! проблематики твору еднають лiтературу та живопис. Ежен Делакруа в образi Дон-Жуана знаходить свого героя; з його вольнодумством та бунтарством, нескоренютю та вщвагою, прагненням до безмежного кохання у вiчному пошуку примарного iдеалу. Вiн вiдповiдае новому типу героя, стае справжшм "сином вшу" для молодого поколшня романтикiв. Французький романтичний живопис вщображае загальнi тенденцп епохи i розкривае ставлення самого художника до тих змш, яю вщбуваються навколо.
REFERENCES
1. Byron, D. G. (1981). Sobranie sochinenii v 4-kh tomakh [Collection of works]. (Vol. 1). Moscow: Pravda. (In Russian).
2. Delacroix, E. (1961) Dnevnik [Delacroix Diary]. (T. M. Pakhomova, trans). (In 2 vols, vol. 1). Moscow: Izdtatel'svo Akademii khudozhestv SSSR. (In Russian).
3. Ageeva, V. (2002). Don Juan in a global context. Kyiv: Fact. (In Ukrainian).
4. Chegodaev, A. D. (1974). Art of the romantic era. Selected articles about art from the time of ancient Greece to the twentieth century. Moscov: Sovetskiy khudozhik. (In Russian).
5. Kovaleva, O. (2005). Foreign literature of the XIX century. Romanticism. Moscov: ONIX. (In Russian).
6. Kozhina, E. F. (1969). Romantic battle. Leningrad: Mystetstvo. (In Russian).
7. Rudnytsky, L. & Feshovets, O. (Eds.). (2003). Thinkers of German Romanticism. Ivano-Frankivsk: Lily-HB. (In Ukrainian).
8. Mickiewicz, A. (1954). Sobranie sochinenii v 5-kh tomakh (Vol. 4). Moscow: Gosudarstvennoye izdatel'stvo Khudozhestvennoy Lyteratury. (In Russian).
9. Maurois, A. (1981). Byron. (Yu. Kalinichenko, trans). Kyiv: Radianskyi pysmennyk. (In Russian).
10. Maurois, A. (1999). George Sand. (E. S. Bulgakova, trans). Smolensk: Rusichi. (In Russian).
11. Maurois, A. (1988). Three dumas; Literary portraits. (trans). Kyiv: Vyshcha shkola. (In Russian).
12. Nalyvayko, D. C. (2001). Foreign literature of the XIX century. era of romanticism. Ternopil': Navchal'na knyha - Bohdan. (In Ukrainian).
13. Pavlychko, S. (2001). Zarubizhna literatura: Doslidzhennia ta krytychni statti [Foreign literature: Research and critical articles]. Kyiv: Osnovy. (In Ukrainian).
14. Sanovich, V. (1975). XIX th century English Romantic poetry. Moscov: Khudozhestvennaya literature. (In Russian).
15. Prokofieva, M. (1998). Delacroix. Moscov: Izobrazitel'noye iskusstvo. (In Russian).
16. Scott, W. (1960). Sobranie sochinenii v 20-kh tomakh [Collection of works]. (Vol. 20). Moscow, Leningrad: Gosudarstvennoye izdatel'stvo khudozhestvennoy literatury. (In Russian).
17. Chegodaev, A. D. (1978). Articles on the art of France, England, USA 18-20 centuries. Moscov: Iskusstvo. (In Russian).
ЫЮСТРАЦП ДО ТЕКСТУ
1. Е. Делакруа. Загибель корабля Дон Жуана. 1840. Полотно, олiя. 135 х 195. Лувр. Париж.
2. Е. Делакруа. Пюля корабельно! авари. 1840-1847. Полотно, олiя. 36 х 57. ДМОМ. Москва.
3. Е. Делакруа. Христос на Генюаретському озерг 1841. Полотно, олiя. Музей мистецтв
Нельсона-Аткшса. Канзас-Ст.
1. Е. Делакруа. Загибель корабля Дон Жуана. 1840. Полотно, олгя. 135 х 195. Лувр. Париж.
Ф
% К**» ч
2. Е. Делакруа. Шсля корабельног авари. 1840-1847. Полотно, олгя. 36 х 57. ДМОМ. Москва.
3. Е. Делакруа. Христос на Гетсаретсъкому озер1. 1841. Полотно, ол1я. Музей мистецтв
Нелъсона-Атктса. Канзас-Cimi.
