CC BY
14
УДК 340.12: 342.726
Ю. I. Турянський
доктор економiчних наук, член НКР Конституцшного Суду Украши,
Шг2020@1иа https://orcid.org/0000-0002-4892-0653
СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ПРАВ ЛЮДИНИ В АНТИЧН1 ЧАСИ
© Турянський Ю. I., 2019
Розглянуто деяк кторичш перiоди створення, розвитку та формування шституту прав людини. Дослщжено основоположнi щеТ найвидатнiших мислителiв цього перюду. З часiв ДавньоТ Грецн поступально почало зароджуватись поняття прав людини, що вiдображаeться в фшософськш думцi тогочасних мислителiв. Змiнювалось сприйняття м1сця людини у державному та соцiальному життi. Такi мислителi, як Гераклгг, Платон та Аристотель, заклали нарiжнi каменi у створення цього поняття ще у античностi. Ешкур - давньогрецький фiлософ-матерiалiст, його вважають творцем основ фшософськоТ концепцн правового iндивiдуалiзму та лiбералiзму, а також концепцп етики, яка е утилгтарною та оптимiстичною. Цей философ розглядав людину як центр, i кожен у житт повинен вiдповiдати за вибiр свое"! поведiнки. Так мислитель розглядав шдивщуальну свободу та певну мтмальну автономiю особи, називаючи людину "сощальним атомом". I акцентував на такому сшвжитп людей, щоб вони не зашкодили один одному. Марк Аврелш - iмператор, давньоримський фшософ-стоТк, якого iмену-ють також "фшософом на трош", вiдзначався втiленням помiрноТ полiтики, у його правлiннi вщображалась повага до людей, сенату та до його члешв. Час правлшня Аврелiя названо "сенатським ренесансом", адже вш i сам пiдкреслював свою покору сенату, що на той час був вищою iмперською владою. Епiкур проголосив iдею мирного сшвжиття у соцiумi, щоб не завдавати шкоди iншому для загального блага. Сенека продовжував розвивати iдею духовно!' свободи та рiвностi людей, формуючи засадничi щеТ громадянського суспiльства. Марк Аврелш змшив пiдходи до рабства та започаткував щею лiбералiзму, що виявлялася i у часи його правлшня. Цицерон робив акцент на важливост закошв та Тхнього дотримання, що вважалося джерелом правосуддя та самою душею держави. Держава була створена iз метою збереження принципу справедливости та рiвностi усiх перед законом i повинна дiяти у штересах та вiд iменi самого народу.
Ключовi слова: права людини; держава; суспшьство; закон.
Ю. И. Турянский
СТАНОВЛЕНИЕ И РАЗВИТИЕ ПРАВ ЧЕЛОВЕКА В АНТИЧНЫЕ ВРЕМЕНА
Рассмотрены некоторые исторические периоды создания, развития и формирования института прав человека. Исследованы основополагающие идеи выдающихся мыслителей этого периода. Со времен Древней Греции поступательно начало зарождаться понятие прав человека, что отражается в философской мысли мыслителей этого периода. Менялось восприятие места человека в государственной и социальной жизни. Такие мыслители, как Гераклит, Платон и Аристотель, заложили краеугольные камни в создании этого явления еще в античности. Эпикур - древнегреческий философ-материалист, его считают создателем основ философской концепции правового индивидуализма и либерализма, а также концепции этики, которая является утилитарной и оптимистичной. Человека Эпикур рассматривал как центр, а каждый человек в жизни должен отвечать за выбор своего поведения. Так мыслитель рассматривал инди-
видуальную свободу и определенную минимальную автономию личности, называя человека "социальным атомом". И ставил акценты на таким сожительстве людей, чтобы не приносить вреда друг другу. Марк Аврелий - император, древнеримский философ-стоик, которого называют "философом на троне", воплощал умеренную политику и в его правлении отображалось уважение к людям, сенату и к его членамв. Время правления Аврелия называют "сенатским ренессансом", ведь он и сам подчеркивал свою покорность сенату, который в то время был высшей имперской властью. Эпикур провозгласил идеи мирного сосуществования в социуме, чтобы не наносить вреда другому для общего блага. Сенека продолжал развивать идею духовной свободы и равенства людей, формируя основные идеи гражданского общества. Марк Аврелий изменил подходы к рабству и основал идею либерализма, что проявлялось и во время его правления. Цицерон акцентировал на важности законов и их соблюдении, что считалось источником правосудия и самой душой государства. Государство было создано с целью сохранения принципа справедливости и равенства всех перед законом и должно действовать в интересах и от имени самого народа.
Ключевые слова: права человека; государство; общество; закон.
Y. I. Turiansky
Doctor of Economics, Doctor of Economics, member of the NKR Constitutional Court of Ukraine
CREATION AND DEVELOPMENT OF HUMAN RIGHTS
IN ANCIENT TIMES
The article deals with some historical periods of creation, development and formation of a human rights institute. The basic ideas of the most outstanding philosophers of this period are investigated. From the time of Ancient Greece, the concept of human rights, which is reflected in the philosophical thought of philosophers of this period, began to emerge. The perception of the place of the person in state and social life has changed. Philosophers such as Heraclitus, Plato, and Aristotle laid the cornerstones in creating this phenomenon in antiquity. Epicurus is an ancient Greek materialist philosopher, considered the creator of the foundations of the philosophical concept of legal individualism and liberalism, as well as the concept of ethics, which is utilitarian and optimistic. This philosopher viewed pearson as the center, and each person in life should be responsible for the choice of their behavior. Thus, the thinker considered individual freedom and a certain minimal autonomy of the person, calling the person - "social atom". And he put the emphasis on the coexistence of people in such a way as not to harm each other. Mark Aurelius, who was the emperor, an ancient Roman Stoic philosopher, is also called "the philosopher on the throne". This philosopher was noted for the implementation of moderate politics and in his reign showed respect for the people, the senate and its members. The time of Aurelius's reign was called the "Senate renaissance", since he himself emphasized his humility to the senate, which at that time was the supreme imperial power. The epicurist formed ideas for peaceful coexistence in society, so as not to harm another for the common good. Seneca continued the idea of spiritual freedom and equality of people, while forming the fundamental ideas of civil society. Mark Aurelius changed the approach to slavery and founded the idea of liberalism, which was manifested during his rule. Cicero emphasized the importance of laws and their observance, which was considered the source of justice and the very soul of the state. The state was created in order to preserve the principle of justice and equality before the law and must act in the interests and on behalf of the people themselves.
Key words: human rights; state; society; law.
Постановка проблеми. Права людини е одним i3 найважливших досягнень людства та основним шдикатором розвитку правово! держави сучасностг Генезис розвитку цього поняття сягае античних чашв, коли воно зародилося та розпочало свш еволюцшний шлях розвитку, з метою
забезпечити найкращi умови життя для кожно! людини, зберiгаючи суспiльну рiвновагу, рiвнiсть, свободу та гiднiсть, визначаючи людину як особливу цiннiсть для держави та права. Сьогодш основним прюритетним напрямом розвитку демократично! держави е високий рiвень дотримання людських прав, покладених в основу створення ушх державотворчих процешв.
Аналiз дослiдження проблеми. Дослщження розвитку iнституту прав людини неможливе без його аналiзу в юторичнш генезi, оскiльки формування само! цившзацп експлiкуеться на основоположному сприйнятп цього явища. Проблематикою iсторичного розвитку поняття прав людини займалися таю науковщ, як Ю. Бисага, С. Головатий, Г. Демиденко, Г. Трофанчук, I. Жа-ровська.
Незважаючи на численнють дослщжень у цiй сферi, все ж цшсного та комплексного дослщження, що здатне цiлковито розкрити вс найактуальнiшi передумови цього поняття, ми не виявили.
Метою щет науковот статт е дослiдження розвитку iсторичного вектора поняття прав людини тд час аналiзу основоположних iдей найвiдомiших мислителiв того часу.
Виклад основного матерiалу. З часiв Давньо! Грецп поступально почало зароджуватись поняття прав людини, що вщображаеться у фшософсьюй думщ мислителiв цього перiоду. Змiнювалось сприйняття мiсця людини у державному та сощальному життi. Такi мислителi, як Гераклгг, Платон та Аристотель, заклали нарiжнi каменi у створення цього поняття ще у античностi. У цей перюд поступально змiнювалось розумшня божественного походження держави, законiв та справедливосп у полiсному життi. Зароджувалась щея рiвностi, волi, автономи та справедливости а людина ставала центром усього буття.
Епiкур (341 - 270 до н. е.) - давньогрецький фiлософ-матерiалiст, один iз найвидатшших послiдовникiв та учень Демокрiта. Його вважають творцем основ фшософсько! концепци правового iндивiдуалiзму та лiбералiзму, а також концепци етики, яка е утилггарною та оптимютичною. Людину фшософ вважав центром, але кожна людина у житп повинна вiдповiдати за вибiр свое! поведiнки. Так мислитель розглядав шдивщуальну свободу та певну мшмальну автономiю особи, називаючи людину "сощальним атомом". I ставив акценти на такому сшвжитп людей, щоб вони не заподiювали шкоди один одному. Обгрунтовував також iдею, що необхщно дотримуватись мiри у всьому та будувати на цьому етику свого життя, задовольняючи природш, а не надумаш бажання. Крiм того, людина повинна вмгги уникати страждань та гонитви за чуттевими насолодами. Справедливють для Епiкура була виражена у вмiннi людей не шкодити один одному та не викликати гшву в iнших.
1де! прав людини започатковували i найвiдомiшi давньоримсью фiлософи, такi як Луцiй Анней Сенека (4 до н. е. - 65), Етктет (50-140 р.) та Марк Аврелш (121-180), яких вважають представниками сто!цизму.
Зокрема Сенека, "виходячи з природного права як загальнообов'язкового i рiвного для вшх свiтового закону, послщовно вiдстоював iдею духовно! свободи i рiвностi всiх людей" [1, с. 32]. Сенека визначав таю поняття, як доля, закони природи та розум, особливу увагу придшяючи саме дол^ яку вважав причиною вшх причин. Важливою була також щея, що обов'язок порядно! людини - служити суспшьству, навггь якщо у не! вщсутня полггична влада, що е певною парадигмою зародження громадянського суспшьства та формування концепту прав людини. Сенека вщстоював щею рiвностi та братерства мiж людьми, а також духовно! свободи незалежно вщ !хнього походження. Фшософ вважав, що божественне походження людей породжуе мiж ними рiвнiсть, адже "вс люди створенi для тих самих цшей", як зазначено у його працях. Сенека заперечував шститут рабства в етичному плаш, осюльки всi люди "рiднi один одному". Ушх людей вiн розглядав як суб'ект права, осюльки це вшьш та рiвнi iстоти, незалежно вщ майнового стану та походження. I лише за таких умов право може бути справдi справедливим, за ученнями Сенеки. Отже, щ фшософсью тлумачення мислителя вiдображенi у формуванш першого поколiння прав людини.
Продовжуючи фшософсью iдеï свободи, pîbhoctî та певно1 мирно1 моделi поведiнки члешв соцiуму "Ешктет, критикуючи рабство як аморальне i хибне явище, що суперечить природному праву, послiдовно вщстоював принцип - "чого не бажаеш собi, не бажай i шшим" [2, с. 61-62]. Мислитель зараховував багатство, славу та iншi матерiальнi блага до несуттевих речей. А прюритетними для людини прагненнями повинш стати моральне удосконалення, добро та справедливють як основнi цiнностi для людини.
Марк Аврелш був iмператором, давньоримським фiлософом-стоïком, його також називають "фшософом на тронi". Цей фшософ втiлював помiрну полiтику, в його правлшш вiдображалась повага до людей, сенату та до його члешв. Час правлшня Аврелiя iменували "сенатським ренесансом", адже вiн i сам шдкреслював свою покору сенату, що на той час був вищою iмперською владою. Марк Аврелiй спрямовував свою политику на допомогу дгтям-сиротам, рабам, бiдним та хворим, жертвував грошi на допомогу усiм, хто потребував допомоги, зокрема юнацтву. У цей юторичний перiод змiнились шдходи до рабства та насилля щодо рабiв, а ïхне вбивство визнали злочином завдяки цьому iмператору.
Фшософ "вважав, що в державi повинш бути едиш для всiх закони, поважатися свобода пiдданих, а управлшня здiйснюватися на засадах рiвностi та рiвноправностi всiх громадян" [3, с. 173]. Вш розглядав державу як "частину космополiсу". "Бо хто м^ би вказати на який-небудь шшии загальнии устрiИ, до якого був би причетнии увесь рiд людський? Звiдси, iз цього Граду, i духовнии початок у нас, i розумне, i закон" [4, с. 40], зазначав у своïх працях фшософ. Закони, чинш у державу повинш були сповщувати рiвнiсть для ушх iз дотриманням свободи шдданих, а люди повиннi служити суспшьству.
Також фiлософ наголошував на аксюлопчних чеснотах людини, таких як добропоряднють, доброчеснiсть, пiклування про iнших людей для збереження загального блага.
Отже, висвгтлюючи основш iдеï рiвностi та загального добробуту та продовжуючи розвиток лiбералiзму, що з латинсько1' "liber" означае "вшьний", у свош фшософськш думцi вiн яскраво виражав еволюцшний розвиток прав людини, що вщобразилося у його правлiннi. Його гуманне ставлення до людини та основш ще1' його фшософсько1' думки стали неабияким спадком та надбанням юторп Давнього Риму. З часом упродовж розвитку та еволюци 1'х використовували в сво1'х учення його учш та послiдовники, якi формували наступш базовi основи у найважливiшому та невщ'емному iнститутi прав людини, що можемо спостер^ати у концепцiях римського права.
Ще однiею визначною постаттю античних часiв з-помiж тих, хто заклав нарiжнi каменi в формування шституту прав людини, був Марк Тулш Цицерон (106 до н.е. - 43 до н.е). Вш поклав в основу свого учення "поеднання справедливо!' людини та справедливо!' держави". За його словами, "якби не було людини, так би мовити, насшня справедливости, не виникало б шших чеснот, нi власне самоï держави" [5, с. 49]. Цицерон також сповщував iдею, що закони е рiвними для вшх i кожного, держава створена для блага людей, а справедливють е однаковою для кожноï людини. За Цицероном народ - це люди, яю об'еднаш спшьними iнтересами та сприйняттям права, що дано нам та упорядковане. "Закон - опора того високого становища, яким ми користуемося у державу основа свободи, джерело правосуддя: розум, душа, мудрють i сутшсть держави зосереджеш у законах" [6, с. 215]. Цицерон, на противагу Платону та Аристотелю, зосереджувався саме на людиш як цшносп, а не на полю^ що було притаманно його попередникам, розмiрковуючи щодо справедливосп iз гуманiстичним спрямуванням до усього людського. Щ твердження вiдрiзнялися загальним пiдходом щодо божественного порядку та самого мюяця людини як певноï цiннiсноï категорiï. "На цiй шдивщуалютичнш фiлософськiй платформi, в свою чергу, виростуть паростки ранньолiберальноï думки, яка звшьнила людину (не в полгтичному, але в онтологiчному планi -концепщя природного стану) також i вщ уз конкретноï спiльноти" [7, с. 13].
Найвщом^ працi Цицерона "Про державу" та "Про закони" розкривають засадничi i^ï мислителя щодо значущосп держави та ïï особливоï цiнностi для блага людей. Фшософ розглядав три форми правлшня, наслщуючи дечим аристотелiвське вчення про державу. Демократда вiн вважав вiдображенням свободи, що пануе серед усiх громадян, а монархда та аристократiю -виявом мудрого правлшня, на противагу демократп, обгрунтовуючи це тим, що досягти повноï
piBHOCTi мiж людьми у демократа видасться практично нездiйсненним завданням, виокремлюючи це як ваду ще! форми правлшня. У сво!х роздумах щодо форм правлшня та видiлення щеально! з-посеред ycix вiдомих Цицерон виводить гшотезу, що найкращою формою правлшня стане та "четверта" форма, що матиме змогу здолати ус недолши, що пpитаманнi уже наявним.
Отже, Цицерон пропонуе змшану форму правлшня, що здатна охопити найкpащi риси ушх вiдомих форм: демократа, аристократа та монархи. Фiлософ зазначав, що "...найкращою е царська влада, але царську владу перевершить та, яка буде утворена шляхом piвномipного змшання трьох найкращих видiв державного устрою. Адже бажано, щоб у деpжавi було щось видатне i царське, щоб одна частина влади була вручена авторитету провщних людей, а деяю справи були наданi думщ i волi народу" [8, с. 69]. За умови юнування тако! форми пpавлiння, на думку Цицерона, найкраще б могла бути досягнута справедливють та втiлено принцип "згоди станiв" "Concordia ordinum, consensus bonorum omnium", що сповщував основну щею суспшьно! згоди та загального примирення мiж людьми тогочасно! епохи римсько! pеспyблiки.
Мислитель вiдстоював думку, що саме природш закони е справедливими, а держава i е уособленням права як такого. Цицерон чгтко сформував концепт принципу piвностi закону для вшх. Цей принцип навгть у ходi еволюцiйного процесу не втратив актуальности значний iстоpичний розвиток цього поняття став основою складових елеменпв прав людини, якi маемо сьогодш. "Право взагалi i право людини зокрема виникло рашше, шж будь-який писаний закон" [9, с. 85].
Вважаеться, що термш "jus naturale", тобто природне право, yвiв саме Цицерон. "При обгрунтуванш права слщ виходити iз того найвищого закону, що був спшьним для вшх вiкiв i що виник рашше будь-якого писаного закону, тобто рашше шж будь-яка держава взагалi була заснована" [5, с. 163]. Цицерон у сво1'х працях розглядав два види права: позитивне i природне, зазначаючи, що позитивне право е piзним для кожного народу та е певною сукупнютю закошв, що покликаш регулювати вiдносини визначеного кола ошб, та характеризуеться певною своерщнютю для кожного iншого народу. Природне ж право, за Цицероном, - це певний метафiзичний порядок, притаманний самш пpиpодi "Cпpавжнiй закон - це розумне становище, що вщповщае природ^ розповсюджуеться на вшх людей, постiйне, вiчне, закликае до виконання обов'язку, наказуючи; забороняючи, вщ злочину вщлякуе..." [8, с. 23]. Я. Блоха, дослщжуючи фiлософськi ще! Цицерона, зазначае, що "зв'язок мгж людьми, заснований на пpавi, за Цицероном, створюе те, що iменyеться громадянською общиною - iстоpично сформованою полгтичною формою спiльного буття людей. Цей зв'язок робить людей членами одного цившьного колективу, встановлюючи мiж ними певш права та обов'язки" [10, с. 28]. Також, за Цицероновою концепцiю, тлумачення природного права виражаеться у piвностi всiх людей та необхщносп створення "чесних закошв", яю здатнi убезпечити таку piвнiсть вiд порушень з боку влади. Вбачаемо у цих поглядах шдходи, що стали ключовими у формуванш та pозyмiннi прав людини як найвищо! цiнностi, а саму людину як об'ект права.
Мислитель стверджував, що право походить саме iз природи: "адже, тим кому природа дарувала розум, вона дарувала i здоровий глузд. Звщси випливае, що вона !м дарувала i закон, який е здоровим глуздом - як у велшнях, так i в заборонах. Тому якщо вона дарувала !м закон, то й дарувала i право. Розум ж був даний уам. Отже, право було дане вам" [5, с. 169-170]. Так фшософ шдкреслюе, що самою природою закладеш основнi права людини, а державу створено для pеалiзацil цих прав. "Державна влада повинна здшснюватися, за Цицероном, вщ iменi народу в його штересах, оскiльки перманентно сама держава належить наpодовi" [11, с. 19].
Отже, вбачаемо сформовану щею права людини у вченнях Цицерона, а також щодо держави, закошв та права. Базовими елементами бачення цього поняття мислитель вважав справедливють ушх перед законом та справедливють у постулатах мирного ствжиття людей, "щоб шхто шкому не шкодив". Цицерон наслщував ще! стотв, зокрема Сенеки та Марка Авpелiя, у розвитку природного права та в щеях справедливости, що е незмшною та сталою для людсько! природи, тим самим висвгтлив невiддiльнiсть людських природних прав вщ само! людини.
Висновки. 1сторичний початок зародження прав людини сягае античних чашв. Такi мислителi, як Аристотель та Платон, заклали наpiжнi камеш у формування основоположних понять
справедливости piBHOcri, автономи та волi. Еткур проголосив ще! щодо такого мирного ствжиття у соцiумi, щоб не завдавати шкоди iншому для загального блага. Сенека продовжував щею духовно! свободи та рiвностi людей, формуючи засадничi iдеl громадянського суспшьства. Марк Аврелiй змiнив пiдходи до рабства та започаткував щею лiбералiзму, що виявлялася i в епоху його правлшня. Цицерон акцентував на важливосп законiв та !х дотримання, що вважалося джерелом правосуддя та самою душею держави. Держава була створена i3 метою збереження принципу справедливосп та рiвностi усiх перед законом та повинна дiяти у штересах та вiд iменi самого народу.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Трофанчук Г. I. Iсторiя вчень про державу i право: навч. поаб. Ки1в: Магiстр, 2005. 256 с. 2. Демиденко Г. Г. Iсторiя вчень про державу i право: тдручник для студ. юрид. вищ. навч. закл. Харкiв: Консум, 2004. 432 с. 3. Графский В. Г. История политических и правовых учений. Москва: Велби: Проспект. 2007. 608 с. 4. Демиденко Г. Г., Петришина О. В. Iсторiя вчень про державу i право. Харюв: Право, 2009. 252 с. 5. Марк Тулш Цицерон. Про державу; Про закони; Про природу бопв / пер. з лат. В. Литвинов. Ки1в: Основи 1988. 483 с. 6. Цицерон. Диалоги о государстве и законах. Москва, 1966. 250 с. 7. Канарш Г. Ю. Социальная справедливость: философские концепции и российская ситуация: монография. Москва: Изд-во Москва. гуманит. ун-та, 2011. 236 с. 8. Цицерон Марк Туллий. О государстве. Диалоги: О государстве; О законах / [сост.: Веселовский И. Н., Горенштейн В. О., Утченко С. Л.; отв. ред.: Утченко С. Л.]. Москва: Наука, Ладомир, 1994. с. 9. История политических и правовых учений: учебник для вузов. Изд. 2-е, стереотипное / под общ. ред. д-ра юрид. наук, проф. Нерсесянса. Москва. 1998. 736 с. 10. Блоха Я. С. Категорiя "справедливють" у полггичнш фшософи Марка Тулiя Цицерона. Фшософсъю обрИ'. 2017. Вип. 37. С. 24-30. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/FiloFilo_2017_37_4. 11. Жаровська I. М. Теорiя влади: навч. поаб. Харюв. Право. 2016. URL: https://pravo-izdat.com.ua/image/ data/Files/172/1-21 .pdf
REFERENSE
1. Trofanchuk H. I. Istoriia vchen pro derzhavu i parvo [History of the doctrines of the state and law]. Kiev: Mahistr. 2005. 256 р. 2. Demydenko H. H. Istoriia vchen pro derzhavu ipravo: pidruch. dlia stud. yuryd. vyshch. navch. zakl. [History of the doctrine of state and law: textbook. for students. lawyer. higher. teach. educat] Kharkiv: Konsum. 2004. 432 р. 3. Hrafskyi V. H.. Ystoryia polytycheskykh y pravovykh uchenyi. [History of Political and Legal Doctrines]. Moscow: Velby: Prospect. 2007. 608 р. 4. Demydenko H. H., Petryshyna O. V. Istoriia vchen pro derzhavu i pravo [History of the doctrines of the state and law]. Kharkiv: Pravo. 2009. 252 р. 5. Mark Tulii Tsytseron. Pro derzhavu; Pro zakony; Pro pryrodu bohiv / per. z latyny V. Lytvynov [About the state; About laws; On the nature of the gods / trans. from Latin V. Litvinov]. Kiev: Osnovy. 1988. 6. Tsytseron. Dyalohy o hosudarstve y zakonakh [Dialogues about the state and laws]. Moscow: Moscow Publishing House hum. Universities. 1966. 483 р. 7. Kanarsh H. Yu. Sotsyalnaia spravedlyvost: fylosofskye kontseptsyy y rossyiskaia sytuatsyia [Social justice: philosophical concepts and the Russian situation]. Moscow: 2011. 8. Tsytseron Mark Tullyi. O hosudarstve. Dyalohy: O hosudarstve; O zakonakh [About the state. Dialogues: About the state; About laws]. 1994. Moscow: Nauka, Ladomyr. 9. Ystoryia polytycheskykh y pravovykh uchenyi. Uchenyi dlia vuzov. Yzd. 2-e, stereotypnoe. [History of political and legal doctrines. Teaching for universities. Ed. 2nd, stereo]. Pod. obshch. Red. d.iu.n., profesora Nersesiansa. Moscow: Norma. 1998. 736 р. 10. Blokha Ya. Ye. Katehoriia "spravedlyvist" u politychnii filosofii Marka Tuliia Tsytserona [The category of "justice" in the political philosophy of Mark Tuliya Cicero]. Filosofski obrii. [Philosophical horizons]. 2017. No. 37. P. 24-30. 11. Zharovska I. M. Teoriia vlady [Theory of power]. 2016. Kharkiv. Pravo.
Дата надходження: 01.07.2019р.
