CC BY
35
SHEE «Pereyaslav-Khmelnitskiy State Pedagogical University after Grigoriy Skovoroda « 30, Sukhomlinskogo Street, Kyiv region, 08401, Ukraine e-mail: taryb@yandex.ua
УДК 338.43:330.342
СОЦ1АЛЬНО-ЕКОНОМ1ЧН1 СУПЕРЕЧНОСТ1 РОЗВИТКУ АГРАРНИХ В1ДНОСИН В АДМ1Н1СТРАТИВНО-КОМАНДН1Й ЕКОНОМ1ЧН1Й СИСТЕМ1
Шульга О .А.
Мета статтi - виявити та охарактеризувати KOHKpemHi соцально-економ/чн'! суперечностi в системi аграрних в'/дносин адм/н'/стративно-командно)' економ'/чно)' системи, визначити шляхи Ух розв'язання. При досл/дженн'/ соцально-економ/чний суперечностей системи аграрних в'/дносин були використанi системно-структурний метод, методи узагальнення, iндукц) i дедукцп, анал'/зу i синтезу.
Основна суперечнсть в системi аграрних в'/дносин пов'язана з дом'/нуючим типом власностi на засоби виробництва та формами привласнення прац, засоб'/в виробництва та результат'¡в прац, а вихiдна - з працею та УУ зм'/стом в рiзних сусп'/льно-економ'/чних формацях. Це пояснюеться тим, що праця е зовн'/шньою потребою людини, оскльки дае Уй можлив/сть отримувати засоби для '/снування. У зв'язку з цим, залучення працвник/в до процесу виробництва фунтуеться на економ'/чному примусi i використаннi переважно матер'/ального стимулювання. Необх'/дн'/сть стимулювання прац обумовлена в'/дособлен/стю прац окремих працвник/в i колективiв, що, у свою чергу, породжуе необх/дн/сть '/снування рiзних форм власност! i господарювання.
Таким чином, проблема суперечностей в систем! аграрних в'/дносин адм/н'/стративно-командно)' економ'/ки пов'язана не тльки з функцонуванням i розвитком економ'/чно)' системи, але i УУ складових елемент'/в, серед яких важливе м'/сце належить нституту власност!. Саме в'/н в'/дображае природу суспльного ладу, його сутн'/сть та головн'/ руш/йнi сили розвитку. Генезис суспльноУ власност! заснований на тотожностi прац' i власностi в загальнодержавному масштабi. Вона виникае лише на основ'/ в'/дпов'/дно)' матер!ально-техн!чноУ бази. 1накше така власн'/сть буде суспльною лише за формою, але не за зм'/стом, що, як бачимо, i мало м'/сце при соцал/змi. Одержавлення кооперативноУ форми власностi в умовах в'/дсутностi реальноУ економ'/чноУ i пол/тичноУ демократi)' призвело до однотипностi та р!'вност!' форм власностi. Це породило суперечност!' форм власностi при соцал/зм'/, як полягали у нев '/дпов '/дност'! форми власностi УУ зм'/сту.
Суперечливстю характеризувалися i форми реал/зацй' в'/дносин власност!, як знаходили свое вираження через розвиток форм орган'/зацп прац' i виробництва. Тобто реал'/заця в'/дносин власностi в'/дбуваеться через господарювання, яке в'/дображае сутн'/сть в'/дносин привласнення, а т!, у свою чергу, в'/дображають зм'/ст власност!. В умовах iдеолог'/заци в'/дносин власностi та вираження загальнонародноУ власностi у форм!' державно), в'/дбулася монопол/заця державою привласнення сусп льних засоб в виробництва його результат в, чим було обмежено участь у привласненн безпосередн'/х виробник'/в. Суспльний характер привласнення не вдалося реал'/зувати на практиц не тльки у зв'язку з недостатн'/м р/внем усуспльнення виробництва, а й через те, що не були повною м!рою використанi можливостi в'/дособлення (зокрема спец/ал'/заци). Для б!льш повноУ реал/зацУ в'/дносин привласнення безпосередн'/х виробникв необх'/дно було в межах кожноУ форми власностi на принципах кооперац) i господарського розрахунку розвивати р'/знi форми господарювання (орендн!, пдряднi тощо). Це сприяло б подоланню в'/дчуженостi безпосередн'/х виробниюв в'/д засоб'/в виробництва, Ух зацкавленост'! в п'/двищенн/ ефективностi свое)' д '/яльност'/ та в '/дпов '/дальност'! за УУ результати, розширенн самост/йност'! господарюючих ланок.
Способом реал/зацУ в'/дносин власностi виступае господарський механ/зм, розвиток якого визначають виробничi в'/дносини. Оскльки виробничi в'/дносини при соцал/змi випереджали розвиток продуктивних сил, це породило суперечност!' господарського механ'/зму, як мали м'/сце як м'/ж його п'/дсистемами, так i всерединi кожноУ з п/'дсистем. Особливо важливе м'/сце серед суперечностей господарського механ зму належить суперечностям м ж базисом на надбудовою, м ж сусп льством природою та м'/ж людьми з приводу природокористування.
Ключов'1 слова: соцальнi суперечност!, економ'/чнi суперечност!, в'/дносини власност!, аграрнi в дносини, адм н стративно-командна економ чна система.
СОЦИАЛЬНО-ЭКОНОМИЧЕСКИЕ ПРОТИВОРЕЧИЯ РАЗВИТИЯ АГРАРНЫХ ОТНОШЕНИЙ В АДМИНИСТРАТИВНО-КОМАНДНОЙ ЭКОНОМИЧЕСКОЙ СИСТЕМЕ
Шульга О .А.
Цель статьи - выявить и охарактеризовать конкретные социально-экономические противоречия в системе аграрных отношений административно-командной экономической системы, определить пути их решения. При исследовании социально-экономический противоречий системы аграрных
© Шульга О. А., 2017
EK0H0Mi4H^ вюник ушверситету | Випуск № 32/1
193
отношений были использованы системно-структурный метод, методы обобщения, индукции и дедукции, анализа и синтеза.
Основное противоречие в системе аграрных отношений связано с доминирующим типом собственности на средства производства и формами присвоения труда, средств производства и результатов труда, а выходное - с трудом и ее содержанием в различных общественно-экономических формациях. Это объясняется тем, что труд является внешней потребностью человека, поскольку дает ей возможность получать средства к существованию. В связи с этим, привлечение работников к процессу производства основывается на экономическом принуждении и использовании преимущественно материального стимулирования. Необходимость стимулирования труда обусловлена обособленностью труда отдельных работников и коллективов, что, в свою очередь, порождает необходимость существования различных форм собственности и хозяйствования.
Таким образом, проблема противоречий в системе аграрных отношений административно-командной экономики связана не только с функционированием и развитием экономической системы, но и ее составных элементов, среди которых важное место принадлежит институту собственности. Именно он отражает природу общественного строя, его сущность и основные движущие силы развития. Генезис общественной собственности основан на тождественности труда и собственности в общегосударственном масштабе. Она возникает только на основе соответствующей материально-технической базы. Иначе это имущество будет общественной только по форме, но не по содержанию, что, как видим, и имело место при социализме. Огосударствление кооперативной формы собственности в условиях отсутствия реальной экономической и политической демократии привело к однотипности и равенства форм собственности. Это породило противоречия форм собственности при социализме, которые заключались в несоответствии формы собственности ее содержанию.
Противоречивостью характеризовались и формы реализации отношений собственности, находившие свое выражение через развитие форм организации труда и производства. Реализация отношений собственности происходит через хозяйствования, которое отражает сущность отношений присвоения, а те, в свою очередь, отражают содержание собственности. В условиях идеологизации отношений собственности и выражение общенародной собственности в форме государственной, произошла монополизация государством присвоение общественных средств производства и его результатов, чем было ограничено участие в присвоении непосредственных производителей. Общественный характер присвоения не удавалось реализовать на практике не только в связи с недостаточным уровнем обобществления производства, но и потому, что не были в полной мере использованы возможности обособления (в частности специализации). Для более полной реализации отношений присвоения непосредственных производителей необходимо было в пределах каждой формы собственности на принципах кооперации и хозяйственного расчета развивать различные формы хозяйствования (арендные, подрядные и т.д.). Это способствовало бы преодолению отчужденности непосредственных производителей от средств производства, их заинтересованности в повышении эффективности своей деятельности и ответственности за ее результаты, расширении самостоятельности хозяйствующих звеньев.
Способом реализации отношений собственности выступает хозяйственный механизм, развитие которого определяют производственные отношения. Поскольку производственные отношения при социализме опережали развитие производительных сил, это породило противоречия хозяйственного механизма, которые имели место как между его подсистемами, так и внутри каждой из подсистем. Особенно важное место среди противоречий хозяйственного механизма принадлежит противоречиям между базисом на надстройкой, между обществом и природой и между людьми по поводу природопользования.
Ключевые слова: социальные противоречия, экономические противоречия, отношения собственности, аграрные отношения, административно-командная экономическая система.
SOCIO-ECONOMIC CONTRADICTIONS OF AGRARIAN RELATIONS IN THE ADMINISTRATIVE-COMMAND ECONOMIC SYSTEM
Shulga O.A.
Purpose of the article - to identify and characterize specific socio-economic contradictions in the system of agrarian relations administrative-command economic system to identify solutions. In the study of social and economic contradictions of the system of agrarian relations used system-structural method, methods of synthesis, induction and deduction, analysis and synthesis.
The main contradiction in the system of agrarian relations associated with the dominant type of means of production and forms of appropriation of labor, capital goods and the fruits of labor, and output - the work and its content in different socio-economic formations. This is due to the fact that labor is external human need as enables it to obtain the means of subsistence. In this regard, the involvement of employees in the manufacturing process based on economic coercion and the use of mainly financial incentives. The need to stimulate labor due to isolation of individual employees and work groups, which in turn creates the need for a different ownership and management.
Thus, the problem of inconsistencies in the system of agrarian relations command economy is not only connected to the operation and development of the economic system, but also its components, including important institution owned property. He reflects the nature of the social system, its essence and main driving force of development. Genesis of public property based on the identity of labor and property on a national scale. It occurs only on the basis of appropriate material and technical base. Otherwise this property will be public only in form but not in content that we see, and took place under socialism. Governmentalization cooperative form of ownership in the absence of real economic and political democracy has led to uniformity and equity ownership. This has created controversy ownership under socialism, which was to inconsistencies form of ownership of its content.
Characterized by inconsistency and forms of property relations which find expression through the development of forms ofwork organization and production. That realization is through property relations management, which reflects the essence of the relationship assignment, and they, in turn, reflect the content of the property. The content property is the reflection of points: Who assigns, assigns and as appropriates.
In terms of property relations and ideological expression of public property in the form of state, held the monopolization of state social appropriation of the means of production and its results, the participation was limited to appropriation of direct producers. The public nature of the assignment could not be put into practice not only because of the insufficient socialization of production, but also because the were not fully used isolation capabilities (including specialization). For a more complete realization of relations of appropriation had direct producers within each type of ownership on the principles of cooperation and economic calculation develop different forms ofmanagement (leasing, contracting, etc.). This would overcome the alienation ofdirect producers from the means of production, their interest in improving their performance and accountability for its results, expanding the autonomy of economic units.
The way of property relations serves the economic mechanism, the development of which define the relations of production. Because the relations of production under socialism ahead of the development of productive forces, it has created contradictions economic mechanism that took place both between the subsystems and inside each of the subsystems. Particularly important among the contradictions of the economic mechanism belongs to contradictions between the base superstructure, between society and nature and between people on nature.
Keywords: social contradictions, economic contradictions, property relations, agrarian relations, administrative-command economic system.
Постановка проблеми та и зв'язок з важливими науковими i практичними завданнями. Суперечносп е важливим джерелом i рушшною силою сусптьного розвитку. Без розвитку i розв'язання суперечностей неможливий рух сусптьства вщ нижчоТ' до вищоТ' ща^ розвитку, перехщ вщ старого до нового, бтьш прогресивного. Саме тому в умовах трансформацп аграрних вщносин в перехщнм економiцi УкраТ'ни важливим е вивчення суперечностей розвитку аграрних вщносин в адмшютративно-команднм економiчнiй ^ai^i (АКС), що дозволить визначити не лише причини затяжного трансформацмного спаду у в^чизняному аграрному сектора найефективнiшi шляхи його подолання, а й можливосп подальшого розвитку.
Аналiз останшх публшацш по проблемк Значний внесок у дослщження економiчних i со^альних суперечностей соцiалiзму зробили таю вчеш, як М.Д. Колесов, В.В. Куликов, В.С. Семенов, 1.1. Лукшов, С.В. Мочерний, В.К. Черняк, В.Ф. Щербина i ш. Серед в^чизняних вчених дослщженнями суперечностей сусптьних систем займаються Ю.К. Зайцев, В.С. Савчук, О.М. Москаленко, А.А. Чухно i ш. Однак, залишаються майже не дослщженими питання соцiально-економiчних суперечностей в системi аграрних вщносин адмшютративно-командноТ економiчноТ системи.
Формулювання цшей дослщження. Тому мета статл - виявити та охарактеризувати конкретн соцiально-економiчнi суперечносп в системi аграрних вщносин адмшютративно-командноТ' економiчноТ системи, визначити найефективнш шляхи Т'х розв'язання. При дослщженш соцiально-економiчний суперечностей системи аграрних вщносин були використан системно-структурний метод, методи узагальнення, шдукци i дедукци, аналiзу i синтезу.
Виклад основних результат та 1х обфунтування. У процес трансформацп аграрних вщносин було розв'язано лише основну суперечнють в системi аграрних вщносин, ^i ж суперечносп або були розв'язан iз затзненням, або залишилися не розв'язаними взагалк Таю половинчаст заходи i реформи з боку уряду призвели лише до послаблення деяких со^альних i економiчних суперечностей адмшютративно-командноТ економiчноТ системи та зменшили соцiальну напругу в сусптьствк Однак, не вiдбулося формування ефективних аграрних вщносин, не завершився перехщ до економiчноТ системи змiшаного типу, продовжуеться перехiдний перiод. Це обумовлюе необхiднiсть глибоко теоретичного аналiзу суперечностей в системi аграрних вiдносин адмшютративно-командноТ економiчноТ системи з метою з'ясування причин виникнення со^альних та економiчних суперечностей попередньоТ економiчноТ системи та найбтьш ефективних шляхiв Т'х розв'язання.
Зазвичай, в науковш лiтературi ставиться питання про визначення основно'Т суперечносп аграрних вщносин соцiалiзму чи капiталiзму, оскiльки вважаеться, що без и розв'язання не вiдбудеться розв'язання вае'Т системи суперечностей тiеТ чи шшо'Т суспiльно-економiчноТ формацiТ. На нашу думку, така думка не е безпщставною, але, як показала практика реформ, розв'язання основно'Т суперечносп не веде до автоматичного розв'язання вах шших, пов'язаних з нею суперечностей. Тому, на нашу думку, потрiбно
визначитися не лише з основною економiчною суперечнiстю в системi аграрних вiдносин АКС, а й з вихщною суперечнiстю, яка розгортаеться в систему суперечностей.
Основна економiчна суперечнють в системi аграрних вiдносин пов'язана з домшуючим типом власностi на засоби виробництва та формами привласнення прац^ засобiв виробництва та результалв працi, а вихiдна - з працею та 'ТТ' змiстом в рiзних суспiльно-економiчних формацiях. Це пояснюеться тим, що праця е зовшшньою потребою людини, яка дае Тй можливiсть отримувати засоби для юнування. У зв'язку з цим, залучення пра^вниш до процесу виробництва фунтуеться на економiчному примусi i використанн переважно матерiального стимулювання. Необхiднiсть стимулювання працi обумовлена вiдособленiстю працi окремих пра^вниш i колективiв, що, у свою чергу, породжуе необхiднiсть юнування рiзних форм власностi i господарювання.
Вiдособленiсть працi працiвникiв, яка викликана матерiальним стимулюванням Т'х участi у сусптьному виробництвi, веде до закртлення за ними в iндивiдуальну власнють певноТ' частини матерiальних благ. Щодо пiдприемств, якi представленi трудовими колективами, то для них характерна вщносна економiчна вiдособленiсть Т'х працi, яка визначаеться наданими Т'м у володшня i користування державою засобами виробництва. Наслщком вщносно'Т економiчноl вiдособленостi Т'х працi е вiдносна вiдособленiсть у привласненш. Вищесказане пiдводить нас до визначення вихщно'Т економiчноl суперечностi.
Вихщною економiчною суперечнiстю в адмiнiстративно-команднiй економiчнiй системi е суперечнiсть мiж сусшльною та iндивiдуальною працею. Це обумовлено тим, що вщособленють працi шдив^фв i трудових колективiв передбачае вплив вартюних показникiв на Тхнi штереси. 1х iндивiдуальна праця, виступаючи у процес виробництва як частина сусптьноТ' працi, потребуе суспiльного визнання, яке може вщбутися лише на ринку через обмш. Тобто суспiльна природа прац проявляеться через обмiн продуктами прац мiж виробниками, який i визначае вiдповiднiсть вироблених продуктiв наявним сусптьним потребам. Саме на ринку вщбуваеться приведення iндивiдуальних затрат прац виробникiв до суспiльно-необхiдних та визнання споживноТ' вартостi вироблених продуктiв. Тобто суперечнють мiж суспiльною та шдивщуальною працею розгортаеться у суперечнiсть мiж споживною вартiстю i вартiстю. Щоб товар був реалiзований на ринку як споживна вартють, вiн мае бути реалiзований як вартiсть. У свою чергу, вартють залежить вщ того, наскiльки споживна вартiсть товару вщповщае потребам.
В адмiнiстративно-команднiй економiчнiй системi засоби виробництва перебувають в сусптьнш (загальнонароднiй) власностi. Вiдповiдно до цього кожен шдивщ, як член сусптьства (асо^аци виробникiв), виступае власником засобiв виробництва. У той же час, як окремий шдивщ, вш не е власником засобiв виробництва. СвоТ функцп власника вiн реалiзовуе по мiрi включення своеТ прац в суспiльну кооперацiю працi. Тобто безпосереднш виробник е опосередкованим (державою i пiдприемством) власником, який не може використовувати засоби виробництва у сво'Тх власних цтях та безпосередньо привласнювати результати виробництва. Його з'еднання iз засобами виробництва вщбуваеться наступним чином: вш пропонуе свою робочу силу сусптьству, а сусптьство в особi господарюючих суб'ектiв через матерiальне стимулювання (у виглядi заробiтноТ плати) надае йому предмети споживання. Це зумовило появу в АКС суперечносп мiж сусшльною власнютю на засоби виробництва i особистою власнiстю працiвника на свою робочу силу.
Насправдi реальним власником засобiв виробництва в АКС виступае держава, яка через мшютерства i вiдомства надае Т'х у володiння i користування господарюючим суб'ектам - колгоспам, радгоспам тощо. Вщповщно до цього засоби виробництва привласнюються сусптьством в особi держави або трудового колективу, а предмети споживання - шдивщами. Така ситуа^я породжуе основну економiчну суперечнiсть адмшютративно-командноТ економiчноТ системи - суперечнiсть мiж суспiльним характером виробництва i колективною формою привласнення засобiв виробництва та шдивщуальною формою привласнення предмелв споживання, тобто суперечнють мiж суспiльною (в рiзних 'ТТ' формах) i шдивщуальною власнютю. Саме ця суперечнють лежить в основi юнування товарного виробництва, яке водночас виступае i формою розв'язання зазначено'Т суперечносп.
Вщповщно до вищезазначеного труфвник в адмшютративно-команднш економiчнiй системi мае дво'Тсту природу. З одного боку, вш виступае безпосередшм виробником, який зацiкавлений у зростанн своеТ' iндивiдуальноТ власностi, а, з шшого боку, е опосередкованим асоцшованим власником, який прагне до зростання сусшльно'Т власностi. Це породжуе суперечнють мiж виробником-власником i виробником-пра^вником. Формою розв'язання цiеТ суперечностi виступав господарський розрахунок, який повинен був узгодити сусптьш, колективш та шдивщуальш iнтереси.
При соцiалiзмi почергово застосовувалися три моделi господарського розрахунку. Перша модель господарського розрахунку базувалася на нормативних вщрахуваннях iз прибутку, друга модель - на нормативних вщрахуваннях iз госпрозрахункового доходу, а третя модель - на розвитку оренди та орендних вщносин. Застосування перших двох моделей госпрозрахунку не призвело до розширення реально' самостшносп господарюючих суб'ек^в, осктьки Т'х дiяльнiсть продовжувалася залишатися запланованою зверху. Щодо третьоТ, то ТТ реалiзацiя була досить суперечливою нав^ь з теоретично'' точки зору, осктьки трудовi колективи i Т'х окремi працiвники, будучи власниками засобiв виробництва, мали вступати в орендш вiдносини з вищестоящими економiчними органами, якi, на вiдмiну вщ перших, були лише розпорядниками засобiв виробництва. Таким чином, економiчна пол^ика держави була неоднозначною щодо розвитку
госпрозрахунково' форми руху штереав виробнимв. Держава то виступала за розвиток eKOHOMi4HOï самостiйностi i вщповщальносп виробникiв, то обмежувала ïx розвиток.
В умовах, коли пщприемствам не було забезпечено самостшносп у виборi постачальникiв матерiально-теxнiчниx ресурсiв i не забезпечено розвиток оптово' торгiвлi засобами виробництва, не розширено 'хнi права щодо планування i здшснення свое!' дiяльностi, а постачання матерiально-теxнiчними ресурсами залишалося лiмiтованим i продовжувала тривати практика встановлення нарядiв та подання заявок на ресурси, н про яку господарську демократа мова не йшла. Адже виробники не мали жодно'' самостiйностi. Формальнiсть ïx прав обумовила формальнють договiрниx вщносин мiж ними тощо. Таким чином, на практик мала мiсце суперечнють мiж централiзмом i демократизмом.
У зв'язку з тим, що перехщ до госпрозрахунку не був забезпечений н матерiально, нi органiзацiйно, були дискредитован економiчнi методи управлiння. Пщприемства у вирiшеннi виробничих питань залишалися залежними вiд економiчного центра. За таких умов органи управлшня вимушен були рiзними способами вiдшкодовувати витрати виробникам, ям знаходилися в «прших стартових умовах» вiдтворення. Зокрема, встановлювалися диференцiйованi надбавки на окремi види стьськогосподарсько' продукци'. Це породжувало утриманськ настро'' у низькорентабельних та збиткових пщприемств, пiдривало зацiкавленiсть високорентабельних пщприемств, з яких доходи утримувалися на користь перших, а сама практика зрiвняльного розподту доxодiв мiж виробниками нацтювала ïxнi iнтереси на максимiзацiю витрат. Тобто такi дiï економiчного центру пiдривали залежнiсть мiж якютю та ефективнiстю виробничо'' дiяльностi пщприемств та ïx госпрозрахунковим доходом.
За таких умов щея госпрозрахунку не призвела до подолання причин низько'' рентабельносп та збитковостi пiдприемств, пщвищення ефективностi виробництва i орiентацiï виробниюв на споживача. Натомють породила нову форму суперечност мiж iндивiдуальною i сусшльною працею - суперечнiсть мiж iндивiдуальним i суспiльним вiдтворенням, яка могла бути розв'язана лише шляхом надання економiчноï самостшносп господарюючим суб'ектам та забезпечення ïx економiчноï вщповщальносп за результати сво' дiяльностi, розвитку ринково'' iнфраструктури, створення умов для конкуренци' мiж господарюючими суб'ектами, бтьш повного використання товарно-грошових вiдносин.
Виробничi вiдносини при соцiалiзмi базувалися на сусшльнш власностi на засоби виробництва, яка в стьському господарствi реалiзовувалася у державнiй, колгоспно-кооперативнiй та шдивщуальнш формах власностi, яким вiдповiдали державна, кооперативна та шдивщуальна (сектор особистих пщсобних господарств населення) органiзацiя процесу працк Пiзнiше почала формувалася змшана форма власностi.
Одержавлення засобiв виробництва призвело до ототожнення на практик загальнонародно'' та державно'' власностi. Щодо колгоспно-кооперативно'' власностi, то вона вважалася менш зрiлою, менш ефективною, нижчою формою власностi порiвняно з державною, а тому мала пщпорядковуватися останнм, а з часом, i взагал^ з нею злитися. Наслiдком тако'' щеологп' стало одержавлення колгоспно-кооперативно'' власносп. Можливiсть iснування приватно'' власностi виключалася, оскiльки це суперечило iснуючiй щеологп' та означало б iснування приватно'' прац та перетворення членiв сусптьства в найманих працiвникiв, експлуатацiю людини людиною, появу можливостей отримання нетрудових доxодiв. Вiдповiдно до цього при соцiалiзмi йшла мова лише про шдивщуальну трудову власнiсть, яка стосувалася лише процесу шдивщуального споживання.
Вщчуженють безпосереднix виробникiв вiд власностi i управлшня нею породило вщчуття шчийносп власностi, що призвело до безгосподарност та безвiдповiдальностi, зниження стимулiв до працк У зв'язку з цим, постала необхщнють персошфкацп та iндивiдуалiзацiï вiдносин власностi. Тобто в адмшютративно-команднiй економiцi мала мiсце суперечнють мiж формами власностi. Щодо суперечност державно'' форми власностi, то вона являла собою суперечнютю мiж усусшльненням i вiдособленням. З одного боку, при соцiалiзмi вiдбувалося усуспiльнення виробництва, засобiв виробництва, працi, а, з шшого боку, оскiльки працiвники були асоцшованими власниками засобiв виробництва, то вони i ïxm трудовi колективи (асо^аци працiвникiв) були вiдособленими в процеа суспiльного виробництва.
При соцiалiзмi ототожнювалися форма власностi з формою господарювання, суб'ект власносп з суб'ектом господарювання. Вважалося, що державнм власносп може вiдповiдати лише державна форма господарювання, а кооперативно формi власносп - кооперативна форма господарювання. Хоча насправд^ оскiльки форма господарювання е формою реалiзацi'' власностi, в межах конкретно'' форми власносп могли функцюнувати рiзнi форми господарювання. У результат тако'' хибно'' практики, яка вела до зближення форм власносп та форм господарювання, безпосереды виробники не могли повною мiрою реалiзувати сво'' функц^' власника. Це породило виникнення суперечносп мiж формами власностi та формами господарювання.
Розв'язання зазначених суперечностей було можливим лише шляхом вщдтення власносп вщ володiння (розмежування функцм держави i трудових колективiв, розподш мiж ними прав i вщповщальносп), переходу вщ нормативно'' до до безнормативно'' моделi господарського розрахунку як способу реалiзацi'' власностi (розвиток амейного i колективного пiдрядiв, орендно'' i акцюнерно'' форми господарювання, единим показником дiяльностi пiдприемств мав стати прибуток, а единим видом платежу - податок на прибуток, привласнення мало йти знизу доверху), законодавчого закртлення рiвноправностi форм власностi на землю, дещеолопзацп вiдносин власностi, децентралiзацi'' управлЫня економiкою та створення умов для реалiзацi'' власностi (зокрема вiдмова вщ адресних планових завдань в повному обсязi та переxiд до держзамовлень, зменшення залежносп сiльськогосподарськиx пiдприемств вщ органiв постачання матерiально-теxнiчниx ресурсiв i збуту продукц^',
формування оптового ринку 3aco6iB виробництва, розширення eKOHOMi4HOï самостiйностi стьськогосподарських пiдприeмств) тощо. Тiльки на такш основi трудовий колектив Mir стати реальним суб'ектом вiдносин власностi та реалiзувати своТ' функцiï власника.
^м того, аби гармонiзувати суспiльнi, колективш i iндивiдуальнi iнтереси необхiдно було поеднати в однiй особi власника, господаря i пра^вника. Це вимагало проведення на сел^ хоча б частково, роздержавлення i приватизаци' землк Пiд впливом зазначених заходiв мали вщбутися якюш змiни в юнуючих формах власностi, з'явитися новi форми власносп, вiдбутися перехiд вiд монополи однiеï форми власностi до плюралiзму форм власностi.
Суперечностi виробничих вщносин в стьському господарствi визначали розвиток господарського мехашзму. 1снуючий господарський мехашзм при соцiалiзмi, як вiдомо, ^норував вiдмiнностi мiж формами власностi. Наслщком цього було застосування единих пiдходiв при плануванш i управлiннi народним господарством. НайбтьшоТ' шкоди вiд цього зазнала кооперативна власнiсть, яка, будучи колективною формою власностi, вимагала притаманних саме Тй форм оргашзацп прац i виробництва, розподiлу доходiв тощо. Такий пщхщ в управлiннi народним господарством породив при соцiалiзмi суперечнють мiж господарським механiзмом (як формою виробничих вщносин) i виробничими вщносинами (як змютом господарського механiзму).
Вщносини розподiлу при соцiалiзмi також мютили суперечностi. Найбiльше це знайшло свое вщображення у реалiзацiï принципу розподту матерiальних благ по працi. Розподт загального фонду заробiтноï плати мiж трудовими колективами пiдприемств вiдбувався залежно вщ кiлькостi працiвникiв i Т'х середньоТ заробiтноï плати. Потiм фонд зароб^ноТ' плати на кожному пщприемс^ або пiдганявся пiд видiлений фонд з допомогою нормативiв, надбавок або коригувався, виходячи iз рiвня оплати працк який фактично склався. Це призводило до зрiвнялiвки в оплат працi.
Функцiонування такого господарського мехашзму призвело на селi до встановлеення низького рiвня заробiтноï плати та вщповщно до нижчого рiвня задоволення потреб пра^внимв колгоспiв i радгосшв, гiрших порiвняно з мiстом со^ально-побутових, культурних та iнших умов, переважання ктькюних факторiв зростання над якюними тощо. 1снуючий господарський механiзм гальмував розвиток продуктивних сил. Це породило суперечносп мiж рiвнем розвитку продуктивних сил i господарським мехашзмом, мiж iнтересами працiвникiв на селi та штересами бюрократично'' верхiвки, мiж цтями i засобами Тх досягнення.
Господарському мехашзму при соцiалiзмi були приманш суперечностi i мiж його пщсистемами, зокрема мiж плануванням i стимулюванням, мiж плануванням i управлiнням, мiж стимулюванням i управлiнням (домiнування адмшютративних методiв). Так, планування при соцiалiзмi базувалося на обмеженнi самостiйностi i У^ативи пiдприемств i працiвникiв, посиленш централiзацiï в управлiннi, в результат чого культивувалася безгосподарнiсть i безвщповщальнють. Стимулювання, навпаки, було спрямоване на розширення самостшносп пiдприемств у плануванш та реалiзацiï своеТ дiяльностi, розвитку ^^ативносп, зацiкавленостi у вищих результатах, пщвищенш ефективностi виробництва. Ця суперечнють могла бути розв'язана лише через змши в методах господарювання, в т. ч. шляхом переходу вщ директивного до шдикативного планування.
Мали мюце i суперечностi в кожнш з пiдсистем господарського механiзму. В плануванш це були суперечносп мiж директивним плануванням i самостшнютю господарюючих суб'еклв; суперечнiсть мiж натурально-речовим i вартюним плануванням (при плануваннi використовувалися натуральш показники оцiнки виконання плану); мiж поточним i перспективним плануванням (через невщповщнють цiлей цих видiв планування мiж собою); мiж галузевим i регюнальним плануванням (мало мюце домшування галузевого планування) тощо. Щодо суперечностей в пiдсистемi стимулювання, то тут можна назвати таю: суперечносп, що виникають в процес розподту по прац (через вщсутнють об'ективних критерпв оцiнки якостi працi; суперечносп, як виникають в результатi завищення чи заниження зароб^ноТ' плати (через застосування компенсацш, надбавок, доплат, гарантування м^мального рiвня заробiтноï плати); мiж формами розподiлу в межах рiзних форм власностi (рiзний розмiр зароб^ноТ' плати працiвникiв однаковоТ квалiфiкацiï на пщприемствах рiзних форм власностi); мiж кiлькiстю працi i TT результатами; мiж основною i додатковою формами зароб^ноТ' плати; мiж матерiальним i моральним стимулюванням тощо [7, с. 234-239].
У зв'язку з тим, що суперечносп господарського мехашзму виражаються через штереси пра^вниюв i господарюючих суб'еклв, видтяють суперечносп мiж економiчними i соцiальними аспектами функцiонування господарського мехашзму ^ж необхiднiстю пiдвищення техшчного рiвня виробництва i соцiальними гаранлями щодо зайнятостi всiх працездатних члешв суспiльства, якi перешкоджають вивiльненню пра^вниюв i гальмують темпи механiзацiï i автоматизаци працi у сiльському господарствО; мiж функцiею стимулювання господарського мехашзму i забезпечення со^альноТ однорiдностi сусптьства (стимулювання спрямоване на зростання доходiв пра^вниюв, диференцiацiю Т'х доходiв залежно вщ кiлькостi i якостi прац^ а забезпечення соцiальноï однорiдностi сусптьства - на вирiвнювання цих доходiв).
З аналiзу суперечностей системи аграрних вщносин соцiалiзму випливае iще одна суперечнють господарського мехашзму, яка в^фгравала вагому роль в його функцюнуванш та позначилася на змюл виробничих вщносин. Це суперечнють мiж базисними i надбудовними елементами господарського мехашзму, мiж змютом форм господарювання i Т'х правовим оформленням. Як показала практика соцiалiзму, правове оформлення виробничих вщносин або породжувало новi суперечносп, або загострювало iснуючi
(наприклад, через закрiплення в законодавс^ норми, що держзамовлення е обов'язковими для включення в план, перехщ до держплану перетворився на перехщ до держнаказу) [7, с. 240-243].
Що стосуеться со^альних суперечностей в системi аграрних вщносин адмшютративно-командно' економки, то основною серед них виступае та, яка е формою прояву суперечносп мiж продуктивними силами i виробничими вщносинами. Мова йде про суперечнють мiж виробництвом i постшно зростаючими потребами. Вона займае важливе мюце в будь-якш економiчнiй систему оскiльки '"' розв'язання пов'язане iз розв'язанням iншиx соцiальниx суперечностей. Зокрема, суперечностей мiж I та II пщроздтами суспiльного виробництва, мiж нагромадженням i споживанням, мiж пропози^ею i платоспроможним попитом тощо [1].
Як бачимо, со^альш суперечностi аграрних вщносин пов'язаш iз суперечностями системи виробничих вщносин. А осктьки виробництво в адмiнiстративно-команднiй економiцi мае товарну форму, то мова йде про суперечносп товарно'' форми виробництва. Характерною рисою цих суперечностей е змагання мiж господарюючими суб'ектами, що виготовляють однакову чи однорщну продукцш, за постшне зниження витрат працi на одиницю продукци'. Це пов'язано з тим, що рiвень доxодiв (а вщповщно i витрат на зароб^ну плату працiвникiв) господарюючих суб'ектiв в умовах товарного виробництва залежить вщ рiвня ефективностi виробництва, яке визначаеться на основi спiввiдношення iндивiдуальниx витрат iз суспiльно необxiдними. Тобто при товарному виробництва на вiдмiну вщ натурального, не будь-якi витрати прац визнаються суспiльством як суспiльно необхщш. У якостi суспiльниx виступають лише л витрати працi, якi вщповщають рiвню суспiльно необxiдниx та були здшснеш на виробництво необxiдниx сусптьству благ. Дана суперечнiсть може бути розв'язана лише на основi приведення виробничих вщносин у вщповщнють з рiвнем розвитку i характером продуктивних сил в певних умовах. Визначальний вплив на розв'язання суперечносп мае розвиток виробничих вщносин, осктьки вони е проявом економiчниx штереав, а отже, визначають матерiальну зацкавленють суб'еклв в розвитку, розширенш та вдосконаленш виробництва на основi впровадження досягнень науково-техшчного прогресу.
Серед суперечностей товарно'' форми виробництва в адмшютративно-команднш економiцi можна назвати суперечнiсть мiж працею асо^аци' працiвникiв i суспiльно необхщною працею, мiж споживною вартiстю i вартютю, мiж конкретною i абстрактною працею. Розв'язання зазначених суперечностей можливе через дш товарно-грошових i розподтьчих вiдносин в ïx взаемозв'язку. Саме товарно-грошовi вiдносини сприяють розподiлу засобiв виробництва i робочо' сили мiж рiзними галузями сiльського господарства та мiж сiльським господарством та шшими галузями народного господарства.
В адмшютративно-команднш економiцi змагання мiж виробниками було фактично вщсутне через недолiки мехашзму розв'язання суперечностi мiж iндивiдуальною i сусптьно необxiдною працею, що породило затратний меxанiзм господарювання та обумовило екстенсивний тип розвитку. Серед таких недолшв можна назвати недооцшку ролi закону вартостi i товарно-грошових вщносин як чинниш прискорення розвитку виробництва, гарантований збут виробниками виготовлено'' продукци, постачання ïx державою матерiально-теxнiчними ресурсами, застосуванням зрiвняльного принципу розподiлу по прац тощо.
На розв'язання суперечносп мiж iндивiдуальною i суспiльно необхщною працею в адмшютративно-команднш економiцi впливали два моменти. По-перше, в умовах загальнонародно'' власносп на засоби виробництва виробники привласнювали лише певну частину вщ створено'' ними додатково'' вартосп, шшу частину - привласнювали органи управлшня. По-друге, визначення ^е'' частини доходу, яку привласнювали господарюк^ суб'екти, здiйснювалося планомiрно суспiльством на основi визначених нормативiв. У результат суспiльно необxiдними витратами визнавалися, як правило, шдивщуальш витрати, а показником ефективносп виступала норма рентабельностi. У зв'язку iз значними коливаннями у рiвняx рентабельностi виробничо'' дiяльностi стьськогосподарських пiдприемств часто застосовувалися единi нормативи розподту додатково'' вартостi мiж трудовими колективами та вищестоящими органами та встановлювалися цши на продукцiю, як фунтувалися не на суспiльно необхщних, а на iндивiдуальниx витратах. Виникла парадоксальна ситуа^я, коли доходи стьськогосподарських пщприемств, як здiйснювали свою дiяльнiсть iз витратами нижчими за середы, -занижувалися, а доходи пщприемств iз витратами вищими за середы, - завищувалися. Така пол^ика цшоутворення призводила до формального зменшення ктькосп низькорентабельних та збиткових пiдприемств.
Звичайно, що таю розподiльчi вiдносини, як фунтувалися на неповному використаннi закону вартосп, не стимулювали ш трудовi колективи, нi працiвникiв до зниження затрат прац на одиницю продукци' та до розвитку продуктивних сил. Адже доходи окремого стьськогосподарського пщприемства вщ реалiзацiï продукци' i його витрати на зароб^ну плату пра^вникв фактично не залежали вiд сшввщношення iндивiдуальниx витрат iз суспiльно необхщними i вiдповiдно до цього майже не позначалися на фшансовому становищi членiв трудового колективу. У результат до мiнiмуму зводився стимулюючий вплив закону вартосп, що негативно позначалося на розвитку продуктивних сил та ïx вдосконаленш. За таких умов функцiонуючi при соцiалiзмi товарно-грошовi вщносини замють того, щоб стимулювати до зниження витрат прац на одиницю продукци на основi впровадження у виробничих процес досягнень науково-техшчного прогресу, стимулювали суб'еклв господарювання i пра^вникв до зростання витрат виробництва, осктьки таким чином останш могли збтьшити сво'' доходи через фонд матерiального стимулювання.
Тобто при соцiалiзмi вирiвнювання умов господарювання вiдбувалося не сттьки на основi iндустрiалiзацiï виробництва, сктьки через пристосування цiн i економiчниx нормативiв розподiлу додатково'' вартостi до шдивщуальних витрат виробництва на кожному пщприемствк
Зазначенi вище суперечностi зароб^ноТ' плати е формою прояву суперечностей закону розподту по прац^ i Т'х можна звести до двох суперечностей - мiж економiчною рiвнiстю членiв суспiльства по вiдношенню до засобiв виробництва i нерiвнiстю в споживанш, та мiж загальнонародними штересами в дотриманш пропорцiй розподiлу i особистою матерiальною зацiкавленiстю в максимально винагородi за працю [7, с. 179]. Перша суперечнють викликана тим, що вс виробники е власниками засобiв виробництва i у цьому полягае рiвнiсть мiж ними. У той же час, вони не рiвнi мiж собою по здiбностях до працi, Тх мiсцю в сусптьному подiлi працi, кiлькостi i якосп поставлених Т'м засобiв виробництва, шдивщуальними результатами по виконанню плану, отриманими доходами тощо. Друга суперечнють викликана суперечнютю мiж iнтересами виробника-власника i виробника-пра^вника.
Однак цими двома суперечностями не обмежуються суперечностi розподту по працк Практика формування фонду заробпшоТ плати i фонду матерiального стимулювання по витратному методу, тобто без Т'х зв'язку з доходами вщ реалiзацiï продукцiï, породила суперечнють мiж трудовою i вартiсною е^валентнютю на рiвнi пiдприемства. Справа в тому, що при соцiалiзмi заробпша плата подiлялася на двi частини: у формi фонду заробiтноï плати, який формувався фактично незалежно вщ ефективностi виробництва на окремо взятому пщприемс™ та визначався державними тарифами i нормами (виплати iз цього фонду вщносилися на собiвартiсть продукци), i фонду матерiального стимулювання, який формувався за рахунок прибутку, та, на вщмшну вiд фонду заробпшоТ плати, частково залежав вiд результат виробництва.
Якщо в основi розподту засобiв виробництва i працi мiж пiдприемствами i галузями при капiталiзмi лежить закон вартостi, то при соцiалiзмi - це вiдбуваеться планомiрно. Помилки у плануваннi суспiльного виробництва призводили до перевиробництва одних видiв продукци i дефщиту iнших. Частими були випадки завезення некомплектного обладнання або обладнання, яке не вщповщало якюним характеристикам. Виробники в такш ситуацп не несли жодноТ економiчноï вiдповiдальностi, оскiльки держава забезпечувала Т'м гарантований збут. Це свщчило про те, що при соцiалiзмi виробники займали по вщношенню до покупав привiлейоване становище. Пiдприемства-покупцi i заклади торгiвлi були змушенi приймати i оплачувати, поставлен Т'м товари. Наслщком цього ставали понаднормовi запаси матерiально-технiчних ресурсiв на пiдприемствах або нереалiзованi товари у магазинах, якi по дектька раз уцiнювалися перед тим, як бути реалiзованими. Тобто неврахування вимог закону вартосп при соцiалiзмi породило суперечнiсть мiж планомiрнiстю i товарнютю.
1ще одним недолiком розв'язання суперечностей товарного виробництва було перевищення ктькосп грошей в об^у, а точшше не збалансованiсть Т'х ктькосп з кiлькiстю вироблених в економiцi товарiв i послуг. За таких умов необхщно було забезпечити при плануванш виробництва врахування потреб покупав продукци, домшування на ринку саме покупця, який визначав би чи вщбудеться акт кушвл^продажу товару та здшснити перехщ вщ розподiлу по прац до розподiлу по потребах.
Перехщ до господарського розрахунку породив ще одну суперечнють товарного виробництва -суперечнють мiж виробничою i вщтворюючою функ^ями пiдприемства. Дана суперечнють е формою прояву суперечносп мiж споживною вартютю i вартiстю. Справа в тому, що у зв'язку з переходом до господарського розрахунку деяк пщприемства, аби збтьшити прибутки для забезпечення вщтворювальних процесiв, вщдавали перевагу вирощуваннi або виробництву продукци, яка мала вищу рентабельнють, або просто завищували цши реалiзацiï. У результат це наносило шкоду виробничш функци пiдприемства.
Мало мiсце нерозумшня того, що неможливим е усшшне виконання пiдприемством вiдтворювальноï функцiï без усшшного виконання виробничоТ функцiï, осктьки лише реалiзацiя товарiв як споживноТ вартостi дозволяе виробнику отримати прибуток, необхiдний для вiдшкодування витрат виробництва i забезпечення вщтворювальних процеав. Вс спроби в якийсь спосiб згладити цю суперечнють, наносять шкоду однш з функцш. Тобто ефективнiсть виробничоТ дiяльностi пiдприемства е головним критерiем успiшностi здiйснення вiдтворювальних процесiв.
^м того, лише при дотриманнi принцитв руху таких вартiсних форм, як собiвартiсть, цiна, прибуток можна забезпечити бтьш повне задоволення потреб населення за рахунок пщвищення ефективностi виробничоТ дiяльностi пiдприемств. Наприклад, за рахунок збтьшення розмiру прибутку в цн на нову продукцiю можна стимулювати пщприемства на вирощування або виробництво якюноТ' безпечноТ сiльськогосподарськоï продукцiï, впровадження нових ресурсоекономних технологш та високопродуктивноТ технiки; за рахунок направлення частини прибутку, отриманого за рахунок пщвищення продуктивност прац працiвникiв, на матерiальне стимулювання останнiх, можна пiдвищити Т'х зацкавленють у кращих результатах виробництва тощо. Таким чином, прибуток може слугувати як стимулом збтьшення ктькосп споживних вартостей для бiльш повного задоволення сусптьних потреб, так i сприяти розширеному вщтворенню виробництва.
Таким чином, перебудова господарського мехашзму на основi принципу самофшансування, вимагала посилення зв'язку мiж отриманим пiдприемством прибутком i фшансуванням ним вiдтворювальних процеав. Для цього необхщно було вдосконалити цшову полiтику держави на стьськогосподарську продукцiю i забезпечити дотримання принцишв кредитування. Адже саме через кредитування пщприемства отримували додатковi ресурси на своТ вiдтворювальнi потреби.
Однак, на практик цього не було реалiзовано. Продовжував зберiгатися недосконалий механiзм цшоутворення на сiльськогосподарську продукцiю через дотримання принципу стабтьносп роздрiбних цiн на продукти харчування. Становище господарюючих суб'ектв у сiльському господарствi ускладнювалося ще
й постiйним зростанням цш на засоби виробництва, якi щорiчно зростали на 3-5% [7, с. 160]. Така економiчна полiтика призвела до низько' рентабельностi та збитковосп дiяльностi значно'' частини колгоспiв i радгоств, що негативно позначилося на виконанш ними виробничо' та вщтворювально' функцiй. Було не враховано, що самофшансування вiдтворювальниx процесiв господарюючими суб'ектами можливе лише в тому випадку, коли цши реалiзацiï дозволяють придбати достатню ктькють матерiально-теxнiчниx засобiв для вщтворення виробництва у запланованих обсягах. Тобто при соцiалiзмi мае бути розв'язана суперечнють мiж розмiром сусшльно' потреби в певному товарi i величиною вартосп, яку виробник отримуе при реалiзацi'' товарiв за плановими цшами. Для цього цiна мае найбтьш повно вiдображати потребу сусптьства в певному товарi. Тiльки на основi встановлення еквiвалентноï цiни, яка фунтуеться на суспiльно необxiдниx витратах, можна розв'язати суперечнють мiж споживною вартютю i вартiстю. Адже цша е еднiстю собiвартостi i прибутку.
Натомють для пiдвищення рентабельностi дiяльностi колгоспiв i радгоспiв держава видтяла 'м дотацп та надавала кредити, як тi часто не повертали. У результат вiдбувалося списання значних сум кредиторсько'' заборгованостi. Про неефективнють кредитного меxанiзму в СРСР свщчить той факт, що у 1971-1985 рр. середньорiчнi темпи приросту кредитних вкладень в народне господарство випереджали темпи приросту валового сусптьного продукту i нацюнального доходу [7, с. 157]. Звичайно, що такий мехашзм господарювання не стимулював колгоспи i радгоспи до впровадження досягнень НТП, пщвищення якосл продукци, зниження витрат виробництва та вдосконалення методiв господарювання, адже держава покривала вс ïx витрати виробництва.
Порушення розподтьчо' функци' цши призвело до посилення неешвалентносп та безоплатносп перерозподтьних процесiв, що обумовило послаблення вщтворювальних процесiв на пщприемствах i зниження ефективностi ïx виробничо' дiяльностi. Таким чином, не можливо сформувати ефективний дiевий господарський мехашзм в умовах вщсутносп економiчноï свободи пiдприемств (зокрема щодо встановлення цш, вибору постачальникiв ресурсiв) та порушення розподтьчо'' функци' цши, яка забезпечуе поеднання штереав виробниюв i споживaчiв продукци'.
Недосконалий мехашзм цшоутворення на стьськогосподарську продукцш та обов'язковють виконання поставлених плaнiв породили затратний мехашзм господарювання та призвели до загострення еколопчних проблем. Зокрема, зростали площi еродованих земель, зникали тисячi рiчок, зростали темпи зникнення флори i фауни, попршувався стан навколишнього середовища, що зaкономiрно призводило до недоотримання нацюнального доходу та зростання захворюваносп серед населення. Виршення цих проблем довгий час гальмувалося аксюматичними положеннями про те, що лише при соцiaлiзмi забезпечуеться рацюнальне природокористування i лише со^алютичне суспiльство спроможне в повнш мiрi розв'язати проблеми охорони навколишнього середовища та рацюнального перетворення природи. Еколопчна iдеологiзaцiя соцiaлiзму породила екологiчний вaндaлiзм в господарюванш економiчного центру та господарюючих суб'еклв. Таким чином, е очевидним взаемозв'язок еколопчних суперечностей з економiчними, со^альними i полiтичними процесами в сусптьствк ïx виникнення i розвиток обумовлений розвитком сусптьних потреб, iнтересaми i цтями рiзниx суб'ектiв господарювання, формами i методами досягнення останшх. Проте глибинш причини екологiчниx суперечностей i проблем слщ шукати саме в сусптьному способi виробництва, розвиток якого обумовлений станом продуктивних сил i виробничих вщносин. Саме тому еколопчш суперечносп вщображають юторично конкретний взаемозв'язок суб'еклв природокористування з приводу привласнення, обмшу i розподiлу природних ресурав у процесi виробництва та поза ним. Способом ïx розв'язання виступае конкретно-юторичний споаб впливу господарюючих суб'еклв на форму ïx розвитку з допомогою спе^альних зaxодiв у процес природокористування. Несвоечасне виявлення i розв'язання еколопчних суперечностей призводить до пщриву продуктивних сил i нагромадження негативних явищ i процеав у навколишньому середовищк
Можна видiлити двi групи еколопчних суперечностей: суперечносп мiж сусптьством i природою та суперечностi мiж людьми з приводу природокористування. До першо'' групи суперечностей вiдносяться суперечносп мiж постiйно зростаючими потребами сусптьства в природних ресурсах та обмеженими можливостями ïx задоволення, мiж прискореними темпами економiчного розвитку i повтьними темпами вiдтворення ресурсiв для такого розвитку тощо. До друго'' групи суперечностей вщносяться суперечностi мiж зростаючими продуктивними силами та обмеженими умовами ïx розвитку (ïx вичерпшсть, нерiвномiрнiсть розподiлу), суперечнiсть мiж зростанням потреб виробництва у ресурсах i величиною наявних природних ресурав, мiж штенсифка^ею виробництва та екстенсивними способами освоення природних багатств, мiж суспiльним характером вщтворення природних ресурав i формою ïx привласнення господарюючими суб'ектами (зокрема мiж сусптьним характером вщтворення природних ресурав i бюрократично-вщомчою формою ïx привласнення) тощо. Таким чином, у друпй грут суперечностей можна видтити еколопчш суперечносп, що породжеш розвитком продуктивних сил, та еколопчш суперечносп, породжеш юнуючими виробничими вщносинами.
Осктьки еколопчш суперечносп, породжеш юнуючими виробничими вщносинами, е суперечностями мiж сусптьними, колективними та iндивiдуaльними iнтересaми з приводу природокористування, ïx розв'язання мало базуватися на врахуванш рiзниx штереав. На практик ж власниками i розпорядниками природних ресурав були мшютерства i вщомства, якi при ïx розпорядженш виходили не з штереав сусптьства, трудових колективiв чи штереав пра^вниш, а iз сво'х внутр^ньовщомчих, що часто наносило
непоправну шкоду наявному ресурсному потен^алу. Ситуацiя ускладнювалася тим, що органи управлшня не несли за це жодноТ' економiчноï вiдповiдальностi. В умовах вщчуженосп вiд засобiв виробництва, i зокрема вщ землi, трудовi колективи i працiвникiв теж не були нацтеш на збереження i рацюнальне використання природних ресурсiв, охорону навколишнього середовища та забезпечення еколопчноТ' рiвноваги. Не сприяли цьому i використовуваш державою методи економiчною стимулювання рацюнального природокористування, якi зводилися до незначних штрафiв, i то в основному за понадпланове забруднення навколишнього середовища.
^м того, практично школи видтеш державою кошти на заходи по охорош повiтря не використовувалися мшютерствами i вiдомствами в повшй мiрi. Зазначенi екологiчнi суперечностi можна було розв'язати лише шляхом бтьш повного врахування при розробцi плашв вищестоящими органами законiв природи, подолання вщчуженосп працiвникiв вiд природних благ шляхом створення можливостей для розпорядження ними, комплексного використання у виробничм дiяльностi пiдприемств природних ресурсiв, якюного вдосконалення продуктивних сил через еколопзацш технологiчного способу виробництва, бiльш широкого застосування економiчних методiв стимулювання охорони i рацюнального використання природних ресурав.
Висновки. Вищеперераховаш економiчнi i со^альш суперечностi аграрних вiдносин у взаемозв'язку iз iншими суперечностями складають систему соцiально-економiчних суперечностей аграрного сектору, в якш кожна з них виконуе певну роль. Проблема суперечностей в системi аграрних вщносин адмшютративно-командноТ економки пов'язана не ттьки з функцюнуванням i розвитком економiчноï системи, але i ïï складових елементiв, серед яких важливе мiсце належить шституту власностi. Саме вiн вщображае природу суспiльного ладу, його сутнють та головнi рушiйнi сили розвитку.
Генезис сусптьноТ' власностi заснований на тотожносп працi i власностi в загальнодержавному масштабк Вона виникае лише на основi вiдповiдноï матерiально-технiчноï бази. Тобто становлення сусптьноТ власностi на засоби виробництва можливе лише за умов iндустрiалiзацiï сiльськогосподарського виробництва. 1накше така власнiсть буде суспiльною лише за формою, але не за змютом, що, як бачимо, i мало мюце при соцiалiзмi. Одержавлення кооперативно!' форми власносп в умовах вщсутносп реально' економiчноï i пол^ичноТ' демократп призвело до однотипностi та рiвностi форм власностi. Це породило суперечносп форм власносп при соцiалiзмi, ям полягали у невiдповiдностi форми власносп ïï змюту.
Суперечливiстю характеризувалися i форми реалiзацiï вiдносин власносп, як знаходили свое вираження через розвиток форм оргашзаци' працi i виробництва. Тобто реалiзацiя вiдносин власносп вщбуваеться через господарювання, яке вщображае сутнють вщносин привласнення, а т, у свою чергу, вщображають змют власносп. Змют власностi полягае у вщображенш таких моментiв: хто привласнюе, що привласнюе i як привласнюе.
В умовах щеолопзацп вщносин власносп та вираження загальнонародноТ' власносп у формi державно', вщбулася монополiзацiя державою привласнення сусптьних засобiв виробництва i його результат, чим було обмежено участь у привласненш безпосереднiх виробнимв. Суспiльний характер привласнення не вдалося реалiзувати на практицi не ттьки у зв'язку з недостатшм рiвнем усуспiльнення виробництва, а й через те, що не були повною мiрою використаш можливостi вiдособлення (зокрема спецiалiзацiï). Це породило суперечностi мiж формами власностi i формами господарювання. Зокрема, для розвитку кооперативного сектору економки необхщно було вивести колгоспи з-пщ пщпорядкування мiнiстерств i вщомств, та не включати результати 'х дiяльностi у виконання планiв радгоспами. ^м того, для бiльш повно' реалiзацiï вiдносин привласнення безпосереднiми виробниками необхщно було в межах кожноТ' форми власносп на принципах коопераци i господарського розрахунку розвивати рiзнi форми господарювання (орендш, пiдряднi тощо). Це сприяло б подоланню вщчуженосп безпосередшх виробниш вiд засобiв виробництва, Т'х зацкавленосп в пiдвищеннi ефективносп своеТ дiяльностi та вiдповiдальностi за ÏÏ результати, розширеннi самостiйностi господарюючих ланок.
Способом реалiзацiï вiдносин власносп виступае господарський мехашзм, розвиток якого визначають виробничi вiдносини. Оскiльки виробничi вiдносини при соцiалiзмi випереджали розвиток продуктивних сил (фактичне усусптьнення випереджало реальне усусптьнення), це породило суперечносп господарського мехашзму, як мали мюце як мiж його пiдсистемами, так i всередиш кожноТ з пщсистем. Особливо важливе мiсце серед суперечностей господарського мехашзму належить суперечностям мiж базисом на надбудовою, мiж сусптьством i природою та мiж людьми з приводу природокористування.
Список використаних джерел
1. Аройо Ж. Экономические противоречия при социализме. Сущность, проявления, разрешение / Ж. Аройо. - Москва : Политиздат, 1984. - 223 с.
2. Колесов Н.Д. Разрешение экономических противоречий социализма / Н.Д. Колесов, В.Ф. Щербина. - Москва : Экономика, 1988. - 255 с.
3. Куликов В.В. Экономические противоречия социализма: характер и формы разрешения / В. В. Куликов. - Москва : Экономика, 1986. - 144 с.
4. Мочерный С. В. Противоречия социалистической собственности и перестройка хозяйственного механизма / Мочерный С.В., Долишний М.И., Черняк В.К.; под ред. С.В. Мочерного. -Львов : Свит, 1991. - 240 с.
5. Семенов В.С. Диалектика развития социализма/В.С. Семенов. - Москва : Мысль, 1987. - 429, [1]с.
6. Штракс Г. М. Социальное противоречие /Г. М. Штракс. - Москва : Мысль, 1977. - 158 с.
7. Экономические противоречия и их разрешение / В. К. Черняк и др. ; АН УССР. Ин-т экономики. -Киев: Наук. думка, 1991. - 284 с.
References
1. Aroio Zh. Ekonomicheskie protiverechiia pri sotsializme. Sushchnost, proiavlenia, razreshenie [Economic contradictions under socialism. Essence, manifestation, resolution] / Zh. Aroio. - M.: Politizdat, 1984. - 223 s.
2. Kolesov N.D., Shcherbina V.F. Pazreshenie ekonomicheskikh protivorechii sotsializma [Resolution of еconomic œntradictions of socialism] - M.: Ekonomika, 1988. - 255 s.
3. Kulikov V.V. Ekonomicheskie protivorechia sotsializma: kharakter i formy razreshenia [Economic contradictions of socialism: the nature and form of authorization] M.: Ekonomika, 1986. - 144 s.
4. Mocherniy S.V., Dolishniy M.I., Cherniak V.K. i dr. Protivorechiya sotsialisticheskoy sobstvennosti i perestroika khoziaystvennogo mekhanisma [The contradictions of socialist property and restructuring of the economic mechanism] - Lvov: Svit, 1991. - 240 s.
5. Semenov V. S. Dialektika razvitia sotsializma [The dialectics of socialism] M.: «Mysl», 1987. - 429, [1] s.
6. Shtraks H. M. Sotsialnoe protivorechie [Social contradiction]- M.: «Mysl», 1977. - 158 s.
7. Cherniak V.K., Yakusha Yu.G.,. Suprun V.P. i dr. Ekonomicheskie protivorechia i ikh razreshenie [Economic conflicts and their resolution] ; AN USSR. In-t ekonomiki. - Kiev: Nauk. dumka, 1991. - 284 s.
ДАН1 ПРО АВТОРА
Шульга Ольга Антошвна, докторант кафедри полп"ичноТ економп, доцент, кандидат економлчних наук, ДВНЗ «Кш'вський нацюнальний економiчний ушверситет iMern Вадима Гетьмана», e-mail: shulga olga a@ukr.net
ДАННЫЕ ОБ АВТОРЕ
Шульга Ольга Антоновна, докторант кафедры политической экономии, доцент, кандидат экономических наук,
ГВУЗ «Киевский национальный экономический университет имени Вадима Гетьмана», e-mail: shulga olga a@ukr.net
DATA ABOUT THE AUTHOR
Shulga Olga Аntonovna, doctoral department political economy, Associate of Proffesor, PhD in Economics, SHEE «Kiev national economic university named after Vadym Hetman», e-mail: shulga olga a@ukr.net
