CC BY
18
осв1тн1 стратеги i практики
1гор БИЧКО
шляхи оновлення зм1сту фшософських курс1в у вищ1й школ1 сучаснот украТни
Викладання фыософи у вищш школi Украши (так само, як i в шших пострадянських крашах) потребуе ^тотного корегування i переосмислення у плат звыьнення вiд догматично-доктринального зм^ту радянського «марксизму». Йдеться, зокрема, про усу-нення деяких найбльш одюзних псевдомарксистських мiфологем, таких, наприклад, як так зване «основне питания фыософи», сформулъоване Ф. Енгелъсом у 1888р., i пов'язаних з ним лешнських «новацш» (партшшсть фыософи, «прогресивнсть» матерiалiзму i «реакцшшсть» iдеалiзму, про двi «культу-ри» — буржуазну i пролетарську — у культурi кожного народу i т.п). Подiбною ж мiфологемою 0 теж за авторством тзнього Енгельса) е «вчення» про «дiа-лектику природи» («об'ективну дiалектику»), створене «за зразком» геге-лiвського тлумачення об'ективно'1 дiалектики. Проте у Гегеля nодiбна iдея (з огляду на змкт його фыософськог позици) була цыком логiчною i по^дов-ною — адже об'ективна реальтсть у Гегеля е духовною за змстом. У Енгельса ж «поеднання» духовного феномену дiалектики (адже дiалектика протягом виеН ^тори фыософи завжди була методом тзнання, але не природньою закономiрнiстю) з об'ективною реальшстю природи е фыософським «кентавром».
У багатьох випадках змют фшософських дисциплш, що викладаються у вищш школi Украши (1 це знаходить свое вщображення навггь у деяких пщручниках i навчалъних поабниках, що з'явилися останшм часом) парадигмально вщтворюе основш положення «вузiвського» курсу дiалек-тичного та юторичного матерiалiзму радянських чаав, що коршням свош сягають ще статп Сталша «Про дiалектичний та юторичний матерiалiзм»,
написано! для «1стори ВКП(б). Короткий курс» у 1938 р. (див. § 2, розд. 4, названо! «1стори ВКП(б)» — популярного пщручника для мережi гуртыв партiйно-просвiтницько! освiти. З 1938 до 1991 року радянська парадигма фшософи практично (якщо не рахувати деяких суто «косметичних» перефразувань) ютотних змiн не зазнавала. Iстотнi фшософсьы новаци 1960-1970-х рокiв, внесенi Ки!вською фiлософською школою Копнша-Шинкарука, офщшними програмами з фiлософi! (затверджуваними у Мос-квi) не були враховаш.
Ситуацiя, на жаль, у бшьшосп випадкiв не змiнилася навiть з виникнен-ням суверенно! Укра!нсько! держави. I не тшьки тому, що взагалi зникли загальнообов'язковi програми з фшософи. Ситуащя до певно! мiри навiть погiршилася хоча б через волюнтаристський акт л^щаци 1нституту пщви-щення квалiфiкацi! викладачiв суспiльних наук при Ки!вському унiверситетi iменi Тараса Шевченка; в рештi ж пострадянських держав СНД такi iнститути (1ПК) не тiльки не зникли, але й серйозно активiзували свою роботу. Адже саме 1ПК був тим координуючим центром, який iстотно впливав (навггь за радянських часiв) на збагачення й оновлення науково-методичного рiвня фахово! перепiдготовки викладачiв суспшьних наук i, пiдкреслимо, особливо фшософських дисциплiн. У результатi викладачi фшософи (не ва, звичайно, але досить значна !х частина) мусили самотужки вирiшувати нагальнi проблеми оновлення фшософських курав — а йшлося, насамперед, про необхщнють врахування досягнень свггово! фшософсько! думки (вiд яко! радянська вища школа була вiдрiзана щеолопчною «залiзною завiсою»), так само як i врахування вiтчизняно! (укра!нсько!) фшософи, лггературш джерела яко! за радянських чаав ховалися у броньованих сейфах спецхрашв. Певною (хоча й далеко не повною) мiрою це могли зробити лише викладачi таких ушверситетських (у традицiйному розумiннi слова «ушверситет», а не у нинiшньому — здевальвованаму, — коли дуже важко знайти серед вищих навчальних закладiв такий, який не був би «ушверситетом» або «академieю») центрiв, як Ки!в, Харкiв, Одеса, Львiв, Дншропетровськ, Донецьк та iн.
Якi ж моменти фшософського курсу у вищш школi сучасно! Укра!ни потребують, на нашу думку, певного (бшьш чи менш кардинального) переосмислення? 1х немало, проте заторкнемо лише найбшьш принциповь Насамперед, хотiлося б сказати про юторико-фшософський аспект фшо-софського знання. Тут слщ сказати, перш за все, про кшьысш пропорцГ! юторико-фшософського i власне фiлософського матерiалу, — у радянських програмах юторико-фшософська тематика обмежувалася лише трьома темами («Боротьба матерiалiзму та iдеалiзму в ютори фiлософl!», «Критика сучасно! буржуазно! фшософи», «Критика сучасно! буржуазно! сощологи»), i справа не в тому, що надзвичайно мало (хоча вже й сам по собi факт мiзерl! юторико-фшософсько! тематики у фiлософському кура свщчить про убо-гiсть навчально! програми, оскiльки не вiдповiдаe значенню iсторi! фiлософi! в реальному житп сучасного фiлософського знання — справа
в тому, що сама iсторiя фшософи невпiзнанно спотворюеться, перетворю-ючись на примiтивну iлюстрацiю так званого леншського принципу «пар-тшност фiлософi!»; крiм того, iсторiя фшософи, як i кожна справжня iсторiя, втрачае свiй iстотно темпоралiсний-тривалiсний характер, якщо редукуеться до виключно минулого вимiру часу (стае «царством спокою» — по сутi цвинтарем фшософи) оскшьки «виключае» з iсторичного плину тепершне i майбутне фiлософi!. Та шакше й бути не могло в рамках радянського марксизму-лешшзму, який проголосив себе «вершиною» свггово! фшософсько! думки, едино «ютинно!» i «науково!» (i, отже, вiчно!, тобто позачасово!, позаiсторично!) фiлософсько! позици. Але справжня iсторiя (i iсторiя фiлософi! в тому числ^, будучи часовим феноменом, е нерозривною еднютю минулого з тепершшм i майбутнiм часовими вимь рами, — тому сучасна фiлософiя — !! нинiшнi провiднi напрями — незбагненш поза !! минулим i сво!ми тенденцiями упрозорюють свое майбуття.
Критичне ставлення до радянського марксизму-лешшзму зовам не означае намiру його механiчного заперечення, простого «вилучення» з навчальних програм з фшософи. Навпаки, вш повинен стати предметом пильно! дослiдницько! уваги, оскiльки мае глибокий грунт у специфiчних культурно-юторичних обставинах кiнця XIX — початку XX ст. — йдеться про такий специфiчний феномен названого перюду, як поява масового 0 вщповщно «масового суспшьства», «масово! свiдомостi», «масово! куль-тури» тощо), талановито описаного у творi Х. Ортеги-i-Гассета «Повстання мас», глибинне корiння якого сягае доби Ренесансу з його натуралютично-рацюналютичною iдеею антропоцентризму. Оперта на специфiчнi особливостi нацiонально! свiдомостi царсько! Росi!, iмперiалiстично! Нiмеччини i деяких шших кра!н (Iталiя, Iспанiя та ш.), ця iдея опред-метнюеться у державно-пол™чних режимах тоталiтаризму, набуваючи — залежно вщ нацiональних особливостей названих людських спшьнот — рiзноманiтних варiантiв iдеологiчно-фiлософського тоталiтаризму (в Ро-си — марксизму-ленiнiзму, що абсолютизував економiчну категорiю класiв, у Шмеччиш — нацiонал-соцiалiзму, що базувався на антрополопчнш категорГ! раси).
Зупинимося тепер на деяких (таких, що принципово спотворюють реальний змют свiтового фiлософського процесу) положеннях дiалектич-ного матерiалiзму, як1 рудиментарно ще й досi нерiдко можна зустргги навiть на сторiнках нових (пострадянських) пiдручникiв з фiлософli.
Перш за все, хотшося б сказати про так зване «основне питання фшософи», сформульоване у 1888 р. Ф. Енгельсом, згщно з яким розвиток фшософського знання протягом уае! ютори фiлософi! нiбито визначаеться боротьбою матерiалiзму та iдеалiзму (сама щея подiлу фiлософli протягом всього !! iснування на матерiалiзм та iдеалiзм була висловлена Ляйбнiцем ще
у 1702 р.; Ляйбнщу належать також i самi термiни «матерiалiзм» та «iдеалiзм» для позначення вiдповiдних фiлософсъких напрямiв), — але справа в пм, що матерiалiзм та iдеалiзм у свош класичнш (монiстичнiй) формi юнували лише у XVII — XVIII — поч. Х1Х ст. у фшософи Нового часу. I в цей перюд !х взаемовiдношення — полемжа («боротьба») дiйсно вiдiгравали ютотну роль у вирiшеннi конкретних фшософських проблем. За межами ж Нового часу (в античноста, середньовiччi, в сучаснш свiтовiй фшософи) нi матерiалiзм, нi iдеалiзм у сенсi, визначуваному «основним питанням фшософи» (як i саме це питання як шбито «основне» для фшософи) просто не юнують. Енгельс просто абсолютизував ситуацш Нового часу, поширивши 11 специфшу на всю iсторiю фшософи. До реч^ Маркс нiчого не говорить про основне питання фшософи (в енгельавському сенсi), та й термши «матерiалiзм» та «iдеалiзм» тлумачить дещо вiдмiнно вiд Енгельса — зокрема свое «матерiа-лiстичне розумiння юторп» (як Маркс називав свою фшософську позицiю) Маркс виводить не з категорп матери (як це робили матерiалiсти Нового часу), а з категорп практики. Мiж iншим, i сам Енгельс наважився на «вщ-криття» основного питання фшософи лише у 1888 р., тобто вже пюля смерт Маркса.
До сказаного доречно зауважити, що найбшьш одюзш принципи ленiнсъкого дiалектичного матерiалiзму — уявлення про категорш «матерiя» як найушверсальшше поняття «об'ективно! реалъностi», яке надае фшософи матерiалiзму наукового характеру i служить на всiх етапах юторп' фшософи критерiем «прогресивностi даного фшософського напряму»; так само як i «принцип партiйностi» (будь-яка фiлософiя, за Ленiном, е «партiйною», що виявляеться у и приналежностi до матерiалiзму чи iдеалiзму i вщповщного «прогресивного» чи «реакцiйного» табору) — вс названi ленiнсъкi характеристики фшософи прямо випливають з енгель-сового «основного питання фшософи». Звщси ж випливають й iншi ленiнсъкi фшософсьы iдеологеми («вчення» про iдеологiчну боротьбу, про наявнють «двох культур» у культурi кожного народу — зокрема культури пролетарсько! i буржуазно! та ш.).
Те ж саме стосуеться енгельсово! iдеl так звано! едалектики природи», або «об'ективно'х"» дiалектики. Дiалектика, як вiдомо, виникае в античнш фiлософi! давньо'х' Еллади як уявлення про певний метод шзнання, тобто е феноменом духовним, а не природним. Взагалi ми зустрiчаемо в юторп фiлософi! спроби об'ективного (незалежного вщ людсъко! свiдомостi) тлу-мачення дiалектики — йдеться, зокрема, про Гераклга або Гегеля. Але у Гераклгта дiалектика стосуеться не природного буття («фюзю»), а духовного (але незалежного вщ людського духу) закону буття («логос»). Те саме у Гегеля — у нього об'ективна дiалектика е законом розвитку об'ективного Духу (сам свгт у Гегеля — це духовний, а не природний феномен). У цих мислшеив об'ективнюь дiалектики лопчно не суперечить
!хшм уявленням про духовну природу само! реальностi (Гегель) або закошв ще! реальностi (Гераклiт). Що ж до Енгельса, то об'ективна реальшсть у нього — природа i природними ж е li закони. Тому поняття «щдалектики природи» в Енгельса суперечить ii принципово духовнш сутi, воно е нонсенсом, фшософським «кентавром».
Що ж до Маркса, то й вш не говорить про «щдалектику природи» чи то про «матерiалiстичну дiалектику». 1нша справа, що у Маркса неодноразово можна зустр™ мiркування про можливють (i навiть необхiднiсть) викорис-тання дiалектики для пояснення певних явищ природи — саме «по-яснення», тобто духовно!, пiзнавальноi операци, не бiльше. Звичайно ж не можна заперечувати, що сучасне розумшня дiалектики повинне розкрити змiстовний зв'язок з конкретизащею ii змiсту у контекст таких ме-тодологiчних категорш, як «логiка», «феноменологiя», «герменевтика», «екзегетика», «iронiя» i т. iн. Не можна заперечувати також i те, що дiалектика як спосiб функщонування духовно! реальностi взаемодiе (i в цш взаемоди виявляе i конкретизуе себе як «лопку», «феноменологiю» i т. д.) з природною реальшстю; i природна реальнiсть у цш взаемоди виявляе i конкретизуе свш специфiчний спосiб функцiонування у формах мате-матичних, фiзичних, хiмiчних, квантових, синергетичних i т. п. У цш взаемодii духовно! i природно! реальностi останнi виявляють специфiчний споаб свое! едностi (як корелятивно-iнтенцiйного вщношення), спе-цифiчнiсть тако! едностi реалiзуеться у незiллянностi (несумiрностi) духовно! i природно! реальностi. Несумiрнiсть («незшлянють») духовностi i природностi розкриваеться у антитетичност типiв !хньо! детермiнацii — свобода (детермшанта духовностi) i необхщшсть (детермiнанта при-родностi).
Звiдси випливае i сучасне осмислення проблеми людини як iстоти, що наочно демонструе конкретний спосiб реалiзацii корелятивно-iнтенцiйного вщношення природносп i духовностi — гармони, а не вщношення первин-ностьвторинносп, пропонованого у Новий час монютичним матерiалiзмом або монiстичним iдеалiзмом — едност i незiллянностi i природно! реальность
Знаходження тако! гармони у категорiях досвщу (Конт, Мах) i, згодом, мови (неопозитивiзм) становить джерело такого провiдного напряму сучасно! фшософи, як позитивiзм у вах його iсторичних формах. Фiлософiя Маркса (позицiя самого Маркса, а не ii здеградовано! в СРСР форми — «щдалектичного та юторичного матерiалiзму», або простiше — «даамату» та «iстмату») знаходить гармонiю духовно! та природно! реальносп у категори практики, розглядувано! як специфiчний споаб буття людини, i тим пропонуе ще один напрям сучасного фшософування. Фiлософiя прагматизму так само тлумачить практику як гармоншну форму юнування «едностi-незiлляностi» духовного i природного (на вщмшу вiд марксового розумшня практики в дус грецького термша «праксiс», прагматизм
тлумачить i'i в дус грецького «прагма» — корисшсть, ефективнiсть, ви-правданiсть). I, нарешп, тлумачення природно-духовно! «едностьне-зшляностЬ» у парадоксальних «формулах»-визначеннях людського способу юнування як «сущого, що юнуе за межами свого сущого» (Гайдеггер), або буттево! форми, яка «е те, що не е, i не е те, що е» (Сартр), Dasein у Гайдеггера, «буття-для-себе» у Сартра — або екзистенци — формуе фундамент ще одного провщного напрямку сучасно! свiтовоi фшософи — екзистенцiалiзму.
Игорь Бычко. Пути обновления содержания философских курсов в высшей школе современной Украины
Преподавание философии в высшей школе в Украине (так же, как и в других постсоветских странах) нуждается в существенной корректировке и переосмыслении в плане освобождения от догматически-доктри-нального содержания советского «марксизма». Речь идет, в частности, об устранении некоторых наиболее одиозных псевдомарксистских мифологем, таких, например, как так называемый «основной вопрос философии», сформулированный Ф. Енгельсом в 1888 г., и связанных с ним ленинских «новаций» (партийность философии, «прогрессивность» материализма и «реакционность» идеализма, о двух «культурах» — буржуазной и пролетарской — в культуре каждого народа и т.п). Подобной же мифологемой (и тоже по авторству позднего Енгельса) есть «учение» о «диалектике природы» («объективной диалектике»), созданное «по образцу» гегелевского толкования объективной диалектики. Тем не менее у Гегеля подобная идея (учитывая содержание его философской позиции) была вполне логичной и последовательной — ведь объективная реальность у Гегеля есть духовной по смыслу. У Энгельса же «соединение» духовного феномена диалектики (а диалектика на протяжении всей истории философии всегда была методом познания, но не природной закономерностью) с объекивной реальностью природы является философским «кентавром».
Igor Bychko. Directions of Philosophical Courses' Renewal in a Higher School of the Modern Ukraine
The considerable change and release from the dogmatically-doctrinal content of the soviet «Marxism» has to be done in a course of Philosophy in the Higher School of Ukraine (so as in other post-soviet countries). It is said, in particular, about the elimination of the most odious pseudo-Marxists myths, e.g. so-called «basic question of philosophy» developed by Hegel in 1882, those ones connected with the Lenin's «innovations» (party philosophy, «progress» of materialism and «reactionary character» of idealism, about two «cultures» —
bourgeois and proletarian — in the culture of every nations and etc.). The similar myth (according to the latest Engels) is «doctrine» about «the dialectics of nature» («objective dialectics»), developed after the «model» of Hegel's interpretation of the objective reality. Nevertheless, the relevant Hegel's idea (taking into consideration his philosophical position) was completely logical and consecutive, whereas objective reality by Hegel is spiritual by its sense. According to Engels, «connection» of spiritual phenomenon of dialectics (as far as dialectics has always been a cognition method, but not a natural rule during the whole history of philosophy) with the objective reality of nature is a philosophical « centaur».
