CC BY
23Учет записки ТаврШського нацгонального университету ím. В. I. Вернадського Сер1я «Фыолог^я. Сощальт комуткацИ'». Том 24 (63), №1 Ч.2. 2011 р. С. 344 - 349.
УДК 82-32
СЕЦЕС1ЙН1 ПРОЦЕСИ В ЖАНРАХ IMATOÏ ПРОЗИ МИХАЙЛА ГРУШЕВСЬКОГО Янкова Н. I.
Кшвський нащональний утверситет 1мет Тараса Шевченка, Kuïe, Украта
У стата розглядаються структуры особливост i жанрово-стильова специфка прози М.Грушевського.
Белетристика аналiзуeться з позицш сецесп жанру прози автора.
Kлючовi слова: сецеЫя, жанр, стиль, мотив, проблема, тематика, концепщя.
Сецесшна стилютика пошукова за своею сутшстю. В нш поеднуються р1зн1 культурно-щеолопчш чинники: нацюнальш, загальнолюдсью, динам1чн1 форми суперечать класичним, а екзотичш образи сусщять 1з традицшними. Водночас семантика сецесп грунтуеться на в1зшних асощащях, як зауважуе про це Я.Полщук у монографп «Лггература як геокультурний проект» [5, с. 193]. Пщ цим кутом зору щкаво поглянути на жанров1 особливост мало1 прози М.Грушевського, яку в украшському л1тературознавств1 згадують лише принапдно, у контекст його суспшьно-пол^ичних шукань, залишаючи поза увагою поетикальш та жанрово-стилютичш особливосп його епосу. А вартють прозового доробку М.Грушевського визначили за творами белетристичного характеру, що вщображали певш етзоди з украшсько1 юторп, приховаш в арх1вах постап й дол1, яю поза помггаим впливом на хд юторп наповнювали ïï людинознавчим змютом, надихали життям («Неробочий Грицько Кривий» i «Ясновельможний сват», «Бщна д1вчина» i «Вихрест Олександер»).
Ця стаття присвячена проблем1 сецесшних особливостей жанрових вим1р1в у творчосп М.Грушевського. Мета дослщження - узагальнити особливосп малоï прози М.Грушевського та проанатзувати жанров1 модифшацп його прози, яю з'явилися тд впливом сецесшних процешв у л1тератур1 кшця Х1Х - початку ХХ столггтя. Автор спираеться на ще1" та висновки М.Зерова, Я.Полщука, Ю.Ковал1ва та ш. щодо жанрових проблем украïнськоï новелютики та особливостей переб1гу лггератури доби модершзму.
По-справжньому письменницький хист М. Грушевського виявився у л1рико-фшософських новелах, об'еднаних у цикли «Sub divo» («Пщ голим небом») та «1з старих карток». У цих творах розкриваються глибинш пласти духовно1' юторп, що поеднують давне i сьогочасне, цшковито у дус сецесшних настро1'в епохи: митець кидае виклик попереднiй епосi в лiтературi та ïï реалiстичному сприйняттю минулого украïнського народу. 1сторична пам'ять збер^ае психологiчнi первнi нацiонального характеру, символiзованi в архетипах свiтовiдчугтя. Змшюються не лише соцiально-економiчнi обставини, але й духовнi, зокрема, релiгiйнi. Новi цивiлiзацiйнi фактори вбирають тривкi духовш первнi народноï самосвiдомостi, що свщчать про безперервнiсть традицiй, самозбереження «колективноï душi» -
культурно! модел^ акумулюють прадавнш досвiд i ре^зують себе через символи-мiфологеми. Новi нашарування на цi найарха!чшшi пласти «колективного шдсвщомого» вiдбуваються поступово. Вони переважно не руйнують первюно! основи, а трансформуються в нiй.
Улюблена тема Михайла Грушевського - пошуки людиною особистого щастя. Вiн розробляв 11 в таких творах, як «Ясновельможний сват», «Неробочий Грицько Кривий», «Особисте щастя», «Бiдна дiвчина», «Тестамент», «Iсторiя одно! ночi», рецензуючи, так би мовити, дуже конкретну дефшщда щастя: «Перше щастя чоловiка - вшьно виконувати те, що йому каже його розум i совють. Решта - то не мае ваги, то а51%фороп (грецьке), що зовшм никне перед вiчним i неустанним життям i розвоем передвiчно! трiйцi: правди, добра й краси» [4, с. 218-219]. Такий герой переживае щастя як явище неможливе, але бажане для його юнування, а його повноту - як наслщок сполучення iдеалiв правди, добра i краси. Цi сецесiйнi мотиви виражеш у традицiйних жанрових формах, натомють iсторична тематика втiлюеться у розма!тих жанрово-стильових модифiкацiях.
Наприклад, жанр твору «Про батька козацького Богдана Хмельницького» М. Грушевський визначае як популярне оповiдання з iлюстрацiями. Це текст белетристичного характеру, написаний дуже жваво й щкаво. У простш, доступнiй манерi викладено матерiал, який достовiрно i просто передае атмосферу i подi! епохи «Богдана». Автор розпочинае свое оповщання з молодих лiт Хмельницького й закiнчуе його смертю, таким чином, надаючи оповщанню агiографiчного забарвлення. Отже, йдеться про поеднання жанру оповщання, агiографiчно! розповщ та iлюстрованого прозового твору. Така жанрова динамiчнiсть сприяе не тшьки белетризацi! iсторi!, але й розширюе жанровi межi iсторичного оповiдання, що взагалi було притаманне сецесi!, у межах яко! проникнення стилiв та жанрiв тiльки вiталося. Белетризацiя ютори, !! своерiдне «оживлення», свiдчить про намагання автора вiдтворити плиннiсть ютори, в якш чiльне мiсце належить не ефемерним радощам свiту, а монументальним постатям. Сецесiйнi вiдлуння ще потужнiшi в тих випадках, коли М.Грушевський вщходить вiд iсторично! достовiрностi i представляе iсторичний факт як вiзiю.
Оповiдання «Розмова з Кривоносом» - це i е своерщно iсторична вiзiя з суто умовним сюжетом, характер якого можна квалiфiкувати як параболiчний. Матерiалом для написання твору послужила карпатська легенда про заховане в горах вшсько (подiбнi сюжети розробляли М.Яцкiв та В.Пачовський). Серед люового завалу в горах з'являеться Максим Кривонос зi сво!ми полками - вiн не вмер б^ Львова. Натомiсть, незгодний з ршенням Б. Хмельницького вiдступити вщ мiста, герой подався в гори чекати слушного моменту, щоб шдняти свое вiйсько. Вiзiя постае тут не лише сном, але й передчуттям. Власне, через образ Максима Кривоноса шзнаемо ставлення самого М.Грушевського до постат Богдана Хмельницького.
Першим, хто зазiхнув на гетьманський авторитет, М. Грушевський вважав ватажка, остваного народом Кривоноса, який воював на Волиш з найлютшим ворогом козаюв Вишневецьким. 1деолопя, полiтична, стратегiчна лiнiя, зрештою, амбщи Кривоноса дали М. Грушевському тдстави для надзвичайно цiкавих
висновюв: «Се не простий полковник; сей чоловш, видима рiч, чуе щось бшьше за собою. В польських кругах то вважали його, так би сказати, генеральним намюником Хмельницького, «гетьманом» його вшська, тимчасом як сам Хмельницький представлявся володарем, головою ново! козацько-укра!нсько! держави, то конкурентом i антагонiстом Хмельницького» [1, с. 660]. М. Грушевський явно тяж1в до «очищення» iсторi! Хмельниччини вщ будь-яко! «мiфологiзацi!». Неприйняття юториком легендарного та мiстичного стосовно реалш минувшини слiд пов'язувати з його позитивютським баченням iсторичного процесу, що заперечувало фантастичний елемент i в художшх концепцiях подiй. У висв^ленш Хмельниччини цього принципу автор дотримуеться якнайретельшше. М. Грушевський чiтко вщбирае фактичний матерiал, що стосуеться реально!, а не «легендарно!» Хмельниччини. Причому «легендарна», на думку дослщника, надшена дивною особливiстю - зберiгати свою тривюсть, проникаючи навiть у науковi працi ХХ ст. Але М. Грушевський визнавав правомiрнiсть iснування легенд в шшому аспектi пошуку - лггературнш iсторi! Хмельниччини.
Ще один сецесшний мотив - творчостi як високодуховного акту - знайшов у М.Грушевського оригшальне втiлення: i тематичне, i стильове. У центрi його художшх творiв сто!ть людина, але людина як нацiональна iстота. Так, скажмо, «Бiжниця в Зомербергу» е фаш^ею, як i «Розмова з Кривоносом» або «Спомини Галайчука», реальним тут е лише юторичне тло. М. Грушевський розглядае проблему, традицшну для творчосп багатьох митцiв слова, зокрема, Т. Манна -роль i сутнють мистецтва. Основне питання, котре порушуе проза!к, - чи мусить мистецтво служити громада виконувати прагматичш соцiальнi або нацiональнi функцп, чи його головне призначення - бути цариною «чисто! краси», художньо трансформованих переживань митця. Автор сам дае вщповщь: «Доти вiн (поет. -Н.Я.) единий пан сво!х вражшь i сво!х замислiв, сво!х артистичних переживань i свое! артистично! творчости. Доти вш оцiнюе !х з становища !х правди i щирости, а не тим, яке вражшня вони можуть зробити на сього, другого, третього - на телятниюв, позбавлених крихти артистичного почуття, i лихварiв, якi цiнять твiр штуки з того становища, наскшьки вiн може заiмпонувати iншим лихварям i баришiвникам, котрих поглядом вони дорожать» [2, с. 354-355].
Порушуючи проблему ролi мистецтва, М. Грушевський аналiзуе його природу, наближаючись у сво!х мiркуваннях до поглядiв, що !х висловив Т. Манн у вщомш новелi «Тонiо Крегер». Укра!нський письменник формулюе подiбну до маншвсько! концепцiю мистецтва та його походження: «В чарiвнiй чашi мистецтва жовч, кров i сльози упокорення i насильства перетоплюються в чистi кристали краси. Бруд i неправда життя перетворюються в золото штуки. Але перетворюють !х теж тяжкi труди i породовi муки творчостi» [2, с. 359]. Це твердження вщповщае розумiнню Т. Манном мистецтва як прокляття, що тяж1е над митцем.
Але М. Грушевський, на вщмшу вщ Т. Манна, прагне вщповюти на питання, «чи добре давати шюзда, що ся творчiсть радюна, легка i свобiдна, коли вона тяжка i волочить чоловiка по болот^ сльозам i кровi?» [2, с. 359]. Вщповщдю на нього стають ди Марка в <^жнищ в Зомербергу». Загалом же цей твiр майстерно витончений щодо форми й вельми глибокий за змютом.
«IcropiH Сеньйори Занети Альберко з Венеци» своею iронiчною екзотикою й еротикою схожа на «Декамерон» Дж. Боккаччо i «Кандщ» Вольтера (Франсуа Mapi Аруе), сецесшний стиль вiтaе таке декорування та стилiзaцiю. Можна з упевнешстю твердити, що до М. Грушевського в украшськш лiтеpaтуpi aнaлогiчних твоpiв не iснувaло. За жанром це авантюрне оповiдaння, прикметне нaявнiстю стандартних сюжетних елементiв - викрадення та переслщування. Помiчaемо тут i елементи казки-пршч з тpaдицiйними зачином i кшщвкою повчального характеру. Сюжет твору кумулятивний, багатоешзодний (вiдбувaеться повторення окремих подш), описи природи та побуту ущшьнеш, поди розгортаються навколо одше! геро!ш, чaсопpостip оповiдaння замкнутий, а його фшал - щасливий. М. Грушевський сво!м твором апелюе до читача, переконуючи його, що краса може бути карою. Використовуються тут i вiдомi aфоpистичнi вислови («любов зла i уперта»), символiкa циктчносп (Занета 1'де з Венеци та повертаеться у Венецiю; у не! було 12 чоловтв) i под.
Белетристика М. Грушевського, за словами В. Страшкевича, не звертае на себе «особливою красою форми, одначе його твори цiкaвi думками, в них заложеними, безпосередньою щирютю почуття, що утворюе при !х читанню настрш» [7,c. 842]. Людмила Старицька-Черняивська шдкреслювала, що «твори М. Грушевського дають не тшьки вipну iстоpичну обстановку, а й юторичну психологiю дшових осiб, а це нaйсклaднiше» [6, с. 45].
Живописшсть пейзaжiв, пластичнють обpaзiв, лaконiзм i стислiсть оповщ, використання сумiжних ситуaцiй - домшантш ознаки творчо! манери письменника. Гос^ психологiчнi переживання, дpaмaтичнi й звоpушливi поди, незвичaйнi асощаци, викликають у читача вщповщний нaстpiй, впливають на св^ його емоцiй, мipкувaнь. Отже, твори його набувають яскраво вираженого динaмiзму, полiстилiстичностi i, що ще бiльш цiкaво i важливо, за жанром вони не е одновимipними, навпаки, М.Грушевський експериментуе iз жанрами i темами, шукаючи для кожного твору свою жанрово-стилютичну i щейно-естетичну тонaльнiсть, що цiлковито вiдповiдaе сецесшним настроям у лiтеpaтуpному пpоцесi кн. Х1Х - поч. ХХ ст.
Свiтогляднa концепцiя прозово! твоpчостi М. Грушевського була мiметичною, онтологiчно i сощально зaкоpiненою на мистецьких позищях iнших письменникiв Х1Х - початку ХХ ст., починаючи iз I. Нечуя-Левицького, Б. Гршченка, Олени Пчшки тощо, однак твоpчi пошуки в цариш жанру й тематики не були йому чужими. Окpемi ще! оповiдaнь М. Грушевського «Нiч», «Розмова з Кривоносом», «На горах» перегукуються з деякими творами I. Франка та М. Коцюбинського. Так, М. Коцюбинський, як вщомо, в новелi «Intermezzo» вщтворив особист враження i переживання вщ «зустpiчi» з природою. Аналопчним чином i М. Грушевський дшиться сво!ми спостереженнями, поеднуючи реальне з фантастичним, сучасне з минулим в оповiдaннях «Нiч», «Предок» та ш.
Белетpистичнi твори М. Грушевського piзномaнiтнi за тематикою i художньою манерою виконання. У багатьох випадках вони водночас е художшми, публщистичними та нaуково-iстоpичними. Проте цi немовби piзноpiднi «пласти» постають не pозpiзненими, а в оpгaнiчнiй едностi, хоча iнодi переважае той чи
шший з них (скажмо, публщистичний - в оповщанш «Бех-аль-ДжуГур», науково-iсторичний - у художньому нарисi «Вихрест Олександер»).
Незважаючи на те, що белетристика М. Грушевського не мала значного усшху, у свш час вона виконала корисну з юторико-лтературного погляду функщю -сприяла розвитку нового лггературного напряму, репрезентованого I. Франком, Лесею Укра!нкою, М. Коцюбинським та шшими видатними майстрами слова. Белетристична спадщина митця розширювала тематичнi обрi! укра!нсько! лiтератури кiнця Х1Х - початку ХХ ст. (насамперед завдяки творам iз життя iнших народiв - арабiв, iталiйцiв, нiмцiв, евре!в), прищеплювала новi прийоми на меж синтезу красного письменства, публщистики та науки. Цей шлях виявився новаторським, перспективним.
Намагаючись визначити мюце М. Грушевського в укра!нськш лггератур^ М. Зеров констатував: «Вш сто!ть на вододiлi межи Кониським, Грiнченком - i Коцюбинським, пристаючи до ново! техшки письма, хоч стиль його - ясний, стислий, трохи сухуватий, як стиль, скагамо, кращих оповщань В. Леонтовича («Смерть i запов^ пана 1вана Гречки») - ще далекий вщ оздобленого iмпресiонiзму Коцюбинського. Вартi особливого вщзначення i деякi формальнi новини М.С.Г.» [3, с. 646]. Проза М. Грушевського вщповщае своерiдностi укра!нського реалiзму початку ХХ ст. При цьому !й притаманнi деякi засоби, що ниш виглядають уже застаршими: прийом сну (в оповщаннях «Особисте щастя», «Предок», «Розмова з Кривоносом»), використання «рамок», тобто засобу оповiдання в оповщанш («У свято! Софi!» та «Жжниця в Зорембергу»).
Отже, белетристика М.Грушевського у сво!х експериментальних зразках наближаеться до модершзму: вiдчутний вщхщ вiд жанрово! одновимiрностi до сецесшно! полiстилiстичностi, вiд жанрово! канонiчностi до експериментування iз жанрами, вiд сощально-юторично! проблематики до непсодiванних вiдкриттiв у цариш змалюваннi iсторично! постатi та поди. Так у художньому мисленш укра!нського письменника вiдбуваються змiни, що сприяють оновленню стильових особливостей новели, оповщання, нарису, свщчать про появу нових жанрових утворень у малш прозi та жанрових рiзновидiв новели чи оповщання. Вивчення белетристики М. Грушевського мусить поеднуватися з дослщженням еволюцi! його свiтогляду. Вiд лггературно! творчостi вiн перейшов до студш над укра!нською iсторiею та iсторiею укра!нсько! лiтератури, хоча нiколи не втрачав зв'язюв iз художньою творчютю. Художнiй доробок, як згадував Михайло Сергшович в автобiографiчному нарисi, вщдзеркалювала його мiркування, настро!, образи, якими не м^ подiлитися в сво!х наукових i публiцистичних працях. Тому творча спадщина письменника становить неабиякий штерес для лiтературознавства, особливо якщо для !! аналiзу застосовуеться новггш методи та пiдходи.
Список лггератури
1. Грушевський М. Iсторiя Укра!ни-Руси. - Т. 9. - Кн. 1: Перша половина.
Хмельниччина, роки 1650-1653; - Т. 9. - Кн. 2: Друга половина: Хмельниччина,
роки 1654-1657 (початок). - Нью Йорк: Книгоспшка, 1957. - 869 с.
2. Грушевський М. Пщ зорями. Оповщання, начерки, зам^ки, юторичш образи. -К.: Рух. - 1928. - 579 с.
3. Зеров М. Украшське письменство / Упоряд. М.Сулими. - К.: Вид-во Соломи Павличко «Основи», 2002. - 1301 с. - С. 646.
4. Марценюк С. З глибин тисячолт / Грушевський М.С. Предок: Оповщання, нариси. - К.: Веселка, 1990. - 277 с. // Донбас. - 1992. - № 1-2. - С. 218-219.
5. Полщук Я. О. Лтература як геокультурний проект: Монографiя. - К: Академвидав, 2008. - 304 с.
6. Старицькa-Черняхiвська Л. Каш та Авель // Книгар. - 1918. - № 5. - С. 189-190.
7. Страшкевич В. Красне письменство. Мих.Грушевський. Subdivo. Оповщання, начерки, замггки. Кшв, 1918 р., 111 стор. // Книгар. Лггопис украшського письменства. - Кшв, жовтень 1918. - № 14. - С. 840-842.
Янкова Н.И. Сецесийные процессы в жанрах малой прозы М.Грушевского / Н.И.Янкова // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. Серия: Филология. Социальные коммуникации. - 2011. - Т. 24 (63), №1 Ч.2. - С. 346-351
В статье рассматриваются структурные особенности и жанрово-стилевая специфика прозы М.Грушевского. Беллетристика анализируется с позиций сецесии и жанра прозы автора. Ключевые слова:сецесия, жанр, стиль, мотив, проблема, тематика, концепция.
Yankova N.I. Secession's processes in genres of the short prose of M. Grushevskyi's/ N.I.Yankova// Scientific Notes of Taurida National V.I.Vernadsky University. - Series: Phylology. Social communications. - 2011. - V.24 (63), №1 P.2. - P. 346-351
The article deals with the structural features and genre-specific stylistic prose of M.Grushevskyi's. Fiction is analyzed from the standpoint of secession genre in the prose of author. Keywords:secession, genre, style, motif, problem, subject matter, concept.
Стаття надшшла доредакци 4 липня 2010року
